"…Наказую негайно виловити банду, що в Солонському Яру. Отряда прислати не можу, бо майже всi люди в роз'їздах".
Такий папiрець вiд повiтового вiйськового комiсара.
Савко подумав: "Дiйсно пора".
Зiбрав мiлiцiонерiв:
- Гайда!
Мiлiцiонери - старi партизани, дух партизанщини глибоко сидить.
Рудий мiлiцiонер, старшина, каже:
- А що, того… можна буде в Солонiвцi самогону… Чуєш, Савко?
Голова не чує, задумався. Думає вiн, що йому робити: острожникiв, звичайно, на селi не застанеш, а солончани своїх не видадуть.
…Скоро в'їхали в лiс.
Конi наставили вуха й прислухаються до луни, що глухо йде в гущавину вiд ударiв копит.
Глухi столiтнi лiси Полтавщини, i чогось тут журливо. Насторожились кущi, трiщать гiлки. Iнодi конi збочують, i тодi шелестить листя на ввесь лiс.
Рудий мiлiцiонер полiз за кисетом, а другою рукою порiвняв свого коня з Савчиним.
- Слухай, друже, може, не будемо тривожити їх, уладнаємо?
- Це кого? Солончан?
- Авжеж!
Савко сказав:
- Наказ єсть з уїзду. Нiззя.
- Ага… Ну, то iнше дiло.
А потiм погладив корявою рукою коростяву шию свого коня.
- Слиш, Савко! Кажуть по газетах - румунський король селянам слабоду проголосив?
- А тобi що з того?
- Та як же: все таки слабода…
Савко скрушно похитав головою:
- Мало тобi слабоди!.. Пiд ким ти сидиш: пiд королем чи нi? Ну?
- Звiсно, що нi.
- Отож-бо й є. Бандити ви гарнi, як на вас подивишся.
Останнi четверо мiлiцiонерiв пахтiли цигарками i мовчки оглядали гущавину. Сизий дим махорки хмаркою стояв над отрядом, а потiм струмками розходився за вiтами, за зеленню.
…Пiд'їжджали до Солонського Яру.
Дорiжка веде прямо в село, а треба заїхати з iншого боку.
Пустили конi в гущавину, й зашумiв, затрiщав лiс.
Загiнчани потикали обличчя в арчики, а конi легко хропли й уперто продирались до рiжi.
Сонце давно вже гримало над лiсом, але тут його не було.
Туї нiколи не було сонця й завжди стояла тiнь.
…Порiшили: коли виїдуть на рiжу, гайда на Голохватський край (це квартал у Солонськiм Яру).
Гвинтiвки приготовили, але без наказу голови не стрiляти.
Iще продирались, i нарештi крiзь гущавину прорiзалися стьожки свiтла.
Нарештi загiн вискочив на рiжу.
…Загавкали собаки. По ярку забiгали постатi.
- Стiй! Куди бiжиш? Стiй!
Голоси запнчан метушились у зеленi, i з усiх кiнцiв одкликались луни.
Савко скрикнув:
- Стрiляй у повiтря!
Бухнувся випал над Солонським Яром, i раптом село стало мертве.
Пiд'їхали до голохватських будiвель.
- Дома хазяї?
Виходили баби, перелякано дивились на загiнчан, але, впiзнавши млинкiвських хлопцiв, сплескували руками.
- А щоб вам нi дна, нi покришки. Як же ви налякали. А ми подумали -i справдi комунiя наскочила.
Савко суворо подивився i спитав:
- Де ваш предсiдатель?
- Та староста ж!
- Так би ви й казали… Марфо! Ану-бо поклич голову.
Незабаром прийшов голова. До нього:
- Де твої голохвастiвцi? З уїзду прийшов наказ заарештувати їх.
Усмiхається:
- Де ж я їх вiзьму… Господи! Лiси ж такi, слава тобi, Миколає угоднику, не маленькi - є де сховатися.
А потiм заморгав пiдслiпуватим оком:
- Пожди, Савко, я, мабуть, пiду дiстану чогось. Як же так: гостi приїхали, треба ж таки пiдправитись.
Савко рiшуче одрiзав:
- Нiкоторого гвоздя! Спольняй, що требують.
Рудий мiлiцiонер досадливе почухав потилицю:
- Слиш, Савко, а могорич i не помiшав би, їй-богу!
Але млинкiвський голова нiчого не слухав. Наказав своїм хлопцям вибирати з голохвастiвських скринь шмаття, а "старостi" наказав негайно подати пiдводу.
Зарепетували, заскиглили баби; заметушився "староста".
Зашумiв Солонський Яр.
У кожнiй хатi розчинено скриню й повибирано з неї одiж на пiдводу. А вiд'їжджаючи, Савко пообiцяв ще й спалити все голохвас-тiвське кубло, коли острожники не з'являться доброхiтно в Млинки.
Скоро загiн iз пiдводою зник у лiсi, i до хатiв посунулись чоловiчi постатi. I довго чути було грiзний гомiн у Солонськiм Яру.