У Млинках гомонiв базар. Декiлька осiлих тутешнiх циганчат сiпали коней за хвости й вигукували, як двiстi лiт тому.
Бiгали, лопотiли перекупки.
А бiля блискучих гiр горшкiв стояли поважнi гончарi Полтавщини.
Савко й рудий мiлiцiонер носили по базару шмаття, що забрали в Солонськiм Яру, i викрикували:
- Люди добрi, пiзнавайте своє добро!
Пiдходили, лапали одiж, хитали головами, але нiхто не ризикував пiзнати своє.
В натовп падало бiле сонце, й пахло сливами й яблуками. Пахло ще кiнським потом, i мукали покiрнi корови.
…До Савка пiдiйшов низенький чоловiк в обiдранiй свитинi. Обличчя йому стягнуло зморшками, i здавалося, що вiн плаче.
Полапав зелену хустку, погладив її нiжно й ледве чутно промовив:
- Конешно, Дуньчина… Дуньки моєї… Але раптом зник кудись: впiрнув у натовп. Тiльки бiля "потребiлки" вiн пiдiйшов знову до Савка й тоненько, нiби горох розсипав, запитав:
- А що, Савко, чи не чути, довго ще вiйна буде?
А потiм ще полапав зелену хустку й зiдхнув про себе:
- Конешно, Дуньчина…
…Мекають вiвцi. Через базар пройшла отара, i пил сховав сонце. Десь викрикують щiтники й бiжить гул за вигiн, де стоять забитi панськi будiвлi.
- Люди добрi, пiзнавайте своє добро.
…Але не бачите Савко, що за ним стежать солончани; злосливо, лукаво дивляться на нього. А коли повертається до них, вони показують йому спину, а по спинi бiсового батька пiзнаєш.
Рудий мiлiцiонер виблискує червоним носом, i вiд нього далеко несеться дух самогону.
Iще з годину походили - нiхто не признає…
- Що за напасть!
Пiшли у волосну Раду, зложили солончанське шмаття бiля шафи.
…В Радi повно народу.
Зайшло декiлька чоловiка в кiмнату голови:
- Не так ви робите, Савка, не слiд його виносити на базар.
- Чому це?
Пiдiйшов до Савка Онищенко, з комнезаму, на вухо каже:
- Тут вони.
- Хто це?
- Та солончани ж, голохвастiвцi.
Вдарив себе Савко по потилицi:
- Так он воно чого нiхто не визнає!
Покликав рудого мiлiцiонера:
- Зараз збери хлопцiв, треба оточити, голохвастiвцi тут.
Похитав головою рудий:
- Де там їх тепер найдеш… Давайте, мабуть, удвох.
Нiколи Савковi базiкати, схопив гвинтiвку й побiг. Ходить повз гончарiв, нiби горщики уважно розглядає, а сам оком уп'явся в натовп.
Грає сонце в горщиках, i весело виблискують тори гончарського добра.
А голохвастiвцi, мабуть, запримiтили щось недобре - до коней пiшли.
Нарештi Савко побачив їх. Кинувся у натовп.
Але вже було пiзно: тiльки пил закурив до вiтрякiв, що на полтавський лiс.
- Гай, держи!
Савко нацiлився й вистрiлив.
Галас! Галас! Галас!
Але голохвастiвськi конi зникли вже за вiтряками.
Кинувся Савко до волости, скочив на кобилу, покликав рудого мiлiцiонера - й гайда за солончанами.
…Затривожився базар, гончарi заходились складати горщики на вози, циганчата потягли за хвости коней, посунули люди до дворiв.
Тiльки щiтники уважно розглядали свiй крам у скриньках i ще закликали до себе наляканий нарiд.
Десь кричала перекупка:
- Куди ти потягнув, харцизяко! Людоньки добрi, держiть злодiя!