Чи не здається вам, що ми вже давно в бараках, де труповий дух?
Га?
Суєта. Суєта. Суєта.
Хiба можна кожного зводити у ванну пiсля довгої дороги без станцiй?
…Потiм рили величезнi ями й кидали туди необмитi, чорнi, виснаженi цурпалки живого м'яса.
Не чекали й смерти - валили на пiдводи й везли на цвинтар. Везли на цвинтар наших полонених, що були в Нiмеччинi.
Отже, праця на двi змiни.
Лiкарi ходили по палатах розгубленi, сестри й служанки без нiг.
Носiї. Носiї. Носiї.
…Мазiй i Юхим теж.
I через край переливається в палатах стогiн - чорний, смердючий. I вовтузяться люди й шукають виходу, нiби пацюки, що попали в раковину з рiдким калом.
Душить труповий дух.
Не чути смiху в палатах.
Але не можна ввесь час у такiй задусi. Виходять на повiтря й з жагою ссуть його, як телята материнi груди.
…Пройшла Оришка. До Юхима каже:
- Це не завод пахне.
А Юхим вуглем стоїть, думає:
- Без сумлєння.
I Мазiя очима шукає.
…Палатськi служники лiками пахнуть, i все це народ, так би мовити, пiд знаком запитання.
Ядернi баби, звикли жирувати з хорими, i пухкi та смачнi, недарма на "хорих" порцiях одгодовуються.
Котлети, а не баби!
От i з Юхимом: нежонатий хлопець, а пiдморгує не одно бабське око.
…Ну, а Оришка уїдлива, шоколадна баба. Одразу до своєї палати принадлива ("Карi глазки, де ви скрились? Мiнє заставили страждать").
Оришка в аптецi крутиться. "Дохтурь!"
Як нема фельдшера, то й сама лiкiв дасть:
- Що вам требується? Олiум рiцiнi?
I регочеться.
- Ги! Ги!
Хоч окуляри на носа натягай.
- …У-ух, ти! Шльондро непiдтикана! У Хранцiю надумала їхати, чи що?
Iще гигоче, шоколадна, а груди, нiби холодець, тiпаються.
…Набачив Юхим Мазiя - покликав, убiк одвiв.
- Ну, що? Може, передумав?
Мазiй на цибатих ногах до сонця тягнеться, баньками з безодень виблискує.
Що вiн думає, ця мавпа з зоологiчного? А говорить спокiйно, наче дитина конфету ссе.
Напевне, вiд трупового духу заморока найшла.
- Згарбаємо - не писне!
Юхим хвилюється:
- Завела сорока про Якова. Ти дiлом говори. Що за манера? От падазрiтєльной!
Одрубав Мазiй:
- Не вiриш, то йди!
Заблимали очi:
- Мiнє усьо одно. Пiдсобити треба товаришам. Возьми в унiмання… А ти вола, мабуть, перетягнеш… Значить, сьогоднi?
…Увечорi зiйшлись бiля Оришчиної кiмнати.
- Все готове?
- Все.
Тодi вже насувалось сiре рядно осiннього вечора.
Пiшли до Оришки: поки стемнiє.
Оришка з Юхимом жартували на кроватi. Борюкались.
Мазiй пахтiв цигаркою на палатськiй лавi - бiлiй з голубим блиском.
В Оришки не очi - поросята кувiкають.
Натягнула на Юхима млинця (кашкета цебто) i на вухо телеграфує:
- Нащо цього привiв? Погратися не дає. Ги! Ги!
Взяв Юхим Оришчине вухо в зуби:
- Мовчи! Хай сидить. Поспiємо.
Вiд борюкання кiмната повна спеки. Оришка мов сонце, що за обрiй перевалює.
П'ють воду, прицмокують.
Потiм вiдпочивали.
Каже Оришка:
- Чого ти, Мазiю, такий непривiтливий?
Мазiй у вiкно дивиться, де огнi по бараках ходять - хорих переносять.
Мовчить. Як пугач.
- Скоро год у нас, а все однаковой!
Це Оришка, i проглинула:
- Кажуть, з мерцями приятелюєш. Ги! Ги!
Мовчить Мазiй. Безоднi у вiкно вставив.
…Ще пожартували.
I от вечiр провалився в темряву.
Юхим загортався:
- Мабуть, ходiм!
Пiдвелись. А Оришка Юхимовi пiдморгує, щоб спати приходив.
"Тяжолоє положенiє: мужчин война перевела".
От…
Та, бачите, на дворi гомiн глухий пiшов.
Наставили вуха.
Оришка:
- Кличуть… Неначе як хворих привезли.
I крикнуло за вiкном:
- Виходь!
Юхим досадливе махнув рукою:
- Подаждьош, не пужар!..
…Зiйшли з ганку в багно. Двiр увесь шумить.
Полiз у кашкет Юхим:
- Ховай струмент. Дiла сьогоднi не буде.
Пiшли за натовпом до рейок.
…А пiд навiсом, де вагони,- лампи та свiчки бiгають.
Сунеться з вагонiв скиглiння i йде в болото.
Метушився вартовий лiкар:
- Ану, хлопцi, дружнiш!
А хлопцi й так ледве ходять.
Учора цiлу нiч носили цурпалки живого людського м'яса.
В палатах повно. Вже нiде ставити носилки.
- Отже, "дружнiш". Пiдожди, скоро вже прийдуть, загетьманують.
…У палатах крик:
- Куди несете? Нiде. Несiть у шосту.
- Там уже наставили.
- Ну, в десяту.
- А… йди вiд грiха… мать твою так! Чого так язиком ляскати?
…Тiльки ринви спiвають пiсню в переливах легкого дзвону.
- …Земляче! А, земляче! Дай, друже, водички!
Мазiй наставив свої глибокi ярки.
- Багато вас… Все одно завтра в яму.
Хорий з жахом подивився на Мазiя й заскиглив.
Пiдбiг Юхим:
- Сматри!
I послав кудись у повiтря "в бога i богородицю".
Пахло трупами.