Далеко на пiвднi замислилось море. Далеко далека Ялта - порт. Морськi купання, i море пахне, i виноград пахне, а грона з винограду на взгiр'ях. Виноград в листях, i тiльки зрiдка соковито на сонцi блищить.
Так блищить: морська хвиля мчалась, й вдарило її з нальоту промiння.
…Тут Лiвадiя, Орiянда, Алупка, тут у старовину генуйська оселя з далекої Iталiї… Пахне тютюном, дурманить тютюном…
Тут нащадки лихої татарви, тепер: "шурум-бурум" - спокiйнi, задумливi татари… I гори: Яйла, Чатирдаг, Карабах…
Вiдпустки дають у травнi, в червнi i коли вже стиглий виноград.
Хая чекала на свiжий виноград i була ввiчлива до Карла Iвановича, рiдко тривожила його з "генералом".
А виноград "скоро поспiє"…
…Ранок, ще рано: пiв на одинадцяту. Вiкна на захiд, сонце на сходi. Сонце зiйшло, але не видно: на тiм боцi.
…Нарештi прокидаються, прокинулись. Нарештi - стук: це шофер.
До Зої увiйшов шофер. Каже:
- Дозвольте посидiти. Ще не пiдвiвся… совбарин.
Це про Райського - за ним приїхав.
…Минуло ще пiвгодини. Не прокинувся. Шофер хвилюється:
- Мабуть, пiду… постукаю.
Iде й каже незадоволено.
- Атвєтствєнной… гiпо-по-по-там.
…Єсть воли волов'яча шия - Райський. Шофер не заїкається; гiпопотам не скаже, скаже зайве "по"; гiпо-по-по-там.
Нарештi прокинувся, умився. Поїхали.
Тодi до Хаї постукав Карло Iванович:
- Дєтошька, тi не пайдьош на шлюжбу?
I чути незадоволений голос:
- А ти сам не догадаєшся? Не знаєш, що в мене женська хвороба?
I тихо (про себе):
- Остолоп!
Навшпиньках од дверей Карло Iванович. Але Хая кричить:
- А молока, мабуть, не принiс?
Дiйсно, молока не принiс Карло Iванович. I кидається вiд дверей Карло Iванович.
…З усiх нiг! З усiх нiг!..
Але напроти Пєтушков: теж на службу.
- А-а-а…
В грудях повно почуття: не сказати, не говорити, не вимовити! (На дощi лелека вбирає в шию голову i нижче. Так Пєтушков).
Конфетно, карамельне посмiхається i руку плавко й обережно:
- А-а-а…
Карло Iванович ухилився:
- Ах! Залиште!
Бiжить, побiг по молоко. Пєтушков конфектно, карамельне посмiхається i чимчикує на службу.
В дорозi:
- А-а-а…
I сюди, i туди безцвiтний капелюшок. Згинається, туманно розпливається. I от -
- служба.
А потiм (нарештi) -
- столовка.
Хитає беззубим ротом (вiн не старий), каже:
- Ми з Григорiй Федоровичем…
"Ми пахали"… Це з наркомом. I так думають: тут - вiдповiдальний там, там - вiдповiдальний тут.
Тому:
- служба, i служба "а-прима".
…Коли Пєтушков побiг, прокинулась Яблучкiна.
Стiна. За стiною Хая. Хая демонстративно вистукує закаблучками - ходить. I Яблучкiна теж. Це так: два двори, паркан, бiля паркану колючки. В колючках - i там собака, i тут собака:
- Грр! Гав! Гав!
- Грр! Гав! Гав!
Але паркан.
На Миколаївськiй церквi годинник ударив дванадцять. На бруку кричать грузовози.
В квартиру увiйшла уборщиця. Уборщиця становиться так: мiж двох дверей - Хаїної й Яблучкiної.
- Баришня!
Тодi вискакують разом.
Яблучкiна:
- Можете убирати… Котiк уже сiв на автомобiль; (Автомобiль пiдкреслюється).
Мiж iншим: за Карлом Iвановичем автомобiль не приїжджає.
Хая:
- Да, да!.. Будь ласка, скорiш, а то до нас, мабуть, приїде народний комiсар.
(Народний комiсар пiдкреслюється).
Яблучкiна зневажливо подивилась на Хаю. Її очi кажуть: - Народний комiсар?.. Гм.. Не вiриться.
А потiм дверi: хлоп! хлоп!
За дверима уборщиця: чи сюди, чи туди? Вона непрактична дiвчина. Але вона розумiє. Вона згадала село, вигiн, дiвчат i крем'яшки. Згадала - пiшла на кухню. Заплющила очi, розставила руки й покрутила в повiтрi пальцями: коли зiйдуться, тодi спершу до Хаї прибирати, коли нi - спершу до Яблучкiної прибирати. Не зiйшлись, треба в Яблучкiної, але вона з тривогою думає, що й народний комiсар - це не абищо. Убирала в Яблучкiної, а Хая демонстративно закаблучками вистукувала.
Потiм уборщиця прийшла до Хаї, а Хая на кроватi розкинулась.
- Ах, Боже мiй! Чого ви так довго? Я ж просила вас скорiше, бо до нас, мабуть, приїде народний комiсар.
А потiм закричала глухо:
- Ох! Ох!
Уборщиця:
- Що з вами, баришня?
Тодi Хая сказала з тугою:
- Ах, яка ви дура… простiть мене, Прiсю. Невже ви не розумiє - те, що в мене хвороба матки?
…Маленька справка: Карло Iванович приходив до Зої й казав:
- Ах Зою! Вi такой корошiй товаришь. Нiфшелi Хая мiня не люпiт? А я не маху, мi, сєвєрнi людi надолько люпiм…
Зоя:
- Я, Карло Iванович, не знаю…
I до матерi:
- Мамо, вгомонiть Соню, чого вона розкричалась? Поколишiть…