Виходили на iскрясте шосе, в перламутр полудня. Утомно дрижали наливнi поля, i перелiтав димний легiт. Небо брякло; нечутно й зiв'яло скрадалися полинялi соняшнi дороги до незнайомих горизонтiв, до туманово-бузкової маси.
На поворотi почули останню мiську пiсню: трамвайна путь розлетiлася в яри й раптом плавко спланувала пiвколом назад. На перепуттi пiд зеленою мжичкою дерев дрiмав парк: бюст Ляссаля, стежки, алеї. Потiм i вiн одiйшов убiк.- Тодi знову iскрясте шосе й даль молодих лiсiв.
На двадцять крокiв уперед iшли - мадмуазель Арйон (опереточна спiвачка з "Не ридай") i двi баришнi з редвидату: Тоня (так говорив студент) i, може, Дуня, може, Катя - невiдомо: з нею нiхто не говорив. З ними: якийсь тип i студент - органiзатор вечора.
Вечiр (музикально-вокально-танцювальний каламбур) на вiллi "Зелений Гай", сьогоднi, "на користь". Ще аlma mater прохала Сайгора сказати вступне слово на тему: бiжучий мент.
Арйон iшла пiд рожевою парасолькою, яку нiс тип. Тоню вiв пiд руку студент.
Тераси iподрому й павутиння далекого радiо поволi й рiшуче зливалися з будiвлями. I коли входили в сутiнь придорожнiх верб, повернулись i бачили один одномасний узамiт мiста.
Сайгор узяв сигаретку й передав портсигара. Григорiй переложив ремiнь рушницi на праве плече й закурив. I говорив - потiм - про Богомольськi Болота, про крижнiв, про вечiрнiй перелiт. Його руде обличчя наливалося кров'ю, i творчо, по-дитячому свiтилися зiницi. I знову згадував очерети, село, нирцiв, заячi стежки, полювання, ще полювання.
Тодi Сайгор примружив сiрий погляд i зняв кашкета.
- Добре!
I сказав прозу: одкомандирує в райком, а вiдтiля Григорiй поїде далi, на сельроботу, на село.
Пiдхопив:
- На село?
Григорiй довго путався в незв'язних фразах i нарештi рiшив, що йому все-таки тут кур'єром веселiш, нiж десь "на задрипанках".
- Полювання - гарна рiч, та бачте…
Сайгор бачив.- Сонце стояло над головою. Город вiдходив по шосе, а за ним плентались яри, iподром, радiо. Сизою ртуттю коливались далi.
I в цей момент, як звичайно, Сайгор думав про тi ж засiдання й згадав термiновi пакети.
- …Глядiть же, не забудьте однести.
- Не турбуйтесь,- сказав Григорiй.
Марчик - дворняжка: лiтом - лягаш, зимою - гончак, дома - сторож - зiрвав гаву й помчав за нею по тирсi. Тодi ж вiдстав пудель мадмуазель. Арйон вiд компанiї i з кошиком в зубах пiшов поруч Сайгора. I тодi ж повернула голову баришня з редвидату - не Тоня - i чогось подивилась на Сайгора й посмiхнулась тихою звичайною усмiшкою. Потiм кожного разу, коли пудель залишав Арйон, баришня - не Тоня - поверталась i усмiхалась тихою звичайною усмiшкою.
Сайгор погладив пуделя по кучерявiй левинiй гривi й сказав:
- Гарний пес. Чудова порода для дресировки.
Григорiй, мабуть, образився за свого Марчика й подав бандитський посвист у тирсу. А коли дворняжка пiдлетiла, помахуючи хвостом, i показала зуби, вiн тут же, на шосе, примусив її служити на заднiх лапах.
- Все-таки я скажу,- промовив Григорiй,- не люблю я цих пуделiв. Так: нi те нi се. Користи мало. Ну, тягає у зубах кошика, а що з того? Подумаєш, штука!
Потiм iз любов'ю посiпав Марчика за вуха й рiшуче заявив:
- Молодчик!
Певно, Григорiй був патрiотом своєї батькiвщини.- А породистий пес труснув левиною гривою й помчав до мадмуазель Арйон.
Входили в лiс. На узлiссi рожева парасолька прикрила траву: компанiя сiла вiдпочивати. Коли пiдходили до них, iз глибини зеленi постав раптовий вiтер i з шумом помчав на шосе. Сайгор i Григорiй сiли праворуч.
- Сеньйоре,- сказала Арйон, граючи до Сагора льонними дзвониками на скронях.- Ви цiлком певнi, що наш вечiр пройде щасливо? В мене якесь передчуття. Знаєте?
Сайгор сказав, що вiн нiчого не знає, що його попрохали сказати вступне слово - i тiльки. Все ж iнше його не торкається.
- Ах, сеньйоре, як ви iндиферентнi… Тодi Сайгор пiдвiв нервово брови й подивився кудись убiк. I тодi ж мадмуазель Арйон скинулась, показуючи рядок прекрасних зубiв.
- До жорстокости, знаєте,- до жорстокости.
- О, божественна медхен,- вмiшався довгоногий-довговолосий тип,шпрехен зi?
- Ну?
Тип закинув волосся i взяв виточену руку мадмуазель Арйон.
- Я чув! це велике! слово! товариш!..- i продекламував якусь чергову банальнiсть надто театральним голосом.
Сайгор одвернувся й невимушене лiг на траву. Григорiй сидiв далi й уважно розглядав свою рушницю. Потiм розложив ладунку й переглядав набої.
Студент тихо розмовляв iз Тонею й зрiдка, тьмяно поглядаючи на неї, обережно клав свою руку на її бiлоснiжне мереживо, що виглядало вiд сорочки до матової шиї, вiд тугоперсого молодого взгiр'я. Тоня розширяла жвавi нiздрi, шелестiла вiями й бавилась руками в травi. Баришня з редвидату - не Тоня - самотньо сидiла збоку й дмухала на "божу коровку", що застигла в неї на долонi.
З iподрому зiрвався аероплан i, розрiзаючи повiтря клекотом мотора, закружляв над узлiссям.
Тодi ж на краєвидi вiд города показалась крапка. Наближалась, збiльшувалась, i бачили фаетон iз парою вороних коней. Коли фаетон порiвнявся з компанiєю, Марчик зiрвався й полетiв у куриво. Iще чути було буйний бандитський посвист.
Пудель одмахнувся вiд мух левиною гривою й розумно дивився на кошик, що стояв бiля Сайгора бiля нiг.- Спека перевалювала за гарячий полудень - непевно й млосно. Але дихати стало трохи легше. За дорогу нагартованi простори стомили, i через деякий час Григорiєва фляжка була порожня.
Знову пiдвелися продовжити путь. Тодi Сайгор пiшов до Григорiя, сiв бiля нього i, вийнявши з бокової кишенi блокнот, повертiв його в руках. Тiльки коли компанiя з шумом улетiла в лiс i гулко залунала луна, Сайгор сказав:
- Ходiм.
Пiшли. З листяника чули чергову банальнiсть.
Кричав тип:
- Майне кляйне лiбе медхен, iх лiбе дiх зер гут.
Мадмуазель Арйон, очевидно, не знала жодної мови й плутала нiмецьку з французькою.
- Парле ву франсе?
- Уй! Уй! - кричав тип на ввесь лiс.
Iшли. На пiвдорозi до вiлли бачили хлоп'якiв-чабанiв, бачили корiв, що трiщали мiж дерев, продираючись на узлiсся. Томилася вiльха, безсило опустивши крила. А ввесь лiс жив якимсь невiдомим життям. В'ялi лiтнi мислi хмарою купчилися над головою, i було нерозгадане, таємно i прекрасно.
Григорiй насвистував пiсню, i вiд неї линула жура: i пiсня, бандитськi буйнi посвисти були також надзвичайнi.
Сайгор уперше за все лiто вибрався за город iз стосiв вiдношень, iз димних кiмнат засiдань, з мiтингових, ячейкових - ових промов, дебатiв, пренiй, дискусiй. Перший раз за все лiто дихав вiльним чистим повiтрям. I, мабуть, перший раз за довгi роки вiдчував якийсь радiсний бiль, якусь неясну тривогу. Бiль тягнув кудись на невiдомi шляхи, i вiд болю були невiдомi шляхи. А навкруги гримав день i чути було - на сопiлцi - тоскно-радiсний гiмн життю.
Виходили до соснової посадки, зрiдка бачили на взгiр'ях бiлi крила забутих вiлл. I був далекий гомiн.
Десь iзбоку Марчик зiрвав звiрину i гулко, завмираючи, помчав за нею в гущавину.