Дивно: пiд Новий Рiк весна. Це так генiально, мов замрiянi фантазiї генiального Гоголя. Це так прекрасно, так надзвичайно…
…Товариш Огре вийшов i поспiшно пiшов у задуму зимової весни. Льоля пiде потiм- ще рано, вона ще встигне зробити репетицiю пародiї на "Лiлюлi".
…До трамвайної постоянки - сорок крокiв, iде. Калюжi тихо замислились на вечiрнє небо. Бiжить собака, понюхав калюжу й побiг далi. Ще вийшли з двору, що напроти, меланхолiйнi гуси. Потiм iз геготом кинулися знову до двору, бо собака раптом звернув i рiшуче помчав до ворiт.
…Але не калюжi думають про небо. То зорi подумали в калюжi й одразу сховались… Так буває часто, коли починає темнiти i в порожнiй вулицi бiжить тротуаром похилий пес.
…Товариш Огре, звичайно, буде збирати хронiку до одинадцятої, а потiм пiде в клуб пролеткульту, що на Садовiй, 30. Це ж там Льоля буде стрiчати Новий Рiк по новому стилю в "стилi" уесесер. Це ж там вона буде ставити пародiю не на Ромена Роллана, а на постановку "Лi-лю-лi", п'єси Ромена Роллана. так що на постановку мiльярди, а колiзей без плебеїв. I от ставили пародiю на "Лiлюлi". Товаришка Льоля Огре.
На постоянцi була й Маруся. Прилетiла, влетiла, ковтає слова й так розказує газетну сучаснiсть, так од неї пахне життям, що хочеться заверещати на всю землю, як Глаголiн у "Собацi садовника".
I летять уривки:
- Тодi духмяний сум не буває п'яною радiстю, коли вмирають дзвони кармазинового сонця за тихими гаями сiльської iдилiї. I як Миклуха-Маклай на островi Нової Гвiнеї вивчає побут папуасiв, так… так…
…Маруся верещить:
- Я питаю. Я питаю: що за журнал? А вiн менi: "Купiть, бариш-ня: тут запрещонноє про Ленiна". I це так серйозно, так пiдпiльно… Ха-ха-ха!.. Максимiлiяна Гардена з "De profundis".
Присмерк. На тротуарах лежить присмерк. Iще заплутався в заулках i бiжить до "Дикої Кiшки", до "Дитячого "Спартака"… а десь "ундервуд" шаленiє, а десь стихiйна композицiя.
I знову Маруся ковтає слова, i знову розказує анекдоти, правду, про це:
- На верандi сидить стара дiва й плаче.- "Чого плачете?" - Тодi вона скаржиться, що вона, мовляв, до сорока лiт була чиста, мов сльоза, а тепер її спокусив курортний лiкар (на верандi) i погубив навiки. Це ж жах! Ви чуєте: навiки! Тепер вона хоче їхати в столицю й ознайомитись iз програмою капебеу, бо тепер хто її вiзьме… Га?.. Кому вона потрiбна?
- Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
I Маруся так заливається, що прямо - чорт!.. А потiм знову про веранду, про скелi, про море, про морський вiтер, що голубий, мов запах, i запашний, мов смак.
Все переплуталось. Стихiя.
…А трамвай пiдiйшов i одiйшов у задуму зимової весни - з товаришем Огре, з Марусею, через Тайгайський мiст, до центру го-рода, повз мiськi будiвлi, заквiтчанi червоними стягами. У стягах ходив химерний вiтер i перебирав полотнища.
По всiй вулицi на всiм протязi стояли ватажки свiтової революцiї, наче вулиця й справдi хотiла, щоб бiльш було ватажкiв свiтової революцiї.
Але була жура: ватажки розтаборились, загатили всю вулицю з наказу виконкому, i були тiльки рисунки:
- Так?
- Так?
Звичайно, справа зовсiм не в рисунках. Безперечно, iлюзiя прекрасна рiч, але -
- на жаль, не завше.
…Чуєте, потенцiальнi пiдсвинки з "прекрасної синьої свинi"?
- Так?
- Так!
…I шумiв трамвай.
…Гражданiн, ваш бiлет?
Товариш Огре подав грошi.
Минали червонi вiтрини. Назустрiч курив автомобiль i дивився гарячими очима. Такими ж очима дивилась i Маруся - вперед, назад, навкруги. I знову верещала:
- Це ж прелiсть, Огре! Чуєш?
Тодi товариш Огре розказав про фантазiю некрасивого карлика - про гудки, про капебеу. Маруся заливається: це ж чудовий матерiал для поеми. Але…
- Ха-ха-ха! Да-ха-ха-ха!.. Ну, уяви ж, голубчику Огре: прийшов поет iз своєю поемою в редакцiю, де сидить суворий редактор iз золотими окулярами на носi. Поет дивиться на окуляри, на золотi дротики, i вони нагадують йому золотi австралiйськi розсипи, i, може, далекий Iндiйський океан, i, можливо,- нарештi! - невiдомий пiвденний бiгун. Але вiн нiяк не знає, чому не приймають його поему. I тодi виходить поет iз редакцiї з безпорадною тоскою й рве на маленькi клаптi свою поему "Лi-лю-лi".
…Товариш Огре згадав Альошу й суворо спитав:
- Що ж тут смiшного?
- Що ж тут смiшного? Дурний! Це ж побут революцiї. Це ж прелiсть, Огре!
Потiм вискочила з трамвая й крикнула:
- До побачення, Огре! До вечора! Буду i я на пародiї… Хай живе Пупишкiн - голова пролеткульту i його заступник - Мамочка! О-о, як стрiнемо Новий Рiк!.. До побачення, Огре!
…Знову летiли, минали червонi вiтрини. Знову!
…I знову була в цьому така химерна фантастика, що провалитись у безодню, захлинутись, умерти. Воiстину в той день город жив невiдомим загоризонтним життям.
I здавалось, що тротуаром бредуть надхненнi мiнестрелi. Здавалось…
…I раптом - здалось:
- в шумi трамвая хтось розплющив сентиментальнi очi й скрикнув нечутно - в розпуцi, в божевiллi - невiдомо:
…о мiй прекрасний загоризонтний краю!
Вiрю! Вiрю так глибоко, так незносно, як пахнуть на зубатих кварталах степовi бур'яни. Вiрю!.. Бо бачу - i Дафнiса, i Хлою, i молоде кохання, а далi Боккаччо "Аmeto", а далi iдилiя на обнiжках духмяних степiв. Отари золоторунних i зелена пiсня, мов хмiль, тиха, мов пух на скроню…
…I дрижить пiдо мною земля, мов полонянка з диких озер! I пливе мiй радiсний бiль у столiтнi далi, i мiй бiль, мов перша пастораль про золоторунну Хлою…
ПУПИШКIН I МАМОЧКА (Цей фрагмент вставлено, мабуть, для контрасту)
…Товариш Огре,зиркнув у вiкно.
- Хто це?
…Ну, да, товариш Пупишкiн. Вiн поспiшає до Тагайського мосту до товариша Огре в такiй справi, у справi сьогоднiшньої пародiї на "Лiлюлi".
…I справдi: хiба такий поганий товариш Пупишкiн?
Безперечно, хороший! Живе вiн, значить, на такiй-то вулицi, такий-то N…
- Живе?
- Живе!
- Ну i Бог з ним!
Але хтось не вгомоняється.
Тодi це:
- Товариш Пупишкiн, голова пролеткульту - не просто голова: i письменник. Оповiдання його починається фатально так: "Галя внесла самовар i розставила чашки. Петро допiру прийшов iз заводу й принiс iз собою декiлька прокламацiй еtс". Пише товариш Пупишкiн свої оповiдання за чашкою чаю; говорить: "Я вам кажу понятним руским язиком. Як же так, що ви не розумiєте?" I дiйсно: як не розумiти? Навiть тульський акцент чути!
…Це який? Це той, що йде!
- Ну да, той, що йде: товариш Пупишкiн. Вiн же ще не прийшов - не пiдiйшов до Тайгайського мосту. Вiн розминувся з товаришем Огре.
…товариш Пупишкiн має "чотирьох ребятьонков" i щиро стоїть на посту. Вiн дуже задоволений iз балетної студiї. Там такi еластичнi дiвчата (учаться), що "антiк маре з шоколадом". Правда, хтось каже, що це мiськi мiщаночки…- Ну, то вiльному воля! Знаємо цих архiнитикiв! Все їм не так!
…А як же так?
- А так, значить, "вопче".
I от Сонгород. За Тайгайським мостом гудуть паровики.
…Товариш Пупишкiн любить говорити, як вiн захищав Петроград: "Ми захищали Петроград… А коли приходить товариш Мамочка, заступник його, товариш Пупишкiн питає:
- Так як по-твоєму: битiє не опредєляєт сознанiє?
- Нє!
- Дурак! Битiє завше опредєляєт сознанiє. От тобi приклад i доказ: що таке битiє?
- Сознанiє!
- Дурак!.. А що таке сознанiє?
Товариш Мамочка хилиться на канапу:
- Душенька! Яке може бути сознанiє, коли сплошна безсознательнiсть.
Тодi товариш Пупишкiн розгортає книгу й рiшуче парирує удар:
- От тобi й Бухарiн сказав… нарештi й я тобi кажу!
- Нє!
- Дурак… ти, мабуть, i сьогоднi пiдпив?
Тодi Мамочка в обiйми:
- А ти не дурак, а дура. Ти, голубок, так би мовити, пiд пресом авторитарности. А я от кажу: "Геть усяку авторитарнiсть i да здраствуєт колективнеє творчествої". Понiмаєш? От де собака зарита: пролеткульт!
Мамочка, безперечно, тяпнув десь спиртозу: дух нехороший. Правда, i товариш Пупишкiн трохи того…
- Ну-ну, не кричи. Лягай спати.
Мамочка:
- Я? Спати? Потомствений пролетарiй? Нi за якi коврижки! Будемо бодрствовать. До послєднєй каплi кровi… Понiмаєш?
I т.д. i т.п., ets.
…Здається, товариш Пупишкiн пiдходить до будинку?
- Ну да!
…Тайгайський мiст залишився позаду. Знову в порожнiй вулицi бiжить тротуаром похилий пес. Тихо вмирає блакить. А з заходу насуваються синi тачанки.
…I знову на далеких пустирях тоскує трамвай.