На двадцятiй верствi вiд кордону експрес зупинили бандити. Результатом перестрiлки було: одне вибите вiкно i затримання потяга на кiлька хвилин. Коли експрес знову рушив у сизу далечiнь туманного дня, в купе Криленка ввiйшов повожатий i попрохав його дати притулок двом громадянам.
- Прошу пробачення,- сказав вiн.- В розбите бандою вiкно вривається вiтер, i пасажири вимагають, щоб я їх перевiв у iнше мiсце. Чи не дозволите використати купе дипломатичних кур'єрiв?
- Будь ласка,- кинув Криленко i пiдвiвся з лiжка. В купе увiйшло двоє. Один iз них середнього зросту, з живими мишачими очима - мовчки положив на полицю чемодана i, не привiтавшись, сiв. Другий, очевидно, супутник першого, не в мiру худий, не в мiру високий, так що, входячи в купе, мусiв низько вклонити голову, щоб не зачепитись, нервово вiдкинув плече i попрохав пробачення за турботу. Сiдаючи напроти Криленка, вiн поправив ремiнь свого саквояжа й сказав:
- Я вам не заважаю, шановний добродiю?
- Очевидно, нi,- промовив Криленко i здивовано подивився на пасажира: його увагу зупинила зайва запобiгливiсть.
Не в мiру високий пасажир мовчки, не пiдводячись, скинув пальто й подивився своїми свiтло-синiми очима у вiкно. В такому положеннi вiн просидiв декiлька станцiй, i тiльки коли в купе спалахнув рiжок електрики, пасажир здригнув, кинув швидкий погляд на Криленка i, пiдсiвши ближче до столика, забубонiв по ньому сухими музичними пальцями.
За цей час його супутник встиг декiлька разiв вибiгти з купе i вихопити з подорожнiх станцiйних буфетiв кiлька фунтiв шинки, цукерок, яблук та iншої їжi. Раз у раз вiн наливав чаю в свою металеву чашку i набивав рота принесеним. Коли потяг одходив вiд станцiї, швидкий пасажир розгортав якийсь журнал, виймав вiдтiля записну книжку i щось там занотовував. Iнодi, коли вагони пролiтали повз оселi, вiн пiдбiгав до вiкна, безцеремонне затуляв його своїм станом i пильно вдивлявся десь. За двi хвилини вiн знову сiдав на своє мiсце i знову брав олiвця. Нi до свого супутника, нi до Криленка вiн не промовив жодного слова. Очевидно, цей пасажир зайнятий був якимись мислями, що не давали йому спокою. Весь час вiн наспiвував веселу шансонетку, вимовляючи тiльки:
- Труля-ля-да-труля-ля!
Осiннiй вечiр несмiливо зазирнув у вiкно. Що далi, то все мiцнiшало свiтло електрики. Одноманiтнi перебої колiс глухо бились у вагон i заколисували. Експрес летiв у тумани, одкидаючи верстви, обганяючи гони. Мчались озера, лiси; одлiтали стовпи. Паровик, побачивши далекий червоний семафор, тривожно кричав серед порожнього степу.
Коли Криленко розплющив очi, вiн побачив: високий пасажир i зараз бубонiв по столу, викидаючи свої тендiтнi пальцi. Його супутника не було. Вiд парового опалення в купе стало душно, i Криленко пiдвiвся з лiжка, щоб скинути пiджак. Осiннiй вечiр уже розтанув, i в купе заглядала темна мряка дощовитої ночi. З сусiднього купе, що праворуч, доносились голоси.
- Дозвольте спитати вас,- сказав пiсля довгої мовчанки високий пасажир, коли Криленко, повiсивши пiджака, знову збирався лягти,- вiдкiля ви їдете?
- З Нiмеччини,- не повертаючись, коротко кинув Криленко.
- Мабуть, в посольствi працювали? - спитав пасажир i уважно подивився на свого спiвбесiдника.
- Так!
- Я одразу догадався,- усмiхнувся вiн.- Саме в посольствi, бо iнакше ви не мали б такого вигляду.
Криленко швидко поправив рогово-совинi окуляри: його неприємно вразила така несподiвана фамiльярнiсть.
- Якого вигляду? - трохи суворо спитав вiн i круто повернувсь. Пасажир враз знiтився i обличчя йому перекосилось.
- Коли я вас образив, то прошу пробачення,- промовив вiн.- Менi здалося, що я з вами можу поговорити. Я дуже рiдко говорю.
Криленко, який мав здiбнiсть завжди й всюди хутко зорiєнтуватись, рiшив, що вiн має справу з людиною не зовсiм психiчно нормальною.
- Я теж радий поговорити з вами,- поспiшив вiн сказати iншим тоном,ви, очевидно, не зрозумiли мене. Але я знову повторюю: якого вигляду?
- Бачите,- помовчавши, промовив химерний пасажир,- коли б ви були випадковим туристом, то цi вашi гостроносi щиблети дуже хамлувато сидiли б на ваших ногах. А втiм,- раптом пiдводячись i несподiвано простягаючи руку, сказав вiн,дозвольте одрекомендуватися: iнженер Сердюк.
- Дуже приємно,- машинально, не називаючи свого прiзвища, стиснув руку Криленко, i тут вже вiдчув, що приємного було надто мало. Iнженер, не по-звичайному представившись, знову замовк, i на його n обличчi заграла хороблива усмiшка. I ясно: це не могло не вплинути на Криленка. Короткий, але химерний дiалог з випадковим подорожником нагадав йому чомусь першi днi 17-го року. В уявi йому промчалось кiлька несподiванок, i вiн здригнув. Але зате Криленко згадав i рiвнi берлiнськi вулицi, i тихий кабiнет над Шпрее, i нормальне й точне, мов годинниковий механiзм, нiмецьке життя. Все це перший раз за всю дорогу пройшло перед ним з кiнематографiчною швидкiстю i залишило за собою в його душi трохи гiркий i неприємний слiд. I що його з Берлiна зовсiм одкликано, вiн тiльки зараз гостро вiдчув.
- Так от я й дивлюсь на вас,- сказав пiсля невеличкої павзи Сердюк,- не турист ви… А я, знаєте,- i вiн весело зареготав,- знаєте, поїхав колись до Шварцвальду. Це було комiчне турне. Хоч як повернусь - усе моветон. Нiмкеня, знаєте, за мною як за немовлятком ходить. Це, каже, iнженер "рюсь" i робить наголос на "рюсь" мовляв, пробачте йому. Це було так комiчно…
Iнженер уважно подивився на свого спiвбесiдника. Обличчя йому мiнялося щохвилини, i на цей раз воно розпливалося в нудну гримасу.
- Чи не думаєте ви пiдкреслити вiдому банальнiсть про нiмецьке фiлiстерство? - кинув Криленко з метою розхолодити iнженера та добитись таки нарештi, хто перед ним сидить.
- Саме це я й хотiв пiдкреслити,- поспiшно сказав Сердюк.- Хiба вас не цiкавить таке питання: як впливає на психiчну рiвновагу людини комбiнацiя, що складається з Лоенгрiга, Шпiльгагена та бюргера? Я маю на увазi цивiлiзованого тевтона.
- Але в ваших словах звучить якась образа,- усмiхнувся Криленко.- Чому ви з таким завзяттям нападаєте на них?
- На кого це?
- На цих же, вищезгаданих, тевтонiв.
Iнженер подивився й сказав обурено:
- По-перше, ви даремно пiдкреслюєте "тевтонiв": що було, те не вернеться. А потiм,- невже ви й досi не догадались, шановний пане… будь ласка, ваше прiзвище.
- Криленко.
…Шановний пане Криленко. Я, бачите, заздрю цим гомункулам. Крiм того, я думаю,- i Сердюк узяв зовсiм професорський тон,- оскiльки наша сучаснiсть характеризується проблемами, так би мовити, вищого iнтернацiонального порядку, оскiльки я, частка цiєї сучасности, не можу не цiкавитися внутрiшнiм змiстом вiдомих менi народiв. Ви мене, очевидно, розумiєте?
- На жаль, нi,- вже трохи рiзко кинув Криленко.
- I я шкодую,- серйозно сказав Сердюк i раптом по-дитячому зареготав: - Ви мене, будь ласка, не слухайте. Все це - експеримент, не бiльше. Сидiв напроти вас i думав: а що як я вiзьму та й заговорю з цим добродiєм езопiвською мовою?
Криленко змiряв спокiйним поглядом свого спiвбесiдника i мовчки вийняв з кишенi портсигара. На цей раз вiн i натяку не подав, що iнженер дратує його своїми виходками. Тепер не залишилось жодного сумнiву, що перед ним сидiла психiчно ненормальна людина.
Одноманiтнi перебої колiс бились у вагон з колишньою настирливiстю. Сердюк мовчав i дивився у вiкно, повз котре з тоскним посвистом летiла осiння нiч. Криленко, запаливши сигару, лiг i одвернувся до стiни. В купе стояв той химерний електрично-тьмяний присмерк, який буває тiльки у вагонах вищого класу. Було тепло i затишно, i мисль обминала i буднi, i невдачi, i нуднi обов'язки. Тодi десь клубились тихi асоцiацiї i загортали купе в фiлософiчно-задумливе мереживо.
- Так… так-с! - кинув за спиною Криленка Сердюк. Але Криленко вже не звертав уваги на iнженера. Вiн найшов вигiднiшим для себе подрiмати. Вiн мав добрi нерви, i тому, коли попадав у становище, подiбне даному, завжди вмiв найти в нiм своє мiсце. I тепер вiн скоро втямив, що химерний iнженер хоч i явно психiчно ненормальний, але, без сумнiву, має тихий темперамент, i йому нiчого не заподiє. Отже, краще заплющити очi i помiркувати про своє майбутнє. За два днi вiн мусить увiйти в зовсiм нову обстановку, що в нiй не був бiльш як чотири роки. Ще декiлька станцiй - i нова станцiя його життя. Вiн полiз у бокову кишеню i, дiставши там паперовник, витяг з нього акуратно згорнений учетверо аркуш паперу й посунувся ближче до електрики. Аркуш було списано дрiбними, але чiткими лiтерами - рукою самого Криленка. Це була його бiографiя, що її вiн заготував ще в берлiнському будинку над Шпрее. Вiн завбачливо написав її, припускаючи, що в "Цека" загублено його анкету i що в час призначення його на нову посаду вiдсутнiсть бiографiчних даних може ускладнити справу.
- Народився я,- мовчки, через рядки читав вiн свiй життєпис,- в 1891 роцi, в Києвi… Батько мiй iнженер-путiєць, старий есдек (умер)… Мати - вiдома українська самостiйниця (умерла)… Братiв, сестер не мав… З двадцяти рокiв с.-д… В есдебе з 16-го року. Освiту маю унiверситетську, вищу школу скiнчив у Нiмеччинi… Фах - iнженер-механiк… З двадцяти рокiв жив у Швейцарiї, Нiмеччинi, Росiї, Українi… З дружиною розiйшовся… Остання посада…
Вiн перечитав ще рядкiв 30 i положив листа на груди - одноманiтний перебiй колiс заколисував - i сплющувались очi. В купе, що праворуч, зiбралась, очевидно, весела компанiя, i вiдтiля, не стихаючи, пробивався гомiн. Експрес пролетiв уже декiлька нiчних станцiй i, розрiзаючи осiннiй туман порожнього степу, поспiшав до вузлового пункту. Криленко мав свiй режим i тому рiшуче боровся зi сном: в цей час вiн мусiв читати. Положивши в паперовник свою бiографiю, вiн почав перебирати в ньому з напiвзаплющеними очима акуратно згорненi листи. Не дивлячись, вiн витяг одного з них, i розгорнув.
- Мiй коханий Яремо,- байдуже водив вiн зiницями по претензiйних рядках листа колишньої своєї дружини.- Я знову про те ж: ти покинув мене, але я свого котика кохаю, як i в першi днi безумного медового мiсяця. Як зараз бачу перед собою твою класичну постать. Цей високий, енергiйний лоб, цi розумнi темно-суворi очi, цю iронiчну посмiшку, що ховається в куточках уст. Цього я нiколи не забуду. Але гадаю, що й ти мене не забудеш, бо за кожним твоїм кроком до самої смерти буде пильно стежити твоя колишня кiшечка… I от, як тiльки я узнаю, що ти покохав когось,- чекай мене: тебе уб'є жiнка, яка…
Криленко, не дочитавши листа, спокiйно положив його у конверт i засунув у паперовник. I тут же, зиркнувши на Сердюка, який i тепер сидiв у колишнiй позi бiля вiкна, вiн в'яло подумав, що Сердюк по сутi його колега i що в Сердюка таке ж волосся, як i в його колишньої дружини. Криленко, щоб розвiяти сон, навiть хотiв заговорити з iнженером. Але в цей момент дверi з шумом одлетiли вбiк i в купе увiйшов жвавий пасажир. Вiн мав трохи розхристаний вигляд, i його червоне обличчя уїдливо пiдкреслювало, що вiн допiру провiв декiлька годин з веселою компанiєю в купе, що праворуч, i не без участи виноградного чи якогось там iншого вина. Криленко тiльки тепер догадався, де був цей спутник, i, зиркнувши на його осадкувату фiгуру, на його пiдсмаленi очi та парикмахерський продiл, подумав, що йому, Криленковi, усмiхається перспектива дещо узнати про Сердюка i головне - розвiяти сон.