Розворушив Криленка галас. Осiннє небо вже зайнялося свiтанком, i свiтанок поволi йшов у купе, блiдий, анемiчний, непевний. I при цьому свiтлi, що нiяк не могло пригасити електрики, Криленко побачив таку картину: там, де розкинувся звечора журналiст, лежав з заплющеними очима Сердюк, сам журналiст стояв серед купе i, щось викрикуючи, держав в обiймах низеньку й чорненьку жiнку.
- Те-емочко! - розiбрав нарештi Криленко один iз чергових викрикiв, Шарка.- Ну, i що б ти робила, коли б я не вийшов з вагона? I досi б чекала потягу?
Жiнка безпорадно борсалась у мiцних обiймах i щось тихо говорила, раз у раз поглядаючи на Криленка.
- Ну, сiдай-но, моя голубонько! - сказав Шарко, цiлуючи волосся жiнчиної голови, i посадив її на лiжко.
Журналiст так ласкаво й так без кiнця фамiльярно поводився з новою особою, що Криленко з певнiстю рiшив: це - Шаркова дружина, по меншiй мiрi наречена, i, очевидно, вiн зустрiвся з нею пiсля довгої розлуки. I тому Криленко був дуже здивований, коли почув потiм вiд журналiста, що вiн з цiєю жiнкою не бачився "цiлих" два днi i що з нею вiн познайомився мiсяць тому, i що вiн, нарештi, нiколи не покохає Темочку, бо вона пахне фабричним димом. Шарко i сьогоднi говорив з тiєю ж непримушенiстю, як i вчора; але сьогоднi в нiм бiльше було заклопотаностi.
- Ви пробачте менi,- звернувся вiн до Криленка.- Я гадаю, що присутнiсть нової особи у вашому купе i без вашого дозволу не вплине на вашi ж нерви. Тим паче, ми вже пiд'їжджаємо до стольного града.
Криленковi нiчого iншого не залишилось, як прийняти факт. Пiсля цiєї церемонiї журналiст, як i треба було чекати, познайомив Криленка з жiнкою. Вона подала мiнiатюрну руку й сказала, що її звуть Тема Брук. Це вже було третє знайомство в дорозi, i Криленко мав певний трафарет реагувати на нього.
- Дуже радий!
- От бачиш, Темочко,- скрикнув журналiст.- Тебе навiть з радiстю зустрiчають. А ти боялась залишитись без мiсця.
Тендiтна жiнка пiдвела свої вишневi очi й хутко заговорила:
- Товаришу Шарко, я вас дуже прошу не конфузити мене… Ну, навiщо це?.. Не треба!
- Не треба? Ну, й не треба! - i журналiст фамiльярно обняв її.- Ах ти, моя жидiвочко…
Шарко довго не вгомонявся. Вiн розпитував жiнку, як їй "працюється" на фабрицi, чи не думає вона покинути цю посаду i перейти в iнше мiсце. Невже вона не розумiє, що їй, iнтелiгентнiй партiйцi, не варт сидiти десь у тютюновому пилу. Це ж безвихiдний iдеалiзм, це архаїчне народництво. I коли вона запевняє, що нiчого подiбного нема, то вiн їй нiколи не повiрить, бо iнакше б вона не вiддавала так багато часу та енергiї тiй працi. Нi, хоч вiн i безпартiйний журналiст, але вона, комунiстка, нiколи його не переконає. I не тому не переконає, що вiн не має партквитка (це єрунда, бо, по сутi, вiн має бiльше права називатись комунiстом), а тому, що вона справдi помиляється, хоч вона й не дiвчина, тому, що жодний iз визначних комдiячiв, з якими вiн щодня зустрiчається, не подiляє її поглядiв.
- Слухайте, товаришу,- гостро заперечила жiнка.- Вiдкiля цi фантазiї? Невже ви це про мене говорите?
- Про тебе, моя мила жидiвочко, про тебе!
Жiнка почервонiла.
- Слухайте,- ще суворiш сказала вона,- хто вам дав право говорити таку нiсенiтницю в присутностi сторонньої людини?
Але Шарко не вгомонявся. Розкидаючи скорострiльнi сентенцiї, вiн раз у раз притискав до себе жiнку.
Це вже переходило межi жарту i набирало безпардонної похабщини. За час цiєї сценки Криленко почув себе нiяково, особливо збiльшилась ця нiяковiсть, коли вiн узнав, що перед ним стоїть однопартiйка. Але й втручатись вiн теж не мав бажання: по-перше - вiн не знав новiтнього мiсцевого побуту, по-друге, вiн завжди уникав скандалу, i, щоб вийти з нiякового становища, Криленко спробував був заснути. Але заснути вiн теж не мiг: анi одноманiтнi перебої колiс, анi рання година не допомогли йому. Звикши до нормального життя, дисциплiнованого певним режимом, вiн фiзично не мiг пiддатися сновi бiльше того, як припадало йому за встановленим у блокнотi розписом.
Криленко похилився на вiкно, вдаючи, що вiн уважно розглядає подорожнi краєвиди i нiчого не чує.
Потяг iшов з надзвичайною швидкiстю, так що треба було припустити - за годину-двi вони будуть на мiсцi призначення. Вже зовсiм розвиднилось. I сьогоднi стояв туманний ранок, i тiльки зрiдка, коли розходились хмари, одкривалась убога перспектива в сiру осiнню далечiнь. Також зрiдка одлiтали оселi, але Криленкiв погляд зупинявся лише на тих будiвлях, що виникали руїною. Вiн уважно придивлявся до них, наче шукав тут того майбутнього, яке чекає його. Вiн так замислився, що й не звернув уваги, як Шарко вийшов.
Iнженер уже прокинувся i розмовляв з жiнкою. Остання, коли її, нарештi, залишив Шарко, зовсiм перетворилась. З обличчя зникла розгубленiсть, i повеселiшали вишневi очi. В особi Сердюка вона найшла свого справжнього спiвбесiдника. Але й iнженер став балакучiший.
- А все-таки, панно Темо, ви спiзнились на роботу,- сказав вiн.
- Товаришу Сердюче, який ви чудний,- зареготала Брук:- сьогоднi ж недiля!
- Недiля?.. Так чому ж ви так поспiшаєте?
- Як чому? От тобi й раз: не вiк же менi жити в подруги, я й без того спiзнилась на дачний.
- На дачний? - чомусь здивовано спитав Сердюк.
- Ну да, на дачний! - i жiнка знову зареготала:- Ой, який ви чудний, товаришу!
Iнженер пiдвiвся, подивився на Криленка i, пiдкинувши плече, кинув несподiвано:
- Тiльки ви, будь ласка, не кажiть паннi Iраїдi, що зустрiли мене тут.
- Чому ж це?
- Та, бачите… словом, я не хочу! - i, помовчавши трохи, додав:- Я все-таки певний, що нiхто не догадається, яку роль зiграє комета iз сузiр'я Рака.
- Ви вже про комету? - сказала Брук, очевидно, зовсiм не дивуючись рiзкому переходовi на iншу тему.- Ну, добре, яку ж роль?
Вона зложила свої руки i так уважно, з такою легкою теплою iронiєю подивилась на iнженера, наче вона мала слухати трьохлiтню дитину.
- Мене цiкавить, головним чином,- сказав iнженер, постоявши хвилину серед купе,так звана "червона комета", що пройшла по елiпсi ще в 1811 роцi. Появитись вона мусить тiльки через 3000 рокiв. Припускаючи, що цей термiн для iстоти, яка живе на Землi i зветься людиною, являється термiном поза всяким вимiром, я не можу погодитись з вами, що цей же термiн для свiдомости iстот iншої планети являється iррацiональною величиною… Але ви, будь ласка, не шукайте тут якогось символу: ця комета в астрономiї так i зветься "червоною".
- Товаришу Сердюче, ви ж допiру говорили про комету в сузiр'ї Рака,заперечила Брук.
Iнженер по-дитячому зареготав.
- Так, я говорив про комету iз сузiр'я Рака, i ви, будь ласка, не звертайте на мене уваги.
Криленко не витримав i, повернувшись, зустрiвся з очима Сердюка. Той уважно подивився на нього i з легкою усмiшкою перевiв погляд на жiнку. Все це Криленка збивало з тями. В чому справа: ненормальнiсть чи дешевенька iнтрига? Це питання його так зацiкавило, що вiн забув навiть основне: потяг наближався до останньої станцiї, i йому надходив час збиратися. Вiн знов ув'язався в розмову.
- Скажiть, будь ласка, товаришко,- звернувся вiн до жiнки,- на якiй ви фабрицi працюєте?
- На шостiй тютюновiй.
- Ну… а живете де? - пiдбирав слова Криленко.
Жiнка раптом почервонiла: вона згадала, очевидно, поводження Шаркове з нею.
- А вам яке дiло?
Криленко теж почервонiв: вiн i справдi кинув нетактовне запитання.
- Будь ласка, пробачте менi,- сказав вiн.- Я погано знаю город, i мене цiкавили деякi данi про розположення вулиць.
Брук заспокоїлась.
- Вулиць?.. хiба вам це потрiбно?.. Щодо мене, то живу я в провулку Вiльної Академiї, будинок професора Полоза. Не знаю тiльки, як ви скористуєтесь з цiєї iнформацiї.
- Професора Полоза? - повторив запитанням Криленко: це прiзвище по асоцiацiї знову перенесло його в Берлiн.
- Так, професора Полоза.
- Тодi скажiть, коли ласка ваша: сам професор чи не був недавно в емiграцiї?
- Ви саме про нього й говорите: професор декiлька мiсяцiв як повернувся з-за кордону. Хiба ви знаєте його?
- Так, знаю. Менi приходилося з ним зустрiчатись у Берлiнi.
- Дуже приємно,- кинула Брук,- виявляється, ми маємо спiльних знайомих.
Сказавши це, жiнка повернулась до Сердюка й повела з ним колишню розмову. Що ж до Криленка, то вiн, дивуючись випадковi, пригадував останню зустрiч з професором.
Це було ще в посольствi. До нього в кабiнет увiйшов (вiн акуратно приходив кожного тижня) низенький вчений з довгою, як у схимника, бородою. Вiн i на цей раз тихо, вкрадливо говорив, що вiн хоче повернутися знову на Україну i працювати в Радянськiй Республiцi, що вiн буде корисний новому суспiльству i т. д. Криленко i на цей раз дивувався, як солодко говорить цей низенький професор, як тонко обходить небезпечнi мiсця розмови. Навiть на пряме запитання, як вiн дивиться на диктатуру молодого класу i чи не думає вiн публiчно одмовитись вiд своєї колишньої полiтичної позицiї, яка привела його до емiграцiї, професор так вiдповiв, що, з одного боку, можна було розумiти одне, а з другого - зовсiм протилежне. Але у всякому разi професор справляв дуже приємне враження i безперечно хотiв повернутися на батькiвщину. Цього ж разу вiн навiть показав Криленковi портрет своєї старшої дочки, яка, хоч це й дивно, давно вже належить до комунiстичної партiї i, очевидно, могла б явитись певною порукою того, що вiн, не дивлячись на його роки, ще багато б принiс користи суспiльству. Уряд амнiстував професора, професор зi своєю тонкою дипломатiєю переїхав на Україну, але образ його дочки на деякий час залишився в Нiмеччинi. Потiм в пам'ятi Криленка стерся й вiн.
Тепер, перекинувшись кiлькома фразами з Темою Брук, вiн знову пригадав професорову карточку, i щось приємне лягло йому на душу.
- А скажiть, товаришко: нема у професора Полоза дочки? - спитав Криленко, провiряючи, чи дiйсно про знайомого йому вченого йшла допiру розмова.
- Яку вам треба? У нього не одна. Вас, очевидно, цiкавить Iраїда?
- Можливо, я про неї й чув. Вона комунiстка?
- Одразу видно, що ви не тутешнiй,- усмiхнулась Брук.- Але як ви про неї чули?
Криленко розказав про зустрiч з професором, про розмову в посольствi i, нарештi, про портрет.
- I що ж: подобалась вона вам? - спитала Брук i в перший раз iз зацiкавленням змiряла Криленка.
- Я її не знаю,- заперечив той.- Я тiльки бачив її портрет.
- Хiба вам не досить цього? - ядовито сказала жiнка.- Це ж ще з самого Адама ведеться: женщину судять по фiзiї. Це, так би мовити, формула… партiйна… Ви, здається, теж партiйний?
- Так.
- Дуже приємно. Я завжди почуваю себе страшенно зворушеною, коли зустрiчаюся з партiйним. Так i хочеться кинутись в обiйми: як же, такi близькi родичi - я теж належу до тiєї ж партiї - i така безодня в нас спiльних iнтересiв… Але я ухиляюсь. Добре, я вас можу познайомити з Iраїдою. Завiтайте до професора.
- Можливо, завiтаю,- сказав Криленко.- Передайте, будь ласка, професоровi мiй щирий привiт.
Тема Брук ще раз подивилась на свого спiвбесiдника й кинула:
- Як же! Не сумнiвайтесь. Найщирiший! Я завжди люблю прислужитися там, де спостерiгаю зворушливе єднання комунара з безпартiйним вченим.
Потяг пiдходив до перону, i жiнка, не слухаючи Криленка й не дивлячись на Сердюка, вискочила за дверi. Через хвилину вбiг журналiст. За той час, коли Криленко збирав свої речi, вiн встиг наговорити йому щеодну книгу сенсацiй. Розлучились вони добрими знайомими з надiєю (так говорив Шарко) зустрiтися в городi. Сердюк пiсля розмови з жiнкою не сказав жодного слова i, тiльки виходячи з купе, несподiвано повернувся до Криленка й кинув:
- Ну, а я з вами зустрiнусь обов'язково.