- Молодець!.. Iване, - Кивнув головою назад великий князь. - Дай йому ногату за печенiга, за витязя! - А тодi обернувся до воїна iз золотою гривною. - I з Петра взяти в казну гривну! Щоб, не розвiдавши досконало, не поспiшав, чи треба нагороджувати воїв срiбною гривною, коли можна нагородити шелягом! Вчiться господарювати! А ти, молодцю, старайся! - Великий князь махнув рукою, вiдпускаючи дядька Пiвня.
- Князю! Я дуже хочу тобi служити!
- Ти хiба не служиш?
- Я привiв урок людей робити. До городнiх робiт.
- Скiнчиш урок - вiдпускай людей - i на Берестове до конярень!
- Дякую, князю, дякую, князю! - I кланяючись низько, вiдступив боком, боячись обернутись спиною до великого князя...
Дядько Пiвень пiдхопив пiд вузду огиря i повiв, повiв швидко на Подiл.
Там у тiснiй золотарськiй майстернi йому пробили дiрочки в золотнику i в ногатi.
Просто тут, у майстернi, привiсив до натiльного хреста княжу ногату.
На розi бiля найстаршої київської церкви святого Iлiї вiн полишив малого на конi, накинувши повiд на гостре пакiлля чийогось тину,
Довго не було дядька. Повертався, випнувши груди, i призивно протяг до небожа правицю.
- Iди i подивись, як наш золотник сяє на iконi самого святого Iллi!
Споглядаючи велику iкону з великим багряним сонцем, до якого на червонiй колiсницi мчав володар грому Iлiя, малий так i не второпав, де висить дарований церквi золотник. Бо весь низ iкони було обвiшано дорогим намистом та золотими та срiбними монетами, карбованими у всiх краях i язиках...
- Бачив?! - Пiднiсши вгору правицю, завзято виголосив Пiвень. - То ж бо й воно!
I так само швидко покрокував, ведучи коня за вузду.
- Куди ми?
- Тьху на тебе! Наврочиш менi все дiло своїми "кудиками"! - Злостився Пiвень на малого.
Десь неподалiк вдарили в бубон i засвистiли кугички. Опинились просто в широко розчиненiй брамi заїзду. Пiд стiною заїзду з'юрмився натовп. Вибухав реготом, вигуками, плесканням в долонi.
- Дядьку, можна я подивлюсь?
- Iди та не барись! Бо менi... - не доказав дядько.
Малий i не озирнувся туди, куди дивився дядько Пiвень. Хлопчина з великою напругою продерся крiзь тiсне коло людей i ледь не викотився на майданчик, де вiдбувалося дiйство.
Дiвка з розфарбованим лицем щосили дмухала в кугички, а лiтнiй здоровань похмуро товк билом у бубон i щосили тупав ногою.
Пiд голосну музику танцювало двоє - коза та хлопчик. Тiльки коза пiдстрибувала на заднiх ногах, а хлопчик, вдягши на руки постоли, танцював догори ногами.
"От би менi так iз Ходою навчитись!" - Iз заздрiстю подумав хлопчик.
I тут його штовхнули, i вiн, щоб утриматись, прихопив когось за плахту.
- Ану не шарпайся! - Долинув згори знайомий дiвочий голос.
Пiвник задер обличчя - над ним височiла дебела перевiзникова донька. А її прихопив правицею нiчний гонець. А лiвицею вiн обхопив служницю. Так, служницю городника. I всi троє пiдпилi.
"Невже вона така п'яна, що не впiзнала мене?" - 3 тривогою подумав хлопчина. I став прислухатись до того, що шепотiв гонець дiвкам.
Тiльки зрозумiв, що щось соромiцьке. Вони йому нiчого не вiдповiдали, хихикали та попискували, коли вiн засильно лапав їх.
"У городi все не так, як у нас!"- Вирiшив Пiвник i хотiв знов дивитись на чудасiю, як почув той голос, який купальської ночi керував татями.
Малий вивернувся, щоб бачити того...
- Чуєш, Волосе! - Шепотiв у потилицю княжому гонцевi ставний чорновидий молодик. - Дурник у заїздi iз своїм стрибунцем...
- На те вiн i дурник, щоб сюди припертися iз стрибунцем, - не обертаючись, вiдповiв гонець, ще мiцнiше торсаючи дiвок.
- Тю на тебе, ребра зламаєш! - Засичала служниця.
- То йди до Гречина, може ти йому милiша за коняку! - Прошепотiв гонець, торкаючись пухнастими вусами палаючого дiвочого вуха.
Дiвка приснула, але не вiдповiла.
- Скажи Зорянi, нехай почастує,.. - шепотiв чорновидий.
- Не тре, - вперше обернувся гонець. - Стрибунець примiтний. Сьогоднi взяв йому три сонечка на Бабинiм! Поведеш крiзь браму - примiтять зразу. Сам нехай виведе...
- Довго чекати... А гостi скоро пiдуть до... Хто тодi вiзьме?.. Не перефарбуєш...
- Поговоримо ввечерi,.. там, де завжди. А зараз - згинь!
I дiйсно, Гречин за мить наче крiзь землю провалився, хоча ось тут стояв.
Дядько Пiвень вхопив за комiр небожа.
- Оце так недовго?!
- Дядьку! Тут така таємниця! Я тобi скажу!..
- Тс-с-с! Що тут у нього iз суглобами? - Голосно проказав дядько i присiв до жеребцевих копит. - Говори пошепки.
- Дядьку! Тiльки-но був отой! Вони iз княжим гонцем зговорювались проти тебе...
- Звiдки знаєш, що про мене?
- Вони золотники сонечками називали, а жеребця - стрибунцем. I хотiв Гречин, щоб Зоряна почастувала тебе, тобто пiдпоїла...
- У-у! - Захрипiв Пiвень i аж зблiд. - Ти... лишайся при... коневi... Я пiду меду вип'ю та подумаю.