— Та хоч би заради забави. Всупереч усьому. Згляньтеся над двома спраглими кохання жінками, — просила Евка.
— На брак везіння ти, певно, не нарікаєш, так? — буркнула бабуся.
— А хто сказав, що везіння означає щастя в коханні? Що мені з усіх тих хлопців, якщо я почуваюся самотньою?
— На самотність помагають не карти, а тільки свята Кінґа. — Бабуся стала роздивлятися кімнатою. — Ну що з вами вдієш? Де ті карти? У мене все губиться.
— Найліпше попросити про допомогу святого Антонія, — порадила Евка.
— Зі святим Антонієм я не розмовляю вже з рік, — відрубала бабуся.
4.04. А життя все ж таки буває прекрасним. Досить однієї звістки, і світ стає іншим. Я зненацька помітила перше листя й зелену траву. І звідки на вулицях стільки машин у весняних кольорах?
— Розкажи все ще раз.
— Але ж ти й замучила, Малино, — зітхнула Йолька. — Ну гаразд. Я йшла Віслянською в напрямку Плянтів.
— Зупинилася, щоб розкрити парасолю.
— Так, і раптом хтось сказав мені «привіт».
— Рафал.
— Він мав брунатну шкуратянку й коротко підстрижене волосся.
— Раніше ти казала, що дуже коротко.
— Він мав дуже коротко підстрижене волосся, — змученим голосом сказала Йолька. — Й нові окуляри.
— Що далі?
— Запитав, як у мене справи. Я йому сказала.
— Це можеш пропустити.
— Дякую. Потім запитав про тебе.
— Справді? — Я ніяк не могла повірити.
— Так. Запитав: «Що у Малини? Вона поїхала?»
— Я колись кинула йому таке гасло, — пригадала я. — І що далі?
— Нічого. Передав тобі вітання і сказав, що небавом зателефонує.
— Це коли? Як ти гадаєш?
— Не знаю, — стенула вона плечима. — Може, завтра, може, за тиждень.
5.04. Наразі він не зателефонував.
— Може, він просто так сказав, — розмірковувала Евка. — На відчіпного.
— Таж ніхто до нього й не чіплявся. Напевно, зголоситься, а як ні, то зателефоную я.
— Це був би найбільший ідіотизм з твого боку. Пригадай, як він з тобою порвав. Через тиждень після заручин. Якщо ти зателефонуєш, я більше до тебе не прийду.
— Ну гаразд, нехай уже буде, шантажистко нещасна. Почекаю. Бо ж він мусить зателефонувати.
9.04. Недільна нудота. Рафал і надалі не подає проявів життя. Йолька бачила його з дебелою.
— Її батько має адвокатську контору. Я знаю це від Віктора. Тільки не переймайся, Малино.
— Чим? Тим, що мій наречений ходить з багатою дівкою, а я ледь дотягаю до першого числа?
— Ти мусиш знайти роботу. — Йолька була дуже вигадлива.
— Знаю, бо інакше на мене чекає голодна смерть. Ще трохи, і залишаться тільки компоти з грушок.
— Старий нічого не підкинув тобі з тих двадцяти мільйонів золотом? — озвалась Евка.
— Вони ще пливуть.
11.04. Я закінчувала переписувати бібліографію до своєї праці, коли заявилася Евка.
— Знаєш, що трапилось? Але й день! Маєш якесь пиво?
— Кажи!
— І чого ти не віриш у карти? Пам'ятаєш, що мені випало? Проблеми з брюнетом, казенний дім або університет. Через жарт.
— Ну-ну, і що? — хвилювалась я. Евка вчиться в Агротехнічній академії сьомий рік, може, вони вирішили, що вже досить? — Ти вилетіла?
— Наразі ні. Давай те пиво, бо я мушу заспокоїтись.
— Я теж собі візьму, ти страшенно мене рознервувала. Розповідай.
— Пам'ятаєш, як ми в листопаді гуділи в «Сінґері»?
— Щиро кажучи, не дуже, — покрутила я головою.
— Ну, зосередься, така бабська вечірка на Андрія. Ти вже визначила термін заручин, і ми пішли це підлити.
— Зажди, тихо. Я пам'ятаю якісь уривки, — примружила я очі. — Середина листопада. Ти нарешті склала той іспит з йогуртів.
— Ну нарешті, — зраділа Евка. — Насправді це були плісняві сири, але молочні продукти теж. Із «Сінґера» ми пішли на Ринок, і біля Суконниць нас оминув Рисьо із серіалу «Клан». А ти ж знаєш, як я його люблю.