— Не може. Мусить, — виправила Евка. — Не має вибору. Я, як бачу, теж ні.
— Соррі. Я забула, що ти не їси м'яса.
— Ти вегетаріанка? — зацікавився Пйотр. — Ти не схожа на вегетаріанок.
— А як, на твою думку, виглядає вегетаріанка?
— Щиро? Як Малина. Худюча — «О Боже! Він добачає в мені плюси», — бліда й злюща. Рибу ти теж не їси?
— А риба хіба не тварина?
— Це вегетаріанство страшенно нудне.
— Чому?
— Тільки соя, сочевиця й рис, — здригнувся Віктор. — Макарони нагадують рибальську жилку, а замочений рисовий папір — медузу.
— Ти плутаєш вегетаріанство з натуропатією, — сказала Евка.
— А це що за холера? — знову скривився Пйотр.
— Вегетаріанці не їдять м'яса жодних тварин, не залежить, хребетних чи безхребетних, — заходилася пояснювати я з міною мудрагеля. — Зате їдять молочне, яйця, мед. Натомість натуропати…
— Їдять тільки овочі та фрукти, — додала Йолька.
— Про що каже сама назва «натуропат». Він їсть тільки те, що дала природа. Бо «натура» — це природа…
— А «пат» означає патологію, — завершив Лешек.
Ми провалялися так до вечора. Сонце звільна скотилося за обрій. А від саду війнуло холодом. Треба складати лежаки.
— Хто розпалить у печі? — поцікавився Пйотр.
— Зазвичай це роблять чоловіки, — поінформувала його я, — але ти теж можеш спробувати.
— Я не хочу позбавляти тебе роботи, — відгиркнувся він.
— Це комплімент?
— Перестаньте обоє, — не витримала Йолька. — Ми приїхали сюди відпочивати.
Ми взялися розпалювати вогонь і готувати вечерю.
— Хліб є, бекон теж, ковбаса і жовтий сир, — перелічила Анка, — консервовані огірки, що ще?
— Пиво й оковита, — підказав Діді.
— Я хочу без оковитої. Терпіти не можу запаху горілки.
— Відколи? — поцікавилася Йолька.
— Від Нового року. У мене прикрі спогади, — пояснила я.
— Рафальчик? — здогадався Віктор. Який делікатний.
— Для тебе, може, й Рафальчик, а для мене тільки Рафал, — холодно спростувала я.
— Розумію, — покивав Віктор.
— Ви чули про такий коктейль? — Лешек намагався змінити тему. — «Білий ведмедик»?
— Може, «white Russian»? — відгукнувся Пйотр. — Пам'ятаєш, бебі? Ми пили його на забаві у Рися.
— Не «Russian», a «bear», — заперечив Лешек. — А може, радше «teddy bear».
— Чому ведмідь одразу пов'язується з росіянином? — утрутився Діді.
— Той «білий ведмедик», — тягнув Лешек, — просто термоядерна штука. Нічого дивного, шампанське зі спиртом, б'є в голову, як постріл.
— О Боже, я собі уявляю, — сказала Анка. — Він повинен добре розвозити.
— Розвозить, — підтвердив Лешек. — Достатньо двох «дрінків», і ти літаєш, як у моєму сні. А потім западаєш у зимову сплячку.
— А в нас є спирт? — пожвавився Діді.
— Тільки медичний, — відповіла Евка. — Зате шампанське цілком пристойне. Робимо?
— Я не п'ю, — попередив Пйотр. — Мені в четвер треба о шостій бути на роботі.
— Тоді, мабуть, не пий, — погодився Діді. — Можеш не встигнути відійти. Решта, звісно, за?
Ми кивнули. Усі.
— Спирт відрізняється смаком від горілки, правда? — висловила я несміливу надію.
— У найгіршому випадку повернеш, — плеснув мене по спині Лешек.
— Які в нас плани на вечір? Граємо в кості чи в «макао»?
— Ти, Йолько, завжди мусиш складати графік?
— Ну, ми ж, напевно, не будемо тупо киряти? Мовчки.
— Чому одразу мовчки? — запротестував Лешек. — Ми можемо спілкуватися.
— На яку тему? — діставала Йолька.