Заборона ставати на ваги до кінця перебування.
Я мешкала в Евки понад два місяці і тільки завдяки їй нині не важу тонни.
— Ну, кажи нарешті. Що з тим носом? — випитувала я.
— Горбок зник. Коли ти всміхаєшся, кінчик носа зліва заломлюється, і тоді ти скидаєшся на Брюса Вілліса.
— Чорт забирай, Ево!
— Справді. Але ж Брюс симпатяга, хіба ні? Справа класно. Цілком незлий цей твій ніс, майже як по лінійці. Хоча… — замислилася вона по хвилі.
— Що «хоча»?
— Я все думаю, а чи не можна було б якось доречніше витратити ті п'ятсот марок від твого батька?
— І що?
— Відповіси сама.
11.02. Чи я зробила 6 це вдруге? Та звісно. Двадцять шість років я була одним великим лантухом комплексів — через ніс. Що з того, що в мене гарні очі й білі зуби, коли на перший план висувався ВІН. Великий, кирпатий і горбкуватий. Узимку червоний, як у бузька. Улітку скроплений потом. Навесні розпухлий від нежиті та сліз (бо депресія). Восени мокрий від дощу та сліз (бо чергові вакації без кохання). А найгірше він виглядав у профіль. Освітлений нічником, відкидав тінь на півстіни. Варто дати крупний план, і вийде чудовий кадр із «Сірано де Бержерака».
«Що таке щастя? Це прямий ніс завдовжки від чотирьох до п'яти сантиметрів, не ширший ніж дюйм», — так починається мій щоденник майже десятирічної давності. Сьогодні я витягла кравецький метр. Виміри збіглися. А де щастя?
12.02. Пішла до доктора Коваля. Ні, нічого не трапилось. Просто я хотіла, щоб він подивився. Поза тим, той шрам на переніссі, дрібні загрубіння вздовж перетинки. Чи можна ix якось зменшити?
— Ні.
Ні то ні. Переживу. На думку Евки, нічого не помітно. Я знову чіпляюся за міліметри.
А проте врода — це питання міліметрів. Узяти, приміром, губи. Якихось три міліметри, і ти вже обертаєшся на вулкан сексу. Власне, про губи… Коли я нині отак стовбичила проти дзеркала, то зауважила, що вони могли б бути більшими.
13.02. Сьогодні вечірка на честь Дня святого Валентина. Весь час розмірковую, що я їм скажу. Признаватися до того носа чи ні? Може, відвернути від нього увагу, наприклад обтяти волосся чи зробити яскравий макіяж?
— Я цього не робила б, — порадила Евка. — Ніхто навіть не помітить. От побачиш.
Уже не можу дочекатися. Там має бути купа хлопців. І Рафал. Ми не бачилися з Нового року, коли він поставив питання про зміну характеру наших стосунків.
Зміна характеру наших стосунків
— Коли ти йому скажеш? — запитала Евка перед самим Новим роком.
— Що я маю йому сказати?
— Що твій батько все вигадав. Що він не має жодних рахунків і не збурював Берлінської стіни.
— Гадаєш, я повинна це зробити?
— А як довго ти збираєшся це приховувати?
— Не знаю. Скільки вдасться.
— І сподіваєшся, що ваш шлюб буде вдалим?
— Господи, Евко, кожен має якийсь скелет у шафі, — розпсихувалась я. — Я знаю, що повинна це спростувати. Тільки…
— Боїшся, що він з тобою розірве? Ти розірвала б?
— Гаразд. Скажу йому завтра.
— Ти не мусиш, Малино.
— Не мушу, але скажу. Ми сиділи в мене на кухні.
— Це і так випливло б одразу по весіллі. Адже батько не привезе жодних паперів. Хіба що жовті. Але якщо Рафал зі мною розірве, це буде на твоїй совісті.
— Якщо він з тобою розірве, це значить, що він тебе не вартий.
Я розповіла Рафалові все. Спершу вижлуктила цілу пляшку «Ново-Паситу» й половинку настоянки меліси. Вийшло дорожче, ніж два «малібу» з льодом, а ефект той самий. Ми стояли на подвір'ї, перед моєю зупинкою. Я навіть не помітила, коли засвітилися ліхтарі. Рафал слухав, розгрібаючи черевиком свіжий сніг.
— У корабель я не повірив, — озвався він по довгій паузі. — Хто тепер возить золото кораблем?
— Напевно, що не мій батько.
— Але ті рахунки… Звідки ти знаєш? Він п'ятнадцять років просидів у Німеччині.
— Я не сподівалася б на жодні рахунки, Рафале.
— Слушно. Світ через це не завалиться.
— А що буде з нами?
— Ну що ж, нездала спадкоємице. Я приїду по тебе на Новий рік, — тепло всміхнувся він.
Ура! Все буде класно.
Новий рік ми зустріли в горах. Щойно зірвали кілька петард і впорались із корком від шампанського, як Рафал підійшов мене привітати.
— Всього найліпшого, Малинко, — ми цокнулися келихами. — Щоб нас завжди пов'язувала дружба.
— За дружбу, Рафале, і за кохання.
— Кохання приходить і минає, а дружба триває.
— Чого це ти про цю дружбу?
— Бачиш, я все обдумав і вважаю, що треба надати нашим стосункам новий вимір. Ти була щира зі мною.