Пішли майже всі. Залишилися тільки власниці ідентичних піджачків, задоволені, що спекалися конкурентів.
Не знаю, чи сміятись, а чи плакати. Я мушу підбити підсумки. Спочатку плюси:
Не дала себе обдурити.
Перенесла термін захисту.
Тимчасово опанувала дракона дієти.
А тепер мінуси:
Не маю роботи (і далі!)
Захист усе ще попереду (стрес).
Емек не телефонує.
Здавалося б, три на три, нічия. А до слова, чого це я плакатиму? Через Емека.
3.07. Після Йольчиного захисту. Вона одержала «відмінно». Влаштувала вечірку в родинному колі, а сьогодні запросила нас на вино.
— Ви мусите скуштувати великого світу, — заявила вона, затягаючи нас до «Імперіалу».
Тож сидимо й куштуємо, а радше цмулимо вино.
— Як там вечірка на честь захисту? — почала Евка.
— Незле. Але виникла проблема. Віктор. Ми витягли вуха з-під волосся.
— Мені здається, що він переживає захоплення іншою жінкою.
— Що?
— Я й сама не знаю, чи хочу про це говорити.
— Якщо ти вже почала, то закінчи, бо нас зжере цікавість, доки ми встигнемо зжерти цей салат за півсотки, — підохотила я.
— Коли ти помітила, що Віктор тебе зраджує?
— Я не сказала, що він мені зраджує, — виправила Евку Йолька. — Я сказала, що він захопився.
— Ну добре, захопився, і коли ти це помітила?
— Якийсь місяць тому. На дні народження Вікторового приятеля. — Йолька на мить змовкла. — Він, тобто цей приятель, зустрічається з такою доглянутою білявкою. Ну знаєте, стереотип секретарки.
— Гм, — підхопила Евка, — висока, на межі анорексії, пряме волосся, зібране в жмутик, порцелянове обличчя, вкрите рівним шаром гриму. Стильні квадратні окуляри й піджак. Службова усмішка, обмежена самими губами. А в байдужих очах напис: «Кави-чаю?»
— Саме так. Плюс брови в ниточку й контур на ненафарбованих губах, — додала Йолька.
— Секретарка директора фірми? Це і є об'єкт Вікторового захоплення? — не повірила я. — Таж ти виглядаєш краще! Як суперсекретарка директора суперфірми.
— Знаю, але, може, Вікторові набридла досконалість? Може, він віддає перевагу недовершеним творам?
— А як ти дізналася, чому він віддає перевагу?
Цікаво, що жодна з нас не сумнівалась у Йольчиному відкритті. Бо Йолька рідко коли перебільшує. І, на Евчину думку, ніколи не згущає фарби. За браком фарб.
— Зараз я вам скажу, але повернімося до дня народження. Приятель Віктора, Мартін, запросив і мене. Саме тоді я познайомилася з Госею.
— Із секретаркою.
— Так. Здається, вони з Мартіном разом уже кілька місяців, але я не помітила, щоб їх спалював вогонь пристрасті.
— Тебе він теж не спалює, — нагадала я.
— Якщо ти будеш мене обривати, я ніколи не закінчу. Сидимо на тому дні народження. Тобто одні сидять, інші танцюють, ще інші балакають, смокчуть коктейлі або…
— … ригають у шафу. Ми знаємо, як виглядають забави.
— На наших забавах, — наголосила Йолька, — всі тримаються на рівні.
— Коли вже не годні триматися вертикально?
Йолька глянула на нас зі співчуттям. І змовкла.
— Ну розповідай, — попросила я. — Ви були на дні народження в Мартіна.
— Й сиділи на кухні. Я поряд із Віктором, навпроти Мартін з Госею. Дуже поганий розклад.
— Чому?
— По-перше, ти не бачиш, на кого зиркає твій партнер. По-друге, положення візаві провокує до обміну поглядами, яке може бути початком закоханості, — перерахувала Йолька. — І мені саме здалося, що Гося часто пускає бісики до Віктора.
— Пускання бісиків — це ще не кінець світу, — оцінила Евка.
— Тому я вирішила не реагувати.
— А що ти могла зробити? Повисмикувати їй шпильки з волосся? — пирхнула Евка. — Бо вона зачасто на нього зиркає?
— Я дійшла таких самих висновків, але залишалася зібраною й пильною. Забава закінчилася. Минув тиждень, і ми зустріли Мартіна з Госею в кіно. Вони затягли нас до пабу. Цього разу я сіла навпроти Віктора. Ну і балакала з Госею, але час од часу контролювала напрямок його погляду.
— І що?
— Протягом години він бомбардирував її поглядом аж 57 разів.
— І про що це свідчить? Про зраду?