— Перепрошую, але це моє місце, — звернувся до мене якийсь тюхтій.
— А де це написано?
— Ніде, але всі про це знають.
— Я не знаю.
— Ти, певно, новенька? Можеш сісти біля комп'ютера.
— І не ворухнуся, — сказала я твердо.
— Я піду до Бориса, — спробував він мене налякати.
— Краще піди до бібліотеки й попроси якусь із книжок з етикету, — порадила йому Евка.
— Я не читаю книжок, — похвалився тюхтій. — Шкода часу.
— Що можна бачити, чути й відчувати, — кинула я.
Цієї миті ми почули значуще гмикання. Глянули на Бориса.
— Товаришки зліва, я можу починати?
Це до нас.
— Перепрошуємо, — буркнула Евка.
— Вчора кожен отримав домашнє завдання. Прошу приготувати тексти.
Всі воднораз полізли до течок.
— Почнемо з оливи. Хто перший?
— Може, я? — зголосився миршавий білявчик. Відкашлявся й почав читати:
«Акрополіс» олива — вітамінами щедра на диво».
«Акрополіс» олива — п'янка й золотиста, піднебіння твого задоволення чисте».
«Олива «Акрополіс» — так! Енергії живлющий смак».
«Олива, мов Греція гаряча, зігріє, як сонце, тебе, споживаче».
Він закінчив. Евка штурхнула мене ліктем. Краєм ока я побачила, що вона намагається притлумити сміх. Я не втрималась. Пирхнула, а за мною Евка. Ми сміялися якихось п'ять секунд.
— Ви почули щось смішне? — запитав Борис на диво холодно.
— Взагалі-то ні, — пояснила Евка.
— Взагалі-то ні? — грізним тоном повторив Борис. — Охоче послухав би, що ви приготували до сьогоднішньої презентації. Прошу тиші. Вислухаємо кілька слоганів авторства Еви.
— Я не маю слоганів, — зізналась Евка. — Я приготувала загальні концепції ролика.
— Прошу, слухаємо.
— Перший сценарій. Маленька грецька хатинка на стрімкому березі, в ній дідусь, який помирає. До нього квапиться священик. Добігає, захеканий, і тільки тоді виявляє, що забув оливу для соборування. Підходить юна дівчина й подає йому пляшечку «Акрополісу». Священик хвилину вагається, запитує: «Чи вона дівоча»? (Тобто чи перший це віджим.) Дівчина шаріється й киває. Священик відправляє таїнство. Дідусь браво оживає.
Евка змовкнула, чекаючи якоїсь реакції. Але реакції не було.
— Чи я мушу розповісти другий сценарій?
— Ні, з нас досить, — ствердив Борис. — Зосередимося на гаслах Мокрогубого. Яке вам найбільше подобається?
— Я думаю, що те останнє, — взяв голос тюхтій. — Воно викликає асоціації з літом у Греції. Клієнт, чуючи цей слоган, розслаблюється, думає про відпустку, має бажання…
— А я вважаю, — присадив його Борис, — що найкращий перший.
— Слушно, — озвався тюхтій, — просто, зрозуміло для пересічної домогосподарки. І, що важливо, нагадує про живлющі властивості олії. Зараз споживач шукає здорових продуктів.
— Хто ще приготував рекламні гасла?
— Я маю кілька, — зголосився тюхтій, — але не знаю, чи вони такі ж добрі, як у Мокрогубого.
— Гаразд, читай.
Тюхтій відкрив портфель і витяг два аркуші, списані дрібним, як мак, почерком.
— Я придумав трохи більше, — перепрошувальним тоном почав він, — аби було з чого вибирати.
— Прочитай перші п'ять, решту я перегляну вдома.
— «Спробуй грецької оливи, будеш гарний і щасливий». «Акрополіс» до салаток — найвластивіший додаток». «Акрополіс» — олива золота, кожному снаги додасть!» «Акрополіс» — сонце у пляшці».
«Акрополіс» з першого віджиму, для здоров'я кожного стимул».
«Той, хто «Акрополіс» купить, змінить смак котлет і супу».
— О'кей. Досить, — обірвав Борис, — непогано. Ми подумаємо, який із них показати клієнтові. Решту ідей прошу скласти мені в течку. Тепер переходимо до ножів.
— То, може, я почну? — знову зголосився тюхтій. — Я приготував дванадцять сценаріїв.
— Досить, якщо ти представиш два, ну максимум три.
— Гаразд, три, — тюхтій скинув окуляри, зробив глибокий вдих і став випльовувати із себе речення зі швидкістю фабричного конвеєра.
— Сценарій перший. Недільний вечір. Господиня готує вечерю для чоловіка. На жаль, спізнюється, бо марудиться з тупими ножами. Покраяла вже дві хлібини, але кожна скибка як не затовста, то дірява. Жінка у розпачі робить подальші спроби, тим часом її чоловік позіхає перед телевізором і чимраз частіше глипає на годинник. Урешті вибирається до ресторану, де зустрічає чарівну сусідку. Засмучена господиня зостається сама. І все через тупі ножі. З'являється гасло: «Blue steel» — охоронець твого домашнього вогнища»