— Зараз. Я записалася на сеанс. Ми можемо прийти всі троє.
— Класно, я дзвоню до Евки.
Через годину.
— Доброго дня. Ми до Касандри. Ворожки.
— Інтерпретатора майбутнього, — виправила мене Касандра, непоказна худа жінка середнього віку. — Прошу заходити.
Ми зайшли до кімнати, захаращеної дрібничками аж до люстри. Яку бабусі. Невже всі ворожки мають такий гармидер?
— Сідайте тут, поряд, — указала вона на канапу, повну гаптованих подушечок, сплячих котів і плюшевих ведмедиків. — Або ні. Я відчуваю недобру вібрацію, коли ви отак разом сидите.
Йолька таки має рацію! Питання тільки, котра з нас випромінює ту гидоту? А якщо раптом я?
— Оплата наперед, — поінформувала нас Касандра, накидаючи широке кімоно у срібні зірки — для підсилення атмосфери. — Разом дев'яносто злотих.
— І не буде жодної знижки? — зважилася запитати Йолька.
— Ви не в супермаркеті. Це серйозна робота, тим важча, що вас троє. Треба зосередитися, щоб виловити із шумовиння суперечливих даних потрібну інформацію.
А надто тому, що я буду інтерпретувати майбутнє всім трьом водночас.
— Хто тут говорить про супермаркет? — зауважила Евка. — Ми платимо по тридцять злотих і вимагаємо індивідуальної ворожби.
— Колективна ворожба значно складніша, — просвітила нас ворожка, спокійно закурюючи сигарету.
— Гарні байки, — буркнула Евка під ніс.
— Я відчуваю, в тобі багато негативної енергії.
— Ви могли б розвинути тему? — пожвавилась Йолька, помітно задоволена тим, що знайшла причину своїх негараздів.
— Що тут розвивати? — Касандра дмухнула в нас димом. — Усе дуже просто. Негативна енергія, багато внутрішньої напруги. Ну, беремося до роботи. Нехай кожна скаже, яку має проблему.
— Я думала, що це покажуть карти, — здивувалась я.
— Покажуть, але я волію впевнитися. Почнемо з білявки.
— Ну так от, я самотня, донедавна нещасливо закохана і не маю роботи.
— А ти, чорна?
— Я самотня, донедавна нещасливо закохана і не маю роботи.
— Зрозуміло, тепер ти, — звернулася вона до Йольки.
— Я самотня, дуже нещасливо закохана і теж не маю роботи.
— Тоді все ясно. Ти дама бубна, ти дама пік, а ти дама жир.
— Але в мене каштанове волосся, — заперечила Йолька.
— Наразі. Скоро ти його висвітлиш. Добре, що ми тут бачимо? Любовні розчарування, туга за коханням, розбиті серця, проблеми з роботою…
— Це ми й самі знаємо, — шепнула до нас Евка.
— Не заважати. Одна з вас дуже страждає. Розсталася з чоловіком і не може того переболіти.
— Це я! — крикнула Йолька.
— Я саме мала сказати. Дама жир. Він зоставив тебе заради іншої. І не повернеться.
— Чому?
— Бо закохався.
— Я питаю, чому так вийшло? Чому я мушу страждати?
— Все має свій сенс, — ворожка зручно всілася. — Все. Кожна зустріч, сварка. Ти здобуваєш досвід. Завдяки цьому, що була з тим, як там його…
— Віктором.
— Власне, ти здобула цінний досвід. Щось довідалася про чоловіків.
— Так, — пирхнула Йолька. — Я довідалася, що їм не можна довіряти. Що ніколи невідомо, що їм стрілить в голову. Що жодна методика не спрацьовує.
— А може, завдяки зустрічі з тобою щось одержав Віктор?
— Що мене обходять його зиски, якщо він пішов до іншої?
— У житті так уже є, що ми раз беремо, а раз віддаємо. Ти дала щось Вікторові, тобі дасть хтось інший. Ти найліпше це зрозумієш, уявивши собі великий мурашник. Тисячі мурашок, які оминають одна одну. Припустімо, одна з них, мурашка X, сказала щось приязне іншій мурашці. Та, підбадьорена, допомогла ще одній. І так за чергою, цілий ланцюжок. У якийсь момент позитивна енергія повертається до мурашки X. Хтось і їй допоможе у скруті.
— Чому до мене нічого не повертається? — зажурилась Йолька. — Адже я завжди була доброзичливою до людей.
Поступаюся місцем старшим, подаю дрібні жебракам, нікому не зробила кривди.
— Це не так просто. Добра енергія може повернутися тільки наприкінці життя. Поза тим, вона не мусить повернутися до тебе. Може перейти на твоїх батьків, на когось із твоїх близьких.
— Проблема в тому, що невідомо, на кого й коли, — із сумнівом озвалась Евка.
— Але все має сенс. Часом ми злостимося, що в нас із-під носа пішов автобус. Але, може, завдяки цьому хтось інший устиг на роботу.
— Або хтось інший важливіший від мене. Я справді в розпачі, але ж Госька з Віктором щасливі. Мене це якось не розчулює.
— Ти мусиш навчитися тішитися щастям інших, — порадила їй Евка.