- Третій поворот праворуч, четвертий ліворуч, - швидко відповів помічник містера Вілсона і зачинив двері.
- Спритний малий! - зауважив Холмс, коли ми знову покрокували вулицею. - Щодо спритності, то він, на мою думку, посідає четверте місце в Лондоні, а щодо хоробрості, мабуть, навіть третє. Я про нього дещо знаю.
- Очевидно, - сказав я, - помічник містера Вілсона відіграє якусь роль у цій Спілці рудих. Я певен, що ви спитали в нього дорогу тільки для того, щоб подивитися на нього.
- Не на нього.
- А на що ж?
- На його коліна.
- І що ви побачили?
- Те, що й очікував.
- А навіщо ви стукали по бруківці?
- Любий докторе, зараз треба спостерігати, а не розмовляти. Ми розвідники у ворожому таборі. Нам вдалося дещо дізнатися про Сакс-Кобург-сквер. Тепер обстежимо вулиці, що прилягають до неї з іншого боку.
Різниця між Сакс-Кобург-сквер і тим, що ми побачили, коли завернули за ріг, була настільки ж разючою, як різниця між картиною та її зворотним боком. За рогом тяглася одна з головних артерій міста, що з'єднує Сіті з північчю і заходом. Ця велика вулиця була вся забита екіпажами, що рухалися двома зустрічними потоками, а тротуари чорніли юрбами пішоходів, які поспішали у своїх справах. Дивлячись на ряди розкішних магазинів і чудових контор, важко було уявити собі, що за цими самими будинками знаходиться вбогий, безлюдний майдан.
- Дайте мені роздивитися, - сказав Холмс, зупинившись на розі й уважно розглядаючи один за одним будинки. - Я хочу запам'ятати, в якому порядку розташовані будинки. Вивчення Лондона - моя пристрасть… Так, спочатку тютюновий магазин Мортімера, потім газетна крамничка, тоді кобурзьке відділення міського і приміського банків, за ними вегетаріанський ресторан, далі каретне депо Мак-Фарлейна. А там уже наступний квартал… Ну, докторе, ми свою роботу закінчили! Тепер можемо трохи й розважитися: бутерброд, чашка кави - і до країни скрипок, де все - насолода, ніжність і гармонія, де немає рудих клієнтів, що досаждають нам своїми головоломками.
Мій друг мав пристрасть до музики і був не лише дуже добрим виконавцем, але й неабияким композитором. Увесь вечір просидів він у кріслі. цілком щасливий, злегка рухаючи довгими тонкими пальцями в такт музиці; його лагідне усміхнене обличчя, його вологі, затуманені очі нічим не нагадували про Холмса-сищика, про хитромудрого, безжалісного Холмса, готового будь-якої хвилини переслідувати порушників закону. Дивний характер цієї людини складався з двох начал. Мені часто спадало на думку, що його приголомшлива проникливість народилася в боротьбі з поетичною замисленістю - це й було основною рисою вдачі цієї людини. Він постійно переходив від цілковитої розслабленості до надзвичайної енергії, і я добре знав, що він ніколи не буває більш твердим, ніж тоді, коли з бездумним спокоєм віддається своїм імпровізаціям і нотам. Але раптом мисливська пристрасть охоплювала його, властива йому блискуча сила мислення зростала до рівня інтуїції, і люди, незнайомі з його методом, починали думати, що перед ними не людина, а якась над природна істота. Спостерігаючи за ним па концерті в Ceнт-Джеймс-Холлі, я бачив, як він увесь захоплений музикою, і зрозумів, що тим, за ким він полює, доведеться скрутно.
- Ви, докторе, збираєтеся, звичайно, додому? - спитав він, коли концерт скінчився.
- Звісно, додому.
- А в мене є ще одна справа, вона забере в мене години три-чотири. Ця подія на
Кобург-сквері - серйозна штука.
- Серйозна?
- Там готується великий злочин. Правда, у мене є підстави думати, що ми встигнемо перешкодити йому. Але все ускладнюється через те, що сьогодні субота. До речі, увечері мені може знадобитися ваша допомога.
- Коли саме?
- Годині о десятій, не раніше.
- Рівно о десятій я буду на Бейкер-стріт.
- От і добре. Майте на увазі, докторе, справа небезпечна. Тож покладіть у кишеню свій армійський револьвер.
Він помахав мені рукою, рвучко повернувся і миттєво зник у натовпі.
Я не вважаю себе дурнішим: за інших, але, коли я маю справу із Шерлоком Холмсом, мене гнітить важке усвідомлення власної тупості. Адже я чув те саме, що й він, бачив те саме, що й він, але він знає, мабуть, не тільки, що трапилося, але й те, що має трапитися, тоді як мені все це, як і раніше, здавалося справою незрозумілою і безглуздою.
По дорозі додому в Кенсінгтон я знову пригадав і всю незвичайну розповідь рудого переписувача «Британської енциклопедії», і наші відвідини Сакс-Кобург-сквер, і лиховісні слова, сказані мені Холмсом на прощання. Для чого ця нічна експедиція, і чому я повинен прийти озброєним? Куди ми поїдемо і що там робитимемо? Холмс, щоправда, натякнув; що помічник власника позичкової каси - небезпечна людина, здатна на великі злочини. Хоч як я не намагався розгадати ці загадки, нічого в мене не вийшло, і я вирішив почекати ночі, яка мала мені все прояснити.
Була чверть на десяту, коли я вийшов з дому і, проминувши Гайдпарк і Оксфорд-стріт, опинився на Бейкер-стріт. Біля під'їзду стояли два кеби.78 Зайшовши до передпокою, я почув нагорі голоси. Я застав у Холмса двох чоловіків, з якими він жваво розмовляв. Одного з них я знав це був Пітер Джонс, агент поліції; другий був довготелесий, худий, похмурий чолов'яга у сяючому циліндр і бездоганному фраці.
- От ми й зібралися! - сказав Холмс, застібаючи свою темно-горіхову куртку і беручи з полички мисливський хлист із важкою рукояткою. Вотсоне, ви, здається, знайомі з містером Джонсоном зі Скотленд-Ярду? Дозвольте представити вас містеру Мерріуезеру. Містер Мерріуезер візьме участь у нашій нічній пригоді.
- Як бачите, докторе, ми з містером Холмсом знову полюємо разом, - сказав Джонс зі звичайним своїм поважним і поблажливим виглядом. - Ніхто так блискуче не починає полювання, як він. Але для того, щоб зацькувати звіра, йому потрібна допомога старого гончого пса.
- Боюся, що ми підстрелимо нс звіра, а качку, - похмуро сказав містер Мерріуезер.
- Можете покластися на містера Холмса, сер, - поблажливо промовив агент поліції. - У нього власна методика, яка, дозволю собі зауважити, хоча й дещо абстрактна і фантастична, а проте дає непогані результати. Потрібно визнати, що бували випадки, як, наприклад, у справі про вбивство Шолто та історії з коштовностями Агри, коли він виявлявся правий, а поліція помилялася.
- Ну, якщо так ви говорите, містере Джонсе, значить, так воно і є, шанобливо вимовив незнайомець. - І все ж мені шкода, що сьогодні доведеться обійтися без звичайного робера.79 Це перший суботній вечір за двадцять сім років, коли я не гратиму в карти.
- Сьогоднішня ставка значно більша, ніж у ваших картярських іграх, - сказав Шерлок Холмс, - та й сама гра більш захоплююча. Ставка, містере Мерріуезере, дорівнює тридцятьом тисячам фунтів стерлінгів. А ваша ставка, Джонсе, - це людина, яку ви давно хочете схопити.
- Так, Джон Клей, убивця, злодій, зломщик, фальшивомонетник, - сказав Джонс. - Він ще молодий, містере Мерріуезере, але вже неперевершений злочинець; ні на кого іншого в Лондоні я не надів би наручників з більшою охотою, як на нього. Виняткова особистість цей юний Джон Клей. Його дід був герцог, сам він учився в Ітоні і в Оксфорді. Мозок його такий же вправний, як і його пальці, і хоча ми на кожному кроці натрапляємо на його слід, він і досі невловимий. Цього тижня він здійснює крадіжку зі зломом у Шотландії, а наступного - збирає гроші на будівництво дитячого притулку в Корнуеллі. Я ганяюся за ним уже кілька років, а ще ні разу нс бачив його.
- Сьогодні вночі я матиму задоволення представити його вам. Мені теж доводилося разів зо два спостерігати подвиги містера Джона Клея, і я цілком згодний з вами, що це неперевершений злодій у нашій країні…
Проте вже одинадцята година, і нам час рушати. Ви вдвох сідайте в перший кеб, а ми з Вотсоном поїдемо слідом.
Шерлок Холмс під час нашої тривалої поїздки був нс занадто товариський: він сидів, відкинувшись, і насвистував мелодії, що чув сьогодні на концерті. Ми довго їхали нескінченним лабіринтом освітлених газовими ліхтарями вулиць, поки нарешті дісталися до Фаррінгтон-стріт.
- Тепер уже близько, - сказав мій приятель. - Цей Мерріуезср директор банку й особисто зацікавлений у цій справі. Джонс теж нам придасться. Він славний малий, хоча нічого не розуміє в своїй професії. Утім, у нього є одне безперечне достоїнство: він відважний, як бульдог, і прилипливий, як рак. Якщо вже схопить кого-небудь своєю клешнею, то не випустить… Ну, от ми і приїхали, вони вже тут.
Ми зупинилися на тій же багатолюдній вулиці, що й уранці. Розплатившись з візниками і йдучи за містером Мерріуезером, ми ввійшли в якийсь вузький коридор і прошмигнули в бічні дверцята, які він відчинив для нас. Там був інший коридор, дуже короткий, що закінчувався масивними залізними дверима. Відчинивши їх, ми спустилися кам'яними гвинтовими сходами і опинилися ще перед одними дверима, не менш міцними. Містер Мерріуезер зупинився, засвітив ліхтар і повів нас темним, пропахлим землею коридором. Проминувши ще одні двері, ми дісталися до великого підвалу, заставленого якимись важкими ящиками.
- Згори дістатися сюди нс так-то й легко, - зауважив Холмс, піднявши ліхтар і оглянувши стелю.
- Знизу теж, - сказав містер Мерріуезер, стукнувши тростиною по одній з плит, якими була викладена підлога. - Хай йому біс, звук такий, начебто там порожнеча! - вигукнув він здивовано.
- Прошу вас не шуміти, - сердито мовив Холмс. - Будьте ласкаві, присядьте на який-небудь ящик і не заважайте.
Поважний містер Мерріуезер з ображеним виглядом усівся на ящик, а Холмс опустився на коліна і за допомогою ліхтаря та лупи заходився вивчати щілини між плитами. За кілька секунд, очевидно, вдоволений результатами свого дослідження, він підвівся і сховав лупу в кишеню.
- У нас попереду щонайменше година, - зауважив він. - Вони навряд чи візьмуться до діла раніше, ніж шановний лихвар засне. Отоді вони нс стануть гаяти ні хвилини, бо чим раніше вони впораються, тим більше часу в них залишиться, щоб накивати п'ятами… Ми перебуваємо, докторе, - як ви, без сумніву, вже здогадалися, - у сховищі міського відділення одного з найбагатших лондонських банків. Містер Мерріуезер - голова правління цього банку; він пояснить нам, чому найзухваліші злочинці саме о цій порі мають таку цікавість до цього сховища.
- Ми зберігаємо тут наше французьке золото, - пошепки сказав директор. - Нас уже кілька разів попереджали, що буде зроблена спроба викрасти його.
- Ваше французьке золото?
Так. Кілька місяців тому нам знадобилися оборотні кошти, і ми позичили тридцять тисяч наполеондорів80 у Французького банку. Згодом необхідність в них відпала, і стало відомо, що ми навіть не розпаковували грошей, і вони все ще лежать тут. У ящику, на якому я сиджу, - дві тисячі наполеондорів, вони перекладені аркушами фольги. Рідко трапляється, щоб в одному відділенні зберігалося стільки золота, і директори, звичайно ж, турбуються.
- Для цього є всі підстави і в нас, - зауважив Холмс. - Ну, настав час підготуватися. Я думаю, що протягом найближчої години все скінчиться. Доведеться, містере Мерріуезер, прикрити цей ліхтар чим-небудь темним…
- І сидіти в темряві?