Вівторок, 12:30… Бейкер, Каліфорнія… Прямую до Белентін Ейл, п’яний та знервований. Мені знайоме це відчуття: три або чотири дні синьки, наркотиків, сонця, відсутності сну, вичерпання запасів адреналіну – стан запаморочення й тремтіння, котрий передує відключці. Але коли? Скільки ще чекати? Напруга також є частиною цього стану. Можливість фізичного й ментального колапсу близька як ніколи… але не може бути й мови про відключку; вона не прийнятна ні як вирішення, ні як дешева альтернатива тому, що відбувається. Дійсно. Це момент істини, ця тендітна лінія між контролем і катастрофою – різниця між тим, щоб лишатись вільним і творити все, що завгодно, або ж провести наступні п’ять років граючи в баскетбол на подвр’ї в’язниці Карсон-Сіті кожного літнього ранку.
Ніякої симпатії до диявола; запам’ятай це. Придбай квиток і відправляйся в дорогу… і якщо вона виявиться важчою, ніж ти собі уявляв, що ж… спробуй розширити свідомість: врубися, збожеволій, приколись. Все це є у Біблії Кізі… Далекий Бік Реальності.
Годі безглуздої тарабарщини; навіть Кізі не допоможе мені зараз після двох прикрих випадків, котрі я пережив – один з Каліфорнійським Дорожнім Патрулем, а інший з примарним хітчхакером, котрий міг бути не тим, за кого себе видавав – а зараз, перебуваючи на грані транзиторного психозу, я, з диктофоном в руах, переховуюсь у «пивбарі», який насправді є комірчиною в якомусь сараї, забитому різноманітними плугами, кінською упряжжю й мішками з добривами та дивуюсь як я до цього дійшов.
Приблизно п’ять миль тому в мене була сутичка з патрулем. Мене не оштрафували за перевищення швидкості чи ще за щось звичайне. Я їхав правильно. Можливо, дещо зашвидко, але не порушуючи правил та відчуваючи дорогу, навіть копи це помічають. Ще не народився такий коп, котрий міг би бездоганно виконати швидкісний дрифт по одній зі швидкісних розв’язок.
Небагато людей знають як потрібно правильно ладнати з дорожнім патрулем. Середньостатистичний водій відразу ж запанікує та з’їде на обочину побачивши червону мигалку за собою… потім він почне просити пробачення й благати про помилування.
Так робити не можна. Це викликає презирство в серці копа. Правильний вихід – коли ти мчиш на швидкості сто чи щось таке і раптово помічаєш у себе на хвості червону мигалку патрульної машини – потрібно прискоритись. Ніколи не можна з’їзджати з першими звуками сирени. Продовжуй гнати, нехай падлюка поганяється за тобою на швидкості 120 аж до наступного повороту. Він їхатиме за тобою. Він бачитиме твій увімкнутий правий сигнал, але не знатиме, коли ти повернеш.
Він гадатиме, що ти шукаєш зручне місце, щоб спинитись і поговорити… продовжуй сигналізувати, тим часом шукаючи з’їзд з магістралі, один з тих крутих поворотів зі знаком обмеження до 25 миль на годину… головний прикол тут – раптово з’їхати з траси і потягти його за собою на бездоріжжя на швидкості не менше ста миль на годину.
Він натисне на гальма приблизно одночасно з тобою, але за цей час зрозуміє, що на такій швидкості робить розворот на 180 градусів… але ти готовий до цього й несамовито тиснеш на педаль, тому зупиняєшся якраз біля дороги на самому піку повороту і вже стоїш біля свого автомобіля ще до того, як він доходить до тебе.
Спочатку він буде не в собі… але це не важливо. Дай йому заспокоїтись. Він захоче висловитись першим. Нехай. Його думки будуть в безпорядку: він може жахливо матюкатись, або навіть дістати пістолет. Дозволь йому скинути напругу; усміхайся. Головне – це показати йому, що ти повністю контролюєш себе і свою машину в той час коли він втратив контроль над усім.
Непогано мати при собі посвідчення преси чи поліції, коли він попросить пред’явити документи. У мене воно було, але крім цього у мене в руці була ще банка «Бадвайзера». Я навіть не помічав її до того моменту. Я почувався королем ситуації… але коли я поглянув униз і побачив цей маленький компромат у своїй руці, я зрозумів, що мене вздрючили.
Перевищення швидкості це ще півбіди, але водіння в нетверезому стані – це вже інша справа. Коп, здається, зрозумів, що я просрав усю свою витівку, забувши банку в руці. Його обличчя відразу ж розпливлося в посмішці. Моє також. Ми обоє розуміли, що я догрався: ми обоє перелякались до смерті через ніщо – факт наявності пивної банки у мене в руці відштовхнув будь-які претензії щодо перевищення швидкості на задній план.
Він узяв мій гаманець лівою рукою, а праву простягнув до банки. «Можна взяти?» запитав він.
«Чом би й ні?» відповів я.
Він узяв її, потім потримав трішки між нами й вилив пиво на землю.
Я посміхнувся, не витримуючи більше. «Все-одно воно було тепле,» сказав я. Відразу ж за мною, на задньому сидінні Акули, лежало близько десяти банок «Бадвайзера» і приблизно дюжина грейпфрутів. Я зовсім забув про них, але тепер їх було важко не помітити. Моя провина була настільки очевидною, що будь-які пояснення були тут ні до чого.
Коп це розумів. «До тебе доходить,» сказав він, «що це злочин…»
«Так,» відповів я. «Я знаю. Я винен. Я це усвідомлюю. Я знав, що це злочин, але все-одно робив.» Я стиснув плечима. «Чорт, для чого сперечатись? Я грьобаний злочинець.»
«Дивна поведінка,» мовив він.
Я подивився на нього і вперше помітив, що маю справу зі жвавим парубком близько тридцяти років, котрий, безсумнівно, є фанатом своєї справи.
«Знаєш,» сказав він, «Мені здається, тобі треба трохи здрімнути.» Він кивнув. «Там далі є зона відпочинку. Чому б тобі не заїхати туди й не відпочити кілька годин?» Я відразу ж зрозумів до чого він хилить, але, незрозуміло чому, захитав головою «Здрімнути не допоможе,» відповів я. «Я занадто довго не спав – три або чотири ночі; точно не пригадаю. Якщо я зараз ляжу, засну на добу.» Боже милостивий, подумав я. Що я ляпнув? Цей покидьок намагається бути людяним; він міг би кинути мене за грати, але замість цього пропонує подрімати, блядь. Заради Бога, погоджуйся з ним: Так, офіцере, я скористаюся послугами зони відпочинку. Не можу виразити наскільки я вдячний вам за вашу ласку.
Але ж ні… я наполягав на тому, що якщо він мене відпустить, я помчу прямо до Л.А., що було правдою, але для чого це казати? Для чого тиснути на нього? Ще не час розкривати карти. Це Долина смерті… тримай себе в руках.
Звісно. Тримай себе в руках. «Послухайте,» мовив я. «Я був у Лас-Вегасі як репортер на Мінт 400.» Я показав на наклейку «VIP-парковка» на вітровому склі. «Просто неймовірне видовище,» вів далі я. «Мотоцикли та баггі, котрі ганяли пустелею два дні. Ви не були там?» Він усміхнувся, показуючи розуміння кивком голови. Я бачив як він задумався. Чи був я небезпечним? Чи був він готовий до виконання довгої, трудомісткої процедури, якщо він затримає мене? Скільки позаурочних годин доведеться витратити йому ходячи до суду в давати свідчення проти мене? І якого ж такого адвоката-монстра найму я для захисту?
Я знав, а як щодо нього?
«ОК,» сказав він. «Зробимо так. Я запишу, що близько полудня затримав тебе… за перевищення швидкості та порадив… ось цим письмовим попередженням – він вручив його мені – “прослідувати не далі, ніж до наступної зони відпочинку…” це буде твій пункт призначення, зрозумів? “… де ти зможеш поспати й відпочити…” » Він повісив свій блокнот на пояс. «Ти все зрозумів?» запитав він через плече.
Я стиснув плечима. «Як далеко звідси Бейкер? Я сподівався там пообідати.»
«Це не в моїй юрисдикції,» відповів він. «Межа міста проходить через 2,2 милі за зоною відпочинку. Зможеш туди доїхати?» Він широко оскалився.
«Спробую,» відповів я. «Я давно вже хотів потрапити у Бейкер. Мені багато про нього розповідали.»
«Чудова морська їжа,» сказав він. «З твоїм способом мислення тобі варто спробувати земного краба. Спробуй ’’Majestic Dinner’’.»
Я трусонув головою і заліз назад до машини почуваючись зґвалтованим. Цей свин віддрючив мене у всі дірки, а зараз він сміятиметься над цим, чекаючи на мою втечу до Л.А. на західному виїзді з міста.
Я виїхав на дорогу і проїхав повз зону відпочинку до перехрестя, на якому звернув у бік Бейкера. Поки я під’їжджав до повороту я побачив… О Боже, це ж він, хітчхакер, той самий, якого ми підібрали й залякали по дорозі до Вегаса. Ми зустрілись поглядами, коли я збирався повернути. Я хотів помахати, але коли помітив, що він підняв великий палець, я подумав ні, не зараз…
Можна лише здогадуватись, що він наговорив про нас, коли повернувся до міста. Зникни бігом. Звідки мені знати, що він не впізнав мене? Але машину було важко не помітити. І чому він відійшов від дороги?
Раптово у мене з’явилося двоє ворогів у цьому проклятому місті. Коп точно засадить мене за грати, якщо я спробую прорватись до Л.А., а цей триклятий гівнюк-стопер затравить мене немов дикого звіра, якщо я лишусь. (Господи Ісусе, Семе! Це ж він! Той, про якого нам розповідав пацан! Він повернувся!) В будь-якому випадку це було жахливо – особливо якщо ці два добропорядні хижаки складуть свої розповіді докупи… а вони це зроблять; це було неминуче в такому маленькому місті… жаба мені цицьки дасть. Я буду щасливцем, якщо виберусь із цього міста живим. Розлючені місцеві жителі скотять кулю зі смоли та пір’я на тюремний автобус.
Криза: це була вона. Я проїхав через місто і знайшов телефонну будку на північній окраїні між Станцією Сінклер та… саме так… «Majestic Dinner». Я замовив терміновий дзвінок у Малібу до свого адвоката. Він відразу ж відповів.
«Вони мене дістали!» прокричав я. «Я потрапив у пастку десь посеред смердючого місця в пустелі, яке називається Бейкер. В мене немає достатньо часу. Ті покидьки наступають мені на п’яти.»
«Хто?» спитав він. «Ти репетуєш немов параноїк.»
«Ах ти ж погань!» заволав я. «Спершу мене виїбав патруль, потім пацан помітив мене! Мені негайно потрібен адвокат!»
«Що ти робиш у Бейкері?» сказав він. «Хіба ти не отримав мою телеграму?»
«Що? В пизду телеграми. Я в біді.»
«Ти маєш бути у Вегасі,» сказав він. «У нас заброньований номер у «Фламінго». Я якраз збирався у аеропорт…»
Я мало не впав. Це було занадто жахливо. Я дзвоню своєму адвокату в кризовий момент, а той придурок вже зовсім одурів від наркотиків, клятий овоч! «Ти сраний негідник,» загорланив я. «Я надеру тобі зад за таке! Все це лайно у машині належить тобі! Доходить? Коли я закінчу показання в суді, у тебе віднімуть ліцензію!»
«Ти лайно тупоголове!» крикнув він. «Я ж надіслав тобі телеграму! Ти маєш висвітлювати Національну Конференцію Окружних Прокурорів! Я зарезервував нам місця… орендував білий Кадилак-трансформер… все вже домовлено! Якого хуя ти робиш там посеред блядської пустелі?» Раптово я згадав. Так. Телеграма. Все стало ясно. Мій мозок заспокоївся. Я вмить все побачив. «Не зважай,» сказав я. «Це був жарт. І взагалі, я зараз сиджу біля басейну у «Фламінго». Говорю з переносного телефона. Карлик приніс його з казино. Я взяв кредит! Шариш?» Я важко дихав почуваючись божевільним і пітніючи у трубку.
«Не проїжджай ніде поблизу цих місць!» крикнув я. «Тут не люблять чужинців.» Я повісив слухавку і застрибнув до машини. Що ж, подумалось мені. Так влаштований світ. Потоки енергії залежать від примх Великго Магніта. Яким же ж дурнем я був опираючись йому. Він знав. Він знав усе. Це він завів мене у Бейкер. Я втік занадто далеко, тож він трахнув мене… перекрив усі шляхи до відступу спочатку звівши з патрулем, а потім з тим клятим примарним стопером… втягнув мене в страх та сум’яття.
Не переходьте дорогу Великому Магніту. Я зрозумів це зараз і разом з розумінням прийшло почуття повного полегшення. Так, я повернусь до Вегасу. Обдурю пацана і спантеличу копа рухаючись на схід замість заходу. Це буде найхитріший вчинок у моєму житті. Назад до Вегасу, записатись на конференцію по наркотикам та небезпечним речовинам; я і тисяча свиней. Чому б ні? Впевнено увіллюсь до них. Зареєструюсь у «Фламінго» і відразу ж отримаю білий Кадилак. Роби все правильно; пам’ятай Гораціо Алджера…
Я поглянув на дорогу і побачив велику червону табличку «ПИВО». Чудово. Я залишив Акулу біля телефонної будки й пошкандибав у напрямку сараю. З-за гори шестерень показався жид і запитав що я хочу.
«Ель ’’Ballantine’’,» сказав я… досить дивне замовлення, нечуване між Нюмарком та Сан-Франциско.
Але він подав його, і навіть холодним.
Я розслабився. Раптово все пішло як по маслу; я нарешті міг відпочити.
Бармен посміхаючись наблизився до мене. «Куди їдеш, дружище?»
«До Лас-Вегасу,» відповів я.
Він знову усміхнувся. «Гарне місто той Вегас. Тобі там пощастить; я відчуваю.»
«Я знаю,» відповів я. «Я потрійний скорпіон.» Він здавався задоволеним. «Непогана комбінація,» сказав він. «Ти не програєш.» Я засміявся. «Не переймайтесь,» відповів я. «Я взагалі-то окружний прокурор з округу Ігното. Просто ще один хороший американець такий же як і ви.» Його посмішка раптом зникла. Чи він зрозумів? Точно не знаю. Але то не мало значення. Я повертався у Лас-Вегас. У мене не було вибору.