Закінчивши тривалу роботу над конспектами, майор Бузина пішов у секретаріат, щоб повернути, як того вимагала інструкція, цілком таємний наказ голови КДБ СРСР номер два нулі сімдесят шість.
Старшого лейтенанта Спірохіна на місці не було, і майор Бузина вимушений був піти до приймальні, щоб у чергового по Управлінню запитати, де можна розшукати заступника начальника секретаріату.
У почекальні черга до «ВЧ-зв’язку» не зменшилась, до кабінки задом з розгорнутим записником на потрібній сторінці в руці і ручкою з фіолетовим чорнилом в зубах намагався впихнути себе майор Забара.
Майор Бузина і майор Нежердецький одночасно зирнули на свої годинники: до обіду залишилось рівно шістдесят хвилин.
«Все буде залежати від того, чи і на сей раз Михайло Йосипович дотримається свого правила - ніколи не спізнюватися на обід. А в їдальню він завжди вирушає за п’ять хвилин перед першою, отже в кабінці мусить провести не півтори години, як гадає Левко Юхимович, а щонайбільше як п’ятдесят п’ять хвилин. Отже, на кону стоять мої двадцять копійок проти двадцяти карбованців Левка Юхимовича, вірогідна послідовність Михайла Йосиповича дотримуватися встановленого порядку, яка, можливо чи ні, дасть мені шанс оприбуткувати двадцять Левкових карбованців. Сума чималенька! Що і хто переможе?» - запитав себе подумки майор Бузина і, не знайшовши у приймальні старшого лейтенанта Спірохіна, пішов розшукувати його по ймовірних місцях перебування: Олексій Григорович мав аналітичний склад розуму, умів будувати логічні схеми, і з другої чи третьої спроби, інколи і з першої, завше домагався позитивного результату.
Майор Нежердецький продовжував навчати майора Бочонкіна української мови.
Приймальнею навперескіс до кабінету начальника Управління хутко пройшов начальник секретаріату майор Борозний на прізвисько «Чапаєв», позаяк мав ім’я і по батькові Василь Іванович, хоча вигостреним, мов шабля, профілем, скорше був схожий на польського конфедерата, аніж на яїцького козака. Лівою рукою він тримав течку з шифротелеграмами та іншими документами для доповіді начальнику. Генерал Свєтков напівстоячки різав ножицями останню версію проекту доповідної записки на колегію КДБ УРСР «Про наміри ворожих елементів щодо створення на території республіки розгалуженогонаціоналістичного підпілля і заходи органів державної безпеки УРСР, спрямовані на виявлення та попередження використання з їхнього боку методів терору і диверсії», силікатним клеєм приклеював відрізані шматки на чисті аркуші, нумерував сторінки червоним олівцем і розкладав їх по всій площині столу, готуючи новий варіант підсумкового документу, який мав обговорюватись на черговому засіданні колегії КДБ УРСР і стати основою для прийняття відповідного наказу стосовно подальшого посилення боротьби органів державної безпеки із закордонними ОУН та ворожими націоналістичними елементами на території республіки.
Генерал-майор Свєтков на прізвисько «Атя» 1)мав мужнє, покльоване ластовинням кругле обличчя, і був схожим на давньогрецького філософа Сократа з його опису у п’єсі Аристофана «Хмари».
Ластовиння облямкувало і тім’я генерала з рідким рудим волоссям.
Схожість із Сократом додавав високий шишкуватий лоб, круглий ніс та ще сіро-сині очі сталевого відтінку, які з-під насуплених брів випромінювали холодний розум і гаряче серце мислителя, чекіста і поета - генерал Свєтков писав вірші на чекістську тематику, які під псевдонімом «Алфєй Свєтлов» друкував у партійному органі 5-го управління - стінгазеті «Маяк». Чому партійний орган 5-го управління називався саме «Маяк», генерал Свєтков допетрати не міг, - він не знав, що його попередник полковник Каллаш під час Другої світової війни служив на флоті, і коли 1969-го року створювалось 5-е управління КДБ УРСР, а разом з ним і його партійна організація, Каллаш захотів дати її органу назву «Маяк».
Полковника Каллаша Свєтков зневажав.
«Слюнтяй, - говорив він, - провалив групові справи-формуляри «Волна» і «88» 2), не довів до завершення й справу «Блок»3), коли треба було кинути в тюрму, замість шести десятків, тисяч шістдесят фігурантів та їхніх прихованих однодумців, а серед творчої інтелігенції - то кожного другого, і покінчити з українським буржуазним націоналізмом, єврейським сіонізмом, кримськотатарським автономізмом, клерикалізмом, хіпі, кришнаїтами, так званими «правозахисниками» та іншою антирадянською наволоччю раз і назавжди, сиріч остаточно і безповоротно, як у нашій державі побудовано соціалізм, і щоб ніякий ворожий елемент не заважав нам рухатись до нашої кінцевої мети - комунізму, який ми побудуємо ось-ось, аби тільки нам не заважали внутрішні і зовнішні вороги».
Підготовлені на колегію КДБ УРСР матеріали свідчили про те, що ворог посилює свою діяльність, його акції, приховані і відкрито демонстративні, як от прояви об’єктів оперативного розшуку «Сажотруса» та «Мазили», вимагали від органів державної безпеки рішучих заходів, тобто політична і оперативна обстановки вимагали докінчити те, що не вдалось зробити 1972-го року під час часткової реалізації централізованої справи «Блок»: усе це можна було прочитати на парсуні генерала Свєткова, схожого на давньогрецького філософа Сократа, який колись сказав своїм опонентам: «Я знаю, що я нічого не знаю, а ви про себе не знаєте й цього». На відміну від філософа Сократа, генерал Свєтков мусив знати усе.
- Що там? - буркнув генерал Свєтков, побачивши в отворі дверей майора Борозного.
Майор Борозний пошукав на столі вільне місце і поклав течку з шифротелеграмами:
- Пішла звітність згідно з попередньою вказівкою № 5-92643/05-ша-те.
Генерал Свєтков дмухнув на щойно склеєний аркуш і написав на ньому номер сторінки.
- А по останньому № 5-98867/18-к?
- Ще не встигли передати.
- Ну ось бачите, передати не встигли, - генерал Свєтков переклав течку з шифротелеграмами на столик для графина з водою і на вивільнене місце поклав аркуш з наклеєним текстом, - а в той же час не встиг прапорщик з даху долетіти до землі, як підполковник Капустянський вимагає гроші на його похорон, - ви, товаришу Борозной, віддайте Капустянському його карбованець на похорон прапорщика, я поверну з жалування, тільки не забудьте мені нагадати. А тільки-но прапорщик долетів до землі, як хтось із працівників, ми розберемося - хто, починає розпускати плітки, що нібито диктор Левітан сповістив про смерть Сталіна. Яке відношення смерть прапорщика має до смерті Йосифа Віссаріоновича? Ви перевірили особовий склад Управління на предмет наявності всупереч розпорядженню радіоприймачів?
- Так точно, товаришу генерал! Вилучили два радіоприймачі - у майора Гопанчука і майора Нежердецького. Майор Гопанчук каже, що він про смерть Сталіна не чув і нікому нічого не говорив, радіоприймач здав добровільно, а майор Нежердецький намагався приховати наявність у нього радіоприймального пристрою, якого тримав у сейфі нібито без батарейок. Старший лейтенант Спірохін, отримавши сигнал, в процесі огляду кабінету його знайшов у сейфі і вилучив.
- Ага! Передайте майорові Гопанчуку, що я йому оголошую зауваження, а майорові Нежердецькому попередження за невиконання наказу першого заступника голови КДБ УРСР Степана Несторовича товариша Муха про заборону тримати в кабінетах радіоприймачі. У вас усе?
- В течці шифротелеграм є одна термінова, від начальника 5-го управління Комітету Союзу генерал-лейтенанта Бобкова. Можливо, ви зараз розпишете?
Генерал Свєтков знайшов у принесеній майором Борозним течці телеграму начальника 5-го управління КДБ СРСР генерал-лейтенанта Бобкова, прочитав і натиснув кнопку телефона чергового Управління:
- Викличте мені начальника 1-го відділу підполковника товариша Лясицина.
Підполковник Лисицин з’явився в кабінеті через дві хвилини, генерал Свєтков дав прочитати йому шифротелеграму і пояснив:
- Мені з цього питання Філіп Дянісович, начальник 5-го управління КДБ СРСР генерал-лейтенант товариш Бобков, уже дзвонив. Він просить направити нашого працівника по лінії боротьби проти зарубіжних центрів ОУН для проведення навчання із щойно створеним у складі 5-го управління КДБ СРСР відділенням. Це новий підрозділ, створений на пропозицію члена Колегії КДБ СРСР нашого голови Віталія Васильовича товариша Фядорчук, і за узгодженням із ЦК КПРС і ЦК КПУ для координації боротьби з українським буржуазним націоналізмом на всій території Радянського Союзу і за кордоном у ближньому зарубіжжі, тобто з українською діаспорою і в соціалістичних країнах. А то ми до останнього моменту на них мало зважали, а виявляється, що бандерівці і мельниківці активно працюють проти нас з території Чехословаччини, Польщі, Югославії. Ще до Румунії у них руки не дотягнулись, дякуючи Чаушеску. Особовий склад відділення уже укомплектований і чекає інструкцій.
Генерал Свєтков вийняв з шухляди товстий записник чорного кольору, поперегортав і, знайшовши потрібне місце, продовжив:
- Ось, Філіп Дянісович просить провести заняття, щоб пояснити офіцерам щойно створеного підрозділу антирадянську сутність українського буржуазного націоналізму, розповісти про бандоунівське підпілля, розкрити форми і методи здійснення ворожої діяльності на сучасному етапі закордонних центрів ОУН і націоналістичних елементів, які ідеологічно не роззброїлись чи перебувають під впливом бандерівської ідеології. Ви записуєте? - Генерал Свєтков повернувся до підполковника Лисицина.
- Аякже, товаришу генерал, - сказав підполковник Лисицин і показав на свій ще товстіший чотар.
- Особливу увагу, - продовжив генерал Свєтков, водячи пальцем рядками записаної з генерал-лейтенантом Бобковим розмови, - звернути на сукупні наміри закордонних центрів і внутрішніх ворожих елементів щодо створення на території республіки організованого і широко розгалуженого націоналістичного підпілля… Записуєте? - «шіроко развєтвльонного націоналістічєского подполья…» Записали? - та переходу на відкриті ворожі акції, про що свідчать дії групи прожжонних екстремістів, яких ми розшукуємо по справах «Сажотрус» і «Мазило», і заходи органів КДБ по їх попередженню і припиненню. Безумовному припиненню! - з притиском додав генерал Свєтков і, зиркнувши у пів ока на текст доповідної, повторив: - «Бєзусловному прєсєчєнію во ісполнєніє указаній прядсядатєля КГБ УССР Віталія Васільєвіча товаріща Фядорчук»!
Підполковник Лисицин виструнчився:
- Буде зроблено, товаришу генерал!
Генерал Свєтков надув щоки, почервонів, посидів хвильку мовчки і потім запитав:
- Інструктаж агентури по розшуку «Сажотруса» і «Мазили» провели повністю?
- На 96,6 відсотка, товаришу генерал. Пара агентів знаходиться у відпустках. - Підполковник Лисицин звірив процент за записами свого нотатника: - Так, товаришу генерал, 96,6 відсотка.
- Відкликати через профспілкову організацію, де вони працюють. Інструктажем ми повинні охопити усю агентуру, стовідсотково. І негайно. Степан Несторович товариш Муха поставив це питання в інспекції на контроль, результати мусимо доповідати щодня. На розшук «Сажотруса» і «Мазили» кинути всю агентуру без ніякого винятку. Справа честі нашого Управління спіймати «Сажотруса» і «Мазилу» на гарячому і викрити підпілля, створене зарубіжними ОУН-бандерівців і завдання яких вони виконували. По почерку можна зробити висновок, що це діло рук саме бандерівського центру ЗЧ ОУН. Екстремісти!
- Так, по почерку, акцію вірогідно вчинили бандерівці. Вони діють виклично і зухвало. Викриємо і спіймаємо, товаришу генерал! - запевнив підполковник Лисицин. - На гарячому!
- Стосовно телеграми, - продовжував генерал Свєтков. - Філіп Дянісович просив дати, так би мовити, потрібний заряд нашим старшим колегам в КДБ СРСР. Допомогти їм скласти плани, визначити першочергові об’єкти, скерувати оперативний склад відділення на придбання агентури із числа мешканців Москви українського походження, щоб перехоплювати канали зв’язку та контролювати перебування наших об’єктів у столиці нашої Батьківщини. Вони, коли бувають у Москві, в Мавзолей Леніна не ходять, а шастають по квартирах таких же, як і самі, антирадянщиків-сахаровців 4). Я чого вас викликав? - кого із співробітників вашого відділу ви порекомендуєте для виконання цього відповідального завдання керівництва КДБ СРСР?
- Товаришу генерал, гадаю, що достойнішої кандидатури, ніж майор Бузина, для виконання цієї почесної місії у нас немає, - з деякими роздумами відповів підполковник Лисицин. З приймальні було чутно голос іншого його підлеглого - майора Забари, який з телефонної будки «ВЧ-зв’язку» давав вказівки периферійним підрозділам: «Скільки матеріалів опубліковано про підривну діяльність зарубіжних ОУН? А телепередач? Радіо? В одну графу. Гаразд, записав. Контрольних явок? Сигнали, отримані на контрольних явках, фіксуються дробом. Для начальників теж: у чисельнику - скільки сигналів отримав від власної агентури, у знаменнику - на контрольних явках. Як розширюються оперативні можливості агентури? А чому до цього часу не маршрутовано агента «Тромбона» в Слав’яносербськ під об’єкта ДОР «Злобного»?! Де перебував «Злобний» під час вчинення акцій у Києві «Сажотрусом» і «Мазилою»? Спав удома? А може не спав, а таємно виїжджав у Київ? Точно не виїжджав? Попутняком, щоб не світитись на вокзалі? У «Тромбона» родичі в Бразилії є? Нема? А в Арґентині? Підійде. «Злобний» має родичів у Бразилії, дядька і двох тіток, син однієї з тіток працює в Антикомуністичному центрі при університеті штату Гуанабара… Гуанабара, а не Гунабара! Столиця штату - Ріо-де-Жанейро! Запитай у свого начальника 5-го відділу, він же їздив з вашим танцювальним ансамблем «Криниця» в Бразилію! А в Арґентині є друзі родичів «Злобного» з Гваделупи… Гваделупи!!! Гваделупи, а не…» Через подвійне скло і забиті цвяхами рами на вікні приймальні уточнюючі роз’яснення майора Забари стосовно країни Гваделупи почули перехожі, що прошкували хідником вздовж будинку КДБ. Вони пришвидшили ходу, деякі миттю повернули в інший бік і обійшли будинок КДБ паралельною вулицею. - «Можна й Михайла Йосиповича Забару послати у відрядження, - виникла у підполковника Лисицина думка, - він забалакає кого завгодно. Але ж його можуть залишити у Москві - навіщо нам втрачати цінні кадри? А Бузина не залишиться. Він не проміняє Київ на Москву. Та й жінка його тут має престижну посаду, у Москві таку вона не знайде».
І впевнено повторив:
- Майор Бузина найкраще впорається з поставленим завданням.
Генерал Свєтков кисло скривився. Напевно йому не сподобалася запропонована підполковником Лисициним кандидатура майора Бузини. Генерал Свєтков майора Бузину не любив. І не тільки тому, що Бузина завжди розмовляв українською мовою, навіть з ним - начальником 5-го управління, і обертався зі словом до нього всупереч Статуту внутрішньої служби не «товаріщ гєнєрал», а «Філофею Алфейовичу». Генерала Свєткова не менше насторожувало й те, що заліки з спортивного кросу на лісовій трасі у Пущі-Водиці чи бігу в протигазах на полігоні під Ново-Петрівцями на команду «Га-а-зи!» майор Бузина завжди складав на «добре», приходячи до фінішу не першим, проте й не в останніх, у той час, як за своєю комплекцією так порско долати дистанції в обох випадках він не повинен був. Генерал Свєтков підозрював, що майор Бузина на маршруті кожного разу кущами навпростець зрізає повороти. Але впіймати його на цьому шахрайстві йому ні разу не вдавалось.
- Що, крім майора Бузини, інших кандидатур немає у вас? - Генерал Свєтков ледве приховав своє роздратування. - Майор Бузина усю свою агентуру проінструктував на розшук «Сажотруса» і «Мазила»? Якщо не проінструктурував, то як його можна направляти у Москву?
- Майор Бузина здійснив інструктаж усього свого агентурного апарату, відмітки є. Та й інші працівники у відділі є, які на сто відсотків проінструктували агентуру на розшук «Сажотруса» і «Мазили». Крім майора Забари, який відкличе з відпустки своїх не проінструктурованих агентів, як тільки закінчить давати інструктаж периферійним органам. - Підполковник Лисицин записником показав на двері в приймальню, звідки чувся голос майора Забари з кабінки «ВЧ-зв’язку»: «В Латинській Америці бандерівців не менше, ніж мельниківців!» - Проте з погляду тих вимог, які щойно ви мені продиктували, кандидатура майора Бузини найліпше підходить для виконання цього важливого завдання. Він має достатній досвід щодо викриття зв’язків зарубіжних ОУН з націоналістичним підпіллям в республіці і перехоплення каналів їхніх сполучень, успішно реалізував оперативну гру «Мазепа», завдяки чому було вилучено націоналістичний атрибут як булава у відомого вам об’єкта і за що мав заохочення вищого керівництва - його було нагороджено цінним подарунком. Добре обізнаний із специфікою боротьби органів держбезпеки проти бандоунівського підпілля. Достатньо володіє відповідним теоретичним багажем, що регулярно підтверджує на заняттях в системі позашкільної чекістської підготовки.
- І на заліках зі спортивного кросу, - іронічно додав генерал Свєтков. -Добре, хай їде Бузина. Попередьте майора Бузину, що я перед поїздкою в Москву проінструктую його особисто. - Свєтков зробив позначку на настільному календарі, розписав шифротелеграму і передав її майорові Борозному. - Шифротелеграму поставте на контроль. Після повернення з відрядження хай Бузина напише докладний звіт стосовно усіх виконаних у Центрі заходах.