Майору Бузині вдалося розшукати старшого лейтенанта Спірохіна у туалеті - той виливав в унітаз з трилітрового бутеля вилучене у старшого лейтенанта Горбачука варення. Віддавати цілком таємний наказ у туалеті Олексій Григорович не захотів, оскільки мав пересвідчитися у тому, що заступник начальника секретаріату в реєстраційному журналі власним розписом підтвердить факт повернення документа, як того вимагала інструкція. Олексій Григорович став біля дверей туалету з зовнішнього боку, чекаючи, допоки старший лейтенант Спірохін впорається зі своєю роботою. Коридором біг начальник секретаріату майор Борозний і питав у кожного зустрічного:
- Хто бачив майора Бузину? Хто бачив майора Бузину? Його негайно треба розшукати!
- Та ось я, - здивовано сказав Олексій Григорович. - Майор Бузина! Навіщо мене розшукувати?
Майор Борозний зупинився, важко віддихуючись:
- Чого ви тут стоїте? - хрипко сказав він. - Негайно йдіть у приймальну, там у капітана Глюка для вас лежить термінова шифротелеграма з Центру. Генерал Філофей Алфейович наказав негайно відрядити вас до Москви!
- Отепер? У Москву? Навіщо? Але ж я мушу повернути старшому лейтенантові Спірохінові цілком таємний наказ, а він тут у туалеті працює. Не знаю, скільки ще часу він там буде зайнятий.
- Хай працює, наказ давайте мені - я спишу. І негайно біжіть в приймальню! Забирайте телеграму, там все розписано. І готуйтесь до відрядження, вас Філофей Алфейович сьогодні ще викличе для інструктажу. Я квиток для вас у Михалевського вже замовив.
Завідувач транспортної каси продажу квитків для працівників КДБ колишній прикордонник підполковник запасу Олег Михалевський майора Бузину поважав, позаяк Олексій Григорович кожного разу, вітаючись, жартівливо запитував у нього: «Що за рід військ - пика червона, картуз зелений?», - підполковник Михалевський не ображався, тому що 25 років відслужив на заставах і в загонах, парсуну справді мав червону від вітрів, спеки і морозу, тільки перед пенсією втрапив у штаб Західного прикордонного округу прикордонних військ КДБ СРСР у Києві, - тому майор Бузина міг не хвилюватися, що з квитком у столицю СРСР у нього можуть виникнути проблеми.
«Бодай на квиток не доведеться час витрачати», - подумав він, віддав майорові Борозному наказ і не поспіхом рушив до приймальні. Олексій Григорович майже ніколи не поспішав, тому що не любив метушитися: «То в майора Борозного, Василя Івановича, на прізвисько «Чапаєв», така служба, - міркував він, ідучи довгим коридором, - а в нашій роботі поспішиш, то людей насмішиш». Гадати, з якої причини Центр викликає його в столицю СРСР, у якій він до сього часу ні разу не був, майор Бузина не став, тому що не звик робити припущення, не володіючи конкретною інформацію: такий у нього був характер, і ся риса вельми допомагала йому у його чекістській дільності.
Черга до переговорної кабінки «ВЧ-зв’язку» не поменшала.
Майор Забара з кабінки пояснював своєму співрозмовнику на тому кінці дроту про структуру Комітету «Вільна Європа» 5) та вірогідну кількість агентів КДБ, що працюють у його штаті.
До обіду залишалось шістнадцять хвилин.
Майор Нежердецький продовжував навчати майора Бочонкіна української мови.
Поряд з підполковником Капустянським стояв капітан Сорока, який старанно ляскав себе по грудях і стегнах. Зачувши дзвін у лівій кишені штанів, він вигорнув монети і висипав їх у руку Капустянському.
Капустянський перерахував Сорочин дріб’язок на долоні, розтикаючи вказівним пальцям монети однакової вартості до різних купок, та в торбинку складати не став.
- До мінімального внеску не вистачає восьми копійок, - зазначив він. - Маємо поки що дев’яносто дві копійки.
- Дев’ятдесят дві копійки, - поправив майор Нежердецький, не припиняючи заняття з майором Бочонкіним.
- Дев’ятдесят дві копійки, - поправився підполковник Капустянський.
Сорока заходився знову ляскати себе по грудях і стегнах, але, певно, без результату.
- Олексію Григоровичу, у тебе не знайдеться восьми копійок або карбованця до зарплати? - звернувся він до Бузини.
- Тільки четвертак однією купюрою, якщо тебе це влаштує? Дрібніших не маю. Двадцять копійок віддав Левкові Юхимовичу. Запитай у нього.
Майор Нежердецький, не припиняючи заняття з майором Бочонкіним, поглянув на кабінку «ВЧ-зв’язку».
Майор Забара розповідав, скільки агентів спецслужб країн соціалістичного табору, крім СРСР, правдоподібно працює на радіостанції «Вільна Європа» у сукупності.
- Можу позичити, але не раніш, ніж через годину, коли оприбуткую свій виграш в Олекси Григоровича, - сказав майор Нежердецький. Голос у нього був уїдливим. «З чого б Левко почав злитися? - запитав себе майор Бузина. - Чи відчуває, що програв мені заклад?»
- Через пів години збір коштів маю завершити, а з четвертака у мене здачі не буде, - зауважив підполковник Капустянський.
Майор Нежердецький через губу додав:
- І двадцять п’ять кербелів віддавати буде жалькіше, ніж одного. А двадцять копійок Олекса Григорович вже майже втратив, залишились формальності: порядок є порядок, і поспішати не будемо. - Відтак він повернувся до майора Бочонкіна: - Тепер, добродію Іване, переходимо до сучасної методики вивчення мови, як я тебе попереджував. Називається - шляхом зворотнього перекладу.
Майор Забара в кабінці «ВЧ-зв’язку» ділився думками про те, що кількість штатних працівників та агентів ЦРУ США в Комітеті «Вільна Європа» ймовірно не перевищує сукупне число агентів органів державної безпеки СРСР та країн соціалістичного табору без Китаю. «У «Вільній Європі» і без Китаю наших агентів більше, ніж ЦРУ!» - хвалився майор Забара.
- «Прохвесор кислих щів», - зневажливо кинув убік майора Забари майор Нежердецький. - «Йєвропі, Йєвропі!» Увесь світ каже «Европа», усі наші агенти у «Вільній Европі» кажуть «Европа» і американців навчили говорити «Европа», хоч їх учити важко, позаяк тупі, а «Мотл» мавпує під москалів!
Майор Нежердецький справді був не в настрої. Але не тому, що боявся програти заклад майорові Бузині. Старший лейтенант Спірохін знайшов у нього сейфі схованку, де він тримав транзисторний радіоприймач, подарований йому колективом на день народження. І хоч батарейки до приймача Спірохіну розшукати не вдалось, приймач він вилучив, ще й встиг передати попередження від начальника Управління, яке повторив з видимим задоволенням, поставивши майора Нежердецького по стійці «струнко».
Майор Нежердецький пограв жовнами і, стримуючи роздратування, сказав майорові Бочонкіну:
- Перекладайте, добродію Іване Демдовичу, з української російською, потім навспак, з російської українською: «Начальник П’ятого управління Комітету державної безпеки Української еРеСеР генерал Свєтков юшку їв». Запам’ятав: «Начальник П’ятого управління Комітету державної безпеки Української еРеСеР генерал Свєтков юшку їв»? «Свєтков юшку їв»?
- А чого ж? - Майор Бочонкін хвильку помізкував, відтак стріпнув чубом і досить упевнено відповів:
- «Начальнік Пятого управлєнія Комітєта государствєнной бєзопасності Украінской еСеСеР гянярал Святков уху єл».
- Невже? - піднявши брови, невідомо чому здивувався капітан Майоренко.
Капітан Глюк розкрив рота, відірвав погляд від реєстраційного журналу і зиркнув на двері до кабінету начальника Управління.
Капітан Сорока, зайнятий пошуками у своїх кишенях можливо завалящих восьми копійок, теж стригнув вухом.
- Вже, - відповів майор Нежердецький капітанові Мойоренку і дав команду мойорові Бочонкіну: - Тепер навспак, добродію Іване, українською, з урахуванням раніше засвоєної науки.
- На горі є блекота, а генерал Свєтков, як там? - уху єл із свіжою паляницею в кукурудзі, - без запинки відповів майор Бочонкін.
- Сливень молодчага, - похвалив майор Нежердецький - Так ти небавом оволодієш українською не згірш, ніж їдиш та іврит. Тіко не «уху єл», а навспак - «юшкою ласував». Не плутай. «Уху єл» він до того, доганяєш: «До-то-го! До-то-го!», - напевно, ще в дитинстві і у визначені моменти. Найперше весною і восени той факт виявляється серед подібного кола людей. Спалахи! Наш психіатр із військово-медичної служби майор Сілевич твердить, що се явище заразне. Він каже, що сам заразився від пацієнтів, приймаючи їх у нашій поліклініці на вулиці Рози Люксембурґ під час проходження диспансеризації весною і восени. Глюче, яке сьогодні число?
Капітан Глюк глянув на календар:
- Шосте березня одна тисяча дев’ятсот…
- Зрозуміло, березень. А за єврейським календарем, добродію Іване?
- Кінець року за єврейським календарем, місяць адар. Можливо, подвійний адар, треба подивитись, - відповів майор Бочонкін.
Майор Забара в кабінці «ВЧ-зв’язку» розповідав про використання розвідкою і контррозвідкою Канади - Королівською Канадською Кінною Поліцією (КККП)представників української діаспори в країні, в першу чергу прогресивних організацій, для проведення розвідувально-підривної діяльності проти СРСР.
«Михайло Йосипович перейшов до моїх завдань, - відзначив подумки майор Бузина. - До обіду встигне».
На тому кінці дроту співрозмовник майора Забари, либонь, щось недочував, тому майор Забара змушений був підвищити голос:
- Кінна поліція, кінна! Лошадіная! Ло-ша-ді-на-я! Не фамілія лошадіная, а назва спецслужби Канади лошадіная, повторюю - Королівська Канадська Кінна Поліція, Ка-Ка-Ка-Пе!
Перехожі, що прошкували хідником вздовж будинку КДБ, через вікно почули роз’яснення майора Забари про «лошадіную поліцію Ка-Ка-Ка-Пе» і пришвидшили ходу. Деякі миттю, не озираючись, повернули в інший бік і обійшли будинок КДБ паралельною вулицею.
- Потім подивишися, - сказав майор Нежердецький майорові Бочонкіну і повернувся до капітана Глюка: - А ти зачини двері щільніше до тамбуру, - майор Нежердецький показав на двері кабінету начальника Управління, - а то звідти флюїди можуть перекинутись сюди, вони особливо рясно літають, коли у нас березень, починається весна, а за єврейськмм календарем закінчується рік і йде місяць…, як ти там повів, Іване Демидовичу? Адар?
- Адар, - підтвердив майор Бочонкін. - Можливо, подвійний. Треба подивитись в календар.
- Не треба, і так ясно, - з меланхолією в голосі констатував майор Нежердецький. - Зачиняй, Михайле, двері.
Глюк причинив двері, майор Нежердецький подякував йому і повернувся до майора Бочонкіна:
- Тепер знову, Іване, російською, з урахуванням вимови нашого гянярала Святкова та переходом з юшки на уху, про який ти вже доречно повідав, і без плутанини.
Майор Бочонкін стріпнув чубом і скоромовкою на одному диханні проговорив:
- «Начальнік Пятого управлєнія Камітєта гасударствєнной бязапасності Украінской СеСееР ґянярал Святков уху єл».
- Перфектно! - відзначив майор Нежердецький.
- Іван Демидович, - задоволений похвалою, сказав майор Бочонкін, і простягнув руку майорові Нежердецькому.
- Левко Юхимович, - відповів, потискаючи правицю майорові Бочонкіну, майор Нежердецький.
Майор Забара розтовкмачував своєму співбесіднику на тому боці дроту, що працівники Ка-Ка-Ка-Пе їздять не на конях, а на сучасних автомобілях.
Капітан Сорока, знову стригнувши вухом, тикнув пальцем в груди підполковникові Капустянському і скоромовкою випалив:
- Зачекайте, Михайле Івановичу, зараз збігаю у відділ, знайду вісім копійок і принесу.
- Біжи, Петрусю, - дозволив йому чомусь майор Нежердецький, а не підполковник Капустянський, і продовжив екзаменувати майора Бочонкіна шляхом розширення речення про юшку, яку вживав генерал Свєтков, у різних варіантах і можливих обставинах: «де, коли, як і чому».
Майор Бочонкін відповідав старанно і помилок майже не допускав.
«Можна й кацапа навчити говорити по-українськи, якщо застосовувати сучасні методики», - відзначив подумки майор Бузина, розписався у капітана Глюка за шифротелеграму і зизом кинув погляд на кабінку. Майор Забара згорнув записник і сунув його під пахву. Жест майора Забари сподобався Олексію Григоровичу, а майорові Нежердецькому, певно, не дуже.
- А чого це так довго немає Петруся Сороки? Ой, лихо, не Петрусь? - знервовано запитав він у підполковника Капустянського. - Обіцяв же небавом через п’ять секунд повернутися з вісьмома копійками?
- Доведеться зняти вісім копійок з Олексія Григоровича і перевести їх на рахунок капітана Сороки, якщо майор Бузина не буде заперечувати. Загиблий на посту прапорщик чекати, доки капітан Сорока знайде вісім копійок, не може. Пів години вже спливає, треба бігти в ритуальну службу на площу Перемоги замовляти вінок. - Підполковник Капустянський глянув на майора Бузину і приготувався зробити відповідне виправлення у відомості.
- Я не заперечую, враховуючи стан прапорщика, - відказав майор Бузина. - Лишень попередьте Сороку, щоб вісім копійок він віддав мені, а не вам.
«Було б доречно бодай вісьмома копійками, підлатати не запланований пролом у власному бюджеті, зроблений майором Забарою, Михайлом Йосиповичем, з його сигналом про перевірку конспектів, не запланованими витратами на закупівлю зшитків, креслярського приладдя та на додаток ще й на похорон загиблого прапорщика, який так необачно пірнув униз, згрібаючи сніг на дахові будинку КДБ. Вісьмома копійками внесок Левка Нежердецького у два карбованці я однак не перевищу, це очевидний факт, доведеться ще тричі на обіді зекономити чи, гляди, щось залишиться після відрядження, не забути б отримати аванс у фінвідділі», - розважив він, забираючи московську шифротелеграму до своєї течки.
Майор Забара роз’яснював співбесіднику на тому кінці дроту, на яких автомобілях їздять в Канаді. Майор Бочонкін записував від майора Нежердецького домашнє завдання. Майор Бузина поглянув на годинник і потім на кабінку «ВЧ-зв’язку» - майор Забара поклав ручку з фіолетовим чорнилом до внутрішньої кишені. До обіду залишалось вісім хвилин. Він не став чекати того моменту, коли майор Забара вийде з кабінки, і неквапом полишив приймальню. Текст шифротелеграми він прочитав уже в своєму кабінеті.
- Що ж, - промовив Олексій Григорович сам собі, - поїдемо в столицю навчати москалів, - і поклав свої зшитки конспектів у сейф. - Хай полежать до повернення з Москви, бо ж воно очевидно, що аутодафе, яке опричники планували скоїть зі мною, відкладається на тиждень.
Майже одночасно услід за майором Бузиною до кабінету зайшов майор Забара.
Він витер піт з лоба, на свій стіл поклав записник, а на стіл Олексія Григоровича двадцять карбованців і двадцять копійок:
- Левко передав якийсь свій борг, деталі не уточнював, - сказав він. - Твоє завдання я виконав, указівки довів аж донизу по всій периферії.
- Дякую, Михайле.
«І то прибуток, - метикнув Олексій Григорович і з задоволенням поклав гроші до гаманця. - Може, десятку віддати Михайлові Йосиповичу, адже половина успіху належить йому? - запитав він себе. - Поки що не буду, треба уточнити кошторис сьогоднішніх витрат і надходжень», - вирішив він.
Майор Забара пішов обідати у їдальню.
Майор Бузина, передбачаючи скрутну ситуацію з переписуванням конспектів, прихопив з дому кілька бутербродів. Наразі він зачинив зсередини двері кабінету на ключ, щоб старший лейтенант Спірохін не спіймав його за користуванням електроокріпничком, і з’їв принесений харч, запиваючи його свіжо запареним чаєм.
Відтак він вийняв з шухляди кілька чистих аркушів паперу, угорі справа написав: «Таємно. Прим. єд.», справа - «Реєстр. №____________________» і посередині - «План проведення навчань з працівниками 5-го управління КДБ СРСР по лінії боротьби із закордонними центрами ОУН та проявами українського буржуазного націоналізму на території СРСР».
План писався легко, майор Бузина лише зрідка зупинявся, позираючи то на стелю, то на портрет Фелікса Едмундовича. В обідню пору ніхто не заважав йому працювати.
Генерал Свєтков пообідав удома і пополудні викликав майора Борозного:
- Майор Бузина отримав шифротелеграму з Москви?
- Так точно. - Майор Борозний глянув на годинник. - П’ятдесят шість хвилин тому.
Генерал Свєтков натиснув на кнопку прямого телефону чергового по Управлінню:
- Викличте майора Бузину до мене! Негайно!
Майор Борозний поклав на стіл перед генералом Свєтковим телефонограму:
- Товаришу генерал, дозвольте ще доповісти. Управління кадрів КДБ УРСР надіслало телефонограму, ось вона - про відміну збирання коштів на похорон прапорщика, того, який нібито вбився, впавши з даху.
- Чому «нібито»? Доповідайте зрозуміліше. Впав чи не впав з даху прапорщик, вбився чи не вбився? - Генерал Свєтков поморщився. - З самого ранку тільки й розмов що про прапорщика. Чи й Сталін НІБИТО помер?
- Та ні, Йосиф Віссаріонович живий. А радіоприймачі, як вам я вже доповідав, повилучали. Інформацію про прапорщика, який впав з даху і за первинними даними нібито загинув, виконуючи службовий обов’язок, я пере-перевірив через відповідального працівника Управління кадрів. Він розказав, що товариш прапорщик дійсно звалився з даху. Але поки летів згори униз, зачепився кожухом за гілля дерева, якого вказівкою Степана Несторовича не встигли зрубати. Кожух залишився на дереві, а прапорщик після невеликої зупинки продовжив політ вже з меншою швидкістю і пірнув головою у кучугуру снігу під деревом, яку сам накидав з даху. В кожусі, мабуть, народився! Він залишився живий, тільки йому довелось в кучугурі без шапки, кожуха, в гімнастерці і в одному валянку пролежати безмаль півгодини, поки його звідти викопали. Ніяких пошкоджень, крім невеликих подряпин, він не отримав. Лікарі кажуть, що можуть наступити негативні наслідки з точки зору можливого респіраторного захворювання, оскільки шапку, кожух і валянок він загубив під час короткочасного польоту і в снігу лежав без верхнього одягу і половини взуття. Проте небезпеки для життя немає.
- Кожух і дерево сильно постраждали?
- Не дуже, на дереві кілька гілок обламалось, а кожух і валянки - цілі, вони ще з часів боротьби МГБ проти бандоунівського підпілля дісталися нам у спадок, міцні. Незайманий запас на випадок особливого стану. На дозвіл Степана Несторовича кілька десятків кожухів і валянок передали для господарського відділу. Тобто військове майно, кожух і валянки з калошами, крім дерева, залишились неушкодженими. А дерево тепер можна й спиляти, як того хотів Степан Несторович. Мої знайомі у 1-му відділі ЦК КПУ кажуть, що для Степана Несторовича взагалі не було завдань, яких він би не здатен був вирішити. Тому й направили до нас у КДБ вирішувати складні завдання. Якби не втручання головного київського архітектора…
- Того архітектора вже звільнили за ідейно не витримані погляди історичного характеру, - сказав Свєтков.
- Правильно зробили, що звільнили. Якби не його втручання, то все було б так, як Степан Несторович спланував. Степан Несторович, без сумніву, вирубав би ті осоружні дерева і купно з ними балкони з дореволюційними надлишками царського режиму. Незважаючи на те, що наш будинок споруджувався ще до революції для земської управи з перспективою.
- Перспектива для земської управи закінчилась у революційному 17-му році. Тепер ми тут і перспектива, і управа, - суворо проказав генерал Свєтков. - Ознайомте з телефонограмою товариша Капустянського. Ви йому мого карбованця віддали?
- Аякже, згідно з вашим наказом.
- Поспішили. Заберіть.
Генерал Свєтков прочитав телефонограму, написав резолюцію: «До виконання», - повернув її майорові Борозному і затим натиснув кнопку прямого телефону чергового по Управлінню:
- Майора Бузину знайшли?
- Так точно, товаришу генерал, стоїть переді мною. Але тут хоче зайти до вас підполковник Довбач?
- Хай заходить. Бузину впустіть потім.