В приймальні після обіду черга до переговорної кабінки «ВЧ-зв’язку» трохи поменшала, майор Бочонкін під керівництвом майора Нежердецького продовжував виконувати граматичні вправи, підполковник Капустянський повертав зібрані на похорон прапорщика гроші, черговий по Управлінню капітан Глюк нюхав незапалену сигарету «Новинка» виробництва Черкаської тютюнової фабрики. Коли до приймальні зайшов підполковник Довбач, усі примовкли, капітан Глюк піднявся і заховав сигарету в кишеню.
Підполковник Довбач Д. Д. на прізвисько «Борман» займав посаду начальника «молодіжного» відділу 5-го управління і одночасно був секретарем парткому 5-го управління КДБ УРСР. Обличчя він мав овальне, обтічне і бадьоре, усміхався завжди, ніхто і ніколи не бачив його не усміхненим чи без посмішки. Усмішки у нього були різні, залежно від ситуації, теми, співрозмовника: він умів усміхатися ввічливо, осудливо, весело, сердито, грайливо і задушевно; з усіма працівниками Управління він вітався завжди за руку - і з жінками і чоловіками, рядовими і начальниками, передовиками і тими, хто пас задніх, міг вітатися двічі чи тричі на день, при цьому повторював: «Гарній людині і тричі на день приємно потиснути руку», - і кожному він дарував індивідуальний усміх. Ручкаючись з кимось із співробітників, він, бувало, запитував: «Як поживає Микола Олександрович?» - і коли здивований співбесідник перепитував: «Який Микола Олександрович?» - Довбач весело вигукував: «Та ваш татечко, ви щт - забули свого татечка? Миколу Олександровича?! Так не можна!», - і щиро сміявся із схлипами (він завжди сміявся зі схлипами), погрожуючи вказівним пальцем своєму співрозмовнику, який так необачно, виявляється, забув про свого батька, чи про те, що його батька звуть Миколою Олександровичем.
Відділ, який очолював підполковник Довбач, займався захистом української молоді від ідеологічно шкідливого впливу країн Заходу і Сходу та виявленням антирадянських проявів у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка. Під час проведення індивідуальних профілактичних бесід з викладачами чи студентами КДУ, які допускали чи могли допустити ті чи інші ідейно-шкідливі помилки, Дмитро Денисович теж усміхався доброзичливо, по-батьківськи чи по-дружньому картаючи їх за допущені політичні збочення, після чого профілактовані вже не так болісно сприймали накази про їх звільнення з роботи, виключення з вишу, КПРС чи комсомолу і не з таким важким серцем йшли на виробничі підприємства, будівельні майданчики, колгоспні поля, у військкомати, щоб пттом спокутувати свої провини перед радянською владою, комуністичною партією і комсомолом.
Дмитро Денисович з доброзичливою усмішкою потиснув кожному, хто стояв у приймальні, правицю, подивився на чергу до апарату «ВЧ-зв’язку» і сказав:
- Само главно в нашій роботі чітко виконувати накази керівництва. Але черга завелика, я бачу, треба поспішати. Противника треба вчасно хапати за руки. Він не буде чекати, доки ми спустимо вказівки усім нашим підрозділам. Партія від нас вимагає. Правильно я кажу, Олексію Григоровичу? - звернувся він до майора Бузини із запитальною посмішкою і не випускаючи зі своєї руки його долоню.
- Та отсе ж я саме, дивлячись на цю чергу, і кажу майорові Нежердецькому, може, треба поставити питання на засіданні парткому про встановлення в кабінетах додаткових телефонів оперативного зв’язку з виходом на периферію. Дмла кожної хвилини не обкидаєшся, а тут скільки часу втрачаємо! Американці кажуть: «Час - гроші», а скільки ми грошей втратили за сей час, - поскаржився майор Бузина, вітаючись із секретарем парткому.
- Будемо вважати, що вашу ініціативу підтримано, Олексію Григоровичу, хоча для комуністів гроші ніколи не повинні стояти на першому місці, - сказав підполковник Довбач. - Я отепер іду до Філофея Алфейовича і вкупі з іншими питаннями поставлю і це, само главно. Заплануємо засідання парткому, можливо, позачергове, доручимо майорові Нежердецькому, щоб він поставив питання в Управлінні урядового зв’язку від імені усієї нашої партійної організації. Ми повинні іти назустріч, враховувати побажання, прислухатись і виконувати рішення партії.
Майор Нежердецький підняв руку в скаутському салюті.
Підполковник Довбач запитав у капітана Глюка:
- У генерала хтось є?
Капітан Глюк подивився на журнал запису відвідувачів кабінету начальника Управління:
- Майор Борозний з документами зайшов шість хвилин тому.
- Я зайду після нього. - Довбач ще раз потиснув руку майорові Бузині і пильно глянув йому у вічі. На мить посмішка застигла на обличчі підполковника Довбача, як на фотознімкові; майор Бузина зберігав серйозний вигляд на своїй парсуні, праве око його дивилось на підполковника Довбача, а ліве на підняту майором Нежердецьким руку в скаутському салюті. Зміну в погляді секретаря парткому він зафіксував, чого сам Довбач не помітив.
- Може, й ви б, Олексію Григоровичу, підключилися до цього питання, допомогли б майорові Нежердецькому скласти пропозиції і самі виступили на парткомі? - Обличчя підполковника Довбача знову ожило у доброзичливій усмішці.
- Не зможу, Дмитре Денисовичу, - відповів майор Бузина, показуючи допіру отриману шифротелеграму з Центру і начерки плану, які він встиг скласти до кінця обіду і в обід. - Їду у відрядження до Москви, Пилип Денисович Бобков викликає для надання допомоги. Відповідальне завдання! Мені вже майор Борозний у Михалевського квиток замовив.
Підполковник Довбач уважно прочитав текст шифротелеграми, на мить замислився і повторив:
- Так, відповідальне завдання! Бачите, і Москва до нас звертається за поміччю. Левку Юхимовичу, це про щось значить?
Майор Нежердецький стояв з піднятою в скаутському салюті рукою.
- А хто ж їх, моска… москвичів, опріч нас ще навчить? Он Ломоносов…
Дзенькнув телефон прямого зв’язку з начальником Управління, капітан Глюк підняв слухавку, доповів про обстановку в приймальні і затим обернувся до підполковника Довбача:
- Товаришу підполковник, проходьте, генерал Свєтков вас чекає. Майор Бузина зайде пізніше.
- Поспішаю, поспішаю, Левку Юхимовичу. - підполковник Довбач одночасно посміхнувся до майора Нежердецького і майора Бузини. - Про Ломоносова 5) іншим разом, а то Філофей Алфейович мене вже зачекався.
Підполковник Довбач повернувся у бік кабінету начальника Управління, прочинив перші двері до тамбуру, зачинив, у темряві тамбуру зосередився і м’яко натиснув на клямку других дверей.
Генерал Свєтков побачив в дверях свого секретаря парткому і відірвався від розміщених по всій площині столу аркушів:
- Заходьте, заходьте! Як там просувається робота наших комуністів стосовно доведення периферійним органам вказівки про звітність, товаришу Довбач? - Вимогливим поглядом він глянув на секретаря парткому 5-го управління.
Підполковник Довбач мимоволі спіткнувся і став на порозі.
- Я маю на увазі не тільки по вашому відділу, - збираючи докупи склеєні аркуші, сказав Свєтков, - але і в масштабах всього Управління. Наш голова Віталій Васильович товариш Фядорчук вимагає від нас посилення і поглиблення. Може, питання про результати виконання за минулий тиждень розглянути на засіданні парткому і постругати декого?
- Товаришу генерал, я з цього приводу щойно особисто проконтролював виконання, вказівки передаються. Є свіжа інформація з іншого приводу, чого я попросив вас мене щойно прийняти.
- «Свіжа інформація»? Сідайте. - Свєтков показав на стілець біля приставного столика.
Підполковник Довбач сів не на запропоноване місце, а навпроти - спиною до вікна, щоб бачити, хто зайде до кабінету Свєткова чи буде відчиняти двері.
- Товаришу генерал, як свідчать щойно отримані від «джерела» дані, перед обідом, - утаємничено почав він, - майор Бочонкін з «єврейського» відділу в присутності підполковника Капустянського, майора Бузини, капітана Сороки, майора Нежердецького і капітана Майоренка, стоячи у черзі до телефонного апарату «ВЧ-зв’язку», само главно, заявив, причому, само главно, на повний голос і привселюдно: «Начальнік Пятого управленія Комітєта государствєнной бєзопасності Украінской еСеСеР гєнєрал Свєтков ухуєл», вибачаюсь за вираженіє, товаришу генерал.
Губи Довбача розтягнулися у посмішці. Але не доброзичливій, з якою він вітався з особовим складом Управління, а з почуттями вини за майора Бочонкіна і готовністю вжити усі заходи щодо його покарання за таку зухвалість - з погляду Довбача. Обличчя його на мить застигло, як на фотознімкові.
- Я? Уху? Єл? - здивовано перепитав генерал Свєтков. - А звідки майор Бочонкін знає, що я їв на обід? - щербу чи, можливо, якийсь інакший наїдок? Я в обід їв щі і кашу на смаженій цибулі, тому що, як каже народне прислів’я, «щі да каша піща наша». Уху я їв ще в дитинстві, принципово не переварюю варьону рибу і варьону цибулю. Нам, комуністам, товариш Лєнін заповідав: «Треба їсти, щоб жити, а не жити, щоб їсти». Так і передайте майору Бочонкіну і підполковнику Капустянському, порадивши робити так само, само главно, оскільки, як я бачу по статистиці, в передовиках ні за добуванням сигналів, що заслуговують на оперативний інтерес, ні за вербуванням агентури із ворожого середовища, чільних місць вони не посідають. Ось візьмімо, приміром, підполковника Капустянського, який перед обідом сюди заходив з вимогою, щоб я йому рубль дав…
Генерал Свєтков відсунув убік аркуші з проектом доповідної записки і вийняв з сейфу подібну до простирадла звітність 5-го управління про результати роботи, яку кожен начальник управління Центрального апарату КДБ УРСР мусив щоденно заповнювати на вимогу інспекції. Серед численних стовпців і чисел він вибрав звітність про результати поповнення агентурного апарату і пальцем зупинився на прізвищі підполковника Капустянського:
- Йому на одну сходинку вище, ніж належить за займаною посадою, присвоєно звання підполковника, оскільки він уже два терміни переходив у майорах і бере активну участь у громадському житті колективу, збираючи партійні внески і кошти на пам’ятник чекістам. Скільки у нас підполковників, які займають посади старших оперуповноважених? Усі майори, майор - потолок, вище не піднімешся, окрім учасників боротьби з бандоунівським підпіллям, яких прирівняно до учасників Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, тобто вони учасники Малої Вітчизняної війни 1945-1956 років, оскільки після Великої війни брали участь у Малій війні, воюючи з озброєними формуваннями найлютіших ворогів радянської влади - українськими буржуазними націоналістами, тобто бандерівцями. Правильно?
- Цілком, - запевнив підполковник Довбач. - Колишні бандолови - це наш найцінніший кадровий скарб.
- Підполковник Капустянський не був бандоловом і не є учасником ні Великої, ні Малої вітчизняних воєн, хоча своїм віком повинен ним бути. В тилу, певно, відсиджувався, коли ми воювали з фашистами та націоналістами. Звання підполковника йому було присвоєно в порядку винятку поданням партійної організації, товариств «Динамо» та Червоного Хреста і на прохання скульптора Василя Бородая, автора пам’ятника чекістам. Так він, Капустянський, за увесь поточний квартал завербував лише одного агента, і то, виявляється, члена КПРС! Директива Володимира Ілліча товариша Лєніна про те, що кожний комуніст повинен уважати своїм прямим партійним обов’язком надавати органам ВЧК гласну і негласну допомогу, залишається в силі і дотепер. Крім того, стосовно обмежень при вербуванні членів КПРС в якості агентури органів КДБ існує відомий наказ голови КДБ СРСР Юрія Володимировича товариша Андропова. Санкцію на вербування члена КПРС Капустянському дав мій заступник полковник Бердиш, у мою відсутність. Я в той час проводив зустріч з моїм агентом «Степовиком».
- Філофею Алфейовичу, - перепинив Свєткова Довбач, - полковник Бердиш рапорти на вербування агентури ніколи не читає. Лиш дивиться, яке прізвище та ім’я у кандидата на вербовку, перевіряючи стать майбутнього агента органів КДБ: мужчина він чи жінка. Каже, у нього такий принцип - не давати санкцію на вербування жінок, оскільки вважає, що агенти жіночої статі розкладають агентурний апарат органів КДБ і негативно впливають на оперативних працівників, в яких перебувають на зв’язку.
- Отак? А я не знав! Що ж це таке? Дискримінація! Ні, він не правий, дуже не правий. Ось у майора Бетговена, чи як там його, з відділу по творчій інтелігенції майора Каламарчука…
- Капітана Глюка, - підказав Довбач. - Він сьогодні чергує по Управлінню. Викликати?
- Не треба. У капітана Глюка весь агентурний апарат складається винятково з жінок, крім одного мужчини, агента «Орфея», відомого літературного критика і мистецтвознавця. Однак і той - пасивний гомосексуаліст. Хоча як агент «Орфей» - вельми активний. Так, так, я пам’ятаю, полковник Бердиш ставив питання про виключення «Орфея» з агентурного апарату органів КДБ на тій підставі, що він, на його думку, може колись зазіхнути на капітана Глюка. - Генерал Свєтков пойорзав сідницею у кріслі. - Але начальник відділу по творчій інтелігенції майор товариш Каламарчук у письмовому рапорті пояснив, що «Орфея» він добре знає, неодноразово був присутнім на контрольних зустрічах, «Орфей», зі слів майора Каламарчука, гомосексуаліст пасивний, але активний агент органів КДБ, як і весь агентурний апарат капітана Глюка, хоч повністю, крім агента «Орфея», складається з жінок і дівчат. За сигналами, отриманими від агентури, капітан Глюк завів чотири справи оперативного обліку і провів вісім профілактик. Я за рекомендацією майора Каламарчука був на контрольній явці з агентом капітана Глюка під псевдонімом «Матіола», яка працює по справі оперативної розробки на співробітницю Інституту мовознавства Академії наук «Мессаліну» і, крім того, за поточний квартал ще й дала три сигнали стосовно інших працівників Академії. Шика-а-а-а-арна дама «Матіола». І «Мессаліна» - теж, на фотознімкові у справі бачив, тільки цицьками прикриває свою націоналістичну суть, тобто, я хочу сказати, «Матіола» - ду-у-у-уже цінне «джерело» оперативної інформації.
Генерал Свєтков знову взяв відомость і зупинився на рядкові про стан роботи з агентурою в «інтелігентському» відділі.
- Подивимось, капітан Глюк - в середньому провів по чотири і три десятих зустрічей з агентом на місяць і отримав по п’ять і дві десятих донесень, коли цей показник по Управлінню дорівнює відповідно два і одна десята і три і дві десятих, а «Орфей» надає в середньому на місяць по сім і шість десятих агентурних донесень. Разом з тим, зробив я висновок під час контрольної явки, оперативні можливості «Матіоли» капітаном Глюком використовуються недостатньо у порівнянні з «Орфеєм», хоча б. Довелось дати їй додатковий інструктаж в плані виявлення вогнищ ідеологічно шкідливих проявів в середовищі творчої інтелігенції та отримання відповідних сигналів в процесі розробки об’єкта ДОР «Мессаліни» і взяти на паралельний зв’язок.
- Філофею Алфейовичу, але в капітана Глюка і об’єкти оперативних розробок - виключно одні жінки, хоча на його об’єктах оперативного обслуговування гуманітарної секції Академії наук пропорція чоловіків і жінок складає шістдесят відсотків проти сорока. Чому підтвердженням є розробка «Мессаліни», хоча я з вами згоден, що «Мессаліна» - затята націоналістка, - зауважив підполковник Довбач. - І жодної справи стосовно антирадянщиків чоловічої статі! Хоча б і гомосексуалістів, а їх серед творчої інтелігенції, за якою наглядає майор Каламарчук, до біса. Про це майор Каламарчук у своєму рапорті написав?
- От так! Це все залишки стилю керівництва Каллаша - хто що хоче, те й робить: полковник Бердиш не дає санкцій на вербовку агентів жіночої статі, капітан Глюк не заводить справ на антирадянщиків чоловічої статі і гомосексуалістів, а майор Каламарчук його покриває! Бардак! Товариш Рябовіл мені вчора сказав, що, можливо, треба розглянути кандидатуру майора Каламарчука для включення в резерв на підвищення, його наш голова Віталій Васильович товариш Фядорчук любить. Орденоносець! А скільки він завербував агентів? - Генерал Свєтков глянув на звітність. - Жодного! І минулого року теж. Скільки в нього агентів на власному зв’язку? Чотири, і за звітний період жодної явки. Пусто. Зате має найбільше контрольних явок. Жодного сигналу не отримав, жодної справи не завів, тільки вершки збирає. А Віталій Васильович товариш Фядорчук готує його як свого наступника на посаді голови КДБ УРСР! Рано, рано його висувати.
- Рано, Філофею Алфейовичу. Але якщо ми його не впишемо у резерв, він удвох з Горбачуком напише на нас з вами анонімку Віталію Васильовичу і в центральний партком.
- Напише, - погодився генерал Свєтков.
- Поки що поспішати не будемо. На випередження я з цього питання переговорю з Володимиром Олександровичем.
- Товаришем Рябовіл?
- Так. І перевіримо, чому у відділі майора Каламарчука по лінії гуманітарної секції Академії наук заводяться оперативні справи тільки на жінок. Треба глибше копнути, може, то тенденція. Українська наукова інтелігенція складається не тільки з жінок, чи не так?
- Аякже, чоловіки теж бувають інтелігентами. А якщо - інтелігент, та ще й український, та ще й учений інтелігент, то це вже ознака, отже до нього треба уважніше придивитись, тому що це вже контингент. Копайте. До того ж, у відділі майора Каламарчука вночі сталася надзвичайна подія - вибухнула банка повидла в кабінеті старшого лейтенанта Горбачука. Довелося викликати піротехніків.
- Філофею Алфейовичу, - притишив голос підполковник Довбач, - а старший лейтенант Горбачук подобається Степанові Несторовичу. Він дуже гарно виступив на останньому партійному активі, і Степан Несторович затребував його особову справу і партійну характеристику. Виявилося, що старший лейтенант Горбачук, коли працював діловодом у Проскурівському райкомі КПУ, заочно закінчив Вищу партійну школу, іншої освіти він не має, і звідти його взяли діловодом на оперативний облік в обласне УКДБ, а потім Каламарчук у свій відділ.
- З посади діловода в Центральний апарат на оперативну роботу? Подібного ще не було з часів ВЧК!
- Степан Несторович сказав, що подібні кадри з вищою партійною освітою треба цінити, і запропонував Володимирові Олександровичу вивчити питання про переведення старшого лейтенанта Горбачука в Управління кадрів на посаду начальника відділення.
- Я підтримую пропозицію Степана Несторовича, - сказав генерал Свєтков. - Хай цей діловод їсть в кадрах повидло і пише анонімки, а не в нашому Управлінні. На здоров’я.
- Хай їсть, Філофею Алфейовичу. Стосовно ж невиконання підполковником Капустянським плану вербовок і вербування члена КПРС я вже провів певне розслідування.
- Як його, до речі, псевдонім того члена КПРС, якого завербував Капустянський?
- «Фердинанд де Соссюр», - відповів Довбач.
Свєтков потягнувся до звітності про виконання 5-м управлінням квартального плану вербувань і прочитав:
- Правильно, «Фердинанд де Соссюр» 7). До речі, що це за псевдонім такий чудернацький, до того ж з якимись нездоровими натяками: «Фердинанд де Сос-сюр»? Соссюр чи Сосюра? Мені мій агент «Степовик» доповідав, що поет Сосюра 8) був прожжонним націоналістом. Служив у Петлюри, написав вірш «Любіть Україну». Його любив Шелест, кажуть, і читав того вірша, розмахуючи булавою. А чому не Родіну, нашу матір? Доведеться мені написати вірш «Любітє Родіну, вашу мать!»
- «Соссюр», Філофею Алфейовичу, а не Сосюра. Соссюр - це вчений-мовознавець, а не петлюрівський поет. Підполковник Капустянський пояснює, що завербований ним агент «Фердинанд де Сос-сюр» є фахівцем в галузі мовознавства, тому і такий псевдонім вибрав з метою конспірації. Агент «Фердинанд де Сос-сюр» йому потрібен, само главно, для лінгвістичної експертизи розшукуваних авторів анонімних антирадянських документів з терористичними намірами. У підполковника Капустянського оперативна ділянка роботи по розшуку анонімників, він цим займається…
- Сам знаю, товаришу Довбач, чим займається підполковник Капустянський і чим не займається. Краще б він вербував агентуру із числа вороже налаштованих елементів, які займаються виготовленням і розповсюдженням анонімних відправлень від імені невстановлених осіб, яких треба за допомогою агентури встановить і викрить. А не членів КПРС, які свої прізвища не приховують і яких розшукувать не треба. Анонімки члени КПРС не пишуть…
Генерал Свєтков спіткнувся, подумав і сказав:
- Ви ж не забудьте сьогодні написати характеристику на Горбачука в кадри. Хай іде. Історію з варенням чи повидлом треба якось зам’яти.
- Зроблю, Філофею Алфейовичу.
- А підполковник Капустянський увесь колектив Управління тягне за показниками вербування! Він прикривається тим, що, мовляв, багато часу у нього забирають громадські доручення. Але за цей час, за моїми підрахунками, він уже зібрав коштів на три пам’ятника чекістам! По-моєму, той пам’ятник уже років з десять, чи й того більше, як уже спорудили на площі імені Фелікса Едмундовича товариша Дзержинського, коли я до інспекції працював ще на периферії. Треба перевірити, а то я підозрюю, що він ті кошти складає у «чорну» касу. Щойно він заходив до мене з відомістю.
«Що, - питаю, - знову на пам’ятник чекістам?»
«Ні, - відповідає, - на вінок прапорщику».
Не встиг прапорщик долетіти до асфальту, скотившись з даху, як Капустянський вже тут як тут зі своїми фіскальними домаганнями. Мені колись скаржився секретар парткому КДБ УРСР полковник Кравець, що мало того, що Капустянський на той час втричі перевищив кошторис на пам’ятник чекістам, так ще втерся в довір’я до автора пам’ятника скульптора Бородая. Той не знайшов для пам’ятника кращої натури, ніж Капустянський, і виліпив з нього першого з двох чекістів, додавши йому вуса. А другого виліпив з полковника Бердиша у картузі. Після чого вся наша країна змушена оглядати Капустянського у будьоннівці і Бердиша в картузі на пам’ятнику чекістам, гадаючи, що то і є справжні чекісти! А який з Капустянського справжній чекіст? - скоріше митар, ходить тут зі своєю торбинкою і вимагає… А Бердиш?
- Можливо, Капустянського, з урахуванням його нахилів, доцільно було б перекинути в «єврейський» відділ, товаришу генерал? - запропонував підполковник Довбач.
- Ні в якому разі! - Генерал Свєтков від обурення ляснув рукою по столу. - Він примусить здавати гроші на пам’ятник розстріляним у Бабиному Яру євреям! Не вистачало ще, щоб його пика з’явилась і на тому монументі в Бабиному Яру!
- Так точно, ні в якому разі! То мені його начальник відділу полковник Темниченко казав, що краще б було Капустянського перевести до «євреїв». Дозвольте ще на хвилинку, товаришу генерал. - Голос підполковника Довбача знову набрав утаємничості. - Щойно я дізнався, що майора Бузину викликає в Центр для проведення навчань Філіп Денисович Бобков. Але є оперативні дані, що товариш Бузина нещодавно мав конспіративну зустріч з колишнім працівником 5-го управління Іваном Іллєнком, звільненого за підозрою у зв’язках з націоналістичними елементами.
- Іллєнко? Знаю, це ж перевертень!
- Так, перевертень. Майор Бузина кілька днів тому зустрівся з Іваном Іллєнком на Хрещатику, зайшов з ним у пивничку під назвою «Струмок» і розмовляв десь з пів години, тихо, так, що розвідник з бригади «Ніколая Ніколаєвіча» 9) нічого не почув.
- Так-так, конспіративна явка двох перевертнів. В список «емен-деспистів» його треба негайно включати.
- Я того ж дня вже включив і повідомив в інспекцію, щоб перевірили його конспекти. Гадаю, що для початку буде досить матеріалів, щоб взяти Бузину на парткомі за шкірку. Для початку! Окрім того, я спрямував своє «джерело» на його вивчення під «легендою». І от перші результати, які підтверджують версію про злочинний зв’язок Бузини з Іллєнком. Щойно моє «джерело» провело бесіду з Бузиною, і от що виявилось. Виявилось, що Бузина не зовсім вірно тлумачить заходи колишнього російського уряду щодо боротьби з проявами українського буржуазного націоналізму в другій половині ХІХ-го століття. Зокрема, він займає позиції, які можна розцінювати як підтримку спланованих сучасними нацелементами виступів проти Емського указу, підписаного російським царем-визволителем Олександром Другим. До того ж схвалює вбивство Олександра Другого, здійснене правнучкою останнього українського гетьмана Софією Перовською, вважає відновлення закритої, - Довбач глянув на цидулку, яку тримав у своєму нотатнику, - попечителем Київської навчальної округи Михайлом Юзефовичем газети «Кієвскій Тєлєграф», в якій знаходили притулок польські і українські буржуазні націоналісти, можливим лише при умові видання її українською мовою та закриття львівської газети «Слово», яке боролась за «язичіє» і підтримувала Олександра Другого. Попечителя Київської навчальної округи Михайла Юзефовича, який в ХІХ-му столітті боровся проти українського буржуазного націоналізму, назвав «офіцером діючого резерву КДБ». КДБ називає «психлікарнею», де «вправляють мізки». Крім того, Бузина схвалює сталінські репресії проти вищого партійного керівництва на Україні, зокрема, вірного ленінця і більшовика Затонського, іменем якого названо вулицю в Києві. Каже, що Затонський винен у голоді 33-року.
- Голод? Який голод?! Треба взагалі заборонити це слово в радянській історії. Так, був неврожай і тимчасові труднощі з продовольством! Але нема хліба і картоплі - піди в ліс, назбирай ягод, грибів, сядь і їж. У нас теж в Мордовії були недороди. Голод - то в Африці, і то в тих місцях, де немає джунглів. Товариш Лєнін казав, що їсти треба для того, щоб жити, а не навпаки. Деякі читають безсмертні його твори, механічно конспектують, а суті не розуміють. Рішення колегії з цього питання було. Та-а-ак, мені завжди здавалось, що цей Бузина трохи з гнилизною - розмовляє тільки українською мовою, ось ви кажете, засуджує Емський указ, схвалює вбивство Олександра Другого… ким? Перовською? Правнучкою останнього українського гетьмана Кирила Розумовською? Так-так! Позитивно ставиться до окремих порушень соціалістичної законності, які допускалися в 30-х роках і які засуджені нашою партією. А начальник відділу підполковник Лясицин характеризує його позитивно. Відмінять відрядження майора Бузини в столицю не будемо, я вже доповів Філіпу Денисовичу. Я його особисто проінструктую, і без мого інструктажу в Москву він не поїде. Потім я пораджусь з нашим головою Віталієм Васильовичем товаришем Фядорчук, як провести з майором Бузиною індивідуальну виховну роботу і що з ним робити далі в плані оперативної розробки та припинення його діяльності удвох з Іллєнком. Перевертня треба викрити і покарати! Щоб і іншим наука була! Тільки на Бузині зупинятися не можна. Треба посилити і загально профілактичну партійну роботу, і індивідуальну, не втрачаючи з поля зору кожного чекіста-комуніста. Ви записуйте, товаришу Довбач.
- Так-так, - прохопився Довбач і почав старанно водити ручкою по записнику.
- Не тільки Бузина, але й увесь наш чекістський колектив працює у ворожому середовищі, тому безперервно піддається негативному впливу противника. Ви домовтесь з ЦК КПУ, зв’язки у вас там є, я знаю, щоб надіслали нам досвідченого лектора з питань боротьби з націоналістичною ідеологією, в порядку партійного навчання. Хай прочитає для нашого колективу гостру лекцію, бажано завтра, щоб і майор Бузина відвідав і вислухав перед поїздкою в Москву. Назву таку запропонуйте… - Свєтков подивився на стелю і сказав: - «Український буржуазний націоналізм - ворог пролетарського інтернаціоналізму і практичні заходи комуністів України щодо посилення боротьби з ним». А я з приводу коливань окремих наших чекістів-комуністів таки напишу гострого вірша в завуальованій формі. «Любітє Родіну, вашу мать!», - назва вже є. Надрукуємо його в нашій стінгазеті «Маяк», хай почитають. Коли планується черговий випуск нашої газети?
- 30-го числа, ще пару тижнів є в запасі.
- Тоді встигну. Ударю по кожному, хто в нашому чекістському колективі вже став перевертнем чи може ним стати. Буду вважати це своїм партійним дорученням. Ви кажете, Бузина засуджує Емський указ і виступає за відновлення націоналістичної газети «Кієвскій Тєлєграф», називаючи попечителя Київської округи товариша Юзефовича офіцером діючого резерву КДБ? - Генерал Свєтков вийняв з шухляди товстий нотатник червоного кольору і зробив у ньому кілька записів.
- Так, товаришу генерал, тіко прохання. Поки що це попередні оперативні дані, отримані від «джерела». Майор Бузина свої незрілі думки допускає лиш у вузькому колі своїх зв’язків. Щоб не розшифрувати «джерела», само главно… Я поміркую, як легалізувати його ідеологічно не зовсім чіткі погляди. А то він, хитрий, як Мюллєр. Того, що Леонід Бронєвой у фільмі «Сімнадцять миттєвостей весни» грає, - обергрупенфюрера СС Мюллєра, бачили? У нього одне око дивиться в один бік, а друге - в інший. Тільки простачком прикидається…
- Мюллєр, кажете? Точно, вони і писками кап-у-кап схожі. Переодягти Бузину в німецьку форму, буде точнісінький обергрупенфюрер СС. Може, засланий в КДБ, як штандартенфюрер Штірліц в гестапо?
- Я не виключаю.
- Голова КДБ УРСР Віталій Васильович товариш Фядорчук, попереджував, що націоналістичні елементи можуть укорінювать своїх людей в органи державної безпеки на тривалий період, тому треба брати на замітку підозрілі прикмети і запобігати. От і Іллєнко, з яким підтримує конспіративні зв’язки майор Бузина, cкорше всього був засланий в органи безпеки націоналістичним підпіллям. Він закінчив український філфак Київського університету імені Тараса Шевченка. Там і потрапив під вплив націоналістів. Цей університет - розсадник націоналізму в республіці.
- Порядок наводимо, товаришу генерал. Чистимо - і викладачів, і студентів. Списки, само главно, є: хто коло пам’ятника Тарасу Шевченку виходив 22-го травня, хто «самвидав» читав, хто вірші пише. Залишилось кілька викладачів, які мають вплив на студентів. Звільнимо.
- Пошвидше треба звільнять. Університет повинен виховувати відданих справі Лєніна будівників, а не націоналістів. Молодь - наше майбутнє, і ми повинні висапувати бур’ян скрізь, особливо там, де росте молоде покоління. Ось послухайте аналітичний документ, який я готую на колегію. Ваші пропозиції тут є теж, так що готуйтесь до виконання і посилення.
Генерал Свєтков підсунув до себе кілька аркушів проекта доповідної записки, краєм ока зирнув на першу сторінку і продовжив, прислухаючись до виголошуваних фраз і перевіряючи, як вони прозвучать, коли він буде їх оголошувати на колегії. Генерал Свєтков мав звичку Ґустава Флобера перечитувати вголос кожну написану ним сторінку і скористався моментом, щоб помилуватися своїм твором ще раз, хоч про Флобера він нічого не знав, за винятком того, що його роман «Мадам Боварі» постійно бачив у руках своєї жінки Євдокії Степанівни.
- «Націоналісти, - почав він, - намагаються захопити позиції в навчальних закладах, серед наукової і творчої інтелігенції, проникають в середовище робітництва і колгоспного селянства, студентства та молоді, не залученої до активної громадської праці, блокуються з єврейськими націоналістами, кримськотатарськими автономістами, так званими «правозахисниками», що знаходяться під впливом академіка Сахарова, та іншими політично шкідливими елементами. Вони встановлюють стійкі канали зв’язку із західними центрами ідеологічної диверсії, зарубіжними ОУН та іншими організаціями, які перебувають на утриманні спецслужб противника, звідки отримують інструкції, засоби підривної діяльності, матеріальну допомогу і моральну підтримку. Їхня тактика - створення в республіці широкого розгалуженого антирадянського підпілля - («шіроко развєтвльонного антісовєтского подполья» - акцентував генерал Свєтков), - посилення підривної діяльності, поєднання нелегальних і легальних методів боротьби з Радянською владою. Стратегічна мета - відділення від СРСР і проголошення самостійної буржуазної України. Ворожі прояви, щойно вчинені невідомими диверсантами, розшукуваними по справах «Сажотрус» і «Мазило», свідчать про те, що антирадянські елементи переходять до відкритих, екстремістських форм боротьби з Радянською владою. Справа честі 5-го управління на безумовне виконання вказівки голови КДБ УРСР Віталія Васильовича товариша Фядорчук знайти «Сажотруса» та «Мазила», викрити їхню ворожу діяльність разом з тими зарубіжними центрами ОУН, які дають їм завдання, і притягти до суворої кримінальної відповідальності як диверсантів і терористів!» («Дєло чєсті 5-го управлєнія во ісполнєніє указанія прядсядатєля КГБ УССР Віталія Васільєвіча товаріща Фядорчук разискать «Сажотруса» і «Мазілу», разоблачіть іх враждєбную дєятєльность вмєстє с тємі зарубєжнимі ОУН, коториє дают ім заданія, і привлєчь к строжайшєй уголовной отвєтствєнності как дівєрсантов і тєррорістов!» - двічі повторив Свєтков).
- Дуже сильно і гостро! Як пісня! - схвально відгукнувся підполковник Довбач. - «Справа честі», «викрити і притягти», «диверсантів і терористів»! Гадаю, Віталію Васильовичу сподобається.
- Думаєте?
- Так, це те, що треба. Він любить такі вирази.
- Угу. Така ось яка картина на сьогодні! - Генерал Свєтков поперегортав текст і відіклав його убік. - Криміналісти зі слідчого відділу виявили, що «Мазило», коли вчиняв свої націоналістичні гасла на набережній Примакова, ходив у ґумових ботах типу «Прощай, молодість», виготовлених у Москві на фабриці імені Ернста Тельмана і Клари Цеткін, на Україні такого типу ботів «Прощай, молодість» не випускають. Ви встановили всіх викладачів і студентів, які мають подібні боти?
- Націлили агентуру, сигнали вже надходять. По Київському університету таких виявили сто шістдесят вісім: дев’яносто два студенти, двадцять один доцент, сімнадцять професорів і тридцять вісім працівників з обслуговуючого персоналу. Але у ботах вони наразі не ходять, ми кожного перевірили. Мокро.
- Ну то й що, що не ходять? Погода не дозволяє, чи, можливо, приховують. Провести негласний трус, можливо свої боти зловмисник ховає на антресолях. Через «установку» опитати сусідів, чи бачили вони цього чоловіка в ботах раніше. Це ж конспіратори! У них під прицілом все! Бачте, навіть заслали свого шпигуна в органи КДБ! Іллєнка! Збирається група на обшук, приїздить до об’єкта, а він уже встиг знищити весь свій «самвидав» чи переховати! Дивиться, як наші слідчі намагаються знайти антирадянський документ, і тільки підсміюється. Хто передав їм інформацію про обшук? І так впродовж кількох років. Хоча цей Іллєнко під підозру міг потрапити й раніше. Непевний спосіб життя вів, нежонатий був, певно, щоб жінка не заважала йому займатися підпільною ворожою дільністю. З цією метою і в органи проник. Майор Бузина не жонатий?
- Ні, одружений. Його син зайняв 3-е місце на конкурсі читців-декламаторів, який ми влаштували для дітей співробітників 5-го управління.
- І що він прочитав?
- Вірш «Мені тринадцятий минало».
- Сам написав?
- Ні, це антикріпосницький вірш Тараса Шевченка.
- Що ж, у поганих батьків теж інколи виростають гарні діти. Я маю на увазі сина майора Бузини.
- Так. Кажуть, і на вербі бувають груші. До речі, майор Бузина у невимушеній обстановці зізнався «джерелу», що колись, ще в студентські роки, ходив у ботах «Прощай, молодість», і дуже їх розхвалював. Так що підстав для контролю за ним є достатньо.
- О-о-о! Мав боти! То він має їх, напевно, і тепер, якщо хвалив.
- Так. Ми шукаємо «Сажотруса» і «Мазила» в середовищі націоналістів, контингента, а хіба Бузина і Іллєнко не могли вчинити ворожі акти?
- Так, вони й є приховані націоналісти у наших здорових лавах! Одного викрили, інший продовжує. А діють спільно. Отже, Бузина повинен повсякчасно перебувати під прицілом. А ваше «джерело» не спалимо, не хвилюйтеся. Досвід оперативної роботи у мене достатній, тридцять років воюю з ворогами радянської влади на невидимому фронті. Поки що будемо здійснювати загальний профілактичний вплив на майора Бузину з різних боків. Подивимось, як він далі буде себе вести. Ви відпрацюйте своєму «джерелу» завдання щодо посилення стеження Бузини. Поцікавтесь, чи не ходить він удома в ботах, такий варіант теж треба передбачати, кажуть, що Іллєнко теж мав боти, начальник 6-го відділу КДБ УРСР 10) полковник Кондратьєв розробляє його у справі під кодовим прізвиськом «Шпак».
- Я передав сигнал про контакти Іллєнка і Бузини і в 6-й відділ, полковник Кондратьєв обіцяв завести справу під кодовим прізвиськом «Мюллєр».
- «Мюллєр»? Хай буде «Мюллєр». А вірш я напишу. «Любітє Родіну, вашу мать!» В завуальованій формі, щоб не розшифрувати ваше «джерело», без прізвища, типу алегорії, як у Лафонтена. Ви читали Лафонтена?
- Читав, товаришу генерал. Але мені ваші вірші більше подобаються, вони хвасетніші і актуальніші, само главно.
- Республіканська партійна газета «Правда Украины» пообіцяла до дня народження нашого вождя Володимира Ілліча товариша Лєніна надрукувати підбірку моїх віршів про чекістів під назвою «На остріє врємєні».
- Ви ж скажіть, коли вийде газета, щоб ми купили потрібну кількість примірників для використання, само главно.
У двері хтось постукав, Свєтков сказав: «Дозволяю!», і до кабінету увійшов капітан Глюк:
- Товаришу генерал, по «ВЧ» дзвонить начальник УКДБ по Чернівецькій області полковник Чикалов.
- Що йому треба? - незадоволено буркнув Свєтков.
- Дозвольте дізнатись у полковника Чикалова?
- Дозволяю.
Капітан Глюк крутнувся задом і через двадцять секунд доповів про свої перемовини з полковником Чикаловим:
- Каже, що їхнє Управління не встигає до встановленого терміну, тобто до завтра, а завтра припадає на суботу, фельд’єгерською поштою надіслати щомісячну звітність згідно з вашим циркуляром № 5-6/19683 про виявлення ідейно-шкідливих проявів серед робітників та ітеерівців в області. Просить дозволу доставити вам документ завтра своїм посланцем, який вилетить з Чернівців о 5-й годині ранку.
- Дозволяю. Тільки, щоб о 9-й ранку документ лежав у нашому секретаріаті на столі. - Свєтков повернувся до підполковника Довбача: - Так про що ми говорили?
- Я вас просив, щоб ви сказали, коли вийде газета «Правда Украины» з вашими віршами, щоб ми купили штук сто для використання.
- Скажу. - Свєтков оглянув стіл і присунув до себе аркуші доповідної записки. - У вас усе? Тоді працюйте, як я вам сказав. Заждіть. Щодо зустрічей полковника Бердиша з агентурою дані підтверджуються?
- Заким що так. Проте є оперативні дані, що він після закінчення робочого дня зі служби виходить окремо від полковника Проклова, начальника «єврейського» відділу, а потім на розі вулиць Малопідвальної і Паторжинського вони удвох зустрічаються і далі вже йдуть разом на вулицю Свердлова, періодично відстежуючи, чи не ходить за ними «Ніколай Ніколаєвіч».
- Цікаво, навіщо така конспірація?
- Дізнаємось. З агентом «Фєвральським», якого завербував полковник Бердиш, дати зустрічей і реєстраційних номерів його донесень в секретаріаті збігаються. Матеріалів «Фєвральський» приносить чимало.
- Так, «Фєвральський» - агент писучий і зв’язки має в середовищі і за кордоном. - Генерал Свєтков подивився на звітність: - Десять явок і дванадцять донесень за місяць. Да-а-а… А в мене дві зустрічі з «Матіолою» без матеріалів, я давав інструктаж, і одна зі «Степовиком», який представив донесення сигнального характеру про члена Спілки письменників України Бухбіндера 11). Цей прихований сіоніст у вузькому колі письменників поширює наклепницькі вимисли про те, що буцімто, коли його заарештували як космополіта і він чекав розстрілу, йому приснився Сталін, який нібито зайшов до нього в камеру у супроводі міністра МГБ Абакумова і сказав з грузинським акцентом: «Ти, Бухбіндер, будь спокоєн, ти на волє жіть достоєн». Бухбіндер негайно вранці викликав слідчого і на допиті розказав йому про свій сон. Слідчий, зі слів Бухбіндера, нібито змушений був його звільнити з-під варти, вказавши в постанові, що справу на космополіта Бухбіндера закрито згідно з особистим розпорядженням генералісимуса товариша Сталіна, Йосифа Віссаріоновича. Бухбіндера випустили, а міністра МГБ Абакумова посадили у ту ж камеру, де сидів Бухбіндер, і потім розстріляли за те, що давав вказівки розстрілювати євреїв за космополітизм. Ви чуєте: при чому тут космополітизм, коли радянський письменник, будь-якої національності, повинен боротися за інтернаціоналізм і комунізм?! Копію донесення я передав у «єврейський» відділ для перевірки сигналу і заведення справи оперативної розробки, ДОР. А от у полковника Бердиша десять явок зі своєю агентурою і дванадцять контрольних, а в мене відповідно лише одна із «Степовиком» і дві з «Матіолою». Бердиш посилається на те, що хворий на хронічний бронхіт, тому йому шкідливо довго сидіти в кабінеті…
- То легенда, товаришу генерал. Я в нашій медичній службі перевіряв його флюорографію після останньої диспансеризації - здоровий, як бугай, легені чисті без жодної плямочки.
- Совість би він таку мав. Жаль, що не вдалося тоді засунути його кудись подалі після звільнення Каллаша! Бачте, він працював у розвідці, виконував за кордоном завдання, як Рудольф Абель чи Штірліц, і його інтелігенція поважає!
- Полковника Бердиша, за даними мого «джерела», в Управлінні називають «Шеленберґом», а не «Штірліцом», - зауважив Довбач.
- Так, схожий на Шеленберґа і на кота Леопольда. «Рєбята, давайте жіть дружно!» - перекривив Свєтков мультиплікаційного кота Леопольда. - Тому ворожі елементи його й поважають. Ворог не буде поважати тих, хто супроти нього по-справжньому бореться, до повної і остаточної реалізації. Ви там зверніть увагу, в якому костюмі Бердиш ходить на явки. Є підозра, що в синьому костюмі з іскрою він ходить не на явки, а зі своїми коханками зустрічається. Їх у нього, кажуть, більше, ніж пальців на обох руках.
- А жінка в нього теж красива, я бачив на екскурсії «В сім’ї братніх народів», яку проводила наша парторганізація, - мовив підполковник Довбач.
- Красива жінка - то не ознака, що чоловік не може стрибнути в гречку, падаючи з коня. Полковник Бердиш може. Він такий, йому довіряти не можна. Він з подвійним дном - роботою з агентурою прикривається, а санкції на вербовки жіночої агентури не дає! Не дає?
- Не дає, - підтвердив підполковник Довбач.
- Можливо, коли він працював за кордоном по лінії розвідки, був завербований спецслужбами. Я помітив, що він і одеколоном сильніше пахтить, коли одягає синій костюм з іскрою. І на місці ніколи його немає, коли треба підписувать постанови про заведення чергової розробки на антирадянського елемента - все мені несуть. Жодної постанови не розглянув і не підписав! У мене на сьогодні, крім Бердиша, досвідчених заступників немає. Полковник Білкун через місяць після мого призначення начальником 5-го управління нагло помер від інфаркту, збираючись у відрядження. Він мав виконувати розпорядження нашого голови Віталія Васильовича товариша Фядорчук вивернуть деяким начальникам на периферії матку навиворіт за упущення у боротьбі проти націоналістичних та інших антирадянських елементів лібералізм. Питання поки що відкрите, а колегія - на носі. Полковник Трохимчук написав рапорт з проханням перевести його на ділянку з меншим обсягом роботи, теж прикриваючись довідкою про вегето-сосудисту дистонію. В той час, як полковник Бердиш через день міняє костюм, пахтить одеколоном, як наш голова Віталій Васильович товариш Фядорчук, і думає, що, окрім нього, ніхто краще не знає оперативну обстановку. А де його моральне обличчя чекіста-комуніста керівного складу і відповідальність у світлі нових завдань, товаришу секретар парткому, само главно?
- Прослідкуємо, Філофею Алфейовичу. Само главно. До речі, вам полковник Бердиш доповідав про гастролі у Києві московської співухи Алли Пугачової? Надходять сигнали, що її приїзд може спричинити ідеологічно шкідливі прояви. У вчорашньому номері газети «Вечірній Київ» про Аллу Пугачову надруковано гостру статтю під назвою «Пугачова везе у Києв дулі з матом».
- З маком чи з матом?
- З матом, Філофею Алфейовичу. Нецензурно виражається Пугачова. Скандалістка!
- А куди ж дивиться цензура і міліція?
- Так ото ж я й кажу. Навіщо нам у Києві гастролі цієї матірщинниці? Як могло наше міністерство культури УРСР дозволити її концерти в столиці, місті-герої Києві та ще й у Жовтневому палаці, де Леонід Ілліч Брежнєв вручав Києву зірку міста-героя? Міністерство культури обслуговує відділ майор Каламарчука, оперативна ділянка старшого лейтенанта Бездолі.
- Бездоля? Мовчать - і майор Каламарчук, і полковник Бердиш. Проґавили.
- Філофею Алфейовичу, запишіть в статистику як мій сигнал про можливу акцію ідеологічно шкідливого спрямування. - Довбач поклав на стіл перед Свєтков газету «Вечірній Київ», розгорнуту на статті «Пугачова везе у Києв дулі з матом».
- Гаразд, записую: «3-й відділ, підполковник Довбач, сигнал про можливий акт ідеологічної диверсії по лінії творчої інтелігенції з боку жительниці міста Москва співачки Алли Пугачової. Заходи: інформувати майора Каламарчука для перевірки сигналу». Залиште мені газету, я запитаю полковника Бердиша, чи знає відділ, куратором якого він є, про цю небезпеку і зобов’яжу його вчинити заходи, щоб попередити можливі шкідливі наслідки.
Генерал Свєтков натиснув кнопку прямого телефонного зв’язку з черговим по Управлінню:
- Викличте негайно до мене полковника Бердиша!
- А майор Бузина хай заходить? - перепитав капітан Глюк.
- Ні, хай почекає. Зайде після полковника Бердиша! Я скажу!
Підполковник Довбач посміхнувся і боком вийшов з кабінету.