Чекаючи полковника Бердиша, генерал Свєтков уважно з червоним олівцем прочитав статтю під назвою «Пугачова везе у Києв дулі з матом», в якій йшлося про наступні гастролі у Києві московської співачки, а також про те, що популярна зірка радянської естради Алла Пугачова, запаморочена аж ніяк не заслуженою славою, вкрай розбестилася, на концертах показує глядачам дулі, даровані їй букети кидає у публіку і регулярно дозволяє собі висловлюватись нецензурною лексикою, тобто матюками.
Генерал Свєтков червоним олівцем попідкреслював окремі місця, поставив два знаки оклику і три знаки питання.
- Де полковник Бердиш? - по прямому телефонному зв’язку запитав він капітана Глюка.
- Полковник Бердиш сказав, що його на явочній квартирі «Циклон» чекає з підготовленим повідомленням агент «Лютий». Обіцяв повернутись через півгодини після явки, - доповів капітан Глюк.
- Який «Циклон», який «Лютий»?! Я ж сказав негайно! Якщо вже пішов, наздоженіть! «Циклон» і «Лютий» почекають!
- Та ось він уже…
Генерал Свєтков не дослухав капітана Глюка і спересердя кинув слухавку на важелі апарату.
- Викликали, Філофею Алфейовичу? - Полковник Бердиш кахикнув і увійшов до кабінету.
Він був у сірому костюмі.
«Значить, не збрехав, справді йде на зустріч з «Фєвральським», - подумав генерал Свєтков і незадоволено проказав:
- Це що таке робиться, товаришу Бердиш, надходять сигнали, що гастролі московської співухи Алли Пугачової можуть негативно вплинути на позитивний розвиток оперативної обстановки в республіці, а ви мовчите? Ви читали статтю у «Вечірці»?
- Аякже, Філофею Алфейовичу, кхм-кхм, читав, - промовив полковник Бердиш, обережно зачиняючи двері і залишаючись коло порога. - Так, ситуація у зв’язку з приїздом Алли Пугачової до Києва дещо напружена, біля театральних кас третю добу спостерігається скупчення народу, який розраховує на квитки. Більше ніяких негативних проявів не фіксується. Мені подзвонив агент «Лютий» і доповів, що стаття у «Вечірньому Києві» підігріває нездоровий інтерес у київської публіки до гастролей Пугачової у Києві. Агент «Лютий» доповідає, що такого ажіотажу не було навіть тоді, коли до Києва з концертом приїздили іноземні групи «Спейс» і «Ліпс». Агент «Лютий» підготував повідомлення, і чекає на мене на явочній квартирі «Циклон». Я дав розпорядження майорові Каламарчуку, кхм-кхм, через Міністерство культури України і органи внутрішніх справ ретельно взяти оперативну обстановку під контроль. Поки що ніяких антигромадських проявів, кхм-кхм, чи антирадянських висловлювань не відмічається. Декількох особливо активних прихильників співу Пугачової з профілактичною метою відправлено під адміністративний арешт до закінчення її гастролей в Києві.
- А що, гастролі не можна відмінити?
- Та ні, Філофею Алфейовичу, не можна. Я консультувався з 5-м управлінням КДБ СРСР, начальник 1-го відділу, який займається творчою інтелігенцією, каже, що забороняти гастролі недоцільно, заборона навпаки може збурити ідеологічно шкідливі прояви з боку Пугачової.
- Ліберали! Пугачової бояться! Які прояви? Посадить на п'ятнадцять діб, як ми посадили тут її фанатів… Посадили?
- Посадили, Філофею Алфейовичу, кхм-кхм.
- І нема проблем! Як казав Йосиф Віссаріонович… Гм… Гаразд, продовжуйте контролювати обстановку, за результатами, якщо будуть ворожі прояви з боку Пугачової, підготуйте доповідну. Хай там у Москві почитають. У доповідній написати про те, щоб надалі Пугачовій гастролі у Києві не дозволяли!
- Проконтролюємо і напишемо, Філофею Алфейовичу. Дозвольте йти на явку? - Полковник Бердиш тримав під пахвами шкіряну течку і нетерпляче позирав на годинник.
- Ідіть, - дозволив генерал Свєтков і зітхнув: - Не вистачало ще тут Пугачової перед колегією, а полковник Бердиш кашляє, хоч сам здоровий, як бугай за даними флюорографії. Аякже, бігає за своїм «Фєвральським», найбільше від усіх зібрав агентурних донесень, а тут треба гибіти над документами і часу зустрітись з агентом «Матіолою» не маю, хоча я їй обіцяв проінструктувати.
Свєтков поклав у портфель газету «Вечірній Київ», порозкладав аркуші з проектом доповідної записки на колегію, глянув на настільний календар і натиснув на кнопку телефонного зв’язку з черговим по Управлінню:
- Де швендяє майор Бузина? Скільки ще я можу чекати виконання мого розпорядження?! А, ось він. - Генерал Свєтков побачив у дверях майора Бузину, поклав слухавку і невдоволено протягнув:
- Щось довго ви йдете до кабінету начальника Управління. Ви знаєте, чого я вас викликав?
- Знаю, - відповів майор Бузина. - Я ознайомився з шифротелеграмою і встиг скласти попередній план проведення занять з новоствореним відділенням у 5-му управлінні КДБ СРСР.
- Встигли? - перепитав генерал Свєтков, уважно глянув на майора Бузину і подумав: «Відміняти свою команду про направлення Бузини у Москву я не буду, а то він ще здогадається, що висить на цугундері. Розберемося потім. У Москві займатися своєю підривною діяльністю він не буде». - Тоді сідайте. І показуйте свій план. Підполковник Лясицин затвердив?
- Так, Філофею Алфейовичу, - відповів майор Бузина, - Микола Прокопович затвердив.
Генерал Свєтков уважно прочитав план, звернув увагу на пункт, яким майор Бузина передбачив використання в процесі проведення занять художньої літератури.
- А чому тут ви не вказали, яку літературу плануєте використати?
- Ще не визначився. Думаю завтра підготуватись.
- А що тут думати? Візьміть «Полтаву» Пушкіна про те, як Петро Перший розгромив націоналіста гетьмана-зрадника Мазепу та шведського короля Карла Дванадцятого, і поему Маяковського «Лєнін». «Маяковскій бил і остайотся», - так сказав Сталін. І Лєнін остайотся жівєє всєх жівих. І Сталін остайотся… гм-гм. І Мазепа теж поки що остайотся, націоналісти його на щит піднімають, не треба про це забувати. Ми повинні боротися проти націоналізму, як боровся Петро Перший з Карлом і Мазепою. Повна реалізація справи «Блок», повна! - а не часткова! - підкреслив генерал Свєтоков, - це буде наша «Полтава»! - тобто повна і остаточна перемога над націоналістами і усілякими іншими мазепинцями, зрадниками і ворогами нашого народу! Так і скажіть у Москві!
- Гаразд, - відповів майор Бузина і занотував в записнику вказівку начальника Управління: «Ленін бил і остайотся жівєє всєх жівих. Сталін остайотся. Мазепа теж поки що остайотся. «Полтава» - наша повна і остаточна перемога у Москві».
Переконавшись, що майор Бузина старанно занотував у записнику його вказівку про використання художньої літератури, генерал Свєтков далі ретельно проекзаменував його на предмет обізнаності з політичною і оперативною обстановкою на території республіки, аби він не зробив жодного промаху, аби чітко і ясно доповів особовому складу новоствореного відділення 5-го управління КДБ СРСР про досягнення бойового загону чекістів Радянської України у боротьбі проти головного ворога - носіїв українського буржуазного націоналізму та ознайомив московських колег із формами і методами обопільних змагань, у яких, за словами генерала Свєткова, рахунок не був сухим, але, безумовно, на користь радянсько-українських чекістів.
- Так і скажіть у Москві! Скажіть, що політична обстановка на Україні, завдяки мудрому керівництву Центрального Комітету Комуністичної Радянського Союзу і особисто його Генерального секретаря Леоніда Ілліча товариша Брежнєва, як ніколи, є надійною і сприятливою для ще більшого зміцнення союзу робітників і селян на шляху їхнього цілковитого об’єднання в один клас, а всіх народів і націй - в єдину спільноту об’єднаних комуністичною ідеологією і російською мовою радянських людей. Щоправда, - підкреслював Свєтков, присовуючи ближче до себе проект доповідної записки на колегію КДБ УРСР і зазираючи до нього, - між цими двома класами поки що перебуває прошарок у вигляді творчої інтелігенції, окремі представники якої, ви записуйте, а саме фігуранти групової оперативної розробки «Блок» та їхні зв’язки у творчих спілках, («врємєнно оставшієся на свободє до полной рєалізаціі дєла «Блок» послє єго частічной рєалізаціі», - уточнив Свєтков), не освічені з точки зору розуміння значення наукового комунізму та детермінізму, - (що таке «детермінізм», генерал Свєтков не знав, вставку до проекту про творчу інтелігенцію надав майор Каламарчук, генерал Свєтков мусив погодитись, бо знав, що майор Каламарчук подобається Федорчукові, про що майор Бузина теж знав і здогадувався, звідки взяв той «детермінізм» генерал Свєтков; «Нарцис», - подумав він, згадуючи прізвисько майора Каламарчука і записуючи: «Творча інтелігенція не освічена, тому що не знає, що таке «детермінізм»), - і рішень останніх з’їздів партії, - продовжував Свєтков, - зашорені націоналістичною ідеологією та під впливом ворожої діяльності зарубіжних підривних центрів, опираються остаточному злиттю класів і націй, допускають ідеологічно шкідливі прояви, і цей опір негативно впливає на розвиток оперативної обстановки, яка з кожним днем ускладнюється, провокуючи у свою чергу законспіровані чи відкриті націоналістичні та інші антирадянські процеси, в той час, як політична обстановка в республіці неухильно покращується. Вони дають підґрунтя для створення ворожими елементами широко розгалуженого антирадянського підпілля - («широко развєтвльонного антісовєтского подполья», - наголошував генерал Свєтков) - по всій території республіки і відкритої опозиції. З цією метою націоналістичні елементи вдаються до методів блокування із сіоністами, кримськотатарськими автономістами, клерикалами, підпільними сектантами, учасниками так званих «правозахисних» дисидентських угруповань, плануючи взяти на озброєння тактику терору і диверсій, про що свідчать останні їхні акції, вчинені «Сажотрусом» і «Мазилою». Записали?
- Записав, Філофею Алфейовичу. - Майор Бузина боком показав свого записника.
- Ви ж там, товаришу майор Бузина, не підведіть бойовий склад нашого Управління. Доповідайте усе чітко і конкретно: і про досягнуті результати, і про наші недоробки, які ми регулярно усуваємо, - закінчив інструктаж генерал Свєтков, час від часу приглядаючись, чи схожий майор Бузина на шефа ґестапо оберґрупенфюрера Мюллера, чи ні.
«Гладший кілограмів на п’ять. А так, справді, схожість є, особливо, коли прискалює ліве око», - вирішив він з деякими сумнівами.
Майор Бузина запевнив, що не підведе і належним чином заповнить прогалини специфічних знань у працівників новоствореного відділення 5-го управління КДБ СРСР, заряджених на боротьбу з українським буржуазним націоналізмом на всіх теренах неосяжного Радянського Союзу та за його межами у ближньому зарубіжжі.
Повернувшись до своєї робітні, Олексій Григорович вніс корективи до плану проведення занять у Москві щодо використання на заняттях творчості російських поетів Олександра Пушкіна і Володимира Маяковського.
Подзвонила дружина, попередила, щоб він на 12 березня, у порядку винятку, не планував вечірніх зустрічей зі своїми «позаштатними помічниками», оскільки в цей день відзначає свої уродини її колишня начальниця по роботі в комсомолі Валя, кума, тобто хрещена мати малого Бузини, тобто «звьоздная мати», оскільки в комсомолі відзначали не хрестини, а «звєздини», тому малий Бузина, син Олексія Григоровича Бузини Олесь, відповідно до традиції, як і сотні тисяч, ба! - мільйони його ровесників по всьому СРСР, був «звьозднутим», а не хрещеним, і їхня спільна присутність на святкуванні традиційно повинна бути обов’язковою.
Минулого місяця на зустрічі з дружинами працівників відділу підполковник Лисицин, розповідаючи про специфіку роботи в органах державної безпеки, вказав, зокрема, про їхню необхідність протягом усього дня, а також і у вечірній час, інколи і досить пізній, конспіративно зустрічатися з «позаштатними помічниками» обох статей; при цьому він зачитав результати роботи своїх підлеглих з «позаштатними помічниками» за попередній місяць. Виявилось, що майор Забара, який сидів в одному кабінеті з майором Бузиною, за зустрічами з «позаштатними помічниками» перебував на першому місці і випереджав свого сусіду на вісім результативних явок.
Жінка майора Забари пишалась, як кошеня у попелі.
Прийшовши додому, жінка майора Бузини досить шорстко намилила йому шию за відставання на вісім результативних явок від майора Забари і зажадала, щоб він негайно виправив становище.
Протягом двох тижнів Олексію Григоровичу вдалося впритул наблизитися до показників майора Забари, до випередження, як на його підрахунки, не вистачало кількох днів. Аби тільки зриву явок не було.
На попередження жінки про день народження Валентини Семенівни майор Бузина відповів, що ніяких вечірніх явок на 12 березня він не планує, позаяк у цей день перебуватиме у відрядженні в столиці Батьківщині Москві. При цьому він запитав, чи правда, що Валентину Семенівну скульптори Євген Вучетич і Василь Бородай, «як свідчать деякі інформовані джерела», запросили бути натурницею для монументу «Батьківщина-мати», споруджуваного в Києві на печерських пагорбах відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про створення Українського музею історії Великої Вітчизняной війни 1941-1945 рр.».
Жінка відповіла, що то чиста брехня, плітку запустили недоброзичливці Валентини Семенівни, які хочуть, щоб між кумою і Щербицьким 12) пробігла чорна кішка: мовляв, нібито, Валентина Семенівна забажала позувати в гаптованій льолі, а Вучетич сього категорично не захотів; олжа все це чистої води, - позувати для монументу «Батьківщина-мати» скульптор Євген Вучетич з самого початку запропонував дочці Леоніда Ілліча Брежнєва Галині Леонідівні, і Галина Леонідівні вже позує, в якій льолі - невідомо, - сказала жінка Бузині.
Жінка ще додала, щоб він краще б не слухав пліток, а наздоганяв майора Забару по кількості проведених конспіративних зустрічей з «позаштатними помічниками», тому що вона не переживе, якщо майор Забара дослужиться до підполковника, а її чоловік залишиться в майорах.
Майор Бузина поклав телефонну рурку, з жалем помислив про недоречність відрядження, оскільки за проведений у Москві тиждень його відставання від майора Забари може значно збільшитись, міркував він, одягнув кожушок і без поспіху почвалав до бібліотеки парткому КДБ УРСР, щоб взяти для вивчення на суботу рекомендовані генералом Свєтковим твори видатних російських поетів. Завідувачка бібліотеки Розалія Самійлівна запропонувала йому однотомник Володимира Маяковського 1930-го року видання з передмовою Анатолія Гризуна «Непутящий син України» та окреме видання поеми Олександра Пушкіна «Полтава», опубліковане до 150-річчя російського поета 1949-го року. Свіжіших книжок Маяковського і Пушкіна Розалія Самійлівна не мала.
- Їду до Москви на прохання керівництва Центру для проведення занять, - пояснив майор Бузина. - Хочу урізноманітнити лекції прикладами з художньої літератури.
- А яка тема занять, якщо не секрет? - Розалія Самійлівна працювала у бібліотеці з 1936 року, під час війни разом з бібліотекою поїхала в евакуацію до Ташкента, повернулась на початку 1944 року і жодного примірника зі свого бібліотечного фонду не втратила. До війни і після, коли надходили вказівки про вилучення книжок, авторами яких були щойно викриті вороги народу, вона їх не знищувала, а складала в окремій кімнаті без вікон, яку опечатувала ще печаткою «ГУДБ НКВС» і нікого до неї, крім себе, не пропускала.
- Не секрет, Розаліє Самійлівно, тема актуальна, про український буржуазний націоналізм, - чемно відповів майор Бузина.
- Ага, тоді я вам раджу почитати ще Троцького, у нього є цікава книжка.
- Троцького? А що саме? - перепитав майор Бузина.
- Хвилинку, Олексію Григоровичу, зараз подивитесь.
Розалія Самійлівна пішла в ту кімнату, де тримала літературу, яку згідно з розпорядженнями згори усі бібліотеки мали знищити в процесі надходження вказівок і негайно після знищення доповісти нагору. Не пізніше, ніж через хвилину, вона повернулась з невеличкою пожовтілою книжечкою творів російського байкаря Івана Крилова у перекладі українською мовою Лейби Давидовича Бронштейна, він же Лев Троцький, видану 1926 року з біографією перекладача 13).
- Візьму, - згодився майор Бузина. - А це книжка справді Троцького? Лейби Давидовича?
- Троцького, - запевнила Розалія Самійлівна, - я вас не підведу. Лейби Давидовича Бронштейна-Троцького.
- А роман жахів культового українського письменника Юрія Андруховича «Московіада» маєте? - пригадав майор Бузина пораду майора Нежердецького. - («Якщо «Московіада», то може знадобиться, - подумав він. - Чи не встигну? І Пушкіна тра’ буде простудіювати, і Маяковського, і Лейбу Давидовича - Розалія Самійлівна знає, що рекомендувати, краще ніж Свєтков. Але Андруховича не встигну. Прочитаю після Москви»).
- Атож, в журналі «Сучасність» опубліковано. Але отепер його немає, на руках у читачів. - На обличчя Рози Самійлівни ліг смуток: певно, їй було шкода, що вона не зможе вдовольнити бажання майора Бузини - Олексія Григоровича вона поважала. - Я зараз подивлюсь, на нього черга записана чоловік десь п'ятнадцять. Культовий роман! Вас записати?
- Запишіть. Прочитаю після повернення з Москви, - погодився Олексій Григорович.
- Записую вас першим. Приходьте. До наступного понеділка «Московіада» Андруховича вас буде вже чекати. - Роза Самійлівна прибрала з обличчя журботу і посміхнулась: певно, їй приємно було догодити майорові Бузині - Олексія Григоровича вона поважала.
Продовжити підготовку до відрядження у Москву майор Бузина вирішив наступного дня удома.
Йшла восьма година вечора, в інший день Олексій Григорович ще б мусив попрацювати години півтори, та цього дня вирішив завчасу повернутися додому.
Він акуратно опечатав сейф, попрощався зі своїм затишним кабінетом більше, ніж на тиждень, і вже поклав руку на клямку дверей, як подзвонив черговий 5-го управління капітан Глюк і попередив, що в суботу, тобто завтра, відбудеться лекція за темою «Український буржуазний націоналізм - ворог пролетарського інтернаціоналізму і практичні заходи комуністів України щодо посилення боротьби з ним», яку має прочитати лектор ЦК КПУ, тому присутність усіх співробітників обов’язкова.
- Послухаємо, - відказав майор Бузина з невеликою охотою, оскільки ламалися його плани попрацювати в суботу удома, до того ж з цього моменту він уже нібито перебував у відрядженні і від капітана Глюка не залежав, проте, будучи винятково дисциплінованим офіцером, посилатися на вказані обставини не став.
Удома проглядаючи твори Володимира Маяковського, у передмові упорядника Анатолія Гризуна 14) майор Бузина прочитав, що Володимир Маяковський за національністю був українцем, його мати дівоче прізвище мала Павленко - Леся Олексіївна, а батько був родом з кубанських козаків і прізвище мав Маяківський - Володимир Костьович, працював лісничим в селі Багдаді, а не Маяковський, тобто він був не москалем, а українцем, про що було записано в паспорті його брата, яким він користувався, гордо виймаючи червоношкіру, серпасто-молоткасту «паспортину» зі своїх широких холош, коли перетинав кордон, дивуючи таким чином прикордонників того - уярмленого і гнобленого капіталістичного світу, куди він їздив, щоб віршами розказувати про соціалізм і комунізм, бо своїх документів, як свідчать історичні джерела, звіку не мав, Поетові документи непотрібні, і цей невідомий факт з біографії російського поета, розказаний упорядником тому Анатолієм Гризуном, майора Бузину вельми зацікавив. Він уважно, як інструкцію про оперативний облік, прочитав поему «Владімір Ільїч Лєнін», окрім того надибав у томі кілька цікавих віршів і посушив собі голову, чи не використати б йому деякі рядки з них для епіграфа до плану проведення занять у Москві.
Гарних віршів, відібраних упорядником, було не мало, майор Бузина виписав з них декілька цитат, роздумуючи, на якій зупинитися, -
чи на:
«Когда
Октябрь орудийных бурь,
по улицам
кровью лился,
я знаю,
в Москве решали судьбу
и Киевов,
и Тифлисов», -
або ж на:
«Москаль,
на Украину
шуток не скаль!»
Але після деяких вагань для першої сторінки плану переписав таку строфу:
«Разучите
эту мову
на знамёнах -
лексиконах алых, -
эта мова
величава и проста:
«Чуєш, сурми заграли,
час розплати настав».
Дві попередні цитати, бодай і непутящого, проте все ж таки сина України, який, за словами Сталіна, «бил і остайотся», Бузина вирішив використати в Москві для підсумкового заняття.
Поему Олександра Пушкіна «Полтава» Олексій Григорович за браком часу усю не став перечитувати, а звернув увагу лише на слова, належні гетьману Іванові Мазепі: «Но независимой державой Украйне быть давно пора», і теж їх законспектував, зробивши у дужках примітку: «Збігається з тезою В. І. Леніна: «Sprachgemeinschaft und Staatenbau», опонує позиції Карла Радека, яку В. І. Ленін назвав: «Це архідурість! Це напіванархізм, напівідіотизм!», та поглядам В. П. Затонського з національного питання, про які В. І. Ленін сказав: «Какая каша!»
З перекладів Лейби Давидовича Бронштейна-Троцького майор Бузина переписав дві байки: «Квартет» та «Лебідь, Щука і Рак».
Повернувшись до творчості Маяковського, Олексій Григорович переписав вірш «Піво і соціалізм» (про продукцію московського заводу імені Бебеля) до зшитка для політнавчання, позначив на берегах: «Коли ми тверезі, ми завжди праві», - і поставив після лапок три знаки оклику.
Генерал Свєтков теж тієї п’ятниці повернувся додому дещо раніше, ніж зазвичай - о десятій годині вечора, оскільки обласні управління КДБ УРСР з новою звітністю встигли упоратися вчасно. Здивованій раннім поверненням зі служби чоловіка своїй дружині Євдокії Степанівні генерал Свєтков розповів про передане йому підполковником Довбачем повідомлення майора Бочонкіна з «єврейського» відділу про те, що «гєнєрал Свєтков уху єл», єхидно під’юджуючи її, мовляв, чи не вона це, часом, дезінформувала майора Бочонкіна стосовно його гастрономічних уподобань?
Жінка, відіклавши роман Флобера «Мадам Боварі», покрутила пальцем біля скроні, пообіцяла нагодувати його фаршированою щукою, якщо він не прикрутить хвоста майору Бочонкіну з «єврейського» відділу, і наказала:
- У ліжко!
Генерал Свєтков послався на те, що він має партійне доручення написати вірш для стінгазети «Маяк» під назвою «Любітє Родіну, вашу мать!»
- Зачекай пару днів, - сказав він, взяв нотатник і пішов на кухню, де на тісній канапці гриз нігті, шукаючи рими і метафори, допоти, допоки не переконався, що Євдокія Степанівна вже міцно спить.
Наступного дня в суботу майор Бузина зі своїм зшитком для політичної підготовки та нотатками плану проведення занять у Москві пішов на лекцію, яку мав прочитати лектор ЦК Компартії України.
Олексій Григорович старанно законспектував усе те, що говорив лектор, а коли лекція закінчилася і надійшов час для запитань і відповідей, майор Бузина вирішив скористатися моментом для поглиблення і закріплення своїх знань з національного питання у цілях безумовно успішного виконання ним відповідального доручення у Москві.
Він піднявся першим, відповідно до статутних вимог представився - «майор Бузина», і, користуючись конспектом та зробленими напередодні нотатками, попросив лектора прокоментувати слова російського поета Олександра Пушкіна, вкладені ним в уста гетьмана Івана Мазепи: «Но независимой державой Украйне быть давно пора» в контексті ленінської тези про «Sprachgemeinschaft und Staatenbau» і ленінської критики позиції Карла Радека, висловленої ним на з’їзді трьох Інтернаціоналів, яку вождь світового пролетаріату назвав: «Це архідурість! Це напіванархізм, напівідіотизм!», а також поглядів В. П. Затонського з національного питання, про які В. І. Ленін сказав: «Какая каша!»
Лектор ЦК Компартії України (на відміну від майора Бузини, який знав досконало багато чужих мов, за що отримував значну доплату до посадового окладу, і з першоджерелами ознайомився щойно) німецькою мовою володів в напівзабутому обсязі десяти класів середньої школи, твори Леніна під час навчання у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України переписував з конспекта у свого співмешканця по кімнаті у гуртожитку Олексія Довгого, хто такий Пушкін знав, але пам’ятав тільки перший рядок з його роману «Евгений Онегин» - «мой дядя самых честных правил» у перекладі лауреата Республіканської премії імені імені Павла Тичини Олекси Ющенка - «мій дядько найчесніших правив», чи, можливо, поета Олексія Довгого, з яким жив в одній кімнаті гуртожитку. Точно, хто перекладав твори Пушкіна і як достоту вони звучать українською мовою, лектор ЦК КПУ не пам’ятав. Що говорив вождь світового пролетаріату Володимир Ілліч Ленін про національне питання та ще й чужою мовою, він, звісно, теж не знав і знати не хотів, оскільки для нього важливішою була думка секретаря ЦК Компартії України з ідеології Валентина Юхимовича Маланчука, тому відповідь на запитання не дав, але запевнив, що піднята майором Бузиною тема потребує окремого обговорення, і спішно розпрощався з аудиторією.
Не відкладаючи справу на понеділок, у ту ж суботу лектор ЦК КПУ написав доповідну секретареві ЦК Компартії України з ідеології Валентинові Юхимовичу Маланчуку про виявлений співробітником КДБ УРСР майором Бузиною факт присутності у творчості російського поета Олександра Пушкіна підтримки союзу гетьмана України Івана Мазепи з шведським королем Карлом ХІІ у боротьбі за незалежність України, стосовно якої (позиції Пушкіна) Володимир Ілліч Ленін на Третьому Інтернаціоналі заявив, виступаючи німецькою мовою: «Це архідурість! Це напіванархізм, напівідіотизм!», і додав російською мовою: «Какая каша в головє у Пушкіна!»