Працювати до Москви 15) майор Бузина приїхав на початку тижня поїздом.
Непоспіхом він вийшов на прилеглий до Київського вокзалу майдан.
Стояла чи то рання весна, чи то пізня осінь; в столиці падав лапатий мокрий сніг, після останніх чи перших приморозків почалася відлига, сніг танув, і його сірі ошмаття спливали тротуарами і вздовж бордюрів брудною водою.
Потоками в різні напрями швидким кроком, не дивлячись убік, лише під ноги, плив московський люд. Тих, хто сповільнював хід, певно, то були не москвичі, потік виштовхував на узбіччя. Олексію Григоровичу треба було запитати, як проїхати до вулиці «Кузнєцкій мост», де розміщувалась приймальня КДБ СРСР, до Москви він приїхав уперше. Він не став зупиняти якогось перехожого - надто шпарко вони просувались і з надто заклопотаними обличчями. Роззирнувшись, він побачив біля електричного стовпа інтелігентного чоловіка, який нетерпляче позирав на ручний годинник. У чоловік була імпортна куртка, шапка пиріжком, акуратна борідка і шкіряний кейс.
«Корінний москвич», - вирішив майор Бузина і, перепросивши, звернувся до нього за допомогою. «Как праєхать на уліцу с названьєм Кузнєцкій мост?» - запитав він москальською говіркою.
Чоловік, позираючи на свого годинника і не дивлячись в обличчя Олексія Григоровича, сказав: «Дай рубль, так скажу».
Олексій Григорович вирішив, що в столиці так ведеться, вийняв з гаманця карбованця і віддав його чоловікові у шапці пиріжком. Той відірвав погляд від годинника і, зирнувши вбік, мовив: «Бєрі, мужік, тачку, вон відішь с той сторони стоянка, на нєй і доєдєшь за трояк. Воділа нє ошібьотса. Больше трояка нє давай». - Відтак поклав карбованця до кишені і зник у натовпі. Певно, побачив свого знайомого, на якого чекав.
Олексій Григорович дослухався поради москвича, взяв таксі і через хвилин двадцять прибув на вулицю під назвою «Кузнецький міст». В приймальні через чергового 5-го управління він зв’язався з начальником новоствореного відділення по боротьбі з українським буржуазним націоналізмом. Той повідомив, що на Олексія Григоровича замовлено місце в готелі «Пекін» («то наш готель, - сказав начальник відділення, - можете в ньому почуватися вільно, речі і посвідчення там не вкрадуть»), порадив влаштовуватися і відпочивати. З його слів, відповідно до затвердженого начальником 5-го управління генерал-лейтенантом Бобковим плану заняття мають розпочатися наступного дня з дев’яти годин тридцяти хвилин ранку.
Готель «Пекін» стояв у центрі столиці радянської Батьківщини, на вулиці основоположника методу соціалістичного реалізму Олексія Максимовича Горького (Пєшкова).
Максима Горького майор Бузина не любив за те, що той не визнавав української мови і заборонив перекладати українською свій роман «Мать» («Придуркуватий москаль, як і всі москалі сливе без вийнятку», - висловлював з цього приводу свою думку майор Нежердецький), у зв’язку з чим український письменник Андрій Головко написав українською мовою свій роман під такою ж назвою, і не гірший (на думку майора Нежердецького, яку не заперечував майор Бузина).
З назвою вулиці майор Бузина мусив теж змиритися, втішившись тим, що жити на вулиці Горького і бути вільним від Горького - можливо, оскільки недалеко від «Пекіна» на вулиці Горького височів пам’ятник не менш видатному діячеві російської радянської літератури поетові Володимиру Володимировичу Маяковському 16), який по матері був українцем і українську мову поважав.
В готелі вільних номерів не було, покоївка на вибір запропонувала йому підселення на три варіанти, у тому числі в номер, де з п’ятниці проживав працівник УКДБ УРСР по Ворошиловградській області, і майор Бузина погодився притулитися до земляка.
Вдало влаштувавшись у готелі, - земляка-ворошиловградця в номері поки що не виявилось, - майор Бузина вирішив пішки оглянути центр Москви.
Шпацируючи вулицею Максима Горького, він відвідав пам’ятник Володимирові Маяковському.
Літератури москалів, як і самих москалів, майор Бузина не любив; втім, Маяковському він засимпатизував допіру, коли дізнався, що найталановитіший і найкращий радянський поет був українцем, мати і батько його були українцями, і предки батька, кубанські козаки, колись були Маяківські, а не Маяковські, - такий небезпідставний здогад зробив Олексій Григорович.
Олексій Григорович двічі обійшов монумент і відтак вирішив оглянути площу та околиці поза нею. В кінці майдану стояв театр «Соврємєннік» режисера Олега Єфремова, про якого дуже багато писали в пресі. Майор Бузина Єфремова не любив за те, що той був москаль, він любив Гната Юру і Миколу Яковченка, тому наміру відвідати спектаклі не мав, хоча начальник новоствореного відділення в телефонній розмові з ним гостинно запропонував відвідати московський «Соврємєннік», пообіцявши подзвонити в касу театру і забронювати контрамарку на двох осіб; попутницю, сказав він, ви знайдете, театралок у пошуках зайвого квиточка там довкруж доста вештається, на вибір, - майор Бузина відмовився. Він байдуже пройшов повз будинок театру і повернув праворуч, заглиблюючись з тилу театру у перший завулок, щоб ще трохи пошпацирувати московськими вуличками.
На диво, менше, ніж в ста метрах від центральної вулиці Москви було майже безлюдно; жодного перехожого, крім себе, Олексій Григорович не побачив, лише угледів двох дівчаток, які підпирали вуличний ліхтар з обох боків.
Одна з них відірвалась від стовпа, підбігла, сіпнула його за рукав кожушка і вимогливо запитала:
- Ей, мужік, закуріть тіпа нє найдьоцца?
Дівчинці на вигляд було років тринадцять, від сили - чотирнадцять, не більше, майор Бузина здивувався її нахабності і знічев’я кинув тією ж мовою, якою дівчинка звернулася до нього - у Москві він вимушений був говорити по-москальськи, а чужих мов Олексій Григорович знав багато і кожною говорив без акцента:
- У тєбя єщьо вон на губах молоко нє обсохло, - сказав він по-москальськи, - а ти сігарєту трєбуєшь.
Дівчинка, не відпускаючи рукав майора Бузини, тильним боком вільної руки витерла рот і облизала губи язиком.
- Мужік, ти, я віжу, нє рубішь ні фіга в елємєнтарних вєщах, блін, - сказала вона. - Ето малафєйка, а нє молоко.
«Малафєйка це, певно, солод по-нашому, - здогадався вражений майор Бузина. - Кацапи ще кажуть вафлі. А чи й насправді? Бути такого не може, щоб отаке дівчисько подібними словами розкидалося! - засумнівався Олексій Григорович. - Ти ба! Малафєйка у неї на губах не обсохла!»
Дівчинка витерла губи іншим боком долоні і чвиркнула слиною у калюжу.
- Малафєйка, по-научному називаєтса как би спєрма. Понял? Корочє, ми тут с подругой только что в подворотнє у двух чуваков отсосалі за бутилку портюші, понял? Мінєт по-научному, понял? Щас покажу, блін. Да нє дьоргайся ти! Покажу нє мінєт пока, а бутилку портвєйна. Мєня ващє-то зовут как би Моніка. Понял, блін?
- Понял, - зронив майор Бузина, в той час, як ситуація для нього складалась поки що не зовсім зрозумілою і, якщо не загрозливою, то дещо неприємною.
Дівчинка витягла з ранця сімсотп’ятдесятграмову пляшку портвейна «777» типу «фауст-патрон» і сказала:
- Відішь? «Трі сємьорочкі», висшій клас!
Майор Бузина промовчав.
- Понятно, - прокоментувала мовчанку майора Бузини дівчинка. - Понял, но молчішь? Ти ващє знаєшь пєсню «Нє думай о портвєйнє свисока» в ісполнєніі нашєго заслужєнного артіста ересефесер Іосіфа Кобзона?
Майор Бузина заперечливо похитав головою.
Москальскі пісні він не любив.
- Напрасно, «Настанєт дєнь, і сам поймьошь, навєрноє…»
Дівчинка примружила очі, відставила праву ногу вбік і тричі тупнула стопою, не відриваючи каблук від асфальту.
Знизу вгору вона зверхньо дивилась на майора Бузину.
На голові у неї була червона мохерова шапочка, з під якої аж до самих брів спадала білява чівка, закриваючи густий розсип дівчачих прищиків на лобі.
Під аркою стояв переповнений бак із сміттям, коло нього сидів шолудивий пес з лисою плямою вздовж хребта. Пес гриз кістку і між тим уважно спостерігав за розмовою.
- Ва-а-у, что-то твоя вивєска мнє знакома, - сказала дівчинка, пильніше приглядаючись до майора Бузини. - Гдє-то я тєбя раньшє как би відєла. І гдє?
Майор Бузина стенув плечима - у Москву він утрапив вперше, і сьогодні був перший день його перебування в столиці.
- Ладно, потом как би разбєрьомся. Відішь - віно єсть, а сігарєт как би єщьо нє наскрєблі. Корочє, портюші с намі випьєшь?
- Я нє курю, куріть врєдно, - відказав майор Бузина.
Сигарети він мав, йому їх не жалко було, проте пригощати школярок тютюновою отрутою він не захотів, оскільки трактував такий вчинок антипедагогічним. У розкритому ранці дівчинки він помітив щоденник, зошити, підручники для сьомого класу і піонерський галстух на споді.
Дівчинка вино поклала в ранець, закинула його за спину і знову взяла майора Бузину за рукав його кожушка:
- Ва-у? Точно нє курішь? По мордє как би сразу і нє опрєдєлішь ващє. - Дівчинка прискіпливо оглянула фізіономію майора Бузини і зауважила:
- Розовая ващє, как у поросьонка, блін, а мєшкі под глазамі вісят, тіпа как у курящєго. Курішь ілі нєт? Прізнавайся! Ага, нє гоні, мужік, куріть полєзно, єслі нє хочєшь тіпа ожірєть. А прі твоєй комплєкції тєм болєє ващє куріть надо.
Майор Бузина ображено відповів:
- Мені ваші поради прецінь не потрібні, вельмишановна панно Моніко, дуже дякую.
- Вау, да ти нє русскій ващє? І прікід у тєбя нє московській, і шапку такую я нікада нє відєла! Ти - тіпа пана Вотруби, прієхал в Москву тіпа на кабачок? Ха, здорово! А я - Моніка, корєнная москвічка! Щас ми как би тожє організуєм кабачок, здєсь в подвалє. Гоні рубль на сігарєти! - зажадала вона вимогливо.
Майор Бузина не відповів.
Подруга дівчинки, яка мовчки підпирала стовп, кинула:
- Моніка-піздоніка по клічкє Манька-мінєтчіца. Мамаша - водітєль трамвая, а папік - космонавт, улєтєл на Вєнєру і нє вєрнулся. Канчай, Манька, базар травіть. Ти что, нє сєчьошь: мужік - жлоб, і ето чмо ти нікада нє расколєшь.
Дівчинка показала кулак подрузі:
- Нє пізді, Валєнтіна Тєрєшкова! А то бутилкой по башкє захуячу, нє пожалєю віна. - І звернулась до майора Бузини:
- Кто же ти? На пана Вотрубу нє тянєшь, поскольку портюшу в подвалє випіть срьошь і башлі на сігарєти жілішь. Хочєшь, за рубль піську покажу прямо здєсь?
- Не хочу, я поспішаю, - відказав майор Бузина.
- А-а, - здогадалась дівчинка, - ти, нєбось, тіпа, как би с Хахляндії к нам прієхал ващє? Хахол розовий?
Майор Бузина не відповів і висмикнув рукав кожушка з її чіпких рук.
- Нє хочешь піську посмотрєть, так давай рубль за так, блін, єслі ми с тобою повстрєчалісь в тьомном пєрєулкє! Может бить, я юная подпольщіца, Зоя Космодемьянская! - Дівчинка вийняла пляшку і покрутила нею. - Могу і захуячіть…
Олексій Григорович подивився довкруж, намагаючись зорієнтуватися, куди йому втікати.
Дівчинка знову вчепилась в його рукав.
- Чмо хохляцкоє! Підарас закончєнний! Морду на салє нажрал - за два дня нє обсєрєшь ва-а-щє, а прілічним дєвушкам рубль на сігарєти пожалєл, жлоб! Єщьо раз увіжу твойо свіноє рило в етом пєрєулкє - ва-а-щє яйца отрєжу в два счьота!
На щастя, чи нещастя, перехожі у заковулку не виникали.
- Ти ващє знаєшь, с чєво начінаєтса Родіна? І чєм она заканчіваєцца, гандон штопаний? Чухай бистрєє, а то щас міліцію визову, блін, она тєбя бистро в обєзьяннікє расколіт, что за падло ти єсть. Піздуй отсюда, пока цел! Чао-какао! Па-па!
Майор Бузина вирвав руку, поправив шапку-мазепинку, розвернувся і хутким кроком пішов у бік вулиці Горького, хоча поспішну ходу зроду не любив, навіть тоді, коли на напівзігнутих ногах поспішав на явки з агентурою у рідному місті Києві.
- О, я вспомніла, ва-а-ау! Гєстаповєц! - заверещала дівчинка навздогін. - По вивєскє віжу! Мюллєр! Валька, пасматрі! Жівой Мюллєр! Вау! С Хахляндіі!
Закавулком старої Москви покотилась луна, ніби відчинилися вікна і з кожної квартири заверещало по десять кішок.
Пес здригнувся, підняв голову і глухо загарчав.
Майор Бузина наддав ходи.
Пес голосно загавкав.
- Ти єщьо, блін, отвєтішь за Зою Космодємьянскую і Павліка Морозова, фашістскій гад нєдобітий! Прєдатєль всєво нашєво народа! - почув майор Бузина, коли вже трюхцем гулькнув за ріг.
Притримавши дихання, він озирнувся.
Пес за ним не погнався.
«От стерво мале, мов реп’ях причепилось, - міркував майор Бузина, прошкуючи вулицею Горького в готель «Пекін», трохи хутчіше, ніж він ходив зазвичай. - В портфелі піонерський галстух носить, молоко ще на губах не обсохло… Чи не молоко? Може, й справді не молоко, бо зароблений портвейн показувала. З такою Монікою тільки заведись, справді, може вчинити блюзнірський акт. Потім доказуй з відрізаними цими самими, як вони називаються? - що ти ніякого відношення до Зої Космодем’янської і тим паче до Павлика Морозова не маєш».
На півдорозі до готелю майор Бузина зупинився, щоб перевести дух.
Перехожий, який ішов позаду, наштовхнувся на нього і вилаявся в спину:
- Блін, тваю мать! Ти чаво нє включаєшь задній стоп-сігнал, када тармазішь-то, лох? Хочєшь, штоб щас рубля на палтара штрафанул за нарушєнія правіл улічнава двіженія?
Остерігаючись нової халепи, розміром більшу на п’ятдесят копійок від попередньої, майор Бузина чемно вибачився, звернув на бровку і хутким кроком, майже, як москвич і без зупинок, поспішив до свого тимчасового московського помешкання. «Чи ходив культовий український письменник Юрій Андрухович тилами «Соврємєнніка»? - зацікавився він. - Треба буде зайти до Розалії Самійлівни, - віддам Троцького і візьму Андруховича, прочитаю, чи не зустрічався він з цією вар’яткою, у якої - що там у неї на губах не обсохло?»
В номері земляка з Ворошиловграда не було, і Олексієві Григоровичу не було кому розповісти про пригоду, яка сталась у нього біля знаменитого московського театру «Соврємєннік», не побачив він його і зранку, коли збирався йти на перше своє заняття зі своїми новими колегами в Центральному апараті КДБ СРСР.