До найголовнішого майдану усього неосяжного Радянського Союзу дістались хвилин за двадцять і завчасно, як застеріг майор Бузина на своєму годиннику, - до одинадцятої ще лишалось за чверть.
Проте на саму площу з Мавзолеєм відразу не зайшли.
Старший лейтенант Нікітченко зупинився біля непомітних, без вивіски дверей з лівого боку Історичного музею, тил якого виходив на Красну площу.
Двері були пофарбовані суриком у червоно-коричневий колір, як і сам музей, тому й здавалися непомітними.
- Тут міститься штаб чергового по Красній площі, - пояснив старший лейтенант Нікітченко і тричі постукав у дверину.
Через хвилину на порозі з’явився ладний офіцер у формі підполковника КДБ. З лівого боку на його мундирі рівним рядочком розмістились муарові планки нагород, які свідчили, що підполковник мав шість медалей: «За бойові заслуги», ювілейну до 100-річчя від дня народження Леніна, ювілейні до дня Перемоги і дві медалі за вислугу, з правого був приґвинчений білий ромб, який свідчив, що підполковник закінчив Вищу Червонопрапорну школу КДБ СРСР імені Ф. Е. Дзержинського. Підстрижений був під «бокс», рамена мав круті і груди широкі, мундир на його зграбній статурі сидів доладно, лише черевики мав хоча й коричневі, але не статутні, без поперечного шову, як належить бути форменому взуттю, і не вітчизняні, а чехословацької фірми «Цебо», - помітив спостережливий майор Бузина.
Рухливими сірими очима підполковник оглянув прибульців, ніби обмацав кожного, зупинив погляд на старшому лейтенантові Нікітченкові і зичливо усміхнувся йому як давньому знайомому:
- О, вітаю колег з братньої України! Ну, як, Володю, не вдалося твоєму землякові погрітися на Красній площі?
- Не вдалось, Петре Модестовичу, - засміявся Нікітченко, трохи дрібно, але вдоволено від жарту московського підполковника. - Він біля кабана нагрівся, тепер у міліцейському СІЗО охолоняє.
Жарт у старшого лейтенанта Нікітченка теж вийшов до ладу.
- Ну що ж, Володю, ти зі своїм завданням впорався успішно. Тепер можеш культурно відпочити. Хочеш подивитися на Володимира Ілліча в натурі, так би мовити, мене інформували?
- Так, Петре Модестовичу, а це земляк мій з Києва, ми спільно з ним цілий тиждень в одному номері жили і не бачились, тільки сьогодні вранці зустрілись і познайомились. Можна і йому подивитись на вождя?
- Звичайно ж можна, чому ні?! Підполковник Мусоргський, Петро Модестович, - протягнув підполковник правицю Бузині.
- Майор Бузина, із Києва, Олексій Григорович, - відрекомендувався майор Бузина.
- Ну що ж, заходьте до нашого штабу.
Підполковник Мусоргський пропустив попереду майора Бузину і старшого лейтенанта Нікітченка, акуратно причинив двері і сказав:
- Сідайте, в ногах правди немає, правда, як кажуть москвичі, посередині. Ха-ха-ха! Жарт зрозуміли? - підполковник Мусоргський сам собі розсміявся. - Ну, славно, досить жартувати. Зараз я узнаю обстановку і вирішимо, як діяти. - Він підійшов до столу, на якому стояло десь приблизно з десяток телефонів різного кольору, вийняв з шухляди портативну рацію і кинув у рурку:
- Другий, говорить перший. Зайди до мене! І захопи з собою шостого з резерву на підміну! - Підполковник Мусоргський вимкнув рацію і повернувся до старшого лейтенанта Нікітченка: - Знаю, знаю, читав шифровку з Ворошиловграда. Усе добре, що добрий кінець має. А то був тут місяців три тому аналогічний випадок. І теж з вашою Україною пов’язаний. З Донецька шахтар зробив вибуховий пристрій з толових шашок, які на виробництві вкрав, обв’язався ними, приїхав на Красну площу, відстояв шість годин у черзі, зайшов у Мавзолей і біля саркофагу привів вибуховий пристрій у дію. Потім, коли провадили розслідування факту диверсії, встановили, що він удома у своєму Донецьку залишив записку: «Хочу своєю смертю знищити зло, яке починається з Мавзолею». Одначе йому не вдалося втілити свої злочинні наміри. Володимир Ілліч не постраждав, саркофаг з такого скла зроблено, що витримає вибух будь-якої сили. Навіть якщо увесь Мавзолей на нього завалиться. А шахтаря - на дрібні шматки по стінках розмазало. Три трупи - поряд з Володимиром Іллічем, який не постраждав. Сім відвідувачів з важкими пораненнями відвезли до Скліфосовського. Відтоді ми пильність потроїли, Володя знає.
Старший лейтенант Нікітченко в знак згоди кивнув головою, без зверхності по відношенню до свого старшого колеги з України майора Бузини, який, либонь, подробиць щодо посилення безпеки на головній площі країни знати не міг, проте наукою вербування володів досконало і міг будь-кого навчити її премудростям.
- Так ви, Олексію Григоровичу з самого Києва, матері усіх наших городов і посьолків? Москва десь п’ята чи десята дочка, чи падчірка, так ви, мабуть, вважаєте? Ха-ха! - Підполковник Мусоргський сам розсміявся своєму жарту. - Це чудово, що ви з Києва, хотів вас запитати! У мого шуряка жінка з Києва. Він недавнечко був у вашій столиці, нашій матері, а не мачусі, я так думаю, чи не так? - хоча питання інколи виникають. Розповідає, що у вас забігайлівки, де продають спиртне на розлив, мало не на кожному розі, скрізь чисто, культурно, а в деяких навіть магнітофон грає. При цьому наливають не більше ста грамів горілки і обов’язково в комплексі дають бутерброд з салом чи ковбасою для закусона. І склянку мінеральної води «Нафтуся» для запивона. Без закусона і запивона горілки для випивона не продають. І якщо ти захочеш повторити випивон, то до ста грамів горілки знову треба брати бутерброд і мінеральну воду. Тому що без закусона і запивона повторний випивон теж не дають, як би не просив і скільки б не показував недоїдений бутерброд і мінеральну воду. І це, каже шуряк, все задоволення коштує лише рубль? Невже шуряк не бреше? Я не повірив, бо ж воно без закусона і запивона горілки влізе більше та й виручки цілувальникам 1) - теж.
- Не знаю за всі наливайчики, не перевіряв, а от у більшості - то так напевно, - сказав майор Бузина. - Наприклад, у нашому ганделику, чому нашому? - тому що перебуває в ста метрах від КДБ, на площі, де стоїть пам’ятник українському гетьману Богдану Хмельницькому, який возз’єднав нас з вами, ганделик називається «Під булавою». Але на вивісці там написано «Хвилинка», - так у ньому ще й шкляник томатного соку до комплекту додається. Втім, на вибір: або мінералка, або томатний сік. І музика є: крутять на магнетофоні народні пісні: «Наливайте, браття, кришталеві чари», про Сагайдачного, що проміняв жінку на тютюн та люльку, та пісню нашого визначного поета Степана Пушика «Не пий, козаче». У такій послідовності.
- Оце так штука! Ще й шкляник томатного соку на вибір! За один рубль! А що таке «ганделик»? Говоріть українською мовою, я, якщо не зрозумію, перепитаю.
- Ну, забігайлівка ж по-вашому, - розтлумачив майор Бузина, подумавши: «Глянь, москаль, а хоче, щоб з ним говорили українською, дивина!», - кодова назва точок, де горілка продається на розлив із закускою. Є ще забігайлівки, які називаються генделиками. В генделиках продається кава та ще коньяк до кави, для любителів - шампанське, охочим можуть запропонувати цукерки, тістечка чи лимон, якщо без кави.
- Ха-ха-ха, - засміявся підполковник Мусоргський, - тепер я теж буду говорити: як ти кажеш? - «ганделик»?
- Ганделик, - підтвердив майор Бузина. - Але не генделик, в генделиках горілки не продають, тільки коньяк і каву, на любителів чи жінкам - шампанське.
- Зрозумів. Ганделик і генделик - красиво та й для конспірації згодиться у вузькому колі. У нас народ, в основному, темний - українську мову розуміє, проте не зовсім. Та й ганделиків у нас немає, а генделиків й поготів, за Садовим кільцем є забігайлівки, «гадючниками» називаються. І їх мало, робочій людині тут у радіусі п’яти кілометрів… - Підполковник Мусоргський глянув на годинник, увімкнув рацію, клацнув кнопками і запитав: - Ти де? - вимкнув рацію і показав нею на двері: - Ось він.
На порозі стояв приземкуватий чоловік у драповому пальті на хутрячій підкладці і лисячій шапці-вушанці; услід за ним увійшов прапорщик у військовій формі і став поруч.
Обидва виструнчилися, чоловік у драповому пальті стукнув підборами і доповів:
- Товаришу підполковник, капітан Танасов і прапорщик Ніколаєв за вашим наказом прибули!
- Вільно, вільно. Ну, як обстановка, Харитоне Петровичу, на довіреній оперативній ділянці? Офіційні делегації сьогодні є?
- Так точно, Петре Модестовичу. З Узбекистану для покладення вінків приїхала партійно-урядова делегація узбеків на чолі з другим секретарем ЦК Компартії Узбекистану товаришем Кривошеєвим і секретарем ЦК з ідеології товаришем Усманходжаєвим у кількості сорока восьми членів. Хочуть засвідчити свою повагу до вождя у зв’язку з 50-річчям початку проведення в республіці Туркестан схваленої Володимиром Іллічем Леніним земельно-водної реформи, - це так в заявці написано. А, загалом, все нормально, обстановку контролюєм.
- Бути добру. Познайомся, це наші колеги з України. Вони бажають теж відвідати Мавзолей, у них теж ленінські земельні реформи здійснювалися, до того ж ні разу не бачили вождя в натурі. А це мій заступник - капітан Харитон Петрович Танасов. Він у нас відповідає за безпосередній допуск відвідувачів до тіла вождя, - представив підполковник Мусоргський свого заступника.
- Ну, з Володею Нікітченком ми вже познайомились на чергуванні ще у вівторок, - усміхнувся капітан Танасов.
- А це майор Бузина, Олексій Григорович, він нас запрошує у Києві відвідати пару-трійку ганделиків. Ганделиків, а потім для поліровки і генделиків.
- Не зрозумів… - Капітан Танасов глянув на підполковника Мусоргського, потім на майора Бузину.
- Пізніше второпаєш. Давай, йди, ми через пару хвилин підгорнемось. А Сашко хай залишається на підміну.
Капітан Танасов зробив поворот через ліве плече.
- Ось бачите, я ж казав, що народ у нас в основному темний, що таке «ганделик» і яка різниця між «ганделиком» і «генделиком», не знає, - звернувся підполковник Мусоргський до Олексія Григоровича, коли за Харитоном Петровичем зачинилися двері. - Але, що таке «ганделик», і яка різниця між «ганделиком» і «генделиком», йому ще рано пояснювати. Будемо збиратись. Ти, Сашку, - обернувся він до прибулого прапорщика, - сідай в крісло, покеруй Красною площею, поки ми сходимо у Мавзолей вождя. Якщо буде дзвонити головний черговий з «дев’ятки» чи з Комітету, скажеш, що я пішов перевірити порядок допуску в «підземний об’єкт номер один». Ми за нашою схемою для конспірації «підземним об’єктом номер один» називаємо склеп Мавзолею, - пояснив Мусоргський майорові Бузині.
По тому підполковник Мусоргський одягнув шинелю, перед дзеркалом поправив кашкета, щоб зірочка була на одній вертикалі з переніссям, а дашок посередині лоба по горизонталі, як належить за Стройовим статутом, і мовчки показав рукою на вихід:
- Підземний об’єкт номер один чекає на нас. Гайда!