Хвилин через десять повернувся старший лейтенант Нікітченко, теж з двома пляшками «Московської».
Сіли, випили - за узбеків, за звільнення з буцегарні американської комуністки Анжели Девіс і знову за узбеків.
Перша пляшка, тобто третя, спорожніла, взялися за другу, тобто, четверту.
- Славно, - сказав підполковник Мусоргський.
Майор Бузина, враховуючи, що бесіда перейшла у політичне русло, досить принагідно запропоновував випити за «Sprachgemeinschaft und Staatenbau».
- Немає проблем, - згодився підполковник Мусоргський, - і за здоров’я Еріха Гонеккера, я з ним особисто знайомий, культурний німець.
Випили за «Sprachgemeinschaft und Staatenbau», а також за здоров’я Генерального секретаря Соціалістичної єдиної партії Німеччини Еріха Гонеккера.
Підполковник Мусоргський продовжував відповідати на телефонні дзвінки, тільки фрази він став вимовляти повільніше і наголоси ставити чіткіше.
- Славно сидимо! - відзначив він у перерві між командами.
По ходу розповів історію, як років два тому якийсь чоловік з Находки («Це ж треба, мудодзвону, через усю країну пертися!») у Мавзолеї з молотком кинувся на Леніна - хотів йому голову потрощити.
- Він не знав, що Ленін накритий спеціальним шклом. Воно не тільки куле- і снарядонепробивне, а ще й зроблене з такого секретного матеріалу, що, як не намагайся, його не помітиш. Проходиш повз саркофаг і тобі здається, що Ленін прямо перед тобою лежить, без шкла. Але якщо кинешся вперед, то наб’єш ґулю об шкло, а до Леніна не дотягнешся.
Майор Бузина знову пожалкував, що через узбеків йому не вдалося розгледіти секретне шкло, хоча, як засвідчив підполковник Мусоргський, розгледіти його неможливо.
- Винахідники за це шкло Ленінську премію отримали, - пояснив підполковник Мусоргський. - Деякі відвідувачі Мавзолею, ті, що без клепки в голові, лізуть до Леніна цілуватися і теж ґурґулі набивають. Того придурка, який до Леніна не цілуватися ліз, а з молотком, після того, як він молотком вдарив по шклу і не розбив його, ясен перець, скрутили, молоток відібрали і почали розбиратися. Виявилось, що він, бачте, не згоден з ученням Володимира Ілліча, у нього в громадянську війну діда і бабу під Тамбовом червоноармійці майбутнього маршала Тухачевського розстріляли, брата і сестру газом потруїли, а батькам у 37-му дали по двадцять п’ять років і на додачу десять років «по рогах», цебто «пораженія в правах» з поїздкою на Далекий Схід. Так ти виступай, полемізуй, дискутуй, а рукам волі не давай, я так думаю! Правильно я розумію, Олексію Григоровичу? - звернувся він до майора Бузини, голову якого потроху почало хилити до столу.
Майор Бузина труснув головою:
- Неспростовно!
- І у відповідності!
Перед ним сиділо два підполковника Мусоргських і він вирішив відповісти обом, щоб когось із них не образить.
Потім устав і запитав у того підполковника Мусоргського, який сидів зліва і якому він сказав «і у відповідності»:
- Де у вас тут, Петре Модестовичу, я перепрошую, два нулі, на хвилину у відповідності?
- Нужник? - Петро Модестович показав шматком ковбаси на дверину у лівому кутку: - Там у коридорі побачиш двері з шпінгалетом, - і продовжив:
- І я так думаю, як Олексій Григорович, навіщо на поважну людину з молотком сікатися? Чи не так, Володю?
Старший лейтенант Нікітченко рішуче погодився.
Повернувся майор Бузина, за столом замість двох сидів один підполковник Мусоргський і продовжував розповідати старшому лейтенантові Нікітченку:
- Втім, як і підозрювалось, послухай, Олексію Григоровичу, і ти - звернувся підполковник Мусоргський до майора Бузини, - тобі теж буде цікаво, той придурок виявився чи то шизофреніком, чи то параноїком. На Канатчикову дачу його улаштували, ясен перець, хай тепер з такими ж, як і сам, придурками, про Леніна дискутує. Там свобода слова, хоча у нас скрізь свобода, а свобода - це усвідомлена необхідність, як сказав класик, от і усвідомлюй на дозвіллі! Його молоток, який він, мудозвон, віз через усю країну, ми собі на згадку залишили, осісьо він.
Підполковник Мусоргський витяг з шухляди слюсарний інструмент, який терорист з Находки мав намір використати не за прямим його призначенням, і дав його потримати майору Бузині.
Молоток був подібний до невеликої кувалди і з замашною ручкою. Інструмент, видати, довгий час слугував в умілих руках майстра, дерев’яна ручка його була відполірована до блиску, і передня частина ще не заржавіла. Майор Бузина взяв молоток, зважив його у руках і оцінив усю небезпеку, яка чатувала вождя світового пролетаріату від його недоброзичливця і опонента із далекосхідного порту Находка, якби не надійне секретне шкло особистого саркофагу вождя світового пролетаріату, тобто його захисток від різного роду недоброзичливців. Похитавши головою, майор Бузина повернув кувалду підполковникові Мусоргському і зауважив:
- Винахідники шкла заслужили свою Ленінську премію.
Підполковник Мусоргський заховав кувалду в шухляду і знову відзначив:
- Славно сидимо! Однак чогось не вистачає! А, ну-мо, послухаємо музику?
Майор Бузина не став заперечувати, бо його перестало хилити на сон, і підполковник Мусоргський увімкнув магнітофон.
Співав Володимир Висоцький 6):
Опасаясь контрразведки,
избегая жизни светской,
под английским псевдонимом
«Мистер Джон Ланкастер Пек»,
вечно в кожаных перчатках,
чтоб не делать отпечатков,
жил в гостинице «Советской»
несоветский человек.
- Ха-ха-ха! - засміявся підполковник Мусоргський. - Олексію Григоровичу, в якому готелі ти живеш?
- В «Пекіні».
- Правильно, - сказав підполковник Мусоргський. - Тоді Володю Висоцького послухаємо пізніше, а зараз я увімкну класику - оперу «Хованщина» Модеста Петровича Мусоргського, арія Досифея у виконанні Федора Івановича Шаляпіна.
Підполковник Мусоргський почав виймати з лівої шухляди столу бобіни.
- Так, а це що? «Турецький марш» Моцарта, - прочитав він. - Леонід Ілліч Моцарта любить, для підняття психологічного тонусу, наш секретар парткому теж рекомендує його слухати, - пояснив, відкладаючи бобіну. - Втім, ми ж не турки, а слов’яни, тож до речі був би марш «Прощання слов’янки», але нам ще рано прощатися.
Краєм ока підполковник Мусоргський зирнув на пляшки, які приніс старший лейтенант Нікітченко, знайшов потрібну бобіну і вставив її в магнітофон.
Зазвучала арія розкольника Досифея з опери Модеста Мусоргського «Хованщина» у виконанні Федора Шаляпіна.
- Шаляпін! - закотив кліпи і підняв руки гору підполковник Мусоргський. - Це у мене єдина фонограма співу Федора Івановича в опері «Хованщина». Далі підуть новітні записи музики Модеста Петровича. «Хор крамольників», слухайте, виконує хор і оркестр найбільшого в СРСР театру - державного, Бо-о-ольшого та ще й академічного - ГАБТ!
Грянув хор крамольників.
- Крамольники! - сказав підполковник Мусоргський.
- Крамольники! - повторив старший лейтенант Нікітченко, коли пісня закінчилась. - От послухайте, що я розкажу про крамольників. У нас у Ворошиловграді є не тільки такі, як «Гайдамака»! - У голосі старшого лейтенанта Нікітченка забриніли якісь гордовиті нотки, коли він сказав: «у нас у Ворошиловграді». - «Гайдамака» - терорист-одинак, а допіру ми викрили підпільне антирадянське угруповання. Послухайте. Уявляєте, на в’їзді в наше місто Ворошиловград, із західної сторони стоїть велика стіна, по-науковому «стела» називається, на ній прикріплений метровими буквами з алюмінію напис: «Орденоносний Ворошиловград вітає своїх гостей!» Так знайшлися крамольники, відщепенці, одним словом, які вночі нишком відірвали літеру «р», на її місце присунули букву «г», і мало не дві доби народ, який уїжджав у наше місто, читав: «Орденоносний Ворошилов гад вітає своїх гостей!» Поки наша доблесна міліція не помітила. Але ми підозрювали, що даїшники раніше помітили, проте промовчали і нам в УКДБ вчасно не доповіли про цю надзвичайну подію. Вони там водіїв стригли, а який водій відмовиться виконати домагання міліції під таким гаслом?!
З магнітофона зазвучали погрози стрільців.
- Розповідай, Володю, - сказав підполковник Мусоргський і злегка притишив звук.
- Спершу ми висунули версію, що це, ймовірно, робота якихось кримінальних відморозків без політичного умислу і доручили розшук вести міліції, поставивши сигнал на контроль як антигромадський прояв, що може мати негативний вплив на населення з погляду контролю за оперативною обстановкою, - продовжував під спів стрільців далі вести свою розповідь старший лейтенант Нікітченко. - Буквально через тиждень буква «р» зникає на вивісці нашого центрального кінотеатру, який називається «Ворошиловград». Народ читає вивіску: «Центральний кінотеатр «Ворошилов гад», по-антирадянському посміхається, але мовчить, не коментує. Тільки завдяки пильності нашого агентурного апарату на третій день угледіли.
Тут уже ми взялися за розшук, і мені доручили цю справу. Поставили на ніч комсомольські патрулі біля усіх вивісок у місті з назвою «Ворошиловград». Проходить тиждень, тиша. І тільки-но ми зняли патрулі, як на вивісці автовокзалу таким же ворожим робом спотворюється назва міста. Народ уже не посміхається, а сміється по-антирадянському.
- А Голоцвана на предмет причетності не перевіряли? - професійно зацікавився майор Бузина.
- Ага! - сказав підполковник Мусоргський. - Це того терориста, який хотів погрітися перед Мавзолеєм? «Гайдамаку»?
- Аякже, все Управління стояло на вухах, по всіх справах вели пошук, мороки було доста, але тоді Голоцван себе ще не проявив. Я день і ніч орав, узагальнюючи всю інформацію, навіть ночував у своєму кабінеті.
- Спіймав? - запитав підполковник Мусоргський.
- Спіймав! Група підпільників, у кількості п’яти членів. Накрили їх, коли вони намагалися зафарбувати літеру «р» на вивісці нашої установи, тобто Управління Комітету державної безпеки УРСР по Ворошиловградській області. Хотіли зробити - «Ворошиловгадській області». Я саме тоді спав, тобто перебував у своєму кабінеті - як відчував, додому не пішов! Прапорщик побачив злочинців з вікна, мені дав знати, ми удвох з пістолетами вискочили і скрутили їх. Але найдосадніше було в тому, що притягнути до кримінальної відповідальності за антирадянську агітацію і пропаганду по статті 62-й Кримінального кодексу нікого з них не вдалось. Закон не дозволив.
- Який закон? - щиро здивувався підполковник Мусоргський.
- А такий, що усі члени підпільної організації виявилися неповнолітніми хлопчаками, причім, вчились у найпрестижнішій школі з поглибленим вивченням суспільствознавста і англійської мови. Синки окремих наших міських керівників, а один навіть син нашого начальника відділення з УКДБ, його за тиждень після того виперли з органів. Як показало слідство, його син «всліпу» дізнавався у батька, де і коли ми виставляли патрулів для затримання злочинців. А батько ляпав язиком. Така от справа! Якби ті підпільники були повнолітніми, то я б знак «Почесного співробітника органів ВЧК-КДБ», напевне, отримав, від самого голови КДБ СРСР Андропова. А так лиш грамоту від нашого начальника Управління, полковника Косяченка.
- З гумором хлопчаки, твої антирадянщики, що навчаються в школі з поглибленим знанням суспільствознавста та англійської мови! - відзначив підполковник Мусоргський. - Напевно, «Бітлзами» захоплювалися?
- Точно, ми у них плівки і магнітофон вилучили як речовий доказ.
- Не переживай, Володю, я тобі зараз вручу почесну відзнаку «50 років органів урядової охорони СРСР».
Підполковник Мусоргський відсунув шухляду і вийняв знак:
- Глянь, Володю, достоту «Почесний співробітник органів ВЧК-КДБ». Я тобі за одну мить і посвідчення випишу, можеш сміливо носити на мундирі. Будеш казати: «Нагороджений за проведення на Красній площі в столиці Радянського Союзу, місті-герої Москві активних заходів щодо виявлення, знешкодження і попередження диверсійно-терористичних намірів». Я так і напишу.
Підполковник Мусоргський з тієї ж шухляди витягнув чистий бланк посвідчення в коленкоровій червоній оправі і з золотим тисненням, подивився на свою ручку і запитав:
- Ручка з чорним чорнилом у когось є, а то у мене синє.
- Немає, - розвів руками майор Бузина, - у нас чорним чорнилом пишуть тільки генерали та інше начальство, оперативний склад - фіолетовим.
У старшого лейтенанта Нікітченка виявилась запасна ручка з чорним чорнилом, підполковник Мусоргський сказав: «Будеш генералом» і написав на посвідченні - «Старший лейтенант державної безпеки Нікітченко Володимир», далі зупинився і перепитав:
- Як звати твого батька?
- Федот Степанович, але прізвище його попервах було Микитченко, а коли Микита Сергійович дозволив селянам паспорти, його записали Нікітченком. І я став Нікітченком.
- Мабуть, в честь дорогого Нікіти Сєргєєвіча?
- Та ні, тоді нікого не питали. Як хотіли, так і писали. Начальника паспортного столу до нас прислали з-під Тамбова. От і написав Нікітченко.
- Гаразд, не питали - так не питали, тільки мені його дівоче прізвище не потрібне, я маю тебе по батькові правильно написать.
- Федотович!
- «Нікітченко Володимир Федотович», - підполковник Мусоргський красивим почерком заповнив посвідчення, вручив його старшому лейтенанту Нікітченкові і запропонував:
- Обмиємо нагороду!
Він розлив горілку, у шкляник старшого лейтенанта Нікітченка поклав почесний знак і наказав:
- Пий!
Старший лейтенант Нікітченко виструнчився, вдихнув повітря, двома ковтками хильцем спорожнив шкляник, видихнув повітря, знову вдихнув і по-статутному проголосив:
- Служу С-с-сав-в-вєт-т-тскаму С-с-саюзу!
- Зух, - похвалив підполковник Мусоргський. - В комсомольських органах, очевидно, до служби в КДБ працював?
Старший лейтенант Нікітченко уже закусював і з напханим ротом кивнув головою:
- Так точно!
Підполковник Мусоргський і Олексій Григорович теж до денця випили за отриману старшим лейтенантом Нікітченком нагороду. Підполковник Мусоргський хотів і майорові Бузині виписати почесний знак, але той відмовився:
- Незручно, я ж участі у заходах фактично не брав.
- Ну, хай буде по-твоєму, - згодився підполковник Мусоргський. - Я тобі нагороду в Київ привезу, обмиємо у твоєму ганделику на площі Богдана Хмельницького. Мій прапрапрадід Модест Петрович бував на Україні, музику до «Сорочинського ярмарку» писав, не одне барило випив, а я ще ні разу. Я привезу тобі записи «Сорочинського ярмарку» з гопаком і «Хованщини» з хором крамольників. Тож пропоную випити за майбутню нашу зустріч, за єднання наших братніх слов’янських народів, традиції яких показав мій славний предок у своїх творах і які ми мусимо продовжувати. Славно!
«Занадто багато ми вже сьогодні випили, - дивлячись у шкляник, покмітував майор Бузина. - Може проминути?»
Він глипнув на підполковника Мусоргського, який одним ковтком перехилив у себе вміст свого шкляника, і згадав, як колись Левко Нежердецький, а Левко у Москві бував, розповідаючи про ментальні особливості москальського люду, між іншим, зауважив: «У москалів не п’яних б’ють».
Про те, що підполковник Мусоргський міг затопити йому в пику, майор Бузина повірити не міг.
«Гарний він хлоп, хоч і москаль, і його прапрадід гарний, бач, «Сорочинський ярмарок» сотворив і гопак написав», - розважив Олексій Григорович і вже остаточно дійшов думки, що підполковник Мусоргський є другим після Новодворської москалем, який поважає українців.
«Все ж: пити чи не пити, - така ось заковика», - рефлексував як шекспірівський Гамлет 7) майор Бузина, дивлячись крізь прозору рідину на денце свого шкляника, і згадав вірш українського генія Тараса Шевченка «Якби то ти, Богдане п’яний…» та усі наслідки, які настали після пиятики Богдана Хмельницького з москалями.
«Коли ми тверезі, то завжди праві. А коли не тверезі?… - запитав себе майор Бузина: відповідь він знав. Проте, - мізкував він далі, - ніяких офіційних перемовин з підполковником Мусоргським сьогодні спільно зі старшим лейтенантом Нікітченком про возз’єднаня чи роз’єднання ми не ведемо, тост був за майбутній приїзд Петра Модестовича до нас у Київ укупі з ментальністю москалів та українців, а підполковник Мусоргський, незважаючи на належність до москалів, все ж є гарним хлопом, звичаї треба поважати, отож і випити треба», - постановив собі Олексій Григорович і перехилив свій шкляник.
Підполковник Мусоргський випив ще раніш і, підчіплюючи виделкою бичка в томатному соусі, коли Олексій Григорович віддихнувся і теж потягнувся до бляшанки з бичками, сказав:
- Англія дала світові «Габеас корпус» і Шакеспеара. Олексію Григоровичу, ти читав Шакеспеара 8)?
- Читав, - кивнув майор Бузина, прожовуючи бичка. - «Гамлета».
- А «Габеас корпус акт»? 9)
«Габеас корпус акт» майор Бузина не читав.
- Прочитай, згодиться, - сказав підполковник Мусоргський. - Я його у Вищій школі читав, коли вивчали історію держави і права Великої Британії. А в Балашисі вивчав підривну справу. Ти Левка Нежердецького з Волинського УКДБ не знаєш?
- Знаю. Він уже в Києві служить, у 5-му управлінні. Практично кожен день зустрічаємося.
- Ми з ним у Балашисі разом навчались, коли він ще на Волині служив. Левко тоді був в окремій групі курсантів з України. Їх готували для боротьби проти бандерівців на особливий період, тобто, коли, можливо, почнеться війна, і ваші бандерівці вилізуть з підпілля. Так от, чого я згадав про Левка. Левко під час тренувань по перетятій місцевості у лісовому болоті під містом Желєзнодорожний, це десь двадцять кілометрів від Балашихи, наловив десятків зо п’ять жаб і вранці випустив їх у басейн на території об’єкту, невеличкий такий басейн, комендант спорудив для начальства. І от, приходить о сьомій годині ранку наш командир Григорій Іванович Бояринов, щоб поплескатися, залізає у воду і бачить, що навколо нього кишать жаби. Григорій Іванович крокодилів і гадюк не боїться, він в Африці чи Латинській Америці їх і шкварив, і юшку з них варив у джунглях, а жаб лякається. В джунглях є вид отруйних жаб, аґа називається, їх їсти не можна. Левко Нежердецький знав про цю особливість характеру Григорія Івановича. Вискочив Григорій Іванович з басейна, як корок з шампанського: наукою доведено, що швидкість вильоту корка з пляшки шампанського дорівнює дванадцяти метрам за секунду, він на заняттях сам нам розказував, - теж з такою швидкістю вискочив і кричить: «Де начальник басейну, і звідки у басейні з’явились жаби, та ще й у такій кількості?»
Прапорщик, який наливав і зливав воду в басейні, каже, що жаби, можливо, лише по трубах могли проникнути у ємність. Григорій Іванович наказав усіх жаб виловити, на трубах поставити додаткові сіточки, щоб не тільки жаби, але й пуголовки не змогли потрапити до басейну - це ж секретний об’єкт! Взагалі-то, м’ясо жаб, не латиноамериканських, а наших, європейських, не менш поживне, ніж крокодиляче чи вараняче, чи відомий французький делікатес, і їх цілком можна споживати в їжу.
Нам потім Левко розказував, що то він кинув жаб у басейн на ніч, щоб спробувати їхнє м’ясо вранці на випадок, коли, можливо, доведеться на особливий період перебувати в складі легендованої групи на Західній Україні - там же крокодили і варани не водяться. Про те, що Григорій Іванович не поїхав у Москву, а залишився на ніч на об’єкті, він нібито не знав. Бреше, він у вас брехун? - запитав підполковник Мусоргський у майора Бузини.
- Та як сказати, - зам’явся майор Бузина, - інколи може щось і придумати.
- Ясно, брехун, - зробив свій висновок підполковник Мусоргський. - А бандерівці там по лісах у вас зі шмайсерами і дотепер ховаються, чекають сигналу на особливий період?
- Та ні, щоб ховалися по схронах зі зброєю, то не зовсім так. А прояви бувають. - Майор Бузина під музику трохи оговтався од дрімоти і розказав історію про те, як на Західній Україні, Галичині, вранці виявили в одному із сіл на даху будинку сільради жовто-блакитний прапор.
- Жовто-блакитний, значить, антирадянський прапор, - пояснив Петру Модестовичу старший лейтенант Нікітченко.
- Розумію, це приблизно такого ж кольору, як державний прапор Швеції?
- Так, шведський прапор подібний, - підтвердив майор Бузина і продовжив далі: - Приїхали на місце події чекісти 10) з місцевого відділу КДБ, порушили кримінальну справу і почали…
Петро Модестович перебив:
- Зачекай, Олексію Григоровичу, як це розуміти - «порушілі»? Це вони що - щось зруйнували, я не дійняв смаку? Сільраду разом з криміналом у вигляді антирадянського прапору на даху і сторожем всередині сільради знесли бульдозером? Круті у вас чекісти…
- Та ні, Петре Модестовичу, - знову підказав старший лейтенант Нікітченко, - вони порушили кримінальну справу, тобто «возбуділі уголовноє дєло». Я читав в огляді оперативно-слідчих дій у справі «Повстанець», який підготувала інспекція КДБ УРСР за матеріалами розслідування. Націоналістичний прапор слідчі зняли і долучили як речовий доказ до порушеного, тобто возбуждьонного уголовного дєла, а сторожа допитали і після його зізнань заарештували. Так було? - запитав старший лейтенант Нікітченко у майора Бузини.
- Так, - підтвердив майор Бузина, - порушили і возбуділі.
- А-а-а, тепер зрозумів. - Підполковник Мусоргський поскріб свій «їжачок», подібний до зачіски американського сержанта-рейнджера. - Значить, у вас, у КДБ України, чекісти, як тільки-но побачать жовто-блакитний прапор, зразу ж возбуждаютса? А якщо уявімо таку ситуацію. До вашого Щербицького, першого секретаря ЦК КПУ, у Київ приїздить шведський король Густав, чи якийсь там Олаф, десятий чи двадцятий. Згідно з міжнародним протоколом під час зустрічі Щербицький повинен підняти шведський прапор, а він, прапор, тобто, як ми розуміємо, жовто-блакитний. Що ж, у такому випадку ваш Федорчук обов’язково має возбудітса? І всі його підлеглі разом із ним?
Підполковник Мусоргський хитро заскалив око:
- І що повинен в цій ситуації робити Щербицьким укупі зі своїм гостем, Карл там чи Олаф, чи, може, якась королева Інґіґерда, щось я не пригадую, хто там у Швеції тепер на престолі, Володю, ти все знаєш про жовто-блакитні прапори?
Старший лейтенант Нікітченко розгублено подивився на майора Бузину - такої ситуації він собі не уявляв, тому й вимушений був звернутися за допомогою до працівника Центрального апарату КДБ УРСР. Олексій Григорович теж нічого зрозумілого не годен був сказати, хоча його рідко чи то й неможливо було ні за яких обставин загнати на слизьке. «Шведський король, здається, останній раз побував на Україні з дружнім візитом ще насампочатку XYIII сторіччя, - пригадував він. - І з тих пір даних про можливе перебування шведських королів на українських теренах не фіксувалося».
- У Барбадосі 11) прапор взагалі не тільки жовто-блакитний, а ще й має тризуб посередині, - ухилився він від прямої відповіді, вийняв із внутрішньої кишені піджака носову хусточку, висякався, згорнув, витер спітніле чоло і знову поклав у внутрішню кишеню піджака. Майор Бузина носову хусточку завше тримав у внутрішній кишені піджака з правого боку, цьому його навчив майор Нежердецький, якого цьому навчили у Львові, коли він вчився в університеті, пояснивши, що то є прикметою європейської культури - тримати носову хусточку у внутрішній кишені піджака; у лівій кишені піджака у нього на ланцюжку і в шкіряній обкладинці лежало посвідчення. Хусточки і посвідчення в штанях тримають не навчені гарним манерам москалі і кацапи, та ще гомосексуалісти, - пояснював майор Нежердецький. Підполковник Мусоргський поки що користувався салфетками, які вийняв з шухляди, де лежала привезена з Находки кувалда; своє посвідчення гостям він не показував.
- А де цей Барбадос? - запитав підполковник Мусоргський, витираючи губи салфеткою. - Здається, десь у західній півкулі, якщо я не помиляюсь?
- Так, у Вест-Індії. Є така гіпотеза, що Вест-Індію відкрив не Христофор Колумб.
- Вікінґи? - перепитав підполковник Мусоргський.
- Варяги випередили Колумба у Північній Америці, а Центральну Америку відкрили інші мореплавці, - відповів майор Бузина.
- Може, там у Барбадосі до влади прийшла українська діаспора і встановила жовто-блакитний прапор з тризубом? - висловив свій здогад старший лейтенант Нікітченко.
- Ні, - знову заперечив майор Бузина, - корені треба шукати глибше.
- Добро, замнемо для ясності це питання, - перервав науковий диспут підполковник Мусоргський. - Без півлітри тут не розберешся. Володю, наливай!
Старший лейтенант Нікітченко налив шкляники.
Випили, закусили.
Підполковник Мусоргський знову звернувся до майора Бузини:
- Продовжуй, Олексію Григоровичу, чим та історія закінчилася, не з Барбадосом, а із сторожем?
- Отже, починають чекісти, як правильно сказав Володя…
- «Возбудівшієся»? - уточнив підполковник Мусоргський.
- Так. Починають місцеві чекісти, порушивши кримінальну справу і возбудівшісь, допитувати сторожа про обставини події. Сторож пояснює: «Прийшов увечері на чергування, глипнув на дах - совєцький прапор висить. Вранці прокинувся, дивлюсь - уже наш».
Усі посміялись над простакуватістю і недорікуватістю нічного сторожа.
- Знайшли тих, хто вивісив прапор? - поцікавився підполковник Мусоргський.
- Авжеж, - відповів майор Бузина. - Той же сторож і повісив. Гадав, що на нього не подумають. Зізнався після того, як просидів десять діб у КПУ, ні, вже в СІЗО, тому що проти нього на другий день порушили кримінальну справу. Наші чекісти його розкололи. Та ще й до антирадянської агітації і пропаганди додали статтю за незаконне зберігання вогнепальної зброї. У нього берданка виявилась незареєстрованою. Очевидячки, виношував намір вчинити теракт. Правильно я кажу, Володю?
- Так точно, - підтвердив старший лейтенант Нікітченко. - Тільки в огляді написано, не берданка, а мисливська рушниця 16-го калібру типу «Зауер».
- Правильно, - підтвердив майор Бузина. - Операцією по вилученню берданки керував Левко Нежердецький, він у 5-му управлінні займається розшуком нелегальної зброї та боєприпасів.
- Левко? - перепитав майор Мусоргський. - То такий, що може. Втім… - підполковник Мусоргський задумливо глянув у вікно: -… колишній міністр внутрішніх справ Росії Дурново застерігав Миколу Другого, щоб він, Боже збав, не вступав у війну зі своїм кузеном Вільґельмом, німецьким імператором і пруським королем, бо то, казав Петро Миколайович, буде кінцем для обох імперій, а ще більше застерігав не приєднувати до Росії Західну Україну, зокрема, Галичину. Бо Галичина у складі Російської імперії, писав він Миколці, то такий клопіт буде під черевом Росії, що може призвести до її загибелі. Мовляв, хай галичани у складі Австро-Угорської імперії борються за свою незалежність, а якщо будуть в одній купі з Києвом, то - вже біда 12). Дурново, дарма що прізвище у нього було промовисте, дурнем не був. Поліцейську справу він знав добре. Тільки не завжди його слухали. Чи ваш Федорчук знає краще?
- Краще, краще, - запевнив майор Бузина. - Обстановку контролюємо, Щербицький до Федорчука прислухається. І Левко Нежердецький у своїй справі мастак, сам із Західної України. Для нього таємниць та немає, а якщо і виникають, то він їх уміє розкрить. - Про свої успіхи на ділянці перехоплення каналів зв’язку зарубіжних ОУН зі своїми однодумцями на Україні та проведення оперативних ігор, майор Бузина скромно промовчав.
- Ну, то добре, - сказав підполковник Нежердецький і дав команду старшому лейтенантові Нікітченкові:
- Наливай, Володю!
Доречно випили за Федорчука і українських чекістів, щоб, як підкреслив підполковник Мусоргський, вони частіше «возбуждалісь», але не лише на жовто-блакитний прапор, і окремо - за здоров’я майора Нежердецького, щоб йому завше допомагав оперативний нюх у пошуках нелегальної зброї та боєприпасів.
Друга пляшка закінчилась. Підполковник Мусоргський устав і мовчки почав одягати шинель:
- Під гарну розмову ми таки уколошкали і другу пляшку. А на коня треба випити. Я швидко змотаюсь, - пояснив він.
- Ні-ні! - піднімаючись з деякою натугою, сказав майор Бузина, - тепер моя черга.
Задзвонив телефон, підполковник Мусоргський, не дивлячись, підняв слухавку, закрив її рукою і сказав:
- Тільки ти, там, Олексію Григоровичу, без фанатизму, звиш двох пузирів не бери. Ми на бойовому чергуванні, не забувай.