Підполковник Мусоргський повернувся трохи раніше, ніж першого разу. Дашок кашкета у нього був піднятий на два з половиною сантиметра вище, аніж того вимагав Стройовий статут.
Із кишені він витягнув пузату пляшку кубинського рому і пояснив:
- Вино-горілчаний відділ у ГУМі вже зачинено. Довелось в кіоску, де продають кубинські сигари, конфіскувати цей пузир. Продавщиця, щоправда, трохи побрикалась. Каже, пузир не продається, його для картинки на вітрині поставлено. Я їй пояснив важливість моменту, говорю, колеги з України в гості приїхали, я ж не москвичом буду, якщо на стіл щось не поставлю! Це ж ганьба для всієї столиці! Вона мене зрозуміла і віддала свою «картинку». Але, бачте, «картинка» - справжня, а не фальшива декорація, - показав підполковник Мусоргський пляшку присутнім, - 58 градусів по Барбадосу вище нуля. Продавщиця попросила повернути пусту тару, вона в неї наллє потім чаю і знову поставить на вітрину. Я їй поверну пляшку разом з двома квитками у Большой театр на оперу «Хованщина», вона, виявляється, дуже поважає Модеста Петровича Мусоргського, я їй пообіцяв. Та воно і вдатніше, що ром, а не горілка, я так думаю. Саме знадобиться для поліровки на відходини, як у вашому генделику. Шампанського, на жаль немає. Ви не любителі? - запитав у своїх гостей підполковник Мусоргський, ставлячи на стіл пляшку.
- Ні-ні, - дружно заперечили майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко. - Від нього гикавка, хіба що на Новий рік по фуре… фужеру, - додав старший лейтенант Нікітченко.
- Слушно, - згодився підполковник Мусоргський. - Ось ще взяв по коробці сигар «Habana Club», це вам буде ніби московський сувенір у дарунок від Фіделя Кастро. Сигари, ясен пень, найвищої якості, їх Черчілль любив. І три апельсини, - підполковник Мусоргський витягнув з кишені шинелі три помаранча. - Кожному теж, як сувенір, а третім ми закусимо ром.
Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко позасовували коробки «Habana Club» і апельсини до своїх кишень.
Підполковник Мусоргський роздягся, скрутив голову пузатій пляшці, сів на звільнене старшим лейтенантом Нікітченком крісло і сказав йому:
- Володю, не в службу, а в дружбу, вимий, будь-ласка, наші бокали і розріж апельсин.
Старший лейтенант Нікітченко взяв ґранчаки, пішов до туалету, через хвилину повернув їх на стіл і приготував закуску.
Підполковник Мусоргський згріб зі столу залишки закуски і викинув в урну. Відтак він акуратно витер стіл і посуд серветками і розлив у чисті шкляники принесений ром.
По кабінету поплив аромат цукрової тростини, помаранчів, піратської романтики і морського вітру з Вест-Індії, яку, за однією із ймовірних версій, відкрив зовсім не Христофор Колумб, а запорозькі козаки на своїх чайках, чому доказом є державний прапор незалежної у складі Британської Співдружності держави Барбадос жовто-блакитного кольору з тризубом посередині, кап-у-кап такий, який майорів над вояками Української Галицької Армії (УГА) у громадянську війну: певно, серед козаків були і галичани, нащадки славного княза Данила Галицького, короля Руси, і предки вояків УГА.
«Гарний хлоп - Петро Модестович, хоч і москаль», - розважив майор Бузина.
- Пропоную випити за оживлення ще одного трупа, - запропонував підполковник Мусоргський, і йому ніхто не заперечив і не став перепитувати про обставини, що сприяли оживленню чергового трупа.
Випили, закусили апельсином.
Підполковник Мусоргський похвалив:
- Вельми гожий засіб для поліровки! Славно! Чи не так?
Усі погодилися.
Тут задзвонив червоний телефон з гербом СРСР на номерному коліщатку, який до цього часу ні разу не давав про себе знати.
Підполковник Мусоргський прибрав серйозного виду, прокашлявся, підняв рурку і відрапортував:
- Відповідальний черговий по Красній площі підполковник Мусоргський доповідає: чергування здійснюється без значних пригод і подій, подробиці перебігу буде відображено в рапорті по закінченню! Так, слухаю! Занотовую!
Підполковник Мусоргський взяв ручку і почав записувати в журнал:
- «Шифротелеграма. Цілком таємно. Начальнику 9-го управління КДБ СРСР генерал-лейтенантові Рябенку. Прошу попередити працівника УКДБ УРСР по Ворошиловгад… як-як? - а, правильно, Ворошиловгррадській області, який перебуває у розпорядженні 9-го управління і тимчасово проживає на вулиці… як-як? - а, вулиці Горького в готелі «Пекін», щоб він по закінченні відрядження прибув у 5-е управління КДБ УРСР для доповіді про здійснені заходи на Красній площі у справі терориста «Гайдамаки». Підпис - начальник 5-го управління КДБ УРСР генерал-майор Свєтков». Все? Ставлю крапку. Прийняв підполковник Мусоргський. Хто передав? Записав, передам, він тут у мене сидить, підводимо попередні підсумки з метою недопущення у подальшому. Відбій.
- Ось, Володю, це для тебе. Черговий по «дев’ятці» передав. «Вулиці Гойкого, Ворошиловгадської», - відразу і не розбереш, що він диктує, гаркавий, чи що? Проте зорієнтувався, де тебе можна розшукати. Розпишись про ознайомлення, - показав підполковник Мусоргський, де треба розписатись у журналі.
Старший лейтенант Нікітченко схопився за голову:
- Завтра належить бути, де?
- У Києві, - сказав підполковник Мусоргський.
- Модесте Петровичу! Олексію Григоровичу! - розпачливо повторював старший лейтенант Нікітченко.
- Петро Модестович Мусоргський і Олексій Григорович Бузина. Інші присутні тут відсутні, - поправив його підполковник Мусоргський.
- Петре Модестовичу, Олексію Григоровичу, ми ж квитки забули взяти! Олексію Григоровичу, як же так? А якщо завтра в аеропорту не візьмемо? Каси сьогодні ще працюють?
Майор Мусоргський заспокоїв його.
- Володю, не смикайся, зараз все організуємо. Вам з якого аеропорту, із Внуково чи Шере-меть-єво-в-йоб, в печінках цей міжнародний аеропорт для «дев’ятки» уже стирчить? Тільки, по-моєму, в Київ з Шереметьєвого аероплани поки що не літають. Внуково? Добро, зараз я подзвоню нашому черговому по депутатському залу у Внуково і дам завдання. Буде все в найбездоганнішому вигляді! Можу навіть оформити замовлення, щоб два винищувачі МІГ-25 типу «Бекфаєр» з ракетами «Повітря-Земля» і «Повітря-Повітря» для супроводу вашого лайнера виділили як почесний ескорт.
Старший лейтенант Нікітченко замахав руками:
- Тільки без винищувачів і почесного ескорта!
- Не хочете? Жаль. Жаль-жаль.
Підполковник Мусоргський засмутився, певно, йому стало шкода, що гості відмовилися від супроводу винищувачів.
- Ну, якщо не хочете, то хай буде по-вашому. «Бекфаєри» замовляти не будемо - бажання гостей для москвичів закон. А жаль.
Підполковник Мусоргський набрав номер телефону:
- Алло, депутатський зал? Підполковник Мусоргський доповідає. Адаме, це ти? Вітаю категорично! - Підполковник Мусоргський, прикривши трубку, пояснив: - Це мій кореш Адам. Ми спільно з ним у парі, коли у Григорія Івановича Бояринова проходили вишкіл, ящірками і павуками в Туркменистані пів місяця харчувались, крокодили і жаби там не водились. Тест на виживання в пустелі Каракуми складали. Порядок! Адам зробить все, що я скажу. - І знову притулив до вуст рурку: - Як життя молоде, Адамчику? Як твоя дорогоцінна половина Єва? Ха-ха, не забув, Ангеліна! Я теж сьогодні на бойовому посту. Ми тут з українськими колегами на головному об’єкті серйозний захід провели, тепер обговорюємо попередні результати. Але у них виникла проблема, завтра летіти у Київ, а вони не встигли придбати квитки. Зробиш? Який рейс? 12.20, раніш немає? Влаштує? - повернувся він до присутніх.
Майор Бузина і старший лейтенант Нікітченко розвели руками.
- Влаштує. Прізвища Бузина і Нікітченко, записав? Бузина - Олексій Григорович, Нікітченко - Володимир Федотович. Ти там облагодь по нашій літерній броні, на службові місця. Вони обидва брали участь у серйозній операції по недопущенню диверсійно-терористичного акту на Красній площі їхнім терористом. Нам допомагали. Ну, лади, треба зустрітися як-небудь, в Сандуни сходить, пивка попить. У Балашиху до Григорія Івановича? О, це ти вчасно нагадав. З’їздимо, у мене вінички і березові, і дубові, і ялівцеві заготовлені, усі, як батя любить. Евкаліптові? Є, з Батумі привезли. Нефільтроване пиво за тобою. Батя примусить перед банькою нормативи складати? Нічого, складемо, форму тримаємо. У нього самого живіт на два пальці виріс. І в тебе теж? Ну, будемо зганяти, тільки без фанатизму. Лади? Генерала? А навіщо Григорію Івановичу лампаси? Кажуть, що генерал - це полковник, який вижив з розуму. Ха-ха-ха! На пенсію піде генералом. Бути добру. До зустрічі, Адамчику.
- Ось і все, колеги, порядок! Як і обіцяв - фірма віників не в’яже, але віниками користується, в наступний ваш приїзд у Москву з’їздимо в Балашиху. Банька там - супер, у лісі, прямо на березі озера. Попаримося за найвищим розрядом. Я покажу вам басейник, у якому ваш Левко Нежердецький розводив жаб, готуючись до підпільної роботи проти бандерівців у Західній Україні.
Підполковник Мусоргський поклав рурку і продовжив оповідь про останній свій похід до туалету та оживлення чергового трупа:
- Так ось, спускаюсь я в туалет, починаю знову вивчати оперативну обстановку. Ілько показує на відчинені двері комірчини, де прибиральниці інструмент свій зберігають, а в ній, скорчившись, лежить на ганчірках мужик без видимих ознак життя.
Я даю команду Ільку: «Взувай рукавиці, щоб не залишати непотрібних відбитків пальців, і витягай цього жмура назовні, тут почнемо розбиратися!»
Поки Ілько з ним вовтузився в обмеженому просторі, цей жмурко ожив. Виявляється, то був зовсім не жмур, а той мужик, який першим помітив відпочиваючого в туалетній кабінці рязанського мудодзвона і дав сержанту Пересипкіну хибний сигнал. Пересипкін, як і належить за інструкцією, тут він молодець, зачинив цього важливого свідка в комірчину, де прибиральниці тримають свій інструмент, і забув у метушні. Власне, він і згадати не міг, оскільки з обкаляканими штанами на кареті швидкої допомоги поїхав до Скліфосовського. Це я повинен був згадати, одначе дав невеличку промашку.
Проте цей мужик з комірчини виявився не дурень, промашку не дав. Він дійсно заходив у туалет, щоб справити свої натуральні і духовні потреби, тобто в культурному місці спожити, як показало наше з Ільком розслідування, пляшку шмурдяка у формі вогнегасника і почитати газету «Правда». Коли його Пересипкін зачинив, він вирішив скористатися моментом, побоявся, що потім у нього вогнегасник відберуть, ясен пень. Ну, зразу ж із горла, відповідно до ситуації, випив свій шмурдяк, читати газету «Правда» не став, позаяк темно, приліг на ганчірки, пустий фугас і газетку під голову підіклав, ми потім пусту тару і газету на всяк випадок вилучили як речові докази, і кріпко заснув. Видно, з добрячої утоми, каже, що навіть канонади, яку влаштував у туалеті наш Пересипкін, не чув.
Коли я його, звичайно ж - перепросивши, відпустив, він, як олімпійський чемпіон Брумель, двома стрибками подолав усі сходинки нагору, і більше ми його не бачили. Мабуть, не побачимо і до своєї пенсії.
- Така у нас служба, колеги, - повів далі підполковник Мусоргський, піднімаючись із крісла і розливаючи по шкляниках залишки рому. - Не кожного дня трапляються такі пригоди, хоча завжди щось трапляється, буває й гірше. Ніякий придурок сьогодні не підпалив себе на головній площі столиці нашої держави, не сікався з кувалдою до вождя у «підземному об’єкті номер один», ніхто не підірвав себе і його відвідувачів біля нетлінного тіла вождя у тому ж «підземному об’єкті номер один», а з інцидентом у «підземному об’єкті номер два» ми дали собі раду. Як бачите, ми пильно і надійно несемо свою службу, перебуваючи на найголовнішому посту нашої Вітчизни. Чергування ще не закінчилось, хоча доступ до тіла вже припинився, через хвилин двадцять треба поміняти нічні пости. Потім можна буде трохи подрімати, - підполковник Мусоргський показав шкляником на кушетку.
- І все це, - підполковник Мусоргський тим же питуном обвів стіл, продовжуючи прощальну свою промову, - не кожної суботи буває. І взагалі ніколи у мене не було такого дня, як сьогодні, коли б я зміг так гарно посидіти і цікаво поспілкуватися зі своїми друзями і колегами з братньої України. Спасибі вам. А зараз на стремено я пропоную випити за цю зустріч, щоб ми у своєму житті могли її повторить. Ближчим часом у Києві, у ваших ганделиках і генделиках, я обіцяю. Левка Нежердецького прихопимо?
- Чого ж, можна. Тільки з Левком під завісу ми можемо опинитись у волинській корчмі, - повагом зауважив майор Бузина.
- А чого ж, я на Волині ще не був, злітаємо. Бачив тільки фільм «Олеся» з жінкою Володі Висоцького Мариною Владі у головній ролі про волинських відьом. Я замовлю «Бекфайєр», так надійніше. Отже, за нашу наступну зустріч у Києві з продовженням на Волині у корчмі! Пиймо!