Коли приземлились, смаглява стюардеса, схожа на молдаванку, попросила усіх залишатися на своїх місцях. Потім, пройшовши весь салон своєю звичною ходою від стегна, наблизилась до задніх крісел, вийняла з торбинки пістолет, повернула його майору Бузині і показала на вихід:
- Прошу, політ закінчено! «Аерофлот» завжди до ваших послуг!
І попередила тих, що ще сиділи в літаку:
- Пасажирів прошу до моєї команди поки що залишатися на своїх місцях!
Майор Бузина сунув пістолет у бокову кишеню, підхопив валізку разом з шанькою, підійшов до розчиненого люка і глянув униз.
Біля трапу, покритого килимовою доріжкою, стояла чорна глянства «Чайка», за нею - така ж лискуча «Волга» з сигналізацією на кузові.
Від трапу килимова доріжка тягнулася аж до «Чайки».
Майор Бузина протер кліпи, знову глянув униз - «Чайка» і «Волга» залишились на тому ж місці, а обіч переднього авта, виструнчившись, стояв підполковник у парадній формі з блаватними у золотих рамках петлицями, крученими аксельбантами від золотих погонів униз на груди і в хромових чоботах бутельками. Його фізію закривав парадний кашкет розміром з невеличкий аеродром. Дашок був зсунутий на півтора сантиметра нижче, ніж належить за Стройовим статутом, і статурою він скидався на підполковника Мусоргського у повсякденній військовій формі.
«Це що ж таке, - заснувалися в голові ошелешеного майора Бузини прудкі думки, - підполковник Мусоргський уже встиг із своїм водієм Васею на «Бекфаєрі», чи транспортним літаком у супроводі «Бекфаєрів» - Брежнєв завжди літає так зі своїм «ЗІЛом-412» і винищувачами, випередити нас і теперички зустрічає тут? «Членовоз» 5), либонь, для форсу прихопив, яким вулицями Києва наразі їздять лише найвищі урядовці та ще футболіст Йожеф Сабо на колишній персональній «Чайці» Петра Юхимовича Шелеста, нервуючи київську міліцію, і вирядився в парадно-стройову форму підполковника комендантської служби державної варти! Щоб поводить козу «без фанатизму», тепер уже по наших ганделиках і генделиках, а потім відвідати волинську корчму і тамтешніх відьом, як і обіцяв, та ще й при всіх реґаліях? Скільки ж він наразі у чоботах бутельками і мундирі з аксельбантами вип’є?! Не одне барило, «ясен перець»? От тобі й «Сорочинський ярмарок»! А потім «Хованщина», «Блоха», волинська корчма, відьми, танці смерті, інша чортівня і врешті-решт - велика смута! Вона нам потрібна?»
У майора Бузини майже потемніло в очах, і він ледве не схопився за свою голову, яка ще не зовсім відійшла від московської одіссеї, але, коли в очах трохи просвітліло, він помітив, що номери у машин не московські, а київські - «КИА 05-…, а якщо «05», визначив Олексій Григорович, - він був метикуватий і спостережливий, як і належить справжньому чекістові, - то се означає, що автівки: і членовоз «Чайка», і «Волга», - з гаража КДБ УРСР, а не КДБ СРСР. Підполковник у хромових чоботях бутельками підняв кашкета, поправив козирок, і Олексій Григорович угледів, що біля машини стоїть не підполковник Мусоргський, а начальник комендатури 9-ої служби КДБ УРСР підполковник Вєтровєєв, ростом на голову вищий, ніж його московський колега підполковник Мусоргський.
Обличчя у підполковника Вєтровєєва, коли він побачив майора Бузину і далі в отворі люка схожу на молдаванку стюардесу та супроводжуючого молодика в крислатому, як у Рональда Рейґана з Каліфорнії, капелюсі та шкіряному, як у молодого Аль Капоне у виконанні Аль Пачино, плащі, набуло такого ж здивованого виразу, як і в майора Бузини нагорі.
Олексія Григоровича ззаду підштовхнув старший лейтенант Нікітченко у крислатому капелюсі, як його попихували в спину узбеки в тюбетейках коло саркофагу Володимира Ілліча Леніна, і він, повільно ступаючи килимовою доріжкою і тримаючись за поруччя, спустився на летовище, як він спускався сходинками до склепу вождя, несамохіть повторюючи на сей раз рядки з вірша Володимира Маяковського «Піво і соціалізм», а не поеми «Ленін». «Добре, що я сей вірш про Бебеля згадав ще в літаку», - подумкував Олексій Григорович, його знову почало трохи нудити, і він не зовсім впевнено ступив з останньої сходинки трапа на розстелений від трапу до «Чайки» килим.
Підполковник Вєтровєєв поспіхом і трохи здивовано привітався з майором Бузиною і запитав на вухо:
- А де ж начальство?
Майор Бузина перепитав:
- Яке начальство?
- 9-го управління КДБ СРСР?
- Не знаю. Ми от удвох із старшим лейтенантом Нікітченком прилетіли з Москви. Про інше керівництво не знаю, в літаку рядові пасажири чекають, поки ми спустимось з Володею. - Олексій Григорович показав на старшого лейтенанта Нікітченка.
- Нічого не второпаю. Подзвонив з Москви черговий 9-го управління, каже, зустрічайте високих гостей… - Підполковник Вєтровєєв згори вниз подивився на майора Бузину і старшого лейтенанта Нікітченка. - Я подумав, що «високі гості» - це керівництво 9-го управління КДБ СРСР. А ще ж які високі гості можуть бути? Якщо б з ЦК КПРС чи Ради Міністрів СРСР, то відповідно б і у нас дали вказівку зустрічати з ЦК КПУ та нашого Радміну, а не тільки мені.
- Зрозуміло, - пояснив майор Бузина підполковнику Вєтровєєву, Олексій Григорович був метикуватий і не втрачав розважливого розуму навіть у таких скрутних хвилинах. - Це нас удвох до Києва аж на летовище у Внуково проводжав відповідальний працівник 9-го управління. Ми з працівниками 9-го управління КДБ СРСР і ще старшим лейтенантом Нікітченком з 5-го відділу Ворошиловградського УКДБ, - Олексій Григорович показав назад на свого попутника, - здійснювали разом серйозний захід у Москві, знешкоджували терориста з Ворошиловграда на Красній площі перед Мавзолеєм. Тому й повідомили вас ваші московські колеги з «дев’ятки» про наш приліт, оскільки ми дещо втомилися з утоми та й зброю при собі маємо, щоб ви нас зустріли.
Підполковник Вєтровєєв теж врешті розібрався в ситуації.
- Так це ж зовсім інше діло, - зрадів він. - Прекрасно, а то я вирішив, що керівництво московської «дев’ятки» до нас прибуває. Сказали, два високих гостя. Я ще перепитав чергового: «Рядові працівники чи керівники?» Він сказав: «Передали, що високі». Вони там у Москві, наші високі начальники, такі вередливі, товчись з ними тут цілий тиждень. То їм не так, це їм не так! Ну, сідайте в машину, якщо приїхали. В «Чайку», щоб пустою не ганяти туди-сюди, вона у нас використовується, коли до Києва приїздять високі гості. А вам куди? На Володимирську? Сьогодні ж неділя, вихідний, хто там буде сидіти?
- Наш начальник Управління генерал-майор Філофей Алфейович Свєтков попередив, що буде нас чекати для рапорту. До того ж, субота і неділя, - пояснив майор Бузина, - для оперативних підрозділів - робочі дні для виконання спеціального чину. В суботу ми підшиваємо до справ потрібні документи і знищуємо шляхом спалення непотрібні у спеціально виділеному для цієї мети приміщенні - колишній кочегарці біля внутрішньої тюрми. Хто не встиг підшити і знищити в суботу, працює у неділю.
- Розумію, розумію, - із співчуттям відгукнувся полковник Вєтровєєв, - у нас теж вихідних немає. От як і сьогодні.
Старший лейтенант Нікітченко здолу вгору дивився на стюардесу, яка продовжувала стояти в отворі дверей над трапом і привітно усміхалась. Він поквапом знайшов у кишенях ручку і на долоні записав бортовий номер літака.
- До побачення! - відтак гукнув нагору і показав долоню з написаним номером літака.
- Ларевідері! 6) - усміхнулась стюардеса і послала поцілунок рукою.
Майор Бузина сіпнув Нікітченка за рукав, старший лейтенант змушений був відірвати погляд від літака, і вони удвох сіли на заднє сидіння глянствої «Чайки». За кермом сидів не рядовий водій з прапорщиків, а старший уповноважений 9-ї служби майор Павлов, теж, як і підполковник Вєтровєєв, у парадно-стройовому мундирі, з аксельбантами і шевронами.
Підполковник Вєтровєєв вмостився поряд з водієм.
«Волга» розвернулась першою, її водій увімкнув сирену і сигналізацію, «Чайка» теж услід за «Волгою» круто розвернулась на льотному полі. Кортеж проскочив ворота, обіч яких, виструнчившись, стояли два міліціонери і віддавали честь, і затим, зменшивши швидкість, виїхав на Бориспільську трасу.
Підполковник Вєтровєєв по рації дав команду водієві «Волги» не гнати і вимкнути сигналізацію та сирену.
- По протоколу мав зустрічати високих гостей начальник нашої служби полковник Мудренко, - сказав він. - Але полковник Мудренко лежить в шпиталі з інфарктом після полювання у заповіднику «Залісся», його заступник полковник Важник у відпустці. Тепер я тимчасово виконую обов’язки начальника Служби.
- Після полювання полковник Мудренко отримав інфаркт? З якої такої притичини, він же здоровий, як приміщення вашої комендатури, - здивувався майор Бузина.
- Та не кажіть, Олексію Григоровичу, - повертаючись у півбока, махнув рукою підполковник Вєтровєєв, - ціла трагедія. На полюванні в нашому заповіднику «Залісся» голова Президії Верховної Ради товариш Ватченко Олексій Феодосійович підстрелив нашого майора Мальованого. Майор Мальований під час полювання сидів на визначеному для нього посту в кущах. Ватченко переплутав його з підгодованим вепром, коли Мальований необачно зашарудів листям. Воно ж теперечки така погода - ні зима, ні весна, сніг і зійшов, і не зійшов. Серйозного поранення Мальований не отримав, так собі, злегенька жакан черкнув по сідниці. Потім розібралися, хоча крові було багато, повні штани. А полковнику Мудренкові гірше, інфаркт, до виконання функціональних обов’язків згідно із займаною посадою, запевне, повернеться не скоро. Він, коли побачив повні штани крові у непритомного майора Мальованого, на тому місці і сам знепритомнів. Про дзвінок з Москви черговий дав знати мені, коли я був на дачі. От і довелось прямо з дачі їхати додому переодягатися в парадну форму, а потім сюди - в аеропорт, зустрічати високих гостей. А, виявляється, це ви - високі гості. Ну то й краще.
Майор Бузина відчув, як щось йому муляє в лівий бік, помацав рукою і згадав, що в кишені кожушка у нього лежить пістолет. Він підняв ліве плече, щоб зручніше було витягти зброю.
Підполковник Вєтровєєв помітив пістолет і його фізія споважніла.
- А ви без речей? - запитав він у старшого лейтенанта Нікітченка.
Той махнув рукою:
- Які речі? Я прямо з свого кабінету у Ворошиловграді «Волгою» начальника Управління полковника Косяченка майнув в аеропорт, щоб випередити терориста, який виношував намір виїхати у Москву, щоб підірвати Мавзолей Леніна.
- Знешкодили? - поцікавився підполковник Вєтровєєв.
- Факт, - підтвердив старший лейтенант Нікітченко.
- Обійшлося без жертв, чи як у нас в «Заліссі»? Я маю на увазі, ніхто з московської «дев’ятки» чи мирного населення не постраждав? Не так давно до нас приходило орієнтування з Центру про те, що якийсь донецький шахтар підірвав себе на власноруч змайстрованому вибуховому пристрої прямо коло труни Володимира Ілліча у Мавзолеї. Були жертви з числа відвідувачів.
- На цей раз обійшлося без великої крові. Встигли попередити теракт. Трохи постраждав один прапорщик з «дев’ятки» та випадковий перехожий, який приїхав з Рязані подивитись на Леніна і не встиг. Їх обох відправили до Скліфосовського.
- Прапора жалко. Певно, до державної нагороди представлять, хоча нас нагородами не сильно жалують. А терорист?
- Взяли без шуму, уже сидить в СІЗО у Ворошиловграді.
- Класно!
Старший лейтенант Нікітченко витягнув з кишені шкіряного пальта пам’ятний знак «50 років органів урядової охорони СРСР»:
- Я вже отримав ось таку нагороду.
Підполковник через плече глянув на знак.
- Дуже почесна нагорода, майже, як «Почесний чекіст». У нас тільки полковника Мудренка москвичі удостоїли. Кріпко хотів отримати її і полковник Важник Станіслав Федорович, просив через свої зв’язки у Москві. Не дали. А чим вас нагородили, Олексію Григоровичу?
Майор Бузина розвів руками.
- Значить, представлять до ордена, якщо поки що нічого не дали. Голова Верховної Ради товариш Ватченко дав вказівку своєму апаратові підготувати представлення для нагородження майора Мальованого орденом Червоної Зірки за той казус. Майор Мальований у нашій Службі тепер буде першим орденоносцем. Та ще й яким! З бойовим орденом! Заслужив.
- У нас в Управлінні є орденоносець - майор Каламарчук. Він отримав орден Трудового Червоного Прапора за перевиховання Івани Дзюби. Москва нагородила Федорчука за Дзюбу орденом Леніна, а слідчого Кульчика, який вів кримінальну справу на Дзюбу, медаллю «За трудову доблесть». - Майор Бузина знайшов місце пістолету у валізці, переклавши пантофлі в шаньку, і клацнув замками свого дипломата.
- А, так то все трудові нагороди, за героїчну працю, а майор Мальований отримає орден за героїчний подвиг! - Підполковник Вєтровєєв з шанобою спостерігав, як майор Бузина перекладав зброю з кишені до валізки. - Ви, Олексію Григоровичу, теж напевно отримаєте бойовий орден, а не трудовий. Червоної Зірки, як наш майор Мальвоний, а, може, й Бойового Червоного Прапора. Я не буду розпитувати про здійснений вами захід в столиці нашої Батьківщини. Розумію, конспірація… Проте скажу, що я завжди поважав хлопців з 5-го управління. Ніколи не підведуть під час святкових демонстрацій. Чи інших заходів по забезпеченню безпеки охороньованих осіб. Хоча одна промашка була. І зовсім нещодавно. Розповім вам, як приклад в оперативній практиці. І для врахування.
Підполковник Вєтровєєв помовчав, збираючись з думками.
- На всекомітетському інструктажі перед святкуванням Великого Жовтня у великому залі на другому поверсі КДБ, - продовжив він, - на якому, як зазвичай, збирають призначених в наряд працівників з усіх підрозділів Комітету…
«Про яке святкування він говорить? - подумки здивувався майор Бузина. - Хіба нині листопад, а не березень? Жовтень у нас святкують в листопаді, здається, а не в березні. А що ми святкуємо у березні? Лютневу буржуазно-демократичну революцію, 12 березня, кума Валентина Семенівна народилася сього дня, тільки не святкуємо, а відзначаємо, тому що демонстрації не влаштовуємо стовідсотково, бо оперативний склад Степан Несторович Муха не інструктує, а день народження куми я сього року не святкував, позаяк перебував у Москві і святкував відвідини Мавзолея Леніна, могили Сталіна та їхніх жінок - Леніна і Сталіна. Може, за мою відсутність щось змінилося, чи нині таки листопад, а не березень, а, може, вже й лютий? - Олексій Григорович подивився спочатку на свої забрьохані штани, потім у віконечко: сосни миготіли за дротяною огорожею й були однаково зеленими, що ранньої весни, що пізньої осені, як і їхні лапи цілоріч на траурних вінках, тому визначити пору року за цією ознакою було неможливо. - От тобі й Бебель з пивом і раками, як казав Маяковський, достотно, заплутав, - скрушно подумкував майор Бузина на задньому сидінні «Чайки». - Яке ж сьогодні число і де мій календарик, на якому я відзначаю заплановані явки з агентурою?»
- Олексію Григоровичу, жаркувато? - дивлячись у дзеркальце над вітровим склом, запитав підполковник Вєтровєєв. - Зараз увімкнемо кондиціонер.
Повіяло свіжим струменем, і майор Бузина не став шукати свій оперативний календарик.
Підполковник Вєтровєєв продовжив:
- …перший заступник голови Степан Несторович товариш Муха заявив, що у зв’язку з тим, що політична обстановка покращується, а оперативна обстановка відповідно загострюється, потрібно змінити підхід до підготовки нарядів і виконання ними своїх обов’язків під час демонстрацій і парадів на Хрещатику. Зокрема, він видав указівку поставити на пунктах пропуску громадян до святкових трибун офіцерів КДБ не в цивільному, як раніше, а в парадно-стройовій формі. Після інструктажу він викликав до себе тимчасово виконуючого на той час обов’язки начальника 1-го управління полковника товариша Цуркан і розпорядився, щоб його розвідники створили на Хрещатику кілька ситуацій, наближених до бойової обстановки. З тим, щоб перевірити пильність задіяних в заходах працівників наряду шляхом впровадження вводних з ознаками підготовки диверсійно-терористичних акцій. Можливих у зв’язку з покращенням політичної обстановки і погіршенням оперативної.
За годину до параду і демонстрації йду Хрещатиком перевіряти готовність. Промашок, загалом, доповідають мені старші груп, немає. В трьох урнах для сміття, де службу ніс наряд працівників 5-го управління у цивільному, вони мали завдання виявляти злочинців у натовпі, своєчасно виявлено закамуфльовані під вибуховий пристрій картонні коробки, а також справжню «лимонку», тільки без чеки і запала, теж підкинуту розвідниками з 1-го управління. Старший групи - майор Нежердецький… є такий у 5-му Управлінні?
- Є, - відповів майор Бузина, - Левко Юхимович. Він на своїй ділянці займається розшуком таємної зброї і боєприпасів, які можуть бути використані для диверсійних актів.
- Правильно! - сказав підполковник Вєтровєєв. - Зразу видно, що досвідчений мисливець. Він би нашого майора Мальованого не підстрелив. Завалив би з першого пострілу.
- Егеж, - згодився майор Бузина. - Левко Юхимович ходить у мисливських полуботках без підборів і штанах з ширінькою на ґудзиках, які придбав у Сан-Франциско. Він каже, що в Америці штани з ширінькою на блискавці носять гомосексуалісти.
- Отак? Цікаво. Я й не знав. А в мене галіфе на ґудзиках. - Підполковник Вєтровєєв відвернув поли кітеля і показав ширіньку водієві.
Майор Павлов підтвердив.
Підполковник Вєтровєєв поправив поли мундира і продовжив свою розповідь про події на Хрещатику:
- Хлопці з Управління урядового зв’язку на своїй ділянці затримали сім розвідників 1-го управління, які по вводній Степана Несторовича товариша Муха намагались пройти на парад під виглядом умовних терористів з підробленими перепустками. Втім, одну коробку в зоні охорони 1-го управління під Центральним гастрономом на розі вулиці Хрещатик і вулиці Леніна 7) виявлено не було. Зауважте, що ту закладку робили їхні ж колеги, але не проговорились. Уміють розвідники тримати язик за зубами! А хлопці з 2-го управління проморгали проникнення умовного диверсанта з боку Бессарабки. Він пройшов пів Хрещатика, поки група бійців з 5-го управління на чолі з майором Нежердецьким не затримали його разом з макетом пістолета «ТТ», а також справжньою толовою шашкою, яку він тримав за пазухою, готуючись до диверсійного акту під час святкування. Умовного диверсанта і знайдені вибухові пристрої учасники наряду доставили в штаб, там слідчі оформили затримання і вилучення, як годиться в таких випадках насправжки. Доповів про результати Степанові Несторовичу товаришу Муха. Він дав команду, щоб усіх, хто виявив пильність, представити до нагород. На тих, хто допустив проколи, накласти стягнення, аж до звільнення з органів. «Паленим залізом, - каже, - будемо випалювати нехлюйство і безпечність в органах КДБ при проведенні найважливіших для органів і республіки заходів».
- Найважливіших, - підтвердив майор Бузина. - Нічого іншого більш важливішого у нашій роботі немає.
Підполковник Вєтровєєв задоволено посміхнувся.