Глянства «Чайка» м’яко котилась Бориспільським шосе, дорога в цей вихідний день була майже пустою. Водій «Волги» лише двічі увімкнув сирену і проблисковий маячок, коли треба було зробити обгін попутного транспорту.
Розповідаючи, підполковник Вєтровєєв, періодично повертав голову наліво і направо і пильним оком уважно оглядав обстановку обіч траси. Навстріч за дротяною огорожею бігли зелені сосни, чисті і охайні, чистою і охайною, ніби виметеною під віник, була і дорога упростіж до самого Києва.
- Урядова траса, об’єкт охорони нашої служби, постійно перебуває під агентурно-оперативним наглядом, - сказав підполковник Вєтровєєв, задоволений виглядом шляху та його узбіччя. - Так от, іду я після доповіді Степанові Несторовичу товаришу Муха далі Хрещатиком, бачу, з тилу біля Головпоштамту стоїть переодягнутий у військову форму КДБ якийсь чоловік, схожий на відомого артиста Водяного з фільму «Весілля в Малинівці» - шинеля парадна, ремінь теж парадний, золотистий і з такою ж пряжкою. Однак галіфе не кольору морської хвилі з васильковим кантом, як положено за Статутом, а польові - зелені і без канта. І до того ж взутий не в хромові чоботи, як положено, а в коричневі черевики з рантами для повсякденного носіння військової форми. Картуз на ньому був парадний, таки парадний, а не польовий чи повсякденний - зелений, парадний кольору морської хвилі і з блаватним околишем, як ви розумієте. Але зсунутий набакир під сорок п’ять градусів. Типа Попандопуло, чи точнісінько, як таврічеський князь у виконанні Водяного.
Я - чоловік бувалий, мене важко чим-небудь здивувати. Думаю, це справді артист, буде грати під час проходу біля урядової трибуни сценки з революційного фільму «Весілля в Малинівці». Таке практикується на Хрещатику, коли народ своїми колонами суне святковою демонстрацією, і кожен колектив у колоні мусить перед трибуною розіграти якусь сценку на честь свята чи потанцювати в шароварах. Одначе придивляюся далі і бачу, що цей Попандопуло не просто так стоїть, а досить пильно перевіряє перепустки громадян, які проходять на святкові трибуни для гостей, разом з їхніми документами, що підтверджують особу. Думаю, що за оказія? Де ж офіцер у парадно-стройовій формі КДБ, який на даному посту повинен виконувати ті обов’язки, які наразі виконує цей Попандопуло?
Заходжу з фронту і питаю його: «Хто ви такі?»
Він відповідає без ніякої заминки: «Я майор державної безпеки Іван Бочонкін», - і прикладає праву руку до картуза, а козирок з кокардою у нього за лівим вухом.
Значить, не артист, чи, певно, й артист і грає роль майора державної безпеки, думаю. Але чому цей артист, якщо він артист, порушує встановлені норми Стройового статуту для майорів державної безпеки?
Питаю: «Чому ж ви, товаришу майор державної безпеки Іван Бочонкін, прийшов на бойове чергування не в парадно-стройовій формі КДБ, як наказано було, а в уборі таврічеського князя Попандопуло?»
Він, замість того, щоб пояснити, чому він має такий дивний убір, я б сказав, не убір, а порнографію на розпорядження Степана Несторовича товариша Муха, сам мене питає: «А шо такоє? В чьом вопрос?»
Ну, я йому, цьому Попандопулові в зелених галіфе і коричневих черевиках популярно пояснив, «шо такоє» і «в чьом вопрос»!
Він своє убрання роздивився, уторопав і помилку визнав. Пояснює, що поспішав і в темноті удома надів замість парадних галіфе - польові і переплутав чоботи з черевиками.
Зняв я його з поста, на його місце поставив з головного резерву іншого офіцера, в чоботях і галіфе кольору морської хвилі з васильковим кантом. А йому, значить, дав команду сідати в автобус до закінчення наряду і для профілактики таку повчальну історію розповів, що трапилася в реальній дійсності. Наш заступник по кадрах підполковник Калмиковський, це я розповідаю вже з його слів, розказував, він земляк генерала Володимира Олександровича, товариша Рябовіл: «Приходжу я, значить, додому. Втомлений, як папа Карла. Швиденько повечеряв, телевізор подивився і, значить, в ліжко. А жінка услід за мною теж у ліжко. Роздяглась голою і натяки робить. Я туди, я сюди - не виходить! Не стоїть цюцюрка! Та й куди їй стояти, якщо я з роботи кожного дня повертаюсь вичавленим, як лимон. Пояснюю жінці: «Я не в формі». Вона мені у відповідь: «А ти одягни свою форму». Прийшлось одягнути. І вийшло! Та ще я-а-а-ак вийшло! І тепер, як тільки жінка починає мені натяки робить, я зараз же одягаю парадно-стройову форму і, значить, у ліжко! І все в мене виходить!»
- У формі? - поцікавився старший лейтенант Нікітченко.
- Та ні, навіщо?! Коли цюцюрка встане, тоді вже форма непотрібна. Тоді вперед до повної перемоги над противником. Але слухайте, що далі було, - продовжував підполковник Вєтровєєв. - Через хвилин п'ятнадцять повертаюсь я знову до того поста, з якого я зняв майора Бочонкіна, щоб перевірити, як несе службу той офіцер з головного резерву Степана Несторовича товариша Муха, якого я призначив замість майора Бочонкіна. І бачу, що на посту знову стоїть майор Бочонкін! Тільки вже не у штиблетах і зелених штанях, а при повній парадній формі, як того вимагає військовий Статут, тобто у чоботях і парадних галіфе, і йому допомагає капітан з головного резерву, якого я призначив замість нього.
Я питаю Бочонкіна: «А де ж ваші зелені галіфе і коричневі черевики, товаришу майор державної безпеки товариш Бочонкін? Я ж повинен доповісти Степану Несторовичу товаришу Муха і про те, що ви не виконав його вказівку і прийшов на парад у коричневих черевиках і зелених штанях, замість хромових чобіт і парадних галіфе, тому повинен понести стягнення - аж до! Аж до!!!»
Він на мене дивиться, ніби вперше у житті побачив, і каже: «Товаришу підполковник, які черевики і зелені штани? Подивіться, які в мене галіфе і якого кольору чоботи. Я при повному параді, як того вимагає Стройовий статут і наш верховний головнокомандувач генерал Муха». Олексію Григоровичу, а ви на Хрещатику тоді були?
- Ні, - відповів майор Бузина, - в заходах на Хрещатику я участі не беру, здійснюю контроль за іноземцями українського походження, які перебувають у Києві на свята.
- Ага, а з майором Бочонкіним знайомі?
- Еге ж. Ваня Бочонкін працює у нас на єврейській лінії.
- На єврейській? Тоді зрозуміло. І як він зумів за п'ятнадцять хвилин помінять польові галіфе на парадні, а коричневі туфлі - на стройові чоботи, гадки собі до цього часу не складу. Бодай застрелять мене із самопала! Перевірив увесь наряд на Хрещатику, в тому числі і резерв - уся команда в стройових чоботях і штанях кольору морської хвилі! І жодного в черевиках і зелених галіфе чи без штанів! А обов’язки на КПП він виконував ретельно. Затримав двох розвідників з 1-го управління, які вводною Степана Несторовича товариша Муха мали завдання під виглядом бандерівців у вишиванках проникнути на Хрещатик і розгорнути плакат «За вільну Україну!» Якби не той казус з галіфе і туфлями, можна було б його представити до нагороди.
Підполковник Вєтровєєв глянув убік і поривно поклав руку на плече майорові Павлову:
- Зупинись і здай метрів двадцять назад.
Майор Павлов зупинився, мигнув фарами, передня «Волга» теж зупинилась, і дав задній хід.
- Стоп, Юро! Зверніть, товариші офіцери, свою увагу наліво. Тиждень тому проїздив я тут урядовою трасою з метою контролю за оперативною обстановкою, і все було в ідеальному порядку з точки зору запобігання. А зараз дірка в огорожі з’явилась! Юро, як ми її пропустили, коли оце їхали в аеропорт зустрічать високих гостей? Чи її ще не було?
- А ми саме в цьому місті обганяли аерофлотівський «Ікарус», - відповів майор Павлов.
- Ага, - сказав підполковник Вєтровєєв.
Справді, зліва металева сітка огорожі мала отвір діаметром десь півметра і з рваними краями.
- Ви бачите, що діється! Не виключено, що пошкодження огорожі здійснено зі злочинною метою! І жодного сигналу від місцевої агентури! За що ми їй тільки гроші платимо?!
Підполковник Вєтровєєв узяв трубку автомобільної рації і дав команду черговому 9-ї служби КДБ УРСР:
- На 16-му кілометрі бориспільської траси виявлено пошкодження огорожі типу «рабиця» з правого боку в напрямі Бориспіля. Не виключається, що маємо в наявності злочинний замисел.
- Це ділянка агентурно-оперативного забезпечення капітана Дутиченка, - підказав майор Павлов.
- Я знаю, - сказав підполковник Вєтровєєв. - Алло, черговий! Відповідальний за ділянку капітан Дутиченко, Микола, сьогодні відпросився повести дітей у цирк. Зніміть його з цирку і направте на 16-й кілометр. Яким транспортом? Рейсовим і ногами! Пішов у цирк, не проконтролювавши оперативну обстановку на ввіреній йому ділянці! Проінформуйте також Бориспільський відділ внутрішніх справ, щоб поставили міліціонера, краще двох, для попередньої охорони місця події і недопущення потрапляння людей і бродячих собак на урядову трасу. Виконуйте!
Підполковник Вєтровєєв перемкнув рацію, дав водієві передньої «Волги» команду увімкнути сирену і сигналізацію.
- Рушаймо, - скомандував він капітанові Павлову і впів бока знов повернувся до пасажирів на задньому сидінні. - Бачимо приклад втрати політичної пильності! Урядова траса не в порядку, ніхто не ворушиться, а капітан Дутиченко пішов у цирк! Треба провести навчання, наближені до реальної обстановки. Щоб не розслаблятися, не плутати чоботи з черевиками під час проведення найважливіших у діяльності органів КДБ заходах і не залишати дірку в огорожі для можливих терористів. Стосовно випадку з майором Бочонкіним я доповів Степанові Несторовичу товаришу Муха, не називаючи конкретних прізвищ, оскільки майор Бочонкін зі своїми обов’язками на КПП упорався більш, ніж успішно. «Товаришу перший заступник голови КДБ УРСР, - кажу, - пропонується з оперативним складом провести заняття у бойових умовах, наближених до реальної обстановки. А то деякі офіцери не розуміють значення носіння військової форми і в темноті плутають черевики з чоботами. А попереду нові, більш відповідальні завдання. Надто, що оперативна обстановка весь час ускладнюється, загострюється і погіршується внаслідок покращення політичної». Ось бачили дірку в огорожі? - Підполковник Вєтровєєв звернувся за підтвердженням до присутніх у машині. - Ну, Степан Несторович товариш Муха мене зрозумів, це ж він нас усіх вчить, що покращення політичної обстановки неминуче внаслідок підривної діяльності зовнішнього і внутрішнього противника призводить до погіршення оперативної. Не заспокоюються наші вороги, чи не так, Олексію Григоровичу?
Глянства «Чайка» в’їхала в середмістя, асфальт м’яко стлався під колеса, на перехрестях біля тимчасово вимкнутих світлофорів стояли працівники ДАІ і регулювали рух, зупиняючи транспорт, що пересувався перпендикулярно урядовому маршрутові.
- Та щоб їх ґедзь покусав тих ворогів! - упевнено і сердито проказав майор Бузина. - Пильнуємо, працюємо, запобігаємо, хоч рахунок і не сухий, втім, загалом на нашу користь. Стережемо нашу рідну владу і партію на чолі!
- Атож! А Степан Несторович, товариш Муха, каже: «Доповім Віталію Васильовичу товаришу Федорчук, і такі заняття, з новими, більш складними вводними, наближеними до реальної бойової обстановки, проведемо. Як на Хрещатику». От уже й під’їхали.
Глянства «Чайка» зупинилася навпроти входу в центральний будинок КДБ.
- Щасливої вам доповіді генералу Свєткову, - поручкався підполковник Вєтровєєв з майором Бузиною і старшим лейтенантом Нікітченком. - А я ще заїду в свою службу на вулицю Богомольця. Перевірю, як виконав черговий мою команду щодо виклику капітана Дутиченка та результати усунення дірки, що могла призвести до надзвичайних подій.