- Щасливої доповіді! - побажав майор Бузина старшому лейтенантові Нікітченку, коли вони, відвідавши туалет, підійшли до кабінету начальника 5-го управління КДБ УРСР генерала Свєткова.
- Олексію Григоровичу, ви ж зі мною? Мені легше буде доповідати, а ви ж повністю у курсі справи, - попросив старший лейтенант Нікітченко.
- Гаразд, підтримаю, - погодився майор Бузина.
Олексій Григорович привітався з черговим по Управлінню капітаном Пономарьовим з відділу полковника Темниченка і, показуючи на двері, запитав:
- Сидить? Один?
Двері у тамбур були відчинені.
Капітан Пономарьов складав криміналістичну таблицю ознак почерку аноніма, був заклопотаний відповідальною і марудною роботою, тому відповів невдоволеним голосом, ніби майор Бузина був винен, чи то в тому, що капітанові Пономарьову треба було розшукувати ще одного аноніма-антирадянщика, чи в тому, що відірвав його від роботи:
- Ні, там у нього підполковник Довбач ще сидить.
- То нам зачекати?
- Ні, генерал сказав, що, якщо з’явиться працівник з Ворошиловградського УКДБ, який був у відрядженні у Москві, то хай заходить. То він? - Капітан Пономарьов кинув оком на старшого лейтенанта Нікітченка.
- Він, - підтвердив майор Бузина.
- Ти з ним?
- Так, разом були в столиці.
- Тоді заходьте.
Майор Бузина показав старшому лейтенанту Нікітченку на вішак, сам зняв кожушок і поставив поряд з вишаком свої речі. Відтак набрав зосередженого вигляду, зайшов у тамбур, впевнено постукав у дверину і, почувши команду: «Дозволяю!», підштовхнув у спину старшого лейтенанта Нікітченка в кабінет:
- Заходь першим, ти - головний.
Старший лейтенант Нікітченко відчинив двері з тамбура і виструнчився на порозі:
- Товаришу генерал, бажаю здоров’я! - доповів він по-статутному. - Старший лейтенант Нікітченко прибув за вашим наказом!
Генерал Свєтков підозріло подивився на нього, пригадуючи, де він чув це прізвище:
- Нікітченко? - Перед ним лежав майже готовий проект доповідної записки на колегію КДБ УРСР. Зліва від нього спиною до вікна за приставним столиком сидів підполковник Довбач.
- Філофею Алфейовичу, - вийшов з-поза спини старшого лейтенанта Нікітченка майор Бузина, - це працівник Ворошиловградського обласного УКДБ старший лейтенант Нікітченко. Ми з ним спільно перебували у Москві. Він прибув на виконання вашої шифротелеграми після затримання об’єкта «Гайдамаки», який мав намір здійснити ворожий акт на Красній площі перед Мавзолеєм Володимира Ілліча Леніна шляхом самоспалення.
- А, так-так-так, я вас чекаю. Доповідайте, товаришу Нікітченко! Мені саме цього факту не вистачало для доповідної записки на колегію після «Сажотруса» і «Мазили». Ще один свіжий факт диверсійно-терористичної діяльності наших ворогів! Це вже не випадок, а закономірність!
Генерал Свєтков відклав проект доповідної записки і уважніше придивився до старшого лейтенанта Нікітченка:
- Ви сказали, що ваше прізвище Нікітченко?
- Так точно, товаришу генерал! Старший лейтенант Нікітченко! - клацнув закаблуками старший лейтенант Нікітченко.
- А чи ви не родич колишньому голові КДБ при РМ УРСР товаришу Нікітченку, товаришу Нікітченко?
- Ні, товаришу генерал! Навіть не однофамілець по батькові! - сквапно заперечив старший лейтенант Нікітченко. «Може, поміняти прізвище, як було у батька до отримання паспорта?» - метикнув він, бо з таким запитанням він спіткався не вперше. Коли Володимир Федотович Нікітченко був головою, то можна було у відповідь багатозначно промовчати, а після заслання колишнього голови КДБ при РМ УРСР у Москву, подібні запитання викликали для нього певні незручності.
- Це добре, що не однофамілець. Сідайте, - запропонував генерал Свєтков.
Старший лейтенант Нікітченко сів навпроти підполковника Довбача, а майор Бузина зайняв стілець біля стіни.
- Але шелесту ви зі своїм об’єктом великого наробили. - Генерал Свєтков покрутив головою. - Мені сам Філіп Дянісович, начальник 5-го управління КДБ Союзу генерал-лейтенант товариш Бобков дзвонив. Мене на місці не було, я проводив явку з агентом «Степовиком». Філіп Дянісович питав, як так сталося, що такого серйозного об’єкта втратили з-під спостереження. Йому мій заступник полковник Бердиш намагався щось пояснити, після чого у нього сталося загострення хронічного бронхіту і він пів дня під крапельницею відходив у шпиталі, зірвавши явку зі своїм агентом «Фєвральським», чи то контрольну явку з агентурою підлеглих оперативних працівників відповідно до вказівки Степана Несторовича товариша Муха про посилення контролю роботи з агентурою. Полковника Косяченка наш голова Віталій Васильович товариш Федорчук тимчасово відсторонив від виконання обов’язків начальника Управління за те, що проморгав можливий виїзд терориста в столицю нашої Батьківщини. Група співробітників інспекції виїхала у Ворошиловград для проведення службового розслідування і вже відбирає пояснення. Тому детально вияснити немає можливості, оскільки нікого не знайдеш на місці, а наш голова дав розпорядження взяти справу під контроль. Добре, що все закінчилося без вибухів і пожеж. Як вам вдалося запобігти?
- Товаришу генерал, вдалось запобігти давнім чекістським методом -шляхом відвернення противника на «нікчемний об’єкт», - почав доповідати старший лейтенант Нікітченко, не прийнявши остаточного рішення про зміну свого прізвища. «Нікітченко краще звучить, ніж Микитченко», - вирішив він. - Провели оперативну комбінацію, в результаті якої об’єкт вимушений був тимчасово відмовитися від злочинних намірів…
- Але тимчасово?
Свєтков вийняв із шухляди чорний записник, занотував у ньому кілька слів і знову поглянув на старшого лейтенанта Нікітченка.
- Так, розуміється. Він змушений був затаїтися. Потім, вдаючись до всіляких хитрощів, зумів щезнути з-під оперативного нагляду, у зв’язку з чим і виник відомий вам «прокол». Проте його, хоч і з деяким запізненням, все ж вдалося встановити і взяти під щільне зовнішнє спостереження «НН» і застосуванням комплексу агентурно-оперативних сил та оперативно-технічних засобів: ОТЗ «Тетяна», «Сергій», «Дмитро», «Ольга», «Уляна»,«Знак», «Заказ», «Вітрина»… 8)
- Секундочку, товаришу Нікітченко, оперативно-технічний захід «Уляна» здійснюється лише з особистої санкції голови КДБ СРСР Юрія Володимировича товариша Андропова, або, за відсутності голови на робочому місці, його заступників генерал-полковника Семена Кузьмича товариша Цвігун чи генерал-полковника Георгія Карповича товариша Ціньова? Значить, було задіяно увесь комплекс чекістських засобів, санкціонованих найвищим керівництвом угорі?
- Я уточню, товаришу генерал. Напередодні, як ви знаєте, мене відрядили в розпорядження 9-го управління КДБ СРСР для організації запобіжних заходів на Красній площі і безпосередньо біля Мавзолею. І в Мавзолеї.
- І в Мавзолеї?
- Звичайно же, адже тіло Ілліча було головним устремлінням терориста.
- Якого Ілліча, уточніть, Володимира Ілліча чи Леоніда Ілліча?
- Обох. Хоча, як вам відомо, в Мавзолеї поки що покоїться лише тіло Володимира Ілліча.
- Так, так, я знаю, продовжуйте!
- До речі, за проведення операції в Москві на Красній площі керівництвом 9-го управління КДБ СРСР мене відзначено ось цією почесною нагородою.
Старший лейтенант Нікітченко витяг з кишені знак «50 років органам урядової охорони КДБ СРСР» і посвідчення до нього.
Генерал Свєтков уважно роздивився знак, прочитав із золотим тисненням червоне посвідчення і поважно сказав:
- Поздоровляю, це дуже почесна нагорода, я такої ще не бачив. «Старший лейтенант Нікітченко Володимир Федотович…» - прочитав він уголос. - Щось мені ваше прізвище знайоме… Ви, часом, не брат колишнього голови КДБ при РМ УРСР товариша Нікітченка?
- Ніяк ні, товаришу генерал. Чистий збіг, навіть не однофамілець по батькові.
Підполковник Довбач подав голос:
- Філофею Алфейовичу, старший лейтенант Нікітченко викрив у Ворошиловграді підпільну молодіжну групу. По нашій лінії, молодіжній.
- А, згадав!
Генерал Свєтков ще раз зважив на долоні знак «50 років органам урядової охорони КДБ СРСР».
- Поздоровляю з високою нагородою і бажаю подальших успіхів у викритті.
Старший лейтенант Нікітченко підхопився зі стільця, прибрав стійку «струнко», видихнув, потім знову набрав повітря в легені і урочисто проказав:
- Дякую за довіру, товаришу генерал! С-с-с-служу С-с-савєтскому С-с-с-саюзу!
Генерал Свєтков потягнув носом, відсунув не зовсім причинену ліву шухляду стола, де у нього лежали лікарські настойки на спирту, щільніше позакручував пробки у пляшечок і закрив її.
- Доповідайте далі, - сказав він.
- Доповідаю далі. Дозвольте сісти?
- Дозволяю.
Старший лейтенант Нікітченко сів.
- Доповідаю далі. Завдяки проведеній оперативній комбінації об’єкт тимчасово відмовився від задуманої акції і виїхав до свого знайомого однодумця, як було достовірно встановлено, займатися приватною підприємницькою діяльністю.
- Так це ж діяння, яке у нас карається у відповідності з Кримінальним кодексом Української РСР!
Генерал Свєтков взяв Кримінальний кодекс, знайшов потрібну статтю і прочитав:
- Стаття 150. Заняття приватнопідприємницькою діяльністю. Карається позбавленням волі на строк до п’яти років з конфіскацією майна або штрафом у розмірі до п’ятисот карбованців!
- Так точно, товаришу генерал! Після повернення об’єкта додому нашою рекомендацією силами органів внутрішніх справ його було затримано і поміщено в камеру попереднього ув’язнення РВВС на період розслідування, після чого його буде притягнуто до кримінальної відповідальності по загально кримінальній, а не політичній статті. Оскільки наміри диверсійно-терористичної діяльності він тільки виношував, але практично до реалізації задуманої і спланованої акції не приступив. За винятком придбання запалювальної речовини у вигляді гасу. І штрафом він не відбудеться, а отримує на повну катушку, тобто п’ять років з конфіскацією.
- Правильно! Таким чином за статистикою у нас буде менше притягнутих до кримінальної відповідальності за державні злочини дисидентів та інших ворожих елементів, щоб зарубіжні ворожі голоси менше брехали. Це вимога голови КДБ СРСР Юрія Володимировича товариша Андропова. Тактика змінилась, тепер в тюрми і психушки дозволено пакувать дисидентів та інших антирадянщиків лише в крайніх випадках. Хоча, певна річ, його треба було притягнути до кримінальної відповідальності по статті 60 Кримінального кодексу УРСР як ворога народу або ж запроторити в психушку!
- На найсвятіше зазіхнув, на Леніна! Наше знамено, відщепенець, само главно! - обурено мовив підполковник Довбач.
«Я так і знав, що він це скаже», - подумкував майор Бузина і полегшено зітхнув - теж подумки.
Генерал Свєтков знову розгорнув Кримінальний кодекс:
- І скільки б йому світило за статтею 60? Так, «Диверсія: зруйнування або пошкодження вибухом, підпалом чи іншим способом підприємств, споруд, шляхів і засобів сполучення, засобів зв’язку або іншого державного чи громадського майна, вчинення масових отруєнь або поширення епідемій та епізоотій з метою ослаблення Радянської влади - карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна і з засланням на строк до п’яти років чи без такого або смертною карою з конфіскацією майна». От так! Уточніть, товаришу Нікітченко, ваш об’єкт із категорії українських буржуазних націоналістів чи чистий, так би мовити, терорист?
- Взагалі-то у побуті і серед близького оточення він розмовляє українською. Свої наклепницькі заяви теж поширював українською, я читав.
- Ну, так це ж перша ознака прояву українського буржуазного націоналізму!…
Свєтков витягнув з правої шухляди червоний зошит, у який він записував власні вірші, спідньою губою накрив верхню, надавши обличчю глибокодумності, і зробив декілька нотаток.
Майор Бузина зауважив собі: «Запевне, новий вірш пише Філофей Алфейович про підступних ворогів-націоналістів і доблесних чекістів-комуністів».
У кабінеті було задушливо, наказом Степана Несторовича Мухи по всіх кабінетах і приміщеннях КДБ кватирки були забиті цвяхами і вікна щільно зашпакльовані.
Майор Бузина відчув, як у нього змокріла потилиця, кров знову, як у літаку по дорозі у Київ, почала гупати у праву скроню і ліве око.
Свєтков закінчив писати, подивився на стелю, поворушив губами, щось знову написав, закрив нотатник і натиснув кнопку прямого зв’язку з начальником «українського» відділу полковником Висотником.
Зручно приклавши слухавку до правого вуха, яке нібито і створене було природою, щоб генерал Свєтков мав змогу комфортно вміщувати у ньому телефонну рурку і віддавати керівні вказівки підлеглим, а начальник 5-го управління генерал Свєтков любив і умів керувати, він проказав у телефон:
- Товаришу Висотник, тут у мене доповідає працівник з Ворошиловграда товариш Нікітченко, який повернувся з Москви, де брав участь у припиненні намірів терориста підірвать Мавзолей Леніна.
- Я трохи інформований, Філофею Алфейовичу. Серйозна справа, але це не по нашій лінії, це скорше у віданні полковника Темниченка з 6-го відділу.
- Висотник як Висотник, - тихо промовив у ліве вухо генералу Свєткову підполковник Довбач. - Так і старається, щоб інші на нього працювали, а хто ж у нас головний розробник по українському націоналізму?
- Як не по вашій? - Генерал Свєтков зробив підполковнику Довбачеві жест рукою: «Зрозумів». - Саме по вашій, Костянтине Констянтиновичу! Розповсюдження антирадянських наклепів в усній і письмовій формі та виношування терористичних намірів на ґрунті антирадянської ідеології з ознаками українського буржуазного націоналізму! Зараз до вас зайде цей товариш із Ворошиловграда. Нікітченко його прізвище, проте він не родич колишнього голови Нікітченка і навіть не однофамілець, як він твердить, і все викладе по цій справі. Яка оперативна зашифровка об’єкта? «Голота»? - звернувся він Нікітченка.
- «Гайдамака», товаришу генерал.
- Товаришу Висотник, дайте вказівку вашому периферійному відділенню завести по справі оперативної розробки на «Гайдамаку» КНС - контрольно-наглядову справу з окраскою 9) «тероризм, український буржуазний націоналізм». Дублікат КНС передайте полковнику Темниченкові в 6-й відділ по боротьбі з анонімами і терористичними погрозами, щоб у них теж об’єкт був на контролі. Перевірте його за зв’язками об’єктів справи «Блок» і зв’язками зв’язків. Запитайте в УКДБ по Ворошиловградській області усі матеріали, шифровку я підпишу. Тут у мене сидить ще майор Бузина, який з товаришем Нікітченком повернувся з Москви…
- Що, і Бузина брав участь в операції? - здивувався полковник Висотник.
- Та ні, він виїзжав у Москву з іншим завданням. Йому було доручено ознайомити оперативний склад новоствореного відділення у 5-му управлінні КДБ СРСР зі специфікою боротьби проти бандоуновського підпілля і виявленням каналів зв’язку націоналістичних елементів у сучасних умовах із закордонними центрами ОУН. Я дам розпорядження майору Бузині виявити можливі зв’язки «Гайдамаки» із закордонними підривними угрупованнями. По почерку, я бачу, що це бандерівський центр ЗЧ ОУН. Від тероризму і диверсій у боротьбі з радянською владою бандерівці не відмовилися, про що свідчать прояви у справах розшукуваних «Сажотруса» і «Мазили». Сигнали по розшуку виконавців ворожої акції є?
- Є, товаришу генерал. Двадцять вісім за тиждень. Перевіряємо.
Генерал Свєтков взяв відомість обліку сигналів по справах «Сажотрус» і «Мазило».
- А в мене зареєстровано двадцять сім.
- Один ще не встигли передати. Щойно надійшло повідомлення «Шершня», що «Професор» має боти.
- Я так і знав, що ниточка по «Сажотрусу» і «Мазилу» потягнеться до того петлюрівця та його націоналістичного гнізда на вулиці Леніна! Працюйте!
«Треба не забути про ЗЧ ОУН, перевірити, чи не фігурує прізвище Голоцван серед членів ОУН(б) в діаспорі. Але по пам’яті я щось не пригадую такого прізвища», - поміркував майор Бузина, який мав чіпку і гостру, як те і належить справжньому чекістові, пам’ять, але у даній ситуації відчував деяку втому після напруженого відрядження, тому однозначної думки про належність чи неналежність Голоцвана до ЗЧ ОУН наразі скласти не міг.
Поклавши рурку на важелі селекторного телефону, генерал Свєтков подивився на свої пальці з обгризеними аж до м’яса нігтями і завбачив, що пучки великого, вказівного і підмизинного пальців забруднились чорнилом. Він змочив пальці слиною, потер ними з нижнього боку стільниці і знову уважно роздивився. На вказівному пальці чорнило в’їлось у подряпину, яку він отримав нещодавно під час зшивання останнього тому справи на «Лисицю», і не витиралось. Пучка боліла. Генерал Свєтков хвилину ще покмітував, дивлячись у стелю, погриз нігті, сплюнув на підлогу задирку, знову занотував щось у записнику, і аж затим дав команду:
- Товаришу майор Бузина, ви ідіть виконуйте завдання, тримайте постійний зв’язок з Ворошиловградом і враховуйте отримані факти щодо можливого переходу на терористичну діяльність в роботі по виявленню і перехопленню каналів зв’язку зарубіжних ОУН з націоналістичним підпіллям на території республіки. Ви все виклали у Москві, як я вас інструктурував перед відрядженням?
- Так точно, - доповів майор Бузина, сидячи, - все розповів і навчив. З ранку до вечора проводив заняття. Хлопці бойові, оперативно грамотні, завзяті, мають потяг до засвоєння нових функцій. Україну бачили лиш на карті, специфікою не володіють, тому навчання сприймали з належною відповідальністю.
- Москву оглянули, там є на що подивитись? - з доброзичливою усмішкою на обличчі запитав підполковник Довбач.
- Та де там, ніколи не було. Тільки в останній день, у суботу, спільно зі старшим лейтенантом Нікітченком сприянням 9-го управління КДБ СРСР вдалося відвідати Мавзолей Володимира Ілліча, коли «Гайдамаку» було вже у Ворошиловграді затримано.
- Побачити Володимира Ілліча як живого - вікопомна подія, - усміхався підполковник Довбач. - Не кожному вдається таке щастя. Може, колись розкажете нашим комуністам?
- Чого ж не розказати? Як тільки час призначите. Тільки мені треба підготуватися, скласти тези, знайти ілюстрації, щоб більше наочності було.
«Може, щось знає?» - стурбувався Олексій Григорович. Одним оком він дивився у вічі генералові Свєткову, іншим - у потилицю старшому лейтенантові Нікітченку.
- І напишіть докладний звіт про свою поїздку, - сказав генерал Свєтков, - Ми його включимо в статистичні дані до пункту про надання методичної допомоги Центральному апаратові КДБ СРСР у Москві.
«Хитрий, як Мюллєр, - подумав генерал Свєтков, уважно вдивляючись в обличчя майора Бузини. - І ліве око заскалює, як Мюллєр, тільки непомітно».
Генерал Свєтков скрадено перезирнувся з підполковником Довбачем, той з розумінням - «знаємо-що-то-за-овоч» - ворухнув йому у відповідь бровою.
Генерал Свєтков кахикнув і виразом, що підтверджував про закінчення аудієнції, звернувся до старшого лейтенанта Нікітченка:
- А ви, товаришу старший лейтенант Нікітченко, повертайтесь у свій Ворошиловград і завтра підготуйте усю звітність для заведення 2-м відділом 5-го управління контрольно-наглядової справи на «Гайдамаку» і його дублікат - 6-м відділом 5-го управління. Хай підпише тимчасово виконуючий обов’язки Косяченка, хто там буде у вас, і негайно надсилайте у Київ. І не втрачайте пильності, заспокоюючись на досягнутому! Можете йти! Я вас не затримую!
Вже прийшла чорна ніч в темнім крепі,
Відітхнула глибоко земля.
Ще останній, придавлений шепіт:
- Я вертаюсь, Вкраїно моя.
Богдан-Ігор Антонич, «Пісня про ізгоя» (з книги «Пісня про незнищенність матерії»)