Старший лейтенант Нікітченко тролейбусом «двійкою» подався на вокзал.
Майор Бузина схопив таксівку і поїхав додому, щоб пошвидше вручити своєму синові Бузині-юніорові гостинець, який він віз із Москви, впасти у ліжко і міцно заснути. Він знав, яка відстань у кілометрах від майдану Богдана Хмельницткого до його помешкання на вулиці Пархоменка та скільки вартує проїзд на таксі від вулиці Володимирської до Сирця; грошей у нього мало вистачити, навіть якщо не враховувати дріб’язок.
В машині майор Бузина здійняв мазепинку, поклав її в шаньку, з правої внутрішньої кишені піджака вийняв хусточку, витер обличчя і тім’я, втомлено розслабився на м’якому сидінні і дав команду водієві:
- Сирець, вулиця Пархоменка, 68 2).
- Знаю. Будинок серйозний і клієнти солідні. Доводилось відвозити. Сало копчене? - Водій потягнув носом у бік майора Бузини.
- Підкопчене, - задовольнив цікавість водія майор Бузина. - На чотири пальці. М’яса на півпальця, два прошарки.
- О, таке сало я поважаю! Тра’ сьогодні після зміни заскочити, а то в мене вже слина потекла, - зізнався водій. - Аби тільки не поїли до вечора.
- Запаси поки що є, до вечора вистачить, - сказав майор Бузина. - А тепер додому, бо дорога дальня була.
Водій зрозумів і натиснув на газ.
Олексій Григорович за час відрядження вельми скучив за своїм сином. Та й удома робота не давала багато часу на спілкування з сином - йшов на службу рано, повертався пізно. Коли випадала вільна хвилина, і синок ще не спав чи вже не спав, майор Бузина садовив його коло себе, брав з полиці «Кобзаря» і читав вірші, найчастіше свій улюблений - «Якби то ти, Богдане п’яний…»
Знайомий педіатр радив Олексію Григоровичу під час цієї процедури гладити сина по голівці: мовляв, таким чином завдяки масажу поліпшується кровообіг у мозку дитини, збільшується кількість звивин, поезія без перешкод потрапляє до сірої речовини, і дитина неодмінно виросте розумною чи аж надто розумною, якщо не генієм, то вундеркіндом - це точно.
Олексій Григорович ніколи не поминав нагоди погладити сина по тім’ю, коли читав «Якби то ти, Богдане п’яний…», поттму пояснюючи йому: «Коли ми тверезі, сину, ми завжди правн. Коли ми не тверезі, сину, ми можемо накоїти багато дурниць, за які потім будемо вельми довго жалкувати».
Син Олексія Григоровича уважно слухав батька.
Якось Олексій Григорович запитав його, ким він хоче стати, коли виросте.
«Солдатом», - відказав малий Бузина.
«Це добре, синку. Але солдата можуть убити на війні», - зауважив батько.
«Хто може убити?» - поцікавився Олесь.
«Ворог».
«Тоді я буду ворогом», - вирішив малий Бузина.
«Ти глянь, який кебетний, письменником, видати з усього, буде, як виросте, - повертав розумом Олексій Григорович. - От що значить сучасні методи виховання!»
І продовжував гладити сина по тім’ю, маючи надію, що малий Бузина в недалекій будуччині прославить і себе, і свого батька. «Тільки б не потягнув на Нобелівський приз, - остерігався обачний і обізнаний у політичній заанґажованості Нобелівського комітету Олексій Григорович, гоноблячи надії на славне майбутнє сина. - Краще вже хай отримає Галана чи Тичину, воно не так престижно, зате спокійніше. А там можна буде вже сподіватися і на Шевченківську премію, вона значно авторитетніша, ніж Нобель, - навіщо ж я тоді під читання віршів Тараса Григоровича майже щомісяця масажую йому голівку?»
Як і кожен батько, старший Бузина бажав своєму паросткові не химерної, а справжньої слави, публічного визнання та захоплення. «Олесь! Олесь Бузина! - з таким ім’ям та ще й з таким прізвищем він неодмінно вийде на той курс, який зможе йому принести якщо не Шевченківський приз, то Галана чи Тичину - достотно. А там і до Тарасової премії недалечко», - плекав надії на успіхи сина Олексій Григорович.
Малий Бузина виростав розумним, допитливим, ходив на гуртки умілих рук і юних натуралістів, і, коли в домі Бузинів з’явилась кішка ангорської породи на прізвисько «Катерина Фурцева», зайнявся її дресируванням. Привезений із Москви подарунок батька вельми сподобався малому Бузині. В понеділок він поскаржився матері, що почувається зле, і до школи не пішов. Коли залишився один удома, материними широкими ножицями для крою вирізав з бляшанки кілька свастик, хрестів, віночків з дубовим листям, змайстрував кручені есесівські погони, аксельбанти, петлиці зі свастикою і свої вироби причепив на військовий кашкет і шинелю батька. Одягся, надів кашкета, взув батькові чоботи і глянув на себе у верцадло. Відображення у дзеркалі йому сподобалось, попри те, що шинеля була трохи задовгою і кашкет завеликий. На нього дивився грізний німецький офіцер, правдоподісінько такий фріц, як Мюллер у фільмі про Штірліца.
Він взяв подарований батьком «Вальтер», кішка «Катерина Фурцева» тимчасово перетворилась у помічницю Штірліца розвідницю «Кет», і малий Бузина майже впродовж усього дня допитував, з якою метою вона пробралась в Берлін, які має паролі, явки, завдання і в яких стосунках перебуває зі Штірліцем.
Радистка «Кет» трималася мужньо, відповіді на запитання давати відмовлялась.
Насамкінець малий Бузина вирішив розстріляти розвідницю «Кет», але тій вдалось утекти. Малий Бузина не став її розшукувати, оскільки його самітнє перебування удома закінчувалось.
Він акуратно склав батькову форму у комірчину, маючи намір назавтра або ж витягнути з кішки усі відомі їй секретні дані, або ж розстріляти. Краще було б повісити, проте малий Бузина засумнівався, чи справиться він з цією операцією.
Проте й таку думку не покинув.