Секретар ЦК КПРС Михайло Суслов сидів у себе в кабінеті на Старій площі і кружляв думками над доповідною запискою Маланчука:
«Питання серйозне, до того ж ініційоване при участі органів державної безпеки. Що робити? Проблему Маланчук ставить правильно, його пропозиції повністю відповідають постанові ЦК КПРС про підвищення пильності радянських трудящих, і рудименти ворожої ідеології ми повинні викорінювати скрізь, надто, що на Україні, де вогнища націоналізму і мазепинщини та несприйняття радянської влади тліють, незважаючи на війни, колективізації, голодомори, репресії. Цілком можливо, що сучасні націоналісти, користуючись творчістю російського поета Пушкіна, можуть підняти на щит свого Мазепу, прізвище якого повинно звучати лише в анафемах, яку йому з часів Петра Першого проголошує Російська православна церква Московського патріархату, і ЦК КПРС ту ініціативу безумовно підтримує. Але чи політично доцільно піднімати це питання, коли Льонька щось став комизиться, у Політбюро єдності немає, усі чекають, чи справді Льонька хоче відмовитися від посади генерального, ходять такі слухи? У цій обстановці з якимись радикальними рішеннями, можливо, треба зачекати».
Поряд з доповідною запискою на столі у Суслова лежала довідка Відділу пропаганди і агітації ЦК КПРС стосовно тез, викладених у документі Маланчука, з посиланням на думки вчених та громадських діячів.
Суслов натиснув кнопку виклику свого секретаря.
- Леонід Ілліч на місці?
- Зранку в кабінеті у Кремлі.
- В Кремлі? Так, а який у нього сьогодні розпорядок?
- З візитів заплановано лише прийом Федорчука, а потім музикотерапія.
- Якого Федорчука?
- Голову КДБ України, він зараз у Москві на колегії КДБ СРСР.
«Ага, - кинув гадку Суслов, - не виключено, що Льонька викликав Федорчука по цьому ж документу».
- Ідіть, - кинув він секретареві, - і подайте авто.
Суслов взяв телефонну рурку, хвилинку подумав і набрав номер кремлівського кабінету Брежнєва:
- Леоніде Іллічу, ви б не могли мене прийняти? Терміновий документ треба розглянути, потребується ваша думка.
- Заходь, - мовив Брежнєв.
Через хвилин шість-сім, дорога від Старої площі до Кремля близька, «ЗІЛ» Суслова зупинився біля дверей будівлі, в якій сидів Брежнєв. Охоронник вискочив першим і вправно відчинив дверцята машини. Суслов глянув угору, над Кремлем сіялась дрібна мряка, подібна до дощу, і запитав:
- Де парасоля?
Охоронник, який перший день виконував свої обов’язки в охороні Суслова, розгублено повів плечима:
- Залишилась у приймальні, вибачте, Михайле Андрій овичу. Тут же півтора метри.
- Доповісте своєму начальству, щоб оголосило вам догану і сьогодні
ж поміняло на іншого, менш забудькуватого.
- Єсть! - виструнчився охоронник.
Суслов виліз з машини, піднявся сходами ґанку, і охоронник відчинив
перед ним двері в будинок. Двері кабінету Брежнєва відчинив його секретар з обслуги 9-го управління.
Двері кабінету Брежнєва відчинились, Суслов зайшов і поклав на стіл Генеральному секретареві ЦК КПРС депешу з України. Брежнєв прочитав її назву: «Про виявлені факти націоналістичних збочень у деяких літературних творах і заходи щодо їх подолання», - подивився на підпис, переглянув, ніби читаючи, звернув увагу на прізвища «Мазепа» та «Бузина» і поклав перед собою:
- Серйозний документ, треба ухвалювати рішення. Мазепу я знаю, а хто такий Бузина?
- Майор державної безпеки, який виявив націоналістичні збочення у творчості Олександра Пушкіна і доповів в ЦК КПУ Маланчуку.
- Навіть так? А чому він не доповів Федорчуку?
- Як член КПРС він має таке право, коли питання стосується до чистоти марксистсько-ленінської ідеології.
- Так-так, цей Бузина - молодчина. Як кажуть, у Києві Бузина, а хто в Москві? Пушкін, ти кажеш? Юру Андропова ти ознайомив з документом Маланчука?
- Поки що ні, хотів з вами порадитись.
- Юра корчить із себе інтелігента і ліберала. Мені Жора Циньов доповідав, що він у кімнаті відпочинку свого кабінету на Луб’янці тримає магнітофона і слухає пісні Володимира Висоцького. Вип’є двадцять грам віскі з водою…
- Йому більше не можна, бо нирки хворі.
- Так, нефрит. Застудив нирки, коли ховався від німців нібито в партизанах по карельських лісах.
- А ви в цей час на фронті були, в самому пеклі.
- В самому пеклі. На Малій землі.
- Ми вам з тилу допомагали. Я тоді командував ставропольськими партизанами, був начальником крайового партизанського штабу.
- Еге ж, спекотно там було. А Юра вип’є двадцять грамів розбавленого віскі і слухає, як там? - Брежнєв наморщив лоба, напружено пригадуючи. - Ага, згадав: - «Містєр Джон Ланкастєр Пєк, вечно в кожаных печатках, несоветский человек».
Брежнєв задоволено розреготався:
- Ха-ха-ха! Ти фільм про Штірліца бачив?
- Я книжку читав. Там Юліан Семенов не зовсім конкретно показав вплив більшовицької партії на виховання Штірліца.
- Та кинь ти! Мені фільм сподобався. Я викликаю Юрка Андропова, питаю: «Як справжнє прізвище Штірліца. Це ж, мабуть, прізвисько?»
Каже: «Так, прізвисько, таємний псевдонім. Штірліца справжнє прізвище Ісаєв».
«Він Герой Радянського Союзу?»
«Здається, ні», - відповідає.
«Якщо ні, негайно, кажу, підготувати представлення на присвоєння Штірліцу-Ісаєву звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі Золота Зірка».
Через тиждень перепитую: «Представлення на Штірліца-Ісаєва підготовлено?»
Бачу - мнеться.
Каже: «Ви розумієте, Леоніде Іллічу, Лаврентій Берія 4) там так наплутав, що не можна встановити доладу, з якої розвідки був Штірліц - чи ПГУ, чи ГРУ» 5).
Даю вказівку: «Через тиждень розібратись і доповісти».
Через тиждень викликаю, він знову мнеться: «Леоніде Іллічу, після розстрілу Лаврентія Берія Микита Хрущов наказав познищувати мало не всі архіви НКВС, НКДБ і МДБ, щоб не залишились сліди його участі в масових репресіях, важко розібратись. Дайте термін рік».
Я нічого не забуваю, усі мої вказівки мій референт Алєксандров-Агентов, чи навпаки - Агентов-Алєксандров, записує і виставляє фішки «К»: «На контроль».
Минає рік, Алєксандров, той що Агентов, чи навпаки, доповідає фішку.
Викликаю Юрка, питаю: «Де подання на Штірліца-Ісаєва?» Він уже не мнеться, а досить впевнено відповідає, каже, що справжнє прізвище Штірліца не Ісаєв, а Ісаєнко, він, виявляється, українець, після війни проник в якийсь зарубіжний центр ОУН, і з ним зв’язок тимчасово втрачено. Тому з представленням Штірліца-Ісаєва, він же Ісаєнко, треба зачекати».
Мишку, Юрко кожний день слухає пісню Висоцького про Джона Пека, а розібратись, з якої розвідки був Штірліц, де він тепер виконує завдання і яке у нього справжнє прізвище та національність, не може! Мені Жора Циньов доповідає, що Андропову Філіп Бобков носить пісні Висоцького про Джона Пека. Слухає і на роботі, і на дачі.
«Ніби ти сам не слухаєш? Я ж знаю, слухаєш», - подумав Суслов і сказав:
- Цей факт багато про що говорить. Пісні Висоцького ідеологічно ущербні, а в ідеологічних питаннях блукати не можна.
Брежнєв глянув на Суслова і його парсуна посерйознішала:
- Мені теж це не подобається. Висоцький своїми піснями стає занадто знаменитим.
- Слушно, Леоніде Іллічу. В нашій країні знаменитою має бути лише одна людина. Ми готуємо відповідне рішення Політбюро ЦК КПРС стосовно заходів про підвищення авторитету Генерального секретаря ЦК КПРС.
- Я не заперечую, готуйте. Треба в цьому питанні наводити порядок, ти маєш рацію. То Висоцький, то якась співуха стає ідолом, забув її прізвище. Якась родичка того бандюги, якого фельдмаршал Суворов піймав і привіз у клітці до цариці Катерини. Сильна була баба, хоч і блядь, таких тепер немає. Втім, мені Агентов-Алєксандров говорив, що Катерина Друга бляддю не була. Вона слабувала на таку хворобу - «скаженство матки» називається. Чув?
Суслов заперечливо похитав головою:
- Не чув.
- Це коли жінці весь час кортить. А яка тоді була медицина? Пхе, лікували клістиром і п’явками. Чи могли вилікувати Катерину Другу клізьмою і п’явками лейб-імператорські медики, коли їй кожної години треба було єлдак, як у жеребця?
Брежнєв із затиснутим кулаком на руці до ліктя показав, який «єлдак» був потрібен Катерині.
Суслов знаку не подавав, що йому не подобалась розповідь Генерального секретаря ЦК КПРС про уподобання Катерини Другої і той непристойний жест, який йому показав Брежнєв. У нього лише сіпнувся нерв під лівим оком.
- Алєксандров-Агентов, знає, що каже. Сам - йобар ще той, - спроквола продовжував Брежнєв. - Пів апарату перетрахав і прибиральниць у тому числі. Жінки задоволені, не скаржаться. Хай їбуться.
Леонід Ілліч байдуже махнув рукою.
«А як же Моральний кодекс будівника комунізму, його ж не відмінено? Забалакався Льонька, старечий маразм», - подумав Суслов.
- Таких, як Катерина Друга, тепер немає, - з жалем мовив тим часом Брежнєв. - Хіба що Фурцева, теж Катерина, та й та спаскудилась, не витримала покладених на неї партійних обов’язків. У своїх йобарях заплуталась, вени собі, дурка, порізала. Микита Хрущов з нею носився. Скрізь її портрети виставляв. Тепер ця співуха, родичка того бандюги, якого Суворов спіймав і отримав звання генералісимуса…
- Вибачаюсь, Леоніде Іллічу. Суворов звання генералісимус отримав пізніше, за Альпи.
- За Альпи? Я теж визволяв Альпи. Двічі. Першого разу у Велику Вітчизняну війну, а вдруге - ти сам знаєш коли.
- В серпні 1968-го року під час «празької весни».
- Правильно, занадто затяглась тоді та «весна», рішення ми прийняли своєчасне. Америка і не пискнула. Вони, американці, слабаки, коли бачать силу - всираються. А так, куди там, непереможні! А кого, скажи мені, Мишку, вони коли-небудь перемогли? В Кореї всралися, у В’єтнамі - теж, в Африці і Латинській Америці тільки й знають те, що серуть. У Другу світову чекали, поки ми схопимо Гітлера за яйця, і тільки тоді відкрили другий фронт. Ми б і без них обійшлися, і вся Європа була б нашою. Їм треба періодично щигля давати, тоді вони сумирнішими стають і не дуже нахабніють. І в Афганістані ми їх випередили.
- Так, їхні військові аташе тільки роти розкривали, коли дивились, як наша армада приземлюється на аеродромі в Кабулі. Американці зрозуміли, що силою нас не здолати, обрали іншу стратегію. Зсередини хочуть підірвати СРСР, на дисидентів ставку роблять. Вони бояться нас, тому що їхнє суспільство приречене. Ми маємо наукову теорію розвитку суспільтва - марксизм-ленінізм, практику, яку здійснює більшовицька партія, у нас є програма і її мета - побудова комунізму. У них нічого цього немає, немає ні теорії, ні програми. Вони живуть сьогоднішнім днем, у них єдина мета - набити пельку і загарбати побільше грошей. У них люди - раби своєї пельки, у нас - вільні люди, не обтяжені дрібновласницькими інтересами.
- Угу, вільні, - погодився Брежнєв.
- Тому вони, роблячи ставку на відщепенців-дисидентів, замахуються на святе.
- Еге ж, ти правий, попустили ми трохи віжки після гельсінкських угод. Треба вже натягувати, є в мене плани. Кажеш, Суворов отримав генералісимуса за Альпи? А я - тільки маршал.
- Леоніде Іллічу, включимо це питання в проект рішення Політбюро.
- Подумайте, подумайте. Так про що я говорив?
- Про американців і Афганістан.
- Ні, до американців і Афганістан?
- Про співуху.
- А, так. Ця співуха десь отримала приз за пісню «Буратіно». Здається, так? І носиться з тим «Буратіно», як Химка з писаною торбою. Жора Циньов каже, що Філя Бобков носить Андропову її пісні… родичка того бандюги, якого Суворов посадив у клітку, як її прізвище?
- Пугачова?
- Так-так, Пугачова. Я її пісні теж не слухаю. Я слухаю класичну музику. «Турецький марш» Моцарта, наприклад. Пам’ятаєш: «Тірлі-тірлі-тірлі-та?» - з почуттям проспівав Брежнєв, диригуючи собі рукою. - Бадьора мелодія, надихає. У мене в політуправлінні був найкращий ансамбль пісні і танцю по всіх фронтах. Я теж співав: «В бой за Родіну, в бой за Сталіна!» Звичайно ж, не на концертах, опісля. Слова Ісаковського, музика Долматовського. Сталін 1947-го року дозволив учасникам війни із числа євреїв, членам ВКП(б), виїхати до Палестини. Вони там боролися проти англійців за незалежність Ізраїлю. В атаку йшли з криками: «В бой за Родіну, за Сталіна!» Слова Ісаковського, музика Долматовського. І перемогли англійців! Якби не наші євреї, то й Ізраїля не було б. Але потім Сталіна обдурили, не захотіли підтримувати соціалістичний табір. Єврей є єврей. А Висоцького і цю, як її, бандитку? Пугачову? - Юра Андропов хай слухає, заборонить йому ми не можемо, якщо пісні його надихають. Під наглядом Жори Циньова. Я теж музику люблю. Моцарта і Долматовського. Зараз почну слухати, лікарі радять. А це що за папір на моєму столі? - Леонід Ілліч надів окуляри, пробіг поглядом перший аркуш і прочитав: - Мазепа, Бузина. Мазепу я знаю, а хто такий Бузина?
- Це той працівник українського КДБ, який повідомив Маланчука в ЦК КПУ про націоналістичні збочення у творчості Пушкіна.
- Пушкіна? А це хто такий? У мене в політвідділі був один офіцер, таке ліниве стерво, а по бабах прудко бігав. Даси йому вказівку - не виконує, питаєш, чого не виконав - відповідає: «Я що - Пушкін?» «Пушкін», - кажу йому, - і на передову відправив, через тиждень він загинув смертю хоробрих. А казав - не Пушкін.
- У доповідній Маланчука з України йдеться про російського поета Олександра Пушкіна. Йому в Москві пам’ятник поставлено ще за царського режиму на площі Пушкіна біля вулиці Горького. Незабаром рішенням Політбюро ми будемо відзначати сто сорок років з дня його смерті.
- А, бачив, кучерявий такий, я ж про нього й кажу.
- Так, походженням він арап з Ефіопії.
- Ага. Ну то й що з цим арапом?
- Секретар ЦК КПУ Маланчук надіслав пропозиції щодо посилення боротьби з українським буржуазним націоналізмом на Україні і по всій території Радянського Союзу.
- Правильно, Маланчука я знаю. Він удвох з Федорчуком наводить порядок на Україні. Бузину не знаю. Даю вказівку, пиши: «Доповідну Маланчука розглянути сьогодні і сьогодні ж надіслати відповідь. В Україні боротьбу з націоналізмом посилити, по усій території Радянського Союзу - теж, але пам’ятник Пушкіну з однойменної площі на вулиці Горького - не прибирати». Кажеш, він арап з Ефіопії?
- Арап. Його прадід Абрам Ганнібал…
- Абрам? - перепитав Брєжнєв.
- Абрам, Леоніде Іллічу, як доповідають наші вчені-академіки. Допомагав нашому імператорові Петрові Першому воювати з Мазепою, коли була Полтавська битва, фільм про прадіда Пушкіна і Петра Першого до чергової річниці Полтавської битви знімається. І ми чекаємо з візитом Менґісту Хайлє Маріама з Ефіопії. Він там будує соціалізм. І теж арап.
- А, пам’ятаю. Чомбе, Лумумба, Мобуту. Я нікого не забуваю, ефіоп-твою-мать, як казав Микита, коли за п’ятирічку хотів у всій Африці побудувати соціалізм, а за семирічку - комунізм в СРСР. Комунізм в СРСР давно вже побудовано - для окремо взятих категорій, тільки б не заривались. Поспішати не треба. Хай Маріам огляне нашу столицю, подивиться в Москві на свого родича для зміцнення наших інтернаціональних зв’язків. Отже, Пушкіна не прибирати. В той же час у відповіді зобов’язати Федорчука підготувати проект указу про нагородження майора Бузини орденом…, як його…, забув назву ордена? «Вісьолиє рєбята»? Чи «За многодєтность»? Є такий орден? Там на ньому хлопчики і дівчатка з багатодітної родини співають пісню про Комуністичну партію.
- Є. «Знак пошани» називається, - відповів Суслов.
- Правильно, «Знак пошани». А ще які у нас є нагороди, крім Леніна і «Вісьолиє рєбята»?
- Ордени Дружби народів, Червоної зірки, Трудового Червоного Прапора…
- Перший, який ти сказав?
- Дружби народів.
- О, цей підійде. Указ підготувати під грифом «таємно», щоб не «світити» наших чекістів. Оперативно розглянемо на Політбюро, і я підпишу указ. А то вийде, як із Штірліцем-Ісаєвим, чи таки Ісаєнко?
- Леоніде Іллічу, укази про нагородження підписує Подгорний, Голова Президії Верховної Ради СРСР.
- Чи я не знаю? Ситуація може змінитися з цими підписами, можливо, вже скоро. Я довго роздумував, і прийняв рішення відмовитись від поста Генерального секретаря, а то за кордоном нас неправильно сприймають. Хочу з тобою порадитись, добре, що ти прийшов з цим Бузиною. - Брежнєв глянув на документ, що лежав перед ним: - І Мазепою. Кажуть, міжнародні документи, які підписує Генеральний секретар партії, не дійсні. Я запитав Алєксандрова-Агентова, він каже, що по нашій конституції глава держави - Президія Верховної Ради СРСР на чолі з Головою Президії Верховної Ради СРСР, виходить, я при Підгорному - як секретар парткому колгоспу чи під головою цього колгоспу. Ясно, що на селі хазяїн - голова колгоспу.
Мені Агентов-Алєксандров допіру актуальний анекдот розказав, послухай. Бардак в країні, Брежнєв не знає, що далі робить, і вирішив порадитись з Йосифом Віссаріоновичем. Викликає він з того світу Сталіна у свій кремлівський кабінет, - Брежнєв обвів поглядом стіни кабінету, - сюди. Сталін з’являється, Брежнєв його питає: «Йосифе Віссаріоновичу, в країні бардак, порадьте, що мені робить у цій ситуації?» Сталін відповідає: «Расстрєлять всєх члєнов і кандідатов у члєни Палітбюро ЦК КПСС і пєрєкрасіть крімльовскую стєну в зільоний цвєт». Брежнєв його питає: «А чому в зелений?» - Сталін посміхнувся і пальчиком махає: «У тібя в отношєніі Палітбюро вапросов нє вознікло»?
- Ха-ха-ха! - Брежнєв усмак розреготався і глянув на Суслова. У того обличчя залишилось незворушним. - Ну, до таких радикальних заходів вдаватися ми не будемо, хоча до думок Йосифа Віссаріоновича інколи треба прислухатись. Як ти думаєш? Ти проект нової Конституції готуєш?
- Леоніде Іллічу, робота йде. Конституцію підготуємо, запишемо про роль партії на сучасному етапі побудови комунізму і одностайно приймемо на з’їзді Рад як головний закон держави. Народ чекає і назву їй придумав. Сталінська конституція, одноголосно прийнята 5 грудня 1936 року Надзвичайним 8-м з’їздом Рад…
- Майже сорок років минуло, а як зараз пам’ятаю, - задумливо проказав Брежнєв. - Так, кажеш, народ чекає і назву придумав?
- Еге, Леоніде Іллічу. Проект готуємо з усім історичним і політичним обґрунтуванням. Сталінська конституція стала конституцією соціалізму, який переміг на одній шостій земної кулі, і справжнього демократизму. Сам Сталін тоді на з’їзді виголосив доповідь про проект нової конституції, яку назвали сталінською. «Комуністична партія під керівництвом ЦК, - сказав Сталін, - у ці роки остаточно ліквідувала контрреволюційні гнізда троцькістсько-бухарінських дворушників, шпигунів, вбивць і диверсантів, які стали агентами іноземних розвідок». Лозунг оволодіння більшовизмом і ліквідації політичної недбалості, висунутий і обґрунтований Сталіним після прийняття Конституції на пленумі ЦК ВКП(б) у березні 1937-го року, сприяв подальшому підвищенню пильності партії, її боєздатності у боротьбі з агентурою капіталістичного оточення.
- Мені чи то Агентов, чи то Алєксандров, хтось один із двох, казав, що у Сталіна було по шість пальців на ногах, - сказав Брежнєв. Він, здається, поринув у себе і думав про щось своє.
«Яке значення для всесвітньої історії і неминучій перемозі у недалекому майбутньому комунізму на всій земній кулі, скільки пальців було на ногах у Сталіна?» - хотілось запитати Суслову.
Брежнєв продовжив:
- Капіталістичного оточення вже немає, а є міжнародний соціалістичний табір. Зі створенням міжнародного соціалістичного табору соціалізм в СРСР побудовано остаточно і безповоротно, тобто навіки. Федорчук на Україні працює, політичну недбалість ми ліквідували, з дисидентами упораємось, і наша партія опирається тепер на нєпоколєбімий блок комуністів і безпартійних більшовиків.
Брежнєв промовив: «Нєпокоєбімий блок», Суслов подумав: «Треба це слово виключити з усіх його виступів і доповідей, а то ще й таке ляпне. Чи, можливо, хай ляпає?» - і сказав:
- Правильно, на ХІХ-му з’їзді партії у своїй доповіді Сталін вказав, що після 1917-го року братні комуністичні партії присвоїли ВКП(б) звання «ударної бригади» світового революційного і робітничого руху в надії, що її успіхи полегшать стан народів, які знемагають під гнітом капіталу.
- Ага, пам’ятаю, і тоді Сталін ліквідував Політбюро, замість нього з’їзд обрав Президію ЦК, а на пленумі Сталіна було обрано секретарем ЦК КПРС, а не генеральним, тобто посаду генерального теж було ліквідовано.
- Так, Сталін з квітня 1923 року по жовтень 1952 року був Генеральним секретарем партії. У травні 1941 року Президією Верховної Ради СРСР Сталіна було призначено Головою Ради Народних Комісарів, він помер на посту секретаря ЦК партії і Голови Ради Міністрів СРСР.
- Я вмирати не збираюсь, хоч роки вже не ті. - Брежнєв покректав. - Главою Уряду, як Сталін, я бути не хочу, а от Головою Президії Верховної Ради… Так, минуло вже майже сорок років з часу прийняття сталінської Конституції, пора приймати нову, як її назвуть, то хай народ вирішує. Так?
- Так, Леоніде Іллічу.
- Ти врахуй при підготовці проекту нової Конституції і моєї доповіді на з’їзді про необхідність подальшого розвитку соціалістичної демократії і значення Рад. Зрозумів?
- А хто ж на місце генерального?
- Кандидатура є. І надійна, копать під мене не буде, як деякі. Володя Щербицький. Ти не проти?
Лівий кутик рота у Брежнєва поповз униз, в очах промайнув блиск. Вмить поглядом, шорстким, як наждак, він тернув по лицю Суслова, і зразу ж заховав уважний позір під густі брови.
Крізь темні скельця окулярів Суслов помітив і кутик рота, і живу іскру в очах Брежнєва:
«Ага! - стрельнула у нього думка. - Це ж він після Гельсінкі почав корчить дурня, а сам ось яку комбінацію хоче прокрутить! Все життя корчив дурня, на цьому й кар’єру робив. «Льонька, Льонька, бабій, жуїр і придурок», - думали, коли ставили його на місце Микити, і промахнулися - «Льонька» виявився не таким уже дурнем, усіх під себе підім’яв. Потім став корчить старого і немічного. А цей нібито немічний Льонька - хитра пташка, свою лінію гнув і тепер гне. І з Штірліцем пургу гонить, щоб приспати пильність Андропова і мою. А той «Джон Пек» - Юрка Андропов купився на локшину: підсунув Льоньці з «дев’ятки» медсестру, з цицьками, як дві дині, щоб накачувала його наркотою та жопою терлась під музику Моцарта, і тепер нібито вивчає англійську і п’є віскі, щоб повернутися в ЦК на Міжнародний відділ, а сам вже бачить себе на посаді генерального, не знаючи, що на своє місце Льонька вже має намір посадить безвідмовного секретаря Володьку Щербицького з України. Те ж мені - Пек! Під Берію працює, той теж хотів відсунути від керівництва державою Комуністичну партію, хотів, щоб партія займалась тільки ідеологією. Андропов йде шляхом Берії! Той теж був великим Пеком!»
Суслов зняв окуляри і протер скельця хусточкою:
- Не проти, Леоніде Іллічу.
- Добре, якщо не проти. У тебе все?
- Все, Леоніде Іллічу.
- Тоді забирай документ і готуй нову Конституцію. Не забудь додати, що соціалізм у нас в окремо взятій країні побудовано остаточно і безповоротно, тобто навіки, ми вийшли на прямий шлях до комунізму, ми у світі не одні, нас підтримує міжнародний соціалістичний табір, антиімперіалістичний рух в Азії, Африці, Латинській Америці і Ефіопії, ефіоп… Так-так. Американці і далі будуть срать. Тому на новому етапі, в умовах розрядки, нам потрібна нова система влади для прикладу усьому світу, бо на нас дивиться і з нас бере приклад усе прогресивне людство.
У Брежнєва лівий кутик рота знову поповз вниз, і в очах блиснула іскорка.
«Цього допустити ні в якому разі не можна! - Обличчя Суслова залишилось незворушним, а в голові метушились думки одна за одною. - А документ Маланчука - то, вірогідно на сто відсотків, ланка спланованої провокації Федорчука і Маланчука, щоб Пушкіним мене підставить, і вчинити скандал на весь світ та зробити з Суслова козла-відбувайла. Вони ж обидва миляться на Москву - Федорчук на місце Андропова, а Маланчук на моє! Нічого, з Пушкіним розберемося, а Щербицькому треба сьогодні подзвонить, бо завтра може бути пізно! Скільки у нього було інфарктів? Три? Буде й четвертий!»