Генерал Свєтков зайшов до кабінету Федорчука, коли всі члени колегії КДБ УРСР, крім начальника Управління особливих відділів КДБ СРСР по Київському військовому округу і командувача військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР, із зосередженими обличчями сиділи за столом для засідань.
- Почнемо позачергове засідання колегії КДБ УРСР у цьому складі, оскільки питання, яке ми будемо розглядати, вузьке, - сідаючи на чолі столу для засідань і посковзом оглянувши присутніх, проказав Федорчук. У руку за сталою звичкою він взяв олівець. - Сьогоднішнє засідання, тессезеть, не стосується до «особістів» і прикордонників. Обговоримо питання про стан службової дисципліни і дотримання соціалістичної законності у 5-му управлінні КДБ УРСР та заходи щодо його покращення. Підставою і приводом для проведення позачергового засідання колегії стали виявлені за останній час серйозні, тессезеть, порушення з боку представників оперативного і керівного складу Управління, а також недоробки та події, не звертати уваги на які, тессезеть, ми не маємо права. Обійдемось без стенографістки, Степан Несторович запише і з начальником інспекції складе протокол, якщо приймемо рішення, тессезеть. Поки що будемо розбиратися, для чого ми, тессезеть, і зібралися в такому складі. Починайте, Рябоволе, тільки стисло: підмет, присудок і далі, - звернувся він, не дивлячись, до свого заступника з кадрової роботи генерала Рябовола.
Генерал Свєтков спокійно поглянув на Рябовола.
До такого початку він був готовий. Недоробки завжди були і будуть, треба тільки їх визнати без суперечок, взяти вину на себе і запевнити, що надалі подібного ніколи не повториться.
- Стисло, Віталію Васильовичу, - розпочав свою доповідь генерал Рябовіл. - Значить, так. Впродовж останніх днів у 5-му управлінні сталося кілька надзвичайних подій, одна за одною, що дає підстави зробити висновок про те, що порушення службової і партійної дисципліни з боку оперативного і керівного складу увійшло в систему. Це вже не окремий випадок чи якийсь збіг, а закономірність, на жаль!
- Рябоволе, я ж попередив: підмет, присудок. Висновки, тессезеть, потім зробимо. І кому доведеться жаліти - теж.
Не піднімаючи голови, Федорчук постукав олівцем по столішниці, серце генерала Свєткова стислося: «Щось серйозне затівається - «надзвичайні події» з боку оперативного і керівного складу… Чи накручує Рябовіл? Які події? Бузина у джинсах? Яка ж то подія і закономірність?»
- Єсть, Віталію Васильовичу: підмет, присудок. Перше. Значить, як доповів мені секретар парткому 5-го управління товариш Довбач, старший оперуповноважений 5-го відділу 5-го управління майор Бочонкін, перебуваючи у службовому відрядженні…
- А не службові відрядження є? - перебив Рябовола Федорчук.
- Нема, - здивувався Рябовіл.
- Так і кажіть: у від-ряд-жен-ні.
- Єсть, Віталію Васильовичу. Старший оперуповноважений 5-го відділу 5-го управління майор Бочонкін, перебуваючи, значить, у відрядженні у місті Львові, увечері зайнявся зловживанням спиртними напоями, у нетверезому стані в ресторані готелю «Інтурист» співав марш совєтських танкістів «Броня крєпка і танкі наші бистри», вживав нецензурних слів і з сексуальними домаганнями чіплявся до осіб протилежної статі.
- Добре, що хоч не до своєї статі, - криво посміхнувся Федорчук. - Гусар… Це той Бочонкін, який, наскільки я пригадую, зачинив у туалеті свого начальника Управління з невідомою метою?
- Так, Віталію Васильовичу, чіплявся до жінок, намагаючись затягти їх у туалет, а потім у свій номер. В залі ресторану за цією ганебною подією зацікавлено спостерігала група туристів українського походження з Канади.
- Без епітетів, Рябоволе. Епітетів хай вживають віршописці. Ми ж не поети. А-а, товариш Свєтков пише вірші! То хай він у своїх віршах вживає епітетів.
«Товариш Андропов теж пише вірші», - подумки нагадав Свєтков.
- Ми ж повинні говорити мовою, тессезеть, статутів, кримінального, кримінально-процесуального і морального кодексів будівника комунізму. І так ясно, що подія ганебна. - Федорчук стукнув олівцем. - Те, що майор Бочонкін співав марш совєтських танкістов «Броня крєпка і танкі наші бистри» не великий переступ, тессезеть, текст не заборонений. Лише треба знати, де, коли і при яких обставинах можна співати пісні про танкістів чи льотчиків. А Бочонкін не знає.
- Ганебна, Віталію Васильовичу, злісне порушення статутів і морального кодексу, якщо говорити мовою кримінального і кримінально-процесуального кодексів. Швейцар змушений був викликати наряд міліції, який доставив майора Бочонкіна у витверезник. Вранці майор Бочонкін при складанні протоколу заявив міліції, що він - мешканець міста-героя Сталінграда на прізвище Растопчатов. Тобто приховав справжнє своє прізвище і місце проживання, значить. Документів при собі він не мав. Заплативши штраф, покинув приміщення витверезника. Дана подія зафіксована в щоденному міліцейському зведенні, і начальник Львівського управління генерал-майор Полудень повідомив про неї шифртелеграмою 5-е управління.
- Свєтков, ти розібрався?
Генерал Свєтков підскочив:
- Товаришу голово, я читав шифротелеграму генерала Полудня. В документі генерала Полудня про Бочонкіна нічого не мовиться. Там йдеться про жителя міста-героя Сталінград Растопчатова, який співав пісні про Сталіна в ресторані «Інтурист» зі сцени і налякав канадців. Канадці подумали, зі слів товариша Полудня, що Політбюро ЦК КПРС вирішило ввести танки у Львів. Зараз розберусь. Я розписав документ на відділ Темниченка для встановлення громадянина Растопчатова шляхом інформування УКДБ СРСР по Сталінгр… по Волгоградській області.
- Сядь, - показав олівцем на стілець Федорчук. - Відділ Темниченка до події у Львові відношення не має. Довбач вже розбирається. Чи не так, Рябоволе?
- Так, Віталію Васильовичу, розбирається і готує партком. Персональна справа комуніста Бочонкіна, він же Растопчатов.
- Партком провести сьогодні, зразу ж після колегії. Далі, Рябоволе.
- Друге. За даними того ж секретаря парткому 5-го управління підполковника Довбача, значить, старший оперуповноважений 1-го відділу 5-го управління майор Бузина постійно серед оточення допускає ідеологічно шкідливі вислови, заявляє, що Емський указ царя Олександра Другого до цього часу буцімто не відмінено. До того ж схвалює вбивство царя-визволителя, здійснене правнучкою останнього українського гетьмана Кирила Розумовського Софією Перовською, однієї з керівників підпільної терористичної організації «Народна воля», значить, виступає за відновлення забороненої цим указом газети «Кієвскій Тєлєграф», яка була притулком різного роду націоналістичних елементів, у тому числі автора антирадянського гімну «Ще не вмерла Україна» Чубинського українською мовою. Цей перевертень вважає, послухайте-но, що він пропагує: мовляв, тільки спільність мови, і тільки, може бути ознакою нації, ігноруючи рішення з’їздів КПРС про створення нової історичної спільності - радянського народу. Продовжуючи розповсюджувати свої ідеологічно шкідливі погляди, значить, майор Бузина підтримує конспіративні контакти із звільненим з органів КДБ за підозрою у сприянні нацелементам капітаном у запасі Іллєнком, а сьогодні демонстративно з’явився на службі у вишитій червоними і чорними нитками українській сорочці і, грубо кажучи, демонстративно ходив у цьому уборі коридорами і кабінетами КДБ.
- Хвилинку, - Федорчук перевів погляд на генерала Свєткова. - Те-е-ек, товаришу Свєтков, скажіть, будь ласка, членам колегії, що означає червоно-чорний колір?
Генерал Свєтков похолов:
- Доповідаю, товаришу голово… Бандерівський червоно-чорний прапор ОУН-УПА.
- Як це розуміти, товаришу Свєтков? Ваші працівники, які повинні боротися з усякими проявами українського буржуазного націоналізму у якій би там не було формі, з’являються на службі, тессезеть, у бандерівській формі періоду ОУН-УПА?
- Берієвщина! Бандерівщина і беріївщина! - обурливо вигукнув Степан Несторович Муха. - Це Берія хотів з органів державної безпеки на Україні зробити загони бандерівців, щоб заарештувати членів ЦК КПУ і повалити радянську владу у Києві. Мєшик і Мільштейн ходили тут у вишиванках з закоченими рукавами, поки їх не заарештували разом з Берія!
Свєтков нахилив голову.
«Не одне, так друге. Цей Довбач, виявляється, і Рябоволові довбе», - тільки й метикнув він.
Федорчук продовжував:
- Якби це був перший випадок, тессезеть! Але ж з боку майора Бузини проведення націоналістичної діяльності з використанням витончених, тессезеть, методів, провокацій, тесезеть, увійшло в систему! А в Москві, що він натворив? Свєтков послав його, як він сам мені щойно доповів, для того, щоб працівник 5-го управління КДБ УРСР на запрошення керівництва 5-го управління Комітету Союзу, тессезеть, поділився досвідом організації роботи проти закордонних центрів ОУН у новоствореному на нашу ініціативу 10-му відділенні 2-го відділу 5-го Управління КДБ СРСР, підтриману Політбюро ЦК КПУ і ЦК КПРС, тессезеть. Правильно, Свєтков?
- Так точно, товаришу голово. Майор Бузина тиждень там перебував у відрядженні, перед поїздкою я його особисто проінструктурував, у неділю повернувся, доповідає: «Із завданням упорався з честю, усьому навчив наших старших колег. Вони готові боротися з українським буржуазним націоналізмом на всій території…»
- Навчив! Я щойно вчора вилітав у Москву на засідання колегії Комітету Союзу. Після засідання, тессезеть, прошу начальника 5-го управління КДБ СРСР товариша Бобкова познайомити мене з особовим складом новоствореного підрозділу в системі Центрального апарату КДБ СРСР по лінії боротьби, тессезеть, з закордонними центрами ОУН і націоналістами в ближньому зарубіжжі та українським буржуазним націоналізмом всередині СРСР. Заходжу з Філіпом Денисовичем в зал, де зібрали відділення, щоб познайомитися з особовим складом, обговорити, тессезеть, загальні проблеми і поставити практичні завдання. І тут трапляється не то, що щось непередбачуване, а геть неймовірне. Новопризначений начальник відділення, який стояв біля входу для зустрічі двох генералів, членів колегії КДБ СРСР - мене і Бобкова, побачивши, як я першим заходжу в приміщення, а за мною Бобков, замість того, щоб як належить Статутом внутрішньої служби подати, тессезеть, команду: «Товаріщі офіцери!», тессезеть, рявкає: «Слава Україні!» Весь оперативний склад відділення підхоплюється і хором вторить: «Героям слава!» Я уху…, я оторопів! Уявляєте, мене - голову КДБ Української РСР, тессезеть, члена колегії КДБ СРСР, новостворений підрозділ 5-го управління КДБ Союзу по лінії боротьби з українським націоналізмом зустрічає махровим бандерівським вітанням!
Питаю: «Хто вас цьому навчив?»
Відповідають: «Ваш найкращий фахівець по лінії боротьби з підривною діяльністю закордонних центрів ОУН і перехоплення їхніх каналів зв’язку з націоналістами в республіці майор Бузина навчив».
Я розвернувся, вийшов і в коридорі сказав Бобкову, щоб він весь цей склад, тессезеть, зіпсований Бузиною, розігнав наху…, цебто, відправив у розпорядження Управління особливих відділів Туркестанського військового округу, набрав нових працівників і відрядив їх на навчання до Вищих курсів КДБ СРСР у Києві. Начальником відділення призначити нашого працівника, який займається розробкою націоналістів по лінії 2-го відділу 5-го управління 1). Не по лінії закордонних ОУН, з Бузиною Свєтков уже вляпався. Володимире Олександровичу, - звернувся Федорчук до Рябовола, - ви дізнайтесь, чи не в бандерівській вишиванці Бузина їздив у відрядження до Москви?
- Я подзвоню в кадри КДБ СРСР начальнику Управління товаришеві Чебрикову Віктору Михайловичу, він перевірить. Я сьогодні вам доповім. - Генерал Рябовіл черкнув рядок у своєму записнику.
- То він ефіопського єврея звинувачує у пропаганді українського буржуазного націоналізму - мені секретар ЦК КПУ товариш Маланчук повідомляв, ніби нам не вистачає своїх доморослих націоналістів на Україні, то, навпаки, тессезеть, на роботу приходить в одежі, що може розпалювати нездорові націоналістичні настрої у складній оперативній обстановці боротьби з залишками віджилої ідеології і остаточного викорінення націоналістичних тенденцій в республіці! І взагалі, що за прізвище таке паскудне - Бу-зи-на?! - Від обурення Федорчук кинув олівець на стіл. - Хіба може особа з таким націоналістичним і огидним прізвищем, послухайте - «Бу-зи-на!», - працювати в органах державної безпеки? - звернувся він до своїх заступників генералів Мухи, Крякушка, Четвертака і Рябовола.
Муха, Крякушко, Четвертак і Рябовіл похнюпили голови. Нахилив голову і начальник 2-го управління Ледащий.
Свєтков, попри свій важкий стан підозрюваного у потуранні нездоровим тенденціям серед працівників 5-го управління, ледве утримав посмішку.
«А я не якась там муха, крякушка, четвертак чи рябий віл, а Святков!», - подумав він радо, зробивши наголос на закінченні свого прізвища - «-ов!» - Ні, пронесе, не я ж брав в органи КДБ цього Бузину».
- Як казав Фелікс Едмундович Дзержинський, - продовжив Федорчук, не звертаючи уваги на похнюплені обличчя своїх заступників, - у чекіста все повинно бути красивим: і лице, і одежа, тессезеть, форма, і всі інші органи, тессезеть. Я не виключаю, що при такому нехтуванні установок Фелікса Едмундовича в КДБ УРСР і його органи на місцях міг потрапити працівник з прізвищем Махно 2) чи Петлюра, тессезеть, за формою і змістом, тессезеть, махновець, чи ще гірше - петлюрівець або бандерівець. Товаришу Рябовіл, що ви можете з цього приводу доповісти членам колегії?
«Ага! А я - товариш Святков, - знову з задоволенням відзначив Свєтков. - Спробуйте мене звинуватити, що я український буржуазний націоналіст! Це ви - непевні люди: мухи, крякушки, рябі воли, ледащі, довбачі, бузини… А я Святков! І Бузину на службу в органи не брав і не взяв би ніколи! Віталій Васильович правий!»
Рябовіл, не піднімаючи голови, глухо промовив:
- Не знаю, при мені такого не було. Можливо, коли посаду вашого помічника з кадрової роботи займав полковник Приймак. Значить, він і Бузину приймав.
- Приймак напоприймав… Перевірте, чи немає серед особового складу КДБ УРСР осіб з прізвищами Махно й Петлюра. Негайно!
Генерал Рябовіл притьмом вискочив у приймальню, щоб передати розпорядження Федорчука.
Свєтков сидів, як і всі члени колегії, нахиливши голову, але на його обличчі Федорчук помітив єхидну і злостиву посмішку.
- Свєтков, ти ще й посміхаєшся?
- Та ні, товаришу голово. Це в мене на нервовому ґрунті, нерви геть пошарпані стали. То «Карга», то «Бочонкін», тепер ще й «Бузина»… - сполошився Свєтков.
- Ег-е-е-е, - протягнув Федорчук. - Якщо нерви починають гарювати, то лікуватися треба, тессезеть. У нашій роботі потрібні міцні нерви. І до працівників ми повинні ставитись, тессезеть, дбайливо. Якщо є проблеми із здоров’ям, то ми можемо підшукати ділянку з меншим обсягом роботи.
Повернувся генерал Рябовіл:
- Вашу вказівку, Віталію Васильовичу, передав.
Федорчук глянув на похнюпленого Свєткова, перевів погляд на членів колегії, які теж сиділи з похиленими головами, устав, пройшовся кабінетом, знову сів і взяв між пальцями олівець.
- Які будуть пропозиції? Свєтков, чого мовчиш? Неначе муху, тессезеть, проковтнув?
- Не зрозумів, товаришу голово? - підняв голову Свєтков, зиркнувши на генерала Муху.
- Маю на увазі, що будемо робити з Бочонкіним, Бузиною - персонально, п’янством і бузинівщиною - взагалі у 5-му управлінні? Розпеченим залізом треба, тессезеть…
- Коли я служив начальником Управління в Чернівцях, - захотілось висловити і свою думку начальникові 2-го управління генералові Ледащому, - на полонині за агентурним сигналом наші працівники спіймали одного вуйка у сорочці, вишитій червоними і чорниками хрестиками. Виявився не наш - буковинець, а галичанин. Заблукав з Коломиї. Ми його передали в УКДБ по Івано-Франківській області, начальнику Управління полковникові Українському. Але щоб офіцер КДБ ходив… - Ледащий віддано дивився в очі Федорчуку. Генеральське звання він отримав щойно місяць тому.
- Повністю згоден з вами, товаришу голово. - Свєтков поклав руку на груди, відсмикнув, стис в кулак і припечатав ним свій щоденник. - Вони мене вже допекли, Бочонкін і Бузина. Щодо них сигнали вже поступали. Товариш Рябовіл трохи неправильно інформує вас, товаришу голово, про те, що керівництво управління не реагує на прояви з боку Бочонкіна і Бузини. Майора Бузину ми включили до списку «емендеспистів» і передали інформацію в Управління кадрів, інспекцію та 6-й відділ КДБ УРСР. Начальник відділу полковник Кондратьєв доповів, що на Бузину буде заведено справу-формуляр під кодовою назвою «Мюллєр». Майор Бочонкін після його проявів у львівському витверезнику автоматично потрапить у список «ендеспистів». Матеріали зі Львова ми теж передамо полковнику Кондратьєву і в Управління кадрів для вирішення питання. Я вважаю, що Бочонкіна і Бузину треба викликати на партком, пропісочити, винести по суворій догані з занесенням і вийти в Управління кадрів з клопотанням про їхнє відкомандирування у периферійний орган на перевиховання. Подалі від Києва, наприклад, у Турку Львівської області, у найдальший районний відділ, чи мордовські табори для роботи з ув’язненими. Турка далеко від Львова і Києва, а Мордовія ще далі, я знаю, бо там народився і почав свою службу в органах МГБ. Щоб розпеченим залізом випалити це вогнище п’янства і бузинівщини у 5-му управлінні. Це ще залишки Каллаша тут димлять. Чи, взагалі, виключити обох з членів партії і вигнати з органів, щоб не допустити помилку, як це сталось по відношенню до колишнього працівника 5-го управління перевертня Іллєнка. Це ж Бузина одягнув бандерівську вишиванку після зустрічі з Іллєнком!
Відчинилися двері кабінету і в отворі з’явилась голова ад’ютанта Федорчука капітана Дзеньзібара:
- Віталію Васильовичу, доповідає підполковник Яковенко з Управління кадрів. Осіб з прізвищами «Махно» і «Петлюра» серед особового складу КДБ УРСР та його органах на місцях немає. В Запорізькому управлінні КДБ при прийомі на службу кандидатові на прізвище Махнорило порадили його змінити, і він став Задунайським.
- Прийняли?
- Так точно! Характеризується позитивно, вже капітан. Начальник відділення по боротьбі з українським буржуазним націоналізмом.
- Добре, йди.
Двері кабінету зачинились.
- В Турку чи в Мордовію, кажеш? - звернувся Федорчук до генерала Свєткова. - Те-е-ек… Про Каллаша і Іллєнка ти слушно сказав. Але Турка і Мордовія не ґумові…
Федорчук поміркував, двері кабінету відчинилися і в отворі дверей знову з’явилась голова капітана Дзеньзібара:
- Віталію Васильовичу, по урядовому дзвонить Марія Василівна з оргвідділу ЦК.
- Марія Василівна? - Федорчук зробив жест рукою, щоб усі члени колегії полишили кабінет, підійшов до столика з телефонними апаратами, підняв рурку урядового зв’язку і проказав:
- Федорчук на проводі.
- Віталію Васильовичу, - залунав у слухавці приємний голос інструктора Організаційно-партійного відділу ЦК Компартії України Марії Василівни, - («Чого я її раніше не трахнув? - остерігався, що вона працює в ЦК? Так вона така баба, що вміє тримати язик за зубами. Може, спробувати на прощання?» - кинув гадку Федорчук, - чи ще рано думати про Москву? Тоді й поготів треба її трахнути!), - хочу вас повідомити, - вібрував у трубці приємний голос Марії Василівни, - що післязавтра відбудеться засідання Політбюро ЦК КПУ. Я хотіла вас ще зранку попередити. Але ви, як сказав капітан Дзеньзібар, були у Москві і тільки щойно повернулись.
- Спасибі, Маріє Василівно, усі матеріали на засідання у мене є, в тому числі доповідь завідувача оргвідділу товариша Стручкова «Про боротьбу з порушеннями партійної дисципліни членами КПРС при будівництві дач і садових будиночків». Ініціативу товариша Стручкова я цілком схвалюю. Власної дачі не маю, користуюсь державною. Буду, як завжди, вчасно, не хвилюйтесь, тессезеть. Своє слово по даному питанню скажу, матеріали знайдуться.
- Я не сумніваюсь, Віталію Васильовичу, в тому, що ви будете вчасно і з доповіддю товариша Стручкова ознайомлені. Але я хотіла вас попередити, що засідання Політбюро з цим порядком переноситься на п’ятницю, а післязавтра відбудеться його позачергове засідання.
- Цікаво! А який порядок денний позачергового засідання? - Федорчук вловив у голосі Марії Василівни натяк.
- Організаційне питання, Віталію Васильовичу.
- І прізвища в порядку денному є, тессезеть, яким чином буде вирішено організаційне питання, Маріє Василівно? («Таки трахну її перед Москвою», - вирішив Федорчук).
- Прізвищ немає, ніхто нічого не знає. Знаю лише, що «ВВ» 3) дав розпорядження підготувати на вас і Степана Несторовича об’єктивки.
- Зрозумів. З мене коробка «Пташиного молока» і упаковка вашого улюбленого краснодарського чаю. Учора мені начальник Краснодарського крайового Управління КДБ літаком посилочку передав. І кілька пляшок коньячку «Кубань», п’ятизіркового, поклав. Продегустуєм, Маріє Василівно, тессезеть?
- О, ви, як завжди, дуже люб’язні, Віталію Васильовичу! Але коньячок після Політбюро… До зустрічі, Віталію Васильовичу.
Федорчук поклав слухавку і заплющив очі.
«Механізм запрацював», - майнула у нього приємна здогадка.
Щойно після засідання Колегії КДБ СРСР у Москві Федорчука несподівано запросив до свого кремлівського кабінету Леонід Ілліч Брежнєв, поцікавився обстановкою на Україні.
Він стисло доповів Генеральному про виконання його установок, розказав про «Сажотруса» і «Мазилу».
Леонід Ілліч слухав не досить уважно, дивився на рубінові зорі за вікном, потім сказав:
- Колись тут сидів Йосип Віссаріонович, - і запитав: - Чай будеш?
Федорчук відмовився.
Брежнєв, кахикаючи, поскаржився на здоров’я і раптом сказав, що він прийняв рішення піти у відставку:
- На своє місце я вже підібрав кандидатуру. Питання узгоджене, тільки мій наступник виставив умову, щоб головою КДБ СРСР було призначено тебе.
«Хто ж це - Андропов чи Щербицький пропонує мене на місце голови КДБ СРСР?»
Федорчук побуряковів, як Спаська вежа.
Брежнєв поглянув на Федорчука зіниця в зіницю.
Щось таке промайнуло в його очах, ніби зблиск променя від крижинки, і Федорчук сказав:
- Та що ви, Леоніде Іллічу, з вашим здоров’ям ще можна років двадцять, як мінімум, керувати країною, ви ж козак ще ого-го!
- Ні-ні, - махнув рукою Брежнєв, - пора. Ти історію партії добре знаєш?
- Аякже, і короткий курс - Сталіна, і повний - ваш, Леоніде Іллічу. «От я дурень! - знічено подумав Федорчук. - Чому сказав - «двадцять»? Може образитись, що мало».
- Те-е-ек, мій-мій. - Брежнєв уважно глянув на Федорчука. - Тоді мусиш знати, що Сталін на ХІХ-му зїзді партії відмовився від посади Генерального секретаря. Сталін був мудрим чоловіком. Якби не Берія, то він би ще довго жив.
Бесіду перервала медсестра, яка без дозволу зайшла в кабінет, сказала, що в Леоніда Ілліча починаються лікувальні процедури, пройшла в кімнату відпочинку і увімкнула там магнітофон.
Федорчук музику впізнав - «Турецький марш» Моцарта 4).
Леонід Ілліч розвів руками: «Медицина, слухатись треба».
Федорчук полишив кабінет, головне він доповів, поряд з цим звернув увагу, що медсестра має забагато впливу на Генсека і почувається в кремлівському кабінеті як хазяйка. Генсек помітно постарів, стає неадекватним, чутки доходять, у чому він і сам переконався. Певне, справді уже шукає собі заміну поки ще при розумі, а крім Щербицького нікого іншого немає і бути не може, і ніхто інший спокійну старість Брежнєву не забезпечить. Щербицький мовчить, зараз йому відставка Брежнєва невигідна, ще недостатній авторитет в Союзі має, і за кордоном практично його ніхто не знає, треба, щоб з’їздив у Париж чи Америку. Та й від інфарктів він не відійшов, пише, як старий і немічний дід, великими і тремтячими літерами. По резолюціях видно: порушення координації рухів при письмі, тремор.
«Без мене Щербицький у Москві і кроку не зробить, а на своє місце Леонід Ілліч, без сумніву, запропонує Щербиицького», - подумав Федорчук і вийшов з кабінету Брежнєва під «Турецький марш» Моцарта.
Десь глибоко в голові у нього все ж залишились, як дві колючки, ті два коротких погляди, які кинув на нього з-під густих брів Генсек на початку і в кінці зустрічі, коли медсестра увімкнула Моцарта.
Федорчук хвильку постояв у тамбурі дверей, послухав бадьорий марш Моцарта, який линув з кабінету Генсека, - музика заспокоїла, він набрав повні легені повітря, відчинив другі двері і, боком, як і заходив, хоч двері можна було і ширше відчинити, вийшов із кабінету Брежнєва.
Секретар Генсека, полковник з 9-го управління КДБ СРСР у цивільному сидів за столом і знічев’я перегортав газету «Правда».
«Щасливої дороги», - проказав він Федорчукові, не повертаючи голови.
«До побачення», - відповів Федорчук і подумав: «Скоро я тебе, блядь, навчу дисципліни. Будеш до стелі підскакувати, коли мене побачиш, мудило. Зроблю тобі «щасливу дорогу» кудись на Соловки!» - І боком вийшов із приймальні в коридор.