Муха, відірвавшись від записника, кивнув у бік Федорчука.
Той теж кивком голови підтвердив слушність думок свого заступника.
- Тому, - повів далі Муха вже без допомоги записника, - посилюючи нашу роботу по лінії активної протидії, ми не повинні забувати про головний принцип діяльності органів державної безпеки, який полягає у міцному єднанні органів КДБ з усім народом під керівництвом Комуністичної партії, на що мені особисто вказував Володимир Васильович Щербицький, коли на засіданні Політбюро ЦК КПУ у 1973-му році ухвалювалось рішення про направлення мене на роботу в КДБ УРСР для його зміцнення, як важливого партійного доручення. Про яке ж єднання і партійне керівництво може йти мова з огляду на ті факти, які ми сьогодні розглядаємо на засіданні колегії? Питання стосовно старшого лейтенанта Бездолі треба вирішувати. Я про це сьогодні вже доповідав Віталію Васильовичу, доповім і членам колегії. Ще один обурливий факт! Кілька днів тому, коли Віталій Васильович виїжджав у Москву і я тимчасово виконував обов’язки голови КДБ УРСР, дзвонить мені відповідальний працівник ЦК КПУ товариш Леонід Макарович Сидорчук і каже: «Ваш працівник старший лейтенант Бездоля, як той Фіґаро, бігає попереду паровоза, зриваючи нам важливий політичний захід. Готується виїзд хору імені Григорія Гурійовича Верьовки в країни Південної Америки і ансамблю танцю імені Павла Павловича Вірського в країни Центральної Азії для пропаганди досягнень Радянської України в братній сім’ї народів Союзу РСР. За встановленим порядком органи КДБ на кожного громадянина, який виїздить за кордон, пишуть характеристики»…
- А що, товариш Сидорчук проти такого порядку? - подав голос генерал Четвертак.
- Ні, Миколо Захаровичу, Сидорчук не проти. Але він каже, що старший лейтенант Бездоля дав команду 5-му відділу УКДБ по місту Києву і Київській області накатати на сімнадцять артистів невиїздні характеристики з таким вислідом: «Підозрюється в зраді Батьківщини у формі відмови від повернення в СРСР та ідеологічно шкідливих висловлюваннях. Виїзд за кордон недоцільний».
В ЦК КПУ інформацію прийняли до уваги, поряд з цим розпорядженням Леоніда Макаровича Сидорчука в Київському міськкомі КПУ створили комісію, її очолила Тамара Главак, секретар міськкому партії з ідеології. Комісія перевірила ідейно-моральне обличчя артистів хору імені Верьовки та ансамблю імені Вірського. Виявилось, що 38 % художнього персоналу закінчили вечірній університет марксизму-ленінізму при Київському міськкомі Компартії України, 23 % заочно вчаться в Академії суспільних наук, решта 69 % оволодівають марксизмом-ленінізмом у вищій ланці системи політичної освіти і пропаганди, на заняття ходять регулярно і конспекти першоджерел мають. Моральний рівень теж на рівні з урахуванням особливостей творчої діяльності. Моральний рівень дорученням Тамари Главак перевіряла перший секретар Ленінського райкому Компартії України міста Києва Алла Давидова, я її знаю особисто, надійна більшовичка.
- Тамара Главак теж надійна більшовичка? - запитав генерал Четвертак.
- Безперечно! - підтвердив Муха. - Я її теж знаю ще по комсомолу.
Федорчук, не піднімаючи голови, сказав:
- Продовжуйте, Степане Несторовичу.
- «Все в порядку!» - доповідає комісія, а старший лейтенант Бездоля заперечує! «З ким же їхати на гастролі, - питає Сидорчук, - із сантехніками, прибиральницями і вахтерами?! Так вони ні танцювати, ні співати не вміють! Бездоля домовився із заступником міністра культури Квітошинським, що його включать під прикриттям працівника Мінкульту в колективи під час їхніх зарубіжних гастролей в обох випадках. Однак і Бездоля не вміє ні співати, ні танцювати!»
- Сидорчук помиляється, - заперечив генерал Четвертак. - Бездоля вміє танцювати, він закінчив Львівське вище військово-політичне училище, яке готує фахівців широкого профілю: політкомісарів, армійських журналістів і клубних працівників. А заняття вони відвідують? - запитав далі Муху.
Муха не второпав:
- Хто і які заняття?
- Чи охоплені системою політичної освіти і пропаганди сантехніки, прибиральниці і вахтери?
- Звичайно, в середній і нижній ланках. Але там вокал і танці не викладають, каже Сидорчук.
- Степане Несторовичу, ми й самі знаємо, які дисципліни викладають в системі політичної освіти і пропаганди. Річ не в тім. Миколо Захаровичу, - звернувся Федорчук до Четвертака, - а що ви скажете у відповідь на висловлені відповідальним працівником ЦК КПУ товаришем Сидорчуком закиди на адресу старшого лейтенанта Бездолі щодо допущених ним порушень соціалістичної законності і намагань зірвати серйозний політичний захід?
- Цей Сидорчук, бієомать, не такий уже й великий ідеолог і партійний боєць, як він себе хоче показати, - схвильовано заговорив генерал Четвертак, червоне обличчя якого ще більше запломеніло після висловлених генералом Мухою закидів стосовно порушень у 5-му управлінні соціалістичної законності і намагань старшого лейтенанта Бездолі начебто зірвати серйозний партійний захід. - Кілька місяців тому до нас звернулись колишні партизани і учасники боротьби з бандоунівським підпіллям на Західній Україні, бієомать, які проживають у містах Ровно і Львові. Ветерани, бієомать, прохають виступити з ініціативою у зв’язку з черговою річницею святкування великої Перемоги радянського народу над гітлерівською Німеччиною, бієомать, і з метою патріотичного виховання трудящих та викорінення націоналістичних пережитків у регіоні перейменувати два міста на Західній Україні з наступним розширенням процесу, бієомать. Місто Львів, бієомать, пропонують перейменувати в «місто Ярослав» - на честь відомого львівського письменника Ярослава Галана 9), який загинув від рук українських буржуазних націоналістів у Львові, бієомать, а місту Ровно дати назву «місто Мєдвєдєв» в честь Героя Радянського Союзу Дмитра Миколайовича Мєдвєдєва 10), чекіста, бієомать, автора знаменитої документально-історичної книги «Это было под Ровно». Ми підготували проект відповідного листа в ЦК, бієомать…
- Пам’ятаю, ви мені доповіли проект, я дам вам вказівку підписати його і направити товаришеві Маланчуку, - згадав Федорчук, крутячи між пальцями олівець, - і чим ваша ініціатива закінчилась, тессезеть? Здається, міста Ровно і Львів до цього часу ще не перейменовані, хоча пропозиції ветеранів безумовно заслуговували, тессезеть, на серйозну увагу. Ви проконтролювали хід виконання наших пропозицій?
- Так точно, Віталію Васильовичу. Маланчук наклав резолюцію: «Тов. Сидорчук Л. М., прошу вивчити пропозицію Четвертака з КДБ і доповісти». І що ж робить товариш Сидорчук? - запитав Четвертак у присутніх і сам відповів: - А товариш Сидорчук, бієомать, у свою чергу пише листа на адресу віце-президента Академії наук Української РСР товариша Півненка такого змісту: «Шановний Борисе Петровичу, у зв’язку з пропозиціями, що надходять до ЦК КПУ, прошу, бієомать, вивчити питання про доцільність перейменування міста Ровно у місто Мєдвєдєв і міста Львів у місто Ярослав». Крапка! І ні слова, бієомать, про те, звідки надійшла пропозиція, у зв’язку з чим, яка мета цього політичного заходу. Товариш Півненко, бієомать, дає вказівку академіку Супруненку доповісти висновки щодо міста Львова і академіку Ситниченку - міста Ровно. Академік Ситниченко, бієомать, доповідає: «Недоцільно, оскільки востаннє ведмедя на території Ровенської області місцеві жителі фіксували 18 червня 1956 року. Ведмідь був не місцевий, а заблукав, бієомать, з території Львівської області. Позаяк той зайшлий ведмідь виявив агресивність і був небезпечним для довкілля, місцеві лісівники його зліквідували, тобто застрелили, бієомать».
Супруненко, бієомать, теж у ту ж дудку дме: «Перейменувати місто Львів у місто «Ярослав» недоцільно, оскільки на честь Ярослава Мудрого, бієомать, в братській Радянській Росії є місто з подібною назвою «Ярославль». До того ж у місцевих жителів Львова і області назва «місто Ярослав» може викликати небезпечні асоціації з іменем чинного проводиря і зверхника ЗЧ ОУН бандерівця Ярослава Стецька, бієомать, який у місті Львові 30 червня 1941 року вказівкою колишнього проводиря і зверхника ЗЧ ОУН Степана Бандери, бієомать, проголосив Акт відновлення української державності У-Не-еР, бієомать».
- Товариші члени колегії, - знову звернувся до присутніх генерал Четвертак і аж руки розвів від обурення, - причому тут, бієомать, зайшлий ведмідь, Ярослав Мудрий і тим паче бандерівець Ярослав Стецько, який приховується від радянського правосуддя на Заході?!
- Цілком правильно, Миколо Захаровичу, - резюмував обурення Четвертака генерал Крякушко. - Головний провідник ЗЧ ОУН Ярослав Стецько, він же «Василь Данків», він же «Карбович», він же «Басмач», він же «Белендіс», тут, я гадаю, ні причім. Стецько на даний час, як свідчить інформація наших закордонних джерел, знайшов притулок у Мюнхені, Західна Німеччина, федеральна земля Баварія. Нам вдалося істотно локалізувати його ворожу діяльність. По суті, після ліквідації Степана Бандери та завдяки іншим вжитим заходам нашої розвідки фактично він перебуває в ізоляції, його зв’язки з націоналістичними елементами в республіці і тією частиною бандоунівського підпілля, яка до цього часу ідеологічно і практично не роззброїлася, нами припинені.
Його дружина Стецько Слава-Анна, дівоче прізвище Музика, псевдо «Муха», гм-гм, виїжджала на Тайвань, де вела переговори з Чан Кай Ші для організації воєнного нападу на СРСР зі Сходу та відновлення самостійної України. Чан Кай Ші відмовився, вона поїхала до президента Філіппін Маркоса з тією ж місією, Маркос теж не зголосився. Мотнулась у Чилі до Піночета, і знову невдача: Піночет сказав, що у нього і без України клопотів вистачає. В США зустрілась з Меїром Давидом Кахане, ізраїльським терористом, ватажком угруповання «Ліга захисту євреїв», той пообіцяв виділити для ОУН групу своїх бойовиків після того, як Ізраїль здолає арабів, а це, як мінімум, років через… Кахане не уточнив дату. Тому, вважаю, перейменування міста Львів у місто Ярослав на честь видатного борця з українським буржуазним націоналізмом львівського письменника Ярослава Галана є цілком доречним і правомірним. Втім, тут можливо, треба ще порозкидати розумом, аби вибити козирі, які Сидорчук, як той карточний шулер, намагається витягти з рукава… гм-гм… тут я дещо з Миколою Захаровичем згоден.
Генерал Крякушко глянув угору на жирандоль Федорчукового кабінету і почав її уважно розглядати. Видко, він шукав виходу з тієї тупикової ситуації, яка склалась у зв’язку з пропозицією ветеранів боротьби з бандоунівським підпіллям та позицією працівника апарату ЦК КПУ Сидорчука.
Щось завбачивши на люстрі, він неспішно промовив:
- Може, запропонувати іншу назву, товариші члени колегії? Наприклад, - генерал Крякушко на хвилину змовк, нібито роздумуючи: - Львів перейменувати на Ярославо-Галанськ, га? А місту Ровно дати назву Дмитропетровськ, об’єднавши імена двох наших славетних партизанських командирів - Дмитра Медвєдєва і Петра Вершигори, який, якщо мені не зраджує моя пам’ять, теж воював з чистою совістю під Ровном?
Василь Омелянович обвів задумливим поглядом членів Колегії, чекаючи їхньої реакції, і непомітно глянув на Федорчука.
Генерал Крякушко був впливовим керівником і його думка завше важила. Пізніше, в червні 1982 року Київ святкував своє 1500-річчя, встановлене Політбюро ЦК КПРС і підтверджене радянською історичною наукою. Напередодні святкування керівний склад КДБ УРСР, від начальника відділення і вище, зібрався у великій залі клубу КДБ УРСР імені Ф. Е. Дзержинського на розі вулиць Ірининської і Паторжинського, щоб попрощатися з Федорчуком, якого щойно було призначено головою КДБ СРСР. За столом президії поряд з Федорчуком і новопризначеним головою КДБ УРСР генералом Мухою сиділи члени колегії КДБ УРСР. На проводи завітав і перший секретар ЦК Компартії України Володимир Васильович Щербицький.
Першим на трибуну вийшов новий шеф українських чекістів генерал Муха. Володимир Васильович трохи послухав Муху, потім вийняв з кишені пачку «Marlboro», взяв сигарету, чиркнув запальничкою, затягнувся і випустив у залу густий клубок диму. На червоній скатерті стола президії, крім графина з водою і шкляника, нічого більше не було. Крайнім зліва у президії сидів генерал Крякушко. Миттю зорієнтувавшись, Василь Омелянович підскочив і зник зі сцени. Долаючи стрибками по чотири сходинки, він вискочив на четвертий поверх, забіг до кабінету начальника клубу підполковника Колісниченка і схопив у нього зі столу попільничку. Василь Омелянович знав, що, поза кабінету підполковника Колісниченка, у клубі більше ніде попільничок не було. Підполковник Колісниченко був творчою натурою, він закінчив Харківський інститут мистецтв імені І. П. Котляревського, тому дозволяв собі нещадно курити у власному кабінеті, незважаючи на категоричну заборону Інструкції з правил пожежної безпеки в КДБ УРСР і його органах на місцях та її санкції щодо порушників - «аж до…» Наскоком генерала Крякушка та вилученням ним своєї попільнички підполковник Колісниченко був вельми здивований, проте щось заперечити не встиг. Тим же темпом Василь Омелянович вискочив з кабінету підполковника Колісниченка, збіг униз, витрусив на сходах недокурки, полою піджака старанно витер попільничку, тричі плюнувши на її поверхню, і повернувся на сцену. Для маневру йому вистачило сорок секунд. Обійшовши президію з тилу, Василь Омелянович поставив попільничку перед Володимиром Васильовичем поряд з його пачкою сигарет «Marlboro». Блискучо-біла попільничка була виготовлена фірмою «Marlboro» і мала відповідний яскраво-червоний логотип «Marlboro» - підполковник Колісниченко привіз її з-за кордону, коли ще працював в оперативному підрозділі і одного разу під «дахом» профспілкового діяча супроводжував туристичну групу представників української творчої інтелігенції у круїзі по Чорному і Середземному морях.
Володимир Васильович з подивом глянув на попільничку та її логотип «Marlboro», шанобливо - на генерала Крякушка, струсив у попільничку попіл сигарети, теж «Marlboro», який встиг уже нагоріти сантиметра на півтора, нахилився до Федорчука і, показуючи струшеною від попелу сигаретою у бік Василя Омеляновича, запитав: «Розвідник?» Федорчук кивнув головою: «Рудольф Абель». Важко відсапуючись, Василь Омелянович підтвердив: «Йєс, Рудольф Абель». Володимир Васильович подякував: «Мерсі боку». Після цієї оказії підполковник Колісниченко придбав нову попільничку. Стару - з логотипом «Marlboro», п’ятьма недокурками сигарет «Marlboro» і купкою попелу він поставив за скло кабінетної шафи як музейний експонат.
Наступного дня після проводів Федорчука весь особовий склад КДБ УРСР розпорошився вздовж урядової траси Київ - Бориспіль, забезпечуючи безпеку приїзду кандидата у члени Політбюро ЦК КПРС, голови Ради Міністрів РРФСР Михайла Сергійовича Соломенцева у Київ на святкування 1500-річчя міста. Оперативний наряд з кущів вздовж траси Київ - Бориспіль мав змогу побачити, як на блискучому членовозі «ЗІЛ-112», який стояв у гаражі КДБ УРСР лише для зустрічей найвищих керівників держави чи зарубіжних гостей, до Борисполя проїхав Федорчук, щоб вилетіти у Москву, де на нього на Луб’янці чекав кабінет, який послідовно займали Фелікс Дзержинський, В’ячеслав Менжинський, Генріх Ягода, Ніколай Єжов, Лаврентій Берія, Всеволод Меркулов, Віктор Абакумов, Семен Ігнатьєв, Лаврентій Берія, Сергій Круглов, Іван Сєров, Олександр Шелєпін, Володимир Семичастний та Юрій Андропов.
Але то було значно пізніше, а нині Василь Омелянович обвів задумливим поглядом членів Колегії, чекаючи їхньої реакції, і непомітно глянув на Федорчука.
Надихнутий підтримкою керівника українських розвідників, генерал Четвертак надав своєму голосові більше металу:
- Не заперечую, Василю Омеляновичу. Варіанти можливі, але винятково в межах запропонованої концепції стосовно викорінення вогнищ українського буржуазного націоналізму, бієомать, які потенційно інспірують антирадянські прояви на Західній Україні, а з Західної України у Києві і по всій території республіки. Що ж стосується до Сидорчука, бієомать, то я думаю, що це прожжонний націоналіст і шулєр, бієомать, тут теж я з Василем Омеляновичем повністю згоден, і питання про перейменування міст з подальшим розширенням процесу з урахуванням живучості націоналістичних настроїв і пережитків на території Західної України, він спеціально замотав, бієомать. Він же сам західняк з Ровенської області! Що ж я тепер повинен відповідати нашим ветеранам, бієомать?
«Слинявий цей Сидорчук. Слинявий і слизький, як і всі західняки, - подумав Федорчук, - наче вугор слизький. Якщо наш документ Володимир Васильович розписує Маланчуку, а Маланчук - Сидорчуку, то толку ніякого - або ж замиюсить, або ж, виконуючи, таких дров наламає, що потім нам самим доводиться наслідки хлебтати. А Сидорчук у кожному випадку дурня клеїть, ніби не розуміє. Треба поговорить з «Першим», навіть, якщо поїдемо в Москву, а поїдемо ми обов’язково, тож залишать тут цього слинявого в апараті ЦК КПУ не можна», - рішив Федорчук і сказав:
- Стосовно прожжонного націоналіста і шулєра, Миколо Захаровичу, ти, тессезеть, можливо, трохи погарячкував. Товариш Сидорчук - відповідальний працівник апарату ЦК Компартії України, до того ж, наскільки відомо, коли вчився у Київському університеті, позував скульпторові Бородаю для пам’ятника Миколі Щорсу на коні, який встановлено у Києві на бульварі Тараса Шевченка на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією.
- Ні, Віталію Васильовичу, - твердо наполягав на своєму генерал генерал Четвертак, завченим рухом намагаючись підкрутити вуси. - Кінь конем, але питання, гадаю, складніше і глибше.
Четвертак був єдиним генералом в системі КДБ УРСР, якому Федорчук дозволяв носити вуса - «в порядкє ісключєнія». Але вусів, які він намагався підкрутити, у нього на той час вже не було. У січні 1972-го року 5-м управлінням КДБ УРСР та його підрозділами на місцях було здійснено часткову реалізацію централізованої справи «Блок» шляхом арешту його основних фігурантів, у тому числі В’ячеслава Чорновола, підозрюваного у виданні нелегального часопису «Український вісник» («УВ») 11). Після арешту В’ячеслава Чорновола, дарма що він та інші фігуранти справи «Блок» перебували в СІЗО КДБ УРСР, видання часопису поновилось, у зв’язку з чим Федорчук примусив Четвертака поголитись - «в порядкє наказанія». У липні 1972-го року 5-м управлінням було викрито і заарештовано запасну редакцію «УВ» у складі працівників Інституту філософії Академії наук УРСР Євгена Пронюка та Василя Лісового, і Четвертак звернувся до Федорчука з проханням дозволити йому носити вуса - «в порядкє поощрєнія». Проте Федорчук твердо відмовив: «А звідки я знаю, що в глибокому націоналістичному підпіллі не приховується ще одна запасна, третя чи четверта, редакція антирадянського видання? Ось коли остаточно і безповоротно покінчимо з українським буржуазним націоналізмом у масштабах всієї країни, тоді будеш, тессезеть, носити свої вуса». Очікуванням Четвертака не вдалося здійснитися. Свиню йому підсунув Степан Хмара 12), який продовжив видання «Українського вісника».