Федорчук сидів із заплющеними очима, майже відчуваючи, як у нього на голові проростають ріжечки. Проте тім’я мацати не став і гнів на цей раз стримав, лише взяв новий олівець, написав на аркуші «Бездоля», перекреслив його і зіжмакав у кулаці.
- А звідки цього слинявого Бездолю, чи точніше «Пиздолю», взяли в Центральний апарат КДБ УРСР, з якого обласного управління? - звернувся він до Свєткова, викинувши зібганий аркуш разом з поламаним олівцем у кошик для сміття. - І навіщо? Дискредитувати органи, бігаючи попереду паровоза? Створювати ґрунт для майстрування нарікань на органи КДБ з боку товаришів Сидорчука і Головченка і колективних петицій жителів Кончі-Заспи, ще треба розібратися, хто їх спровокував? А як на це подивиться Перший секретар і Центральний комітет КПУ? Тут, в Центральному апараті КДБ УРСР?! Так звідки цей Пиздоля? Захуячити цього козла туди, відкіля його сюди взяли! - Федорчук вийняв із стаканчика на письмовому приборі новий олівець.
- Доповідаю, товаришу голово…
- Із Львова, Віталію Васильовичу, - випередив генерала Свєткова генерал Рябовол, який після того, як Бездоля відмовив йому у квитках на Пугачову, взяв його особову справу для ознайомлення.
- Із Львова, - повторив повторив Федорчук. - Я наказую тобі, Рябоволе, сьогодні ж відправити цього слинявого Пиздолю назад у Львівське управління! І хай біжить попереду паровоза від перону київського вокзала до самого Львова! Шпалами, вздовж рейок, попереду паровоза! Особисто прослідкуй! Від старту до фінішу! - Федорчук покрутив пальцями олівець, зламав і кинув перед собою.
- Єсть прослідкувати, Віталію Васильовичу, - намагався виструнчитися наколошканий як і інші члени колегії гнівом Федорчука генерал Рябовіл.
Федорчук хотів взяти в руку олівець, на столі з письмового прибору стирчали лише ручки, і він натиснув на кнопку інтерфону:
- Дзеньзібар, чому у мене на столі немає жодного олівця?!
Капітан Дзеньзібар, ніби стояв під дверима, миттю заніс пригорщу старанно загострених олівців.
Федорчук взяв олівець і нахилив голову.
Запала така тиша, що було чутно, як в канцелярії гучно застрекотіла друкарська машинка старшої друкарки Писанки, - певно, особиста друкарка голови КДБ УРСР згадала про перукарку Люсьєну.
Каламутний березневий день, щось середнє між вечором і ніччю, розмивав обличчя членів колегії і згусклим мороком наповнював закутки кабінету.
Зайшов Дзеньзібар, поклав у стаканчик письмового прибору на столі Федорчука ще десять загострених олівців і увімкнув світло.
- Вимкни, - наказав Федорчук. - Електроенергію треба економити. Ще не вечір.
- Так темно ж, Віталію Васильовичу. - Дзеньзібар показав на туман за вікном і вийшов.
- Цей Дзеньзібар уже й мене не слухається, - проронив Федорчук.
Присутні не второпали, пошуткував голова чи поскаржився на свого джуру, тому розгубились, не знаючи який вираз вішати на свої тварі: чи зрозумілу посмішку на вдалий жарт всемогутнього голови КДБ УРСР, чи то докір на адресу Дзеньзібара. Втім, кожний у душі полегшено зітхнув - грім над їхніми головами пройшов стороною, голова КДБ втамував свій гнів.
Генерал Свєтков, переконавшись, що Федорчук не збирається шпурляти ніяких предметів у присутніх, насмілився порушити тишу:
- Товаришу голово, а, може, й майора Бузіну, як старшого лейтенанта Бяздолю, запустить попереду паровоза шпалами вздовж рейок до самого Львова, під контролем Володимира Олександровича товариша Рябовола, а вкупі з ними за компанію і майора Бочонкіна?…
- Ні, - обірвав Свєткова Федорчук. - Дійте так, як я наказав. Мобвідділ наказом Степана Несторовича оголосить навчально-бойову тривогу, перевірить його мобілізаційну готовність і потім будуть зроблені відповідні висновки і стосовно Бузини. І Бочонкіна, і інших розпиз… роз-з-згільдяїв з 5-го управління. Для науки всьому офіцерському складові!
- І з усіма наслідками, що мають випливати, - запевнив Муха. - Аж до!
- Так, Степане Несторовичу. На прикладі Бузини ми маємо навчити військової дисципліни увесь оперативний склад КДБ УРСР. На сьогодні все! - закрив засідання колегії Федорчук. - Можете розходитися. Хвилинку, Рябоволе, тобі ще завдання: старшу друкарку центрального машбюро КДБ Писанку відправте через 3-е Головне управління КДБ Союзу на посаду прибиральниці в Управління особливих відділів Туркестанського військового округу. Чи, краще, в особливий відділ до прикордонників. Років так на три… Хай там походить на концерти Джамбула Джабаєва, а потім подивимося, що з нею далі робити.
Між пальцями Федорчука знову хруснув олівець.
Генерал Рябовол сказав: «Єсть!» і нишком глянув на годинник.
Щоранку з восьмої до дев’ятої ранку він купався в басейні на стадіоні «Динамо», після обіду годину відпочивав на дивані в кімнаті відпочинку свого кабінету, з вісімнадцятої до дев’ятнадцятої години вечора йому робила масаж молоденька і вправна масажистка Інна з військово-медичної служби КДБ УРСР, а в суботу він приймав масаж в генеральській сауні на тому ж стадіоні «Динамо». Він клопотався, що вже поламався узвичаєний розпорядок його дня через засідання колегії, яке затягнулося аж за обід.
- А ти, Свєтков, - Федорчук тицьнув уламком олівця у бік начальника 5-го управління, - зразу ж проведи з Довбачем засідання парткому по персональній справі майора Бочонкіна. Якщо цей гусар щиросердно визнає свою провину, покається, то суворо попередьте і залиште на службі. Якщо буде крутити - виключити з лав КПРС і подати представлення на звільнення з органів. Разом з Бузиною. - Федорчук згріб залишки олівців і викинув їх під стіл.
Повернувшись до свого кабінету, Свєтков дав команду Довбачеві зібрати партком по персональній справі майора Бочонкіна і майорові Каламарчуку доповісти підготовлений до випуску сьогоднішній номер газети «Вечірній Київ».
Майор Каламарчук оперативно приніс шпальти газети, які ще пахнули друкарською фарбою. Про Пугачову в газеті нічого не йшлося, а всю другу сторінку з розворотом займала стаття кореспондента Григорія Швеця, у якій він таврував викладача Київського інженерно-будівельного інституту Сухомлина за те, що той під час вступу в члени КПРС приховав від партійної комісії факт перебування свого батька на посаді сільського старости за німців. Сухомлин стверджував, що його батько буцімто працював старостою за завданням партизанів, хоча довідки і свідків, як це належить, не надав, тому що, з його слів, усі загинули. В кінці статті кореспондент Швець поставив питання про доцільність перебування Сухомлина в КПРС і на викладацькій роботі.
Генерал Свєтков уважно прочитав усю статтю і відзначив:
«Молодець кореспондент Швець! Таким, як Сухомлин, в жодному випадку не можна довіряти виховання радянської молоді! Побільше б нам таких бойовитих журналістів, як Швець! Може, Алла Борисівна і має рацію, що Швець - і жнець, і гравець, і кравець, і писець, і ще…, як там вона висловилась? Тут з Аллочкою не посперечаєшся! Ні-ні!»
Від згадки про Пугачову у генерала Свєткова солодко заскніло у промежині. Від Пугачової його уява перекинулася на Євдокію Степанівну. Він витягнув з шухляди каламарчик з елеутерококом, накрапав у склянку подвійну дозу і погладив промежину.
«До тривоги встигну, - подумав. - Залишилось тільки вигнати Бочонкіна з партії. А жінка у мене відхідлива, пообіцяю квитки на концерт ленінградця Сергія Захарова. Вона, як побачить його масну пику по телевізору, аж мліє. Тільки скажу Бяздолі… Гай-гай, якому ж Бяздолі?! Він уже має бігти попереду паровоза шпалами вздовж рейок під контролем Рябовола аж до самого Львова. Напевне, Житомир уже проскочив! Скажу новому працівникові, який сяде на Міністерство культури, щоб ближче десятого ряду квитків не брав, а то ж Бяздоля натякав про моральне обличчя цього співака. Хай сходить з Рябоволихою і під контролем Рябоволихи. А сам в житті ні на який концерт більше не піду, зась! Навіть на Йосифа Кобзона!» - випиваючи елеутерокок з виразом, який був у Сократа, коли той пив свою чашу з цикутою, вирішив Свєтков.
В промежині стало ще тепліше, і Свєтков, кидаючи до рота льодяник, подумав: «Справедливо кажуть індуси: «Послухай хатха-йогу, а сам зроби, як Кама-сутра!»
Затим натиснув кнопку селектора і запитав підполковника Довбача:
- Партком підготували?
Світанку - скрізь жовтогарячий туф,
Де щойно ніч - всі греблі і - затори,
Чечуга - вежі вавилонські стерла,
Й світ - навпростець - аж в пальцях - німота.
Емма Андієвська, «Боржомний краєвид з кількома зайвими голосівками» (зі збірки «Спокуси святого Антонія»)