Усіх цих вимог майор Бузина незаперечно дотримувався.
Наразі на столі у нього лежав лише зошит для конспектування директивних документів керівництва КДБ СРСР і КДБ УРСР та інших таємних матеріалів нормативного характеру, підготовлена інспекцією КДБ УРСР інструкція, яка встановлювала порядок їхнього вивчення, а також ручка-самописка, заправлена фіолетовим чорнилом.
І більше нічого.
Втім робота, якою займався майор Бузина у цей час, була не менш складною і відповідальною, ніж оформлення справ оперативного обліку чи агентурних досьє.
Щойно він від свого сусіди по кабінету майора Михайла Йосиповича Забари (на прізвисько «Мотл») отримав конфіденційну інформацію про те, що зі слів «джерела» майора Забари в інспекції КДБ УРСР прізвище майора Бузини занесено до списку офіцерів, конспекти яких підлягали перевірці. Майор Забара Михайло Йосипович мав джерела інформації скрізь, де цього вимагали його оперативні інтереси на ділянці виявлення емісарів закордонних ОУН в потоці іноземних туристів - від господарського відділу КДБ до кас залізниці та Аерофлоту і від київських готелів до Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном, тому його інформації треба було довіряти і відповідним чином на неї реагувати.
Вказаний захід, себто перевірку інспекцією конспектів оперативних працівників, усуміш з іншими новаціями, як-от, наприклад, порядок замикання і відмикання кабінетів, заборона мати в кабінетах радіоточки і радіоприймачі, правила користування телефонним зв’язком тощо, увів у практику новопризначений заступник голови КДБ УРСР підполковник Степан Несторович Муха 6), який до свого призначення на цю посаду мав військове звання капітан в запасі і працював інспектором ЦК Компартії України. Після переведення Степана Несторовича на службу в органи державної безпеки усі секретарі райкомів і обкомів, без виїмку і водночас, полегшено зітхнули, а органи КДБ УРСР набули вимогливого, суворого і мудрого керівника з неоціненним досвідом роботи в комсомольських, радянських і партійних органах.
Колегією КДБ УРСР на капітана в запасі Муху, щойно він перейшов на роботу в органи державної безпеки і отримав військове звання підполковник, було покладено такі функції:
кураторство комендантським і господарським відділами;
контроль за внутрішнім режимом і таємним справочинством в Центральному апараті КДБ УРСР та його органах на місцях;
організація позашкільного навчання співробітників КДБ УРСР;
організація захисту державної безпеки під час проведення на головній вулиці Києва - Хрещатику святкових заходів, присвячених черговим річницям Великої Жовтневої соціалістичної революції, Дня Перемоги і святу міжнародної солідарності трудящих усієї земної кулі Першому Травню, та у випадках відвідин столиці України кимось із членів чи кандидатів у члени Політбюро ЦК КПРС, а також високими зарубіжними гостями.
Попервах Степан Несторович з належною йому енергією взявся за режим і господарство КДБ УРСР, оскільки до свят ще було далеко і візити високих московських чи зарубіжних гостей в столицю України ближчим часом не передбачались.
Особисто обійшовши зокола будинок КДБ, він дав наказ ліквідувати усі балкони та парапети і повирубувати зелені насадження навколо нього, позаяк, на його думку, усі ті архітектурні викрутаси, балкони та парапети, а також дерева та кущі, як надлишки флори вздовж тротуарів по периметру будівлі, створювали сприятливі умови для проникнення в приміщення КДБ терористів і диверсантів - з фронту, флангів і тилу, до того ж вони спотворювали цілісне уявлення населення про те, яким повинен бути екстер’єр центрального органу державної безпеки Української РСР.
«Будинок КДБ, - казав Степан Несторович, - повинен мати вигляд суворої, неприступної і непорушної цитаделі, як і будинок ЦК КПУ на вулиці Орджонікідзе, колишній штаб Київського військового округу. А що це за цитадель з балконами і фігурними парапетами, деревами і несерйозними кущиками навколо, за якими може сховатись терорист з гранатою, бомбою чи базукою типу «Муха»?»
Докази Степана Несторовича були переконливі, і Федорчук дав дозвіл на реалізацію плану щойно призначеного свого заступника. Втім, оперативно розпочата ліквідація архітектурних викрутасів на будинку КДБ та зелених насаджень навколо нього по периметру була тимчасово припинена у зв’язку з протестом до Ради Міністрів УРСР головного архітектора міста Києва, який випадково проїжджав вулицею Володимирською саме в той час, коли півтора десятка хлопців у касках і з відбійними молотками довбали парапети на балконах оповитого курявою будинку номер 33, що належав КДБ УРСР, а інші вирубували дерева і кущі перед його фасадом.
Нагляд за роботами здійснював Степан Несторович, який теж був у касці, уніформі виконроба і теж оповитий курявою, але без відбійного молотка.
Підстави для внесення протесту головний київський архітектор мав. Як свідчили архівні документи Головного управління архітектури і будівництва Київського міськвиконкому, будівля КДБ УРСР була споруджена за проектом відомого українського архітектора Володимира Щуко 1914 року для Київської губернської земської управи. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, здійсненої її гегемоном - пролетаріатом, і встановлення в колишній Російській імперії диктатури цього гегемона споруду земської управи справедливо передали в користування гегемону і назвали її Палац праці. 1934 року після надання місту Києву статусу столиці УСРР будинок цілком справедливо у гегемона відняли і його зайняв після переїзду з Харкова Центральний Комітет Комуністичної партії (більшовистів 7)) України [ЦК КП(б)У], оскільки, відповідно до марксистсько-ленінського вчення, диктатура гегемона могла бути тільки тоді диктатурою, коли її (диктатуру) очолювала комуністична партія (більшовистів). З 1938 року колишній Палац праці, а відтак штаб-квартиру ЦК КП(б)У було передано у безстрокове користування органам державної безпеки, оскільки, за відомим визначенням вождя Жовтневої революції Володимира Ілліча Леніна, радянська влада (диктатура гегемона на чолі з комуністичною партією більшовистів) лише тоді чогось вартує, коли вона надійно захищена від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Захист здійснювало Головне управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ Української Соціалістичної Радянської Республіки (ГУДБ НКВС УСРР), яке всерйоз і надовго зайняло будівлю № 33 на вулиці Володимирській (тоді вона називалась вулицею російського письменника українського походження Володимира Галактійоновича Короленка). Терміново у дворі будинку було споруджено внутрішню тюрму (архітектор Щуко такого об’єкта для губернської земської управи не передбачив і його помилку було виправлено), в камерах якої тимчасово перебували (до розстрілу внизу у підвалі) члени викритих контрреволюційних організацій українських буржуазних націоналістів та інших ворогів народу. До переїзду ГУДБ на вулицю Володимирську (Короленка) вказані акції здійснювались в спецкорпусі НКВС, який займав будинок колишнього Інституту шляхетних панянок на вулиці Жовтневої революції 8)(тих, хто розстрілював, згодом теж розстрілювали у тому ж підвалі і теж як ворогів народу). ГУДБ НКВС УСРР 3 лютого 1941 року було перетворено в Наркомат державної безпеки Української СРР (НКДБ УСРР), 20 липня 1941 року НКДБ возз’єднався з НКВС, щоб 14 квітня 1943 року знову розз’єднатися. За часів німецької окупації покинуте приміщення не справедливо, проте логічно, зайняло ҐЕСТАПО9), у внутрішній тюрмі якого, чекаючи розстрілу (німці екзекуції влаштовували в Бабиному Яру, а не в підвалі), тимчасово перебували заарештовані члени мельниківської ОУН 10)та інші учасники антигітлерівського підпілля, зокрема, офіцер НКВС Іван Кудря і члени його групи. Після звільнення столиці Радянської України від німецьких загарбників Народний комісаріат державної безпеки УСРР справедливо повернувся у рідний дім.
З того часу мінялося найменування установи, яка розміщувалася в ньому після ҐЕСТАПО (НКДБ - МДБ - ГУДБ МВС - МДБ - КДБ), без суттєвої зміни зовнішнього і внутрішнього декору. Зважаючи на складний історичний шлях, який за короткий, але наповнений значними подіями час пройшли усі установи, що розміщувалися в будинку на вулиці Володимирській (Короленка), 33, постановою Ради Міністрів УРСР його було занесено до Державного загальноукраїнського реєстру історичної, архітектурної і культурної спадщини. Відповідно до урядової постанови, зміни в екстер’єрі будь-якої будівлі, занесеної до вказаного реєстру, могли вчинятися лише за згодою управління архітектури і будівництва міськвиконкому спільно з Українським товариством охорони пам’яток історії та культури, яке створив художник Іван Гончар 11) і на створення якого так необачно дав дозвіл Шелест.
Головний архітектор міста Києва згоди на деформації історичного будинку, який займав КДБ УРСР на вулиці Володимирській, 33, звісно, не давав і дати не міг. Зробивши запит до Товариства охорони пам’яток історії та культури, він переконався, що звідти дозволу теж не було, тому через Раду Міністрів УРСР зажадав від голови КДБ УРСР негайно припинити усі роботи, пов’язані зі зміною екстер’єру будинку, і відновити порушені його фрагменти.
На той час першим заступником голови правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури працював колишній начальник 5-го управління КДБ УРСР полковник у відставці Каллаш, звільнений Федорчуком без пенсії за недостатню активність при реалізації заведеної 1970-го року за його вказівкою централізованої справи «Блок». На новій посаді Каллаш відверто нудьгував до того часу, поки не одержав запит від головного київського архітектора стосовно незаконно розпочатих ремонтних робіт на будинку КДБ УРСР (колишньої Київської губернської земської управи) на вулиці Володимирській, 33 (колишня вулиця Короленка). Для Каллаша стало новиною, що будинок КДБ УРСР занесено до Державного реєстру пам’яток історії та культури, і він зажадав від свого референта негайно надати йому усі нормативні документи, що стосувалися до цього питання. Каллаш під час Другої світової війни служив на бойових кораблях Дніпровської флотилії і після демобілізації, працюючи в партійних органах, а затим в органах державної безпеки, у відповідальні моменти під сорочку одягав тільняшку.
Навчений за час роботи на посаді начальника 5-го управління КДБ УРСР методам оперативного пошуку, він віднайшов у наданих документах ще один цікавий момент: відповідно до законодавства, установи, які використовували занесені до Державного реєстру будівлі, мусили сплачувати податок на користь Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. КДБ УРСР чомусь такий податок не сплачував, либонь, так склалося історично, і загальна сума боргу за роки ухиляння КДБ УРСР від виконання фіскальних обов’язків на той час, за його підрахунками, сягнула 249 840 карбованців 67 копійок. Отримавши такий козир, Каллаш усі свої зусилля зосередив на тому, щоб примусити Федорчука дотримуватися чинного законодавства, і, зодягши тільняшку, негайно надіслав йому письмову вимогу про необхідність погашення усього боргу і пені за користування історичною будівлею та подальше щомісячне відрахування визначеної законом суми до бюджету Товариства.
Не отримавши протягом місяця відповіді, Каллаш надіслав Федорчуку припис про накладення на нього штрафу за невиконання вимог закону (в сумі 249 крб. 84 коп.), додавши ще і покарання на його заступника Муху за спробу несанкціонованого порушення екстер’єру історичної будівлі (в сумі 150 крб. 00 коп.).
Протягом наступного місяця Каллаш відповіді не отримав, до бюджету Товариства охорони пам’яток історії та культури з КДБ УРСР кошти теж не надійшли, після чого він зайняв посаду директора одного з київських кінотеатрів.
Подальша доля полковника Каллаша губиться у мороці історії.
Втім, господарському відділу КДБ УРСР довелося припинити роботи, зініційовані Степаном Несторовичем, затинькувати щербатини, полишені відбійними молотками, і, оскільки затиньковані місця вирізнялися на загальному тлі будівлі, було прийнято рішення перефарбувати будинок із темно-сірого кольору в темно-брунатний, що й було у достатньо короткий строк зроблено, знову ж таки під керівництвом Степана Несторовича. Зелені насадження, які встигли вирубати бійці під командуванням Степана Несторовича, статус історичної пам’ятки не мали, тому пеньки викорчували і землю на тому місці укотили під асфальт.
Після цієї оказії Степан Несторович отримав військове звання полковник і в перервах між забезпеченням безпеки святкування Великого Жовтня, Першого травня, Дня Перемоги та приїзду високих гостей до Києва повністю зосередився на підвищенні рівня професійної і політичної підготовки співробітників КДБ УРСР.
Впровадженню системної перевірки конспектів оперативних працівників передувало ініційоване Степаном Несторовичем дослідження інспекцією КДБ УРСР стану вивчення оперативним і керівним складом органів державної безпеки УРСР директивних документів КДБ СРСР і КДБ УРСР та рівня чекістської підготовки в системі позашкільного навчання. Результати дослідження були обговорені на засіданні колегії КДБ УРСР.
Як відзначив у своїй доповіді на колегії сам Степан Несторович, здійсненою інспекцією перевіркою конспектів директивних документів оперативного і керівного складу КДБ УРСР було виявлено численні вади, а саме:
- зошити для конспектування виявились різного розміру, кольору, формату і якості паперу (деякі офіцери належні нормативні акти занотовували у ґросбухи, якими користувалися на підприємствах і в колгоспах комірники та рахівники-скарбники ще у 30-40 роках, дотіль, докіль ними не зацікавилися органи НКВС-ҐЕСТАПО-НКДБ-МДБ і не повилучали їхні товсті і зручні зшитки для власного користування); різного кольору також було чорнило, яким користувались офіцери для записів;
- не було єдиного підходу до вивчення нормативної бази, яка регулювала дільність органів КДБ: в одних випадках надавалась перевага аналізу за рахунок дедукції, в інших, навпаки - індукції, в той час як логіка потребувала синтезу;
- в багатьох випадках замість творчого осмислення керівного документа і викладу його суті практикувалось дослівне його переписування, що категорично заборонялось ще з часів ВЧК-ДПУ-ОДПУ-НКВС-НКДБ-МДБ, оскільки існувала ймовірність загрози несанкціонованого витоку дослівного тексту нормативно-правового акту і потрапляння його в такому вигляді до противника з подальшим прямим цитуванням змісту (чи, що найнебезпечніше, - в разі, якщо директивний документ надсилався шифротелеграмою, то в такому випадку створювався ризик розкриття криптографічної системи конфіденційного зв’язку органів державної безпеки);
- недостатньо прив’язувалися завдання, що випливали з директивного документа, до конкретних функціональних обов’язків того чи іншого оперативного працівника (тобто відсутність прикладного засвоєння змісту нормативного акта, незалежно від того, до якої тематики він стосувався);
- тексти законспектованих документів розміщувались на аркушах зшитків переважно абияк, тобто не відповідали геометричним регулам і симетричним пропорціям, які традиційно визначали характер діяльності радянських органів державної безпеки і їхній внутрішній порядок.
Результатом роботи колегії став наказ голови КДБ УРСР «Про стан професійно-чекістської підготовки в КДБ УРСР та заходи щодо його покращення».
В наказі голови вказувалось, що результативність діяльності кожного офіцера КДБ УРСР при проведенні атестацій, разом з іншими показниками і критеріями, як-от: вербування агентури, кількість отриманих сигналів, заведених і реалізованих справ, арештів, профілактик, рівень військово-спортивної підготовки і мобілізаційної готовності, - надалі в першу чергу буде оцінюватися залежно від стану його конспектів.
До наказу додавались методичні рекомендації, в яких вказувалось, як вивчати нормативні документи КДБ СРСР і КДБ УРСР в КДБ УРСР, та визначались вимоги, як оформлювати конспекти першоджерел і навчальних зошитів в системі позашкільної професійної та політичної освіти, розроблені інспекцією КДБ УРСР під керівництвом Степана Несторовича.
Згідно з рекомендаціями встановлювалися три види зошитів для використання: для конспектування директивних документів - коричневого кольору, чекістської підготовки - блакитного, політичного навчання - червоного.
Першу партію зошитів усіх трьох кольорів господарський відділ КДБ УРСР вказівкою його начальника полковника інтендантської служби Жукова негайно завіз з республіканської бази канцтоварів до кіоску, що розміщувався на першому поверсі у вестибюлі їдальні КДБ на вулиці Ірининській. Зошити були дефіцитні, вдвічі більші форматом, ніж звичайні, що були у загальному продажу, в цератовій обкладинці, з гарним лискучим папером і на сто дев’ятдесят два аркуші кожен.
Відповідно до вимог наказу інспекція КДБ УРСР відразу зайнялась здійсненням системного контролю за його виконанням та дотриманням власних методичних рекомендацій. Обов’язковій перевірці підлягали конспекти працівників при розгляді подань на підвищення по службі, присвоєння чергового чи позачергового офіцерського звання, а також під час проведення планових атестацій. Крім того, розпорядженням Степана Несторовича, підтриманим заступником голови КДБ УРСР з кадрових питань підполковником Рябоволем, який теж до служби в КДБ був партійним функціонером, тому розумів Степана Нестровича з пів слова, в кожному підрозділі Комітету його начальником і секретарем парторганізації були складені списки під назвою «Можливий носій ДСП». До списків вносились прізвища офіцерів, які ще не скоїли того чи іншого дисциплінарно-службового порушення (ДСП), але, за окремими ознаками в їхній поведінці, могли його скоїти. Жоден офіцер не знав, внесено його прізвище до списків чи ні. Списки «емен-деспистів» складались під грифом «цілком таємно», їхні копії мали в своєму розпорядженні лише працівники Управління кадрів та інспекції. Конспекти внесених до списків «Можливий носій ДСП» офіцерів («емен-деспистів») також підлягали плановій, а в окремих випадках і позаплановій перевірці. За результатами розгляду на колегії КДБ УРСР питання щодо професійної підготовки українських чекістів та втілення в життя її рішень Степан Несторович отримав військове звання генерал-майор, а заступник голови КДБ УРСР з кадрових питань Рябовіл відповідно - полковник.
За весь час, як вказана новація була задіяна, жоден з конспектів, затребуваних інспекцією для перевірки, не витримав вимог, встановлених інструкцією, крім кольорів, оскільки проблем з придбанням потрібного кольору зошитів і чорнила для всіх категорій працівників КДБ попервах не було. Та й зміст конспектів у більшості випадків загалом відповідав вимогам інструкції - інтелектуальний рівень офіцерів КДБ дозволяв їм на той час ще досить швидко оволодіти навичками конспектування, запровадженими Степаном Несторовичем.
Проте дотримання двох вказаних вимог, як потім виявлялось, було замало. Коли зошити проходили перші дві стадії перевірки (на колір і зміст), і ні до чого не можливо було причепитись, Степан Несторович давав інспекторам вказівку застосовувати скрупульозніші методи дослідження - математико-геометричні. Не на око, а з допомогою креслярських інструментів (лінійки, циркуля, кронциркуля, косинця, транспортира тощо) інспектори визначали у повернутих від Степана Несторовича зшитках розмір нижніх і верхніх, лівих та правих берегів зошита, інтервал між рядками і відступами, встановлювали, чи витримувалася геометрична чіткість розміщення тексту на сторінці конспекта і чи шикувались рядки конспектів у визначені інструкцією стрункі шереги літер, слів, речень і абзаців. І, якщо потрібно було знайти огріхи (а коли зшитки з позитивними висновками повертались від Степана Несторовича, то це означало, що недоліки повинні знайтись у будь-якому випадку і висновок повинен бути негативним), вони знаходились: розміри берегів та інтервали або ж були завеликі, що негативно позначалося на розміщенні першоджерела, або ж були замалі, що не давало достатньої площі для викладу власних думок конспектанта, та й лінії і кути текстів, заголовків, підзаголовків, як правило, на більший або менший ступінь виходили за межі обов’язкових для працівників КДБ УРСР симетричних пропорцій розміщення перпендикулярів і паралелей, на що вказували інспектори при оформленні кінцевих результатів перевірки, визначаючи негативну оцінку, тобто, за шкільними мірилами - «двійку».
Зошити із зауваженнями поверталися в оперативний підрозділ, до їхніх власників застосовувалися заходи партійного впливу - наступні партійні збори первинного партосередку проходили за порядком денним «Про ставлення чекістів-комуністів до вивчення нормативних документів КДБ СРСР і КДБ УРСР та підвищення свого професійно-політичного рівня», - з відповідними висновками і рішеннями. В КДБ УРСР на певний час загальмувався процес присвоєння чергових військових звань та підвищення в посадах, що в кінцевому рахунку позитивно вплинуло на ставленні офіцерів до своєї позашкільної професійної підготовки та складанні конспектів на майбутнє. Полковник Рябовіл отримав військове звання генерал-майор, а Степан Несторович Муха зайняв посаду 1-го заступника голови КДБ УРСР. Додатково до попередніх функціональних обов’язків колегія доручила йому керування українською контррозвідкою - колишнього куратора 2-го управління генерала Крикуна Серафима Івановича було звільнено з посади 1-го заступника голови КДБ УРСР і призначено начальником Вищих курсів КДБ СРСР у місті Києві як такого, що не в достатній мірі відповідав новим вимогам на терені боротьби з агентами та резидентами закордонних ворожих розвідок. Для керування українською контррозвідкою потрібна була свіжа кров.