З почуттям певного задоволення повертався майор Бузина до свого кабінету, тримаючи під пахвою течку із зареєстрованими в секретаріаті агентурними повідомленнями «Кочека», «Ядвіґи», кандидата на «В» - «Б» та зробленими в ОТУ фотокопіями «самвидаву» - своїм добутком, який свідчив, що день пройшов недурно, позаяк найголовніше для кожного оперативного працівника - це отримання інформації, тому що тільки з інформації починається справжня оперативна робота, а інформацію можна отримати лише в тому випадку, коли є надійний і працьовитий агентурний апарат, націлений на виконання поставлених перед ним завдань, до того ж треба добряче побігати містом, щоб здибатись з потрібним «джерелом» та отримати бажану здобич, мовою тперів - «шкурку», бо відомо, що тпера, як і вовка, ноги годують.
Біля дошки оголошень навпроти кімнати, відведеної для засідань парткому, майор Бузина побачив капітана Сороку, який стояв із зосередженим обличчям і старанно вивчав свіже повідомлення.
Очевидячки, він уже прочитав оголошення декілька разів, і чекав, коли хтось підійде до нього, щоб обговорити його зміст.
В коридорі, крім капітана Сороки, за винятком кількох заклопотаних оперів, які притьмом снували в різні боки, нікого більше не було.
Майор Бузина підійшов і мовчки прочитав:
ОГОЛОШЕННЯ
Сьогодні о 18:05 відбудуться партійні збори
Управління.
Порядок денний:
1. Персональна справа члена КПРС
майора Бочонкіна І. Д.
2. Різне.
Ознайомившись з оголошенням, Олексій Григорович подивувався і запитально подивився на Сороку:
- Що трапилось? Хоче з жінкою розлучитися, чи виявилося, що на тещу зареєстрована його персональна дача і автівка «Жиґулі» 6-ї моделі? Так, здається, Ваня Бочонкін не ловелас і не обтяжений дрібновласницькими пережитками?
- Обтяжений перебуванням у витверезнику, - радо відказав капітан Сорока, дочекавшись співрозмовника, хотів далі розказувати і тут звернув увагу на вишиванку, у яку був одягнутий майор Бузина.
- Гарна вишиванка, - сказав він і погладив хрестики на сорочці. - Я тебе в ній бачив ще з ранку. «Сорочку мати вишила мені», чи не так?
- Не так, - мовив майор Бузина і прибрав з грудей руку Сороки. -Вишиванку колись мені подарував мій інститутський приятель на день народження. Сьогодні я увечері з ним зустрічаюсь. Він працює секретарем парткому колгоспу і у своїх справах приїхав до Києва.
- Зрозуміло-зрозуміло, - протягнув капітан Сорока. - Та навряд чи ти з ним сьогодні зустрінешся. Бачиш - партійні збори.
- То ж розказуй.
- Розказую. Позатиждень наш Бочонкін поїхав у відрядження до Львова, випив увечері сполом із хлопцями з обласного Управління, ти знаєш, що у Львові вміють частувати, прийшов у готель, захотілось ще додати. В готелі, де зупинився Бочонкін, на першому поверсі розміщений ресторан «Інтурист». Бочонкін спустився в «карпатську залу», випив ще грамів триста і заходився приставати до жінок з сороміцькими пропозиціями. А ти кажеш - «не ловелас»! Йому, звісно, відмовили, мабуть, занадто п’яним був. Тоді він заліз на подіум до оркестру, відібрав у співачки мікрофон, оголосив: «Для всєх прісутствующіх в залє жітєлєй Западной Украіни і гостєй ісполняєтся пєсня «Марш савєтскіх танкістов», - і заспівав: «Броня крєпка, і танкі наші бистри, і наші люді мужеством полни!»
- Еге-еге, - зацікавився майор Бузина розповіддю капітана Сороки. - Це відома пісня, і популярна, є декілька варіантів. Я чув.
- Оркестранти так сторопіли, що почали підігрувати Бочонкіну, хоч нотами, вірогідно, не володіли, хоч і популярна, як ти кажеш, пісня, та не скрізь. Алеж уявляєш: у Львові, у «карпатській залі» ресторану «Інтурист» москаль співає: «Тогда нас в бой пошльот товаріщ Сталін, і пєрвий маршал в бой нас повєдьот» у супроводі оркестру?! До того ж там у ресторані вечеряла ціла група туристів з Канади, які були вельми здивовані таким поворотом справи, перелякались і, недовечерявши, повтікали у свої номери. Однак деякі спритні, либонь, емісари закордонних ОУН, впроваджені в групу під прикриттям, встигли в різних ракурсах сфотографувати Бочонкіна на сцені ресторану і зняти на кінокамеру, вважай, для того, щоб занотувати побачене і почуте, щоб потім після повернення використати для антирадянської пропаганди і брехні. Чекай нової наклепницької кампанії зарубіжних підривних центрів на інтернаціональну дружбу радянських народів. Розумієш, скандал набув міжнародного масштабу! Скоро портрети Бочонкіна з’являться в зарубіжній пресі в різних недостойних позах! Уяви собі!
- Зачекай, Петре, не біжи так прудко, а то ти починаєш мені нагадувати старшого лейтенанта Бездолю, який бігає попереду потяга. Щось воно в мені не склеюється. По-перше, нічого канадці за кордон не вивезуть. Усі нотатки, якщо вони мають тенденційну спрямованість і неадекватно відображають радянську дійсність, згідно з встановленими правилами, в іноземців митним оглядом при виїзді вилучаються, а плівки з тенденційними знімками засвічуються. Так що навряд, чи побачимо ми подобизну Вані Бочонкіна в журналі «Шпіґель» чи «Лайф». По-друге, Ваня Бочонкін, наскільки я знаю, у своїй роботі супроти сіонізму і єврейського націоналізму прагне використовувати негласні методи, а не панцерну техніку і подіуми для публічного виголошення свого кредо та погроз. Зачекай-зачекай, - майор Бузина наморщив лоба, - подібний марш Ваня Бочонкін інколи співає, щоправда, трохи в іншій інтерпретації, я ж кажу - є різні варіанти цього маршу.
- Ага! Співає! Мені й самому було важко повірити, але саме так і було. Швейцар, місцевий вуйко з вусами і в кептарику, напевно, колишній бандерівець, з тих, які ідейно не роззброїлися, викликав міліцію. Міліціонери намагались відібрати у Бочонкіна мікрофона, він пручався, довелось їм застосувати методи примусу. Канадські емісари і цю сцену зафільмували і сфотографували. Коли міліціонерам вдалося вгамувати Бочонкіна, вони вивели його під ручки і відвезли до витверезника. Бочонкін помився під душем, гадаючи, що потрапив при допомозі колег у свій готельний номер, ніч переспав і лише вранці очунявся і доглупався, в якій установі перебуває.
- Вляпався! - скрушно промовив майор Бузина. - А ще говорив: «Донбас порожняк не гонить!» От тобі й маєш!
- От тобі й маєш! Йому роблять допит: «Хто такий, де живеш, що робив?» - тому що документів при ньому не було, він обачливо залишив їх у своєму номері, ти ж знаєш, у якому відділі він працює, хитрий і навчений, з будь-якої халепи може викрутитись.
От тоді, коли його запитали: хто такий, де живеш і що робив, - він прийшов до тями і змикитив, у якому закладі перебуває без документів, і згадав, що з ним напередодні трапилось.
Вирішив Бочонкін і тут викручуватися.
«Я жітєль города-гєроя Сталінґрада, - каже нахабно, - мєня завут Растапчатов Пьотр Алєксєєвіч, по імєні і отчєству я тьозка россійского імпєратора Пєтра Вєлікого, о котором вєлікій Пушкін, надєюсь, ви знаєте, кто такой Пушкін, пісал, что он вєсь как божія гроза, - надєюсь, ви чіталі єго роман в стіхах «Палтавская бітва», - нахожусь в вашєм дружествєнном городє Львовє в камандіровкє. Намєдні вєчєром с устатку рєшіл нємного атдахнуть в рєсторанє «Інтуріст», поскольку Львов для нас ето как би заграніца. Паужинал, випіл полбутилкі вашєго піва, харошєє піво, пачті такоє, как нашє «Мамаєв курган». І рєшіл под настроєніє спєть папулярную в народє пєсню времьон Вєлікой Атєчєствєнной вайни про доблєстних танкістов…»
«А чому не маєте при собі паспорта, шановний тезка російського імператора, коли їдете у відрядження зі свого міста-героя на гастролі до нашого дружнього міста?» - питають у нього міліціянти.
Він пояснює, що документи залишив у своїх знайомих, в яких зупинився на час відрядження, і просить дати йому можливість зателефонувати. Йому дозволили, він подзвонив нашому оперу з єврейського відділення обласного Управління КДБ, на миґах пояснив ситуацію і просить: «Виручай!» Опер швиденько приїхав, заплатив штраф і забрав квитанцію на прізвище «Растопчатов», а разом з нею і самого Бочонкіна.
- Звідки ти знаєш такі подробиці? - Майор Бузина був геть збентежений розповіддю капітана Сороки.
- Левко Нежердецький мені розказав, у присутності Миколи Майоренка. Він дізнався своїми каналами у хлопців з Львівського УКДБ. Міліція включила дані про пригоду в ресторані «Інтурист» у своє добове зведення, начальник Львівського управління КДБ генерал Полудень прочитав і дав шифротелеграму в 5-е управління.
- Паки, щось наплутав генерал Полудень, - продовжував сумніватися майор Бузина. - Давно відомо, що у нього в голові таргани бігають.
- Полудень не переплутав, він доповів про подію у львівському ресторані «Інтурист», як було написано у міліцейському зведенні. Про те, що «Растопчатов» є майором Бочонкіним, він не знав. Генерал Свєтков учора увечері був на явці, сьогодні зранку нікого не приймав, потім пішов на колегію, тому він теж нічого про подію у Львові не знав. Це вже потім хтось із Львова подзвонив Довбачеві і сказав, посилаючись на шифровку, що насправді марш танкістів у ресторані «Інтурист» співав не сталінградець Растопчатов, а наш Бочонкін. Полковник Бердиш розписав шифровку в «розшуковий» відділ для встановлення «Растопчатова» та інформування про його поведінку у Львові Волгоградське управління КДБ як терориста. Довбач забрав шифровку і доповів про подію в Управління кадрів, Рябовол - Федорчуку. Голова дав вказівку розібратись з Бочонкіним на парткомі.
- Ти ба, які дива тут зчинились, поки я їздив у Москву разом з Федорчуком! - Майорові Бузині було жаль майора Бочонкіна, хоч він був і кацап, та не зовсім затятий, - так вважав Олексій Григорович, - втім, він не любив усіх москалів та кацапів майже без вийнятку.
- Так-так. Повернувшись з колегії, Філофей Алфейович разом з Довбачем провів попередню співбесіду з Бочонкіним.
- Ну і що розказав Бочонкін? - стурбовано перепитав майор Бузина.
- Філофей Алфейович викликає Бочонкіна і питає його в присутності Довбача: «Розкажіть, товаришу Бочонкін, що ви натворили у відрядженні?»
Ваня, начебто ні про що не здогадуючись, каже: «Доповідаю, товаришу генерал. За час відрядження відповідно до затвердженого полковником Прокловим плану вивчив вісім справ оперативного обліку, провів три контрольні зустрічі з агентурою, дав практичні рекомендації щодо посилення агентурно-оперативної роботи в середовищі з числа єврейських націоналістів і сіоністів у місті та області, виявлення ульпанів та інших форм прикриття сіоністської діяльності».
Філофей Алфейович йому питання в лоб: «Ви і в міському витверезнику зустрічалися з агентурою із середовища єврейських націоналістів і сіоністів?»
«Подібні хитромудрі легенди шифрування здибанок з агентурою із середовища єврейських націоналістів і сіоністів я ще ніколи у своєму житті не використовував. Хоча ідея може мати інтерес, товаришу генерал», - відповідає Бочонкін та ще й з вивертом.
В цей час двері парткому з гуркотом відчинились, звідти вискочив скуйовджений майор Бочонкін і з швидкістю метеора побіг до свого кабінету, не звернувши уваги на капітана Сороку і майора Бузину. Через тридцять секунд він з тією ж швидкістю повернувся і знову скочив у партком.
- О, бачиш, як забігав, - задоволено констатував капітан Сорока. - На співбесіді він теж викручувався. Філофей Алфейович у відповідь на таку його поведінку каже Довбачу: «Ну, якщо товариш майор Бочонкін щиросердо не зізнається і продовжує крутить, готуйте партком і загальні партійні збори Управління, будемо його виключати з лав КПРС сьогодні. До завтра тягнути не станемо, завтра у нас нові проблеми можуть виникнути, ще один кандидат дозрів». Хто той «кандидат», промовчав. Ти не знаєш?
- Та звідки я можу знати, якщо цілий тиждень мене тут не було і увесь день працюю у місті з кандидатами на вербування та агентурою, - відповів здивовано майор Бузина.
Втім, щось таке підозріливе шпигнуло в його мозок: «Треба бути насторожі, недарма ж мої конспекти інспекція затребувала для перевірки, як мене проінформував майор Забара, а у Михайла Йосиповича джерела скрізь надійні». В бездоганності своїх конспектів Олексій Григорович був упевнений на всі сто відсотків, тому знаку не подав, що має якісь версії щодо чергового «кандидата» на партійний суд, який за версією генерала Свєткова мав відбутися вже завтра, бо не виключалось, що тим «кандидатом» міг бути і він, і продовжував уважну слухати розповідь капітана Сороки.
- «Кальоним желєзом будєм вижігать малєйшіє проявлєнія разгільдяйства і пьянства в нашєм здоровом коллєктівє!» - каже Філофей Алфейович, - продовжував з явним задоволенням розповідати капітан Сорока. - Бачиш, як забігав Бочонкін. Хай побігає, а увечері він покладе партквиток на стіл, якщо навіть на парткомі чи на зборах і покається. Філофей Алфейович йому не простить за те, що той зачинив його минулого тижня в туалеті на нашому поверсі. А ще Ваня Бочонкін має догану по службовій лінії за те, що обміняв вилучений у якогось київського сіоніста Талмуд на трилітровий бутель самогону у такого ж сіоніста-єврея. Для Бочонкіна - по зав’язку для того, щоб вилетіти з лав КПРС і органів, все йому пригадається.
Майор Бузина ні про туалет, ні про Талмуд геть нічого не знав.
Не знав він і про пригоду, яка сталася з Бочонкіним у витверезнику та ще й у Львові, коли він достеменно знав, що майор Бочонкін їздив у відрядження до Ворошиловграда, а не у Львівське управління, саме тоді, коли він перебував у Москві, до того ж Бочонкін повернувся раніше.
- Петре, ти щось знову плутаєш. Майор Бочонкін їздив не до Львова, а у Ворошиловград, він мені учора розказував. Я ще у нього запитував, як місцеві євреї вимовляють «Ворошиловград». Іван відповів, що по-різному, залежно від рівня асиміляції.
- Як не у Львів? Левко Нежердецький мені розказав, що п’яного Бочонкіна затримали у Львові. Він спеціально крутить, щоб заплутати сліди. Нічого, на парткомі зізнається, якщо захоче відбутися по мінімуму суворою доганою, а не виключенням із членів КПРС, хоча правдиве зізнання йому вже не допоможе. Тобі може підтвердити про факт перебування Бочонкіна у львівському витверезнику Микола Майоренко, запитай у нього. Він дуже переживає за Бочонкіна, позаяк на волейболі навчив Бочонкіна накидати йому паси. А якщо Бочонкіна виключать з партії, то «автоматом» погонять і з органів КДБ, і Майоренко втратить «розпаса».
- Левко Нежердецький, певно, зацікавлений, щоб Микола Майоренко втратив такого розпасника, - погодився майор Бузина. - Мишко Глюк теж може накидати м’яч, - згадав він.
- Та не так вправно, як Бочонкін, - заперечив Сорока. - Філофей Алфейович після бесіди з Іваном викликав Левка і в присутності Довбача сказав: «Ви - відповідальний по лінії парткому за дисципліну чекістів-комуністів Управління у позаслужбовий час та їхній здоровий спосіб життя. Товариш Бочонкін потрапив у витверезник, своєї ганебної поведінки не засудив. Довбач рекомендує, щоб ви взяли участь в засіданні парткому, на якому ми будемо виключати Бочонкіна з партії. Ви повинні виступити і засудити. Товариш Довбач розкаже, що вам треба буде говорити. Мнєніє коллєктіва! Кальоним жєлєзом!» «Втямив, товаришу генерал, - відповідає Левко, - розпеченим залізом і тільки так! Малєйшіє проявлєнія! Сполом із віце-полковником Довбачем! Мнєніє коллєктіва!» Він на парткомі ще потовчеться по Бочонкіну.
Майор Бузина стенув плечима, ще раз прочитав оголошення і вирішив запитати про подію у капітана Майоренка.