Капітан Майоренко хотів заховати Біблію в стіл, але в цей час до кабінету зайшов майор Нежердецький і мовчки поклав на стіл зірване з дошки оголошень повідомлення про партійні збори, на яких мала розглядатись персональна справа члена КПРС майора Івана Бочонкіна.
- Брате Левку, - вигукнув капітан Майоренко, - а де ж наш винуватець?
Майор Нежердецький побачив в руках капітана Майоренка Біблію і запитав майора Бузини:
- Це тобі Колько про грішника Онана розказував? - Він взяв у капітана Майоренка Святе Письмо, перегорнув наобач кілька сторінок і прочитав: - «І взяв Амрам свою тітку Йохевед собі за жінку, і вона породила йому Аарона та Мойсея. А літа життя Амрамового - сто і тридцять сім літ. А сини Їцгарові: Корах, і Нефеґ, і Зіхрі. А сини Уззіїлові: Мішаїл, і Елцафан, і Сітрі. І взяв Аарон Елішеву, дочку Амінадавову, сестру Нахшонову, за жінку, і вона породила йому Надава, і Авігу, і Елеазара, і Ітамара. А сини Корахові: Ассир, і Елкана, і Аваасаф, - це родини Корахові. А Елеазар, син Ааронів, узяв собі з дочок Путіїлових за жінку, і вона породила йому Пінхаса» 5). Цікаво… З Піньою, Пінхасом Зельдовичем, я у Луцькому в одному класі вчився. Він після закінчення школи вкупі з батьками виїхав в Ізраїль, тепер служить в «Сохнуті» 6). Я його нові координати дав Іванові Бочонкіну.
- До парткому чи після? - поцікавився капітан Майоренко. - Ми тебе вже заждались, брате. Тут Олексій Григорович хвилюється, що через позачергові партійні збори зривається його здибанка з інститутським другом.
- Партзборів управління не буде, - впевнено відповів майор Нежердецький, при цьому він хотів подерти оголошення, але передумав. - Залишу Бочонкіну на згадку.
- Виключили Бочонкіна з лав КПРС?
- Здогадайся з трьох спроб, ти, Миколо, метикуватий. Вгадаєш - даю 25 копійок. Не вгадаєш - з тебе 25 копійок. Га? Не ся здогадуєш? Мої 25 копійок. Поки що не віддавай. У вівторок на сітківці я їх ставлю на кін. Програєш - женеш мені кербель, виграєш - ми з тобою квити.
- Якби я з тобою грав на гроші, ти б уже ходив без штанів, - глузливо мовив капітан Майоренко.
- Я?! - скипів майор Нежердецький.
- Годі, хлопці, - втрутився майор Бузина. - Ти, Левку, ліпше скажи, що там сталось з Бочонкіним і де він отепер?
- Ся стало те, що й мало ся стати. Такою була воля Аллаха! - Майор Нежердецький підняв очі гору і зітхнув сумовито. - Вилучили його з партії. Одностайно. Рішення суворе. Але, враховуючи ідеологічну борню, яка з кожним днем ся загострюєть, і той факт, що наш ідеологічний ворог ся намагаєть знайти дірку в наших злютованих спільною метою партійних лавах, в даному разі дірку в особі майора Бочонкіна, рішення цілком справедливе. Мушу констатувати, але слухайте далі…
- І ти теж проголосував за виключення? - обурився капітан Майоренко. - Навіть не утримався? А ще другом називаєшся! Який же з тебе друг і побратимець?! Олексію Григоровичу, брате, скажи, який з цього пристосуванця друг і побратимець?! Бочонкіна тепер розжалують до єфрейтора і з органів витурять! І хто зі мною на «розпасах» тепер буде грати? Тому-то й розраховуєш виграти у вівторок і видурити у мене карбованця?
Капітан Майоренко суворо зиркнув на майора Нежердецького, чекаючи відповіді.
- Ле-ле, Колю, не ся диви на мене таким василиском. - Майор Нежердецький почувався впевнено. - Я не вотував за се рішення, пане-товаришу, оскільки не є членом парткому, а мене було запрошено на його засідання, оскільки я маю постійне партійне доручення - відповідаю за здоровий спосіб життя наших працівників та їхню фізичну готовність боротися з внутрішніми і зовнішніми ворогами, тобто спортивну підготовку. І доручення виконую успішно, чому доказом є он той приз, - майор Нежердецький показав на бюст Дзержинського з вимпелом товариства «Динамо» на шиї. - Іван Бочонкін - мій друг і побратимець, се всі знають, ти правильно мовиш і я від нього не ся відрікаю. Одначе вшистко єдно, я б теж вотував за вилучення Івана Бочонкіна з лав КПРС. Справа принципова - дружба дружбою, а служба службою, і взагалі, у нас усе повинно ся вирішувати одно-го-лос-но - згідно з партійною дисципліною і вимогами демократичного централізму. Вилучили Ваника Бочонкіна з лав одностайно.
- «Одностайно» від слова «одна стайня»?
- Колю, не ріж полу. Безсмертний твір Йозефа Вісаривоновича Сталіна «Марксізм і вопроси язикознанія» ти читав?
- Не читав.
- Тоді прикуси язик і не виголошуй єретичних інтенцій.
Капітан Майоренко обурено засовався на стільці.
Майор Бузина випередив його:
- Виключили Івана з лав КПРС і розійшлися? А де ж Іван?
- За Івана не хвилюйтесь. У нього нерви міцніші, ніж у декого з присутніх.
- Олексію Григоровичу, які можуть бути нерви, коли йдеться про долю нашого друга і побратимця, скажи? - Взявши в руки Біблію, капітан Майоренко звернувся за співчуттям і підтримкою до майора Бузини.
- Продовжуй, Левку, - сказав майор Бузина, - справа серйозна, не до жартів.
- Продовжую, але скажи Миколі, щоб бодай на мить прикусив язика і не розмахував Біблією.
Капітан Майоренко промовчав.
- Коли наш «Борман», тобто Довбач, закрив засідання парткому, - продовжив майор Нежердецький, - безпартійний майор Іван Бочонкін, хоча рішення про його вилучення з лав КПРС має ще бути затверджено на партзборах Управління, але то не проблема згідно з принципом партійної дисципліни і демократичного централізму, ся звертаєть до Свєткова і рече: «Товаришу гянярал, дозвольте за свій кошт з’їздити у Ворошиловґрад, дати раду на місці, що там ся трапило у витверезнику. Я у своєму житті ніколи не був п’яним як ґой, і ніколи не брешу, хоча і не вважаю сю рису достоїньстьою свого характеру».
Свєтков глянув на шифротелеграму від генерала Полудня і ся подивував: «Товаришу Бочонкін, причому тут Ворошиловґрад? Ви потрапили до витверезника у місті Львові, коли перебували там у службовому відрядженні, ся намагаючи видати себе за мешканця міста-героя Сталінґрада на прізвище Растопчатов! У Ворошиловґраді начальник Управління поки що полковник Косяченко. Поки що - Косяченко, а не поки що - полковник, тому що генералом Косяченко уже не стане увік, хоч йому і вдалось посадить терориста «Гайдамаку». А у Львові - генерал Полудень, який і надіслав шифротелеграму».
Ваня Бочонкін почав нервово ся сіпати, він останнім часом, як на мій позір, став дещо дразливим.
«Товаришу гянярал, - мовить, - я у своєму житті жодного разу не був у місті Львові. Це не мій реґіон кураторства. У нашому «єврейському» відділі за львівських євреїв відповідає майор Борис Степанович Саврій з міста Хмельницького, колишнього Проскурова, а я родом з міста Донецького, колишнього Сталіного, а до того Юзівка, але не із Сталінґрада. Я був у службовому відрядженні у Ворошиловґраді, колишнє місто Луґанське, а не у Львові, колишній Лємберґ, тому що відповідно до функціональних обов’язків, затверджених вами, відповідаю за оперативну обстановку серед єврейських націоналістів і сіоністів на периферії у Луґанській і Донецькій областях, а не у Львівській. Дозвольте доповісти документи, вони у мене в кабінеті у сейфі поки що лежать, я ще не встиг ся відзвітувати у фінвідділі, писав звіт про здійснену роботу у Ворошиловґраді, як того вимагає інструкція про звітність за відрядження».
Не чекаючи дозволу, Ваня Бочонкін притьмом вискакує з парткому, через хвилину ся повертаєть і кладе перед Святковим посвідчення на відрядження: день приїзду - день від’їзду, печатки Ворошиловґрадського управління КДБ і квитки «Київ-Ворошиловґрад» і «Ворошиловґрад-Київ».
«Якщо члени парткому і ви особисто, товаришу генерал, вважаєте, - каже Бочонкін досить знервовано, - що я за одну ніч встиг з Ворошиловґрада збігати у Львів, щоб випити там пива у місцевому ресторані, потрапити у витверезник і повернутися назад, щоб о дев’ятій годині ранку провести контрольну явку з аґентом «єврейського» відділення 5-го відділу Ворошиловґрадського УКДБ «Циклопом», відмітка в особовій справі «Циклопа» є, встановивши таким чином світовий рекорд для закритих приміщень, то ви помиляєтеся. Я кандидат в майстри спорту зі скраклів, але не з спринту на довгі дистанції», - робить Бочонкін таку заяву, вже не для протоколу, тому що офіційна частина засідання парткому ся закінчила.
Свєтков хвилин десять студіював документи Бочонкіна, потім передав Довбачу.
«Борман» теж довго ся видивляв, потім подзвонив начальнику «єврейського» відділу полковникові Проклову, шефу Вані Бочонкіна, запитав, де Іван був у відрядженні, після чого звертається до Свєткова і рече: «Товаришу женераль, напевно, вийшла накладка, інколи неминуча в нашій складній роботі, оскільки досить часто ми працюємо в умовах оперативної невизначености. Як доповідає колонель Проклов, майор Бочонкін справді перебував у Ворошиловґраді і втрапити до львівського витверезника об’єктивно не міг. Пропоную питання закрити і розійтись».
Бочонкін обурюється: «Як це - «питання закрити і розійтись»?! А рішення парткому про моє вилучення, зафіксоване в протоколі одностайно? Я партійний член чи безпартійний? Я маю право чи не маю права?»
«Борман» каже: «Врахуємо ваше зауваження, товаришу Бочонкін. Пропоную продовжити засідання і без обговорення поставити на голосування питання про відміну попереднього рішення парткому про одностайне вилучення товариша Бочонкіна з членів КПРС і його поновлення в рядах партіі як члена».
Проголосували знову одностайно, залишили Бочонкіна в партії, такою була воля Саваофа, - майор Нежердецький підняв очі гору, - і розійшлись. Ваник залишився, ачей, потягнув женераля в туалет виясняти стосунки. Щось довго його немає. Олексо Григоровичу, як ти з’їздив до столиці?
- Тобі підполковник Мусоргський вітання передавав, - сказав майор Бузина.
- Петро Модестович? Вже підполковник? - Обличчя майора Нежердецького вмить повеселіло. - Моцний москаль! Де ти його бачив?
- У Москві, він Красну площу і Мавзолей Леніна охороняє. Об’єкти номер один і два.
- Хіба? Його Бояринов у «спецкоманду» Управління «С» ПГУ обіцяв взяти. А він ще в «дев’ятці»?
- Так. У ПГУ перейде ближчим часом. Обіцяв відвідати Київ.
- Зустрінемо, бігме! Я з Петром Модестовичем на курсах у Балашисі вишкіл проходив, у Каракумах ящірок їли, у Вірменії, коли в горах з парашутом стрибали, Арарат по той бік кордону бачив. Мені вірмени розказували, що колись Арарат був на їхній території, Володимир Ілліч віддав його туркам 1921-го року, і він опинився в Турції. А кажуть, що гора не йде до Магомета 7). Пішла, як мила! Славно було б, далебі, якби Петро Модестович завітав до нас! А він тобі не розповідав, як я жінці Гришка Вернидуба, Гришко теж був на курсах, бандеролю оголошеною цінністю в триста кербелів надіслав у Черкаси драний камуфляж, який Петро Модестович викинув як зужитий? Не казав? Розкажу.
Жінка, коли Гриня дзвонив їй, кожного разу ся допитувала, чи купив він їй у ҐУМі костюм «джерсі» і кримпленові пантальони. А коли ж ся вирвеш у той ҐУМ? Якщо й ся видавала вільна хвилинка, то уся братія поспішала у ресторацію «Бичаче око». Варто лише було паркан перестрибнути. От я, щоб дорога половина Гришка не набридала свойому мужу, відіслав їй бандеролю з камуфляжем товариша Мусоргського, який той викинув на ганчірки для чищення зброї після стрільб. Жінка потім того трапунку приїхала транзитом з Черкас через Москву і знайшла свою половину у Балашисі, попри те, що наш об’єкт засекречений. Трохи подряпала Грині пику за бандеролю, хоч він і володіє прийомами рукопашного бою і самбо, далеко не так, як я, певна річ, однак на рівні. Начальник курсів полковник Бояринов відпустив Гриню з жінкою у Москву на цілу добу, вони переночували в готелі «Пекін», і жінка Гришуні таки придбала собі в ҐУМі костюм «джерсі» і кримпленові шуси. Гринько і його жона претенсій до мене не мали. Не розказував?
- Не розказував. Він розказував про жаб.
- А, жаби! Ади, файні шкреки ся плодять під Москвою! М’ясо, як у кролів. Далебі, навіть краще, ніж у трусиків, ніжніше. Я, коли, дай Боже, доживу до абшиту 8), відкрию у рідному місті Луцькому ресторацію французької кухні і візьму в долю Петра Модестовича, щоб ся займав постачанням шкреків з Московії. З Парижа будуть приїздити Мірей Матьє, Шарль Азнавур, французький шансон, кутюр’є, Ів Сен-Лоран, дефілє, лямор-бонжур, шато де флер…
Мрії майора Нежердецького перебив майор Бочонкін, який з дещо ображеним виглядом на обличчі зайшов до кабінету.
- О, про вовка промовка… - сказав майор Нежердецький. - Шалом Ізраель! - привітався він до майора Бочонкіна. - Леле! Ванику! Та на тобі обличчя геть немає, як кажуть москалі!
Обличчя у майора Бочонкіна було, воно було, як крик валашка з лісу, якого спіймав коло водопою вовк.
- Шалом алейхем! - машинально відповів він і смикнувся: - Який «шалом», пане Нежердецький, і який «Ізраель»?! Я з вами розмовляти відмовляюсь доти, доки ви мені не поясните всю цю історію з якимось «Растопчатовим», якого я ніколи не знав і знати, сто пудів, не хочу, витверезником та мою участь у ній. Двісті пудів, без вас у цій брудній провокації, через яку мене ледве не було одностайно вилучено з лав членів КПРС, слава Богові Ягве - о, Шамаїм! Елохім ель-Шаддай! 9), що справедливість, триста пудів! - восторжествувала, - не обійшлось! Який у нас з вами може бути «шалом», їбьона вош, пане Нежердецький?
Майор Нежердецький, заскочений гнівною тирадою майора Бочонкіна, не вимовив звука.
Майор Бочонкін на межі крайнього обурення не стерпів і брудно вилаявся:
- Кіш мір ін тухес, шлімазл! 10)
- Добродію Бочонкін, додайте ще - поц 11), - зважився на відповідь майор Нежердецький, якого, очевидьки, образила огидна лайка з вуст майора Бочонкіна. Він повів нижньою щелепою і сіпнув головою зліва вгору. - Та я не поц, шляк би тебе трафив, каш мара кар, чавела, ду тем пула, кізда меті, футі капі, драку, кроца фіста сакраменто 12),і цілувати ваші худокосні сідниці в найближчий час наміру не маю. Не ся ображайте, я резиґную. - Майор Нежердецький порухав бровами. - Як мовив один розумний чоловік, ся здаєть, то був я: «Свої образи записуйте на піску». А на Волині кажуть: «На образливих воду возять». От.
- А ти ніколи і ні на кого не ображаєшся? - Майор Бочонкін криво посміхнувся.
- Я? - здивувався майор Нежердецький. - Ніколи і ні на кого! З якого б біса? Запитай у капітана Майоренка.
Капітан Майоренко мовчав.
- Ти, Левку, кінчай свої манси і не забивай нам баки тралі-валі, - сердито продовжував майор Бочонкін. - Питання серйозне. Я хочу знати усю правду про провокацію, яку лише ти міг влаштувати, либонь!
- Ванику, бігме, яка провокація? Не ся юши і не ставай цапа! Від екскурсу ся повертаю до дискурсу - се ніякий не компльот 13) проти тебе, як ти гадаєш, а звичайнісінький оперативний експеримент, у якому «наосліп» тобі ся довело взяти участь. Чи не вчили пана-товариша Бочонкіна у Мінському на Вищих курсах, що головними вимогами оперативного експерименту, як меттди пізнання в аґентурно-оперативній діяльності, є чистота проведення заходу і забезпечення конспірації?! Инакше потрібного результату не досягнеш, чи, ще гірше - ся трапить помильний вислід. Повідай, що далі було, коли усі члени рабинату розійшлися?
- Експеримент?! - обурився майор Бочонкін. - Я що тобі - собака академіка Філатова?
- Ніт же, - академіка Павлова, - доброзичливо поправив майор Нежердецький. - Академік Філатов на собаках не експериментував, він лікував очні хвороби у місті Гаджибеї, яке помилково називають Одеса, а свої методи лікування випробовував на мавпах. То Іван Петрович Павлов перевіряв умовні рефлекси на собаках в Ленінґраді. Ся угамуй і не розпускай мукоїди. Товариство хоче, аби ти повідав, що далі було, коли усі левіти ся розійшли, заєдно з ними і я, а ти ся залишив з віце-колонелем Довбачем і женералєм Свєтковим?
Майор Нежердецький налив з графина шкляник води і подав майорові Бочонкіну. Майор Бочонкін випив одним духом не подякувавши.
- Розійшлися, проголосувавши за поновлення майора Бочонкіна в лавах КПРС? - уточнив майор Бузина.
- Так, - відповів майор Нежердецький. - Партком одностайно поновив Івана Демидовича в лавах, і я усією душею вотував за се рішення, хоча членом парткому не є. А що було потім?
- Левіти, шановний Левко, кривосуду не чинять, рішення ухвалюють у чіткій відповідності з нормами Тори і Талмуду і двічі по одному питанню ніколи не голосують, - показав зуби майор Бочонкін. - Це ж тобі не хуйо-мойо і не хаміль-шаміль, а Комуністична партія! Розум, честь і совість! Я в неї вступив у забої, на передовій трудового фронту ще до КДБ! Я працював шахтарем, а не протирав яйцями штани по кабінетах, як деякі! - У майора Бочонкіна заходив живчик на скроні.
- Сількісь-сількісь, - не став сперечатись майор Нежердецький, - хай буде гречка: ти не протирав яйцями штани по кабінетах, як деякі, а працював в забої. Вугілля добував? Хоч инколи дрібне, але завсіди - перевиконуючи?
- Перевиконуючи, завсіди.
- Іносе, вірю, так і запишемо, - примирливо віднотував майор Нежердецький. - Розповідай, як Довбач ся викручував із цієї халепи, в яку ти його вмочив.
- Не я, а, підозрюю, ти, - уточнив майор Бочонкін. І, потроху заспокоюючись, почав розповідати:
- Коли всі розійшлися, я питаю у Трьох-Де: «Як же так все вийшло, Дмитре Денисовичу? Ви не уявляєте, які почуття я переживав, коли мої товариші по партії і чекістській діяльності ухвалили одностайне рішення про вилучення мене зі своїх рядів у якості члена! Я маю право чи не маю права?»
«Борман» відповідає: «Само главно, ви не переживайте. В 37-му році вас, Іване Демидовичу, без суда і слідства за вироком «особого совєщанія» чи «тройки» розстріляли б, а потім десь через тридцять років за рішенням Верховного Суду на підставі висновку органів КДБ про незаконність вироку посмертно б реабілітували. Ми ж розібралися за п’ять хвилин, своє рішення, само главно, привести «в ісполнєніє» не встигли і вас реабілітували. Радійте, що зараз ми живемо в умовах відновлення ленінських принципів партійного життя, соціалістичної законності і радянської демократії, і наше засідання фатально для вас не закінчилось, само главно. Почувайтесь і далі членом нашої ленінської партії».
І сміється ось так, - Бочонкін закинув голову назад і показав, як засміявся зі схлипами секретар парткому Дмитро Денисович Довбач. - Де ще ви бачили такого довбойоба?
Безмаль, такого довбойоба ніхто з присутніх не зустрічав, тому запитання майора Бочонкіна залишилось без відповіді.
Старший лейтенант Майоренко взяв в руки Біблію, вийняв закладку, знайшов у ній місце про Онана і відтак сказав:
- А ось Онана, сина Юди, було вбито без суда і слідства лише за те, - даремно ти, Левку, скалиш зуби, - що своє насіння він спускав буцімто не туди, куди належить, і усі вважають його родоначальником онанізму, хоча це історична помилка, яку до цього часу, на жаль, не виправлено. Може, сьогодні після роботи розглянемо питання про реабілітацію Онана в ганделику «Під булавою», подалі від «Бормана» і вже без участі Сороки, ой, лихо, не Петрусь? А заодно і відзначимо успішне закінчення оперативного експерименту та реабілітацію майора Бочонкіна? Як ти, Олексію Григоровичу?
- Чому б і ні? Приймається, - погодився майор Бузина. - Тільки за булаву триматися не будемо і подалі від «Хвилинки». А то там нас уже по імені і по батькові знають. Я, коли останній раз заходив і шинкарка до мене привіталась: «Олексію Григоровичу», - поворушив мізками: «Чи не агентура нашого Кальтенбруннератут працює?»
- Полковника Кондратьєва, начальника відділу внутрішньої безпеки?
- Так, «шістки» - відділу внутрішньої безпеки, - підтвердив майор Бузина.
Усі помовчали, роззираючись на стелю, стіни, двері.
Раптом клацнула клямка і в отворі дверей з’явився старший лейтенант Спірохін. Усі подивились за спину старшого лейтенанта Спірохіна - чи не один. Спірохін був один. Він уважно роздивився притихлих присутніх і, завбачивши майора Нежердецького, запитав:
- Що це ви тут зібрлалися?
- Проводимо оперативну нараду, товаришу стра… старший поручнику. Не можемо виробити спільну позицію. Майор Бочонкін каже, що людина походить від мавпи, - майор Нежердецький оглянув старшого лейтенанта Спірохіна знизу вгору і згори вниз, - а капітан Майоренко стверджує, що першого чоловіка було зліплено з глини.
- А ви якої думки? - поцікавився старший лейтенант Спірохін.
- Я стою на тому, що ріжні люди походять від ріжних мавп, незалежно від раси і національности, гм…, гм… хоча вийнятки з сього правила, на думку Олекси Григоровича, бувають: одні походять від макак, иньші від шимпанзе, ще иньші від горил.
Старший лейтенант Спірохін глянув на майора Бузину.
Той поважно кивнув головою:
- І від капуцинів. Є така порода приматів. А вийнятки завжди є - вийнятки підтверджують правило.
- Можливо воно й так, - повернувся Спірохін до майора Нежердецького, - але ж, товарлишу Нежерлдецький, за вами рлахується невиконаний документ: рлеєстраційний номерл трлидцять трли дрліб два тирле сорлок вісім.
- Коли спливає реченець 14)? - самовпевнено поцікавився майор Нежердецький.
- Що? - не второпав Спірохін.
Майор Нежердецький насмішкувато перезирнувся з майором Бузиною: «Кацап! Тупий, як сто москалів укупі, тупіші від них лиш американці - не знає, що таке реченець».
- Дата контролю? - перепитав він Спірохіна.
- Трлидцять перлшого.
- Маю гонор запитати, а сьогодні яке число? Тридцять перше, чи двадцять друге, чи, може, трагічне шосте, від якого ще не оговталося усе проґресивне людство і 5-е управління? Іване Демидовичу, - звернувся майор Нежердецький до майора Бочонкіна, - який за юдейським календарем наразі місяць? - Не чекаючи відповіді майора Бочонкіна, сказав: - Встигну, товаришу старший поручнику.
- Покажете прлоект і орлієнтуйтеся на встановлений календарл, а не єврлейський, - попередив старший лейтенант Спірохін. - Щоб не було потім рлозмов.
- Покажу. Як тільки закінчимо оперативну нараду. Орієнтуюсь на ваш календар. Юдейським користуюсь для надійности дотримання контролю.
Старший лейтенант Спірохін ще раз обвів поглядами присутніх, побачив на столі у капітана Майоренка чашку з чаєм і зрадів:
- Ага, товарлишу Майорленко! Оперлативна нарлада у вас! А самі всуперлеч інстрлукції кип’ятильничком корлистуєтесь! Складаємо прлотокол прло порлушення прлавил пожежної безпеки, здавайте заборлонені інстрлукцією прледмети і пишіть пояснювальну записку. Свідки підпишуть.
Капітан Майоренко витягнув з тумбочки термос:
- Я на роботу чай з дому приношу у портфелі. Портфель залишаю в камері схову, а термос беру в кабінет. У нашій роботі без чаю не обійтись, брате. З явки приходиш, як пес голодний і холодний. Вам тут добре в теплі, а опера, як вовка, ноги годують.
- Терлмос дозволяється, - сказав старший лейтенант Спірохін і вийшов.
Капітан Майоренко прибрав термос:
- Я його тримаю про всяк випадок на виду для «Петьки». Термос без шкла, йому сто років, а кип’ятильник ховаю.
- Чи не підслуховував «Петько» під дверима? - запитав майор Бузина.
- От чого не можна сказати про «Петьку», так те, що він здатен чинити капості знишка чи комусь спідтиха стукає, - став на захист Спірохіна капітан Майоренко. - Ти сам винен, що не заховав свого радіоприймача. Бач, який з тебе опер.
- Та я… - обурився майор Нежердецький.
Бочонкін Бочонкін не дав йому закінчити гнівну одповідь:
- Я стосовно пропозиції Миколи Сергійовича. Якщо в Олексія Григоровича є підозри щодо шинкарки «Під булавою», - сказав він, - то я пропоную мішпухою відвідати ганделик «Під грабом» на Подолі. Там на закуску - бутерброди з форшмаком, і, можете мені повірити, агентури Кальтенбруннера немає.
- Форшмак, Ваню, покуштуємо колись пізніше, - зауважив майор Бузина. - А в ганделику «Під горою», зліва на скосі Володимирової гори, кажуть, смачні крученики готують з томатною поливкою і гусячими шкварками. Однак підемо не сьогодні, а в суботу, щоб часу більше мати, адже питання у нас винесено на обговорення серйозне. Бо сьогодні я вже настренчився на заплановану зустріч з інститутським приятелем в готелі «Театральний», він там зупинився. Заради справедливості, напевне, і громадянина Растопчатова тоді треба буде реабілітувати, якщо такий існує?
- Існує не лише як екзистенціяльний суб’єкт, але й матеріяльний об’єкт, - відгукнувся майор Нежердецький. - І вину його доведено неспростовно, тому підстав для нашого втручання, як у випадку з Онаном, сином Юди, і Ваником Бочонкіним, сином Демида, немає. За міліцейськими зведеннями, житель міста-героя Сталінґрада Растопчатов Петро Олексійович справді під час перебування у Львові співав у ресторані «Інтурист» пісні про Сталіна, за що його львівські міліціянти з притаманною їм вишуканою чемністю, особливо у справах, що ся стосують до підпилих москалів, стягли з подіуму і відправили до витверезника. Там він ся намагав переконати львівських міліціянтів, що він родич імператора Петра Олексійовича Першого. Це я цитую доповідну генерала Полудня. Громадянин Растопчатов вчинив адміністративний переступ, відбув справедливе покарання і підстав для його реабілітації немає.
- Тоді питання знімається, - погодився майор Бузина. - І все таки, розкажи докладніше про цю львівську історію, а то я не всі деталі уторопав.
- І нарешті про експеримент, у якому я опинився в ролі чи то одеської мавпи Філатова, чи то ленінградської собаки Павлова! - поставив вимогу майор Бочонкін.
- Зажди, Ванику, розкажу. Не ти ся опинив у характері піддослідного пса, а капітан Сорока. Ти грав допоміжну роль, і не собаки, а «нікчемного об’єкта», згідно з термінологією оперативної діяльности. Шифротелеграму про ґастролю москаля Растопчатова у львівській ресторації та його відвідини місцевого витверезника я отримав на виконання і зателефонував до Львова для уточнення усіх обставин. Мені львівські колеги розповіли деталі. А потім вже я переповів Сороці зміст творчости львівських міліціянтів стосовно пригод у Львові бравого сталінґрадця Растопчатова, натякнувши, що під прізвищем «Растопчатов» діяв майор Іван Бочонкін з нашого «єврейського» відділу. Сороці розповів з єдиною метою, а саме - проведення оперативного експерименту, себто поставив за мету перевірити, кому Петрусь переповість мою «дезу» 15).
Майор Нежердецький, мов лісовий звір, що вийшов з гущавини на полювання, пройшовся кабінетом; жодна паркетина не скрипнула під його купленими в Івано-Франківську полуботками. Росту він мав один метр вісімдесят чотири сантиметри і важив вісімдесят кілограмів.
- До речі, - продовжував свою розповідь майор Нежердецький, - розповів у присутності Колька Майоренка. Колько заявляє, що це не він стукнув Довбачу, бо увесь сей час зранку до вечора, не ся відриваючи, читав Біблію і встиг прочитати… - майор Нежердецький взяв розгорнуту Біблію, глянув на сторінку: -… і встиг прочитати за десять днів аж двадцять сторінок.
- Брате, як ти можеш таке казати? - обурився старший лейтенант Майоренко. - Я прочитав не двадцять, а п’ятдесят шість сторінок зі Старого Заповіту про Юду, батька Онана…
- Згоден, - погмикав майор Нежердецький. - Ади, Колько Майоренко за десять днів прочитав п’ятдесят шість сторінок. Один мудрий чоловік, друже Миколо, колись сказав таку річ: «Розумні люди скрипти не читають, вони їх перечитують». Особливо такі, як священна Біблія, Книга усіх книг.
Майор Нежердецький поклав Біблію на стіл.
- Б’юсь об заклад, брате, що цим мудрим чоловіком був ти, - сказав старший лейтенант Майоренко. - А на всякого мудреця, як відомо, знайдеться тридюймовий болт з лівою різьбою.
- Цитуєш Еразма Роттердамського?
- Хто такий Еразм?
- У Другому управлінні працює, старший опер, майор. Грає у кометку, з кобітами із ОТУ, на сітківку не ходить.
- З ким грає?
- З дівчатами.
- У що?
- Москалі кажуть - «бадмінтон». По-нашому - кометка. Москалі пиво називають «піво», браму - «под’єздом»…
- А сітківку - «волейбол»?
- Так.
- Ясно. Я живу своєю головою, нікого не цитую, а у волейбол і бадмінтон можу взути і тебе, і твого Еразма з 2-го управління, де і коли завгодно. - Старший лейтенант Майоренко мав ріст один метр дев’яносто два сантиметри і важив сімдесят вісім кілограмів. На волейбольному майданчику він нападав з обох рук і розстрілював суперника з якої б не припало лінії поля - задньої чи середньої, а на третьому чи четвертому номері вистрибував над сіткою на півкорпуса, всупереч закону земного тяжіння зависав у повітрі на якусь долю секунди, відшукуючи огріх в блоці чи незахищену зону, вбивав м’яч у підлогу, як цвях у дошку, і м’яч після його удару відскакував ледь не до самої стелі спортзалу, - якщо грали взимку, чи вилітав аж на площу Ленінського Комсомолу, бувало й таке, - якщо грали у весняно-літній період на волейбольних майданчиках стадіону «Динамо», і коли він нападав з задньої лінії поля. Пересувався він поза волейбольним майданчиком, ступаючи не на п’ятку, а на всю площину ступні, як і на волейбольному майданчику, ніби готовий кожної миті прийняти удар з будь-якого боку - зліва, справа, чи стрибнути «рибкою» на три метра вперед, щоб «витягнути» м’яча з двох сантиметрів від землі; або ж вибухнути потужним стрибком вгору на висоту півтора метра від підлоги, щоб ударити по м’ячу на висоті безмаль чотири метра.
Наразі старший лейтенант Майоренко сидів розслаблено, обпершись об спинку стільця і з меланхолією в очах, невідомо чим навіюваною, його довгі ноги були протягнуті аж під двома столами - його власного і сусіди по кабінету майора Федуненка, який займався католиками і наразі перебував у відрядженні на Житомирщині для надання допомоги місцевим органам у підготовці до католицького Великодня.
- Мей-мей! - іронічно відгукнувся майор Нежердецький. - Сліпий сказав: «Побачимо», глухий сказав: «Почуємо».
- Побачимо й почуємо. А ти кого цитуєш? Лише себе чи й інших мудрагелів? - саркастично запитав капітан Майоренко.
- Пробі, пане-товаришу, я своїх думок не записую, - зневажливо відповів майор Нежердецький. - Окремі з них, я сього не можу зіґнорувати, потрапляють до фолькльору, а фолькльор - се народна мудрість, скарбона мільйонів авторів. Але автори для загалу анонімні, тому, коли я когось цитую, то автора й не можу знати, навіть тоді, коли думка належить особисто мені.
- Невже? - піднявши брови, ніби невідь з чого здивувався капітан Майоренко. - Невже? Попроси підполковника Капустянського, ви ж з одного відділу. Він розшукає…
- Вже, - відрізав майор Нежердецький. - Йому немає часу шукати…
- Зачекай, Левку, - нетерпляче проказав майор Бочонкін, - що ти мудрий, відомо багатьом. Але не відвертайся від теми про експеримент.
- Герехт, перепрошую і пояснюю для осіб, хто з поважних причин не був утаємничий у справі. Отже, доповідаю. - Майор Нежердецький зирнув на капітана Майоренка і протягнув йому руку:
- Майор Нежердецький.
Капітан Майоренко зробив порух, ніби хотів піднятися, і відповів:
- Капітан Майоренко.
- Ми удвох з шанованим Миколою Сергійовичем, капітаном Майоренком, - продовжив після рукостискання майор Нежердецький, - провели успішний оперативний експеримент за участю колег зі Львівського УКДБ і викрили у наших лавах «стукачка». Я весь час ся дивував - щойно ми на якісь теми не для широкого загалу між собою побаляндрасимо, відразу того же дня, альбо наступного, про наші розмови ся довідують Довбач і Свєтков. Хто пукає? 16) «Пэкати» - се питомою українською мовою означає «стукати», а не те що подумала зрусифікована публіка, хоча, як метафора, може і в даному варіянті ся сприймати. Виникла підозра щодо конкретної особи. Але як підтвердити чи відкинути версію, що та особа і є пукач? Практика показує, що в даній ситуації се можна зробити лише спробунком підозрюваної особи на причетність до пукання шляхом проведення оперативного експерименту. Наші підозри ся підтвердили, пукача викрито, ним достеменно є устілок Довбача Петрусь Сорока. Вину його доведено, - майор Нежердецький показав великим пальцем униз, - мементо морі, як кажуть латиняни і окремі галичани. А Микола Сергійович каже, що все таємне колись ся відкриєть. Тож на кару Петрусь заслуговує, та хай про се подбає його шеф «Борман», ми свої руки душогубством плямувати не будемо. А Івана Бочонкіна ми ввели в експеримент без його згоди і втаємничення, то так потрібно було задля дотримання чистоти спробунку, тому, визнаю, без певних нервових втрат для нього не ся обійшло. Гадаю, що, враховуючи спільні інтереси товариства, він нас вибачить.
- Уже вибачив, - сказав майор Бочонкін.
Майор Нежердецький простягнув руку:
- Майор Нежердецький.
Майор Бочонкін неуважно потиснув руку:
- Майор Бочонкін. - І потому здійняв долоні гору: - Але що я пережив, що я пережив, о, Шамаїм! Елохім ель-Шаддай! Через ваші спробунки і експерименти я майже десять хвилин перебував поза лавами партійних членів!
- Сарака! - іронічно співчутливо мовив майор Нежердецький. - Леле, а яка ріжниця між партійним і безпартійним членом? Чому ти так ся трусив на парткомі? Будь консеквентним, далебі, тобі ж яйця не відрізали і «півня» з тебе не зробили, як резонно напоумив тебе товариш Довбач, пояснюючи певний огріх у діяльності парткому, невідворотний з точки зору складнощів ідеолоґічної борні і необхідности негайного реаґування на будь-який неґативний прояв з боку того чи иньшого члена партії чи його ухил від ґенеральної лінії, якщо його й не було? Де ліс рубають, там яйця ся чавлять і кондоми летять! Хвали свого Саваофа, радянську демократію і що наразі не 37-й рік! А то б не тільки без яєць ся залишив і кондомом зужитим - от і уся тобі ріжниця між партійним і безпартійним членом! І не мало б значення, де ти отримав високе звання комуніста, протираючи яйця, які тобі б відчикрижили, по кабінетах чи в забої, справедливо чи ні, теж значення немає, тому що сей процес необоротній.
- Ти обережніше з епітетами і не чіпай святе! - погрозливо проказав майор Бочонкін.
- Йон-йон-йон! - виставив поперед себе руки майор Нежердецький. - Я тебе, Ванику, розумію. Яйця для члена партії - це святе, тому що без яєць, який з нього член?
- Комісаре, в Скотланд-Ярді не прийнято повторювати один і той же жарт двічі, - зауважив майор Бузина.
- От-от! - зрадів підтримці майора Бузини майор Бочонкін. - Комісар Жюв!
- Комісар Жув служив у французькій поліції, - нагадав майор Бузина і почекав, поки Нежердецький і Бочонкін трохи збавлять напругу. - А у Воловому Розі у мене сусідка була, одиначкою виховувала байстрюка. Байстрюк, скажу вам, унікумом був, від нього весь мікрорайон ридьмом ридав. То коту до хвоста консервну бляшанку прив’яже і ганяє вулицями, то з рогатки вікна у квартирах на п’ятому поверсі порозбиває, прямо тобі кара господня. Поскаржиться хтось на його чергову витівку - сусідка прямо посеред двору зачинає виховувати свого байстрюка. Штурхає в потилицю і кричить на весь двір: «У-у-у, члєн партії!» Отак, - майор Бузина показав, як його сусідка штурхала свого сина-забубелу.
- Посадили? - запитав майор Бочонкін.
- Кого, шкета? - перепитав майор Бузина.
- Матір?
- Вона двірничкою працювала. Посадять - хто ж двір буде підмітати?
- Демократія… Не те, що за Сталіна, - похмуро зронив майор Бочонкін. - У ті часи знайшлось би кому двір підмітати.
- Сублімація, - сказав майор Нежердецький. - Мабути, твоя сусідка того байстрючка зачала від члена партії?
- Пробі, не знаю, - відповів майор Бузина. - Я від комсомолу отримав квартиру в тому будинку, коли байстрюку було вже років з вісім.
- Алібі, - сказав майор Нежердецький. - Залізне, як у Івана, коли він їздив у Ворошивґрад. А Петрусь Сорока ся купив. То як ти, Олексо Григоровичу, оцінюєш рівень проведеного експерименту, спрямований на викриття у наших лавах стукачка? Найвищий клас оперативного мистецтва! Чи не так?
- Не зовсім так, - заперечив майор Бузина.
- З чого б то, excelenc? - здивувався майор Нежердецький. - Ну-ну, поясніть, будь ласка, ваша ясновельможносте?
- Пояснюю, превелебністе. З розповіді Сороки я помітив деяку неузгодженість, важливу для оцінки рівня проведення оперативного експерименту. Якщо ти, Левку, так поінформований з обох боків, то скажи, в якому варіанті мешканець міста-героя Сталінграда Растопчатов співав у львівському ресторані «Інтурист» марш радянських танкістів?
- В протоколі так записано, - почав пояснювати майор Нежердецький, - Микола Сергійович не дасть збрехати, він читав шифровку.
- Дам, - кумгикнув капітан Майоренко.
- Йон-йон-йон, я в захопленні від вашої дотепности, мосціпане. Сміх у залі! Яхчі, як кажуть на Волині: «Розумність заразлива», ся здаєть, це я першим сказав. Можна далі розказувати про Львів, друже Миколю, глядачі перестали реготіти? Он Олекса Григорович чекає від мене пояснень, га?
Микола Сергійович дозволив:
- Розказуй, брате.
- Як повідомили хлопці з Львівського УКДБ, - продовжив майор Нежердецький, - в протоколі достеменно так було спочатку записано: «Громадянин Растопчатов у ресторані «Інтурист» розспівував пісню «єбісь ти в рот, і танкі наші бистри». Але в протоколі, як мені із захопленням переповіли львівські колеґи, слова «єбісь ти в рот» закреслено, зверху над ними написано «броня крєпка», в кінці аркуша додано: «Закреслені слова «єбісь ти в рот» не читати». І підпис міліціянта, який склав протокол, а також підпис затриманого громадянина Растопчатова. Юридично грамотно, а з процесуального погляду взагалі бездоганно. Чому женераль Полудень і вказав у шифротелеграмі: «броня крєпка, і танкі наші бистри», хоча насправді було инакше: «єбісь ти в рот, і танкі наші бистри», - тут уже висувайте претенсії до юридичної грамотности і професійної адекватности женераля Полудня, а не львівських міліціянтів.
- Треба вчитися у галичанських міліціянтів, згоден. Правильно вони зробили. Що значить: «Єбісь ти в рот»?! Мені моя бабуся в дитинстві говорили: «Якщо будеш матіркувати, то станеш кацапом», - сказав майор Бузина.
Майор Бочонкін незадоволено засопів.
- Герехт, друже Олексо, - погодився майор Нежердецький. - Прецінь, до возз’єднання з москалями у кожного питомого українця, який вживав матюків, на язиці вискакувала виразка. Бог карав.
- Ого! - смикнувся капітан Майоренко.
- Шанс у тебе, Кольку, ще є, можеш не ся гризти, - зауважив майор Нежердецький. - До того ж, враховуючи загальні тенденції суспільного розвитку у напрямі спільноти, що має історично ся скласти. Ідучи назустріч, виконуючи рішення… А до речі, чого ти, Кольку, так ся смикнув допіру? Тебе про сю небезпеку, про яку допіру сказав Олекса Григорович, твоя бабуся не попереджувала?
- Не попереджувала, - сказав капітан Майоренко, - тіко погрожувала язик голкою поколоти, якщо буду матюкатися. А до речі, Левку Юхимовичу, покажи-но нам свого язика, брате мій. Доведи, що ти - питомий українець. Ти ж теж допіру цитував москаля Растопчатова, щойно матюкнувся, як кацап, тому виразку мав підхопити, - сказав капітан Майоренко.
Майор Нежердецький покмітував, чи не показати прихованому кацапові Майоренку дулю, по-кацапськи «шиш», а не язика, і вирішив не показувати.
- Ади, так було до возз’єднання, я ж кажу, - відповів він. - Ми, питомі українці, вже потім, з Божою поміччю набули вимушеного імунітету, контактуючи з носіями табуйованої лексики, тому у нас при вживанні матюків виразки на язиці вже не вискакують, а то б нація могла вимерти.
- І ти теж - з виразкою на язиці. А жа-а-аль, брате, - промуркотів капітан Майоренко.
- Що - «жа-а-аль»? - перекривив майор Нежердецький капітана Майоренка. - Бануєш, що не вмер скопом з нацією?
- Брейк, годі! Цитьте! - розвів руками майор Бузина, ще й тупнув ногою, намагаючись досягти розмиру, аби капітан Майоренко знову не встряв у суперечку. - Дискусію на сю тему продовжите завтра зранку на руханці. З протоколом і ненормованою лексикою ясно. Мене цікавить, як ти, Левку Юхимовичу, розказував цю історію Петрусеві Сороці, тобто, щт за пісню за твоєю версією співав буцімто у львівському ресторані «Інтурист» наш колега Іван Демидович, яку насправді співав москаль Растопчатов, язик якого онтологічно убезпечений від виразок на язиці?
- Москалі кажуть: «Пипоть тобі на язик». Розказував так, як остаточно і зафіксовано в міліціянтських протоколах: «Марш радянських танкістів «Броня крєпка, і танкі наші бистри» із вживанням нецензурної лайки, викреслене «єбісь ти в рот» - не читати». - Майор Нежердецький глянув на годинник: - Ся забалакали ми.
- Зачекай, Левку, а ти чув, як співає Іван Демидович «Марш танкістів»?
- Та хто ж не чув? Як вип’є, так і співає.
- А як співає і який «марш»?
Майор Нежердецький зблід:
- Біг’ме! «Азохен вей! І танк у нас бекіцер»! Як я не зметикував!
- Цілком правильно, - підхопився майор Бочонкін. - «Азохен вей, і танк у нас бекіцер», і не тільки, коли вип’ю, а можу й зараз заспівати. Я маю право чи не маю права заспівати марш єврейських танкістів після усіх сьогоднішніх пригод, товариші офіцери?
- Маєш, - сказав майор Бузина.
Майор Бочонкін прокашлявся і заспівав:
Азохен вей, і танк у нас бекіцер,
тремтить денікінський офмцер,
б’є боренбойм, сурмить сурма,
шляху цурюк у нас нема!
Луною котиться:
«Дісонем авцелухес!»
Авек, буржуй!
Тримай свій жирний тухес.
Приспів:
Шолем, шолем, Гуляй-Полем
наші танком їдуть!
Гой, гей!
Гей, гей, гей!
Приспів майор Бочонкін проспівав двічі. - Слова Цезаря Солодаря, музика братів Дмитра і Данила Покрасс, - пояснив він після співу. - Марш єврейських танкістів «Це наш останній комішуцер», який я інколи під настрій співаю, не виключено, що міг би заспівати і у Львові чи де-будь-інде. І ніякої броні, тим паче орального сексу. Якби я заспівав «броня крєпка» чи «єбісь ти в рот», мене б неправильно зрозумів мій оперативний контингент і перестав би мене поважати. А він скрізь однаковий - чи то у Львові, чи на Подолі, чи в Гуляй-Полі, чи на Брайтон-Біч!
- А де ти текст взяв, та ще й чи то на їдиш, чи суржиком? - недовірливо запитав майор Нежердецький.
- А в мене, помимо тебе, Левку, є й інші навчителі. Мене Каценбоген, моя довірена особа 17), навчив співати «Комішуцера» на івриті. Тільки на івриті «Комішуцер» називається «Чуєш, сурми заграли», марш із сонати сі-бемоль мажор. Переклад Аркадія Коца, аранжировка Давида Чорномордікова.
- Переклад Аркадія Коца чи, може, Володимира Маяковського? - засумнівався майор Бузина. «Чуєш, сурми заграли»?
- Коца, Коца, Олексію Григоровичу. Аркадія Яковича. «Чуєш, сурми заграли». - Майор Бочонкін витягнув із внутрішньої кишені згорнутий учетверо аркуш з витертими краями, розгорнув і показав майорові Нежердецькому: - Дивись, Левку, марш із сонати сі-бемоль мажор івритом, якщо хочеш?
Майор Нежердецький уважно глянув на текст маршу єврейських танкістів івритом і повернув його майору Бочонкіну:
- Проспівай івритом.
- Брек! - ляснув по столу рукою майор Бузина. - Досить з нас «Комішуцера» суржиком. Я саме про «Комішуцер» і мову веду, який міг би проспівати у Львові Іван Демидович, а не той, який зафіксовано у протоколі! Мав би більше масла у своїх мізках Петько Сорока, він би тебе, Левку Юхимовичу, спіймав на цій неузгодженості. І побіг би не до Довбача, а до Бочонкіна. А Ваник сказав би, що то все суцільна брехня. Він у Львові не був і марш радянських танкістів не міг співати за визначенням - де-будь-інде. Сорока потім почав би всім в Управлінні розказувати про те, як майор Нежердецький звів наклеп на майора Бочонкіна. А ти кажеш «чистота експерименту»!
Капітан Майоренко дивився у куток стелі і помахував носком черевика з-під столу майора Федуненка. Йому подобалось, як говорив майор Бузина.
- От бачиш, Левку, яку ти зробив промашку, - сказав майор Бочонкін, ховаючи текст маршу «Комішуцер» івритом до внутрішньої кишені. Якби ти мене втаємничив в експеримент, а не робив з мене чи то мавпу, чи то пса, то я б тобі підказав, як я мусив співати: «Броня крєпка», «Єбісь ти в рот» чи «Азохен вей, і танк у нас бекіцер!»
Майор Нежердецький підтис вуста.
Він сидів з пісною фізіономією і рота вже не відкривав.
- Це тобі, Левку Юхимовичу, наука на майбутнє. «Елементарно, Штепсель», як казав Тарапунька. Добре-добре, - не став далі дошкуляти майорові Нежердецькому майор Бузина, коли той сіпнувся на Штепселя, бо й часу вже на розмови не мав. - До зустрічі в суботу. Тільки ти, Миколо Сергійовичу, - звернувся він до капітана Майоренка, - підготуй питання про реабілітацію Онана не лише на матеріалах Біблії. Проаналізуй його в контексті нашої роботи, тобто зв’яжи теорію з практикою, як того повсякчас вимагає від нас Степан Несторович Муха і на що вказує Дмитро Денисович Довбач, коли говорить про деякі «хватальні» і неминучі прорахунки в нашій роботі, що пояснюються її складністю і непередбачуваністю.
- Так я саме це і мав на увазі, колеги! Як же це можна Онана та не прив’язать до нашої роботи, незалежно в контексті якого варіанту - біблійного чи нашого повсякденного життя у боротьбі? - не заперечив капітан Майоренко. - Мені допоможе Левко Юхимович - в контексті власної реабілітації за допущений прокол, який ледве не зірвав старанно підготовлений оперативний експеримент, якби Петрусь Сорока мав більше клепок в голові. Чи не так, Левку Юхимовичу, брате мій?
- Який прокол?! - обурено вигукнув майор Нежердецький. - «Якби», «якби»! Коби у моєї вуйни були яйця, то вона була б моїм вуйком! Оперативний експеримент пройшов успішно, ми викрили у своїх лавах пукача, а від накладок у нашій складній роботі, як сказав секретар нашого парткому товариш «Борман», він же Тричі-Де, ніхто не застрахований!
Майор Нежердецький рвучко зняв із сейфу погруддя Фелікса Едмундовича Дзержинського разом з вимпелом на шиї.
- Се - не твоя приватна власність, Миколю, - звернувся він до капітана Майоренка, - а здобуток усього колективу Управління та його партійної орґанізації, оскільки усі члени нашого колективу без вийнятку є членами партії. От! Тому ся нагорода має стояти у приміщенні нашого парткому, або ж у моєму кабінеті, оскільки в Управлінні за спорт по лінії парткому відповідаю я. На здибанці питання винесу на вотування, вирішимо демократичним шляхом, а поки що забираю. Всі вільні! Я нікого не затримую!
- Нема проблем, брате, - відповів капітан Майоренко. - Забирай. Ми завжди вільні, без команди, тому що завжди маємо вибір. - В його очах ховалась меланхолія, і він присунув до себе вилучену в емісара євангельських підривних центрів Біблію, яку йому дав у тимчасове користування старший лейтенант Єрмолаєнко.
- Забираю! - процідив крізь зуби майор Нежердецький.
З погруддям Дзержинського під пахвами він першим покинув кабінет. Перед тим, як взятися за клямку дверей, на мент затримався, відтак повернувся до майора Бочонкіна і гукнув:
- Ма’а ас-саляама! Аллах акбар!
Після чого ворухнув нижньою щелепою, сіпнув головою зліва вгору і вже затим покинув товариство.