Повернувшись до своєї робітні, майор Бузина ще встиг скласти два плани, чотири характеристики, три легенди і підготувати шість запитів.
О 18-й годині до рідного кабінету завітав майор Забара з невеликим пакунком.
- Щойно нашу буфетницю у підсобці зґвалтував на коньяк «Наполеон», - сказав він, наполовину виймаючи з пакета пляшку з французькою наклейкою і показуючи її майорові Бузині, - два лимони і шоколадне асорті. Таке добро на прилавку відсутнє, тільки для генералів - з підсобки. А мені потрібно на оперативні цілі - сьогодні у мого агента «Денікіна» день народження, треба привітати. Поспішаю. День народження агента, святе діло. Як казав завідувач політичної частини власного Його Імператорської Величності Департаменту поліції Російської імперії підполковник Рачковський: «Агента треба більше любити, ніж кохану жінку». Агент - у першу чергу це людина, а, як казав Іммануїл Кант, людина - це завжди мета, а не засіб, навіть тоді, коли її використовують для загального блага. Певно, основоположник німецької класичної філософії мав на увазі і агентурно-оперативну діяльність.
- Зачекай, а в наших наказах, які я щойно впродовж двох місяців переконспектував уже втретє, вказано, що агентура - це засіб, а хіба засіб може бути людиною?
- Ті, хто пишуть накази, з агентурою не працюють і Канта не читають. Їм достатньо Маркса, хоча Маркса вони теж не читають, хіба що колись законспектували «Три джерела» Леніна, нам теж цього достатньо, коли мова йде про накази. Коли ж справа стосується до конкретної роботи з агентурою, а агент все ж таки теж людина, яке б псевдо для себе він не обрав чи ти йому дав, він - індивід, особа, особистість, категоричний імператив, а не тільки «джерело» і «знаряддя», як вчив нас у Вищій школі на 7-му факультеті професор Виноградов на лекціях з агентурної деонтології. Курс оперативної психології у нас читав професор Іванишин. На пропедевтичній лекції він нас попередив: «Записуйте все, що я кажу, і запам’ятовуйте. У вас буде вести семінари доцент Сибіряков, ви його не слухайте, він у психології нічого не тямить, тому що орієнтується на Фройда і Юнґа, а треба на Бехтєрєва і Павлова. Слухайте тільки мене. От приміром, значення методу навіювання в контексті бехтєрівської теорії про біологічний гальмівний комплекс та вчення академіка Павлова про парціальний стан мозку в роботі з об’єктом вашого впливу».
Майор Бузина глянув на годинник, майор Забара на його жест не зреагував. Він завше говорив густо, доладно, переконливо, довго і на час не завсіди звертав уваги.
- На першому семінарі, - продовжував він, - після прочитаних лекцій професора Іванишина доцент Сибіряков попередив нас: «Те, що вам читав професор Іванишин, забудьте. Він у психології нічого не тямить, тому що орієнтується на фізіологічну теорію Бехтєрєва і Павлова, яка давно вже пилом припала і перетворилась на анахронізм. Треба опиратись на практичні методи психоаналізу, винайдені Фройдом і Юнґом. Запишіть на останній сторінці вашого конспекту, на внутрішній обкладинці зошита, запишіть: «Учення Фройда всесильне, тому що воно правильне!» І керуйтесь цим гаслом у своїй оперативній практиці скрізь і усюди! І ви повсякчас будете мати практичні результати! От, наприклад, як визначити по очах, коли востаннє та чи інша жінка, з якою ви розмовляєте і до якої маєте той чи інший оперативний, скажемо, інтерес, мала сексуальний контакт? Годину тому, день, тиждень, місяць, рік? І чи вона бажає в сей момент свідомо, чи ні, а підсвідомо в дев’яти випадках із десяти вона бажає…»
- Ти запізнишся на побачення зі своїм коханим «Денікіним». - Майорові Бузині вдалося зупинити потік спогадів майора Забари. - Йди, я тебе прикрию, якщо щось трапиться. Може ще Микола Прокопович оголосить навчання, яке він переніс з понеділка, тому що партійні збори відмінено.
- Які збори? Сьогодні?
- Ти, мабуть, цілий день бігав і нічого не знаєш. Біжи, завтра розкажу. А якщо хтось запитає, я тебе прикрию.
- Ти справжній друг, - сказав майор Забара. - З тобою в розвідку чи навіть у ганделик можна сходить.
- Сходимо, - пообіцяв майор Бузина, - за мною боржок, Михайле Йосиповичу.
- Ти всі конспекти підготував? - стурбовано зсунув брови майор Забара, пропустивши повз вуха натяк про «боржок». - «Три джерела» переписав?
- Та майже все зробив, що треба. Гадаю, не причепляться.
- Тоді тримайся, - сказав майор Забара. - Він плюнув на печатку і опечатав сейф. - Ага, ледве забув ще тебе попередити. Щось підозріло закомашились сьогодні хлопці з військово-мобілізаційного відділу. Бачив, майор Левченко бігав з течкою від свого кабінету до свого начальника полковника Савченка, двічі з ним здибався в коридорі і він двічі мені підморгнув. Як би не навчальну тривогу готують, песиголовоці, це для них свято - з нас познущатись. Маємо сьогодні вівторок, завтра середа, будемо чекати на п’ятницю, як завше, щоб у суботу відіспатися і не бігати по явках. Перевір свій тривожний чемодан і пістолет. Я після останніх стрільб так його й не встиг почистити, завтра чи післязавтра займусь. До п’ятниці встигну.
Задзвонив телефон.
- Мене немає, - замахав руками майор Забара, схопив пакет з «Наполеоном», лимонами та цукерками і зник за дверима.
Дзвонив агент майора Бузини на псевдонім «Халцедон». Він попередив, що завтра не зможе прийти на заплановану здибанку, оскільки у нього захворіла теща.
Майор Бузина мусив погодитися, однак собі занотував, що треба перевірити, чи справді у «Халцедона» захворіла теща, бо з цієї причини він вдруге зриває явку: можливо, починає крутить, щоб ухилитися від співпраці з органами КДБ, - запідозрив Олексій Григорович. - «Якщо теща дійсно хвора, - вирішив він, - треба дати «Халцедону» по дев’ятій статті оперативних витрат карбованців двадцять на відшкодування моральних збитків внаслідок хвороби тещі чи на її ліки. Якщо крутить, прозоро натякнути, за чиєю допомогою він влаштувався в Українське відділення Всесоюзного агентства з авторських прав (ВААП) на посаду інспектора за контролем репертуарів в ресторанах міста Києва і що з ним станеться, коли його звідти турнуть, знову ж таки - при тій допомозі».
Не встиг майор Бузина продумати увесь комплекс виховного впливу на агента «Халцедона», як знову задзеленчав телефон.
За графіком наступного дня у нього була запланована здибанка і з агентом «Рамзаєм».
«Що, і у цього захворіла теща?» - невдоволено подумав майор Бузина, остерігаючись ще одного зриву явки.
Він похмуро глянув на телефон, роздумуючи, відповідати на дзвінок чи ні, але телефон не вгавав.
«Напевне, «Рамзай», - вирішив Олексій Григорович, знаючи наполегливий характер свого помічника, який прибрав псевдонім страченого колись японцями радянського розвідника Ріхарда Зорґе. - Втім, «Рамзай» 18) два роки тому розлучився зі своєю дружиною, і про здоров’я тещі навряд чи тепер буде клопотатися, - міркував Олексій Григорович. - А, можливо, хоче сьогодні зустрітися? То таке стерво, що дзвонить у котрий-будь час, хоча без «шкурки» на явку ніколи не з’являється. Скаже, що вже склав повідомлення і мусить терміново передати, не знаючи, що план по явках і добуванню агентурної інформації я вже виконав наперед, майора Забару наздогнав чи наздожену неодмінно - запас є, і його цидула мені сьогодні ні до чого. Можна було б і зустрітися, але ж у другому корпусі готелю «Театральний» під назвою «Мелодія», що майже навпроти центральної будівлі КДБ, на вулиці Володимирській, 36, - поряд, рукою подати, - мене мусить чекати мій інститутський приятель Йосип Швайка, якщо він встиг повернутися після своїх походеньок по Києву. Може, це він і дзвонить з колишніх апартаментів всесвітньо відомого письменника Ярослава Гашека, з яким колись був знайомий його дід?»
З Йосипом Швайкою Олексій Григорович вчився на паралельних курсах педінституту, тільки на різних факультетах: Бузина на філологічному опановував українську мову, літературу та англійську мову, Швайка - історичному. Жили вони в одній кімнаті студентського гуртожитку поспіль п’ять років. Після закінчення навчання Олексій Григорович отримав направлення на роботу вчителем у місто Воловий Ріг, звідки його взяли на посаду завідувача відділу фізкультури і оборонно-масової роботи міськкому ЛКСМУ. За кілька місяців він підняв рівень фізкультури і оборонно-масової роботи у Воловому Розі на значну висоту, місцеві чекісти оформили його на посаду оперуповноваженого міськвідділу і направили на Вищі курси КДБ СРСР у місті Києві.
Йосип Наумович Швайка, якого ще з першого курсу інституту близькі друзі вже називали по батькові - «Йосип Самсобінаумович», поїхав у рідне село викладати історію, знехтувавши спокусливою пропозицією залишитися в аспірантурі. Невдовзі райкомівські діячі залучили молодого історика до читання лекцій. Йосип Швайка у цьому ділі виявив справжній хист, оскільки ще під час навчання в педінституті напам’ять вивчив роман чеського письменника Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Свій інтерес до творчості знаменитого чеського письменника Йосип Швайка пояснював тим, що, з його слів, у їхньому селі Ярослав Гашек перебував певний час на лікуванні, коли з табору військовополонених австро-угорської армії в селі Тоцькому під Бузулуком їхав до Києва, де перебувало командування створеного вперше за трьохсотлітню історію чехословацького народу власного війська на допомогу Росії під час Першої світової війни, і нібито дід Йосипа Швайки, Йосип Наумович Швайка, був з Гашеком особисто знайомий.
Лекції Йосипа Швайки користувалися неабиякою популярністю серед трудівників колгоспних ланів, і невдовзі Швайку було включено до партійного резерву, і за направленням райкому партії він поїхав до Києва здобувати освіту у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України, де вивчив напам’ять роботу Володимира Ілліча Леніна «Цінні визнання Питирима Сорокіна» і водночас із студіюванням праць основоположників марксизму-ленінізму продовжив вивчення життя і творчості Ярослава Гашека та його досвід політичної діяльності на чолі створеної ним Партії помірного прогресу в межах закону 19).
Після закінчення ВПШ Швайка з урахуванням його педагогічної і партійної освіти, а також власного бажання, отримав призначення у рідне село на посаду секретаря парткому колгоспу, який ще з часів комнезаму носив ім’я Ярослава Гашека, оскільки першим його головою став дід Йосипа Швайки, який був особисто знайомий з чеським письменником до того, як Гашек звільнився з полону і виїхав у Київ, де знайшов постійне мешкання в готелі «Прага» на вулиці Володимирській, 36, майже навпроти будівлі Київської губернської земської управи - трохи навскіс.
Приїжджаючи до Києва, Йосип Швайка завжди зупинявся у другому корпусі готелі «Театральний» на вулиці Володимирській, 36, колишній «Празі», який ще мав назву «Мелодія», розташованому майже навпроти колишньої будівлі Київської земської управи (навскіс), яку наразі займав Комітет державної безпеки Української РСР, телефонував майору Бузині, і його поїздка в столицю України неодмінно закінчувалася їхньою спільною вечерею в апартаментах, які у 1916-1918 роках служили помешканням видатного чеського письменника Ярослава Гашека.
«Щось є глибинне та езотеричне у тому, що капрал австро-угорської армії Ярослав Гашек, - згадавши про свого студентського приятеля, вдався до роздумів майор Бузина, - героїчно воюючи проти російських військ, 1915-го року добровільно здався в російський полон, ледь не в той день, коли до німецького полону втрапив підпоручник лейб-гвардії Його Імператорської Величності Семенівського полку Михайло Тухачевський, потім переїхав до Києва і 1916-го року оселився в готелі «Прага», тепер це другий корпус готелю «Театральний» і називається він «Мелодія», де написав повість «Бравий вояк Швейк у полоні» і вікопомного 1917-го року опублікував її у київському видавництві «Slovanskи vydavatelstvi», коли Михайло Тухачевський ще перебував у німецькому полоні, через вісімдесят років, здається, після з’яви «Шельменка-денщика», побратима Швейка, - немає значення, читав Гашек Квітку-Основ’яненка чи ні: спільність долі народжує однакові характери, - і де отепер в колишніх апартаментах Ярослава Гашека мене чекає мій друг Йосип Швайка, який, напевно, і знає відповідь на сакраментальне запитання, чому Ярослав Гашек здався у полон майже водночас, коли перед австрійськими вояками підняв руки гору підпоручник лейб-гвардії Михайло Тухачевський 20), який потім разом з Ярославом Гашеком буде воювати проти чехо-словаків на Волзі, сукупно з ним встановлювати революційні порядки в місті Бугульма Казанської губернії, залишить його в Бугульмі на посаді коменданта, щоб виступити на боротьбу проти повсталих тамбовських селян, і з допомогою гострих шабель, шибениць і отруйних газів придушить повстання, і згодом стане Маршалом Радянського Союзу. І що з того потім вийде, позаяк мій друг Йосип Швайка закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ і вивчив напам’ять роман Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» безсмертний твір Леніна «Цінні визнання Питирима Сорокіна», але, либонь, не зможе, чи зможе? втаємничити мене сьогодні у метафізичний збіг подій і обставин, чому тріумфальна хода світової революції, з Петрограду, і молодецького вояка Швейка, з Києва, почалася водночас і яка сила поєднала долі Михайла Тухачевського і Ярослава Гашека, оскільки своєю настирливістю і занадто афективним розумінням покладених на нього обов’язків позаштатного помічника органів КДБ агент «Рамзай» може перешкодити нашій традиційній здибанці, якій не перешкодила навіть загроза з приводу розгляду на партійних зборах персональної справи члена КПРС майора Івана Бочонкіна», - так роздумував майор Бузина, вирішуючи, реагувати на дзвінок ймовірного абонента, яким міг бути агент «Рамзай», чи залишити його без уваги.
Телефон замовк, потім знову задзеленчав.
Як і кожен справжній чекіст, майор Бузина службові інтереси ставив на перше місце, не боявся ніяких труднощів і перепон, був здатен вийти з найскрутнішого становища, тому рішуче лівою рукою підняв слухавку і приклав її до лівого вуха. Так вимагала інструкція щодо користування телефонним зв’язком в КДБ УРСР і його органах на місцях, щоб права рука залишалася вільною і нею можна було записувати все те, що скаже співрозмовник (для шульг - навспак). На столі мав лежати щоденник з розгорнутою на потрібній сторінці датою.
- Чую, кажіть, - твердо мовив Олексій Григорович у мікрофон, очікуючи чергової каверзи від свого загалом лепського, але в окремішніх випадках занадто ініціативного і заповзятого агента «Рамзая».
- У якому році Пилип Македонський переміг римлян? - зрапта почув він у слухавці замість привітання незнайомий металічний голос.
«Здається, не «Рамзай»? Той би не дозволив екзаменувати майора держбезпеки в такий спосіб, хай і стерво», - подумав майор Бузина, не зовсім впевнено пригадуючи, хто такий Пилип Македонський і коли він воював супроти римлян.
Після невеликої паузи співрозмовник на протилежному кінці дроту продовжив:
- Я відчуваю, що ви не готові відповісти на це запитання, тому з такою неохотою піднімаєте слухавку свого службового телефону і мовчите, не бажаючи визнати свою необізнаність, хоча, за вірогідними даними, середню школу ви закінчили з золотою медаллю?
«Швайка!» - радо відзначив майор Бузина і заперечливо кинув у рурку:
- Нічого подібного. Тобто, середню школу я, справді, закінчив з золотою медаллю, але уточніть, за яким літочисленням треба рахувати?
- Юліанським.
- Тоді, якщо скласти і поділити, у підсумку вийде, що Пилип Македонський переміг римлян за 389 років до народження Юліана.
- Такечки, ви маєте рацію, і, якщо відняти й помножити, то сьогодні виповнюється 1655 років від дня цієї вікопомної битви. Урочистості відбудуться о восьмій годині вечора у номері 26 на другому поверсі готелю «Ультрамаринований пес», що колись належав літописцю Пилипа Македонського.
- Пес чи готель?
- Готель. Літописець пса теж мав, але не ультрамаринованого, а сіро-буро-малинового, до того ж сей факт до ювілею прямого відношення не має.
- Напевно, пес літописця критично ставився до політики Пилипа Македонського?
- На урочистостях ви можете висловити свою особисту думку стосовно політики Пилипа Македонського, якщо ваша думка і не вкладається в офіційно визнане тлумачення ролі й місця Пилипа в історичному процесі. У нас демократична країна, ні вам, ні псу ніхто рота затикати не збирається. Конституція СРСР, - співрозмовник Олексія Григоровича додав до голосу металу, - у всьому світі визнана за найкращий і найдемократичніший основний закон держави і є взірцем для країн усього світу, тому що ґарантує нашим трудящим такі права і такі свободи, які і не снились гнобленим трудящим в США та інших країнах капіталістичного табору, і в першу чергу - свободу слова, свободу совісті і їхнє недоторканне право на об’єднання в громадські організації. Тільки ви повинні завчасно подати до ювілейної комісії, яка діє винятково на засадах поміркованого прогресуі в межах закону, тези свого виступу. Як казав таємний агент Бретшнейдер… 21)
- Я категорично засуджую вчинок Гаврила Принципа 22) і не збираюсь опонувати літописцю Пилипа Македонського, оскільки впевнений, що його сіро-буро-малиновий пес був, як і я, зізнаюсь, гетеродоксом, - перепинив Швайку майор Бузина, - і погляди, гадаю, у нас є спільні. Цьому зобов’язують мене демократичні принципи діяльності вашої ювілейної комісії та історична правда, тлумачення якої не може залежати від наукової догматики. Тому що, якщо взяти естетичний бік справи…
- Нагадаю, кухар-окультист Юрайда казав, що всі естети - педерасти, оскільки гомосексуалізм випливає із самої суті естетизму, - зауважив співрозмовник Олекіся Григоровича на тому кінці дроту.
- До холери! Гетеродокси 23) не підпадають під цю категорію. То ортодокси - гомосеки, а я ж не ортодокс, - заперечив майор Бузина.
Кілька секунд телефон мовчав.
- Де ви, пане голово ювілейної комісії, куди поділися? - запитав у рурку стурбований мовчанням свого співрозмовника майор Бузина.
- Я тут, пане гетеродокс.
- Чому замовкли?
- Я мовчки схиляю голову перед універсальними знаннями мого шановного друга і вітаю його за виняткову обізнаність та наукову принциповість. З похиленою головою буду чекати о двадцятій годині. Готуйтесь до доповіді. З належною увагою її буде вислухано. Адресу явки називати не буду - шановний друг, як професіонал, має її пам’ятати.
- Пам’ятаю і буду секунда в секунду.
Майор Бузина поклав рурку і поглянув на циферблат годинника.
Стрілки показували пів на восьму.
Майор Бузина прибрав зі столу усі папери, акуратно розіклав їх на полички сейфу, із схованки, яку влаштував за робочими справами агентури, дістав пляшку горілки «Українська з перцем», а разом з нею пістолет, який він вирішив узяти додому, щоб підготувати табельну зброю до тривоги, не чекаючи п’ятниці, і показати Олесеві Бузині-молодшому: хай порівняє синок батьків пістолет з подарунком, який він привіз йому після московського відрядження. Зброю поклав у кобуру і загорнув вощеним папером. Опечатав сейф, одягся, замкнув кабінет і не досить поспішливим кроком, яким мусить із зосередженим виглядом опер-агентурист бігати з 8-ї ранку і до «упору», хоча й не надто маєстатично - час підпирав, попрямував коридором і сходами вниз на вихід, щоб рівно о восьмій годині вечора зустрітися зі своїм приятелем Йосипом Швайкою, який завжди зупинявся у другому корпусі готелю «Театральний» під назвою «Мелодія» (колишня «Прага»), що містився майже навпроти центрального входу до будинку КДБ УРСР на вулиці Володимирській, 33 (навскіс) і прямо навпроти ґанку будинку на вулиці Володимирській, 35, спорудженого архітектором Олександром Вікентійовичем Беретті, сином Вікентія Івановича Беретті, у кінці 40-х років 19-го століття, який при особистому сприянні секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Мойсейовича Кагановича і відповідного акту від 28 жовтня 1927 року було надано в розпорядження Історичної секції ВУАН, якою керував професор Михайло Сергійович Грушевський 23) (Йосип Швайка не любив, коли хтось запізнювався на зустріч з ним). Вулиця в ті часи, коли тут працював професор Грушевський, називалась іменем російсько-українського письменника Володимира Галактіоновича Короленка; 1934-го року Історичну секцію ВУАН було виселено, будинок зайняв ЦК КП(б)У, щоб 1936-го року передати його для користування ГУДБ НКВС УСРР, де, до переселення на 4-й поверх будинку № 33, колишній кабінет професора Михайла Сергійовича Грушевського займав народний комісар внутрішніх справ Всеволод Апполонович Балицький, а тепер у ньому розміщується приймальня КДБ УРСР і бюро перепусток.
Майор Бузина підійшов до центрального КПП, вийняв з нагрудної кишені посвідчення, війнув ним перед прапорщиком, той недбало кивнув головою: «Проходьте», - майор Бузина сьогодні проходив туди-сюди чи не вп’яте, - і тут його за рукав схопив виконуючий обов’язки начальника секретаріату Управління старший лейтенант Спірохін, за яким залишилось прізвисько «Петька», попри те, що його начальник Василь Іванович Борозний, на прізвисько Чапаєв, щойно подав рапорт про відставку:
- Грлигорлію Олексійовичу, одну хвилинку, добрле, що я вас спіймав, - хекаючи, говорив новопризначений виконуючий обов’язки начальника секретаріату 5-го управління. - Щойно подзвонив полковник Вєліканов з інспекції, терлміново прлосить занести усі ваші конспекти дирлективних документів і зошити з прлофесійного навчання для перлевірлки.
- Хай йому грець, - лайнувся майор Бузина. - У мене запланована явка на 20-у годину, я ж можу запізнитися! А чи завтра не можна віддати йому мої зшитки?
- Ні, він каже, що лише сьогодні і ні в якому рлазі не завтрла.
- Слухаюсь, - підкорився майор Бузина.
Він знав, що невиконання вказівки працівника інспекції може мати досить сумнівні наслідки, в той час, як стосовно рівня своїх конспектів сумнівів він не мав.
«Вєліканов буде мене перевіряти, - майнуло в голові. - Значить, серйозно і без варіантів» - у полковника Вєліканова прізвисько було «Меч Мухи».
Услід за старшим лейтенантом Спірохіним Олексій Григорович піднявся до свого кабінету, взяв із сейфу зошити, поперегортав і залишився задоволеним.
«Хай перевіряють», - подумав він і передзвонив Йосипові Швайці:
- Кіндрате Наумовичу, - проказав Олексій Григорович, дотримуючись про всяк випадок в присутності старшого лейтенанта Спірохіна конспірації, - я мушу попередити, що у зв’язку з непередбаченими обставинами наша зустріч переноситься на півгодини пізніше.
- Чергові вилазки підступних ворогів, які потребують вашого нагального втручання? - з розумінням запитав співрозмовник на іншому кінці дроту.
- Ви майже вгадали, - сказав майор Бузина.
- Згода. Ти борюкайся там з ворогами, а я ще встигну до твого приходу поборюкатись з ревматизмом. Зараза, не до часу розігрався. Добре, що ліки маю.
- Ліки - для внутрішнього вжитку чи назовні? - поцікавився майор Бузина.
- Ззовні, ззовні, маззю буду лікуватися. До внутрішніх ліків ми вдамося разом, як прийдеш.
Олексій Григорович взяв зшитки, опечатав сейф під пильним наглядом старшого лейтенанта Спірохіна і попрямував, теж неспішно, в інспекцію.
Побачивши в дверях майора Бузину, полковник Вєліканов радо загомонів:
- Олексію Григоровичу, як це гарно, що ви прийшли! Я цілий тиждень вас розшукую, хвилювався, чи не захворіли ви часом, а виявляється майор Бузина по столицях роз’їжджає. Мені потрібні ваші зошити для конспектування і навчання, так, чергова планова перевірка. Принесли?
- Приніс, - повагом відповів майор Бузина, хоч опричників з інспекції він не любив, і поклав на стіл результати своєї праці, з якою він упорався ще минулого тижня.
- О! - схвально прохопився полковник Вєліканов, побачивши принесені майором Бузиною акуратні зшитки, що повністю кольором і форматом відповідали рішенням колегії. - Ззовні все в порядку, зазирнемо в середину. Наказом Степана Несторовича товариша Муха ваші конспекти, поряд з деякими іншими ним визначеними, підлягають перевірці відповідно до рішення колегії, оголошеного наказом номер нуль шістдесят п’ять. Перевіряємо глобально, тотально, тобто без ніяких винятків, систематично і комплексно, як того від нас вимагає 1-й заступник голови КДБ УРСР Степан Несторович товариш Муха.
- Як же так, - намагався вдати із себе заскоченого зненацька майор Бузина, - я перед відрядженням, а воно на мене звалилось, як прапорщик на голову капітана Вареника…
- До вашого відома, Олексію Григоровичу, прапорщик впав на дерево, потім у кучугуру, а не на голову капітана Вареника. На голову капітана Вареника впав валянок. Капітан Вареник залишився практично неушкодженим і продовжує нести службу на довіреній йому ділянці. Сьогодні, можливо, ви з ним ще зустрінетесь, - загадково додав полковник Вєліканов.
- Аж он як! Я ж був у відрядженні і нічого не знаю. Перед поїздкою планував попрацювати над конспектами, перевірити, чи в достатній мірі вони відповідають вимогам інструкції, а то все через щільний графік роботи з агентурою руки не доходили, хоча я й намагаюсь у всьому дотримуватись встановлених вимог. І не встиг. До того ж, зшитки мені потрібні для підготовки реферата на заняття до наступного понеділка. Тема, - майор Бузина розгорнув зошит з блакитною обкладинкою і прочитав: - «Особливості стратегії і тактики підривної діяльності закордонних націоналістичних центрів (ЗЧ ОУН - ОУН-б, ЗП УГВР - ОУН-з, ОУН-с, ОУН-сд, АБН, ПАБНА, АУА, КАСІД, КГЄ, ЄСС, ЛВУ, СКВУ, ОУВБ, ОДВУ, ООЧСУ, ОУДР, ОУФ, МУН, ПУН, ПАУК, БУК, КУК, СУК, СУБ, СУС, СУМ, ОДУМ, СКВУ, СУУВ, СУОА, ОУА, ОУАТ, ОУК, ОУЖ, КОДУС, СУЖА, СУЖЕРО, СФУЖО…
Майор Бузина підвів очі на полковника Вєліканова.
Полковник Вєліканов уважно слухав майора Бузину.
- Продовжуйте, - сказав він.
- …СУЖА, СУЖЕРО, СФУЖО, СУГД, ТС УНР, ТУІА, УІА, УВУ, УВАН, УДК, УНЄ, УНО, УНДО, УНС, УНДС, УРС, УЗХ, УТІ, УЦР, УККА, УЛТПА, УРДП, УСП, ЦЕСУС, ЦПУЕН, УНРада, Український уряд в екзилі, Леґіон Симона Петлюри, Товариство комбатантів дивізії «СС-Галичина», Товариство українсько-єврейського діалогу, Українсько-німецьке товариство ім. Гердера, Англо-українське товариство імені Івана Мазепи, Польсько-українське товариство, Українська санітарно-каріативна служба, «Просвіта», «Відродження» тощо) та заходи органів державної безпеки щодо її попередження і припинення».
Майор Бузина знову подивився на полковника Вєліканова, щоб пересвідчитись, чи справила на нього враження тема реферату, який він мусив підготувати до наступного заняття в системі позашкільної чекістської підготовки.
Полковник Вєліканов запитав:
- Що таке СУЖЕРО?
- Союз українців - жертв російського комуністичного терору.
- Угу. А СФУЖО?
- Світова федерація українських жіночих організацій.
- Жінками цікавитесь?
- А чого б і ні? СФУЖО - виявлена нами нещодавно агентурним шляхом зарубіжна націоналістична організація, яка спрямовує підривну діяльність проти наших радянських жінок, що свідчить про перехід закордонних центрів ОУН до тактики прицільної роботи стосовно соціальних верств населення в СРСР, - пояснив Олексій Григорович. - Не взагалі, а прицільно, по кожній верстві окремо: інтелігенція, робітничий клас, селянство, молодь, а тепер, виявляється, вже й українське жіноцтво стало окремішнім об’єктом підриву. СФУЖО очолює затята націоналістка Олена Залізняк, штаб-квартира розміщена за адресою, - майор Бузина глянув у зшиток: - за адресою 4936-Н-13 стріт, Філадельфія 41, ПА, Злучені Стейти Америки.
- Я воював з бандерівцями. Жінки у них затяті, в полон не здавались, - задумливо промовив полковник Вєліканов. - У схронах сидів, з легендованими боївками, а не по кабінетах штани протирав під охороною хлопців у червоних погонах. Справжня війна була на окупованій бандерівцями території Радянської України. Перемогли, тому що наше дєло правоє. А наш досвід ви вивчаєте?
- Розуміється! Тема тринадцята: «Особливості боротьби органів державної безпеки з підпіллям ОУН і збройними формуваннями УПА у післявоєнний період та заходи щодо недопущення націоналістичної діяльності з боку їх учасників, які ідеологічно не роззброїлись», - двадцять чотири години. Можливо, й ви прийдете до нас на заняття, досвідом поділитесь?
- То славно, що вивчаєте. - Обличчя полковника Вєліканова із задумливого перетворилось на зосереджене і непроникне, як брезентова плащ-палатка, яку він носив, коли воював з націоналістичним підпіллям. Струснувши головою від споминів, штивними очима зірко глянув на майора Бузину і зовсім іншим голосом, ніж тим, яким він його зустрів, мовив:
- Нічтго, Олексію Григоровичу, на голову прапорщик нікому не впав, валянок на вас теж не звалився, радянських жінок встигнете захистити від підриву, до завтра не схибите. А завтра… завтра, - додав загадково, - завтра вам ваші зшитки повернуть з усіма наслідками, що випливають. Оцінимо, як належить. Ми ж не опричники, вредні і бездушні, як дехто нас вважає. Ми не такі, то служба у нас така. Як від нас вимагає Степан Несторович Муха: принципово, справедливо, систематично і комплексно. - Квадратне обличчя полковника Вєліканова стало зосередженим, холодним і значущим. - Я вас більше не затримую.
«Таки щось серйозне затіває інспекція, неспроста все це», - знову шпилькою кольнула йому в серце прихована загроза, і майор Бузина віддав полковникові Вєліканову свої зшитки. Чемно попрощався, потому зачинив дверину вєліканівського кабінету, напівуголос продекламував: «Чуєш, сурми заграли!», вірші Аркадія Коца, музика Дмитра Чорномордікова», - і рішуче попрямував до ліфта.
Коридором 4-го поверху навпроти нього йшли генерал Свєтков, підполковник Довбач і позаду них капітан Сорока. Майор Бузина став під стінку і простежив, куди ж прямує ця дивна група. Біля входу в приймальню Федорчука Свєтков і Довбач зупинилися, відчинили двері і пропустили вперед капітана Сороку, підштовхуючи його п’ястуками у спину.
так насміхається аполлінер
хижо як муха судомно як музика
вив’яжи пастку з нікчемного вузлика
викинь запаску - накриєш пленер
вітром хитаючи вроздріб турбін
містом колишучи врозтіч історії
де запровадили що запроторили
так розпросторює навики він
Іван Андрусяк, «так насміхається аполлінер» (з циклу «Своє й неосвоєне»)