Перехожих як вітром змело, біля мерлушкової шапки залишився стояти лише майор Бузина.
Він відгорнув обшлаг кожушка і глянув на годинник - стрілки показували двадцять п’ять хвилин після восьмої.
«Годиться», - рішив він і «зеброю» попрямував через вулицю Володимирську у бік готелю «Прага», розташованого на вулиці Володимирській, 36, де відпочатку ХХ-го століття були мебльовані кімнати; потім готель став називатися «Прага», після революції - «Київ», а після того, як новозбудований на вулиці Кірова готель прибрав назву «Київ», став 2-м корпусом готелю «Театральний» під назвою «Мелодія», 1-й корпус якого, збудований 1890-го року на вулиці Фундуклеївській 7), до революції називався «Франсуа»; потім там за часів НЕПу містилися театри «Арлекін» та «Кабаре Кривого Джиммі», а коли після деяких подій акторів обох театрів не виявилося і театри довелося закрити, приміщення назвали 1-м корпусом готелю «Театральний».
«Що тут заперечиш, якщо воно справді так, - міркував майор Бузина по дорозі. - То що ж виходить? Тут день і ніч працюєш, вкладаючи свій скромний, проте вагомий внесок у спільну і напружену боротьбу з ідеологічними диверсіями, а виявляється, що джерело небезпеки криється зовсім не там! Далебі американська розвідка використовує той же метод скеровування уваги і зусиль противника, тобто нас - органи КДБ, на несправжній, «нікчемний об’єкт», згідно з термінологією оперативної діяльності, який і ми, органи державної безпеки Союзу РСР, часом застосовуєм у своїй практичній діяльності, тобто на різного роду дисидентів, націоналістів, наркоманів і гомосексуалістів. Але ж то, як вказує пильний і кебетний громадянин Панікадило, є побічним продуктом підривного механізму американської розвідки! Молодці колеги, виявляється, не всі вони в Америці дурні, бодай і не читали всесвітньо відомі твори нашої культової письменниці Оксани Забужко 8), то вже їхня помилка, бо, якби читали, то не допустили б такого проколу, коли наша Христина несамохіть викрила їхнього нелегала, якому внезабарі настане гаплик, враховуючи наполегливість товариша кандидата наук Панікадила, отже в кінцевому рахунку - все ж таки дурні і тупі. Втім, даремно Семен Остапович почав викладати результати своїх досліджень на публіці. Це ж державна таємниця, і її повинні знати лише органи державної безпеки! Поспішив він, поспішив… Ті хлопці у білих халатах правильно зробили, що ізолювали його поспіль із свідком. Хай тепер товариш Панікадило продовжує свої дослідження в іншому місці. Та й зв’язок у нього з нашою контррозвідкою тепер буде кращий та надійніший. Добре, що я відсунувся вбік і не став йому підтакувати. А то разом з ним та ще тим балакучим свідком отепер теж би перебував в ізольованому приміщенні, поки дали раду, що я допуск до державної таємниці маю».
Так міркував майор Бузина дорогою, і рівно п’ять хвилин йому вистачило для того, щоб перетнути вулицю Володимирську у встановленому місці на розі вулиці Малопідвальної, піднятися на другий поверх готелю і постукати у двері номеру 26, на яких висіла табличка, намальована рукою його інститутського приятеля Йосипа Швайки:
У цьому номері у 1916-1918 роках проживав член РКП(б), командир 5-ї Червоної Армії і комендант міста Бугульма, невідомий чеський письменник Ярослав Гашек, який став всесвітньо відомим після публікації у місті Києві «Пригод бравого вояка Йозефа Швейка у російському полоні».
- Заходьте, відчинено, - почувся йому голос Йосипа Швайки, втім, вже не такий суровий, як у слухавці, і майор Бузина прочинив двері номеру, в якому у 1916-1918 роках вірогідно проживав майбутній комендант міста Бугульма Казанської губернії Ярослав Гашек.
Йосип Швайка сидів у сатинових трусах на ліжку виробництва Київської меблевої фабрики імені Боженка і, морщачись, розтирав коліно якоюсь маззю. Про перебування у цьому номері під час Першої світової і громадянської воєн майбутнього коменданта міста Бугульма Ярослава Гашека свідчив хіба що телефон зразка 1914-го року та ще запах ліків від хронічного ревматизму.
- Servus 9) , - привітався майор Бузина. - Я, здається, не запізнився?
- Ні, - сказав Йосип Швайка і поморщився.
- Опольдедок? - нюхнувши повітря, запитав майор Бузина.
- Еге ж, - відповів Йосип Швайка, одягаючи штани. - Два дні бігав Києвом: від Компресу до райкому, від райкому до обкому, від обкому до Компресу, від Компресу до його бази в Дарниці, нажив ревматизм, одначе діло своє зробив.
- Що за «компрес»? - не зрозумів майор Бузина.
- Комітет по пресі при Раді Міністрів Української РСР, скорочено «Компрес», займається газетно-видавничою справою і книжковою торгівлею. Ти що, не чув?
- Чув, однак спочатку не здогадався - причому тут райком партії і «компрес»?
- Тепер втямив?
- Не зовсім. Що таке Компрес, я знаю. Але яке відношення до нього може мати секретар парткому колгоспу імені Ярослава Гашека, поки що не втямив.
- Слухай далі. Чи, мо’, почнемо з офіційної частини, а про «компрес» поясню тобі потім? Тоді ти краще второпаєш.
- Згода, - сказав майор Бузина, розкрив дипломат і відтак поставив на стіл пляшку «Української з перцем».
- Ні-ні, - заперечив Йосип Швайка, - заховай. Сьогодні моя черга. Бо ж ми зібралися отут у такому складі, щоб відзначити героїчні діла славетного полководця Пилипа Македонського, і я несу відповідальність за матеріальне забезпечення цього віншування.
Йосип Швайка взяв аркуш паперу з написом «Nicht klopfen!» 10), вивісив його із зовнішнього боку дверей під табличкою про перебування у номері чеського письменника-комуніста Ярослава Гашека і зачинив двері на ключ.
Потому відсунув штору вікна і сказав:
- Дивись.
На широкому підвіконні стояли широкі тарелі з солоними помідорами, порізаним на скибки квашеним кавуном сорту «Переможець», ковбасою марки «сервелат», відкритими бляшанками гусячого паштету, шпротів у провансальській олії і червоної ікри.
- Натюрморт, достойний перемоги Пилипа Македонського над римлянами! - відзначив майор Бузина.
Насолодившись справленим ефектом, Йосип Швайка взяв з підвіконня ґранчасту пляшку з наличкою «Журавлина в коньяку», зруйнувавши певним чином цілісність натюрморту, і поставив її посередині столу на місце прибраної майором Бузиною «Української з перцем».
- Це насттянка, марки «журавлинівка», - пояснив він, - у вузькому колі партапаратників називається «Напій райкомівський». Монополька виключно для партапарату, видається пайком дві пляшки на місяць. У продажу відсутня, виробляється в кожній області на лікеро-горілчаних заводах за особливою технологією, з використанням чистого натурального коньячного спирту та журавлини. Як казав фельдкурат Отто Кац: «Горілка - це отрута. Вона повинна бути натуральною, справжньою, і ні в якому разі не зпатроленою євреями холодним способом», - щоб не забивати людям памороки і не споювати їх ерзац-продуктом.
- Тому що коли ми тверезі… - сказав майор Бузина.
- …тоді правда завше на нашому боці, - підхопив Йосип Швайка. - «Журавлина в коньяку» до отрут не належить, тоді б вона не називалась «Напій райкомівський». До вашої уваги, товаришу майор, мене обрано членом райкому партії з урахуванням виробничих досягнень колгоспу імені Ярослава Гашека, в якому я маю честь очолювати партійну організацію, завдяки чому отримав цілком заслужене право на райкомівський пайок, що складається з двох пляшок «журавлинівки» на місяць та інших делікатесів.