Йосип Швайка відґвинтив закривку «журавлинівки», завченим рухом наповнив шкляники світло-бурштиновою рідиною рівно на третину.
- Контентуймося, чим Бог… гм… гм…
- Райком, - підказав майор Бузина.
- …райком послав, - згодився Йосип Швайка. - Отже, вельмишановні панове-добродії - учасники нашого форуму, пропоную випити за перемогу Пилипа Македонського над римлянами, заради віншування якої наше товариство тут і зібралося. Хто за цю пропозицію, прошу голосувати. Проти немає, тих, хто утримався, теж немає, отже, одностайно. Будьмо!
Майор Бузина завагався:
- Можливо, вип’ємо поперед за твоє обрання членом…
- А це одне і теж. Їдьмо! Вперед аж до перемоги комунізму!
- Рух - це найголовніше! - підтримав Швайку майор Бузина.
Перед тим, як випити, Олексій Григорович показав на репродуктор:
- Працює?
- Ну аякже!
- Тоді увімкни не дуже голосно, щоб бути в курсі усіх подій, що відбуваються у нас і в світі.
«А раптом номер «плюсовий» 11)? - метикнув обачний і туралий майор Бузина. - Черговий в ОТУ від нудьги чи надмірної службової запопадливості увімкне техніку на центральному пульті і буде знічев’я слухати, про що ми тут з Йосипом Наумовичем балакатимемо, потім перекрутить, доповість нагору, незважаючи на те, що Йосипа Швайку органи КДБ слухати не мають права, бо він член райкому, і доведеться писати пояснення, що я не верблюд, і Швайка не бедуїн, а навпаки - партапаратник, себто особа для КДБ недоторканна».
Йосип Швайка увімкнув репродуктор і відрегулював гучність.
Їхали не поспіхом, після другого шкляника зробили перерву, і Йосип Швайка почав розповідати про результати свого перебування в столиці.
- Побігав я Києвом стільки, що зовсім закульгавів, тільки опольдедоком і рятуюся. Якби не рецепт Гашека, то і не знаю, щоб я сьогодні робив зі своїм ревматизмом. Проте, як сказав Володимир Ілліч, немає таких фортець, яких би не здолали більшовики. І він був правий, критикуючи ідеолога реформізму і ревізіонізму Едуарда Бернштейна 12), який сповідував, що рух - це все, а мета - ніщо. Маю надію, що ти не на Бернштейна посилався, коли говорив про рух?
- Та ні, боронь Боже, - заперечив заскочений ерудицією свого інститутського приятеля в питаннях наукового соціалізму і комунізму майор Бузина, вияв якої він же сам і спровокував. - Я сказав про рух, як абсолютну властивість матерії!
- Отож. Подивись на результати мого успішного марафону. - Йосип Швайка гордовито показав у бік лівого кутка кімнати, де в п’ять стосів лежали книжки блакитного кольору із золотим тисненням на обкладинках.
Майор Бузина підійшов, взяв верхній том і прочитав: «Володимир Ілліч Ленін. Вибрані твори».
- Постановою ЦК КПРС «Про соціалістичне змагання і підвищення його ролі у справі комуністичного виховання трудящих», - пояснив Йосип Швайка, - усі трудові колективи, у тому числі і наш колгосп імені Ярослава Гашека, зобов’язано урізноманітнити види заохочень переможців соціалістичного змагання і замість грошових премій нагороджувати передовиків творами Леніна, виданими на честь сотої річниці з дня його вікопомного народження. Наш партком підтримав партійну постанову у повному обсязі. Гроші - це наслідок капіталістичних взаємин. Ми, комуністи, мусимо визнавати вказаний релікт, що застосовується як еквівалент при обміні товарів, оскільки їх поки що недостатньо для повного задоволення усіх потреб трудящого населення на стадії соціалізму. При комунізмі, як казав Карл Маркс, усі джерела суспільного багатства поллються повноводним потоком, здійсниться великий принцип «від кожного - по здібностях, кожному - по потребах», гроші зникнуть, вони стануть непотрібними, вони перетворяться на зужиті папірці, і до цього ми повинні готувати народ, надаючи переможцям соцзмагання духовну їжу на кшталт творів Володимира Ілліча Леніна. Хай наші трудівники читають і готуються до вступу у світле майбутнє всього людства під назвою комунізм, який наближається до нас невідворотно, щоб там не патякав ревізіоніст Бернштейн.
- Йосипе, я розумію значення постанови ЦК КПРС, - згодився майор Бузина, - тільки не все так просто з розповсюдженням ленінських ідей серед широких народних мас, як може на перший погляд показатися. От послухай.
Йосип Швайка взявся за пляшку, майор Бузина його спинив:
- Зачекай. - Майор Бузина відчував, як райкомівський напій після двох чарок подолав визначений його долею шлях до глибини шлунку і продовжив далі повільно розтікатися судинами і капілярами. Пити зразу ж третю чарку було б злочином. «Ось у чому заковика, такий напій, хочеш чи не хочеш, треба пити повільно і «Барбадосом» чи «Українською з перцем» полірувать не доведеться. Хай вона лежить, а може, й знадобиться для тієї ж поліровки, тільки-но ж розпочали й небагато утяли», - подумав він.
- Та я нічого, тільки наллю, а ти розказуй, - сказав Йосип Швайка.
- Мені мій ворошиловградський колега на тому тижні, коли я був у відрядженні сполом з ним у столиці нашої Батьківщини Москві, розповідав, що аналогічні премії відповідно до постанови ЦК КПРС, яку ти згадував, встановили в тресті «Ворошиловградміськбуд». Нагородили вибраними творами Леніна, напевне, такими, як і оці в тебе, виданими до 100-річчя вождя, передового муляра, він прочитав і зробив висновок, що в тресті, де він ставив трудові рекорди, деякі комуністи, і не лише в тресті, але і в партійній організації орденоносного міста Ворошиловграда, живуть не так, як заповідав Володимир Ілліч Ленін. І почав той муляр виступати за відновлення партійних принципів і норм життя, встановлених основоположником Комуністичної партії, критикувати своє і міське партійне начальство, писати скарги у всі інстанції. Відповіді, він отримував, - як член райкому партії, ти розумієш які. І довиступався до того, що вже перейшов на прямі загрози скоєння диверсійно-терористичного акту на головній площі нашої Батьківщини в Москві, прямо перед усипальницею вождя, де його розшукував мій ворошиловградський колега, щоб перешкодити злочинному наміру. Втім, до теракту справа не дійшла завдяки нашій професійній роботі. Хоча шереху він наробив багато, навіть мені довелось на Красній площі із зброєю сидіти в засаді з боку собору Василія Блаженного.
- Бачив у газеті.
- Мене? - здивувався майор Бузина.
- Ні, знімок Красної площі з собором Василія Блаженного і Мавзолеєм Володимира Ілліча Леніна. - Обличчя у Йосипа Швайки стало зосередженим і замріяним. - Як у поета: «Це - Мавзолей… Чіткі квадрати плит - // Недоторканної тиші оборона. // І древнього майдану вільний плин, // І сонця августійшого корона… // Траплялося, сховавшися в собі, // Сюди вкрадався і одвертий недруг, // Аби уздріть прочан із диких нетрів, // Що набивають в молитвах лоби».
- Ти диви! Мені слово в слово саме так розповідав підполковник Мусоргський, який охороняє Красну площу від недругів, про лоби і прочан, тільки верлібром. Ми з ним гуртом і перешкодили скоєнню намірів ворошиловградського терориста. А чи не передбачив ти, що аналогічна ситуація може виникнути і в твоєму колгоспі? Чи не почне той, хто прочитає Леніна, шукати дорогу до його Мавзолею в столиці нашої з тобою Батьківщини для вчинення диверсійного акту? Як пише поет, якого ти щойно процитував, - «одвертий недруг»?
- Чому ж не може? Гіпотетично така ситуація може виникнути у будь-якому колгоспі, а не тільки в нашому. Йде жорстока ідеологічна боротьба, як пише поет, не в кожного нашого громадянина, незалежно якого - робітника, селянина, чи навіть інтелігента при всій його вченості, я не побоюсь цього слова, свідомість відповідає потрібному рівню вимог будівника комунізму. Звернемося до Леніна, у Леніна є все, лише правильно його тра’ тлумачити.
Йосип Швайка підійшов у куток, розкрив том Леніна і, поперегортавши кілька сторінок, прочитав:
- «Не зрозуміти навіть тепер, що йде в Росії (і в усьому світі починається чи вистигає) громадянська війна пролетаріату з буржуазією, міг би лише круглий ідіот. Ніколи не бувало і ніколи не може бути такої класової боротьби, коли б частина передового класу не залишалась на боці реакції. І те ж стосується до громадянської війни. Частина відсталих робітників неминуче допомагає - на більш чи менш короткий час - буржуазії. Цим захищати свій перехід на бік буржуазії можуть лише мерзотники. Не бачачи цього історичного факту, звинувачуючи комуністів у розколі, Каутський у тисячний раз доводить свою роль лакея буржуазії».
Швайка закрив книгу.
- Зметикував, на що натякає Володимир Ілліч? В процесі класової боротьби можуть і серед передового класу з’явитися дурні, які стають лакеями буржуазії на чолі з Каутським. Хоча селянство і не є авангардом, та все ж прошкує услід за авангардом і є підпорою авангарду, тому і серед нього можуть з’явитися дурні. Навіть серед інтелігенції, я не побоюсь цього слова, у цьому прошаркові можуть на певному етапі руху з’явитися дурні, чи як їх правильно назвав Володимир Ілліч - круглі ідіоти. Але в нашому колгоспі ідіотів немає, ні круглих, ні квадратних. Ти закусюй, тому що такі дискусії на голодний шлунок, як казав кухар-окультист Юрайда, не сприяють трансцендентальному озмисленню явищ і фактів оточуючої дійсності, - застеріг Йосип Швайка, підсовуючи до майора Бузини тарелі з наїдками. - Ти читав безсмертний ленінський твір «Цінні визнання Питирима Сорокіна»?
- Читав.
- Тим паче. - Швайка заплющив очі і напам’ять продекламував: - «Вся річ у тому, щоб не задовольнятися тим умінням, яке виробив у нас колишній наш досвід, а йти неодмінно далі, здобуватись неодмінно більшого, переходити неодмінно від легших задач до важчих. Без цього ніякий прогрес неможливий, неможливий і прогрес у соціалістичному будівництві».
Розплющивши очі, Йосип Швайка намазав паштетом великий шмат хліба, розрізав навпіл, підсунув половину майору Бузині, наштрикнув на виделку кілька кружальців ковбаси, поклав до рота, прожував разом з хлібом і продовжив:
- У нашому колгоспі, загалом, дурнів і ідіотів немає. Загалом, немає і лакеїв буржуазії, себто прибічників ревізіоніста Каутського. Зачекай, один виняток є. Живе в нашому селі приблудний кацап з бородою, як у боярина Бутурліна, який колись з нашим Богданом Хмелем вів перемовини про дружбу, і вони понапивались. Він - з москалів, якимсь чином опинився у нашому селі і пристав у прийми до нашої Химки Анощиної. Каже, що колись провчився чотири курси на філософському факультеті Московського державного університету імені Ломоносова. На п’ятому курсі запитав професора під час семінару: «Сажіть, будь ласка, професоре, чому є щось, а не ніщо?» Професор відповіді не знав, проте доповів, куди слід. Там, куди він доповів, відповідь знайшли, тому він вирішив університет імені Михайла Васильовича…
- Колишнього спудея Києво-Могилянської академії, - підказав майор Бузина, жуючи приготовлені Швайкою наїдки.
- Слушне зауваження. Тому-то він вирішив університет імені колишнього спудея Києво-Могилянської академії Михайла Васильовича добровільно-вимушено покинути. Видко, той новітній спудей під час навчання в університеті «Цінні визнання Питирима Сорокіна» уважно не прочитав і погляди кухаря-окультиста Юрайди про зв’язок шлунку з трансцендентальним мисленням не вивчав, а гаяв час на на дурниці, тому і ставив дурні запитання. Химка його називає Адольф Дегейтер 13) за те, що уміє грати на балайці, - з балалайкою він до неї і пристав, тим, либонь, і полонив її серце. Кацап заперечує, каже, що, якщо називати його Дежейтером, то тоді вже П’єром, а не Адольфом, але він не Дежейтер, а Гайдеггер 14), і звуть його Мартин.
- Чи не може бути іноземним розвідником-нелегалом - цей приблудний Мартин? - професійно поцікавився майор Бузина.
- Ні, чистий філософ. У нас в селі КДБ немає, є дільничий інспектор міліції. Дільничий в селі кожну людину тримає на прицілі, тим паче, якщо вона приблудна. Він перевірив паспорт цього «Мартина». По паспорту сей приблудний кацап - Михайло Михайлович Наришкін, народився на Псковщині, у віці від 17 до 22 років мав тимчасову прописку у Москві, потім повернувся у свою дєрєвню. Дєрєвня - це коли немає церкви. У нас село, колись була церква, тепер там сільський клуб, церкви немає, бабусі їздять молитися і святити паски у райцентр. Дільничий зробив запит до паспортного столу в РВВС, на території якого міститься дєрєвня. Звідти прислали фотографію по формі номер шість. Ніс, вуха, розріз очей - все збігається. Лиш без бороди. Повідомили, що пас череду, поки в дєрєвні не стало корів. Тоді й бороду відпустив. Дільничий мені показував той знімок. Ні, не шпигун - чистий кацап і філософ з бородою. Химка мене питала, хто такий Гайдеггер, Дегейтера вона знає, а Гайдеггера - ні, я їй розказав. Напевне, і таких дурнів, як наш канап, серед шпигунів не буває, про що я тобі й розказую.
- З нашої практики можна зробити вислід, що буває, - заперечив майор Бузина.
- Можливо, - не став сперечатись Йосип Швайка, - я розказую про нашого приймака. Химка у нас завідує пунктом штучного осіменіння корів, план виконує на 134 відсотки.
- Як можна на осіменінні перевиконувати план більше, ніж на сто відсотків?
- Бувають випадки, коли корови народжують по двоє телят. Наришкін найнявся у неї пасти цапа - такий вид використання найманої праці законодавством на селі дозволяється. Водночас, Наришкіна можна вважати, якщо не представником буржуазії, то лакеєм - це точно, оскільки громадсько-корисним трудом він охоплений посередньо, а Химку якимось чином теж можна віднести до буржуазії, оскільки має у приватній власності цапа, якого використовує для отримання прибутку. До Химчиного цапа люди в разі потреби приводять своїх кіз для злучки, за цапа Химка бере гроші, частину тих грошей вона один раз на тиждень виділяє Наришкіну, якщо є виручка. Він зі своїми обов’язками справляється.
- На скільки відсотків?
- Кози відносяться до приватного сектору, тому статистику веде відповідний відділ районного управління сільського господарства, а не колгосп. Химка загалом до свого кацапа претензій немає, до того ж, перед Наришкіним до неї уже приставали три чоловіки в прийми, теж не наші, з навколишніх сіл, проте не кацапи, вони довго не затримувалися, оскільки не могли найти спільної мови з Химчиним цапом, і Химка їх проганяла, а кацап знайшов знайшов із Химчиним цапом спільну мову. Видко, були й інші причини, точно не знаю. Вранці, перед тим, як гнати цапа на пашу, він регулярно звертається до нього: «Вставай, проклятьєм заклєймьонний!», і цап не комизиться, а попередніх Химчиних чоловіків не слухався, були навіть випадки, коли цап вдавався до фізичного опору. І тут є ще одна цікава деталь, послухай, тобі, як працівникові органів державної безпеки, буде цікаво. В неділю райспоживспілка привозить у наше село бочку з пивом. Народ збирається коло бочки. Приходить і Химчин приймак з її цапом. Так от, сей гомо кацапієнс Михайло Наришкін, він же Мартин Гайдеггер, теж п’є пиво. Тільки не з сушеними лящами чи вареними раками, як усі нормальні люди, а з дустом.
- З дустом? Це ж особливо небезпечний препарат, внесений до списку Міжнародної конвенції про заборону розповсюдження хімічної та іншої зброї масового знищення, - обурився Олексій Григорович. - А також Міжнародної організації захисту тварин «Інтерненшл асоціейшн ін діфенз оф анімальз», яка не допускає застосування цієї отрути навіть для труїння щурів, вважаючи сей засіб антигуманним.
- Я ж і кажу, що тобі, як працівникові органів КДБ, буде цікаво. А він, друже, плювати хотів на твою конвенцію і міжнародну організацію! До того ж я не впевнений, що Радянський Союз приєднався до тих конвенцій і заборон, вбачаючи в них намір підірвати військову могутність нашої держави і поставити її обеззброєною перед лицем всесвітнього імперіалізму. Хоча, напевно, ти й правий, у нашій ветлікарні дуст уже не продають. І все таки Наришкін якісь його залишки дістав у наших районних крисойобів, перепрошу, наших щуробоїв, чи, може, з собою гамузом із балалайкою чи в балалайці привіз, полишаючи свою історичну батьківщину. І плює на міжнародні заборони і забобони. Наллє у півлітрову банку пива, сипне туди дрібку дусту, розколотить і п’є. Каже: «Так міцніше, і для кишені вигідніше. З дустом я випиваю одну банку пива і вже я кум королю і сват міністру, а без дусту мені треба п’ять банок пива випить та ще й для поліровки чекушку горілки на додачу, щоб увійти в ті ж взаємини з королем та його міністром і одержати відповідь на питання: «Чому є щось, а не ніщо?» До того ж і наступного ранку не треба похмелятися - хлеснув уранці води з криниці, заграв на балалайці «Політ джмеля» Римського-Корсакова і знову цілий день пасеш цапа з джмелями в голові і музикою в душі». Дежейтера він грає зранку, а «Політ джмеля» потім. І каже, що в них, на історичній батьківщині, хто розуміється, усі так роблять. Особливо, якщо хочуть досягти вищих висот розуміння: «Чому є щось, а не ніщо?» Тільки пиво у них рідше буває, аніж у нас, чи зовсім не буває. Кацапи замість пива п’ють бражку, теж з дустом чи дифлохосом. На дріжджах роблять, а коли дріжджів немає, там вони теж, як і пиво, - в дефіциті, то заливають кип’яченою водою горох, горох починає бродить, додають ревеня, буряка і потім з цієї вінеґрети роблять бражку. Кацап розказував.
- І яка ж відповідь на питання: «Чому є щось, а не ніщо?» - ваш прийшлий кацап не поділився?
- Ні, каже: «Це абсолютна істина, ви, малороси і хахли-салоїди, її не зрозумієте». А ти б дав відповідь на це запитання: «Чому є щось, а не ніщо?»?
- Ще півстоліття тому один поважний філософ сказав: «Існує небуття всіх явищ, форм і речей»…
Йосип Швайка ляснув майора Бузину по рамену:
- Молодець, щоб тебе качка копнула! Отже: «Існуюча форма - це небуття, а небуття - це існуюча форма. Небуття не відрізняється від існуючої форми, а існуюча форма від небуття. Небуття - це і є існуюча форма, а існуюча форма - це і є небуття». А щоб не заблукати в нетрях філософії, вип’ємо за буття, аби воно не стало небуттям, і щоб у нас не виникало запитань, оскільки тільки буття визначає нашу свідомість!
У кутку бурмотіло радіо, не зовсім гучно, але й не так тихо, щоб хтось, хто захотів би підслуховувати розмови в номері готелю, розчув, про що точиться балачка; майор Бузина до того бурмотіння не прислухався, остерігаючись потрапити під вплив використовуваного американською розвідкою методу Максквелла - висновок від розмови з кандидатом Панікадилом він зробив; втім, райкомівський напій, очевидячки, знейтралізовував той вплив, попри те, що не викритий українською контррозвідкою агент ЦРУ США Ланкастер, можливо, у цей час і увімкнув свій небезпечний апарат. Через невеличку щілину між шторами видно було будинок КДБ, вікна світились лише в кабінетах відповідального чергового, інспекції та полковника Фурси. Темно було і у вікнах кабінету Федорчука.
- Гарно сидимо, - сказав Олексій Григорович.
- Бігме, - погодився Йосип Швайка, - чого б нам гарно не сидіти, як сказав поет: «у своїй сторонці»? За буття, яке визначає нашу свідомість! Правильно я кажу?
- Авжеж, - у свою чергу погодився майор Бузина. - Запах розлитого по шкляниках райкомівського напою уже почав дражнити його нюх. - Вислід ти зробив правильний і вірний, - сказав він закушуючи. - Нещодавно на розкопках давнього Вавилону археологи знайшли склеп із написом на вході: «Запитання ставить лише дурний, а відповідає ще дурніший. Істиною є те, що нею сьогодні назвали».
- Правильно, і виходить, що істина в дусті?
- Істина, як встановив ваш гомо кацапієнс, у пиві з дустом.
- Та-а-ак, очевидьки, тут якийсь резон і є, - згодився Швайка. - Наришкін урозмові зі мною на філософські теми якось сказав: «Ми, росіяни, як гній. Коли нас багато, коли ми у купі і вкупі, ми смердимо, як гній. Коли ми розкидані, то стаємо добривом, ґумусом. Ми метафорично угноюємо землю, робимо її такою, що здатна плодоносити. Тому москалі повинні розсіятися по всій земній кулі і врятувати планету від виснаження. У цьому наша місія і вищий промисел.
- Якийсь московський поет сказав, що Росію розумом збагнути не можна і аршином не обміряти, - зауважив майор Бузина.
- Наплутав той поет, - заперечив Швайка. - Якщо намагатися збагнути, то може й стрих поїхати, а аршином міряють сукно чи іншу мануфактуру, а не землю. Землю міряють сажнем. То їхня справа, а ми свого кацапа бережемо і Химці наказуємо, щоб берегла. Однак вибрані твори Володимира Ілліча Леніна йому не дамо, оскільки він не може стати переможцем у соціалістичному змаганні за визначенням. З ким же йому моцатися, якщо, по-перше, опріч нього, ніхто пива з дустом у нас не п’є, бо кацапів дуст не бере, навпаки, сприяє, як стимулятор чи гормон…
- а що для кацапа добре, то для українця смерть…
- …еге ж, а Володимир Ілліч учив, що соціалістичне змагання - це справедлива боротьба, в процесі якої має визначитися найкращий поміж інших, які теж хочуть стати найкращими. А яка ж тут справедлива боротьба, якщо один вживає допінгу, а для іншого той допінг - смерть? По-друге, він, Наришкін, не є членом колгоспу, а в нас усе доросле населення ще з 33-року повністю охоплено колективізацією, окрім Химчиного цапа. Хто ж буде змагатися з одноосібником, себто, лакеєм буржуазії, гомо кацапієнсом, більше кацапів у нашому селі немає, він один приблудний, який, крім Химки і балалайки, має лише цапа, та й то належного Химці, і ні до чогось іншого не здатен?
- Гадаю, що таких за визначенням у вашому колгоспі немає, - згодився майор Бузина.
- Правильно, ніхто з ним у нашому колгоспі і не змагається. - Йосип Швайка знову наповнив спустілі шкляники і підсунув майору Бузині скибку квашеного кавуна: - Спробуй, такої закуски ти в Києві не знайдеш.
- Згоден, Йосипе, це ти розказав про кацапа…
- Нумо й вип’ємо за кацапа, - запропонував Швайка. - Він не лихий хлоп, хоч і пережиток. Як кажуть: «Хай живе і пасеться!»
Майор Бузина підняв свій шкляник:
- Не заперечую: «Draimal hoch!» 15)
Випили і закусили квашеним кавуном.
Майор Бузина продовжив:
- Йому, за ленінським визначенням, вибрані твори Володимира Ілліча Леніна ти увіч не даси, скільки б пива з дустом він не випив, тим паче, відповідь на запитання: «Чому є щось, а не ніщо?» - він знайшов, як я зрозумів, без творів Леніна, можливо, читав того поважного філософа, який так вдало визначив зв’язок між небуттям і існуючою формою буття, значить, він справді непоганий хлоп, хоч і кацап.
- Непоганий, хоч і кацап, - згодився Йосип Швайка.
- Але ж переможцям соцзмагання ти будеш вручати цю нагороду, - майор Бузина показав скибкою кавуна в бік творів Леніна. - Чому ти впевнений, що в твоєму колгоспі не повториться ситуація, як із муляром у Ворошиловграді?
- Олексо, як казав фельдфебель-рахівник Ванек: «Головне: не поспішати!» Наші передовики отримають вибрані твори Володимира Ілліча Леніна, можливо, навіть прочитають усе те, що ти нині мені оголосив, не спорю. Одначе не так, як читав той муляр з Ворошиловграда, про якого ти допіру розказав. То все одно, що пити пиво з дустом, а не з сушеними лящами чи вареними раками. У всьому потрібна гармонія. Ми постановили премію не обмежувати творами Леніна, виданими до його 100-річчя, а додати до кожного Леніна вибрані твори Ярослава Гашека, йдучи назустріч 90-річчю письменника, ім’ям якого названо наш колгосп.
- А коли він помер?
- Гашек? На рік раніше Леніна. Річ не в тім, плюс-мінус, значення немає. Головне у тому, що з приводу відзначення ювілейної дати знаменитого чеського письменника, колишнього члена РКП(б), ми надіслали вітання Генеральному секретареві ЦК КПЧ Густаву Гусаку із запрошенням приїхати до нас на віншування Ярослава Гашека в нашому колгоспі, названому його іменем. І отримали від Гусака вдячну відповідь, а також подарункове видання роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» чеською мовою - «Osudy dobreho vojбka vejka». Обком партії у нас подарунок вилучив і передав в обласний історичний музей. Там лист Густава Гусака завели в рамку і повісили серед найцінніших експонатів, а роман поклали під скло в розділі музею про громадянську війну.
- З Александром Дубчеком 16) ти не встиг поспілкуватися?
- На щастя, не встиг. Тоді я вчився у ВПШ і чеською не володів. Перед нами виступав Петро Юхимович Шелест і розказував, як він боровся з контрреволюцією у братній Чехословаччині і перевиховував Дубчека, хоча чехословацької мови він, Шелест, теж не знав. Дубчек вмів говорити по-москальському. А лист Густава Гусака, з якого я встиг зробити фотокопію, допоміг нам. Бюро райкому партії схвалило нашу ініціативу приєднати до Леніна, який створив нашу партію і державу і 100-річчя від дня народження якого ми відсвяткували усім світом, вибрані твори чеського комуніста Ярослава Гашека, ім’ям якого названо наш колгосп і 90-річчя від дня народження якого ми почали відзначати спільно з Густавом Гусаком. Логічно? Логічно. Он він у мене вже лежить у шафі, Гашек лежить. Я їх, Леніна і Гашека, роз’єднав на поки що. З чого почне читати наш колгоспник, якщо взагалі почне читати: з Леніна чи Гашека? Звісно, з Гашека. Прочитає він Гашека, тоді й Ленін буде йому зрозумілішим. Як казав відомий тобі ротний ординарець Йозеф Швейк, якому не довіряти ми не можемо: «Треба починати з першого тому, бо ж ми не євреї і не читаємо ззаду наперед». А в першому томі він прочитає… Йосип Швайка заплющив очі, зосередився і напам’ять процитував: - «Надпоручник Лукаш махнув рукою і попрямував до продовольчого складу. В голову йому прийшла парадоксальна думка: якщо солдати лигають печінкові паштети своїх офіцерів, то Австрія виграти війну не зможе».
- Химці Анощиній ти теж вручиш Гашека і Леніна? - поцікавився майор Бузина.
- А чому б і ні? - відповів Йосип Швайка. - Під усі параметри передовика вона підходить. Вручимо, хай читає. Я маю намір Химку партизувати, мені план спущено з райкому. На заваді стоїть її приватний цап і позашлюбні відносини з приблудним гомо кацапієнсом. Для морального обличчя члена партії наявність таких пережитків не годиться. Як тільки вона дасть згоду на усуспільнення цапа і зайде в сільраду зі своїм кацапом для оформлення шлюбу, другодні я її оформлюю кандидатом у члени КПРС. Ще й інтернаціональне весілля усім селом згуляємо, буде друге возз’єднання України з Росією, точніше, приєднання Росії в особі приблудного гомо кацапієнса до України в особі нашої Химки Анощиної.