Двері загорілися, вогонь гулькнув аж до підвіконь другого поверху, пожежа гарячішала і в усібіч бризкала іскрами полум’я.
В забиті цвяхами вікна будинку КДБ зсередини загупали полоненики.
Рами вікон з гуркотом де-не-де повідчинялися, з підвіконь один за одним почали вистрибувати чекісти і біжма тікати за ріг будинку по вулиці Ірининській - цабе, а дехто побіг навспак - цоб у бік Малопідвальної, - спостеріг майор Бузина, коли розплющив спочатку праве око, потім ліве.
Вистрибнув і генерал Свєтков та так невдало, що вдарився головою об землю, загубив кашкет і, припадаючи навколішки, побіг услід основній групі своїх підлеглих, які чкурнули попереду.
З гуком «Азохен вей!» його обігнав майор Бочонкін, який стрибнув з другого поверху останнім і тримав кашкета у лівій руці.
Вхідні двері в КДБ УРСР горіли і пашіли жаром. Місиво снігу і льоду навколо ґанку і на тротуарі почало швидко танути, вода стікала на узбіччя дороги за бордюр, і майор Бузина скоро опинився у великій калюжі.
Водій, прикриваючи долонею очі, ще трохи помилувався результатами своєї акції і крикнув:
- Піздєц котьонку, больше срать нє будєт! - По тому стрибнув у машину, увімкнув швидкість і на форсажі майнув у бік пам’ятника гетьману Богданові Хмельницькому.
«Ага, прихований кацап, точно! - нарешті дійшов до правильної думки, як йому здалося, майор Бузина. - Достеменно досвідчений нелегал НТС, який пройшов спецпідготовку в «командос» ЦРУ США» і до цього часу сидів у підпіллі, скориставшись наразі тривогою, щоб утнути диверсію проти КДБ. Алеж хтось йому команду дав! Зара’ я цього диверсанта коцну. Щоб кінці у воду!»
Лівою долонею Олексій Григорович підпер праву руку з пістолетом, прицілився в колеса втікаючої «Волги», натиснув на курок, - сухо клацнув бойок, і майор Бузина згадав, що його набої лежать у сейфі.
Машина, ніби відчуваючи небезпеку, різко повернула цабе і зникла з виду.
Зненацька гримнула довга автоматна черга - «тра-та-та-та!!!» і на майора Бузину посипалися відстріляні гільзи.
«Звідки стріляють? Ще один диверсант?» - майнула у нього думка.
Олексій Григорович мимохіть притулився обличчям до бруківки і відчув, як у щоку йому щось припекло. Не піднімаючи голови, вийняв з-під щоки гарячу гільзу, глянув - вона була з позначкою «холоста». Більше ніхто не стріляв.
«Повезло, що холості патрони були у того другого рейнджера, а то б пів черепка міг знести. Може, в засаді сидів, чекаючи сигналу диверсанта», - подумав Олексій Григорович і остережно підняв голову. Перебіжками по Володимирській у бік гастроному метнулось кілька чоловік у військовій формі з автоматами в руках і повернули за ріг на вулиці Ірининській, куди побігла основна частина офіцерів 5-го управління на чолі з генералом Свєтковим.
«Наші! - зрадів майор Бузина. - Стріляли по диверсанту! Чому ж тоді холостими? Якась незрозуміла операція!»
Роздумувати було ніколи - двері центрального входу будинку КДБ горіли жарким полум’ям.
Майор Бузина сплюнув і з потугою відірвався від своєї калюжі.
На перший погляд майор Бузина був вайлуватим, проте то зовні, то лише так здавалось генералу Свєткову, який підозрював майора Бузину в шахрайстві під час складання заліків з бігу по перетятій місцевості в Пущі-Водиці.
Насправді майор Бузина був не таким.
Він не розгубився.
Не вагаючись, сунув пістолет назад у кобуру, розсупонився і портупею з пістолетом кинув на хідник подалі від вогню. Потім сквапно зняв шинелю і заходився збивати нею полум’я, яким зайнялися двері. Він топтав його чоботами, набирав кашкетом воду з калюжі, спритно і влучно бризкав на вогонь, знову повертаючись до калюжі за черговою порцією води.
Ніхто на допомогу майору Бузині не поспішав, вулиця залишалась пустельною, тільки в один момент, зачерпуючи кашкетом воду, він помітив, як з готелю «Театральний» вискочили пожильці і скопом з ними його друг Йосип Швайка.
Під пахвами Швайка тримав червоного в золоті маршала Жукова, в руках валізку, і, накульгуючи на праву ногу, кинувся навтьоки, у напрямі водограю Ґолди Меїр 10), який ще з ХІХ-го сторіччя прикрашав сквер біля Золотих Воріт на розі вулиць Великої Підвальної і Володимирської і біля якого любила відпочивати юна Ґолда, коли ще вчилась у київській гімназії, чому він і дістав таку назву.
«Бач, маршала Жукова прихопив, а Швейка і Леніна облишив і втік від небезпеки. Швейк так би не вчинив, - осудливо подумав про свого приятеля майор Бузина. - А, може, він з фонтану води для гасіння пожежі хоче принести і прийти мені на поміч удвох зі своїм маршалом Жуковим? Так навіщо з фонтану, коли він ще не працює і води в калюжах навколо КДБ доволі?» - терзався сумнівами майор Бузина, бо йому вкрай не хотілося розчаровуватися у своєму приятелеві.
Йосип Швайка не спішив повертатися, можливо, шукав тару для води, і майорові Бузині іншої ради не залишалось, як боротися з пожежею самотужки.
Попервах вогонь не здавався, полум’я сичало і бризкало іскрами, горіла не тільки частина дверей, але й трохи не півґанку було охоплено жевривом, однак майор Бузина не відступав, знову і знову кидався у бій.
«Де ж пожежники? - питався він. - Наші бійці на чолі з шефом розбіглися усі, навіть по «01», ма’ть, не подзвонили, а тут до пожежного депо на Володимирській, 13 лишень двісті метрів!»
Як не важко було майорові Бузині боротися з вогнем, і все ж стихія відступила.
Через кілька хвилин з вогнем було покінчено.
Тліла лише гірким чадом шинеля та шипіли мокрою парою підпалені місця на дверях центрального входу будинку КДБ УРСР.
Майор Бузина кинув шинелю в калюжу за бордюр, туди ж шпурнув і кашкета, підошвами затоптав дим, яким чаділа шинеля, і вже по тому витер спітніле чоло.
«З вогнегасником було б легше, - подумав він, - та де ж візьмеш того вогнегасника, коли те стерво Вареник, правдоподібно, взяло під приціл вхідні двері, і в будинок не прорвешся ні з посвідченням, ні з пістолетом, та ще й без набоїв. Якби була ще одна пляшка, то, можливо, й можна було прорватися, алеж водій - не менше стерво, ніж капітан Вареник - втік. А де моє посвідчення і пістолет?»
Майор Бузина згадав про речі, які для чекіста повинні бути найдорожчими з матеріальних речей, і заходився ляпати себе по грудях і сідниці. Фляжка і посвідчення були на місці, кобури з пістолетом на сідниці не виявилось - вона разом з портупеєю лежала на хіднику. Майор Бузина знову засупонився, про всяк випадок став збоку від дверей і став чекати підходу основних сил, не наважаючись поки що заходити у будинок.
Минуло кілька хвилин, і до ґанку центрального входу з боку вулиць Ірининської та Малопідвальної почали потроху збиратись працівники, а з ними і генерал Свєтков з ґулею на лобі.
Біля Свєткова стояв майор Забара із знайденим ним генеральським кашкетом.
Майора Бузину оточили полковник Бердиш, полковник Проклов, майор Нежердецький, майор Бочонкін, майор Забара, капітан Майоренко та ще з двадцять офіцерів, які залишились зі своїм командиром на Ірининській, а не побігли в газарді пострілів і пожежі вниз провулками Михайлівським і Тараса Шевченка аж до площі Жовтневої революції, куди чкурнула основна частина офіцерів Управління.
Ті ще не підтяглись.
«Що трапилось?» - допитувалися усі одне одного.
Ніхто нічого не знав.
Генерал Свєтков упізнав майора Бузину і сіпнув його за рукав гімнастерки:
- Товаришу Бузина, як ви опинились в епіцентрі і що ви тут робили у такому вигляді?
Майор Бузина, важко дихаючи, доповів:
- Прибув за одну хвилину і вісімнадцять хвилин,… секунд, - поправився він, - до встановленого терміну прибуття по тривозі. Побачив пожежу, відчув обов’язок, кинувся із шинелею на полум’я і подолав. Опріч полум’я і диму, нічого не видів. Поніс втрати, а саме - спалену шинель і пошкодженого кашкета, які відновленню не підлягають.
Майор Бузина показав на свої речі, які лежали у калюжі під бордюром.
Навкруги стояла тиша, тихо було і у вестибюлі.
- Ви, товаришу Бузина, зайдіть і подивіться, яка там обстановка всередині.
Генерал Свєтков підштовхнув майора Бузину у напрямку дверей.
Майор Бузина остережно зробив крок, заглянув до вестибюлю, повернувся і сказав:
- Немає нікого, один Вареник лежить на столі.
- Вареник чи лимонка у вигляді вареника? - перепитав Свєтков.
- Натуральний Вареник, - впевнено відповів майор Бузина. - Капітан Вареник з комендантського відділу, який осісьо обіймав пост чергового по КПП.
- Тоді і я подивлюсь, - сказав генерал Свєтков, зайшов до вестибюлю, а за ним і всі його підлеглі, які підтягнулись до будинку КДБ.
За столом, напівлежачи, сидів капітан Вареник. Очі його дивилися у різні боки, замість одного генерала Свєткова він побачив трьох генералів, які оточили його стіл, підскочив і розгубився ще більше.
- Що трапилось, товаришу капітан? - одночасно запитали у нього усі генерали. Роти у генералів теж одкривались одночасно.
Капітан Вареник зосередив погляд на тому генералові, який стояв посередині, з трудом роззявив рота і почав белькотати щось про трьох есесівців, які заскочили в будинок і почали стріляти зі своїх «вальтерів».
Опріч столу валявся пістолет.
Генерал Свєтков підняв його, роздивився і визначив, що то був не «вальтер», а «пістолет Макарова».
Він глянув на майора Бузину і запитав:
- Чий?
«Можливо, Бузина і загасив пожежу, проте це не зніме з нього відповідальності за втрату табельної зброї», - зметикнув він і став чекати, поки майор Бузина зізнається.
Усі заходились дружно ляпати себе по стегнах і сідницях.
Майор Бузина не поворухнувся.
Капітан Вареник простягнув руку:
- Мій, товаришу генерал.
Пальці у нього дрібно тремтіли.
- Війна почалася? - запитав він у генерала, який стояв зліва.
Генерал, який стояв посередині, відповів:
- Не виключено, - і повернув йому пістолет.
Майор Бочонкін з «єврейського» відділу теж підтвердив генералові Свєткову, що бачив, як кілька озброєних есесівців, але не «вальтерами», а «шмайсерами», вилазили вони з чорного «опель-капітана» прямо навпроти центрального входу в КДБ:
- Точнісінько такий «опель», як у Штірліца, тільки чорніший. Один німець був у погонах штандартенфюрера, здається, інших не примітив. Тільки їх було не три, а чотири. Три заскочили в будинок, а четвертий шпурляв гранати.
- От-от, - сказав капітан Вареник, показуючи пістолетом на майора Бочонкіна.
Майор Бочонкін побачив наведену на нього зброю, заплющив очі і завмер.
Усі теж завмерли, помітивши, що запобіжник на пістолеті зсунутий донизу, і капітан Вареник вказівним пальцем торкається за курок. Рука у капітана трусилась разом із пістолетом.
- Може бути, товаришу генерал, що чотири. - Капітан Вареник, махаючи пістолетом, повернувся до генерала Свєткова. - Три стріляли, а четвертий шпурляв гранати. Тільки я бачив трьох, а не чотирьох.
Пістолет в руці капітана Вареника підстрибував.
Генерал Свєтков дивився на дуло пістолета, як трусик у пащу удава, і відчув, як щось мокре потекло у нього з внутрішнього боку стегон вниз у чоботи.
Першим оговтався полковник Бердиш.
Він остережно, як комишовий кіт, бокоса підійшов до капітана Вареника і ввічливим голосом, теж з боку, тихо попросив його віддати пістолет:
- Спокійно, спокійно, капітане, я візьму на одну хвилинку вашу зброю, а то ця штука ненароком ще раз може вистрілити, - попередив він.
Капітан Вареник не став сперечатись і віддав пістолет.
Усі полегшено зітхнули. Капітан Вареник помітив, що усі три генерали стояли у напружених позах і заплющеними очима.
Полковник Бердиш вийняв обойму - в обоймі не вистачало чотирьох патронів.
- Тричі стріляв? - запитав він у Вареника.
- Не пам’ятаю, - відповів Вареник.
Полковник Бердиш опустив пістолет дулом униз, відтягнув рамку, відпустив її і підняв з підлоги виштовхнутий викидачем патрон з патронника. Патрон він утопив в обойму, клацнув курком і поставив пістолет на запобіжник. Обойму полковник Бердиш тримав окремо.
- Тепер порядок, - сказав він задоволено.
Усі присутні у вестибюлі знову полегшено зітхнули. Генерали розплющили очі. Капітан Вареник дивився на того, що стояв посередині.
- Який порядок?! Цей малахольний капітан ледве мене не підстрелив!!! - обурився генерал Свєтков, відчуваючи, як тепла рідина хлюпає у нього в чоботах. І, рвучко відібравши у Бердиша зброю капітана Вареника разом з обоймою, швидким кроком пішов з нею до кабінету відповідального чергового КДБ УРСР. Звідти менше, ніж через хвилину, повернувся з одягнутим у військово-польову форму начальником 6-го відділу КДБ УРСР полковником Кондратьєвим. Під лівою рукою Кондратьєв тримав чорну течку, сягнистим кроком він ішов попереду.
- Товаришу полковник, розберіться з цим капітаном, він мене ледве не пристрелив! - навздогін Кондратьєву волав Свєтков. - Каже, що німці напали на КДБ, і майор Бочонкін каже. Він каже, що стріляв у німців, жодного трупа немає, а коли ми звільнили КДБ від німців, хотів мене застрелити! Може, він з німцями заодно! - Обличчя у генерала Свєткова було червоним, і руки ще трусились.
- Зараз допитаю, - неуважно сказав полковник Кондратьєв і підбіг до начальника мобвідділу полковника Савченка, який зі своїми офіцерами теж підійшов у вестибюль. Полковник Кондратьєв щось прошепотів йому на вухо, полковник Савченко дав якусь команду офіцеру мобвідділу капітану Левченку, і той притьмом побіг у напрямку кабінету відповідального чергового КДБ УРСР.
Полковник Кондратьєв наказав усім відійти від столу, крім капітана Вареника і майора Бочонкіна, і заодно з генералом Свєтковим почав допит. І капітан Вареник, і майор Бочонкін, загалом, намалювали майже однакову картину нападу есесівців, розійшлися лише у кількості нападників та виді зброї, якою користувалися німці. Полковник Кондратьєв попросив майора Бочонкіна уточнити його місце перебування під час нападу перед стрибком надвір: в туалеті, де вікна зафарбовані білою фарбою і не відчиняються, чи в своєму службовому кабінеті. Майор Бочонкін, відкопиливши нижню губу і стріпнувши чубом, відповів, що в туалет, на який натякає начальник відділу внутрішньої безпеки КДБ УРСР полковник Кондратьєв, він не ходив уже півтори доби, поскільки має три явочні квартири і працює із зовнішньою агентурою, а не внутрішньою, про результати своєї оперативної діяльності доповідає особисто голові КДБ Федорчукові і туалет відвідує лише для відправлення своїх природніх потреб, а не з якоюсь іншою метою.
Генерал Свєтков обурився: «Це ще треба розібратися, з якою метою ви ходите в туалет!», полковник Кондратьєв сказав: «Ще розберемось», і обидва, не зовсім задоволені показаннями капітана Вареника і майора Бочонкіна, пішли у кабінет чергового рапортувати голові КДБ Федорчукові «ВЧ-зв’язком» про події, що сталися цієї ночі в КДБ УРСР і навколо нього.