У вестибюлі поступово збирались офіцери: і ті, що зразу прийшли за генералом Свєтковим, і ті, що в газарді бою побігли униз Михайлівським та Шевченківським провулками аж до площі Жовтневої революції 11). На команду Свєткова бійці стали шикуватись у три шереги строєм, розімкнуті по відділах. Майор Бузина став останнім у шерезі свого відділу поряд з майором Забарою.
Усі були в забруднених грязюкою шинелях, хто в кашкетах, хто в шапках, лише майор Бузина стояв без головного убора і шинелі, у польовій формі, запацьоланій на колінях і з випнутою правою кишенею гімнастерки. На обличчі і залисинах у нього чорніли плями сажі.
Вздовж розгорнутого строю, накульгуючи, походжав Свєтков з генеральським кашкетом у руках.
Стаціонарна електрика не горіла, під стелею тьмяно світилися лампочки аварійного освітлення.
Навпроти офіцерів 5-го управління коло роздягальні прилаштувалась група військовиків з мобілізаційного відділу, які, зачувши постріли, гулькнули в підвал, обладнаний під бомбосховище з кабінетами на «особливий період», з усіма належними засобами зв’язку і життєзабезпечення, де відсиділи усю метушню, тому їхні однострої мали належний статутний вигляд. Ключі від бомбосховища мав лише начальник мобвідділу полковник Савченко.
За спинами офіцерів 5-го управління висів на стіні портрет Дзержинського, а під ним, попри тьмяне освітлення, золотом сяяв викарбуваний напис: «У чекиста должна быть холодная голова, горячее сердце и чистые руки». Генерал Свєтков подивився на свої руки, плюнув на обидві долоні і витер їх спочатку об гімнастерку на сідницях, відтак, ще раз плюнувши, потер ними об лампаси на генеральських галіфе. Зрапта зліва, з коридору, де розміщувалися приміщення відповідального чергового по КДБ УРСР, відчинились двері, і через отвір просунувся помічник відповідального чергового КДБ УРСР майор Старостін, тримаючи позаду себе важкі ноші, на яких лежав військовий у формі генерала. За ним по одній ручці в руці несли ноші капітан Левченко з мобвідділу, якому допіру на вухо разом з полковником Кондратьєвим давав команду начальник військово-мобілізаційного відділу полковник Савченко, і начальник інспекції полковник Гребенюк. Левченко і Гребенюк застряли в дверях і деякий час не могли пропхнутися, поки за ручки нош не взявся майор Левченко, відсторонивши начальника інспекції.
Генерал важко стогнав, обличчя його було залито кров’ю, під лівою пахвою він міцно тримав три зшитки блакитного, коричневого і червоного кольорів, на які з його лоба спливала густа червона кров, а в правій руці стискав лінійку, транспортир і кронциркуль.
«Муха, Степан Несторович! - здогадався майор Бузина. - «Голова прострєлєна, кров на рукавє, слєд кровавий стєлєтся по сирой травє…», - спали йому на думку рядки із співанки піонерських років, яка йому подобалась, хоч москальські пісні він не любив, - прецінь, у ній співалося про червоного командира Миколу Щорса, українського Чапаєва. - Як же так?! І зшитки у нього - мої! усіх кольорів: для конспектування наказів, чекістської підготовки і партійного навчання! - впізнав він свої три зошити, по сто дев’ятдесят два аркуші кожний, які встиг оформити згідно з інструкцією і які полковник Вєліканов, на прізвисько «Меч Мухи», у нього допіру забрав, обіцяючи повернути через день. - От біс, а я тоді у поспіху, коли йшов на здибанку із Швайкою, навіть розписки з Вєліканова не взяв. Пропадуть зшитки, пропадуть такі гарні зшитки! - бідкався майор Бузина. - Та ще й зроблять мене винним за втрату цілком таємних документів. Одна біда за другою, ніби мало мені сьогоднішньої пригоди».
Генерал Свєтков біжма кинувся у кабінет відповідального чергового.
Майор Забара запитав у майора Бузини:
- Твої конспекти?
- Та мої, - скрушно відповів майор Бузина.
Тимчасом до центрального входу КДБ УРСР під’їхала санітарна машина «Волга-Універсал» білого кольору з червоною смужкою посередині, водій підняв дверцята заднього проходу, майор Левченко і полковник Гребенюк заштовхали мари з Мухою всередину.
Майор Левченко пірнув за Мухою, полковник Гребенюк сів обік водія, машина захурчала і від’їхала.
Повернувся генерал Свєтков і зайняв місце попереду строю офіцерів навпроти вхідних дверей у КДБ чи того, що залишилось від дверей.
Минуло ще декілька хвилин. Усі чекали голову.
Першим в отворі обгорілих дверей виник ад’ютант Федорчука капітан Дзеньзібар на прізвисько «Цеденбал».
Він носив військову форму, пошиту з вовняної діагоналі для полковників і генеральські чоботи бутельками.
Свєтков подав команду: «Тавваріщі аффіцери!», надів кашкет на голову, приклав руку до козирка і завмер.
Шереги вирівнялись, офіцери, очікуючи появи голови КДБ УРСР услід за Дзеньзібаром, надали обличчям статутного вигляду, тобто суворого до ворогів та відданого начальству. Дзеньзібар помахом руки привітався, подивися на свій наручний годинник, сказав:
- Відбій команди. Віталій Васильович має бути через вісім хвилин, - і став поряд з начальником військово-мобілізаційного відділу.
Генерал Свєтков опустив руку і знову втупив око у розчахнутий отвір дверей, де знову показаласі якісь постаті. Однак замість Федорчука на порозі з’явився виконуючий обов’язки начальника секретаріату 5-го управління старший лейтенант Спірохін, за ним два прапорщика тягнули важкий брезентовий мішок, покритий попелом і сажею. На плечах прапорщиків висіло по автомату «АКМ» з відкидним прикладом.
- Товаришу Спірохін, що це ви притарабанили? - продовжуючи стерегти вхід у вестибюль, засичав Свєтков. - Що ви собі дозволяєте у такий відповідальний момент? Що це за сміття?
- Товаррлишу генерлал-майоррл, дозвольте доповісти, доповідає виконуючий обов’язки начальника секрлетарліату 5-го упрлавління КДБ УРЛСРЛ стрлашний лейтенант Спірлохін! Товарлишу генерлал-майорл, - старший лейтенант Спірохін приклав руку до козирка, - це не сміття. Тут опечатані згідно з інстрлукцією на випадок трливоги чи надзвичайного стану таємні накази, які знаходяться на зберліганні у 5-му упрлавлінні, а також рлеєстрли, журлнали, плани перледислокації особового складу в запасний рлайон і схеми рлозгорлтання підрлозділів в умовах «особливого перліоду». По інстрлукції, на випадок небезпеки прли наявності загрлози потрлапляння документів до прлотивника їх трлеба знищити.
- Доповідайте стисліше! Підмет, присудок! - прошипів генерал Свєтков, не відриваючи очей від вхідних дверей, чи того, що від них залишилось. - Загрози вже немає! І хто кого знищив?
Через отвір вповзала березнева вільгість. Майор Бузина почав щулитися і, аби зігрітися, ближче притулився до майора Забари.
- Єсть доповідать стисліше! Підмет, прлисудок! - Старший лейтенант Спірохін твердо тримав праву руку під козирком. Ремінець кашкета у нього був спущений під підборіддя. - Коли почалась стрлілянина, побоюючись нападу прлотивника, я з двома мобілізованими мною прлапорлщиками відтягнув мішок у кочегарлку, де по суботах наші офіцерли спалюють попрлизначувані для знищення секрлетні документи, поклав його в пічку і прлиготувався знищувати, чекаючи нападу прлотивника. Але прлотивник не з’являвся, я послав на рлозвідку прлапорлщика і він, поверлнувшись, доповів, що особовий склад упрлавління на чолі з вами, товарлишу генерлал-майорл, вишикований у вестибюлі на перлшому поверлсі…
Генерал Свєтков, у пів вуха слухаючи старшого лейтенанта Спірохіна, не відривав очей від отвору розчахнутих навстіж вхідних дверей. І в цей час у вестибюль важким кроком зайшов голова КДБ УРСР генерал-полковник Федорчук, на прізвисько «Фердинанд» 12), услід за ним з’явився і його заступник з кадрової роботи генерал Рябовіл.
Зазвичай Рябовіл мав ходу солідного партійного функціонера - живіт вперед і ноги циркулем, якої навчився, коли при підтримці свояка - секретаря Дніпропетровського обкому КПУ з ідеології Чебрикова, що став наразі начальником Управління кадрів КДБ СРСР, зайняв посаду секретаря Воловорізького міськкому КПУ, щоб потім пересісти у крісло начальника Воловорізького відділу УКДБ і звідти сприянням того ж свого земляка стартувати в столицю на посаду заступника голови КДБ УРСР з кадрової роботи. Але в присутності Федорчука Рябовіл дрібнів, спину згинав, живіт намагався увібрати і ноги переставляв не циркулем, а напівзігнутими.
Федорчук зайшов як танк, і вестибюль, здавалось, поменшав. Одягнений він був у цивільне: як влитий, сидів на ньому темносірий костюм 66-го розміру, пошитий у кравецькій спецмайстерні ЦК Компартії України «Комунар», що розміщувався в одноповерховому будинку майже на розі вулиць Жовтневої революції та Орджонікідзе, складка жиру спадала на комірець сліпучо білої сорочки і не закривала бездоганно пов’язаний галстух.
Свєтков ще раз подав команду «Тавваріщі аффіцери!» і у визначеній військовими статутами формі почав виголошувати рапорт:
- Таваріщ прядсядатєль! Доповідає генерал-майор Святков! За час вашої відсутності ніяких пригод не трапилось, за винятком…
- Ніяких пригод не трапилось, за винятком - Жучка здохла. А здохла тому, що об’їлась горілої конини, - похмуро перебив Свєткова Федорчук.
З його обличчя, як зазвичай, спливала крижана суворість, і генералові Свєткову стало парко.
«Яка Жучка? Капітан Дзеньзібар же на колегії доповідав, що Жучка не здохла. Та й причому тут горіла конина? - намагався він зорієнтуватись. - Невже есесівці не на машині, а на конях атакували КеГеБе, і черговий Вареник, замість Бузини, якогось коня підстрелив? Алеж згоріла шинеля майора Бузини, а не кінь? І Бузина, на жаль, залишився живим…»
Федорчук з-під напівзаплющених очей, очі у нього завжди були напівзаплющені, дивився на Свєткова.
- Не знаєш цієї повчальної історії, а знати генералу треба. Це випадок був такий у Червоній Армії під час громадянської війни, тессезеть, ще за Будьонного. Дзеньзібар, розкажи про виняток, а то, я бачу, тут такий «виняток», що в інші часи на місці, без суда і слідства… тессезеть… гм…
З-за спини Федорчука вискочив його ад’ютант капітан Дзеньзібар і вправним жестом з обертом кисті перед грудьми приклав руку до дашка свого кашкета:
- Дозвольте доповідати, Віталію Васильовичу?
- Доповідай, - дозволив Федорчук.
Дзеньзібар надув щоки і таким же вправним жестом з вивертом опустив руку вздовж кишенів галіфе.
- Доповідаю. Історія часів громадянської війни. Вранці головнокомандувач Першої Кінної Армії РСЧА Маршал Радянського Союзу Будьонний прибуває на службу, йому доповідає черговий, як належить за червоноармійським статутом, затвердженим наркомом з військових і морських справ товаришем Троцьким: «Товаришу маршал, за вашу відсутність пригод не трапилось, за винятком - Жучка здохла». А Жучка - це була така собачка, яка при штабі полка прижилась. «Чому здохла?» - питає маршал Будьонний. «Горілої конини об’їлась». «Якої конини?» «Вістовий привіз пакет і припнув коня до прив’язі біля штабу, - доповідає черговий. - Потім зайшов у штаб, віддав пакет черговому під розписку. Черговий прийняв, розписався, а вістовой, тесссезеть, виймає із сумки бутель самогонки…»
Майор Іван Бочонкін з «єврейського» відділу, перебуваючи в строю відповідно до ранжиру і слухаючи уважно ад’ютанта голови КДБ, як і усі - по стійці «струнко», мимовільно гикнув.
Дзеньзібар зупинився і глянув на Федорчука.
Федорчук перевів очі на майора Бочонкіна:
- Що таке, Бочонкін? У чому річ? Кошерної їжі 13) об’їлись, чи що?
- Ніяк ні, товаришу голово! Це гикавка з іншої причини не до ладу…
- Підіть у туалет і випийте води. Щоб усе було до ладу… Ключі від туалету ви, як я знаю, тессезеть, маєте?
- Ніяк ні, товаришу голово! Ключі від туалету полковник Кондратьєв у мене конфіскував, щоб звільнити…
Майор Бочонкін стріпнув чубом, прибираючи його з лівого ока.
- Правильно зробив, - не дав докінчити рапорт майору Бочонкіну Федорчук. - Ви, кажуть, родом з міста-героя Сталінграда?
- Ніяк ні, товаришу голово! Я народився у місті-трудівнику Сталіне, раніш Юзівка називалось, тепер - місто-трудівник Донецьк, герой-трудівник, місто… 14)
- А схоже, що сталінградець… Гаразд, ідіть, сталінський сокол з міста-трудівника Юзівки. У стрій повернетесь, коли оправитесь, тессезеть.
- Єсть оправитися і повернутися в стрій!
Майор Бочонкін тильною стороною обійшов шерегу, стрій зімкнувся. Федорчук дав команду Дзеньзібару:
- Продовжуй.
Федорчук з-під напіврозплющених очей пильно оглядав кожного бійця в шерегах.
- Продовжую, Віталію Васильовичу. Так ось, порушуючи, тессезеть, статутні вимоги, встановлені наркомом з військових і морських справ товаришем Троцьким, вони розпили бутель самогону, закурили махорки у неналежному місці, недокурки кинули непогашеними у кошик з паперами, папери загорілися, а за ними згорів увесь штаб, революційний прапор 1-ї Кінної Армії, вручений Будьонному особисто товаришем Троцьким, а також припнутий до прив’язі кінь вістового. Жучка об’їлась горілої конини і здохла. Вістовий і черговий у підсумку дезертирували до білих. Будьонний доповів про пригоду товаришеві Троцькому, товариш Троцький дав команду розстріляти Будьонного. На фронт прибув Сталін…
- Стоп, Дзеньзібар, далі ми самі почнемо розбиратись, - не дав закінчити розповідь Дзеньзібара Федорчук. - Піднімайся нагору.
Дзеньзібар надув щоки і непоспіхом, з почуттям виконаного обов’язку, пішов через вестибюль у бік коридору до генеральського ліфта, щоб піднятись на четвертий поверх у приймальню голови КДБ УРСР і далі продовжувати свої обов’язки.
- Урозумів притчу? - запитав Федорчук у Свєткова.
Свєтков ствердно і без сумніву в голосі відповів:
- Так точно, товаріщ прядсядатєль! Все зрозуміло!
Хоча нічого не втямив: «Про що він говорить? У мене і в голові не було дезертирувати! Я просто міняв місце дислокації при нападі противника на об’єкт. Невже Віталій Васильович запідозрив мене в державній зраді у формі переходу на бік ворога, стаття 56 Кримінального кодексу УРСР?»
Свєткову стало холодно, аж пальці на ногах затерпли у мокрих зсередини чоботах.
- Т-а-а-к, - процидів Федорчук. - Постраждалі, помимо Жучки, є?
- Доповідаю, товаришу голово. Постраждалих немає, товаришу голово, за винятком…
- Ще хтось здох, крім Жучки?
- Не зовсім, товаріщ прядсядатєль! - Свєтков лівою рукою потер ґулю на лобі. - Перший заступник прядсядатєля товаріщ Степан Несторович…
- Муха здох?
- Доповідаю, товаріщ прядсядатєль. Ніяк ні, товариш Муха не здох. Залишився живий, лишень поранився. Він разом з начальником інспекції полковником Гребенюком і начальником відділу внутрішньої безпеки полковником Кондратьєвим, тобто «шістки», вибачаюсь, дислокувався у кабінеті відповідального оперативного чергового КДБ УРСР, інспектуючи хід тривоги. Коли почалася стрілянина, Степан Несторович товаріщ Муха відповідно до вимог Польового статуту хотів зайняти позицію для оборони і вдарився лицем об батарею парового опалення.
- І де він перебуває на даний час?
- Відправили до військового госпіталю, товаріщ прядсядатєль.
Федорчук повернувся до Рябовола.
- Завтра організуйте квіти товаришу Степанові Несторовичу Муха. А зараз дайте команду начальнику господарського відділу полковнику інтендантської служби товаришу Жукову, щоб через годину стояли нові двері, тессезеть.
У вестибюлі загорілась люстра і бра вздовж стін, тьмяні лампочки аварійного освітлення секунд п’ять поблимали і погасли. В люстрі два плафони були розбиті і лампочки в них теж. Офіцери в строю підтягнулись, Федорчук похмуро оглянув шереги і побачив мішок, біля якого стояв старший лейтенант Спірохін.
- А що це за майно в попелі? - Федорчук показав на мішок, який до цього в мороці він не бачив. - Маю велику надію, що не труп?
- Доповідаю, товаріщ прядсядатєль! - Генерал Свєтков приклав руку до козирка кашкета. - Не труп, товаріщ прядсядатєль. Це таємні матеріали Управління, товаріщ прядсядатєль. Старший лейтенант Спірохін мав намір їх спалити, побоюючись оволодіння об’єкта німц… противником, який нападав. З метою недопущення потрапляння таємних документів до противника.
Генерал Свєтков продовжував стояти з приставленою до козирка кашкета рукою.
Приставив руку до скроні і старший лейтенант Спірохін.
- Добре, що не спалив, а то сів би в тюрму разом з начальником Управління. Проте перспектива в обох ще є, зараз почнемо розбиратися.
Генерал Свєтков помітив, що старший лейтенант Спірохін розкрив рота, напевне, намагаючись щось сказати, і з злістю кинув на нього погляд, примушуючи не теревенити.
Федорчук уваги на старшого лейтенанта Спірохіна не звертав. Старший лейтенант Спірохін мав зріст 158 сантиметрів за рахунок 5-сантиметрових підборів на чоботах 36-го розміру.
- Усім залишатися на місці до надходження команди, секретні матеріали повернути на місце зберігання. А де відповідальний черговий, чому він мені не доповідає обстановку?
- Я тут, товаришу голово, - вискочив з-за спин офіцерів полковник Кондратьєв. Притримаючи лівою рукою течку, він козирнув і випалив: - Готовий доповідати, товаришу голово. За час вашої відсутності пригод не сталося, за винятком…
- За винятком - Жучка здохла, я чув, будинок КДБ ледве не згорів і мій перший заступник генерал Муха дістав важке поранення у голову, тессезеть. Що сталось? Навіщо вас генерал Муха поставив на це відповідальне, тессезеть, чергування, додавши вам, як він доповідав мені, взвод прапорщиків з комендантського відділу, озброєних автоматами?
- Товаришу голово, генерал Свєтков каже, що на будинок КДБ здійснили напад диверсанти у формі есесівців. Мене про те, що нападуть есесівці, ніхто не попередив.
- Есесівці?! Які есесівці, роз-ї…! Де вони тепер?
- Не можу знати, товаришу голово. Генерал Свєтков зі своєю командою погнався за ними у бік площі Жовтневої революції, але вони втекли.
- А ви де були із резервним взводом прапорщиків, озброєних автоматами?
- Надавав допомогу пораненому Степану Несторовичу товаришеві Муха. Багато крові було. - Полковник Кондратьєв показав свої руки, на яких червоніли залишки крові генерала Мухи. - Прапорщики оточили будинок, окопались і несуть оборону.
- Яка оборона, якщо двері згоріли, а палії втекли невстановленими!? Пожежників викликали?
- Ні, не встигли. Ми надавали допомогу Степану Несторовичу товаришеві Муха.
- Знімаю вас з чергування за незабезпечення безпеки КДБ. Здайте зброю коменданту і додому під домашній арешт. Свєтков - до мене! Мобвідділ - теж до мене!
- Тавваріщі аффіцери! - подав команду генерал Свєтков і опустив руку, яку ввесь час тримав біля козирка.
Федорчук посунув до ліфта, через кілька кроків зупинився, повернув голову до Свєткова і перепитав:
- А чому майор Бузина у порушення статутних вимог без шинелі і без головного убору в строю стояв? Він що, так і прибув по тривозі? Тому й ховався у третій шерезі?
- Ні, товаришу голово, він своєю шинелею і кашкетом пожежу загасив, - пояснив генерал Свєтков.
- Те-е-ек, загасив, тессезеть… Значить, Бузину теж до мене!
Майор Бузина карбованим кроком вийшов зі строю, ледве не крикнув: «Javohl!», проте вчасно зупинився, в нього вийшло тільки «Я…!», як і належить Статутом внутрішньої служби, і прилаштувався услід за військовиками з мобвідділу.