Федорчук опустив голову, побачив на столі своє віддзеркалене обличчя, старший лейтенант Бездоля зник, і зачекав, поки під діафрагмою шлунку з’явиться музика «Турецького маршу» Моцарта. Музика з’явилась, від шлунку піднялась до потилиці і вух, Федорчук подумав, що не варто було б витрачати час на всі ці дрібниці, коли найголовніше для нього - виспатися, давно йому не хотілося так спати, чи взагалі не хотілося спати, і дочекатися дзвінка Брежнєва і умовної фрази Дзеньзібара, а до того він мусив зробити усе, щоб нічого не завадило тому дзвінку. «Та не дрібниці, - сам собі заперечив, - стройову підготовку введу по всій системі КДБ СРСР, для всіх підрозділів, і гайки на Україні треба і далі закручувати, повинищувати все, що може стимулювати націоналістичні процеси і втрату політичної пильності тут без мене», - і сказав:
- Пиши, Рябоволе. Перше. Майору Бочонкіну (особистий номер такий-то): за щиросерде зізнання і виявлену спритність під час проведення навчально-бойової тривоги зняти раніше накладене на нього чергове дисциплінарне стягнення. Крапка.
Генерал Рябовіл розгублено глянув на Федорчука, той жестом показав - «пиши».
Майор Бузина розкинув мізками: «Яке ж останнє чергове дисциплінарне стягнення мав Ваня Бочонкін? Щось таке було, пов’язане з Талмудом і самогонкою? Чи з туалетом, «Фердинанд» сьогодні кілька разів натякав йому на туалет?»
Достотно майор Бузина не знав.
«Напевно, та пригода сталася, коли я був у Москві», - кмітував він і вирішив при нагоді, якщо не сяде в тюрму, запитати у самого Бочонкіна.
Федорчук продовжував диктувати.
- Друге. Друге-перше. Майору Бузині. Майору Бузині… - повторив Федорчук, відірвав погляд від власного портрета на блискучій поверхні стільниці і втупив очі в Бузину.
Майор Бузина витримав погляд.
Запала тиша.
- Друге-перше. Майору Бузині (особистий номер такий-то) оголосити подяку за успішну участь у проведенні навчально-бойової контррозвідувальної операції щодо припинення диверсійно-терористичного акту легендованої розвідувально-підривної групи, - в дужках (еРПеГе), - зарубіжних антирадянських центрів ЗЧ ОУН, яка згідно з планом проведення навчальної тривоги здійснювала намір підпалити будівлю КДБ і вчинити замах на життя першого заступника голови КДБ УРСР генерал-майора Муха Степана Несторовича. Крапка.
Генерал Рябовіл метушливо закреслив: «Про надзвичайну подію в КДБ УРСР і покарання винних» і написав: «Про проведення навчально-бойової тривоги в КДБ УРСР і заохочення співробітників 5-го управління КДБ УРСР, які відзначилися».
- Друге-друге, - продовжував Федорчук, - старшого оперативного уповноваженого 1-го відділу 5-го управління КДБ УРСР майора Бузину підвищити у посаді і призначити…
Голова КДБ УРСР зробив паузу, Свєтков здригнувся - Федорчук міг одним розчерком пера призначити майора Бузину начальником 5-го управління, генерал-майора Свєткова виконуючим обов’язки начальника секретаріату на місце старшого лейтенанта Спірохіна, а старшого лейтенанта Спірохіна на місце майора Бузини, дарма що старший лейтенант Спірохін українською мовою не володів і російською гаркавив.
Рябовіл теж заціпенів. Він не любив майора Бузину за те, що той розмовляв винятково українською мовою, навіть з ним - заступником голови КДБ УРСР з кадрової роботи, до керівників завше звертався із словом по імені і по батькові, хоча відповідно до встановлених вимог треба обертатися, називаючи військове звання чи посаду, і вважав усіх працівників Управління кадрів неробами і косоголовими. До того ж, майор Бузина колись був його начальником, і вимогливим начальником: в міськкомі ЛКСМУ Рябовіл працював інструктором у відділі фізкультури та оборонно-масової роботи, який очолював Олексій Григорович Бузина, і той ганяв його зранку до вечора, як відомий добродій Сидір відому тварину, завдяки чому рівень оборонно-масової роботи в районі тоді виріс до небаченої висоти.
- … призначити, - повторив Федорчук і замовк. В кабінеті запала тиша.
Запала така тиша, що було чутно, як на Подолі, десь в районі вулиці Фрунзе, збрехнув пес, йому відповів другий з Лук’янівки, і знову стало тихо.
У вікна кабінету дивилася глуха березнева ніч, що не відрізнялась від попередніх лютневих ночей, бо весна барилась, натомість стояли відзимки, та й на весняне рівнодення ще не зовсім перехилило; а, може, й не березнева, а листопадова чи груднева, бо день був, як рік, і ніч була, як день, і ранкові сірі сутінки не відрізнялись від вечірніх присмерків, - чи то весною, чи восени, чи взимку.
Федорчук глянув на годинник, який висів у його кабінеті над вхідними дверима. Стрілки показували на другу. «Що за чортівня?! Чи зіпсувався годинник після аварії і тимчасового увімкнення запасного електропостачання?» - подумав він і натиснув кнопку, викликаючи Дзеньзібара.
Через секунду Дзеньзібар просунув голову в отвір дверей.
Генералові Свєткову, знервованому від невизначеності і паузи, яку затягнув Федорчук, здалось, що то величезна гусінь тутового шовкопряда зазирнула до кабінету.
Він заплющив очі, щоб відігнати видиво, і поворушив пальцями ніг.
Ноги у чоботах залишались мокрими.
- Котра година? - запитав Федорчук.
Дзеньзібар увійшов до кабінету, глянув на свої ручні «командирські», надув щоки і відповів.
- Рівно друга, Віталію Васильовичу.
Федорчук подивився на свої ручні «швейцарські», вони теж показували рівно другу годину ночі, і закінчив:
- … майора Бузину підвищити в посаді і призначити начальником свиноферми підсобного господарства КДБ УРСР в селі Мархалівка Васильківського району Київської області.
Свєтков і Рябовіл полегшено зітхнули.
- Третє. Підготувати подання на присвоєння першому заступникові голови КДБ УРСР генерал-майору Муха Степанові Несторовичу звання «Почесний співробітник органів державної безпеки СРСР» і військове звання генерал-лейтенант.
Секунд десять поміркував, потім кинув:
- Одставить! Питання зі званнями вирішимо пізніше, залежно від стану здоров’я Степана Несторовича. Можливо, представимо його до Бойового ордену Червоного Прапора. Зачекаємо, поки надійдуть висновки лікарів про тяжкість отриманих поранень і їхні наслідки. Закреслив?
- Закреслив.
- Пиши далі. Четверте. Начальникам управлінь та окремих підрозділів КДБ УРСР - вилучити у всіх співробітників табельну зброю та боєприпаси до неї і організувати їх зберігання в окремо обладнаному охоронною сигналізацією сейфі. Зброю видавати лише на чергування - в дужках: без набоїв та проведення тренувальних і залікових стрільб - в дужках: боєприпасами забезпечує відповідальний за проведення стрільб.
П’яте. Наказ оголосити офіцерам і прапорщикам, які брали участь у навчально-бойовій тривозі та її забезпеченні, і попередити під розписку про кримінальну відповідальність за розголошення таємниці. Все. Крапка.
Майор Бузина неквапом звівся на рівні, секунди три-чотири помовчав, дивлячись у підлогу, затим підняв голову і, глянувши у вічі Федорчукові, чітко вимовив:
- Благодарю за довєріє, товаріщ прєдсєдатєль. Постараюсь єво оправдать. Служу Совєтскому Союзу.
Генерал Рябовіл подумки задоволено потер руки: «Ти смотрі, каков! Пєрвий раз слишу, чтоби Бузіна заговоріл по-русскі. Научіл такі єго наш прєдсєдатєль русскому язику! А на каком язикє он тєпєрь со свіньямі будєт разговарівать? Вєдь наші жівотниє нє колхозниє, украінского язика нє понімают? Прідьотся єму с етого дня со всємі свіньямі разговарівать на русском, жізнь научіт!»
Рябоволові захотілося дрібно захихотіти від власного дотепу. Щоб стримати недоречний у цій ситуації смішок, він закашлявся, удавши, що нібито похлинувся слиною.
Федорчук відвів очі від Бузини і звернувся до начальника 5-го управління.
- Слухай, Свєтков, дай команду, щоб твій водій відвіз майора Бузину додому. Не буде ж він без шинелі, головного убору і з сажею на лобі через усе місто сурганитися.
І олівцем показав Бузині на двері:
- Можете йти, завтра приймете об’єкт. З письмовим наказом вас ознайомить начальник господарського відділу полковник інтендантської служби Жуков. І щоб у вас усі свині по струнці ходили, тессезеть, і дисципліни дотримувались, як належить у підсобному господарстві КДБ!
Коли за Бузиною причинились двері, Федорчук ще трохи помислив і звернувся до начальника мобвідділу КДБ УРСР полковника Савченка:
- Тепер я тобі розкажу, як треба, тессезеть, скласти звіт щодо проведеної навчально-бойової тривоги для співробітників 5-го управління КДБ УРСР при участі, тессезеть, легендованої групи бандерівських терористів. Потім на підставі звіту ви спільно з генералом Муха… одставить, спільно з генералом Рябоволом підготуєте доповідну в ЦК КПУ і шифротелеграму в Москву.
- Що там у тебе? - запитав Федорчук, побачивши в отворі дверей голову Дзеньзібара.
- Віталію Васильовичу, прибув спецкур’єр з Москви, фельдзв’язком привіз таємний пакет з Президії Верховної Ради СРСР.
У Федорчука тьохнуло серце.
- Чого ж ти стоїш? Давай!
Капітан Дзеньзібар зайшов до кабінету і поклав на стіл пакет і ножиці.
- Розрізати?
- Не треба, я сам.
Федорчук важко устав, взяв пакет з ножицями і пішов до кімнати відпочинку.
В ногах стало млосно, він сів у крісло і втупився в пакет.
Серце гупало, як поршень парового млина, сіпались судини на скронях і лобі, голову ніби стягнуло тугим обручем. Не встаючи, правою рукою налив фужер коньяку трохи не по вінця і випив трьома ковтками. Посидів кілька хвилин, коньяк вдарив у голову, збив тиск і теплою хвилею покотився вниз.
Зазвучав «Турецький марш» Моцарта.
«Так, уже призначили мене головою КДБ СРСР, цікаво, хто ж призначив: ще Підгорний чи вже Брежнєв? Значить, не стали чекати завтрашнього дня, Політбюро відбулося сьогодні, чи вже учора. Щербицький знає? Може, подзвонить йому? Ні, зачекаю».
Федорчук взяв ножиці, розрізав пакет і вийняв удвоє складений папір. Розгорнув, - в шлунку і за потилицею звучав «Турецький марш» Моцарта, - почав читати: «Таємно, голові КДБ УРСР тов. Федорчуку В. В.,… відповідно до встановленої форми прошу терміново надати представлення для нагородження працівника КДБ УРСР майора Бузини Олексія Григоровича орденом Дружби Народів за вагомий внесок у боротьбу з українським буржуазним націоналізмом та зміцнення інтернаціональної єдності радянських народів…», - у Федорчука очі полізли на лоб, туди, де щойно сіпалась кровоносна жилка.
Він протер очі, глянув на текст, текст не змінився. Внизу стояв підпис: «Секретар Президії Верховної Ради СРСР - М. П. Георгадзе».
Федорчук зім’яв папір і викинув його під стіл.
Потім нагнувся, підняв, розірвав на дрібні клаптики і з люттю шпурнув у кошик для сміття.
- Хуй йому в сраку, а не орден! - сказав і далі брудно вилаявся: - Шмутціґе швайн! 18) - хай на свинях заробляє нагороди! - Брудних німецьких лайок Федорчук навчився ще з часів своєї служби в Австрії і Німеччині. - А завтра розберемося з Георґадзе, занадто довго засидівся цей грузин, бля, на посаді. Скажу Брежнєву, щоб викинув його геть! Берія правильно зробив, що викинув того вусатого грузина з Кремля. - Федорчук гикнув. - Ні, неправильно! Правильно зробив Микита, що роздавив Берію, як мандавошку. Загравав з українськими націоналістами, американцями, німцями, бач, хотів Німеччину і Корею об’єднати - ніколи цього не буде, а об’єднаються, коли ми скажемо, став агентом іноземних розвідок, на Україну посадив свого ставленика Мєшика, який звідси снував ворожу павутину в республіці наказом Берія. Ясно, що і Україну, і Грузію хотів зробити самостійними, сволота!
Федорчук по-хазяйськи обвів поглядом свою кімнату відпочинку і побачив навпроти у кріслі заступника Мєшика - Мільштейна, з засуканими рукавами сорочки, ластовинням і рудим волоссям на руках і з такою ж могутньою статурою, як і Федорчук, тільки майже без надлишку жиру. Кабінет Мільштейна був на цьому ж 4-му поверсі, в іншому кінці. Тепер його займав Муха. Певно, Мільштейн прийшов в кабінет до Мєшика снувати ворожу павутину.
- Геть! Пішов нахуй! - наказав Федорчук, погрозливо піднімаючись зі свого крісла, і Мільштейн зник. Федорчук знову брудно вилаявся по-німецьки, хитнувся, вирівнявся і взявся за клямку дверей своєї кімнати відпочинку.
У кабінеті Федорчука його терплячи чекали генерал Рябовіл, полковник Савченко та працівники військово-мобілізаційного відділу КДБ УРСР.
О доброта й мелодія крута!
О яструба зіниця й серце чуле!
О ніжний мрець, печальний сирота!
Приспи сніги й небесні перегули,
пожежі зим і сірих літ літа,
спи, забувай своє життя минуле!
Фредеріко Ґарсія Лорка,
«Епітафія Ісааку Альбенісу» (з циклу «Позасвіття», переклад Дмитра Павличка)