У коридорі було порожньо, тихо і напівтемно.
Лише майор Бузина і майор Бочонкін стояли біля вікна, що виходило у чотирикутник внутрішнього двору, і їхні постаті невиразними сильветами повторювались на чорних шибках.
Внизу теж було темно, тільки біля дверей слідчого ізолятору тьмяно горіла лампочка, і крізь чарунки заґратованих вікон вгадувався свинцевий морок, який до ранку надійно охороняв чи то сон, чи безсоння в’язнів.
В камерах теж цілодобово горіло світло і заховатися від нього нікуди було. Підвал під тюрмою, де у 30-х - 40-х роках виконувались вироки, в кінці 50-х було переобладнано в навчальний тир, у ньому чекісти регулярно вправлялися у стрільбі. Відлуння пострілів долітало нагору до камер, і в’язні нервували, коли вчували короткі і часті залпи чекістських пістолетів.
Майор Бузина і сам здригнувся, попри те, що був не з лякливих і характер мав чекістський, коли подумав, що і він, якби не чітка позиція майора Бочонкіна під час доповіді «Фердинанду» та дивна поведінка самого «Фердинанда», міг цієї ночі опинитися в одній із камер внутрішньої тюрми КДБ УРСР отам, унизу.
- А про якого Шнеєрзона ти гуториш? - перепитав він майора Бочонкіна.
- Директора гастроному на вулиці Велика Житомирська. За якого я отримав стягнення.
Бочонкін відірвався від підвіконня і взяв Бузину за ґудзика, щоб той ще уважніше слухав:
- І ось чому, діло принципове, я хочу, щоб ти оцінив ситуацію і висловив свою думку. Отримав я оперативні дані про те, що Шнеєрзону його троюрідний брат, який раніше виїхав на постійне мешкання за кордон, нелегальним каналом із Штатів передав Талмуд 9). Шнеєрзон має членський квиток КПРС, а не здав той Талмуд в органи державної безпеки, як годиться, виходячи з постанов ЦК КПРС «Про підвищення політичної пильності радянських трудящих», заховав його дома в туалеті за зливний бачок унітаза. І потім кожний день, прийде з роботи, зайде в туалет, начебто з метою відправлення своїх природніх потреб, зачиниться на усі клямки, Сару на сторожі поставить, сяде на унітаз і читає. Розумієш, Льошо, священну книгу євреїв читає в туалеті, сидячи на унітазі? Якої ти думки про такого мудака?
- Від’ємного, - без сумніву погодився майор Бузина, - хоча, зачекай, у Москві, наприклад, москалі, газету «Правда»…
- Ось! Ти теж зі мною згоден, ти схоплюєш хід моїх думок?
- Відстежую тенденцію.
- Логічно, ребе. І потім, прочитавши пару сторінок, знову ховає Талмуд за зливний бачок. Я міг би нашого головного фахівця по боротьбі із зливними бачками гянярала Святкова нацькувати на Шнеєрзона… - Майор Бочонкін, згадавши генерала Свєткова, зневажливо скривив рота і стріпнув чубом, -…проте я упорався і без Святкова. Льошо, у мене влучне око і тверда рука, у свій час я був чемпіоном міста Донецька із скраклів і абсолютним чемпіоном із доміно у всіх його версіях - народних і класиці. Мені колись Левко Нежердецький, так - знічев’я, каже: «То ти у своїй Юзівці чемпіон із доміно, а в Києві незаперечний чемпіон - геніальний український драгоман Лукіян Олексишин, Лукіян Миколайович знає стільки чужих мов, - каже Левко, - що й сам не знає, скільки. Він «Фауста» Ґете переклав з німецької українською, потім навпаки, і вийшло краще, ніж у Ґете, що визнали академії мистецтв і літератури обох Німеччин, і мала визнати і наша Академія наук, тільки не встигла. Його виключили із Спілки письменників за те, що просився в нашу тюрму замість Івана Дзюби». «Хай би посидів, - це я так думаю, - на казенних харчах, займаючись перекладами, а то в нього, - це мені Левко розказав, - удома й кухонної плити немає: коли отримав квартиру у спілчанському будинку на вулиці Суворова недалеко від Парку Слави, викинув, бо нікуди було словники складати, харчується всухом’ятку, яєчню навіть ні на чому підсмажить, і спить на розкладачці. Аскет! Проте президія Спілки письменників вирішила інакше. Виключили Лукіяна Олексишина із членів СПУ, Академія наук питання про переклад «Фауста» відіклала на невизначений термін, а його взагалі перестали друкувати. На жаль, - каже Левко, - а то б він з «Дон Кіхотом» зробив те саме, що з «Фаустом», на заздрість іспанцям, шляхом зворотнього перекладу, - хай і там знають наших драгоманів! Не вийшло, а Гопанчук з «націоналістичного» відділу, ідучи назустріч рішенню президії Спілки письменників, завів на нього ДОР під оперативною зашифровкою «Аскет» 10) із окраскою «антирадянська агітація і пропаганда з усними і письмовими висловлюваннями у формі українського буржуазного націоналізму». Тепер він, за даними «наружки», доміном заробляє гроші собі на прожиток у Парку Слави і уважається незаперечним чемпіоном Києва».
Кажу Левкові: «Згода, покажи лишень мені, де тут у Києві найсильніші гравці гуляють у Парку Слави. Цікаво позмагатись з чемпіоном Києва, хоч і без українських буржуазних націоналістів мені клопоту вистачає, - у мене своїх націоналістів, хоч греблю гати».
Левко питає: «А хто ж буде твоїм партнером? «Аскет» грає з партнером, він у нього постійний».
Кажу: «Ти, якщо подав таку ідею».
Він дає задній хід: «На Волині, - каже, - у доміно не гуляють. У нас грають у королівський пасьянс чи куртуазний штоф». Штоф? Чи штос? Ні, штос, штоф - то з іншої опери. І губу копилить.
Кажу: «От-от! Ми з тобою могли б зіграти і в пасьянс, і в твій штос. Але ж ти кажеш, що «Аскет» грає у доміно. Не хвилюйся, я тебе навчу. Ти уважно дивись, які я камені ставлю, не перебивай і намагайся з другого боку такі ж ставить: я ставлю двійку, її забивають, а ти з іншого боку став двійку, якщо вона в тебе є, ставлю трійку - ти таким же робом дій. Якщо ж ти на руках матимеш чотири камені без дупля чи п’ять з дуплем, бери гру на себе, я зрозумію і тобі підіграю. Тільки зважай, що дупель «шість» - то не туз, і дупель «пусто» не завше грає на «мізер», а якщо залишиться один на руках у грі за версією «морський козел», то це вже двадцять п’ять очок плюсом до набраних очок суперника, дупель «шість» - п’ятдесят, але, якщо ти закінчуєш кон дуплем «пусто», то виграєш партію, незалежно від того, скільки очок набрав твій суперник, дуплем «шість» - набираєш сто очок.
Він трохи придуркуватий, Левко, зразу не схопив, кілька партій я з ним зіграв «гусариком» для тренувння, тобто один проти одного. Левко таки дещо утямив і пішли ми з ним у Парк Слави, де на природі з ранку грають найсильніші київські гравці у доміно, і першими сіли за стіл. За «Аскетом» тоді «наружки» не було, Левко у Гопанчука випитав.
Підходить «Аскет» з партнером і контрпартнерами, я йому кажу: «Лукіяне Миколайовичу, я - з Донецького, міста шахтарів і домінщиків, колишньої Юзівки, посередині - Сталіне, міста-героя, міста-трудівника. Слава про те, що ви найсильніший домінщик у місті-герої Києві, докотилась лісами і степами до наших країв. Спеціяльно прийшов сюди, щоб з вами позмагатись, цікаво мені. Пропоную гульню з п’яти партій».
Він каже: «Позмагаймося, чого ж не позмагатися? Шахтарів і домінщиків я поважаю, проте мушу вас попередити - тут грають не під інтерес, а на гроші. Задля інтересу грають аматери у Піонерському скверику. Можливо, ви туди поки що сходите, потренуєтесь? Тут недалечко, вниз по вулиці Сергія Мироновича Кірова».
«Без проблем, - кажу. - На гроші, так на гроші. Згуляємо, а потім вирішимо, кому йти до піонерів у науку. Але у місті шахтарів і домінщиків Донецькому, звідки я приїхав, існує такий порядок: якщо гульня під хосен, то перша партія - п’ять рубликів, друга - десять, третя - п’ятнадцять, четверта - двадцять і п’ята - двадцять п’ять. В арихметичній проґресії. І далі з самопочатку, якщо бажання і гроші є».
Він через спідню губу слинить: «То вже ваші проблеми будуть. Домовляйтеся про умови з моїм напарником».
Питаю у напарника «Аскета»: «За якою версією гратимемо?»
Він зиркнув на мене, як кошеня в каганець: «Які ще версії можуть бути? Граємо у доміно!»
«Розумію, що в доміно, - кажу, - тіко є різні версії гри в доміно: народні, класика. Що ви вибираєте?»
«Класичного козла, якщо ви не розумієте», - каже.
«Козел має два види, - пояснюю. - В якого козла ми гратимемо: сухопутнього - до 101-го чи морського - до 125-ти? Втемну, з бомбами, базаром, з прибамбасами чи без?»
Льошо, у доміно, помимо «козла», є ще десятки версій: «телефон», «блискавка», «паровоз», «казан», італійський «чернечий». До речі, гру доміно придумали італійські монахи з ордену тамплієрів. А вони були не поци, серйозні пацани. Чи англійський «mahjong». До 101-го, 125-ти, 150-ти, 201-го… Льошо, виявляється, у Києві «класикою» вважають «морського козла», у який навіть наші маріупольські салаги не грають без прибамбасів.
Майор Бочонкін сказав «Тьху!», ніби спльовуючи.
- І геть нічого, Льошо, не знають, що, помимо «козла», є вищий, майстерний, рівень гри у доміно. Різниця між клас-майстром і «морським козлом» така ж, як між скрипкою і балалайкою. Хоча, скажу, і на балалайці «Політ джмеля» Римського-Корсакова можна виконувати не згірше, ніж на скрипці. Якщо уміння є, адже у кожному чині є свій кайф і свій бздик. Ти зі мною згоден?
- Маєш рацію. У мене є приятель ще з педінституту, секретарем парткому колгоспу імені Ярослава Гашека працює…
- О, серйозна посада. Так ти з ним учора зустрівся?
Майор Бузина закасав обшлаг гімнастерки на лівій руці - стрілки годинника показували на другу:
- Дві години тому розпрощалися під пісню «Широка страна моя родная» у виконанні російського народного хору імені Митрофана П’ятницького. У нього в колгоспі один майстерник на балалайці грає «Інтернаціонал» і «Політ джмеля». Приблудний філософ, пристав у прийми до місцевої жительки на прізвище Химка Анощина.
- На балалайці? Значить, кацап?
- Так, гомо кацапієнс, він там у селі один кацапієнс, приблудний. Пасе Химчиного цапа. Вранці будить цапа піснею «Вставай, прокляттям затаврований!», і Химка називає цього свого приймака Адольф Дегейтер.
- Мабуть, ревізіоністка, Химка Анощина? Музику до партійного гімну «Інтернаціонал» написав П’єр Дежейтер, а не його брат Адольф. П’єр Дежейтер у 1922 році через вищий апеляційний суд міста Лілля виграв процес у Адольфа на авторство. Сей факт знакомитий, і хай Химка не пиздить. Вибач, Льошо, що я матюкнувся. То вам, українцям, матюкатися не дозволяється, а я - кацап, мені можна.
- Не пишайся.
- А я й не пишаюся!
- Інших замінників матюкам нема?
- Нема, бля! Війну з фашистами матюками виграли, американські вчені довели. Чи, може, пиздять? І хай Химка теж не пиздить! Так, П’єр працював столяром-червонодеревником, проте у вільний від роботи час він ще займав посаду кантора співочого товариства «Робітнича ліра» у тому ж Ліллі. Сей факт теж доведено. Франція - не Радянський Союз, але і там теж інколи справедливість перемагає. То теперички французькі комуністи на чолі із своїм генсеком Жоржом Марше під впливом Роже Гароді поступово сповзають на позиції ревізіонізьму і намагаються заперечити авторство П’єра. Пишуть, що П’єр начебто украв у свого рідного брата Адольфа Дежейтера ноти партійного гімну «Інтернаціонал», і в такий спосіб хочуть посіяти сумнів у чистоті марксизьму-ленінізьму. Чистої води брехня.
- Можливо, ти й правий.
- Правий, правий, Олексо. Ми ж з тобою не п’яні, а коли ми тверезі, ми завжди правн. У цьому я з тобою теж суголосний. Ну, а з «Аскетом» та його компаньйоном я мусив погодитись на його пропозицію зіграти в «морського козла», позаяк іншим жанром він не володіє. Першу партію ми з Левком програли, хоча могли й виграти - я про всяк випадок зреалізував кілька ризикових варіянтів, як каже Левко, щоб знайти слабкі місця у супротивника. Далі чотири партії поспіль ми виграли.
«Аскет» при рахункові 1:4 не на його користь мені говорить: «У вас є зовнішня схожість з поетом Борисом Леонідовичем Пастернаком. Ви, часом, не є його родич і не юдей?»
«Ні, - кажу, - я троюрідний племінник академіка Трохима Денисовича Лисенка. У нього жінка Берта Мойсеївна - яврейка».
Вигріб він опліч із своїм партнером усі гроші до канцура, копійки додавав, щоб розрахуватись за поразку.
Я йому п’ятірку залишив, кажу: «Лукіяне Миколайовичу, у Донецькому останні гроші ніколи не забирають, завше залишають на пиво для угамування небажаних емоцій, які з’являються після програшу». І на вухо дав кілька порад, які тра’ робить комбінації у тій чи іншій ситуації в «морського козла». «Аскет» мені сердешно подякував і з своїм напарником пішов у ресторан «Дніпро» пити пиво.
А Левко давай мене шпетить: «Як ти міг таке бовкнути: «Я - троюрідний племінник академіка Трохима Денисовича Лисенка! У нього жінка Берта Мойсеївна - яврейка!»?
Питаю: «А що, є якісь заперечення?»
«Авжеж, - каже, - тобі тра’ було зрикти: «Я - небіж у других академіка Трохима Денисовича Лисенка. У нього дружина Берта Мусіївна - юдейка».
«Хай так, - кажу, - тепер буду знати: я - небіж у других академіка Трохима Денисовича Лисенка. У нього дружина Берта Мусіївна - юдейка». Ти про це щось знаєш?
- Ні, навіть не здогадувався!
- Отож. Тепер і ти будеш знати. Чи скажеш, що мені про цих родичів, Трохима Денисовича і Берту Мусіївну, в Управління кадрів треба рапорт подавати, а то Рябовіл ще виснує, що умисно приховую?
- Не треба. Небіж у других - то далекий родич. Такі спецперевірці не підлягають. Та й Трохим Денисович - шанований діяч, Герой Соцпраці, тричі сталінський лавреат. До того ж про тих своїх родичів ти дізнався нещодавно і випадково, чи не так?
- Так. Без Левка й не знав би.
- А із Шнеєрзоном ти в доміно, гадаю, не грав і на підмогу для обстеження туалету Свєткова не брав?
- Ага! - згадав майор Бочонкін Шнеєрзона і генерала Свєткова і стріпнув чубом. - Ні, впорався без Святкова. Він, поц, уміє грати в доміно чи скраклі? Який з нього асистент? Беру двох понятих з наших прапорщиків, приходжу до Шнеєрзона, мені по бубну, що в його гастрономі уся міськкомівська партійна сволота пасеться, натискаю кнопку дзвінка.
Чую: «Ку-ку» - це у нього такий дзвінок.
Думаю: «Буде тобі зараз «ку-ку».
Він відчиняє двері, бачить перед собою кагал, подібний до групи захоплення, і я попереду, а мій писок знають усі київські євреї, витримую паузу, чи павзу, як каже Левко Нежердецький, і говорю, тобто суворо речу: «Громадянине Шнеєрзон, іноземну валюту, наркотики, зброю, золото в зливках, діаманти чи інші заборонені предмети зберігаєте? Якщо так, то пропоную добровільно видати».
Він затрусився, белькоче: «Яка валюта, які наркотики, яка зброя чи інші заборонені предмети у мене можуть бути?! Я мирний єврей і член партії! Я директор гастроному на вулиці Горвіца! Мене всі члени Київського міськкому КП(б)У знають, цінують і мені довіряють!»
Сара, його жінка, теж підпиздикує: «Яка нахабства, яка нахабства! У мене чоловік - кристально чистий комуніст і вірний ленінець-більшовист, а не якийсь там Лейба Давидович Бронштейн-Троцький чи Бухарін, і ні в які ухили ніколи не коливався, товаришу майор Іван Бочонкін із КеГеБе, а якщо й коливався, то тільки вкупі з нашою партією! Чого ви до нас приперлися, як петлюрівці у першу громадянську війну? Абракадабра! 11)».
Знаю, який він мирний єврей, хто його і за що цінує і який з нього «більшовист». Я промовчав, що вулиця Горвіца давно вже Велика Житомирська, а не Горвіца 12), до петлюрівців маю таке ж відношення, як болгарський комуніст Тодор Живков до підпалу німецького рейхстаґа, а Шнеєрзон перед Комуністичною партією і рідною Сарою не такий уже й чистий, як вона думає. Іду в туалет, а переді мною продовжує стояти Сара і закриває двері своїм неосяжним тухесом. «Ви що, товаришу майор Іван Бочонкін із КеГеБе, в іншому місці не могли відправить свої натуральні потреби? Яка нахабства, яка нахабства!» - репетує.
«Не міг», - кажу.
Затим - Сару вбік, заходжу в туалет, запрошую до уваги понятих і чьотко виймаю з-під зливного бачка Талмуд іноземного походження.
Шнеєрзон в трансі і нічого сказати не може.
Тимчасом я його запитую: «Ідеологічно шкідливу літературу, отриману із-за кордону нелегальним каналом, тессезеть, зберігаєте, громадянине Шнеєрзон? А як на такий незаперечний факт участі в ідеологічно підривній діяльності подивляться, тессезеть, ваші члени Київського міськкому КеПе(бе)У?»
Він ще більше затрусився, я кажу: «Підіть, громадянине Шнеєрзон, у ванну, тессезеть, підмийтеся, потім поговоримо».
Ребе, ти пантруєш за ходом моїх думок?
- В контексті індукції.
- Переходимо до дедукції. Взагалі то я, зізнаюсь чесно, його недооцінив, дав йому певний люфт, думаю, хай прийде до тями, потім закінчу профілактику. Але він мене обхитрив, шлімазл поцуватий. І ось як. Повернувся я в Управління, згідно з наказом голови КДБ СРСР номер два нулі сімдесят шість поставив Шнеєрзона на загально довідковий облік по категорії «єврейський націоналіст, який підтримує зв’язки із зарубіжними сіоністськими центрами» і поїхав до Зями Смульсона. Смульсона я раніш поважав, він слюсарем на заводі «Більшовик» працює. Олексо, тобі коли-небудь траплявся єврей - слюсар?
- Ні, зроду не бачив. Хоча, зачекай, у місті Воловий Ріг до війни…
- Зачекай, Льохо, про свій Воловий Ріг і довоєнні події потім розкажеш. Тут інша географія і протилежна оперативна обстановка. Так ось, цей Смульсон - не просто слюсар, а слюсар 7-го розряду! Золоті руки, щомісячний план виконує на 200 процентів, орден міг би одержати! Лише в райкомівську рознарядку не втрапив, тому що, по-перше, єврей, а по-друге, спить на лекціях, які по лінії заводського парткому і профкому влаштовуються для робітників в обідню перерву з метою підвищення їхнього політичного рівня. Сигнал такий надійшов.
- Один Зяма спить?
- Та ні, сплять усі, алеж то не мій контингент - крім Зями, в цеху жодного іншого єврея немає. Перевірив я сигнал, який свідчив, що Зіновій Смульсон замість того, щоб уважно вислуховувати лекторів про досягнення нашої внутрішньої і зовнішньої політики, на лекціях спить. «Чи немає тут політичного підтексту, - ставлю я собі запитання, тессезеть, як каже «Фердинанд», чи не присутня при такому факті демонстрація слюсарем Смульсоном негативного ставлення до марксистсько-ленінської ідеології і підтримка поглядів ідеолога сіонізму Жаботинського 13)?»
Виявилось, що тут дещо інакший підтекст. Оперативним шляхом я встановив, що Зяма, хіба ж такий слюсар! - золоті руки, зробив собі самогонний апарат із нержавіючої сталі і ночами гонить первака, та такого, що у всьому Києві не знайдеш. «Цимес»називається, що в перекладі з їдиш означає «Блаженство», суп-пейзан теж так називається, і продає його по прийнятних цінах членам єврейської громади, запевняючи, що повністю витримує кошерну технологію. Як доносить моя надійна агентура, ґоям 14) він продає той же самогон, проте вже під назвою «Емес», що в перекладі з їдиш означає «Перемога». При цьому учасникам війни, незалежно якої, і учасникам бойових дій, незалежно яких, - вірить на слово, робить знижку на двадцять відсотків.
- Фельдкурат Отто Кац, - пригадав майор Бузина вечірню здибанку із Йосипом Швайкою, - з приводу горілки, яку виготовляють євреї, сказав…
- Ребе, фельдкурат Отто Кац - вихрест. Я таким не довіряю, - рішуче заперечив майор Бочонкін, не дослухавши, що колись міг сказати фельдкурат Отто Кац.
- А що таке «вихрест»? - перепитав майор Бузина.
- Хрещений юдей. Ну, щось на зразок Карла Маркса чи іспанського диктатора маршала Франсиско Франко. Маршал Йосип Броз Тіто - хорватський єврей і теж вихрест. Роже Гароді - вихрест, Ів Монтан і Марсель Марсо - юдеї, теж стали вихрестами після гастролей в СРСР. Каценбоген мені говорив.
- А Мао Цзедун?
- Не знаю, запитаю у Каценбогена. Зяма Смульсон - точно не вихрест, не хвилюйся, він справжній юдей.
Приходжу я до нього додому за місцем проживання, розуміється, що без понятих, тут справа тонка, самогонка - не Талмуд, зайві свідки не потрібні. Кажу йому: «Зяма, надійшли оперативні дані, що ти гониш самогон». Він теж, як і Шнеєрзон зблід, проте до віднікування не вдався, зізнався, сам щиросердо розказав: «Гоню, Іване Демидовичу, однак тільки для себе, ні краплі на сторону. Гоню і все сам випиваю!» Льохо, ти бачив коли-небудь єврея, який випиває по три літра самогону за день?
Майор Бузина крутнув головою, але почав згадувати:
- Не бачив, хоча, зачекай, колись мені розказували, у місті Воловий Ріг до війни…
- Зачекай, Льохо, давай без мемуарів, ми обговорюємо сучасні проблеми. Так ось, кажу я Смульсону: «Хай буде так, повірю і закриваємо на поки що цю тему. Інше питання - хочеш мати Талмуд?»
У нього очі на лоб полізли: «Не проти, безперечно, який же єврей не хоче мати Талмуд, але з погляду боротьби з пережитками…»
І дивиться на мене уважно, думає, що я перевіряю його політичну зрілість.
«Добре, - кажу, - ти вважаєш, нібито я не знаю, що ти ходиш у синагогу, своєму синові Ізі зробив обрізання 15) і купив йому скрипку, ухилився від підписання колективного листа робітників орденоносного заводу «Більшовик» з вимогою позбавити літературного власівця Солженіцина радянського громадянства, ночами гониш кошерний самогон, а потім спиш на лекціях в обідню перерву? Знаю. Втім, поки що річ не про се. Давай три літри самогону, твою добову норму, який ти підпільно гониш з використанням зробленого на робочому місці в механічному цеху орденоносного заводу «Більшовик» самогонного апарату із нержавіючої сталі, і я тобі на шармакаподарую найсправжнісінький Талмуд».
Мені, Льошо, самогон терміново знадобився, оскільки земляк із Донецька в гості мав приїхати. У нас, на Донбасі, справжні шахтарі сорокаградусної отрути з магазинів не вживають, надають перевагу натуральному продукту, вище градусом і якістю. Не міг же я перед давнім другом з Донбасу своєю пикою ударити в грязь, іншими словами, пригощаючи його казенкою? Донбас порожняк не гонить, а гонить самогон, наприклад, «Чимергес», скорочено - «Чимер», але то вже інша версія «Чимергеса» - на курячому посліді і тютюні для кріпості. Чи той же «Запридух», якістю не гірший, ніж кошерний «Цимес» або ґойний «Емес» Зями Смульсона, як потім, порівнюючи, я встановив, хоча, приміром, «Чикилдиха» чи «Варенуха» гірші, але за «казенку» все ж набагато кращі. Казенку на Донбасі не п’ють, вже краще «Чикилдиха» або ж «Варенуха», якщо немає «Чимергеса». І щт мій друг-шахтар міг подумати про ЧеКа? Правильно я міркую? Я маю право чи не маю права?
- Як на мій позір, логічно і переконливо. Маєш право вибирати між казенкою і «Чимергесом».
- На користь «Чимергеса»! Тому я вимушений був у складній ситуації реалізувати отримані оперативним шляхом дані у громадсько-корисних цілях. Зашифровка джерела інформації у мене залізна. Зяма, сто пудів ґарантую, нізащо б не здогадався, хто на нього стукнув, хоч вважає себе конспіратором, як у тій пісні, що її співає Андрій Миколайчук про Кіндрата 16). Ну, як побачив Зяма Талмуд, аж дух у нього перехопило, слова вимовити не може. Я йому кажу: «Зямо, давай бутель, бекіцер давай, швидше, бо ніколи мені з тобою тут теревені править, на вокзал треба їхати, друга з Донбасу зустрічати».
Ну, обмінялися ми. Я йому дарую Талмуд, конфіскований у Шнеєрзона, він мені видає трилітровий бутель кошерного самогону «Цимес», виготовленого підпільним способом, можливо, й «Емес», різниця невелика. Я його попередив, врахуй, Льошо, попередив, щоб він нікому про нашу міньбу не розповідав і в туалеті священну книгу євреїв не читав. Льохо, він мені на подарованому Талмуді присягнувся, що ні звуку нікому не скаже про Талмуд і священну книгу євреїв у туалеті читати не буде!
На жаль, Зяма, враг його матері, виявився базікою, дарма що дав клятву на Талмуді у моїй присутності. Тут і я допустив прокол - забув правило: «Ніколи не довіряй єврею». Чи точніше, як казав Рональд Рейґан з Каліфорнії, чи переказував його слова Левко Нежердецький: «Довіряй, але перевіряй». Я ж довірився, як лох, прийнявши Зямину клятву на Талмуді, а треба було Зяму бодай на тиждень взяти під «наружку».
- Згідно зі Святим письмом, клятва вважається гріхом, - зауважив майор Бузина.
- Ребе, то християни так вважають, а юдеї дають клятви наліво і направо: «Клянусь здоров’ям своєї матусі Сари, щоб я так мучився!» - а його матуся Сара вже двадцять років як померла; «Клянусь труною своєї матінки Броні, похованої на Лук’янівці, щоб я так жив!» - а його матінка Броня жива-здорова, ще й Салазара переживе. - Майор Бочонкін безнадійно махнув рукою. - Зяма мені поклявся не своєю матусею, а на Талмуді - на Талмуді!!! це ж однаково, що члену КПРС поклястися на Програмі КПРС, прийнятої ХХІІ з’їздом КПРС, Льошо, і тут же вирішив, шпітцель 16) хуїв, похизуватися перед Шнеєрзоном тим же Талмудом, придбаним у мене на шармака, коли прийшов до Шнеєрзона за ковбасою в гастроном на вулиці Велика Житомирська. Кияни його називають «об’їдочним», оскільки Шнеєрзон після отоварювання міськкомівських діячів залишки інколи викидає і на прилавок.
- Знаю, сам інколи туди заходжу.
- З вулиці? А у Шнеєрзона ще з двору половина київських євреїв пасеться за рахунок Київського міськкому КП(б)У. І ось Смульсон, отримуючи з гастрономівського тилу патик карбонаду, кілограм мисливських сосисок і п’ять бляшанок гусячого паштету, все йому роз патякав: і про священну книгу євреїв, і про бутель самогону, і про наш шахер-махер. Ще й Талмуд, базіка, показав.
Шнеєрзон упізнав свій Талмуд, Смульсону ні слова не сказав, а прибіг у приймальню КДБ, лемент підняв, поц, та ще й на мене заяву набазграв такого змісту, дай пригадаю: «Майор КДБ Бочонкін, якому рідною Комуністичною партією і Радянським Урядом довірено відповідальне завдання безпощадно і неухильно боротися з єврейським сіонізмом і буржуазним націоналізмом, незаконно конфіскував у мене, члена КПРС, Талмуд, який я ретельно вивчав з метою викриття підступів ізраїльської вояччини!»
Чуєш, Льохо, як він заспівав? Під Каценбогена почав зизити, агіцен паровоз!
«Звиш того, як мені стало достеменно відомо, - далі обливає мене брудом Шнеєрзон, - вище названий співробітник наших органів державної безпеки, а за всіма ознаками причаєний симпатик лівого опортуніста Бухаріна, якого наша партія викрила як ворога народу ще у 30-і роки, обміняв мій Талмуд, який я старанно вивчав з метою викриття підступів ізраїльської вояччини, - а де він взяв цей Талмуд, не вказує, - на три літри кошерного самогону у політично незрілого слюсаря з заводу «Більшовик» Зіновія Смульсона, який, крім того, що підпільно гонить самогон, зробив обрізання своїм дітям чоловічої статі і щосуботи ходить в синагогу на Подолі!»
Ну, дійшла ця справа до «Фердинанда», підключилася інспекція, крик, ґвалт: «Грубе порушення службової і партійної дисципліни, втрата речового доказу, схильність до лівого ухилу!»
Яка втрата, якщо сей Талмуд нікуди не подівся і мав перебувати в надійних руках Зями Смульсона, хоч він і зробив певний прокол з погляду забезпечення сурової конспірації, але це справа поправна! Яке порушення? Я той Талмуд у Зями вже відібрав. Мовчки! Нічого не сказав, щоб йому було соромно! А можливо, я здійснював складну оперативну комбінацію, поставивши собі на меті виявлення каналів розповсюдження ідеологічно шкідливої літератури, проникнення в зарубіжні підривні сіоністські центри з використанням внутрішнього середовища і процесів, що відбуваються у ньому? Який «лівий ухил», коли я ніколи ні направо, ні наліво не бігаю, повсякчас блудя… Ні - повсякчас блядя… Блюдя?
- Що ти хотів сказать?
- Про моральний кодекс. Що я його, того - свято блюдю?
- «Свято пильнуючи моральний кодекс будівельника комунізму», - підказав майор Бузина.
- Будівельника чи будівника?
- Ми - будівельники, чорнороби. Будівники нагорі. - Майор Бузина показав пальцем в стелю.
- Ясно. Направо і наліво не бігаю, свято пильнуючи будівельний кодекс чорнороба комунізму! Ягве, о Шамаїм, Елохім ель-Шаддай!! А хто мене спіймав? Шнеєрзон? Наш «Кальтенбруннер», хуй йому в глотку, щоб голова не теліпалась?! Довбач з Сорокою і Нежердецьким?!! Святков?!!!
Обуренню майора Бочонкіна не стало меж, у нього аж дух забило і він ударив кулаком по підвіконню і брудно вилаявся по-єврейськи. На ліве око у нього впало пасмо волосся, і він тотожним рухом різко відкинув пасмо з лоба.
- Бухарін був правим ухильником. Ліві позиції займав Троцький, - сказав майор Бузина.
- Ти бач, мудак! - злостиво вигукнув майор Бочонкін. Він не стерпів люті і знову брудно вилаявся по-єврейськи: - Кіш мір ін тухес, поц! Так-таки набрехав Шнеєрзон! Сплутав мене з Лейбою Давидовичем, а назвав Бухаріним! - Він хвилинку помовчав, віддихуючись, і продовжив уже спокійніше:
- Але мої докази «Фердинанду» не доповіли і він на голих та перекручених фактах, не вислухавши обвинувачувану сторону, впаяв мені стругача. Ну де ж справедливість, скажи, Льохо, як тут працювати? - знову захвилювався майор Бочонкін.
- Не переймайся, Іване, - заспокоїв його майор Бузина. - Щойно «Фердинанд» дав Рябоволові розпорядження зняти з тебе сувору догану.
- Тавжеж? - зрадів майор Бочонкін. - Ну, за це вартує випити. Ходімо до мене, порушимо заборону «Фердинанда». У мене ще залишилося трохи смульсонівського напою. Діло святе, - додав майор Бочонкін з інтонацією, яка не допускала заперечень. - Ми маємо право чи не маємо?
- Вельми слушна ідея, - з виразом недоконечної оговтаності від участі у високій нараді під керуванням голови КДБ УРСР Федорчука відгукнувся майор Бузина - іншим випадком він з такою легкістю не здався б на пропозицію розпивати на робочому місці спиртні напої, що межує чи є порушенням, і майор Бочонкін потягнув його за рукав сходами наниз до свого кабінету.
Кому не відомо, що в низці звичайних, нормальних літ з лона здичавілого часу часом виходять літа відмінні, літа особливі та звироднілі, у котрих - як шостий палець на руці - інколи виростає тринадцятий фальшивий місяць.
Бруно Шульц, повість «Ніч великого сезону» (переклад Тараса Возняка)