Коли приїхали до рідної оселі майора Бузини, ще не розвиднилось, і вікна квартири були темні.
Майор Бузина тихцем, щоб не розбудити домашніх, відчинив вхідні двері і вступив у своє помешкання, яке він покинув п’ять годин тому, не відаючи тих втрат і прибутків, що обпадуть його цієї ночі.
Після надвору і тих дрижаків, які він встиг прихопити, неспішно прошкуючи, ноги циркулем і живом уперед, від авта Бідулі до рундука під’їзду, - Олексій Григорович навіть при таких обставинах не міг дозволити собі швидку ходу, та ще й у новій посаді, - хата зустріла його домашнім теплом, затишком і знайомим трунком - запахом сухого чебрецю, подарунку куми Валентини Семенівни, який жінка тримала у передпокої.
Не запалюючи світла, прийняв душ, згорнув польову форму, яка ще чадно пахла димом, і відніс її у комірчину.
У комірчаному закапелку пошарудів рукою по полицях, знайшов щербату філіжанку, яку жінка пошкодувала викинути, придбавши новий сервіз, вилив з фляжки залишки горілки, настояній на коренях кульбаби, і випив, подумки проголосивши: «За свиней!»
Хвильку постояв, зробив крок до дверей, щоб на кухні чимось заїсти, і знагла голою підошвою наступив долі на якусь гостру штукенцію.
Відсмикнув ногу, рукою навпомацки пошарудів по долівці і нащупав щось металічне, холодне і шпичакувате.
Підняв намацану річ, накульгуючи наштрикнутою ногою вийшов з комірчини, присунувся до вікна, відгорнув фіранку і в блідому світлі вуличного ліхтаря застеріг, що тримає пальцями вирізану з тонкої жерсті німецьку свастику 29).
Із кухні зненацька заволав радіорепродуктор.
Майор Бузина аж здригнувся, хоч був не з лякливих.
Радіо грало «Пєсню о Родінє» у виконанні Державного заслуженого російського народного хору імені Митрофана П’ятницького:
Ширака страна мая радная,
Много в ней лесов, палей и рек,
Я другой такой страны не знаю,
Где так вольно дышит челав-е-е-ек!
«Шоста година ранку! Певно, Ланкастер включився чи підключився до мережі, - здогадався майор Бузина, оскільки мав аналітичний склад розуму, і, крутячи в руках несподівано знайдений у комірчині нацистський символ, запитався: - Де ця чума могла з’явитися у моїй квартирі і що з нею тепер робити? Якийсь ворог підкинув перед тривогою, щоб потім на мене повісити диверсійний напад, чи що? - Вигострений професійний розум майора Бузини відповіді на запитання поки що не знаходив. - Можливо, «Фердинанд» відпустив мене, до того ж дав вказівку Свєткову відвезти мене додому на його персональній машині, щоб потім провести трус у квартирі, і десь у кущах за під’їздом мене вже чекає «воронок» із слідчими і понятими?»
В голові Олексія Григоровича було порожньо.
Він пішов на кухню, вимкнув репродуктор, злегка підняв завіску на кухонному вікні, яке виходило у двір, і подивився вниз.
У дворі сусіда по під’їзду майор Данилейко з 2-го відділу Київського управління КДБ, як завжди о цій порі, вигулював свого пса породи пінчер на прізвисько «Рональд»; нікого і нічого довкруж більше не було. «Рональд» на Олексія Григоровича ніколи не гавкав і дозволяв чухати себе за вухом. З-за рогу з’явився у шинелі і юхтових чоботах майор Гопанчук, пес гавкнув, майор Гопанчук поспішив до свого під’їзду. Майор Данилейко, побачивши майора Гопанчука у військово-польовому однострої, запитав навздогін:
- Анатолію Павловичу, війна почалась чи закінчилась?
Пес ще раз гавкнув.
Майор Гопанчук мовчки шмигнув у під’їзд.
«Володя Данилейко - не паскуда, у нього не темна душа, собаки у дворі його люблять, і він любить собак, регулярно носить бездомним псам корм до Сирецького гаю, старий парубок, молодиць водить до себе цицькастих, навіть об’єкта розробки Мишка Глюка «Мессаліну» з Інституту мовознавства трахнув, потім скандал був - «Мессаліна» розповіла «Матіолі», який у Володі прутень, прізвище не назвала, тільки ім’я й приблизну адресу Володі, та ще про сандалову свічку, для якої Володя видовбав нішу в стіні своєї холостяцької квартири; «Мессаліну», з її розповіді, вразив не стільки прутень Володі, скільки сандалова свічка, такого блаженства «Мессаліна», казала, у своєму житті ніколи раніш не звідувала, Кама-сутра відпочиває - шість орґазмів за ніч, повний астрал! «Матіола» доповіла Глюку про інтимні зв’язки своєї подруги вкупі з Кама-сутрою, за інформацією про свічку в ніші Глюк швидко здогадався, хто є Володя, бо й сам колись бував у його квартирі на вулиці Пархоменка, 68, справа дійшла до «Фердинанда», Володя ледве в органах залишився, тільки з 1-го управління республіканського Комітету перевели з пониженням у контррозвідку міста Києва і области; як він, старий розвідник і агентурист, спромігся не перевірити її по оперативних обліках?! чи ті цицьки, як дві половини кавуна сорту «Переможець», сам бачив - «Розпрягайте, хлопці, коней», на сухоперсу націоналістку Мишко Глюк розробку б не завів, розум досвідченого опера геть затьмарили? - проти мене Володя працювати не стане, такі не збидлюються, якби він щось підозріле побачив у дворі, то не став би так безтурботно гуляти зі своїм «Рональдом», і «Рональд» здійняв би такий ґвалт, що весь будинок прокинувся б, а так тільки на Гопанчука гавкнув; Гопанчук, видко, лише повернувся після тривоги і зайшов у свій під’їзд, отже за мною не слідкує і поки що видимих ознак небезпеки знадвору немає, швидше б виспатись і до свиней», - розважив Олексій Григорович, акуратно витер відбитки пальців на свастиці і дрібно порізав її ножицями, які знайшов там же, в комірчині.
Частину обрізків викинув через кватирку на кухні у двір, частину з іншого вікна на вулицю і ліг спати.
Часу до зустрічі з полковником інтендантської служби Жуковим та входження у нові обов’язки на спецоб’єкті КДБв селі Мархалівка Васильківського району Київської області у нього, аби нарешті виспатися, вистачало.
Генерал Свєтков саме в цей час прокинувся.
Йому приснився сон, ніби він сидить у кабінеті Федорчука. Раптом у господаря кабінету почалися пологи. Федорчук піднатужився, і з його пуза виліз майор Каламарчук у військово-польовій формі, хромових бутельками чоботах і орденом Трудового Червоного Прапора на грудях.
Кашкета він притискав до грудей. Форма і погони у нього були майорські, кашкет - генеральський.
Пологи приймав генерал Рябовіл.
Майор Каламарчук обтрусився, устав на рівні, надів кашкет і приклав руку до дашка. Дашок у нього був на півтора сантиметра вправо від перенісся і на сантиметр вище, ніж належало йому бути за Стройовим статутом.
«Дозвольте виконувати ваші накази?» - звернувся він до Федорчука.
«Виконуй», - сказав Федорчук.
Майор Каламарчук повернувся через праве плече і ляпнув правим чоботом по паркету.
«Одставить!» - гримнув Федорчук, і Свєтков прокинувся.
Він подивився на жінку, чи не почула вона репет Федорчука.
Євдокія Іванівна не почула і продовжувала міцно спати.
Майор Каламарчук спати не лягав.
Саме тоді, коли прокидався генерал Свєтков, він у внутрішньому дворі КДБ під командою капітана Дзеньзібара, який носив, попри звання капітан, військову форму, пошиту з вовняної діагоналі для полковників і генеральські чоботи бутельками, вивчав у русі стройові прийоми: «На місці, кроком - РУШ!», «Стій!», «Кроком - РУШ!», «Ліво-РУЧ!», «Право-РУЧ!», «Кругом - РУШ!», а також «Підхід до начальника і відхід від нього».
Стройових прийомів на місці: «Ставай!», «Струнко!», «Вільно!», «Заправитись!», «Головний убор зняти!», «Головний убор надіти!», «Ліво-РУЧ!», «Півоберта ліво-РУЧ!», «Право-РУЧ!», «Півоберта право-РУЧ!», «Рівняння ПРАВОРУЧ!», «Рівняння ЛІВОРУЧ!», «Рівняння НА СЕРЕДИНУ!», «Кру-ГОМ!», «Честь!», «Розійдись!», а також «Вихід із строю та повернення у стрій» - йому вже вдалось опанувати.
Капітанові Дзеньзібару подобалось командувати майором Каламарчуком: в армії він був вправним сержантом з трьома личками на погоні, і його голос з артикуляцією на «-ВО!», «-РУШ!», «-РУЧ!», «-ГОМ!» долітав до в’язнів у слідчому ізоляторі поряд - хто не спав, чи прокинувся у цю вранішню пору.
Майорові Каламарчуку важко давалась наука, у нього вже жижки почали труситись від старанності і напруги і він через силу змушений виконувати команди Дзеньзібара, сам собі наказуючи: «Терпіння, терпіння: хто має терпець, той буде митець», - поки нарешті дочекався тієї миті, коли капітан Дзеньзібар, задоволений собою і своїм сумлінним учнем, оголосив під ґратами внутрішньої тюрми КДБ УРСР про закінчення стройових занять поблажливою подякою і обнадійливим напучуванням:
- Дякую за службу, товарише майоре! Бажаю подальших успіхів у бойовій і політичній підготовці! Щоб два просвіти на погонах привели вас прямою дорогою до подальших зигзагів, вишитих зірок і золотих погонів!
І майор Каламарчук, набравши повні легені сирого березневого повітря, вигукнув, ніби тричі вистрілив напруженим від ревності і від напрочуд приємних побажань капітана Дзеньзібара, ад’ютанта самого голови КДБ УРСР, який словами не розкидається і зайвого ніколи нічого не скаже, а якщо щось скаже, то завжди зі смислом, верескливим фальцетом, вигукнув, ніби тричі пальнув з кулемета по обличчях занадто цікавих глядачів, що припали лобами до заґратованих вікон своїх помешкань-камер вгорі над головою капітана Дзеньзібара:
- Служу С-с-савєтс-с-скому С-с-саюзу!
Країно зі стогонів і молитов,
важливий продуценте смерти,
недаром своєю формою
нагадуєш розжоване серце.
Юрій Тарнавський, «Україна» (з циклу «Вино і ропа»)