Підполковник Капустянський із зосередженим обличчям вийшов, майор Бузина знову повернув погляд на червоний зошит, пригадуючи, на чому він зупинився перед тим, як до нього без запрошення присурганився «Талер». Та йому вдруге довелось перервати процес перевірки свого конспекту. «Шостим» почуттям чекіста Олексій Григорович відчув, що сидить у кабінеті неначе не один, в той час, як підполковник Капустянський вже вийшов, а сусіда по кабінету майор Забара на прізвисько «Мотл» стояв у черзі до «ВЧ-зв’язку» і в кабінеті його не могло бути.
Майор Бузина підняв голову і побачив перед собою майора Левка Нежердецького з «розшукового» відділу, саме того, внесок якого на похорон передчасно загиблого прапорщика поки що був найбільшим. Левко, родом з Волині, на ділянці своєї роботи займався розшуком нелегальної зброї та боєприпасів, коридорами Управління ходив так, як ходять єґері волинськими лісами, ставлячи ступні обережно, щоб не хруснула якась гілка під ногами, тому хода його була нечутною.
Обличчя у майора Нежердецького було зосереджене і з виду спливав такий глибокий сум, який не завважати годі було.
- Майор Нежердецький, - представився він майору Бузині.
- Майор Бузина, - відповів, зробивши порух, ніби піднімається зі свого стільця, Олексій Григорович. Він глянув на годинник - до обіду ще залишалось година і десь близько тридцяти хвилин.
- Що трапилось, Левку? Ти сумуєш за необачно втраченими двадцятьма карбованцями і приніс мені усю програну суму? - запитав удавано стривожений майор Бузина і у свою чергу повісив на підрешіток обличчя солідарну печаль. - Майор Забара вже закінчив інструктаж периферійних органів?
- Не поспішай, - сказав майор Нежердецький, притуляючи дверину, - Михайло Йосипович до кабінки ще не зайшов, а як зайде, то буде патякати по телефону рівно стільки, скільки потрібно для того, щоб твої двадцять копійок залишились у моїй кишені. Я передам їх до фонду потерпілих у Бермудському трикутнику.
- Чому ж тоді ти такий маркітний? За прапорщиком горюєш? Чи львівські «Карпати» у першому матчі на кубок України з футболу програли харківському «Металістові»? Я бачив, як Микола Майоренко драв носа у приймальні, коли ти вчив Івана Бочонкіна.
- Прапорщик - не Ікар, він уміє літати краще, тому він і прапорщик, а харківський «Металіст» виграє у львівських «Карпат» лем тоді, коли Колько Майоренко на сітківці 18) раком свисне. - Майор Нежердецький перевірив, чи щільно причинив двері. - Чей ти не знаєш, що Майоренко - прихований кацап?
- Чому прихований та ще й кацап? - подивувався майор Бузина. - Говорить українською…
- Се він з нами говорить непричком українською, а зі своїми попами патякає по-москальськи! Він - візантієць у його московському варіянті, неч я сконаю, себто татаро-монгольскому, і ревнитель Філофея, тому й носа дере.
- Якого Філофея? Микола - ревнитель нашого Філофея, генерала Свєткова? - здивувався майор Бузина.
- Та ні, ти трохи не вгадав. Ревнитель ченця Філофея, ігумена Псковського Єлеазарського манастиря, якому належать слова «Два Рима упадоша, а третій стоїть, а четвертому не бувати» 19). Справжнє прізвище Миколи - Майоров, а не Майоренко, чей ти не знав? Його дід - піп-розстрига, у 20-х роках сидів у харківському бупрі, і, коли в часи українізації було кинуто гасло «Геть кацапів з українських буцегарень!», з Майорова став Майоренком, аби його не викинули за межі України, як кацапа, назад до москалів на його історичну батьківщину.
- Кацап - це москаль, який живе в Україні, а москаль - це кацап, який живе в Московії? - уточнив майор Бузина. Москалів і кацапів він не любив, не любив їх і майор Нежердецький.
- Цілком правильно. Ваня Бочонкін - кацап і не приховує, що він кацап. Коля Майоренко приховує, а на сіткувці бере в свою команду, бачиш, Бочонкіна. Тому що обидва - кацапи: один прихований, інший - ні. Української мови я Бочонкіна навчу. Ти чув як він гарно українською сказав про кота? Омофон. Пишеться «є блекота», а вимовляється «йі-бли-ко-та».
- Чув. Глюк не знає, що таке омофон.
- Хай запитає свою агентуру із Інституту мовознавства Академії наук УРСР, йому розкажуть, чи й сам академік Білодід 20). А дід Майоренка на прізвище Майоров у бупрі займався атеїстичною пропаґандою, а пттім ттго, як його випустили за зразкову поведінку, став лектором харківського товариства «Знання» Майоренком. Я сам читав.
- Про Миколиного діда?
- Може й не про діда, про гасло: «Геть кацапів з українських тюрем!» Ти розумієш, Олексо, була ультимативна вимога, усі кацапи мали вилетіти з наших буцегарень на свою історичну батьківщину, алеж, прецінь, не вилетіли, залишились в Україні! Чому і в який спосіб?
Майор Бузина почухав потилицю: «Воно, може й справді так. Подивишся на людину - прізвище українське, а кацап кацапом, ще гірше. Хоча Микола Майоренко не з таких».
- Щойно подзвонив підполковник Лисицин, - сказав він, - і дав знати, що Степан Несторович наказав виявити серед оперативного складу офіцерів, у яких стерті чи не почищені закаблуки і доповісти йому.
- Торік я був у відрядженні у Сан-Франциско…
- Сан-Франциско? - здивувався майор Бузина. - Щось я не чув, щоб ти їздив в Америку.
- Та не в Злучені Стейти, - відмахнувся майор Нежердецький, - а в Івано-Франківськ. Місцевий люд почав називати своє місто Сан-Франциском після того, як Станіслав перейменували на Івано-Франківськ. Колишня столиця Західньо-Української Народної Республіки, ЗУНР, найвища посадова особа держави називалась «диктатор». Євген Петрушевич був диктатором ЗУНР, під його проводом Українська Галицька Армія здобула Київ 30 серпня 1919 року, разом з генералом Денікіним. Вони заприязнювали, точніше - злигалися, і підписали угоду про спільні бойові дії. Я торік шарудів станіславськими лісами у пошуках «шмайсерів» та иньшої зброї.
- Багато знайшов?
- Вельми рясно. Дві замасковані криївки виявив, три машинпістолі «еМ-Пе-28», вісім гранат, теж німецьких, дві австрійських ґвинтівки часів Першої світової війни і одну Мосіна. А також два ротатори, цілком придатні для використання: воскові кліше - хоч сьогодні друкуй летючки з тризубом. Та ще й на місцевій тандиті купив чалапути з короткими халявами і без обцасів. Вельми зручні, ходиш у них, як делавар Ункас у мокасинах. Без закаблуків. І ще гачі з ширінькою на ґудзиках придбав. Гачі з ширінькою на блискавці носять гомосексуалісти. Рональд Рейґан з Каліфорнії таку думку має. Він - ковбой, моцний піндас, йому можна вірити.
Майор Нежердецький показав свої полуботки типу «чалапутів» з пристебнутими на кнопках халявками без підборів і штани з ширінькою на металевих ґудзиках. Ґудзики були анодовані під срібло з викарбуваним американським орлом, такі ж ґудзики, тільки більші розміром, блищали на його твиновому піджаку з чистої вовни.
- У Миколи Майоренка, точніше - Майорова, оскільки він прихований кацап, штани з ширінькою на блискавці, - сказав майор Нежердецький, ховаючи ґудзики на матні.
Майор Бузина показав свої штани з пластмасовими ґудзиками.
- Нормально, - відзначив майор Нежердецький і продовжив:
- Ти кажеш, що Микола - краянин Григорія Сковороди, Олександера Потебні та автора «Правописного словника» за Українським правописом 1928-го року Григорія Голоскевича. Ну то й що? Велике діло, хіба мало нині на Слобожанщині кацапів? До того ж Харківський правопис 1928-го року склали запрошені зі Львова члени Наукового товариства імені Тараса Шевченка, а не закацаплені харків’яни. Ти чув, як Микола вимовляє «Европа»? «Йєвропа»! «Йєвропа» вимовляють москалі; навіть американці, які, прецінь, дурніші, ніж москалі, за вийнятком Рональда Рейґана, і ті кажуть «Европа»: наша діяспора їх навчила. Ти читав роман жахів культового українського письменника Юрія Андруховича під назвою «Московіада»? Він живе у Сан-Франциско, того що Станіслав, а вчився на письменника в Москві.
- Не читав.
- Прочитай, в «Сучасності» надруковано. Микола теж не читав, а такі речі треба читати, зрозумів би, що таке москалі, пся кість, і чим вони ріжняться від американців. Справді - жах, хоч америкоси дурніші, крім Рональда Рейґана! От, він наразі читає Бібілію, перекладену питомою українською мовою, яку йому дав Павлусь Єрмолаєнко, той, що в його відділі з баптистами пружиться, він їх понавилучав у емісарів достобіса, і геть нічого не розуміє, позаяк прихований кацап і мови по-справжньому не знає. Якось заходжу до нього, прошу: «Миколо, дай гербати, у мене скінчилась». Він на мене витріщився: «А шо таке «гербата»? Ти чуєш: «А шо таке «гербата»?» Він не знає, що таке гербата і хто такий Анатоль Кундера! Ти читав переклади Анатоля Кундери?
- Бігме, «Планету людей» Антуана де Сент-Екзюпері.
- О! Французькою Академією наук «Планету людей» Анатоля Кундери визнано найкращим перекладом у світі. А Микола не читав! Три дні тому я дав йому прочитати роман Марчелло Вентурі «Білий прапор над Кефалонією» у блискучому перекладі Анатоля Кундери, сьогодні питаю: «Прочитав?»
Каже: «Ще не закінчив, але щось подібне я вже читав у Біблії».
По очах бачу, прецінь, що бреше, жадного слова про Кефалонію у Біблії немає, та й у Біблії, він, можливо, читав, маю таку опінію, лем ті бляти, де йдеться про біблійного грішника Онана, сина Юди, брата Іра. До того ж, хіба можна мати таку імпертененцію, аби ставити на одну площину «Білий прапор над Кефалонією» і Біблію, між якими дистанс, як від Рима до Єрусалима, і цього пічкуруватого знавця житія Онана, преч би ся казало, кацалапа і візантійця, водночас уважати питомим українцем, щиро повім, мені се кабатує?!
Питання було риторичним, Олексій Григорович знав, що насправді річ не в ґудзиках і не в ширіньці, не в Біблії і не в тому, справжній українець Микола Майоренко чи прихований кацап.
Левко Нежердецький познайомився з Миколою Майоренком ще до служби в органах КДБ. Левко у рідному місті Луцьку навчався в середній школі з поглибленим вивченням польської мови і паралельно - в юнацькій спортивній школі, мав приблизно з десяток спортивних розрядів. Після школи він вступив на відділення слов’янських мов філологічного факультету Львівського державного університету, жив в одній кімнаті гуртожитку з Романом Лубківським 21) і продовжив паралельно з навчанням підвищувати свою спортивну майстерність. На республіканській спартакіаді у Києві Левко виступив у декількох видах спорту, в тому числі у складі команди Львівської області з волейболу. Микола Майоренко вчився в Харківському юридичному інституті і на спартакіаді виступив за волейбольну команду Харківської області. Команди Нежердецького і Майоренка зустрілись у півфіналі, перемогли харків’яни і затим після перемоги над командою Одеської області вони здобули перше місце. Майоренко отримав звання майстра спорту з волейболу, його було включено кандидатом до республіканської збірної, яка на Спартакіаді народів СРСР теж здобула перше місце. Затим його включили спочатку до молодіжної збірної країни, потім - олімпійської, і він отримав звання майстер спорту міжнародного класу. На Олімпіаду в Мехіко Майоренко не потрапив лише тому, що його було призвано на службу в органи КДБ і тоді ж відправлено на Вищі курси КДБ СРСР в Мінськ. Левко Нежердецький на республіканській спартакіаді став кандидатом у майстри спорту за друге місце з десятиборства. Обидва з розривом в один рік закінчили Вищі курси в Мінську, після навчання повернулись кожен на свою батьківщину: Левко - на Волинь, Микола - на Слобожанщину, - і згодом в процесі кадрового відбору кращих працівників периферійних органів опинились майже одночасно в Києві. Коли у 5-му управлінні Левко Нежердецький зустрівся з Миколою Майоренком, давня образа за поразку на чемпіонаті України і різниця в спортивних званнях збурили у нього негативні емоції. Його обсцесією стало довести, що він грає у волейбол краще, ніж Майоренко, оскільки десятиборство в органах КДБ на той час не культивувалось, і кожного разу на фізичній підготовці він намагався довести свою вищість над Майоренком. Вони завжди грали у протилежних командах, лише на офіційних змаганнях виступали за одну команду і були непереможні. Інколи Левкові вдавалось виграти у Майоренка, тоді він ходив Управлінням, гордо розказуючи усім зустрічним про свою перемогу. Після поразок Левко мовчав, на запитання зацікавлених у результатах чергового двобою відповідав: «Майоренко - прихований кацап на прізвище Майоров і носить штани з ширінькою на блискавці». На подібні супліки капітан Майоренко недбало відповідав: «Як кажуть спостережливі люди: «Очі сині, дупа в глині, значить, хлопець із Волині». Левко до чотирнадцяти років носив портки з діркою на місці ширіньки, поки пуцька не виросла, аж потім неньо придбав йому американські гачі з ґудзиками на матні у заїжджого емігранта, які тепер усім показує, бо вони блищать».
- Так чому ти, Левку, такий опечалений, якщо підстав для суму за загиблим прапорщиком немає? - вислухавши злостиву репліку майора Нежердецького на адресу капітана Майоренка, поцікавився майор Бузина. Сі перекори (з обох сторін) він чув уже не вперше.
- Ситуація, друже Олексо, далеко трагічніша, ніж перерваний політ прапорщика чи футбол, і даремно ти кпиниш.
Майор Нежердецький приклав вказівного пальця до вуст і пошепки мовив:
- Сталін помер. Щойно почув сю новину. Від Петруся Сороки.
- Та невже? Йосиф Віссаріонович? Наш батько? - вже по-справдешньому жахнувся майор Бузина. Ну, якби помер москаль, міркував він, москалів Олексій Григорович не любив, то й Бог з ним, хай земля буде їм пером усім. Сталін москалем не був однозначно, хоч і відмовився від свого грузинського прізвища.
Майор Бузина кинув погляд на календар, щоб зафіксувати в пам’яті трагічну дату.
На календарі значилось 6 березня.
- Так, - підтвердив майор Нежердецький, - Йозефа Вісаривоновича Сталіна, нашого неня, вождя і пророка, трапив шляк, ненько переставився, опрягся, учора ввечері, як повідомив диктор Левітан, простяг ноги і ліг на лаву, скінчивши свій тернистий шлях на ослоні своєї кунцевської дачі у Москві. ВЙоП. - Майор Нежердецький показав великим пальцем униз.
Майор Бузина підняв брови, мовчки запитуючи:
- …?
Він прокрутив свій активний і пасивний лексикон і не знайшов у ньому слова «вйоп». Інколи, щоб зрозуміти майора Нежердецького, Олексію Григоровичу доводилось піднімати найглибші пласти української мови. На сей раз Олексій Григорович не міг визначити, що таке «вйоп».
Майор Нежердецький пояснив:
- Абревіатура. Се так у нас на Волині кажуть, коли помре поважна людина. Скорочено: «В» - вічна, «Йо» - йому, «П» - пам’ять. Вічна йому память. ВЙоП.
- ВЙоП, - журно повторив Олексій Григорович.
- Пророк Мойсей, - майор Нежердецький повернувся в профіль, поворушив нижньою щелепою і сіпнув головою зліва вгору, - водив свій народ пустелею сорок років, щоб вимерли усі інакодумці, які не вірили в землю обіцяну і були супротивниками тоталітарної моделі керування суспільством, до якої вдався Мойсей, сучасною мовою - дисиденти. Запитай у майора Бочонкіна, він підтвердить, бодай і кацап, але не прихований, як Микола. Майор Бочонкін прочитав на івриті сливе весь Талмуд і знає, про що говорить. Я його навчаю української мови, а Микола Майоренко, він же прихований кацап на прізвище Майоров, взяв у Павлуся Єрмолаєнка Біблію українською, тому що візантійської не має, і тепер через кожні десять хвилин бігає до мене, щоб я йому розтлумачував, про що там написано. Йозеф Вісаривонович прикладом Мойсея витинав усіх інакодумців, які не вірили у побудову комунізму, впродовж сливе тридцяти літ, і йому, на жаль, не вистачило кількоро років до мойсеєвого строку, щоб злютувати увесь наш народ на шляху до землі обіцяної, себто до комунізму. Людям потрібен вождь. Вони, як отара, попереду в отари завше барани, барани ведуть овець на пашу, до пійла, а надвечір - у кошари. Збоку отари - собаки, позаду - чабан з ґирлиґою. І без пастуха, ґирлиґи і собак вівцям не обійтись, тому що їх треба охороняти, годувати, поїти, стригти і різати. Барани сього робити не вміють, хоч і ведуть за собою отару. Хай ведуть! Хто не з нами - той проти нас! Ми втратили вождя, нашого пастуха, метафорично кажучи, але ми продовжимо його справу!
- Продовжимо, - урочисто підтвердив майор Бузина, вражений смертю Сталіна.
- Ще тісніше злютувавши наші лави!
- Злютувавши!
- Микита Сергійович Хрущов поклявся біля ще не охололого тіла вождя, що нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі. Як сплине мойсеїв строк.
- Авжеж, - погодився майор Бузина. - Недовго залишилось чекати. А коли похорон?
- Прощатися з неньом, далебі, буде вся наша країна спільно з небезмай усім проґресивним людством планети. Зважаючи на таку кількість бажаючих віддати останню шану неню усіх народів світу, ухвалено рішення покласти його поряд з іншим неньом - Владимиром Леніним у Мавзолеї на Красній площі у Москві. Коли - невідомо, Мавзолей одномісний, треба його перелаштувати на дві персони, а се може затягти на певний час, гляди, до того часу, коли побудуємо комунізм. Та й вивіску треба буде змінити з «Леніна» на «Ленін amp; Сталін».
- Це ж доведеться гроші ще на один похорон здавати, - знову опечалився майор Бузина. - Я вже на похорон прапорщика здав Капустянському один карбованець і… - майор Бузина глипнув в записник, де він занотовував свої незаплановані витрати, -…і сорок вісім копійок.
- Неньо на більше потягне. Чей карбованців на п’ять, а то й десять. Але ж не хвилюйся. Я сказав - похорон буде, можливо, років через десять-одинадцять. Тоді й ми свою лепту внесемо. От.
- А звідки ти дізнався про смерть Сталіна?
- Кажу ж, від Петруся Сороки.
- А він звідки?
- Каже - по радіо повідомили. Диктор Левітан. Інформб’юро: «Ґаваріт Масква! Работают всє радіастанціі Савєтскава Саюза! 5 марта в двадцать адін час пятьдєсят мінут по масковскому врємєні…»
- Так яке у нас може бути радіо, - засумнівався майор Бузина, - коли радіоточки по всіх кабінетах наказом Степана Несторовича заглушили? А надвір Петрусь Сорока вийти не зміг, позаяк будинок перебуває в оточенні прапорщиків з господарського відділу.
- Майор Гопанчук має транзисторний приймач. Він прослухав повідомлення Інформб’юро і розповів капітанові Сороці, а Петрусь мені, взявши з мене слово нікому сю новину поки що до офіційного траурного мітингу в Комітеті не передавати. Офіційне траурне повідомлення має оголосити Степан Несторович, він же Муха, у нашому клюбі імені Фелікса Едмундовича, того, що Дзержинський. Гопанчука транзистором було нагороджено за викриття підпільної націоналістичної орґанізації в Запоріжжі. Його до нас перевели із Запорізького УКДБ після реалізації тієї групової справи оперативної розробки. Гопанчук тримає свого транзистора на столі, як нагороду, каже, що не слухає і інструкції не порушує. Алеж слухає! Звідки б ми дізнались про смерть вождя, га?
- Щось я не чув, щоб на Запоріжжі діяли підпільники. Законсервовані ще з часів війни вояки передових груп ОУН-мельниківців чи недобиті махновці з Гуляй-Поля?
- Ні, підпільна диверсійно-терористична група студентів Запорізького педінституту на чолі з доцентом. Щодо махновців ти майже вгадав. Ватажком групи студентів був легінь родом з міста Махнополя, тобто махновець з Гуляй-Поля, отже терорист за визначенням, як і Нестор Іванович. Треба було групову розробку назвати «Махновці», проте Гопанчук закодував її назвою «Січовики», мовляв, копати треба глибше, витоки тієї антирадянської діяльності починаються ще в Запорозькій Січі.
- Ти гля’! «Січовики», мабуть, мали намір підірвати Дніпрогес імені Леніна і завод «Запоріжсталь» імені Серго Орджонікідзе?
- Вибухівку в кімнаті гуртожитку, де жили студенти, Гопанчук під час трусу не знайшов. Зброї теж. У мене на «Січовиків» була контрольно-наглядова справа для перевірки можливого придбання учасниками націоналістичного угруповання зброї чи розмножувальної техніки. Гопанчук ні вибухівки, ні зброї не знайшов. Розмножувальної техніки - теж. Але виявив заборонений роман Олеся Гончаря «Собор», який члени підпільної націоналістичної орґанізації читали потайки.
- А доцент читав чи слухав? Одна річ, коли фіґурант слухає, інша, коли читає, отже практично здійснює агітацію. Різні диспозиції діянь, які по-різному мають підлягати оперативному облікові і кримінальній відповідальності за вчинене. - Майор Бузина вийняв з шухляди Кримінальний кодекс Української РСР, який він придбав у перший день початку служби в органах КДБ.
- Ні, доцент у гуртожиток не заходив з мотивів конспірації, а мав таке нахабство, що свої лекції з морфолоґії української мови ілюстрував лексичними зворотами, взятими ним у романі Олеся Гончаря «Собор», який входить до списку ідейно шкідливих видань і підлягає вилученню, як і радіоприймачі у нас наказом женераля Мухи. І ще казав той доцент на своїх лекціях, що правильно треба вимовляти «острів Хортиця», а не «Хтртиця».
- Еге ж, націоналіст він до нутра! Як для Запоріжжя, то це вже кримінальна стаття. Або ж сто вісімдесят сім зі значком «прім», або ж шістдесят друга, частина перша. Доцент раніше за контрреволюційну діяльність не підпадав під вирок «особого совєщанія» чи «тройки», що тягне за собою застосування другої частини статті шістдесят другої, а не першої? - Майор Бузина відкрив Кримінальний кодекс на закладці і показав, що стаття шістдесят друга має дві частини.
- Ні, він ще молодий, його діда розкуркулили, дід 33-го року помер, батько лишився живим, але, зі слів нашого неня, який щойно, здається, помер, якщо не бреше Петро Сорока, а він, буває, часто бреше, онуки за злочини своїх дідів не відповідають, і Гопанчук каже, що нікого не ув’язнили. Обмежились профілактичними заходами, хоч можна було застосувати обидві статті: для студентів - сто вісімдесят сім зі значком «прім», для доцента - шістдесят другу, частину першу 22). Виявили гуманність - студентів повиключали з інституту, а доцента звільнили з роботи, банітувавши його на роботу в сільську неповну середню школу на перевиховання. Але він відмовився виїзжати із Запоріжжя. На б’юрі обкому партії, хоч він і безпартійний, розглядали його питання. Пообіцяли, якщо публічно виступить з критикою «Собору», то відновлять на доцентській посаді в інституті. Та він затявся, каже, що «Собор» Олеся Гончаря - найвидатніший твір сучасної української і світової літератури, може претендувати на Нобелівський приз, і він швидше помре з голоду, проте ні на які поступки не піде.