- Це ти, Левку, розповідаєш про справу групової оперативної розробки під кодовою назвою «Січовики» в Запорізькому педінституті, яку реалізував Гопанчук, коли служив в обласному УКДБ?
У відчинених дверях кабінету стирчала голова капітана Сороки, який у 2-му («українському») відділі 5-го управління на посаді старшого уповноваженого займався статистикою та аналізом. Обличчя у капітана Сороки було зосередженим, в руках він тримав грубий записник. У «периферійному» відділенні 2-го відділу звільнилась посада заступника начальника відділення. Капітан Сорока подумки уже примірявся до нового крісла і намагався відповідно триматися.
Майор Нежердецький потайки від капітана Сороки приклав пальця до вуст, на миґах давши знак майорові Бузині мовчати, - певно, не розпитувати капітана Сороку про смерть Сталіна.
Капітан Сорока погортав записник, знайшов потрібну сторінку, поворушив губами і продовжив:
- Серйозна була організація, націоналістична і законспірована. На Запоріжжі добре почистили після тієї справи усі навчальні заклади, установи культури, музеї, викорінюючи український буржуазний націоналізм по всій території області. Заступник голови облвиконкому на прізвище, - капітан Сорока знову зазирнув у свій записник, - на прізвище Киценко теж підпав під ідеологічний вплив націоналістичних елементів, хотів музей козацтва, по суті, розплідник націоналізму створити на острові Хортиця.
- Правильно Хортъця, - зронив майор Нежердецький. - Вовчиця, лисиця, телиця, копиця.
- Хортиця, - поправився капітан Сорока. - Киценка за ту Хортицю теж звільнили.
- І Шелеста невдовзі, позаяк він, певно, підпав під вплив того заступника голови Запорізького облвиконкому на прізвище Киценко, якого звільнили за намагання створити розплідник націоналізму на Хортиці, - продовжив майор Нежердецький.
- Ти правий, Левку, - сказав капітан Сорока. - Шелест підтримував наміри Киценка і вже заготував собі булаву, яку тримав у своєму кабінеті в ЦК КПУ на вулиці Орджонікідзе 23). Хотів стати гетьманом, Олексій Григорович знає. Щербицький, коли посів його місце - першого секретаря ЦК КПУ…
- Місце Олекси Григоровича? - перепитав майор Нежердецький.
- Петра Юхимовича, - уточнив капітан Сорока. - Щербицький, який посів крісло Шелеста, ту булаву віддав Федорчукові як речовий доказ. Шелесту після звільнення не дозволили зайти до кабінету і забрати ту булаву. Зразу ж після Пленуму посадили в машину, потім в літак, і - у Москву на підвищення. - Капітан Сорока задріботів сміхом: - Ха-ха-ха, на підвищення! Але без булави. Олексій Григорович тримав її у руках.
- Тримав, - підтвердив майор Бузина. - Гетьманську булаву Шелесту подарував саме Киценко.
- Як свідчать статистичні дані Запорізького УКДБ, - капітан Сорока знов подивився у свій записник, - після розкриття антирадянської націоналістичної організації «Січовики» в області про шкідливість українського буржуазного націоналізму прочитано дві тисячі сто вісімнадцять лекцій, у тому числі із залученням столичних фахівців з Академії наук і Товариства «Знання», організовано сто сімдесят дев’ять тематичних вечорів, у місцевій пресі опубліковано дев’яносто…
- Дев’ятдесят, - поправив майор Нежердецький.
- …дев’ятдесят статей, - поправився капітан Сорока. - В обласному музично-драматичному театрі імені Миколи Щорса на запрошення обкому партії відомий львівський режисер Роман Дриґайло поставив спектакль «Обережно: У. Б. Н.» 24) за мотивами п’єси прогресивного франузького драматурга Ежена Іонеско «Вбивці за покликанням». Народними театральними колективами зіграно чотири спектаклі за п’єсами Ярослава Галана і Олександра Левади, і у висліді в області залишився лише один націоналіст, саме той доцент, про якого допіру розповідав Левко. Він рік байдикував, його хотіли вже притягати до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від виконання рішення про трудовлаштування і припинення паразитичного існування - стаття 214-прім Кримінального кодексу УРСР. Та коли Гопанчука перевели до Києва, він зумів поновитись на роботі в педінституті. Не покаявшись, до речі. Справу оперативної розробки перевели в справу оперативного нагляду, і здійснюється політично-ідеологічний вплив.
- Ти мені, Петре, обов’язково скажи, коли той доцент покається і на Запоріжжі буде покінчено з останнім націоналістом. Я теж у своїх даних зазначку поставлю, щоб прогнозувати можливі спрямовування зарубіжних ОУН і повиключати терени, з яких не можливі перехоплення зв’язків, - попросив майор Бузина.
- Згода, я тримаю на контролі, - пообіцяв капітан Сорока.
Майор Бузина глянув на годинник.
- Ти ще довго будеш відвертати Олексу Григоровича від його справ? - запитав майор Нежердецький у Сороки. - Чи не бачиш - чоловік заклопотаний?
Певно, присутність Сороки в кабінеті Олексія Григоровича йому заважала.
- З Олексієм Григоровичем у мене є вельми конфіденційна справа, - сказав капітан Сорока. - Виконую завдання Філофея Алфейовича. Хотів би побесідувати з Олексієм Григоровичем тет-а-тет. - Фізіономія у капітана Сороки витягнулась і стала не тільки зосередженою, але й значущою. Без припросин він сів на місце майора Забари навпроти майора Бузини і поклав на стіл свій записник.
- Назахват сьогодні Олекса Григорович, у мене до нього теж є конфіденційна розмова.
Майор Нежердецький підморгнув майорові Бузині.
- Ми ще не про все перемовились, підійду пізніше. Заважати вам, дон Педро, - повернувся він до капітана Сороки і теж видовжив обличчя, - тим паче у такому важливому справунку, як виконання директиви самого Філофея Алфейовича, не насмію. Прецінь, Олексо Григоровичу, з твого дозволу я другий на черзі до тебе після Сороки з його дорученням нашого неня.
Майор Бузина кивнув головою. Майор Нежердецький хотів вийти з кабінету, але йому дорогу перепинив заступник начальника секретаріату Управління старший лейтенант Спірохін. Разом з ним до бузинової робітні увійшов прапорщик з комендантського відділу. У руках він тримав транзисторний приймач «Селґа» і трилітрову банку варення.
- Секунду, товарлиші офіцерли, - підняв руки старший лейтенант Спірохін, на прізвисько «Петька», оскільки був заступником у свого начальника - Василя Івановича Борозного, а той мав прізвисько «Чапаєв», - всім залишатись на місці. Перлевірлка рлежиму наказом начальника Упрлавління генерлал-майорла Свєткова Філофея Алфейовича, вилучаємо заборлонені прледмети і таке інше. Олексію Грлигорловичу, ви слухали щойно по рладіо останні новини?
Старший лейтенант Спірохін пильно глянув в очі майора Бузини.
Майор Нежердецький кахикнув.
Майор Бузина кліпи від погляду старшого лейтенанта Спірохіна не відвів:
- Які новини, Романе Васильовичу, і яке радіо? Вірменське? Я тут з самісінького ранку займаюся складанням планів підвищення рівня агентурно-оперативної роботи відповідно до нових директивних документів та з урахуванням установок класиків марксизму-ленінізму, розвинутих у подальших рішеннях партійних з’їздів і промовах керівників КПРС, радянського уряду та органів КДБ СРСР і УРСР.
Майор Бузина показав на свої конспекти.
Старший лейтенант Спірохін на конспекти майора Бузини не подивився.
- Не чули? Прло Йосифа Віссарліоновича? Товарлиша Сталіна?
Майор Нежердецький кахикнув.
Капітан Сорока гортав свій записник, вдаючи, що розмова його не цікавить.
- Не чув, - сказав майор Бузина.
- А які цінні подарлунки ви отрлимували від керлівництва КДБ УРЛСРЛ чи СРЛСРЛ? - Старший лейтенант Спірохін продовжував дивитися пильно в очі майора Бузини.
- Механічну бритву «Супутник» і фотоапарат «ФЕД», Романе Васильовичу, за реалізацію оперативних ігор із зарубіжними ОУН і перехоплення каналів зв’язку з націоналістичними елементами в республіці. Хочете вилучити?
Майор Бузина продовжував сидіти, хоча згідно зі Статутом внутрішньої служби мусив піднятися, відповідаючи на запитання старшого посадою, яким посадою був заступник начальника секретаріату 5-го управління старший лейтенант Спірохін на прізвисько «Петька». Проте майор Бузина не піднявся, і не тільки тому, що військовим ранґом він був старший за старшого лейтенанта Спірохіна. У своєму кабінеті він не схоплювався навіть тоді, коли до нього заходили і вищі начальники аж до начальника відділу. Керівництво Управління і Комітету до нього в гості ще не заходило ні разу.
Старший лейтенант Спірохін кинув мізками, чи зробити зауваження майорові Бузині за порушення Статуту, кілька секунд помовчав і потім мовив:
- Брлитва і фотоапарлат не входять до списку заборлонених прледметів. Ми вилучаємо рладіопрлиймачі. А де ви трлимаєте названі нагорлоди - брлитву і фотоапарлат?
- Фотоапарат удома, а бритву в чемодані на випадок тривоги.
- Там і трлимайте. Філофей Алфейович щойно дав указівку вилучити усі рладіопрлилади, а то деякі офіцерли трлимають у себе в кабінетах трланзисторли, посилаючись, що то були нагорлоди, і таким чином порлушують рлежим, слухаючи рладіо, після чого поширлюють непрлавдиві вигадки прло смерлть Сталіна. А ворлог підслуховує. Напрликлад, майорл Гопанчук, у якого ми щойно вилучили трланзисторл наказом Філофея Алфейовича. - Старший лейтенант Спірохін показав на приймач, який тримав прапорщик з комендантського відділу. - Рлозпишіться отут, що у вашому кабінеті немає ніяких рладіопрлиладів та інших заборлонених прледметів. А брлитва у вас точно механічна, а не електрлична?
- Точно, можу показати.
Майор Бузина розвів руками, показуючи готовність продемонструвати заступнику начальника секретаріату свій цінний подарунок - механічну бритву «Харків», яку він отримав від керівництва КДБ УРСР за успішне проведення оперативної гри під кодовою назвою «Мазепа».
- Покажіть, - наказав старший лейтенант Спірохін.
Майор Бузина витягнув із шафи тривожний чемодан, дістав з його нутрощів бритву і накрутив пружину. Бритва задзижчала. Старший лейтенант Спірохін узяв бритву, покрутив її в руках, приклав до вуха і повернув. Майор Бузина поклав бритву у чемодан. Старший лейтенант Спірохін зазирнув у чемодан і запитав:
- Опис прледметів, що знаходяться у трливожному чемодані, є?
- Атож, згідно з інструкцією на випадок тривоги, - відповів майор Бузина і показав опис.
Бритва перестала дзижчати.
Старший лейтенант Спірохін уважно прочитав опис і повернув його:
- Батарлейки у ліхтарлику коли міняли?
- Місяць тому. Їхній термін зберігання спливає через два роки.
- Варлення, джем, повидло у кабінеті трлимаєте? Учорла пізно увечерлі в кабінеті старлшого лейтенанта Горлбачука з відділу майорла Каламарлчука вибухнула банка повидла. Він у шафі трлимав повидло, повидло забрлодило і вибухнуло. Майорл Каламарлчук подумав, що в його відділі спрлацював вибуховий прлистрлій, диверлсія, з перлеляку доповів відповідальному черлговому по КДБ УРЛСРЛ майорлу Старлостіну прло можливу диверлсію, не поставивши до відома Філофея Алфейовича, майорл Старлостін викликав саперлів-пірлотехніків, які прлацювали усю ніч, виявляючи сліди вибухівки. Філофей Алфейович рлозсерлдився і наказав повилучати з кабінетів усі харчлові прлодукти, крлім перледбачених на випадок трливоги консерлвів, рлазом з рладіопрлиймачами. У старлшого лейтенанта Горлбачука виявилась ще прлихована банка варлення, ми її вилучили.
Старший лейтенант Спірохін показав на банку, яку тримав прапорщик.
- Можливо, Горбачук і Глюк, який сидить з ним в одному кабінеті, самогон варили? - запитав майор Нежердецький. - Капітан Глюк казенної горівки не п’є, вживає виключно білоцерківської «буряківки», а Горбачук полюбляє самогон із варення, проскурівську «сливку», казав майор Саврій.
- Й така верлсія перлевірляється, - відповів старший лейтенант Спірохін. - Так як, Олексію Грлигорловичу, що тут у вас є заборлоненого?
- Не передбачених інструкцією продуктів у кабінеті не тримаю, - запевнив майор Бузина. - Вживаю казьонки при нагоді, не захоплюючись, настояну на коренях кульбаби.
- Точно, - підтвердив майор Нежердецький. - Горівки, настояної на коренях кульбаби, багато не вип’єш. Делікатесний продукт. Лем на цмокання. І запах має не сивушний.
- Гарлазд, повірлимо цього рлазу. Теперл, Олексію Грлигорловичу, рлозпишіться прло те, що рладіопрлиладів та інших заборлонених інстрлукцією прледметів у вашому кабінеті немає. А де майорл Забарла, Михайло Йосипович?
- Я можу поручитись, - сказав майор Бузина, розписуючись, - що майор Забара, Михайло Йосипович, не має ні приймачів, ні передавачів. Інформацію він приймає і передає дротовим телефоном «ВЧ-зв’язку». Харчується лише в їдальні. Можна за нього розписатись?
- А хто у вашому кабінеті відповідальний за рлежим і пожежну безпеку? - Старший лейтенант Спірохін підійшов до вивішеної біля дверей таблички і прочитав: - «Відповідальний за рлежим і пожежну безпеку майорл Забарла». - Ось бачите, - сказав він, - відповідальний - майорл Забарла, значить, він особисто повинен рлозписатись і за себе, і за стан рлежиму у вашому кабінеті. Скажіть йому, щоб до мене зайшов. А теперл підемо до вас, Левку Юхимовичу. - Старший лейтенант Спірохін глянув на капітана Сороку. Капітан Сорока піднявся зі стільця майора Забари. - Капітан Сорлока може бути вільним. А ми підемо до майорла Нежерлдецького, Левка Юхимовича.
- У мене є конфіденційна справа до Олексія Григоровича, - мовив капітан Сорока. - Дозвольте мені залишитися?
- Добрле, залишайтесь, - погодився старший лейтенант Спірохін і повернувся до майор Нежердецького.
- Майор Нежердецький. Радянський Союз, - представився той і стенув незадоволено плечима. - І чого до мене йти, бігме? За час проходження військової служби маю дві усні подяки за досягнуті результати у розшуку підпільної зброї і в спорті, почесну грамоту від Степана Несторовича товариша Муха за відвернення диверсійного акту на Хрещатику під час святкування річниці Великого Жовтня, а також одне письмове зауваження, зняте наказом про заохочення у зв’язку з черговою річницею наших органів. Себто маю штири нагороди, можете переконатись в Управлінні кадрів по моїй особовій справі. Ніяких матеріальних дарунків поки що не отримував. Я й удома радіо не слухаю, лишень газету «Правда» читаю. Набігаєшся за цілий день, прийдеш додому пізно втомлений, коли вже радіо слухати? Читаю «Правду» на сон прийдешній.
- Прлавильно вчиняєте. Рладіо інколи може й набрлехати, а «Прлавда» пише тільки прлавду. Нічтго, нічтго, підемо до вас, рлозпишитеся у своєму кабінеті. А то потім виявиться, що крлім двох подяк і знятого зауваження у вас ще є якісь нагорлоди чи подарлунки, і ви не лише «Прлавду» читаєте, а ще й на рлобочому місці рладіо слухаєте, - мовив старший лейтенант Спірохін і взяв під лікоть майора Нежердецького. - Ходімо у ваші апарлтаменти. Заодно перлевірлимо і порлядок у вашому особистому сейфі.
Старший лейтенант Спірохін підштовхнув майора Нежердецького в плече.
Майор Нежердецький уперся:
- Та я в черзі стою до апарату «ВЧ-зв’язку»! Лем на хвильку відвернувся, щоб дізнатися в Олекси Григоровича, чи займав для нього чергу Михайло Йосипович…
- Михайло Йосипович у кабінку ще не увійшов, отже часу у вас й у нас вдосталь, щоб перлевіти ваш кабінет і сейф. Ходімо, - рішуче сказав старший лейтенант Спірохін і виштовхав з кабінету майора Нежердецького.
Капітан Сорока причинив двері і прикрив рота долонею, надавши своєму обличчю утаємничого виду.
«Щось про смерть Сталіна скаже», - кмітнув майор Бузина.
Капітан Сорока тихо промовив:
- Левку Юхимовичу минулого року транзистор подарував на день народження колектив відділу. Я не знаю, де він його тримає, можливо, в сейфі. Ти про смерть Сталіна чув?
- Сталін помер? - непідробно здивувався майор Бузина.
- Левко цю новину розповсюджує, - капітан Сорока прикрив рота напівстуленою долонею і ще більш притишив голос. - А каже, що нібито про смерть Сталіна першим почув майор Гопанчук, коли слухав свій транзистор, подарований йому за розкриття націоналістичної групи в Запорізькому педінституті під кодовою назвою «Січовики». Майор Гопанчук каже, що це провокація. І все таки свій транзистор він мусив віддати Спірохіну. А Левко теж має транзистор, і, певно, слухає його стиха, у нього є і короткі хвилі, на яких мовить радіо «Бі-Бі-Сі», а потім переповідає те, що почув з передач брехалівки.
І вже вголос, знявши з обличчя утаємничий вид і надавши йому поважного вигляду, сказав:
- Я до тебе, Олексію Григоровичу, прийшов за допомогою в оперативній справі. Хотів порадитися з тобою, як із спецом в історичних подіях. Як свідчать дані агента «Шершень», об’єкт «Професор», ти знаєш, хто він за один…
- Знаю, - мовив майор Бузина. - «АДеБеДе» 25)?
- Так. Один з основних фігурантів централізованої справи «Блок», які після її часткової реалізації тимчасово залишились на волі. Як свідчать дані агента «Шершень», «Професор» готує антирадянського змісту звернення до міжнародної організації ЮНЕСКО у зв’язку зі сторіччям проголошення Емського указу 26) російського царя - визволителя селян від кріпацтва Олександра Другого, на підставі якого попечителем Київського навчального округу Михайлом Юзефовичем було закрито газету «Кієвскій Тєлєграф» з «єром» на кінці.
- Яким «єром», - поцікавився майор Бузина.
- Твердим знаком за старим російським правописом. «ТєлєграфЪ!» - твердо вимовив капітан Сорока. - «ффЪ»! У зверненні «Професор» пише, що офіційно Емський указ до цього часу не відмінено, хоча була пропозиція Миколи Скрипника до Верховної Ради СРСР ще у 1928-му році про його відміну, а також планує подати порівняльний аналіз положень Емського указу і стану української мови, літератури та освіти на сучасному етапі. Окрім того, він пропонує відновити «Кієвскій Тєлєграф», закритий на підставі Емського указу.
- З «єром»? - поцікавився майор Бузина
- Без «єра». «Київський Телеграф». Окрім того, є оперативні дані, що «Професор» причетний до пошукових справ «Сажотрус» і «Мазило». - Капітан Сорока значуще глянув на майора Бузину.
- «Професор», здається, живе в письменницькому кооперативному домі на вулиці Леніна?
- Так, вулиця Леніна, 68, квартира 53, телефон 224-51-95, - напам’ять проказав капітан Сорока. - Цілодобово під наглядом усіх служб і агентури. Скоро ми знищимо те петлюрівське гніздо в центрі столиці. «Професор» служив у Петлюри.
- І ти вважаєш, що старий петлюрівець «Професор» у його віці вночі міг вилізти на дах будинку на Хрещатику, вивісити жовто-блакитний прапор, а потім вчинити націоналістичне гасло на парапеті Дніпровської набережної?
- А чому б і не він? Якщо «Професор» і не вивішував прапор і не писав гасло, то ці ворожі вчинки хтось міг здійснити з його оточення, його вказівкою і під його безпосереднім керівництвом. Алібі у нього немає. До того ж у парку Примакова біля націоналістичного гасла слідчими на снігу виявлено сліди чоловіка у ботах «Прощай, молодість». Як свідчать дані агента «Шершень», «Професор» має подібні боти.
- Петре, в таких ботах може ходити, хто завгодно. Я сам у студентах колись мав таку взуванку - тепла, зручна, дешева. Я не розумію, на якого ката ти мені все це розказуєш про «Професора» та його плани?
У цю мить задзвонив міський телефон, майор Бузина, як і належить за інструкцією, взяв рурку у ліву руку і мовив:
- Кажіть, вас слухають.
На іншому кінці дроту співбесідник привітався і продовжив:
- Якщо у вас добра душа, то дайте мені, будьте ласкаві, телефон Єви Леонідівни.
Майор Бузина прокрутив у голові імена усіх знайомих своїх жінок і відповів:
- Я знаю лише одну Єву - жінку Адама. Інші Єви серед моїх знайомих відсутні.
- Це лікарня? - поцікавився незнайомий співбесідник.
- Так, - відповів майор Бузина.
- А ви можете мені дати номер телефону хірургічного відділення?
- Хірургічне відділення у нас закрили щойно 1953 року, - відповів майор Бузина.
- Хіба? - не повірив незнайомець. - Не може бути!
- Може. Ми тільки вправляємо мізки.
- А який у вас номер телефону?
- А який вам потрібен?
- 219-97-39.
- Ви помилились, наберіть правильно першу цифру, - сказав майор Бузина і поклав рурку. Робочий телефон у нього був 919-97-39, домашній - 446-08-47 27). І, завваживши перед собою капітана Сороку, він обурено сказав:
- Що за народ?! Дев’ятку з двійкою плутають! Не подобається, що у нас немає хірургічного відділення - приходь і без хірургії підлікуємо. Теж використовуючи метод оперативного втручання і без крові. Прогрес. Так що ти там казав про «Професора» і Емський указ?
- Річ у тім, що в мене виникла ідея випередити наміри «Професора» і до сторіччя Емського указу опублікувати в нашій пресі статтю, в якій показати, як радянська влада і комуністична партія дбають про інтернаціональне виховання і розвиток українського народу. В цій же статті виступити з ініціативою про відновлення видання «Кієвского Тєлєграфа» - мовляв, царські урядники закрили газету, а наша радянська влада її відроджує. Я доповів ідею Філофею Алфейовичу, він погодився і дав указівку готувати проект доповідної записки Віталію Васильовичу і Володимиру Васильовичу.
- Федорчуку і в ЦК?
- Так, мені доручено підготувати проект статті і двох доповідних записок - голові і в ЦК Компартії України з пропозиціями щодо відкриття у Києві газети «Кієвскій Тєлєграф». Але з «єром» і під нашою орудою, інфільтрувавши в редакцію офіцера діючого резерву разом з агентурою йому на зв’язкові. Класна резидентура вийде! - Капітан Сорока примружив очі: - Як тобі ідея, Олексію Григоровичу? - Пом’явшись, він ще запитав: - Ти бува не знаєш, кого планують на посаду заступника начальника «периферійного» відділення у нашому відділі? Я чого питаю - ще якогось варяга пришлють без досвіду роботи по націоналізму?
- Про посаду не відаю, а ідея твоя не нова, - відповів майор Бузина. - Юзефович, коли ще працював помічником попечителя, виконуючи функції офіцера діючого резерву ІІІ-го відділення канцелярії власної його Імператорської Величності, 1847-го року через свого засланого агента Петрова викрив Кирило-Методіївське братство, за участь у якому Тараса Шевченка було віддано в солдати і відправлено у 10-річне заслання. Потім він впроваджував свою агентуру в інші українофільські організації, зокрема, і в газету «Кієвскій Тєлєграф» з «єром» на кінці. Втім, як на мене, вельми слушна пропозиція. Відновлення видання забороненої царським мракобісом Михайлом Юзефовичем газети «Кієвскій Тєлєграф» буде винятково сильним ударом в нашій боротьбі з проявами українського буржуазного націоналізму. До речі, організатором останнього замаху на Олександра Другого, який закінчився його смертю, була Софія Перовська 28), українка, вона з роду Кирила Розумовського, останнього гетьмана України. Взагалі-то, головним організатором акції був її чоловік, Андрій Желябов, він родом з Криму, вчився в Одесі. Займався революційною боротьбою у Київській, Подільській губерніях, на Півдні України, в Олександрівську…
- В Запоріжжі? - уточнив капітан Сорока.
- Так, тепер Запоріжжя.
- Запитаю у Гопанчука.
- Чи справді Олександрівськ названо на честь Запорозької Січі Запоріжжям? Справді.
- Та ні, чи жив Желябов у Запоріжжі.
- Ні, не жив. У Запоріжжі живе твій із Гопанчуком об’єкт, доцент педінституту і останній на Запоріжжі націоналіст. А Желябов жив в Олександрівську, його псевдо було «Тарас». Там він намагався 1879 року зробити підкоп під залізничну колію і підірвати потяг, яким цар мав повертатися з Криму. Спроба не вдалася. Крапку народовольці поставили у Петербурзі, в неділю 1 березня 1881 року. Желябова 27 лютого було заарештовано, керування операцією взяла на себе Софія Перовська. У «Народній волі» значна частина членів складали українці і поляки, були росіяни, євреї, німці. Убив царя поляк Гриневицький, справжній поляк - гонору, хоробрості, а ще й бісівської витримки у нього було по вінця. Першим кинув бомбу Рисаков, невдало, цар залишився живим, його тільки контузило. Гриневицький стояв під стіною набережної, дочекався, поки цар вилізе з карети. Оглушений, він чомусь пішов у напрямку, де стояв Гриневецький, охорона теж була без тями. Гриневицький дочекався, поки цар підійде до нього майже впритул і підірвав бомбу. Помстився за те, що Олександр Другий жорстоко придушив польське повстання 1863-64 років, його ще називають Січневим. Правобережна Україна була на боці поляків, воювала за незалежність Польщі і України. Олександр Другий залив кров’ю і пів України. Гімном групи Желябова і Перовської була українська пісня, ну, ніби гімном, народовольці її співали на своїх збіговиськах:
Гей, не питайте, добрії люди,
Що на Вкраїні повстання.
- На Вкраїні повстання?
- Так, повстання, - підтвердив майор Бузина. Їхнім керівником був Олександр Михайлов, знаменитий народоволець, фігура номер один в організації, родом з нашого Путивля. Книжку Сидора Артемовича Ковпака «Від Путивля до Карпат» 29) читав?
- Читав. Підожди, ми ж говоримо про Емський указ. Чому він так називається - Емський?
- От бачиш, ти цього не знаєш. Емський указ Олександр Другий підписав у Німеччині. Він спочатку заїхав у Берлін, відвідав свого рідного дядька Вільґельма Першого, і потім, віддавши шану кайзерові, поїхав в Емс, -це такий курорт в Німеччині, - де разом зі своєю коханкою княжною Довгорукою і позашлюбним сином Ґоґо лікувався на водах, імператриця залишалася в Петербурзі. Туди ж поїхав і Вільґельм Перший. Олександр Другий морщився, коли кайзер у нього в гостинах називав його позашлюбного сина Ґтґо, з наголосом на першому складі, а не Ґоґт. Про Вільґельма канцлер Німеччини Отто Бісмарк казав, що різниця між волом і кайзером та, що коли волові кажуть «цоб», то віл знає, що треба повернути наліво, коли кажуть «цабе», віл знає, що треба повернути направо, а його величність у цьому тями немає, попри те, що він, Бісмарк, все життя намагався навчити цієї премудрості свого імператора. А Вільґельм казав про свого канцлера, що Бісмарк - то його довічне лихо. В історію Вільґельм Перший увійшов під прізвиськом «Великий», як Петро Перший, а Бісмарк - «Залізний», як Фелікс Едмундович. Така історія. Одначе, Петре, тут є кілька викрутів. Я у свій час за завданням полковника Каллаша цікавився «Кієвскім Тєлєграфом» по оперативній грі «Мазепа». Результати Каллаш доповідав Федорчуку, і мене було нагороджено цінним подарунком - механічною бритвою. Бачив?
- Бачив і чув, - підтвердив капітан Сорока.
- «Кієвскій Тєлєграф» було засновано бароном фон Юнком-молодшим на кошти польської меценатки Ядвіґи Рогоцької, підозрюваної у причетності до підпільної націоналістичної організації «Жонд народови», яка ставила за мету створення Речі Посполитої, як федерації, та приєднання до неї Правобережної України, як автономної держави в кордонах Речі Посполитої. Подібні наміри мав ще Наполеон Бонапарт, він планував приєднати Україну до Франції 1812 року, надавши їй назву Наполеоніда 30), але того йому не вдалось.
- Так? Якби тоді у 1812 році фельдмаршал Кутузов не вигнав Наполеона з Москви, то України була б у складі Франції і ми б стали французами? - здивувався капітан Сорока.
Майор Бузина уточнив:
- Вигнав з Москви Наполеона не фельдмаршал Кутузов, а московський генерал-губернатор граф Федір Ростопчин, наказом якого було підпалено Москву. Точніше, не вигнав, а викурив. Москва згоріла, і Наполеон змушений був втікати і втікав аж до Парижу. Чи стали б ми французами, чи ні, - то не тема для дискусії: історія не має умовного способу. Ми говоримо про «Кієвскій Тєлєграф». Заснована Юнком-молодшим газета стала тоді осередком як польських, так і українських націоналістів, у ній, зокрема, друкувався і автор антирадянського гімну «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський. Знаєш такого?
- Ще б пак!
- От за це її й закрили. А Петро Шелест хотів відновити той «Кієвскій Тєлєграф», та не встиг, поїхав до Москви на підвищення, як ти допіру сказав. Ще один викрут. У Львові видається газета «Слово»?
- Не знаю. Але яке відношення має львівська газета «Слово» до Емського указу царя-визволителя Олександра Другого і відновлення на сучасному етапі забороненого указом видання «Кієвскій Тєлєграф» для остаточного подолання проявів українського буржуазного націоналізму в республіці, враховуючи, що Наполеону не вдалось приєднати Україну до Франції, з «єром» на кінці, не розумію? - Капітанові Сороці не сподобалось, що майор Бузина замість того, щоб схвалити його ідею, почав шукати якісь зачіпки. Він надав обличчю ще більш зосередженого і значущого виразу.
- Має, Петре, і безпосереднє. Тим же Емським указом, яким було заборонено «Кієвскій Тєлєграф», Олександр Другий надав матеріально-фінансову підтримку львівській газеті «Слово», оскільки воно, це «Слово», боролося супроти політики Австро-Угорської імперії у сфері національних відносин на Галичині, підтримувало російського царя і друкувалось на «язичії», сиріч мовою, яку вважали на Галичині рідною. Якщо ти пропонуєш поновити «Кієвскій Тєлєграф» у зв’язку зі сторіччям Емського рескрипту, то логічно мусиш подати пропозицію про заборону газети «Слово», якій відповідно до того ж рескрипту царський уряд надавав субвенції і дотації. Як таку ідею сприймуть галичани, якщо, великою мірою, цар Олександр Другий своїм указом підтримав «язичіє» на Галичині? За що боролись галичани, чи галичмени, як каже Левко Нежердецький, стільки років? От з яких міркувань я виходжу. Ти дав собі раду?
- Вперше чую. Гаразд, я перевірю по Львову, якою мовою видається тепер «Слово».
- І чи взагалі видається, бо ж австро-угорська влада, виступаючи проти Емського указу, невдовзі закрила «Слово», і потім газети з такими ж назвами видавали Симон Петлюра у Києві і Володимир Винниченко у Харкові, хоча вони й не підтримували Емський указ.
- На «язичії»?
- Українською мовою.
- Заплутав ти мене з цим «Словом» і «язичієм».
- А що ж ти хотів, Петре? В ідеологічній боротьбі треба враховувати усі нюанси, щоб ворог нас не перехитрив. А якою мовою ти плануєш видавати «Кієвскій Тєлєграф»?
- Розуміється, з «єром» на кінці, я ж казав. Як він і видавався до заборони, тобто на «язичії».
- Ще одна помилка, Петре. Шелест планував відновити «Телеграф» українською мовою, і тут йому ніхто не міг заперечити. Якби він не пішов на підвищення до Москви, то відкрив би в Києві газету «Київський Телеграф» українською мовою. Ось прочитай, на які тези Володимира Ілліча Леніна з національного питання посилався Шелест.
Майор Бузина поперегортав свій червоний зошит з партійного навчання і зробив декілька закладок.
- Слухай, цитую з монографії Інституту марксизму-ленінізму. «У відповідь на абсолютизацію представником австромарксизму Отто Бауером спільності культури при визначенні нації і його тезу про те, що лише культура є головною ознакою нації поряд із спільністю долі, Ленін вказав: «Die Nation ist keine Kultur-, keine Schicksal-, aber Sprachgemeinschaft». Розумієш: «Die Nation ist keine Kultur-, keine Schicksal-, aber Sprachgemeinschaft»?
- Так, - відповів капітан Сорока: - «Нація не є культура, не є доля, а спільність мови».
- Майже правильно. Володимир Ілліч вказав, що націю визначає не тільки і не стільки спільність культур і долі, а спільність мови. Втямив? Спільність мови визначає націю, тому що без спільної мови нації немає, якщо певну спільноту і об’єднує спільна культура й історична доля. Це так Ленін трактує, - уточнив майор Бузина. - Й Інститут марксизму-ленінізму, на праці якого спирався Шелест. - Ти ж не поділяєш погляди австромарксиста Бауера?
- Не поділяю, - запевнив капітан Сорока.
- Не поділяєш, а газету «Кієвскій Тєлєграф» плануєш відновити російською, а не українською мовою.
Майор Бузина перегорнув сторінку свого конспекту.
- Слухай далі, це з тих матеріалів, які готував Шелест чи для Шелеста, я перевірив, з творами Леніна збігається до коми і крапки: «Володимир Ілліч піддав гострій критиці позицію керівника делегації Комінтерну на з’їзді трьох Інтернаціоналів Карла Радека, який заперечував право націй на самовизначення: «Це архідурість! Це напіванархізм, напівідіотизм! Ні, ні і ще один раз ні, ми зовсім не байдужі до Staatenbau, до системи держав, до їхніх взаємовідносин». Розумієш, «ми зовсім не байдужі»! «Staatenbau»! А ти кажеш «Кієвскій Тєлєграф» з «єром» на кінці! Архідурість, напіванархізм і напівідіотизм, як сказав би Володимир Ілліч про твій «єр»! - Майор Бузина підняв угору вказівний палець. - Слухай ще: «Ознайомившись з тезами з національного питання В. П. Затонського 31), котрий намагався довести, що взагалі «національна ідеологія» в період соціалістичної революції «є по суті контрреволюційною», що пролетарська партія «не може культивувати» її, що «за усіх обставин національні почуття затьмарюють класову свідомість», В. І. Ленін зробив на берегах документу напис: «Какая каша!» Чуєш, Петре: «Ка-ка-я ка-ша!»?
Капітан Сорока запитав:
- А чи це не з роботи Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Шелест переписав Леніна? І чи справді Ленін казав про Затонського: «Какая каша!»? - Капітан Сорока взяв конспект майора Бузини і уважно поперегортав сторінки конспекту. - За цю «кашу» Затонського, напевно, і розстріляли, а потім реабілітували?
- В якомусь сенсі, каша виявилась березовою. Його розстріляли за участь у контрреволюційній підпільній організації, яка, за даними проведеного тоді слідства, спричинила Великий голод 32-33-го років на Україні. Затонський зізнався в тому, що ще до революції став членом масонської ложі в Києві, масони збирались у будиночку на бульварі Шевченка, тоді, здається, він називався Бібікова, там тепер Відділ віз і реєстрацій київського УВС, з правого боку, якщо йти вниз до Євбазу, тепер там цирк і площа Перемоги. Одночасно займався підпільною діяльністю в складі київської організації РСДПР (меншовиків). Після Лютневої буржуазно-демократичної революції нібито порвав з меншовиками, проте продовжив займатися підпільною троцькістською діяльністю. По голоду він спочатку свідчив, що українське керівництво нібито перестаралось, виконуючи план заготівлі збіжжя, щоб доповісти Сталіну про свої успіхи і випередження плану колективізації на цілий рік. Потім зізнався, що збіжжя під віник забиралося у селян навмисне, згідно з планом троцькістів за завданням іноземних розвідок, аби скомпрометувати сталінський план колективізації. У слідстві особисто брав участь сам нарком Єжов, якого потім теж розстріляли.
- Але ж Затонського реабілітували, а Єжова ні? Чому так? Єжов викрив Затонського як масона і винного за голод на Україні, і його за це розстріляли?
- Запитай того, хто реабілітовував. Я кажу те, що читав у справі Затонського.
- Справу сфальсифіковано?
- На Затонського? Можливо, але слідство проведено скрупульозно, здається, що все начебто правдоподібно, всі цифри збігаються. Проте на протоколах допитів про голод, і саме Єжов допитував Затонського про голод, до цього моменту він участі у слідстві не брав, я помітив бурі плями. До того, поки до слідства не підключився Єжов, Затонський усе заперечував, і аркуші протоколів допитів були чисті, без бурих плям. А там, де про голод і про виконання завдань іноземних розвідок, - усе в крові. Деякі сторінки доводилось читати через інфрачервоне і ультрафіолетове проміння.
- Цікаво-цікаво, - задумливо повторив капітан Сорока, далі перегортаючи конспект майора Бузини. - Дай мені свого зошита, я тут бачу ще кілька цікавих цитат, може, використаю для доповідної записки. Про «спільність мови» і «кашу» - це Дзюба писав чи Шелест, ти так і не сказав?
- Ленін, Ленін, Петре, не товчи воду в ступі. - Майор Бузина відібрав у капітана Сороки свій конспект. «Чому і цей присурганився, коли вгору поглянути ніколи, випитує, в конспекти лізе. Що йому тут треба і що йому цікаво?» - ледь не роздратовано подумав він. - Зошит тобі дати поки що не можу, - сказав Олексій Григорович, притлумуючи роздратування, бо ніколи, чи майже ніколи, не нервував і зовні ні за яких обставин не показував своїх емоцій, як і личить досвідченому чекісту, не був балакучим і на теревені не любив витрачати дорогоцінний для оперативного працівника час. - Бачиш, хочу всі конспекти довести до пуття, як того вимагає Степан Несторович. Поговоримо потім. Іди вже, Петре, собака знадвору прив’язана.
Виходячи, капітан Сорока намагався зметикувати: «Про якого собаку на прив’язі сказав допіру майор Бузина і чому він не дав свого зошита?» І хоч у голосі майора Бузини зневаги він не почув, все ж останню його фразу вирішив запам’ятати. «Чи я товк воду в ступі?» - обурено він запитував себе. - Пів години торочив про Перовську, Бісмарка, Затонського. З народовольцями ніби був особисто знайомий, всупереч ставленню Володимира Ілліча Леніна до терору, - у Дзюби, далебі, цього не написано. Шелест у нього то націоналіст, то вірний ленінець! Спаплюжив усі мої пропозиції, коли їх уже схвалив Філофей Алфейович і доповів голові. Тепер морочся з тим «Словом» і «язичієм»! І навіщо я до нього заходив?»
Капітан Сорока кілька хвилин постояв біля вікна, подумки відновив усю розмову в кабінеті майора Бузини і рішучим кроком пішов у напрямку кабінету підполковника Довбача. «Не дав зошита мені - дасть, куди треба, - подумав задоволено, - і Левко свого радіоприймача здасть, куди треба. Йому сьогодні за «Дон Педро» гикнеться. Два сигнала, а ще й день не закінчився!»
Капітан Сорока зупинився перед дверима кабінету підполковника Довбача, поправив вузол краватки і обережно натиснув на клямку.
Куди не ступнеш, то асфальт, то бруківка,
уже довкруж тебе й повітря прогіркло,
вуста розімкнув, але клекіт лелечий
із горла ударив, звістуючи вечір.
Павло Мовчан, «Бузина» (зі збірки «Жолудь»)