1) С. 346. Оперативна обстановка визначається як сукупність умов, що випливають з політичної обстановки і прямо чи посередньо впливають на процес боротьби органів КДБ з іноземними спецслужбами, закордонними підривними центрами та внутрішніми ворожими елементами, визначаючи вибір напрямів цієї боротьби, а також використовуваних у її перебігу сил, засобів, форм і методів (з конспектів майора Бузини О. Г.).
2) С. 346. Сили - оперативний склад і позаштатні оперативні співробітники органів КДБ; засоби - аґентурний апарат і довірені особи, оперативно-технічні заходи, зовнішнє спостереження і установка; форми - пошук і перевірка сигналів, оперативна перевірка, оперативна розробка, оперативне спостереження, оперативний розшук; методи - агентурне і оперативно-технічне проникнення, оперативна комбінація, оперативний експеримент, дезінформація (з конспектів майора Бузини О. Г.).
3) С. 353. Емісар - особа, яка використовується зарубіжними антирадянськими організаціями для зв’язку з ворожими елементами в СРСР та інших країнах соціалістичної співдружності і для проведення організаційної підривної діяльності. Емісари не рідко виконують завдання спецслужб противника шпигунського характеру (з конспектів майора Бузини О. Г.).
4) С. 361. «Сталося того часу, і відійшов Юда від своїх братів…» - Див.: Буття. - 38:1-30 і далі.
5) С. 365. «І взяв Амрам свою тітку Йохевед за жінку…» - Див.: Вих. - 6:20-25.
6) С. 365. «Сохнут» [«Єврейська аґенція для Ізраїлю» (Jewich Agency for Israel)] - неурядова міжнародна організація з центром у Єрусалимі, створена 1929 р., діє безпосередньо чи через своїх представників у 58 країнах світу. До проголошення Держави Ізраїль «Сохнут» був інструментом, при допомозі якого єврейська світова спільнота і Всесвітня єврейська організація здійснювали роботу, спрямовану на відродження єврейського національного вогнища в Ерец-Ізраїль (Країні Ізраїлю), яка тоді перебувала під британським мандатом. «Сохнут» сприяє поверненню єврейського народу на історичну батьківщину та бере участь у початковому облаштуванні нових репатріантів, слугує ланкою, яка поєднує євреїв Діаспори з Державою Ізраїль, бере активну участь у розвитку та підтримці сіоністської освіти та єврейської самосвідомості в Діаспорі, у тому числі шляхом організації ульпанів в СРСР (з конспектів майора Бузини О. Г.).
7) С. 369. «А кажуть, що гора не йде до Магомета» - відповідно до радянсько-турецького договору, підписаного в Москві 16.03.1921 р., Ардаганський і Карський округи Вірменії, які до 1-ї світової війни 1914-1918 рр. входили до складу Російської імперії, потім були окуповані Туреччиною і 1918 р. звільнені військами дашнаків, відійшли до Туреччини. На території Карського округу (тепер Туреччина) стоїть священна гора Арарат. Дашнаки - члени вірменської політичної партії «Дашнакцутюн» («Союз»), яка прийшла до влади у Вірменії 28.05.1918 р. Проект договору від 16.03.1921 р. містив пункт, по якому спільно з вірменськими територіями Ленін планував передати Туреччині і Грузію. За вимогою наркома у справах національностей Радянської Росії Сталіна цей пункт з договору було прибрано.
8) С. 369. Абшит (діал.) - відставка.
9) С. 370. О, Шамаїм! Елохім ель-Шаддай (євр.) - О, небо! Бог всемогутній.
10) С. 370. Кіш мір ін тухес, шлімазл (євр.) - дуже брудна лайка.
11) С. 370. Поц (євр.) - метафоричне означення непривабливої для оповідача особи (букв. - статевий орган).
12) С. 370. «Шляк би тебе трафив», «каш мара кар, чавела», «ду тем пула, кізда меті, драку», «кроца фіста сакраменто» - найбрудніші лайки з різних мов світу у кожній (особливо ромейською).
13) С. 370. Комплот (від фран. сomplot - змова) - підступна змова проти когось.
14) С. 373. Реченець (діалект.) - термін, строк виконання.
15) С. 375. Деза (жарг.) - дезінформація.
16) С. 377. Пукати (від поль. pukac - стукати) - доносити; пукач - донощик, стукач.
17) С. 381. Довірена особа - категорія негласних помічних органів КДБ, які на постійній основі використовуються для виконання окремих доручень, консультацій, експертних оцінок тощо і не входять до агентурного апарату (з конспектів майора Бузини Г. О.).
18) С. 386. «Рамзай» - оперативний псевдонім легендарного радянського розвідника Ріхарда Зорґе (04.10.1895-07.11.1944), який успішно діяв на території Німеччини, Японії та Китаю в період з середини тридцятих років до жовтня 1941 р., близький знайомий професора Карла Гаусгофера (1923 р. під час відбуття Гітлером покарання за участь у т. зв. «Мюнхенському путчі» Гаусгофер прочитав для нього, свого аспіранта Рудольфа Гесса та інших осіб, які спільно перебували в камері, курс лекцій із всесвітньої історії, японознавства, буддизму та міфології, конспекти лекцій Гітлер використав для написання своєї програмної книги «Майн Кампф»; один із основоположників т. зв. «геополітики»; розробник євразійської вісі «Берлін - Токіо»; радник Гітлера до 1944 р.). У червні 1941 р. повідомив розвідувальний центр ГРУ ЗС СРСР про прийняте Гітлером рішення стосовно нападу на СРСР 22.06.1941 р. (кодова назва операції «Фрідріх Барбаросса»), дані про яке отримав від посла Німеччини в Японії. Заарештований японською поліцією внаслідок провалу зв’язківця, у вересні 1943 р. засуджений до смертної кари через повішення. Похований у Токіо. Герой Радянського Союзу (посмертно, 1964).
19) С. 387. Гашек (Ga ek) Ярослав (30.04.1883-03.01.1923) - відомий чеський письменник. Мобілізований в австро-угорську армію, добровільно здався у російський полон (1915). З червня 1916 по лютий 1918 року перебував у Києві. Написав тут понад 30 творів, які друкував у київській газеті «Чехослован» і видавництві «Слов’янське видавництво». Переїхавши до Москви, зайняв відповідальні пости у т. зв. 5-й Червоній Армії, був комендантом міста Бугульма Казанської губернії. Іменем Гашека названо одну з вулиць Києва (колишній Високовольтний бульвар, тепер бульвар Ярослава Гашека).
20) С. 387. Тухачевський Михайло Миколайович (16.02.1893-11.06.1937) - радянський військовий діяч, Маршал Радянського Союзу (1935). Брав участь у 1-й світовій війні 1914-1918 рр. у складі лейб-гвардії Семеновського полку, поручник; 1915 р. потрапив у німецький полон, 1917 р. повернувся в Росію. З 1918 р. у Червоній Армії. Командував арміями при розгромі військ Денікіна, звільненні Уралу і Сибіру від Колчака, в радянсько-польській війні (1920), придушенні Кронштадтського і Тамбовського повстань (1921). Заступник голови Революційно-військової ради СРСР - начальник озброєнь Робітничо-селянської Червоної Армії (1931), заступник народного комісара оборони (1934), 1-й заступник народного комісара оборони - начальник управління бойової підготовки (1936). Брав участь у військово-технічному обміні РСЧА із збройними силами Німеччини, шість разів виїздив до Німеччини у коротко- і довготривалі відрядження для надання допомоги в розбудові рейхсверу (за ймовірними даними, був завербований гітлерівською розвідкою). 1937 р. заарештований, обвинувачений в контрреволюційній діяльності та зв’язках з розвідкою Німеччини і засуджений до вищої міри соціального захисту - страти.
21) С. 389. Бретшнейдер - співробітник Празького управління Департаменту таємної поліції при інтер’єр-міністрові (міністрові внутрішніх справ) Австро-Угорської імперії, таємний агент); використовуючи різні легенди, під прикриттям завсідника празьких ганделиків і генделиків збирав реагування населення Праги на зовнішні і внутрішні події, зокрема, на вбивство наступника австрійського престолу Фердинанда 28.06.1914 р. у м. Сараєво.
22) С. 389. Принцип (Prinzip) Гаврило - керівник (спільно з Данилом Ілічем) підпільної групи «Молода Боснія» («Млада Босна»), 28.06.1914 р. в Сараєво застрелив наступника австрійського престолу ерцгерцоґа Франца Фердинанда, який прибув у Сараєво для нагляду за військовими маневрами австро-угорської армії. 28 червня вважається днем Національного трауру Сербії у зв’язку з розгромом Сербії Туреччиною у битві на Косовому Полі 28.06.1389 р. Вбивство Гаврилом Принципом Франца Фердинанда стало приводом для військового нападу Австро-Угорщини та Німеччини на Сербію і початком Першої світової війни 1914-1918 рр.
23) С. 390. Гетеродокси (грецьк. - інакше думаючий, інакодумець) - представники політичної течії, які засуджують девіантні (гомосексуальні) форми інтимних стосунків і виступають проти гомосексуальних шлюбів на відміну від ортодоксів (грецьк. - правовірний, правильно думаючий), які виступають за легалізацію гомосексуальних шлюбів; в той же час ортодокси вважають конкубінат (гетеросексуальний шлюб без офіційної реєстрації), а також позашлюбні гетеросексуальні зв’язки адміністративним деліктом (правопорушенням); у своїх вибтрчих програмах ортодокси вимагають внесення змін до Цивільного кодексу (стосовно легалізації гомосексуальних шлюбів і заборони конкубіната) та Кодексу про адміністративні правопорушення (стосовно правової відповідальності за позашлюбні статеві взаємини), з чим гетеродокси категорично незгодні (Див.: Дмитро Видрін. - Сексополітологія // Навчальний посібник для політиків-початківців // Під редакцією Уїльяма Клинтона // Передмова Жака Сегела. - Київ - Вашинґтон - Париж, 2004. - С. 367; Дмитро Десятерик. - Міністерство культури підтримує піратів і рекламує пригоди австрійського гомосексуаліста. - «День» // 17.07.2009).
24) С. 390. Грушевський Михайло Сергійович (псевдонім «Михайло Заволока») - відомий український історик, археолог, літературознавець, соціолог, письменник, публіцист, громадсько-політичний і державний діяч, дійсний член ВУАН (1923) та АН СРСР (1929). Народ. 17(29).11.1866 р. у Холмі (тепер Хелм, Польща). Батько - Сергій Федорович Грушевський, син диякона, закінчив Київську духовну семінарію, директор семінарії в Холмі, з 1869 р. - інспектор, директор народних училищ Кавказу, мати - Глафіра Опок-Опоцкевич, з священицької родини. Закінчив 1-шу Тифліську класичну гімназію (1886), історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира у Києві (1890). Голова Української Центральної Ради (УЦР) - представницького органу, який створив першу у ХХ ст. демократичну державу українського народу - Українську Народну Республіку (УНР). У зв’язку із розв’язаною більшовистською Росією проти України війною Українською Центральною Радою було прийнято 4-й Універсал від 09(22).01.1918 р., у якому, зокрема, вказувалось: «Ми, Українська Центральна Рада, зробили все, щоб не допустити сеї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але Петроградське Правительство не пішло нам назустріч і веде далі кріваву боротьбу з нашим Народом і Республікою; крім того, те саме Петроградське Правительство Народніх Комісарів починає затягати мир і кличе на нову війну, називаючи її до того священною. Знов поллється кров, знов нещасний трудовий народ повинен класти своє життя. Ми, Українська Центральна Рада, обрана з’їздами селян, робітників і салдатів України, на те пристати ніяк не можемо, ніяких війн піддержувати не будемо, бо Український Народ хоче миру, і мир демократичний повинен бути якнайшвидше. Але для того, щоб ні Руське Правительство, ні яке инше не ставали Україні на перешкоді установити той бажаний мир, для того, щоб вести свій Край до ладу, до творчої роботи, до скріплення революції та волі нашої, ми, Українська Центральна Рада, сповіщаємо всіх громадян України: однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та инші, ми хочемо жити в згоді і приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки, - власть у ній буде належати тільки Народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо радити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу селян, робітників і салдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради Народніх Міністрів. (…) Незмірно тяжка війна, розпочата буржуазним правительством, тяжко змучила наш Народ, вже знищила наш Край, розбила господарство. Тепер тому мусить бути кінець; з тим, як армія буде демобілізовуватись, приписуємо одпускати деяких; після підтвердження мирових переговорів розпустити армію зовсім. Потім замість постійної армії завести народню міліцію, щоб наше військо служило охороною робочого народу, а не бажанням пануючих верств». 29.04.1918 р. у зв’язку з державним переворотом гетьмана П. Скоропадського перейшов на нелегальне становище. Відмовився від пропозиції увійти до складу Української академії наук. Емігрував 1919 р., жив у Празі, потім у Відні. 31.12.1923 р. на спільному засіданні ВУАН заочно обраний академіком по кафедрі історії українського народу. Повернувся в СРСР 1924 р., заснував у Києві Науково-дослідну кафедру історії України, очолив Археографічну комісією ВУАН, працював над «Історією України-Руси», «Історією української літератури». Розроблявся ДПУ УСРР по справі-формуляру під кодовим прізвиськом «Старик». 12.01.1929 р. обраний дійсним членом АН СРСР. У березні 1931 р. переїхав до Москви, арештований 23.03.1931 р. і звинувачений у керівництві контрреволюційною організацією «Український національний центр» (УНЦ). Після звільнення з-під арешту залишився у Москві, продовжив роботу над «Історією України-Руси». Помер 25.11.1934 р. у Кисловодську після операції від зараження крові, похований у Києві на Байковому кладовищі. У будинку Беретті за адресою вул. Володимирська, 35, де в 1927-1931 рр. працював Михайло Грушевський, тепер розміщується бюро перепусток і приймальня Служби безпеки України. Указом Президента України від 28.11.2011 р. нагороджений орденом Ярослава Мудрого Y ст. (посмертно).