1) С. 12. Дзержинський Фелікс Едмундович (11.09.1877-20.07.1926) - радянський державний і партійний діяч, активний учасник польського і російського революційного руху, визначний діяч т. зв. «більшовизму» (bolshevism), одного із різновидів фашизму - політичної теорії і практики Російської більшовистської партії, а також політичного режиму у Радянській Росії та СРСР. У липні 1903 р. у Берліні на 4-му з’їзді Соціал-демократії Королівства Польського і Литви (СДКП і Л.) обраний членом Головного правління СДКП і Л. Делегат 4-го (Об’єднавчого) з’їзду РСДРП (1906), де вперше зустрівся з Леніним, відтоді постійно входив до складу керівних органів РСДРП. Неодноразово був ув’язнений, звільнений Лютневою буржуазно-демократичною революцією від відбування каторги в Орловському каторжному централі. Один з організаторів жовтневого контрреволюційного заколоту і більшовистського перевороту в Петрограді (1917), перший керівник органів державної безпеки Радянської Росії та СРСР, організатор перших у світі концентраційних таборів для осіб, які вважались ворожими більшовистській владі. 7(20) грудня 1917 р. призначений головою Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ВЧК), після нападу Польщі на Радянську Росію - одночасно начальник тилу Південно-Західного фронту, влітку 1920 р. входив до складу Тимчасового революційного комітету Польщі у Білостоці. З 27.01.1921 р. - голова Комісії поліпшення життя дітей при ВЦВК; з 14.04.1921 р. - народний комісар шляхів сполучення, одночасно голова ВЧК і народний комісар внутрішніх справ; з 02.02.1924 р. - голова Вищої ради народного господарства СРСР і одночасно голова Об’єднаного державного політичного управління (ОДПУ) при РНК СРСР.
2) С. 13. Агент органів державної безпеки - особа, яка добровільно чи вимушено дала згоду виконувати в інтересах Радянської держави таємні доручення органів КДБ і взяла на себе зобов’язання зберігати в таємниці факт свого співробітництва з ними та характер виконуваних доручень (з конспектів майора Бузини О. Г.).
3) С. 13. В органах КДБ СРСР встановлювались такі види справ оперативного обліку (рос. мовою): «оперативная подборка» (ОП), «дело оперативной проверки» (ДОП), «дело групповой оперативной проверки» (на группу лиц - ДГОП), «дело оперативной разработки» (ДОР), «дело групповой оперативной разработки» (на группу лиц - ДГОР), «дело оперативного розыска» (ДОРз), «дело оперативного наблюдения» (ДОН). Для кожного виду справ оперативного обліку визначались граничні терміни їх провадження (з конспектів майора Бузини О. Г.).
4) С. 13. Лінії агентурно-оперативної діяльності 5-х підрозділів: боротьба з підривною діяльністю зарубіжних центрів ідеологічної диверсії та антирадянською діяльністю на напрямах - український націоналізм, сіонізм і єврейський націоналізм, клерикалізм, кримськотатарський автономізм, тероризм тощо; об’єкти агентурно-оперативної діяльності 5-х підрозділів: державні установи, відомства, громадські організації, а також соціальні групи і окремі особи, які є чи можуть бути об’єктами підривної діяльності противника і підлягають агентурно-оперативному захисту та агентурно-оперативному забезпеченню (з конспектів майора Бузини О. Г.).
5)С. 13. Оперативний облік - засіб інформаційного забезпечення діяльності органів КДБ, що представляє собою систему реєстрації, систематизації і класифікації відомостей і матеріалів про ворожу діяльність конкретних осіб, про ознаки державних злочинів при відсутності даних про особу злочинця, а також оперативних матеріалів по лініях роботи, об’єктах і окремих довго часових агентурно-оперативних матеріалів. Оперативний облік складається із оперативно-довідкового і оперативно-статистичних обліків. Перевірка по оперативному обліку обов’язкова при отриманні первинних матеріалів на особу, наданні права доступу до роботи з таємними документами, оформленні документів на виїзд громадянина за кордон, призначенні на певні посади, прийомі на роботу (службу) у певні відомства тощо (з конспектів майора Бузини О. Г.).
6)С. 16. Муха Степан Несторович, народ. 27.12.1930 р. у с. Підгородне Дніпропетровської області (тепер Січеславська область), закінчив Запорізький інститут сільськогосподарського машинобудування (1955 р.); 1956-1963 рр. - на комсомольській роботі, був одним із засновників Комуністичної спілки молоді Куби; з 1963 р. - 2-й секретар Чернігівського міськкому КПУ, з 1971 р. - інспектор ЦК КПУ; 1973-1982 рр. - заступник, 1-й заступник голови КДБ УРСР, 1982-1988 рр. - голова КДБ УРСР; з 1988 р. - заступник директора з питань режимної безпеки Інституту кібернетики Академії наук УРСР; помер 1993 р. від променевої хвороби, набутої під час обльоту на гелікоптері 29.04.1986 р. 4-го блоку Чорнобильської АЕС; похований у Києві.
7) С. 18. Центральний Комітет Комуністичної партії (більшовистів) - «більшовист» походить від слова «більшовизм», поняття виникло у зв’язку з виборами на Другому з’їзді РСДРП (1903, Брюссель-Лондон) керівних органів партії, коли прихильники Леніна-Ульянова склали більшість (більшовисти), а опоненти - меншість (меншовисти). Пізніше більшовистів почали називати «більшовиками», а меншовистів - «меншовиками» (фракції більшовистів і меншовистів в РСДРП), хоча російською мовою похідні прикметники від них залишались із наростком [-ст]: «большевисткий», «меньшевистский» (за російською граматикою мало б бути «большевицкий», «меньшевицкий», порівн. «сотник - сотницкий»). Отже, якщо не вдаватись до евфемізмів, правильно треба вживати: фашизм - фашист, більшовизм - більшовист, меншовизм - меншовист, марксизм - марксист (Див. http://wapedia.mobi/af/Bolsjewis: Die Bolsjewiste (Russies: Большевики, Большевисты, afgelei van die woord bolsje, "meer") was ’n faksie van die Marxistiese Russiese Sosiaal-Demokratiese Arbeidersparty (RSDAP). Dit het ontstaan toe die party geskeur het; die ander faksie was die Mensjewiste (afgelei van mensje, "minder"). Die skeuring het plaasgevind op die tweede partykongres in 1903. Die Bolsjewiste het later die Kommunistiese Party van die Sowjetunie geword. Die Bolsjewiste het die bewind in Rusland oorgeneem tydens die Oktober-rewolusie, wat deel was van die Russiese Rewolusie (1917) en het die Sowjetunie in 1922 gestig nб die Russiese Burgeroorlog. Die Bolsjewiste (of "die Meerderheid") was ’n organisasie van professionele rewolusionкre met ’n streng interne hiлrargie wat hulself beskou het as ’n voorhoede van die rewolusionкre proletariaat. Die party is gestig deur Wladimir Lenin, onder wie se leiding die Oktober-rewolusie plaasgevind het).
8) С. 18. Вулиця Жовтневої революції (названа на честь Великої Жовтневої соціалістичної революції) - тепер має дореволюційну назву вулиця Інститутська.
9) С. 19. ҐЕСТАПО, чи ҐЕШТАПО (нім. GESTAPO, ґештапо, скор. від Geheime Staatpolizei) - таємна державна поліція у нацистській Німеччині. Створена у квітні 1933 р. з метою фізичного усунення політичних противників німецького фашизму (націонал-соціалізму), знаряддя кривавого терору в Німеччині та за її межами. У численних концентраційних таборах і катівнях ҐЕСТАПО без суду і слідства було убито і замордовано сотні тисяч антифашистів. Агентуру ҐЕСТАПО мало на підприємствах, в установах, організаціях, житлових кварталах, в системі ҐЕСТАПО функціонував підрозділ, що забезпечував стеження членів СС і нацистської партії (СД СС). За межами Німеччини агенти ҐЕСТАПО вели військово-політичну розвідку, здійснювали викрадання і вбивства антифашистських діячів. Під час 2-ї Світової війни 1939-1945 рр. ҐЕСТАПО займалось виявленням підпільних організацій опору, творило жорстоку розправу над мирним населенням окупованих територій. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі (1946) визнав ҐЕСТАПО злочинною організацією.
10) С. 19. Організація українських націоналістів (ОУН) - український політичний рух, що ставив собі за мету встановлення незалежної української держави. ОУН виникла внаслідок об’єднання Української військової організації (УВО) та декількох студентських націоналістичних спілок. Установчий конґрес ОУН відбувся 28.01.-03.02.1929 р. у Відні (Австрія), обраний Провід ОУН очолив Євген Коновалець. Конґрес прийняв статут ОУН і розробив засади політичної лінії ОУН, згідно з якими головною метою ОУН було створення незалежної соборної української національної держави на всій українській етнічній території; мета мала досягатись через національну революцію та встановлення за прикладом фашистського режиму Беніто Муссоліні (Італія) диктатури, яка б витіснила окупаційну владу та запровадила уряд, що репрезентував би усі регіони та соціальні верстви України. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН сприйняла насильство як політичне знаряддя проти зовнішніх та внутрішніх ворогів. Після вбивства агентами НКВС Євгена Коновальця (23.05.1938) ІІ-й великий конґрес ОУН, що проходив 27.08.1939 р. у Римі (Італія), головою організації обрав Андрія Мельника. У квітні 1941 р. у Кракові (Польща) Степан Бандера провів власний ІІ-й надзвичайний великий конґрес ОУН, на якому його було обрано головою ОУН. З того часу ОУН поділилася на ОУН мельниківців (ОУН-м) та ОУН бандерівців (ОУН-б). 07.02.1942 р. у Києві ґестапо було заарештовано голову новоствореної Спілки українських письменників (СУП) та редактора газети «Українське слово» Олену Телігу (дів. прізв. Шовгенова) разом з її чоловіком та працівниками редакції, які у жовтні 1941 р. увійшли до Києва у складі похідних груп ОУН-м, і розстріляно у Бабиному Яру (з конспектів майора Бузини О. Г.).
11) С. 19. Гончар Іван Макарович (27.01.1911-18.06.1993) - український скульптор, живописець, графік, етнограф. Закінчив Київську художньо-індустріальну профшколу (1930), Київський інститут агрохімії та ґрунтознавства (1936); учасник Другої Світової війни. Заслужений діяч мистецтв України (1960), народний художник України (1991), Державна премія України імені Тараса Шевченка (1989). Засновник приватного музею українського мистецтва (Музей Гончаря), один із ініціаторів створення Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, а також Музею народної архітектури та побуту України; автор ряду скульптурних портретів діячів української історії та культури. У 70-80-х роках розроблявся 5-м Управлінням КДБ УРСР як об’єкт централізованої справи групової оперативної розробки «Блок» під оперативним прізвиськом «Антиквар».
12) С. 28. В КДБ УРСР прізвище Степана Несторовича Мухи (Муха) всупереч українській граматиці за відмінками чомусь не змінювалось.
13) С. 31. Have you gone grazy? (англ.) - Ти блекоти об’ївся?
14) С. 36. Перелік директивних документів, які регламентують діяльність органів державної безпеки у боротьбі з ідеологічною диверсією зарубіжних підривних центрів і антирадянською діяльністю ворожих елементів всередині країни (з конспектів майора Бузини Г. О.):
Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1967 року «Про створення самостійних контррозвідувальних підрозділів у Комітеті державної безпеки СРСР та його органах на місцях у боротьбі з ідеологічною диверсією противника»;
Про завдання органів КДБ у боротьбі з ідеологічною диверсією противника, № 0051;
Про підривну діяльність розвідувально-підривного органу Центрального розвідувального управління США (ЦРУ США) «Комітет «Радіо Свобода - Вільна Європа» КРС), № 6с;
Про посилення контррозвідувальної роботи у боротьбі з ідеологічною диверсією противника, спрямованою в середовище радянської молоді та інтелігенції, № 00160;
Про стан і заходи посилення роботи КДБ Казахської РСР у боротьбі з ідеологічною диверсією противника, № 00136;
Про посилення агентурно-оперативної роботи в розшуку авторів анонімних наклепницьких документів, № 0034;
Про невідкладні заходи у боротьбі з підривною діяльністю сіоністів та єврейських націоналістів, № 5сс;
Про заходи щодо комплексного використання агентурного апарату органів КДБ УРСР в роботі щодо своєчасного виявлення, попередження і припинення антигромадських проявів, які зачіпають інтереси державної безпеки, № 0132;
Про роботу в органах і військах КДБ щодо виконання Постанови ЦК КПРС «Про заходи стосовно подальшого підвищення політичної пильності радянських трудящих», № 0073;
Про посилення агентурно-оперативної роботи у виявленні, попередженні і припиненні терористичних проявів і погроз на адресу партійних і державних діячів, № 20сс;
Про заходи щодо посилення агентурно-оперативної роботи у боротьбі з підривною діяльністю зарубіжних клерикальних центрів і ворожих елементів із числа церковників та сектантів, № 00122;
Про посилення боротьби з підривною діяльністю зарубіжних ОУН і роботи щодо перехоплення їхніх каналів зв’язку з націоналістичними елементами на території України, № 33с;
Про удосконалення роботи щодо припинення засилання противником в СРСР ідеологічно шкідливої літератури, № 68с;
Про посилення боротьби з нелегальним виготовленням і розповсюдженням антирадянських, наклепницьких і політично ущербних матеріалів, № 68с;
Про стан роботи по централізованій справі групової оперативної розробки «Блок» і посилення агентурно-оперативної діяльності, спрямованої на боротьбу з проявами українського буржуазного націоналізму в республіці, № 0026;
Про оголошення Указу Президії Верховної Ради СРСР від 20.03.1972 р. «Про застосування органами державної безпеки застереження як заходу профілактичного впливу» і введення в дію Інструкції «Про порядок застосування офіційного застереження», № 0150;
Про введення єдиного порядку обліку інформації щодо вербувального обробітку, вербування і схиляння радянських громадян до зради Батьківщини у формі втечі за кордон або неповернення в СРСР зарубіжними спецслужбами і підривними центрами, № 41с;
Про затвердження Інструкції з оперативного обліку в КДБ СРСР, № 0076.
15) С. 36. Оперативний контингент - категорія осіб, які представляють інтерес для органів державної безпеки (співробітники і агенти спецслужб противника, члени зарубіжних антирадянських організацій, ворожі елементи всередині країни, особи, які здійснюють політично шкідливі дії, їхні спільники і однодумці, особи, категорії осіб, які в силу різних обставин можуть здійснити політично небезпечні прояви чи можуть потрапити під вплив таких осіб (з конспектів майора Бузини О. Г.).
16) С. 37. Інструкція з оперативного обліку в органах Комітету державної безпеки СРСР, оголошена наказом голови КДБ СРСР № 0076 (з конспектів майора Бузини О. Г.):
1. Встановити такі забарвлення оперативного обліку:
шпигунство (щодо іноземних громадян і осіб без громадянства);
зрада Батьківщини у формах (для радянських громадян):
а) перехід на бік ворога;
б) шпигунство;
в) видача державної чи військової таємниці іноземній державі;
г) втеча за кордон або відмова повернутися в СРСР із-за кордону в СРСР;
д) надання іноземній державі допомоги у проведенні ворожої діяльності проти СРСР;
є) змова з метою захоплення влади;
терористичний акт;
диверсія;
шкідництво;
антирадянська агітація і пропаганда в усній і письмовій формі (з висловлюваннями націоналістичного, терористичного, ревізіоністського, характеру і така, що маскується релігійною догматикою);
підбурювання радянських громадян до здійснення державних злочинів (стосовно іноземців);
розголошення державної або військової таємниці;
контрабанда;
незаконний виїзд за кордон;
порушення правил про валютні операції;
масові безчинства;
не підтвердження біографічних даних, які викликають підозру у можливому приховуванні державних злочинів.
2. Постановці на облік підлягають такі категорії осіб, які ведуть підривну діяльність проти СРСР та інших країн соціалістичної співдружності:
2.1. Іноземці:
особовий склад, агенти спецслужб противника та особи, які підозрюються у приналежності до цих спецслужб, тобто особи, щодо яких є сукупність первинних не перевірених відомостей про їхню можливу приналежність до спецслужб противника;
керівний склад центрів ідеологічної диверсії, а також співробітники цих центрів, що безпосередньо здійснюють підривну діяльність проти СРСР та інших країн соціалістичної співдружності;
члени терористичних організацій і окремі терористи, а також захопники заручників, викрадачі повітряних і морських суден та диверсанти;
керівний склад і члени закордонних організацій українських націоналістів, сіоністських, ворожих емігрантських, клерикальних та інших організацій, які ведуть підривну діяльність проти СРСР та інших країн соціалістичної співдружності;
особи, які виконують завдання спецслужб противника, центрів ідеологічної диверсії, антирадянських організацій;
особи, викриті як підстави, а також такі, які викликають підозру на підставу; іноземці, в процесі роботи з якими виникли провали з не вияснених причин;
особи, які пропонують не відповідну дійсності інформацію, продають з метою наживи одні і ті ж зразки, матеріали декільком країнам;
особи, які здійснюють провокаційні дії на території країн соціалістичної співдружності і проти їхніх представників за кордоном;
особи, які у встановленому порядку виселені із соціалістичних країн або в’їзд яким заборонено;
особи, які вчинили особливо небезпечні державні злочини, переховуються за кордоном і розшукуються органами державної безпеки.
2.2. Громадяни СРСР:
особи, які проходять по справах оперативного обліку;
колишні співробітники і агенти розвідок противника, що відбули покарання, з’явились з повинною, або встановлені, але не притягнуті до кримінальної відповідальності, у тому числі перевербовані органами КДБ, які своїми можливостями можуть зацікавити противника;
колишні ватажки, провідники та інші учасники націоналістичного підпілля;
колишні керівники буржуазних політичних партій;
особи, які відбули покарання за зраду Батьківщини (спробу), терористичну, диверсійну, антирадянську діяльність, участь у масових безчинствах;
колишні учасники закордонних антирадянських організацій, троцькістських та сіоністських організацій;
ватажки та авторитети церковних і сектантських організацій, догматика яких має антирадянську спрямованість;
перебіжчики з капіталістичних країн, КНР;
особи, які повернулися в СРСР, судимі за нелегальний перехід кордону;
особи, яким відмовлено у виїзді за кордон;
особи, по відношенню до яких здійснювалися заходи кримінального або адміністративного характеру органами КДБ, у тому числі такі, що піддавалися профілактиці органами КДБ;
особи, які займаються злочинною діяльністю, судимі за особливо небезпечні та інші державні злочини.;
особи, причетні до фактів і ознак розвідувально-підривної та іншої ворожої діяльності проти СРСР;
особи, по відношенню до яких є оперативно значимі матеріали у справах оперативного обліку;
особи, по відношенню яких отримано оперативно значимі матеріали за період їхнього перебування за кордоном;
особи, які повернулися в СРСР після довготривалого проживання за кордоном і які можуть використовуватися спецслужбами противника або мати для них інтерес;
особи, які мали з іноземцями зв’язок з точки зору його оперативного інтересу;
інші особи, накопичення відомостей стосовно яких визначено чинними нормативними актами КДБ.
17) С. 40. План позашкільної навчальної підготовки працівників 5-го управління КДБ УРСР (з конспектів майора Бузини О. Г.):
Тема І. Історія радянських органів державної безпеки і їхню роль у забезпеченні побудови соціалізму в СРСР.
Тема ІІ. Загальна характеристика ідеологічної диверсії імперіалістичних держав проти СРСР і країн соціалістичної співдружності.
Тема ІІІ. Організація діяльності органів державної безпеки у напрямі боротьби з ідеологічною диверсією імперіалістичних держав проти СРСР і країн соціалістичної співдружності.
Тема ІY. Участь органів державної безпеки в оперативній розробці закордонних центрів ідеологічної диверсії СРСР і країн соціалістичної співдружності.
Тема Y. Попереджувально-профілактична запобіжна діяльність органів державної безпеки в напрямі боротьби з ідеологічною диверсією проти СРСР і країн соціалістичної співдружності.
Тема YІ. Боротьба органів державної безпеки з розвідувально-організаційною антирадянською діяльністю закордонних центрів ідеологічної диверсії.
Тема YІІ. Особливості стратегії і тактики підривної діяльності закордонних центрів ідеологічної диверсії проти СРСР і країн соціалістичної співдружності: ЮСІА; Бюро державного департаменту США з питань освіти та культури, АБН (Антибільшовистський блок народів); НТС (Народно-трудовий союз); Гуверівський інститут війни, революції і миру при Стенфордському університеті; Комітет «Радіо «Свобода - Вільна Європа»; Британська радіомовна корпорація «Бі-Бі-Сі»; Радіостанція «Голос Америки»; Радіостанція «Німецька хвиля»; «Служба кооперації»; «Міжнародна амністія»; Міжнародна літературна асоціація (відділ спецпроектів «РС - ВЄ» в Римі); ПЕН-клуб; СМОГ (Союз молодих геніїв); «Корпус громадянського обміну».
Тема YІІІ. Боротьба органів державної безпеки з організаційною антирадянською діяльністю ворожих елементів.
Тема ІХ. Боротьба органів державної безпеки з антирадянською агітацією і пропагандою, здійснюваною ворожими елементами.
Тема Х. Боротьба органів державної безпеки з терористичною діяльністю ворожих елементів.
Тема ХІ. Участь органів державної безпеки у запобіганні і припиненні масових безчинств.
Тема ХІІ. Особливості стратегії і тактики підривної діяльності закордонних націоналістичних центрів та заходи органів державної безпеки щодо її попередження і припинення: ЗЧ ОУН - ОУН-б, ЗП УГВР - ОУН-з, ОУН-м, ОУН-с, ОУН-сд, АБН, ПАБНА, АУА, КАСІД, КГЄ, ЄСС, ЛВУ, СКВУ, ОУВБ, ОДВУ, ООЧСУ, ОУДР, ОУФ, МУН, ПУН, ПАУК, БУК, КУК, СУК, СУБ, СУС, СУМ, ОДУМ, СКВУ, СУУВ, СУОА, ОУА, ОУАТ, ОУК, ОУЖ, КОДУС, СУЖА, СУЖЕРО, СФУЖО, СУГД, ТС УНР, ТУІА, УІА, УВУ, УВАН, УДК, УНЄ, УНО, УНДО, УНС, УНДС, УРС, УЗХ, УТІ, УЦР, УККА, УЛТПА, УРДП, УСП, ЦЕСУС, ЦПУЕН, УНРада, Український уряд в екзилі, Легіон Симона Петлюри, Товариство комбатантів дивізії «СС-Галичина», Товариство українсько-єврейського діалогу, Українсько-німецьке товариство ім. Гердера, Англо-українське товариство ім. Івана Мазепи, Польсько-українське товариство, Українська санітарно-каріативна служба, «Просвіта», «Відродження» тощо.
Тема ХІІІ. Особливості боротьби органів державної безпеки з підпіллям ОУН і збройними формуваннями УПА у післявоєнний період та заходи щодо недопущення націоналістичної діяльності з боку їхніх учасників, які ідеологічно не роззброїлись.
Тема ХІY. Агентурно-оперативні заходи щодо протидії діяльності видавництв і видань закордонних ОУН та перехоплення каналів ввезення їхньої продукції на територію республіки: «Смолоскип», «Шлях перемоги», «Гомін України», «Українська думка», «Вісник ООЧСУ», «Визвольний шлях», «Новий шлях», «Українські вісті», «Український голос», «Українське слово», «Молода Україна», «Самостійна Україна», «Український самостійник», «Місія України», «Наша мета», «Наше життя», «Народна воля», «Америка», «За синім океаном», «Свобода», «Сучасність», «АБН-кореспонденц» тощо.
Тема ХY. Особливості боротьби органів державної безпеки з ідеологічною диверсією закордонних антирадянських сіоністських організацій і підривною діяльністю єврейських націоналістів.
Тема ХYІ. Особливості стратегії і тактики підривної діяльності закордонних сіоністських центрів та заходи органів державної безпеки щодо її запобігання, попередження і припинення: ВСО, «Ліґа захисту євреїв», «Всесвітній єврейський конгрес», «Конференція Великого Нью-Йорку з питань захисту радянського єврейства», «Бнай Брит» («Сини заповіту»), «Херут», «Іргун цвай мумі», «Джойнт», ХІАС, «Маоз» («Твердиня»), «Сохнут», СУС, «Інститут єврейських проблем» тощо.
Тема ХYІІ. Особливості боротьби органів державної безпеки з ідеологічною диверсією закордонних клерикальних організацій і підривною діяльністю ворожих церковно-сектантських елементів: Ватикан, «Слав’янська місія», «Світло на Сході», «Християнська місія», «Підпільна євангелізація», «Євангельско-лютеранська місія», «Свідки Єгови», «Вежа сторожі» тощо.
Тема ХYІІІ. Завдання органів державної безпеки щодо проникнення в закордонні підривні центри ідеологічної диверсії і антирадянські організації, перехоплення їхніх каналів зв’язку з націоналістичним підпіллям на території України і проведення оперативних ігор.
ХІХ. Складання заліків.
18) С. 45. Сітківка (поль. - сіткувка) - волейбол.
19) С. 45. «Третій Рим» - політико-ідеологічна доктрина XYI-XYII ст. ст., за якою Московське царство мало бути визнане спадкоємцем «двох історичних Римів» - Старого й Нового (Візантії); коли «перший» Рим упав під навалою германців (476), а Візантія була завойована турками-мусульманами (1453), їхня роль перейшла до Москви - «Третього Риму», останньої підпори православного християнства на землі. «Два Рима упадоша, а третій стоїть, а четвертому не бувати» - цю формулу розвинув у своїх «посланнях» до Великого князя Івана ІІІ Васильовича (1504-1505) і Великого князя Василія Івановича (1505-1511) ігумен Псковського Єлеазарського монастиря Філофей. Занедбана під час Смути початку XYII-го ст., теорія «Третього Риму» відродилася при цареві Олексієві Михайловичі і патріархові Ніконі після приєднання України до Московського царства 1654 р. і була дороговказом національної ідеології та імперіалістичної політики Росії на майбутнє до утворення в Україні Української незалежної православної церкви у постмодерні часи.
20) С. 45. Білодід Іван Костянтинович (29.08.1906-21.09.1981) - український радянський мовознавець, академік АН СРСР з 1972 р., академік АН УРСР з 1957 р., заслужений діяч науки УРСР з 1966 р. Директор інституту мовознавства АН УРСР (1961-1981), віце-президент АН УРСР (1962-1978). Праці з загального мовознавства, стилістики, історії і теорії української та російської мов: «Російська мова - мова міжнаціонального спілкування народів СРСР» (1962), «Розвиток мов соціалістичних націй СРСР» (1967), «Мова і ідеологічна боротьба» (1974) та ін. Державна премія УРСР (1971). Діяльності Івана Білодіда поет Станіслав Тельнюк присвятив вірш «Забувайте українську мову».
21) С. 48. Лубківський Роман Мар’янович, поет, перекладач, критик; народ. 10 серпня 1941 р. в с. Острівець Теребовлянського району на Тернопільщині в сім'ї селянина. Закінчив філологічний факультет Львівського університету (1963). Працював редактором обласного книжково-журнального видавництва (нині «Каменяр»), заступником головного редактора «Жовтень». Нині - голова правління Львівської обласної організації СПУ. У 1976 р. у складі делегації УРСР брав участь у роботі ХХХІ сесії Генеральної асамблеї ООН. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями та почесними грамотами Президій Верховних Рад Білоруської, Киргизької і Грузинської РСР. Член КПРС. Автор поетичних збірок «Зачудовані олені» (1965), «Громове дерево» (1967), «Рамена» (1969), «Смолоскипи» (1975), «Звіздар» (1977), «Майоліка (1985), «Словацьке літо» (1986); антологій власних поетичних перекладів «Слов’янське небо» (1972) та «Слов’янська ліра» (1983); збірок літературно-критичних нарисів «Многосвіточ» (1978), «Львів очима письменника» 1985); книжки публіцистичних роздумів «Високі райдуги (1979). Перекладає на українську твори поетів братніх республік СРСР, а також Польщі, Чехословаччини, Болгарії, Югославії. Вірші поета перекладено мовами СРСР та мовами країн соціалістичної співдружності. За збірку «Звіздар» удостоєний премії ім. П. Г. Тичини «Чуття єдиної родини» (1979); лауреат премії ім. Вітезлава Незвала Чеського літературного фонду. Член СП СРСР з 1966 р. (Див.: Письменники Радянської України // 1917-1987 // Біобібліографічний довідник // Автори-упорядники: В. К. Коваль, В. П. Павловська. - К., «Радянський письменник», 1988. - С. 366).
22) С. 52. Стаття 187 1 Кримінального кодексу УРСР «Поширювання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад»: «Систематичне поширювання в усній формі завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, а так само виготовлення або розповсюдження в письмовій, друкованій або іншій формі творів такого ж змісту - карається позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до одного року, або штрафом до ста карбованців»; стаття 62 Кримінального кодексу УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда»: «Агітація або пропаганда, проваджена з метою підриву чи ослаблення Радянської влади або вчинення окремих особливо небезпечних державних злочинів, поширювання з тією ж метою наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, а так само розповсюдження або виготовлення чи зберігання з тією ж метою літератури такого ж змісту - карається позбавленням волі на строк від шести місяців до семи років і з засланням на строк до п’яти років чи без такого або засланням на строк від двох до п’яти років. Ті самі дії, вчинені особою, раніше засудженою за особливо небезпечні державні злочини, а так само вчинені у воєнний час, - караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років і з засланням на строк до п’яти років чи без такого».
23) С. 53. Вулиця Орджонікідзе (названа на честь видатного діяча Комуністичної партії і Радянської держави Серго Орджонікідзе) - тепер вулиця Банкова (кол. Банкова, деякий час мала назви Царедарська, Треповська, 1919-1938 рр. - Комуністична).
24) С. 54. У. Б. Н. (скорочення) - український буржуазний націоналізм.
25) С. 59.Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (за метрикою Давидов) - об’єкт справи оперативної розробки «Професор» 2-го відділу 5-го управління КДБ УРСР, централізована групова справа «Блок»; народ. 5 серпня 1899 р. у м. Ромнах на Сумщині, помер 8 травня 1984 р. у Києві. Вчився на фізико-математичному факультеті Харківського університету (1917-1918), закінчив Київський інститут народної освіти (1923). Автор драми «Лицарі абсурду» (1924), книжок оповідань, повістей і нарисів «Запорошені силуети» (1925), «Тук-тук» (1926), «Смерть» (1928), «Шкапа», «Печатка», «Землею українською» (1930), «Люди й вугілля», «Крила Артема Летючого» (1932), «Паротяг Ч-273» (1933), «Збруч» (1959), «В сім’ї вольній, новій», «Золотий кораблик» (1960), «Слово матері» (1964), роману «За ширмою» (1963), критичних есеїв про творчість Остапа Вишні (1932-1933), збірок статей «Про що і як», «В літературі і коло літератури» (1964), «Здалека й зблизька» (1969).
26) С. 59. Емський акт (Емський указ) 1876 р. - розпорядження російського імператора Олександра ІІ, спрямоване проти українського національно-культурного руху і підписане 18 травня 1876 р. у місті Емс (Німеччина). Указ адресувався міністерствам внутрішніх справ та народної освіти, а також ІІІ-му відділенню імператорської канцелярії. Видано відповідно до висновків «Особого совещания по пресечению украинофильской пропаганды», у якому брали участь міністри внутрішніх справ і освіти, обер-прокурор Синоду і начальник ІІІ-го відділення. Підставою для роботи «Особого совєщанія» стала доповідна записка голови Київської археографічної комісії Михайла Юзефовича «О так называемом украинофильском движении», який теж брав участь в «Особом совєщаніі». Указом заборонялось ввозити з-за кордону будь-які книги українською мовою, видавати українською мовою оригінальні твори і робити переклади з чужих мов, за винятком історичних пам’яток та художньої літератури з обов’язковим збереженням російської орфографії. Твори Тараса Шевченка були заборонені, Антон Чехов зумів придбати двотомний «Кобзар» під час перебування у Львові, коли 1894 р. їхав за кордон, про що повідомив у листі до своєї знайомої з Сумщини Наталії Михайлівни Линтварьової. Були заборонені сценічні вистави, тексти для нот і публічні читання українською мовою, викладання української мови в закладах освіти. Львівській газеті «Слово», як лояльній до політики царя, передбачалось надання матеріально-фінансової підтримки. За шкідливий вплив і залучення до редакції неблагонадійних авторів припинялося видання газети «Кієвскій ТєлєграфЪ» (розпорядження Михайла Юзефовича від 1 (13) червня 1876 р.), на невизначений час закривалось Київське відділення Російського географічного товариства. Місцевій адміністрації наказувалось вилучити з бібліотек книги українською мовою, попечителі навчальних округів - Харківського, Київського і Одеського - зобов’язані були подати списки викладачів з позначкою про їхню благонадійність щодо «українофільських тенденцій» (за найменших сумнівів вони мали бути замінені вихідцями з великоросійських губерній). Рекомендувалося у подальшому в ці навчальні округи призначати переважно викладачів Санкт-Петербурзького, Казанського і Оренбурзького округів. Як «невиправні» та небезпечні агітатори «з краю» мали бути вислані під таємний нагляд і з забороною в’їзду у південні губернії Російської імперії і столицю Михайло Драгоманов і Павло Чубинський.
27) С. 60. «Робочий телефон у нього був 919-97-39, домашній - 446-08-47» - на той час у Києві були шестизначні телефонні номери, автор подає їх у такому вигляді, який вони набули після переходу на семизначну нумерацію.
28) С. 61. Перовська Софія Львівна (13.09.1853-15.04.1881) - визначна революціонерка, народниця. Революційною діяльністю почала займатися з 1970 р. 1874 р. заарештована, покарання відбувала у Шліссельбурзькій фортеці, 1878 р. виправдана. Член організації «Земля і воля» (1878), невдовзі заарештована і відправлена на заслання в Олонецьку губернію, втекла по дорозі, на нелегальному становищі займалась революційною діяльністю в Харківській і Воронезькій губерніях. Взяла участь у Воронезькому з’їзді (1879), увійшла в керівне ядро організації. Брала участь у підготовці і здійсненні замахів на російського імператора Олександра ІІ: під Москвою (листопад 1879 р.), в Одесі (весна 1880 р.), у Петербурзі (1 березня 1881 р.). Заарештована 10.03.1881 р., засуджена до страти через повішення у справі «першоберезневців». Перша жінка, страчена в Росії по політичній справі.
29) С.62. «Їхнім керівником був Олександр Михайлов, знаменитий народоволець, родом з Путивля…» - майор Бузина не придумав викладені ним факти про народовольців у розмові з капітаном Сорокою. Вони підтверджуються історичними джерелами, також викладені в романі російського письменника-емігранта родом з Києва Марка Алданова «Джерела» (майор Бузина мав можливість знайомитись з українською і російською емігрантською літературою). В «Народній волі» були українці, росіяни, поляки, євреї, німці. Керівництво організації наполягало, щоб в разі використання бомб для вбивства царя, метальником був тільки росіянин. У групі, яку визначила С. Перовська для вчинення акції, було три росіянина і запасний - поляк Гриневицький. Тимофій Михайлов злякався і не зайняв свого визначеного місця, Рискалов невдало кинув бомбу (під час слідства він виклав усе, що знав про діяльність «Народної волі», але не врятувався від шибениці), завдання виконав Гриневицький. С. Перовська безпосередньо перебувала на місці замаху.
30) С. 62. «Наполеоніда» - назва держави, протекторату Франції, на території України, що мала бути утворена згідно з планами Наполеона І (1769-1821), імператора Франції (1804-1815). Продовжуючи традиційну французьку політику 18-го ст. щодо України (підтримка Пилипа і Григора Орликів, зв’язки з Кирилом Розумовським, оборона прав «козацької нації» у Конвенті 1795 р. тощо), Наполеон ще в часи консулату звернув увагу на українську проблему (економічні перспективи України у зв’язку з розвитком чорноморського торгу, захист України від домагань Варшавського Князівства тощо). Як самостійне політичне питання, українська проблема виникла перед Наполеоном у процесі готування до війни з Росією. За дорученням Наполеона, міністерство закордонних справ Франції підготувало ряд проектів стосовно України, які передбачали розчленування Російської імперії та відокремлення українських земель від Росії і поділ їх на три частини. Правобережна Україна (без Волині) мала повернутися до Польщі, Волинь Наполеон пообіцяв Австрії, Лівобережжя і Південь мали стати протекторатом Франції. Спроба Наполеона, відступаючи 1812 р. з Москви, пробитися на Україну, зазнала невдачі. Наполеон, врахувавши свою поразку 1812 р. та поразку шведського короля Карла ХІІ у Полтавській битві 1709 р., планував новий похід на Росію через Україну, але невдала для нього війна з Великою Британією 1815 р. не дозволила йому реалізувати ці наміри (Див.: Ш. Лесюр. - Histoire des Cosaques. - Париж, 1813; І. Борщак. - Napoleon et l’Ukraine. - Париж, 1922).
31) С. 65. Затонський Володимир Петрович (08.08.1988-29.07.1938) - радянський партійний і державний діяч. Закінчив Київський університет св. Володимира (1912), працював хіміком-лаборантом університету і викладачем фізики Київського політехнічного інституту (1912-1917); академік АН УРСР (з 1929). Член РСДРП з 1905-го р. - меншовист, після Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. порвав з меншовистами, один з керівників київського контрреволюційного заколоту і більшовистського жовтневого перевороту (1917), в листопаді 1917 р. - голова Київського комітету РСДРП, брав участь в агресії більшовистської Росії проти УНР і захопленні Києва (січень-лютий 1918 р.), член першого українського Радянського уряду; 1918 р. - Голова ЦВК Радянської України, член Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України; 1919-1920 рр. - член Реввійськради України, Південного, Західного фронтів, 12-ї, 13-ї, 14-ї армій, голова Тимчасового Радянського уряду Східної Галичини (Галревкому), займався організацією у боротьбі проти військ Симона Петлюри галицьких військових формувань, які входили до складу Добровольчої армії генерала Денікіна і після вигнання якого з України перейшли на бік радянської влади; у березні 1921 р. за участь у ліквідації Кронштадтського повстання нагороджений орденом Червоного Прапора; нарком освіти УСРР, голова Галицького революційного комітету (1920); після громадянської війни - голова Вукоспілки (1922), нарком освіти УСРР (1923), начальник політуправління Українського військового округу (1924-1925), секретар ЦК КП(б)У (1925-1927), голова Центральної контрольної комісії КП(б)У і нарком Робітничо-селянської інспекції УСРР (1927-1933), член Політбюро ЦК КП(б)У (1925-1937). Іменем Володимира Затонського названо одну із вулиць міста Києва (тепер вулиця Михайла Донця).