1) С. 134. Цілувальник (заст.) - особа, яка розливала горілку в російських кабаках.
2) С. 140. Хрущов Микита Сергійович (17.04.1894-11.09.1971) - радянський державний і партійний діяч. Учасник громадянської війни 1918-1920 рр., потім на господарській і партійній роботі в Україні. У 1935-1938 рр. - 1-й секретар Московського обласного і міського комітетів ВКП(б), на виконання «Директиви про антирадянські елементи» від 02.07.1937 р. № 863/ш і однойменної постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 03.07.1937 р. (про т.зв. «розстрільні списки») очолив комісію («тройку») у складі начальника Управління НКВС по Московській області Реденса і заступника прокурора Московської області Маслова, організатор масових репресій у Москві та Московській області 1937 р., коли було винищено значну частину радянської інтелігенції; 1-й секретар ЦК КП(б)У (січень 1938 р. - березень 1947 р.), організатор масових репресій в Україні; голова Ради Міністрів України (березень - грудень 1947 р.); під час нім.-рад. війни 1941-1945 рр. - член військової ради ряду фронтів, як секретар ЦК КП(б)У керував партизанським рухом на Україні, військове звання - генерал-лейтенант; 1-й секретар ЦК КП(б)У (грудень 1947 р. - грудень 1949 р.); секретар ЦК ВКП(б) - 1-й секретар Московського обласного комітету партії (грудень 1949 р. - березень 1953 р.); секретар ЦК КПРС (березень 1953 р. - вересень 1953 р.); 1-й секретар ЦК КПРС (вересень 1953 р. - жовтень 1964 р.), одночасно голова Ради Міністрів СРСР (1958-1964 рр.). Тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1957, 1961), Герой Радянського Союзу (1964). Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами (1959).
3) С. 143. Новодворська Валерія Іллівна - правозахисник, дисидент, відомий російський політик. Народ. 17.05.1950 р. у Білорусі, закінчила вечірній факультет чужоземних мов Московського обласного педагогічного інституту ім. Надії Крупської (1977); засновник і голова партії «Демократичний Союз» (1988).
4) С. 144. Ленін Володимир Ілліч (22.04.1870-21.01.1924, справжнє прізвище Ульянов) - організатор і керівник жовтневого контрреволюційного заколоту і більшовистського жовтневого перевороту у Петрограді (1917), основоположник, теоретик, ідеолог, вождь т. зв. «більшовизму» (bolshevism), одного із різновидів фашизму (у гітлерівській Німеччині - націонал-соціалізм, нацизм) - політичної теорії і практики Російської більшовистської партії та політичного режиму в Радянській Росії і СРСР; засновник і перший керівник радянської держави (РСФРР, СРСР). Вчився у Казанському університеті, 1891 р. склав екстерном іспити за юридичний факультет Петербурзького університету і став працювати помічником присяжного повіреного в Самарі. У кінці 1893 р. переїхав до Петербургу, де вступив у марксистський гурток. У ніч на 21 грудня 1895 р. був заарештований і ув’язнений в тюрму; у лютому 1897 р. його було вислано на три роки в с. Шушенське Мінусінського округу Єнісейської губернії. Після закінчення заслання з лютого 1900 р. перебував під поліцейським наглядом у Пскові. Заволодівши паспортом псковського купця на прізвище Ленін, у червні виїхав за кордон, жив у Мюнхені, Лондоні, Женеві. В грудні 1901 р. вперше підписав одну із своїх статей псевдонімом «Ленін» за прізвищем по вкраденому паспорту (в Ульянова також були прізвиська: Ільїн, Фрей, Петров, Тулін, Карпов, Старик, Ріхтер та ін.). Для підготовки партійних кадрів у Лонжюмо (під Парижем) організував партійну школу. Війна 1914-1918 рр. застала Леніна в Пороніно (суч. Польща), 26 липня 1914 р. за брехливим доносом був ув’язнений у тюрму міста Новий Тарг, звільнений завдяки допомозі австрійських і польських соціал-демократів 5 вересня. До 1917 р. жив у Берні і Цюрихові. 16 квітня 1917 р. (за н. с.) в опломбованому вагоні завдяки сприянню генерального штабу кайзерівської Німеччини повернувся в Росію. З липня перебував у підпіллі, 6 листопада (за н. с.) нелегально прибув у Смольний для безпосереднього керівництва контрреволюційним заколотом і більшовистським жовтневим переворотом. З 25.10. (07.11).1917 р. - голова Ради Народних Комісарів РСРФР. З 11 березня 1918 р. жив у Москві після переїзду сюди більшовистського уряду з Петрограда. За ініціативою Леніна 1922 р. Російська імперія набула назву Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). В травні 1923 р. через хворобу переїхав на урядову дачу в Горки під Москвою, в січні 1924 р. стан його здоров’я різко погіршився. Помер 21 січня 1924 р. о 18 год. 50 хв. Версію про те, що Ленін (Ульянов) був агентом німецької військової розвідки, неможливо ні підтвердити, ні спростувати: численні запити ініціаторів від німецьких та зарубіжних організацій впродовж усіх років до архівних установ Німеччини, починаючи з 30-х ХХ ст., повертались без виконання, на них лише вказувалось, що архіви німецької військової розвідки та інших німецьких спецслужб, що стосуються їхньої агентури, засекречені довічно.
5) С. 152. Мусоргський Модест Петрович (21.03.1839-28.03.1881) - російський композитор, учасник «Могутньої купки». Автор опер «Борис Годунов» (за трагедією Олександра Пушкіна), «Хованщина» («народна музична драма» з епохи стрілецьких бунтів кінця XYII ст.), комічної опери «Сорочинський ярмарок» (за повістю Миколи Гоголя), симфонічної картини «Ніч на Лисій горі», пісень на вірші Т. Шевченка, Н. Некрасова, вокальних циклів «Без сонця», «Пісні і танці смерті».
6) С. 155.Висоцький Володимир Семенович (25.01.1938-25.07.1980) - геніальний російський поет, музикант, актор, бард. Своїми піснями, які були шалено популярними в СРСР, відродив у слухачів гідність і почуття свободи. В есеї «Кілька слів про Пушкіна» (1832) Микола Гоголь писав: «Пушкін - явище надзвичайне і, можливо, єдине явище російського духу: це російська людина в її розвиткові, в якому вона, можливо, з’явиться через двісті років. У ньому російська природа, російська душа, російський характер відобразились у такій же чистоті, у такій очищеній красі, в якій відображається ландшафт на випуклій поверхні оптичного скла». Висоцький народився через 100 років 11 місяців і 18 днів по смерті Пушкіна. Можливо, так треба було.
7) С. 159. «Пити чи не пити, - така ось заковика» - парафраза початку монологу принца данського Гамлета «Бути чи не бути…» з трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц данський» (акт ІІІ, сцена І).
8) С. 159. Shakespeare - Шекспір Вільям (23.04.1564-23.04.1616) - англійський драматург і поет. Актор і співвласник лондонського театру «Слуги лорда-камергера», який після вступу на престол Якова І став називатися трупою короля.
9) С. 159. Габеас корпус акт (Habeas Corpus Act) - закон, прийнятий англійським парламентом 1679 р.; один із основних конституційних актів Великої Британії про права громадян (підданих). Встановлює правила арешту і притягнення обвинуваченого до суду, надає суду право контролю за законністю затримання та арешту громадян.
10) С. 161. Чекісти (рос.) - походить від рос. абревіатури назви перших каральних органів більшовистської Росії - ВЧК (повна назва: «Всероссийская чрезвычайная комиссия при Совете Народных Комиссаров по борьбе с контрреволюцией и саботажем»); утворена постановою Ради Народних Комісарів РСРФР від 7 (20) грудня 1917 р. на чолі з Ф. Е. Дзержинським. Слово «чекіст» на початку мало іронічне, глузливе значення - працівники ВЧК та її органів на місцях офіційно називались «розвідники», керівний склад - «уповноважені», «особливо уповноважені»; потім воно набуло лексично нейтрального значення і увійшло у мовний обіг як розм. слово, що означає професію працівників ВЧК; після реорганізації 6 лютого 1922 р. ВЧК в ДПУ (Державне політичне управління) при НКВС РСРФР чекістами стали називати працівників радянських органів державної безпеки, які послідовно мали такі назви: Об’єднане державне управління (ОДПУ) - 1923-1934; Головне управління державної безпеки (ГУДБ) НКВС СРСР - 1934-1941; Народний комісаріат державної безпеки (НКДБ) СРСР - 02.1941-07.1941; ГУДБ НКВС СРСР - 1941-1943; НКДБ СРСР - 1943-1946; Міністерство державної безпеки (МДБ) - 1946-1953; ГУДБ МВС СРСР - 1953; МДБ СРСР - 1953-1954; Комітет державної безпеки (КДБ) при Раді Міністрів СРСР - 1954-1977; КДБ СРСР - 1977-1991.
11) С. 161. Державний прапор Барбадосу (столиця - Бриджтаун, Центральна Америка) має дві симетричні прямовисні сині смуги скраю і тризуб на тлі жовтої смуги посередині; на державному прапорі Королівства Швеції (столиця - Стокгольм, Європа) - жовтий несиметричний хрест (прямовисна смуга зсунута вліво) на блакитному тлі. При княжій добі стяг Руської Землі був переважно червоним із золотим тризубом (двозубом); при козацько-гетьманській добі - малиновим (червоним) із зображенням білого архистратига Михаїла, корогва для морських походів була білою із зображенням Св. Миколая; жовто-блакитний прапор мали Українські січові стрільці (УСС) та самодіяльні галицькі військові формування часів Першої світової війни; прапор Української Народної Республіки (УНР) був жовто-блакитним, при гетьманові Скоропадському порядок кольорів змінено, 13.11.1918 р. блакитно-жовтий прапор затверджено для Західної Української Народної Республіки (ЗУНР), Кубанський край (Кубанська Народна Республіка) мав український синьо-малиново-зелений прапор, Крим (за часів урядування ген. Сулькевича) - блакитний з жовтою кримськотатарською тамгою; жовто-блакитний прапор між 1941-45 рр. і післявоєнний період мали військові формування ОУН; 27.06.1949 р. Українська Національна Рада прийняла постанову, згідно з якою до остаточного встановлення державних емблем незалежною владою в Україні національним українським прапором мав бути блакитно-жовтий. Згідно з ч. 2 ст. 20 Конституції України (1996 р.): «Державний прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів». 26.06.2012 р. Верховною Радою України внесено зміни до Основного Закону України, згідно з якими: «Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг жовтого і блакитного кольорів», тобто жовто-блакитний.
12) С. 163. «Колишній міністр внутрішніх справ Росії Дурново застерігав Миколу Другого…» - підполковник Мусоргський має на увазі лист Дурново П. М. до російського імператора Ніколая Другого, написаний у березні 1914 р. Прочитавши його, фаворит імператриці Григорій Распутін (справжнє прізвище - Нових), сказав: «Дурня! Нам нужен Константинополь, Босфор и Дарданеллы. Будем воевать!» Дурново П. М. помер 24.09.1915 р. Григорія Распутіна, намагаючись врятувати царську владу від дискредитації, 17 (30).12.1916 р. вбили монархісти Юсупов Ф. Ф., Пуришкевич В. М. і великий князь Дмитрій Павлович. Російського імператора Ніколая ІІ разом з сім’єю за наказом Леніна-Ульянова було вбито 1918 р. у м. Єкатеринбурзі, названому на честь російської імператриці Єкатерини І (Марта Скавронська, дочка дрібного гендляра Самуїла Скавронського, який належав ліфляндському баронові фон Альвендалю), дружини Петра І. Німецький кайзер Вільґельм ІІ помер у вигнанні (провінція Утрехт, Нідерланди) Галичину було приєднано до СРСР згідно з таємним додатком (т. зв. пактом Молотова-Ріббентропа) до радянсько-німецького договору про ненапад від 23.08.1939 р. (01.09.1939 р. розпочалася Друга світова війна нападом гітлерівських війн на Польщу; 17.09.1939 р. на терені Західної України, які на той час належали Польщі, відповідно до домовленостей з Гітлером, увійшли війська Червоної Армії; 01.11.1939 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про включення Західної України до складу СРСР та її возз’єднання з Україною».
13) С. 164. Шухевич Роман Осипович, псевдоніми - генерал Тарас Чупринка, Дзвін, Тур, Роман Лозовський та ін. (30.06.1907 - 05.03.1950) - український політичний і військовий діяч, головнокомандувач Української Повстанської Армії (УПА). З 1929 р. - член ОУН, з 1930 р. - керівник бойової референтури Крайової екзекутиви ОУН, організатор і керівник акцій протесту проти полонізації Галичини, як бойовий референт спланував і керував замахами на працівника МЗС Польщі Т. Голувка (1931), військового комісара В. Чеховського (1932), працівника радянського консульства О. Майлова (1933), міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького. З початку нім.-рад. війни 1941-1945 рр. - заступник командира батальйону «Нахтіґаль», в авангарді німецької армії увійшов до Львова, забезпечував проголошення Акту відновлення самостійності України (30.06.1941 р.) та створення українського уряду - Українського Державного правління, після брав участь у захопленні Тернополя, у боях проти радянських військ під Проскуровом (тепер Хмельницький), Вінницею; з жовтня 1941 р. - командир першої сотні охоронного батальйону № 201, сформованого на базі батальйонів «Нахтіґаль» та «Роланд» і дислокованого у Білорусі для боротьби з радянськими партизанами і охорони шляхів. 3 1943 р. - на нелегальному положенні, військовий референт, голова Бюро проводу ОУН самостійників-державників (ОУН-сд), з липня 1944 р. - голова Генерального секретаріату і генеральний секретар військових справ Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Загинув у бою із співробітниками радянських органів державної безпеки в с. Білогорщі біля Львова. Герой України (посмертно), Указ Президента України від 12.10.2007 р. Законом України від 14.10.2010 р. УПА визнано збройним формуванням, яке боролось проти радянського окупаційного режиму, вояків УПА - учасниками воєнних дій (поряд з військами Центральної Ради УНР, гетьмана Скоропадського, Директорії, РПА Нестора Махна, УГА, УСС, УПА Юрка Тютюнника, УПА Тараса Боровця-Бульби та ін.). Прах Шухевича поховано у Києві на Аскольдовій горі у Пантеоні героїв національно-визвольної боротьби українського народу.
14) С. 164. Управління 2-Н МДБ УРСР - спеціально створений у Міністерстві державної безпеки УРСР підрозділ, який планував і здійснював спільно з військами НКДБ-МДБ операції щодо виявлення, розробки, захоплення та ліквідації збройних загонів Української Повстанської Армії (УПА), а також інших груп озброєного оунівського підпілля і підпільної мережі ОУН.