1) С. 230. Нині у тому приміщенні, де колись була пивничка під назвою «Хвилинка» (навпроти пам’ятника Богдану Хмельницькому, про якого Тарас Шевченко писав «Якби то ти, Богдане п’яний» і яка ще мала назву «Під булавою»), міститься магазин з продажу електронних годинників «Кристал», зліва і справа від нього розміщені бутики: манекени в англійських смокінгах і французьких сукнях байдуже дивляться на Богдана Хмельницького, чи вже тверезого, чи ще п’яного, Богдан продовжує показувати булавою у бік Москви: чи то закликаючи, чи то проклинаючи.
2) С. 234. Вулиця Пархоменка, 68 (названа на честь героя громадянського війни О. Я. Пархоменка, який загинув 1921 р. у бою з військами Нестора Махна) - тепер має дореволюційну назву вулиця Дегтярівська.
3) С. 236. Сидорчук Леонід Макарович - відомий український політичний діяч і підприємець, один із лідерів УСДРП (о), у 1970-1991 рр. працював в апараті ЦК КПУ, у 1991-1994 рр. - президент ЗАТ «Атлантида», в історію увійшов під прізвиськом «Леонід Обрізаний», оскільки 1994 р. належну йому 5-річну каденцію перебування на посаді президента ЗАТ «Атлантида» обрізав новообраний президент компанії Леонід Данилович Кучум, який увійшов в історію під прізвиськом «Рекс», маючи певний час несправедливе прізвисько «Леон-кілер». Іменем 1-го президента ЗАТ «Атлантида» названо двоколісний засіб з ручкою «сидорчучка» для перевезення дрібного скарбу, а також каботажний катер «Сидорчук», який залишився у державній власності після завершення корпоратизації ЗАТ «Атлантида» і відтоді стоїть прив’язаний на причалі Чорноморського суднобудівного і судноремонтного заводу на ремонті, оскільки завод з 1994-го року перебуває в стані банкрутства. Сидорчукові належить ідіома «маємо те, що маємо», яка увійшла у світову класику афоризмів (Див.: Who is who // Concise Oxford Dictionary of Politics, 1996, 2003; Енциклопедія світової думки: Збірка афоризмів, максимів, парадоксів, епіграм. - Сімферопіль, «Реноме», 1997).
4) С. 240. Берія Лаврентій Павлович (29.03.1899-23.12.1953) - державний і партійний діяч, один з керівників органів державної безпеки СРСР. Генеральний комісар державної безпеки (1941), Маршал Радянського Союзу (1945), Герой Соціалістичної Праці (1943), лауреат Ленінської премії (1935), лауреат Сталінської премії (1949, 1951). Народився в с. Мерхеулі Сухумського району Абхазької АРСР; 1919 р. закінчив Бакинське середнє механіко-будівельне технічне училище, вчився у Політехнічному інституті (Баку). У 1921-1931 рр. - в органах розвідки і контррозвідки, заступник Азербайджанської ЧК, голова Грузинського і Закавказького ДПУ, представник ОДПУ в ЗРСФР. З 1931 р. - перший секретар ЦК КП(б) ГрузСРР, одночасно з 1932 р. - Закавказького крайкому і Тбіліського міськкому партії. 22.08.1938 р. призначений 1-м заступником наркома внутрішніх справ СРСР (М. І. Єжова), одночасно - начальником Головного управління державної безпеки (ГУДБ) НКВС. Автор проекту спільної Постанови ЦК ВКП(б) і Ради Міністрів СРСР «Про арешти, прокурорський нагляд і проведення слідства» від 17.11.1938 р. У Постанові вказувалось на «крупні недоліки і збочення у роботі органів НКВС», працівники НКВС звинувачувались у тому, що вони «…відвикли від копіткої, систематичної агентурно-інформаторської роботи, їм став до смаку спрощений порядок провадження справ (…), слідчий обмежується одержанням від обвинувачуваного визнання своєї вини і абсолютно не піклується про підкріплення цього визнання необхідними документальними даними». Постановою було ліквідовано т. зв. «трійки», здійснення арештів вимагалось тільки з санкції прокурора чи суду. 1939 р. з ув’язнення було звільнено частину необґрунтовано засуджених за контрреволюційні злочини (327, 4 тис. чол.). З 25.11.1938 р. - нарком внутрішніх справ СРСР (1938-1945), 03.02.1941 р. призначений заступником Голови РНК СРСР. З 30.06.1941 р. - член Державного комітету оборони (ДКО), здійснював контроль за виробництвом озброєння, боєприпасів, реактивних мінометів, літаків та авіаційних моторів; займався організацією діяльності підрозділів військової контррозвідки («СМЕРШ») і т. зв. «заградотрядов» НКВС. 03.12.1944 р. очолив роботи з т. зв. «уранової проблеми» (у т. ч. - отримання розвідувальної інформації); з 28.08.1945 по червень 1953 рр. - голова Спеціального комітету при ДКО («група Курчатова»); під його безпосереднім керівництвом було створено першу атомну бомбу, проведено її випробування (29.08.1949) і продовжено подальші роботи стосовно удосконалення і виробництва ядерної зброї, а також створення об’єктів атомної енергетики. З 05.03.1953 р. - 1-й заступник Голови Ради Міністрів СРСР і одночасно міністр внутрішніх справ СРСР (було об’єднано МВС і МДБ). За ініціативою Берія 09.05.1953 р. було оголошено амністію 1,2 млн. засуджених, закрито кілька резонансних справ (у т. ч. «справа лікарів»), припинено слідством справи на 400 тис. чол., розпочато переговори про перемир’я в Кореї, встановлення нормальних відносин з Югославією. Виступив за об’єднання НДР і ФРН. У внутрішній політиці намагався здійснити заходи щодо висунення на керівні посади національних кадрів, без узгодження з вищим партійним керівництвом держави надіслав у республіканські ЦК документи, у яких засуджувалась «неправильна русифікаторська політика та незаконні репресії», ініціював кампанію щодо викриття культу Сталіна. Арештований 26.06.1953 р., засуджений 23.12.1953 р. до страти і того ж дня розстріляний генералом Батицьким. Дружина - Ніна Теймуразівна Гегечкорі (1905-1991), науковий працівник Сільськогосподарської академії імені Тімірязєва, 1953-го р. заарештована у справі свого чоловіка. Син - Серго Лаврентійович (1924-2000), інженер-конструктор, 1953-го р. заарештований у справі свого батька, в листопаді 1954 р. отримав паспорт на ім’я Сергія Олексійовича Гегечкорі і разом з матір’ю був направлений в заслання (м. Свердловськ), де працював старшим інженером в організації «Поштова скринька 320». 1964-го р. йому і Гегечкорі Н. Т. було дозволено проживання у місті Києві, займався проектно-конструкторською діяльністю в НДІ «Квант», Інституті проблем механіки АН України, Київській філії ЦНВО «Комета».
5) С. 240. Політичною розвідкою займалось Перше головне управління (ПГУ) НКДБ СРСР (МДБ, КДБ), військовою - Головне розвідувальне управління (ГРУ) Генерального штабу Збройних Сил СРСР. Штірліц (Ісаєв) був офіцером ГРУ ГШ ЗС СРСР.
6) С. 252…справдивши певним чином надії, які покладав на нього батько майор державної безпеки Олексій Григорович Бузина (Див.: Олесь Бузина. - Нескорений: під небом у житі. - Роман. - К., 2012; Олесь Бузина. -Проктологія і гінекологія на службі літературного аналізу. - К., 1998).